Постанова № 55825805, 11.02.2016, Харківський апеляційний господарський суд

ХАРКІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"11" лютого 2016 р. Справа № 920/1802/14

Колегія суддів у складі: головуючий суддя Фоміна В. О., суддя Крестьянінов О.О., суддя Шевель О. В.

при секретарі Курченко В.А.

за участю представників:

прокурора - Горгуль Н.В. (посвідчення №036152 від 29.10.15),

першого відповідача, Сумської міської ради ОСОБА_1 (довіреність від 11.01.16 №34\03.02.02.17)

інших учасників процесу - не з'явилися,

розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні Харківського апеляційного господарського суду апеляційну скаргу першого відповідача (вх. №5775 С/2) на рішення господарського суду Сумської області від 08.09.15 у справі №920/1802/14

за позовом прокурора м. Суми в інтересах держави

до 1) Сумської міської ради, м.Суми 2) ФОП ОСОБА_2, м.Суми, 3) ТОВ "Комфортстрой-Суми", м.Суми,

про визнання недійсними договорів

ВСТАНОВИЛА:

Рішенням господарського суду Сумської області від 08.09.15 (суддя Котельницька В.Л.) позов задоволено повністю.

Визнано недійсним договір №037/11 від 01.06.11 про встановлення особистого строкового сервітуту на користування місцем для розташування тимчасової споруди, укладений між Сумською міською радою та ФОП ОСОБА_2 Визнано недійсним договір №038/11 від 01.06.11 про встановлення особистого строкового сервітуту на користування місцем для розташування тимчасової споруди, укладений між Сумською міською радою та ТОВ "Комфортстрой-Суми". Стягнуто з Сумської міської ради в доход державного бюджету судовий збір в сумі 1218,00 грн. Стягнуто з ФОП ОСОБА_2 в доход державного бюджету судовий збір в сумі 609,00 грн. Стягнуто з ТОВ "Комфортстрой-Суми" в доход державного бюджету судовий збір в сумі 609,00 грн.

Перший відповідач, Сумська міська рада, із рішенням не погодився, подав апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на неналежне з'ясування місцевим господарським судом дійсних прав і обов'язків сторін, просить оскаржуване рішення скасувати та прийняти нове рішення, яким у задоволенні позовних вимог відмовити.

Ухвалою Харківського апеляційного господарського суду від 24.12.15 вказану апеляційну скаргу прийнято до провадження, призначено її розгляд на 26.01.16, запропоновано учасникам процесу надати суду апеляційної інстанції: Сумській міській раді - письмові пояснення з посиланням на відповідні норми чинного законодавства в обґрунтування своєї позиції у справі та докази на підтвердження фактів, викладених в апеляційній скарзі; іншим учасникам процесу - відзиви на апеляційну скаргу з посиланням на відповідні норми чинного законодавства в обґрунтування своєї позиції у справі та докази на підтвердження своїх заперечень.

Прокуратура Сумської області у наданому суду 12.01.16 відзиві на апеляційну скаргу, посилючись на те, що спірні договори не відповідають вимогам, встановленим чинним законодавством для договорів сервітуту, просить оскаржуване рішення залишити без змін, а апеляційну скаргу без задоволення.

Ухвалою суду від 26.01.16 розгляд справи відкладено на 11.02.16. Запропоновано учасникам процесу не пізніше, ніж за три дні до судового засідання, надати суду: Сумській міській раді - письмові пояснення з посиланням на відповідні норми чинного законодавства в обґрунтування своєї позиції у справі та докази на підтвердження фактів, викладених в апеляційній скарзі, зокрема, щодо відповідності спірних договорів вимогам чинного законодавства; прокурору - мотивовані пояснення з урахуванням питань, що були предметом розгляду в судовому засіданні 26.01.16, ФОП ОСОБА_2 та ТОВ "Комфортстрой-Суми" - відзиви на апеляційну скаргу.

11.02.16 Сумська міська рада надала письмові пояснення, в яких наполягає на тому, що правовідносини між відповідачами мали характер сервітутних, водночас із посиланням на ст.ст. 210, 640 ЦК України перший відповідач зазначає, що правочин не є вчиненим у разі не здійснення його державної реєстрації, якщо правочин підлягає такій реєстрації, та просить скасувати оскаржуване рішення про визнання спірних правочинів недійсними.

