Постанова № 55825703, 16.02.2016, Київський апеляційний господарський суд

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

04116 м.Київ, вул. Шолуденка, 1 (044) 230-06-58

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"16" лютого 2016 р. Справа№ 910/9899/13

Київський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Баранця О.М.

суддів: Ропій Л.М.

Сітайло Л.Г.

при секретарі Матюхін І.В.

за участю представників:

від позивача: не з'явився.

від відповідача: Жигадло І.Б.

розглянувши

апеляційну скаргу Публічного акціонерного товариства "Національна

акціонерна компанія "Нафтогаз України"

на рішення

господарського суду міста Києва

від 20.10.2015 року (суддя Паламар П.І.)

у справі № 910/9899/13

за позовом Публічного акціонерного товариства "Національна

акціонерна компанія "Нафтогаз України"

до Дочірньої компанії "Газ України" Національної

акціонерної компанії "Нафтогаз України"

про стягнення боргу, сум за прострочення виконання

боржником грошового зобов'язання, ціна позову

379610 486,35 грн.,

ВСТАНОВИВ:

Публічне акціонерне товариство "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" звернулося до Господарського суду міста Києва з позовом до Дочірньої компанії "Газ України" Національної акціонерної компанії "Нафтогаз України" про стягнення боргу, сум за прострочення виконання боржником грошового зобов'язання, ціна позову - 379610 486,35 грн.

Рішенням Господарського суду міста Києва від 20.10.2015 р. позов було задоволено частково. Стягнуто з Дочірньої компанії "Газ України" Національної акціонерної компанії "Нафтогаз України" (04116, м. Київ, вул. Шолуденка, 1, код 31301827) на користь Публічного акціонерного товариства "Національної акціонерної компанії "Нафтогаз України" (01001, м. Київ, вул. Б.Хмельницького, 6, код 20077720) 308354443,45 грн. боргу, 55901,91 грн. витрат по оплаті судового збору. У позовних вимогах в іншій частині було відмовлено.

Не погоджуючись з рішення суду першої інстанції, Публічне акціонерне товариство "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" звернулося до Київського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати рішення Господарського суду міста Києва від 20.10.2015 р. в частині відмови у стягненні 5721068,60 грн. 3 % річних та 11970198,80 грн. інфляційних втрат та прийняти в цій частині нове рішення, за яким стягнути з Дочірньої компанії "Газ України" Національної акціонерної компанії "Нафтогаз України" на користь Публічного акціонерного товариства "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" 41723366,31 грн. збитків внаслідок інфляції за час прострочення, 29532676,59 грн. 3 % річних. В іншій частині позивач просить рішення першої інстанції залишити без змін.

Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 23.11.2015 р. Публічному акціонерному товариству "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" відновлено строк подання апеляційної скарги на рішення Господарського суду міста Києва від 20.10.2015 р., прийнято її до розгляду, порушено апеляційне провадження.

Розпорядженням заступника голови Київського апеляційного господарського суду змінено склад колегії суддів.

Представником відповідача подано відзив на апеляційну скаргу.

В судове засідання 15.12.2015 року представники сторін з'явилися.

У судовому засіданні було оголошено перерву до 10 год. 50 хв. 19.01.2016 р.

Розпорядженням заступника голови Київського апеляційного господарського суду змінено склад колегії суддів.

В судове засідання 19.01.2016 року представник позивача не з'явився. Розгляд справи було відкладено на 16.02.2016 року.

Відповідно до протоколу автоматичної зміни складу колегії суддів від 16.02.2016 р., у зв'язку із перебуванням судді Пашкіної С.А. у відпустці, сформовано для розгляду апеляційної скарги у справі № 910/9899/13 колегію суддів у складі: головуючий суддя - Баранець О.М.; судді: Ропій Л.М., Сітайло Л.Г.

Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 16.02.2016 року прийнято до свого провадження апеляційну скаргу Публічного акціонерного товариства "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України".