Присутні в судовому засіданні 11.02.16 представники прокуратури та першого відповідача підтримали викладену ними письмово правову позицію.

Другий та третій відповідачі, повідомлені належним чином про час та місце судових засідань 26.01.16 та 11.02.16 (докази повідомлення долучено до матеріалів справи), не виконали вимог ухвал від 24.12.15 та від 26.01.16 щодо надання відзивів на апеляційну скаргу, не направили своїх представників у судові засідання та не повідомили суд про причини їх неявки.

Зважаючи на те, що в ході апеляційного розгляду даної справи Харківським апеляційним господарським судом, у відповідності до ч.3 ст.4-3 ГПК України, було створено сторонам необхідні умови для встановлення фактичних обставин справи і правильного застосування законодавства зокрема, було надано достатньо часу та створено відповідні можливості для реалізації кожним учасником своїх процесуальних прав, передбачених ст. 22 ГПК України, колегія суддів вважає за можливе закінчити розгляд апеляційної скарги в даному судовому засіданні.

Дослідивши матеріали справи, проаналізувавши доводи апеляційної скарги та заперечень на неї, перевіривши правильність застосування господарським судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, а також повноту встановлення обставин справи та відповідність їх наданим доказам, та повторно розглянувши справу в порядку ст. 101 ГПК України на підставі наявних у справі доказів, колегія суддів Харківського апеляційного господарського суду встановила наступне.

Прокурор м. Суми в інтересах держави звернувся до господарського суду з позовною заявою, в якій просив суд визнати недійсним договір № 038/11 про встановлення особистого строкового сервітуту на користування місцем для розташування тимчасової споруди в м. Суми, укладений 01.06.11 між Сумською міською радою та ТОВ Комфортстрой-Суми; визнати недійсним договір № 037/11 про встановлення особистого строкового сервітуту на користування місцем для розташування тимчасової споруди в м. Суми, укладений 01.06.11 між Сумською міською радою та ФОП ОСОБА_2 Позов мотивовано тим, що спірні договори були укладені з порушенням норм чинного законодавства, зокрема, приписів статей 98, 99, 100, 116, 122, 124, 134 Земельного кодексу України, статей 203, 401 Цивільного кодексу України, Законів України "Про місцеве самоврядування в Україні" та "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень".

Рішенням господарського суду Сумської області від 08.12.14 у справі №920/1802/14, залишеним без змін постановою Харківського апеляційного господарського суду від 11.03.15, в позові відмовлено повністю.

Постановою Вищого господарського суду України від 11.06.15 касаційну скаргу заступника прокурора Сумської області задоволено. Постанову Харківського апеляційного господарського суду від 11.03.15 та рішення господарського суду Сумської області від 08.12.14 у даній справі скасовано. Справу направлено на новий розгляд до господарського суду Сумської області.

Судом касаційної інстанції зазначено, що господарські суди першої та апеляційної інстанції при прийнятті судових рішень не дослідили доводи прокурора про те, що за договорами було фактично передано земельні ділянки площею 225,00 кв. м. та 84,42 кв. м.; об'єктом особистого строкового сервітуту є територія прибережної смуги. Також вказано, що судами не досліджено доводів прокурора стосовно відсутності державної реєстрації спірних договорів. Вищим господарським судом вказано на те, що в ході нового розгляду справи господарському суду необхідно встановити усі обставини, що входять до предмета доведення такого позову, з'ясувати дійсні правовідносини, які склались між сторонами, та виходячи з установленого, застосувати ті норми права, якими вони регулюються.

Відповідно до ч.1 ст.111-12 ГПК України, вказівки, що містяться у постанові касаційної інстанції, є обов'язковими для суду першої інстанції під час нового розгляду справи.

За результатами нового розгляду справи місцевим господарським судом прийнято рішення від 08.09.15, яким позов задоволено повністю, спірні договори визнано недійсними в порядку ст.ст.203, 215 ЦК України із посиланням на те, що вказані правочини не є договорами сервітуту, оскільки їх змістом є надання другому та третьому відповідачам у користування земельної ділянки на певний строк за визначену плату, що відповідає змісту договору оренди, викладеному в статті 13 Закону України Про оренду землі та статті 792 Цивільного кодексу України, однак відповідачами не дотримано встановленого порядку передачі земельної ділянки у тимчасове користування, а також оспорювані договори не містять всіх істотних умов договору оренди землі.

Колегія суддів зазначає, що предметом розгляду в даній справі є визнання недійсними договорів особистого сервітуту між першим відповідачем та другим і третім відповідачами.

Частиною 1 статті 215 ЦК України визначено, що підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.

Відповідно до ч.ч. 1, 5 ст. 203 ЦК України, зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

У п.7 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 06.11.09 №9 Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними роз'яснено, що правочин може бути визнаний недійсним лише з підстав, визначених законом, та із застосуванням наслідків недійсності, передбачених законом.

Отже, для правильного вирішення спору в даній справі має бути встановлено справжню правову природу спірних правочинів та надано їм оцінку з точки зору відповідності вимогам чинного законодавства.

Як вбачається з матеріалів справи, рішенням виконавчого комітету Сумської міської ради № 179 від 17.03.11 Про надання дозволів на розміщення тимчасових споруд для здійснення підприємницької діяльності на території м. Суми (т.1, а.с.15), другому та третьому відповідачам надано дозвіл на розміщення тимчасових споруд для здійснення підприємницької діяльності на території м. Суми терміном на пять років.

Пунктом 3 вказаного рішення визначено, що субєктів господарювання (ФОП ОСОБА_2 та ТОВ "Комфортстрой-Суми") згідно з додатком в термін, що не перевищує 15 днів з дати прийняття цього рішення, зобовязано звернутися до Управління архітектури містобудування Сумської міської ради для укладення договору про встановлення особистого строкового сервітуту на користування місцем для розташування тимчасової споруди в м. Суми.

01.06.11 між Сумською міською радою та ТОВ Комфортстрой-Суми підписано договір № 038/11 (т.1, а.с.17) про встановлення особистого строкового сервітуту на користування місцем для розташування тимчасової споруди у м. Суми, відповідно до пункту 1.1 якого перший відповідач (власник) та третій відповідач (сервітуарій) погодили встановлення особистого строкового сервітуту за тимчасовою спорудою на території прибережної захисної смуги р. Псел, відповідно до проектної документації, загальною площею 225,00 кв.м. для провадження підприємницької діяльності.

Також 01.06.11 між Сумською міською радою та ФОП ОСОБА_2 підписано договір № 037/11 (т.1, а.с.19) про встановлення особистого строкового сервітуту на користування місцем для розташування тимчасової споруди у м. Суми, відповідно до пункту 1.1 якого перший відповідач (власник) та другий відповідач (сервітуарій) погодили встановлення особистого строкового сервітуту за тимчасовою спорудою, відповідно до проектної документації, загальною площею 84,42 кв.м. для провадження підприємницької діяльності.

Зазначені договори підписані представниками сторін та засвідчені їхніми печатками.

Відповідно до пункту 1.5 договорів сторони встановили, що зазначені договори не є договорами оренди земельної ділянки чи будь-яким іншим договором користування земельною ділянкою.

Пунктом 2.2 договорів визначено, що сервітуарій має право на строкове користування територією міської ради терміном на 5 років.

Як встановлено місцевим господарським судом в ході розгляду справи та не заперечувалося сторонами в апеляційному провадженні, державної реєстрації спірних договорів сторонами здійснено не було; земельні ділянки, надані другому та третьому відповідачам в якості особистого строкового сервітуту, не були створені як об'єкт реєстрації у відповідному порядку, внесення відповідних відомостей органами Держкомзему до Поземельної книги не відбулося.

В ході апеляційного провадження Сумська міська рада, із посиланням на ч.2 ст.401 ЦК України, норми Закону України "Про благоустрій населених пунктів" та Порядку розміщення малих архітектурних форм для провадження підприємницької діяльності, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України № 982 від 26.08.09, наполягала на тому, що спірні правочини за своєю правовою природою є особистими сервітутами обмеженими речовими правами, що уповноважують конкретну особу на безпосереднє користування чужим майном і в такий спосіб задовольняють певні її потреби. За твердженням апелянта, згідно зі спірними договорами, обєктом користування є не земельна ділянка (як при земельному сервітуті), а територія (обєкт благоустрою) в м.Суми для розміщення тимчасових споруд.