В судове засідання 16.02.2016 року представник позивача не з'явився.

Колегія суддів вважає за можливе здійснювати розгляд справи без участі представника позивача, враховуючи що останній належним чином повідомлений про дату, час і місце судового засідання.

Розглянувши матеріали справи, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються доводи та заперечення сторін, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд встановив наступне.

Як вбачається з матеріалів даної справи, 30 січня 2009 р. між позивачем та відповідачем укладено договір № 06/09-153 поставки природного газу для потреб підприємств гірничо-металургійного та хімічного комплексів, додаткова угода № 1 від 30 жовтня 2009 р. до цього договору, згідно з умовами яких позивач зобов'язався передати відповідачу протягом 2009 року природний газ в обсязі до 11780000000 м3 згідно погодженого графіку, а останній - прийняти та оплатити вартість одержаного газу та послуг з його транспортування.

Згідно умов п. 2.1 договору постачальник передає покупцеві у I кварталі 2009 року до 2720000000 м3 природного газу, у ІІ кварталі - до 2930000000 м3, у ІІІ кварталі - до 2980000000 м3, у ІV кварталі - до 3150000000 м3.

Ціна природного газу та тариф на транспортування визначені розділом 4 договору.

Згідно п. 5.1 договору оплата за газ та послуги з його транспортування здійснюється покупцем протягом місяця, в якому здійснюється постачання газу. Остаточний розрахунок проводиться на підставі акту приймання-передачі газу до 25-го числа місяця, наступного за місяцем поставки.

Строк дії договору відповідно до умов п. 10.1 договору встановлений з моменту його підписання сторонами і діє в частині поставки газу з 1 січня до 31 грудня 2009 р., в частині проведення розрахунків за газ - до їх повного здійснення.

Вказані обставини підтверджуються поясненнями представників сторін, наявними у матеріалах справи копіями вищезгаданих договору та додаткової угоди до нього.

Поясненнями представників сторін, актами передачі-приймання природного газу №№ 01/09-НГУ-ІМП/П-ХГМК-1/1 від 26 лютого 2009 р., 01/09-НГУ-ІМП/П-ХГМК-1 від 31 січня 2009 р., 01/09-НГУ-ІМП/П-ХГМК-5 від 31 березня 2009 р., 02/09-НГУ-ІМП/П-ХГМК-1 від 31 березня 2009 р., 02/09-НГУ-ІМП/П-ХГМК-1, 02/09-НГУ-ІМП/П-ХГМК-2, 02/09-НГУ-ІМП/П-ХГМК-3, 02/09-НГУ-ІМП/П-ХГМК-4 від 28 лютого 2009 р., 03/09-НГУ-ІМП/П-ХГМК-1, 03/09-НГУ-ІМП/П-ХГМК-2, 02/09-НГУ-ІМП/П-ХГМК-5, 03/09-НГУ-ІМП/П-ХГМК-1, 03/09-НГУ-ІМП/П-ХГМК-2 від 31 березня 2009 р., 04/09-НГУ-ІМП/П-ХГМК-2 від 30 квітня 2009 р., 05/09-НГУ-ІМП/П-ХГМК-3 від 30 червня 2009 р., 05/09-НГУ-ІМП/П-ХГМК-1, 05/09-НГУ-ІМП/П-ХГМК-2 від 31 травня 2009 р., 06/09-НГУ-ІМП/П-ХГМК-1 від 30 червня 2009 р., 07/09-НГУ-ІМП/П-ХГМК-1 від 31 липня 2009 р., 06/09-НГУ-ІМП/П-ХГМК-2, 07/09-НГУ-ІМП/П-ХГМК-2, 08/09-НГУ-ІМП/П-ХГМК-1 від 31 серпня 2009 р., 08/09-НГУ-ІМП/П-ХГМК-4, 08/09-НГУ-ІМП/П-ХГМК-2, 08/09-НГУ-ІМП/П-ХГМК-3, 09/09-НГУ-ІМП/П-ХГМК-2, 09/09-НГУ-ІМП/П-ХГМК-1 від 30 вересня 2009 р., 12/09-НГУ-ІМП-П-10/09-ЦУКР від 31 грудня 2009 р., 10/09-НГУ-ІМП/П-ХГМК-1, 10/09-НГУ-ІМП/П-ХМД-1, 10/09-НГУ-ІМП/П-ЦУКР від 31 жовтня 2009 р., 12/09-НГУ-ІМП-П-11/09-ЦУКР від 31 грудня 2009 р., 11/09-НГУ-ІМП/П-ХГМК-1, 11/09-НГУ-ІМП/П-ХМД-1, 11/09-НГУ-ІМП/П-ЦУКР від 30 листопада 2009 р., 12/09-НГУ-ІМП/П-ХГМК, 12/09-НГУ-ІМП/П-ЦУКР, 12/09-НГУ-ІМП/П-ХГМК-1 від 31 грудня 2009 р., двохстороннім актом звіряння розрахунків станом на 31 грудня 2012 р. стверджується факт передачі позивачем відповідачу протягом 2009 року 9006039184 м3 природного газу та надання послуг з його транспортування загальною вартістю 16495427657,47 грн., а також оплати останнім одержаного газу у розмірі 16187073214,02 грн.