Апелянт також наголошував на тому, що Цивільним кодексом України не встановлено форми для договору особистого строкового сервітуту, а тому, відповідно до ч.ч. 1 3 ст.639 ЦК України, договір може бути укладено в будь-якій формі. Отже, на думку першого відповідача, при підписанні спірних договорів сторонами не було порушено вимоги закону.

Надаючи правову оцінку висновкам місцевого господарського суду та доводам апелянта, колегія суддів зазначає наступне.

Частиною 1 ст. 404 Цивільного кодексу України визначено, що право користування чужою земельною ділянкою або іншим нерухомим майном полягає у можливості проходу, проїзду через чужу земельну ділянку, прокладання та експлуатації ліній електропередачі, зв'язку і трубопроводів, забезпечення водопостачання, меліорації тощо.

В силу ст.98 Земельного кодексу України, право земельного сервітуту - це право власника або землекористувача земельної ділянки на обмежене платне або безоплатне користування чужою земельною ділянкою (ділянками).

Види права земельного сервітуту визначає ст.99 Земельного кодексу України, а саме: право проходу та проїзду на велосипеді; право проїзду на транспортному засобі по наявному шляху; право прокладання та експлуатації ліній електропередачі, зв'язку, трубопроводів, інших лінійних комунікацій; право прокладати на свою земельну ділянку водопровід із чужої природної водойми або через чужу земельну ділянку; право відводу води зі своєї земельної ділянки на сусідню або через сусідню земельну ділянку; право забору води з природної водойми, розташованої на сусідній земельній ділянці, та право проходу до природної водойми; право поїти свою худобу із природної водойми, розташованої на сусідній земельній ділянці, та право прогону худоби до природної водойми; право прогону худоби по наявному шляху; право встановлення будівельних риштувань та складування будівельних матеріалів з метою ремонту будівель та споруд, інші земельні сервітути.

Порядок встановлення земельних сервітутів закріплений у ст. 100 Земельного кодексу України. Зокрема, визначено, що сервітут може бути встановлений договором, законом, заповітом або рішенням суду. Сервітут може належати власникові (володільцеві) сусідньої земельної ділянки, а також іншій конкретно визначеній особі (особистий сервітут).

Враховуючи, що згідно зі спірними договорами першим відповідачем (власником) надано другому та третьому відповідачам (сервітуаріям) право на користування місцем для розташування тимчасових споруд колегія суддів погоджується з твердженням першого відповідача про те, що між Сумською міською радою та другим і третім відповідачами склалися сервітутні відносини, оскільки зміст спірних правочинів узгоджується з приписами вищенаведених законодавчих норм.

Водночас, стосовно доводів апелянта про наявність між сторонами договорів особистого строкового сервітуту, колегія суддів зазначає наступне.

Як вбачається з Порядку розміщення малих архітектурних форм для провадження підприємницької діяльності, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України № 982 від 26.08.09, який був чинним на момент підписання спірних договорів, вказаним нормативним актом дійсно було передбачено можливість укладення сільськими, селищними міськими радами договорів особистого строкового сервітуту із субєктами господарювання, які звернулися із заявами про розміщення малих архітектурних форм на території відповідного населеного пункту.

Однак із вищевикладеного не випливає, що першим відповідачем було підписано з другим та третім відповідачами саме договори особистого строкового сервітуту.

Так, Сумська міська рада зазначає, що за вказаними договорами обєктом користування є не земельна ділянка (як при земельному сервітуті), а територія (обєкт благоустрою в розумінні ст.13 Закону України "Про благоустрій населених пунктів") в м.Суми для розміщення тимчасових споруд.

Однак відповідно до ст.1 Закону України "Про благоустрій населених пунктів", територія це сукупність земельних ділянок, які використовуються для розміщення об'єктів благоустрою населених пунктів: парків, скверів, бульварів, вулиць, провулків, узвозів, проїздів, шляхів, площ, майданів, набережних, прибудинкових територій, пляжів, кладовищ, рекреаційних, оздоровчих, навчальних, спортивних, історико-культурних об'єктів, об'єктів промисловості, комунально-складських та інших об'єктів у межах населеного пункту.

Таким чином, оскільки під поняттям території законодавець розуміє сукупність земельних ділянок то вживання у договорі відповідних термінів ("територія" або "земельна ділянка") не може бути ознакою, що відрізняє договір особистого строкового сервітуту від договору земельного сервітуту.