Доказів належної оплати за договором не надано.

Згідно з ч. 2 ст. 101 Господарського процесуального кодексу України апеляційний господарський суд не зв'язаний доводами апеляційної скарги і перевіряє законність і обґрунтованість рішення місцевого господарського суду у повному обсязі.

Відповідно до ст. 99 Господарського процесуального кодексу України в апеляційній інстанції справи переглядаються за правилами розгляду цих справ у першій інстанції з урахуванням особливостей, передбачених у цьому розділі. Апеляційний господарський суд, переглядаючи рішення в апеляційному порядку, користується правами, наданими суду першої інстанції.

Згідно ст. 712 Цивільного кодексу України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму. До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

Відповідно до ст. 629 Цивільного кодексу України договір є обов'язковим для виконання сторонами.

Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом (ст. 525 Цивільного кодексу України).

Відповідно до ст. 526 Цивільного кодексу України зобов'язання має виконуватись належним чином відповідно до умов договору та вимог Цивільного кодексу України, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Доказів погашення заборгованості матеріали справи не містять.

З огляду на викладене, Київський апеляційний господарський суд погоджується з висновком суду першої інстанції щодо задоволення позовних вимог в частині стягнення з відповідача на користь позивача 308354443,45 грн. боргу (16495427657,47-16187073214,02).

Крім того, Київський апеляційний господарський суд погоджується з висновком суду першої інстанції щодо відмови в задоволенні позовних вимог в частині стягнення з відповідача на користь позивача 41723366,31 грн. збитків внаслідок інфляції за час прострочення, 29532676,59 грн. трьох процентів річних з простроченої суми, нарахованих на заборгованість за природний газ, спожитий відповідачем у період до 1 січня 2011 р.

Відповідно до ч. 2 ст. 625 Цивільного кодексу України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Відмовляючи у задоволені позову в цій частині, суд першої інстанції дійшов висновку про відсутність підстав у позивача нараховувати інфляційні втрати та 3% річних відповідно до вимог Закону України "Про деякі питання заборгованості за спожитий природний газ та електричну енергію".

04.06.2011 року набрав чинності Закон України "Про деякі питання заборгованості за спожитий природний газ та електричну енергію" № 3319-VI від 12.05.2011 року.

Дія цього Закону поширюється на підприємства незалежно від їхніх форм власності, що виробляють, транспортують і постачають теплову та електричну енергію, надають послуги з диспетчерського управління об'єднаною енергетичною системою України, суб'єктів господарювання, що здійснюють постачання природного газу та електричної енергії за регульованим тарифом, Національну акціонерну компанію "Нафтогаз України" та її дочірні підприємства ДК "Газ України", ДК "Укртрансгаз", ДК "Укргазвидобування", ДАТ "Чорноморнафтогаз" та ДП "Енергоринок".

Згідно з пунктом 2.2 статті 2 вказаного Закону підлягає списанню заборгованість, у тому числі встановлена судовим рішенням, з пені, штрафних та фінансових санкцій (три відсотки річних та індекс інфляції), які нараховані підприємствам, визначеним у статті 1 цього Закону, на заборгованість за природний газ, спожитий ними у період з 1 січня 1997 року до 1 січня 2011 року, і несплачена станом на дату набрання чинності цим Законом.

Положення ст. 2 Закону передбачено як списання заборгованості за природний газ, так і заборгованості з штрафних та фінансових санкцій нарахованих на заборгованість за природний газ.

Однак, на відміну від списання заборгованості за природний газ ДК "Газ України" перед НАК "Нафтогаз України", яка відповідно до п. 2.1.1 Закону та п. 9 Порядку обмежена сумами, що списані підприємствами перед ДК "Газ України", заборгованість з штрафних та фінансових санкцій визначена п.2.2 не містить таких обмежень.

А тому, сума списання заборгованості із сплати пені, штрафних та фінансових санкцій, в силу положень п. 6, 7 Порядку, не обмежена протоколами учасників процедури, а самостійно визначається у відповідних договорах, що укладаються між учасниками процедури списання відповідно до Цивільного та Господарського кодексів України і здійснюється такими учасниками самостійно.

При цьому, положення п.2.1 Закону носить імперативний характер, що передбачає обов'язок суб'єктів, визначених у ст.1 Закону, а не право на списання.

Посилання ж у п. 2.2. ст.2 Закону на "підприємства, визначені у статті 1 цього Закону", означає, що до цих підприємств належить, зокрема, і ПАТ "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України".

А тому, враховуючи імперативний характер норми, а також ту обставину, що списання сум заборгованості з пені, штрафних та фінансових санкцій визначених п.2.2 Закону не обмежено, а визначається у відповідних договорах, позивач, як учасник процедури визначений у ст. 1 Закону зобов'язаний самостійно списати заборгованість відповідача з штрафних та фінансових санкцій і не обмежений діями відповідача щодо списання.

Таким чином, за зазначеним Законом відповідач мав право списати заборгованість з пені, штрафних та фінансових санкцій, які нараховані на заборгованість, спожитий у період з 01.01.1997 року до 01.01.2011року.

Закон втратив чинність 30.06.2012 року.

Отже, нарахування позивачем пені, інфляційних втрат та 3% річних, які були нараховані останнім на заборгованість за природний газ, спожитий у період з 01.01.1997 року по 01.01.2011 року, після втрати Законом України "Про деякі питання заборгованості за спожитий природний газ та електричну енергію" позбавляє відповідача права на списання.

Відповідно до ч. 1, 2 ст. 13 Цивільного кодексу України, цивільні права особа здійснює у межах, наданих їй договором або актами цивільного законодавства; при здійсненні своїх прав особа зобов'язана утримуватися від дій, які могли б порушити права інших осіб, завдати шкоди довкіллю або культурній спадщині.

Не допускаються дії особи, що вчиняються з наміром завдати шкоди іншій особі, а також зловживання правом в інших формах. (ч. 3 ст. 13 Цивільного кодексу України).

Згідно ч. 4 ст. 14 Цивільного кодексу України, особа може бути звільнена від цивільного обов'язку або його виконання у випадках, встановлених договором або актами цивільного законодавства.

Кожна особа має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства ( ч. 2 ст. 15 Цивільного кодексу України).

Згідно п. 6 ст. 3 Цивільного кодексу України, загальними засадами цивільного законодавства, зокрема є справедливість, добросовісність та розумність.