За таких обставин, колегія суддів дійшла висновку, що при вчиненні спірних правочинів сторонами погоджено умови, що відповідають змісту договору земельного сервітуту.

Відповідно до ч.2 ст.100 Земельного кодексу України (в редакції, чинній на момент підписання спірних договорів), договір про встановлення земельного сервітуту підлягає державній реєстрації в порядку, встановленому для державної реєстрації прав на нерухоме майно. Аналогічна норма міститься і в нинішній редакції Земельного кодексу України.

Згідно зі ст.4 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень" державній реєстрації прав підлягає право користування (сервітут). Колегія суддів зазначає, що у вказаній нормі не конкретизовано, що реєстрації підлягає виключно земельний сервітут, тому посилання Сумської міської ради на те, що необхідність реєстрації особистого строкового сервітуту не передбачено чинним законодавством, не узгоджуються зі змістом зазначеної статті закону.

Частиною 1 ст.210 ЦК України встановлено, що правочин підлягає державній реєстрації лише у випадках, встановлених законом. Такий правочин є вчиненим з моменту його державної реєстрації.

У силу припису частини першої статті 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання стороною (сторонами) вимог, встановлених частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 названого Кодексу, саме на момент вчинення правочину.

Не може бути визнаний недійсним правочин, який не вчинено (договір, який не укладено).

Зокрема, за відсутності відповідної реєстрації чи посвідчення договір в будь-якому разі не вважається укладеним.

Зазначене відповідає висновкам, викладеним у п.2.6 постанови пленуму Вищого господарського суду України від 29.05.13 N 11 "Про деякі питання визнання правочинів (господарських договорів) недійсними".

Як було встановлено вище, державна реєстрація спірних договорів сервітуту не здійснювалася отже, у відповідності до вищенаведених приписів ч.1 ст.210 ЦК України, відсутні підстави вважати спірні правочини вчиненими.

Разом з тим, недійсним може бути визнано лише укладений договір - відповідне узгоджується з правовою позицією, викладеною у п.8 постанови Пленуму Верховного Суду України від 06.11.09 №9 "Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними", у постанові Верховного Суду України від 18.09.13 у справі №6-99цс13 тощо.

За таких обставин, колегія суддів дійшла висновку, що факти, викладені у позові прокурора (щодо відсутності державної реєстрації спірних правочинів) знайшли підтвердження в ході судового розгляду справи, зазначене не може бути підставою для визнання даних правочинів недійсними, оскільки відсутність державної реєстрації відповідних правочинів свідчить про те, що вони не були вчинені.

Однак вказані обставини прокурором та судом першої інстанції було залишено поза увагою. В ході апеляційного провадження представником прокуратури не було надано відповіді на запитання суду щодо правового обґрунтування тверджень про те, що спірні договори було укладено, або ж щодо можливості визнання неукладених договорів недійсними.

Отже, на думку колегії суддів позовні вимоги прокурора про визнання недійсними спірних договорів не підлягають задоволенню, а рішення господарського суду Сумської області підлягає скасуванню як таке, що прийняте при неправильному застосуванні норм чинного законодавства (зокрема, положень ЦК України та ЗК України, які регулюють правовідносини оренди і сервітуту) та неврахуванні приписів норм, які мали бути застосовані до спірних правовідносин (ч.2 ст.100 Земельного кодексу України, ч.1 ст.210 ЦК України тощо) - що призвело до прийняття неправильного рішення про задоволення позову.

Відповідно, незважаючи на те, що доводи, викладені в мотивувальній частині апеляційної скарги Сумської міської ради, не узгоджуються з приписами чинного законодавства, апеляційні вимоги щодо скасування оскаржуваного рішення та відмови у позові прокурора підлягають задоволенню з наведених вище підстав.

З огляду на викладене, керуючись статтями 33, 43, 49, 99, 101, пунктом 2 статті 103, пунктом 4 частини 1 та частиною 2 статті 104, статтею 105 Господарського процесуального кодексу України,

ПОСТАНОВИЛА:

Апеляційну скаргу Сумської міської ради задовольнити.

Рішення господарського суду Сумської області від 08.09.15 у справі №920/1802/14 скасувати.

У задоволенні позову відмовити.

Повний текст постанови складено 16.02.16

Головуючий суддя Фоміна В. О.

Суддя Крестьянінов О.О.

Суддя Шевель О. В.