Відповідно до п. 3 ст. 16 Цивільного кодексу України суд може відмовити у захисті цивільного права та інтересу особи в разі порушення нею положень частин другої - п'ятої статті 13 цього Кодексу.

Так, вимога позивача, викладена в позовній заяві свідчить, що позивач мав намір як під час дії Закону, так і після закінчення строку його дії, стягнути на свою користь інфляційні та 3% річних.

Отже, за умови належного здійснення позивачем права на нарахування штрафних та фінансових санкцій, що є предметом даного спору, у період до 30.06.2012 року, відповідач мав право списати таку заборгованість відповідно до вимог вищевказаного Закону.

При цьому, Київський апеляційний господарський суд відзначає, що суд першої інстанції при прийнятті оскаржуваного рішення правомірно застосував положення Закону України "Про деякі питання заборгованості за спожитий природний газ та електричну енергію №3319-VI до спірних правовідносин.

Колегія суддів підтримує висновок суду першої інстанції про те, що утримавшись від нарахування фінансових санкцій до та під час дії Закону України "Про деякі питання заборгованості за спожитий природний газ та електричну енергію", позивач не вправі нараховувати ці суми після втрати чинності цим Законом, оскільки здійснення прав у такий спосіб всупереч вимог ч. 2 ст. 13 ЦК України порушує права відповідача, позбавляє його можливості списання заявлених сум, призводить до непередбачених чинним законодавством матеріальних втрат його як суб'єкта паливно-енергетичного комплексу.

За таких обставин, у позові в цій частині відповідно до вимог ст.ст. 16, 625 ЦК України слід відмовити.

Крім того, Київський апеляційний господарський суд не приймає як належне посилання скаржника на переривання строку позовної давності у зв'язку з підписанням акту звіряння взаєморозрахунків між сторонами.

Визнання боржником основного боргу, в тому числі і його сплата, саме по собі не є доказом визнання ним також і додаткових вимог кредитора (зокрема, неустойки, процентів за користування коштами), а так само й вимог щодо відшкодування збитків і, відтак, не може вважатися перериванням перебігу позовної давності за зазначеними вимогами (п. 4.4.1. постанови Пленуму ВГСУ від 29.05.2013 року № 10 "Про деякі питання практики застосування позовної давності у вирішенні господарських спорів").

З огляду на викладене, Київський апеляційний господарський суд погоджується з висновком суду першої інстанції щодо часткового задоволення позовних вимог.

Згідно з ч. 1, 2 ст. 32 Господарського процесуального кодексу України, доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких грунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору. Ці дані встановлюються, зокрема, такими засобами: письмовими і речовими доказами, висновками судових експертів.

Частиною 2 ст. 34 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень (ч. 1 ст. 33 Господарського процесуального кодексу України).

Відповідно ст. 43 Господарського процесуального кодексу України господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин в їх сукупності.

Отже, доводи апеляційної скарги не знайшли свого підтвердження під час перегляду рішення судом апеляційної інстанції, апелянт не подав жодних належних доказів на спростування висновків суду першої інстанції, які могли б бути прийняті та дослідженні судом апеляційної інстанції в розумінні ст.ст. 33, 34, 36, 43, 101 Господарського процесуального кодексу України.

Тож, оцінюючи подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин в їх сукупності, колегія суддів підтримує висновок суду першої інстанції про часткове задоволення позовних вимог.

На підставі викладеного та керуючись ст. ст. 99, 101 - 105 Господарського процесуального кодексу України, суд, -

ПОСТАНОВИВ:

1. Рішення Господарського суду міста Києва від 20.10.2015 року у справі №910/9899/13 залишити без змін, а апеляційну скаргу без задоволення.

2. Справу № 910/9899/13 повернути до Господарського суду міста Києва.

3. Копію постанови направити сторонам.

Головуючий суддя О.М. Баранець

Судді Л.М. Ропій

Л.Г. Сітайло