Постанова № 55825563, 09.02.2016, Київський апеляційний господарський суд

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

04116 м.Київ, вул. Шолуденка, 1 (044) 230-06-58

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"09" лютого 2016 р. Справа№ 910/20356/15

Київський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Андрієнка В.В.

суддів: Буравльова С.І.

Шапрана В.В.

за участю представників cторін:

позивача: Кульчицький О.В., довіреність № 07/15 від 01.07.2015,

відповідача: Власюк В.В., довіреність № 42 від 26.06.2015,

Давиденко О.Л., довіреність № 32 від 02.06.2015.

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Приватного акціонерного товариства "Українська охоронно-страхова компанія"

на рішення Господарського суду м. Києва

від 03.11.2015

у справі № 910/20356/15 ( суддя Плотницька Н.Б.)

за позовом Приватного акціонерного товариства "Європейська страхова компанія"

до Приватного акціонерного товариства "Українська охоронно-страхова компанія"

про стягнення 109 039 грн 23 коп.

ВСТАНОВИВ:

Приватне акціонерне товариство "Європейська страхова компанія" звернулось до Господарського суду м. Києва з позовом до Приватного акціонерного товариства "Українська охоронно-страхова компанія" про стягнення 109 039 грн 23 коп.

Рішенням Господарського суду м. Києва від 03.11.2015 у справі №910/20356/15 позов задоволено повністю. Стягнуто з Приватного акціонерного товариства "Українська охоронно-страхова компанія" (03056, м. Київ, вул. Борщагівська, буд. 145, ідентифікаційний код 23734213) на користь Приватного акціонерного товариства "Європейська страхова компанія" (03061, м. Київ, вул. Постова, буд. 56, ідентифікаційний код 32825387) 66 496 (шістдесят шість тисяч чотириста дев'яносто шість) грн 20 коп. основного боргу, 14 693 (чотирнадцять тисяч шістсот дев'яносто три) грн 29 коп. пені, 781 (сімсот вісімдесят одна) грн 01 коп. 3 % річних та 27 068 (двадцять сім тисяч шістдесят вісім) грн 73 коп. інфляційних втрат, а також витрати по сплаті судового збору у розмірі 2 180 (дві тисячі сто вісімдесят) грн 78 коп.

Не погодившись з прийнятим рішенням суду, Приватне акціонерне товариство "Українська охоронно-страхова компанія" подало апеляційну скаргу, в якій просило суд рішення Господарського суду м. Києва від 03.11.2015 скасувати та ухвалити нове рішення по суті позовних вимог в якому відмовити у задоволенні позовних вимог Приватного акціонерного товариства "Українська охоронно-страхова компанія" про стягнення 109 039,23 грн.

Відповідно до протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями апеляційну скаргу Приватного акціонерного товариства "Українська охоронно-страхова компанія" передано до розгляду колегії суддів: головуючий суддя Андрієнко В.В., судді Буравльов С.І., Шапран В.В.

Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 14.01.2016 апеляційну скаргу Приватного акціонерного товариства "Українська охоронно-страхова компанія" прийнято до провадження та призначено до розгляду на 09.02.2016.

В судове засідання, яке відбулось 09.02.2016 з'явились представники сторін, які надали суду усні пояснення стосовно апеляційної скарги.

Приписами ст. 99 ГПК України визначено, що в апеляційній інстанції справи переглядаються за правилами розгляду цих справ у першій інстанції з урахуванням особливостей, передбачених у цьому розділі. Апеляційний господарський суд, переглядаючи рішення в апеляційному порядку, користується правами, наданими суду першої інстанції.

Відповідно до ч. 1 ст. 101 ГПК України у процесі перегляду справи апеляційний господарський суд за наявними у справі і додатково поданими доказами повторно розглядає справу. Частиною 2 статті 101 ГПК України передбачено, що апеляційний господарський суд не зв'язаний доводами апеляційної скарги та перевіряє законність і обґрунтованість рішення місцевого господарського суду у повному обсязі.

Колегія суддів, розглянувши матеріали апеляційної скарги, дослідивши наявні докази у справі, заслухавши пояснення представників позивача та відповідача, перевіривши правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, а оскаржуване рішення місцевого господарського суду не підлягає зміні або скасуванню у зв'язку з таким.

Як вбачається з матеріалів справи, 07.06.2013 між Приватним акціонерним товариством "Українська охоронно-страхова компанія" та Приватним акціонерним товариством "Європейська страхова компанія" було укладено договір № ФП.13-006 про загальні умови факультативного перестрахування та ретроцесії, предметом якого є основоположні та загальні умови перестрахування та ретроцесії страхових ризиків, що взаємно передають та приймаються сторонами на факультативній (необов'язковій) основі, а також основні взаємні права і обов'язки сторін, пов'язані з передачею та прийняття страхових ризиків в перестрахування або ретроцесію.

Під страховим ризиком, що передається в перестрахування в рамках цього договору, розуміється подія, визначена первинним договором страхування або перестрахування, укладеного однією зі сторін, на випадок якої проводиться страхування і яка має ознаки вірогідності та випадковості настання (п. 1.3. договору № ФП.13-006).

Відповідно до умов зазначеного договору, під передачею страхового ризику в перестрахування в рамках цього договору розуміється страхування однією стороною у другої сторони на умовах законодавства України, цього договору та конкретного договору перестрахування ризику виконання стороною, яка передає страховий ризик, частини своїх зобов'язань за договором первинного страхування, співстрахування або вхідного перестрахування (п. 1.4.).

Предметом перестрахування за цим договором є ризик виконання частини своїх зобов'язань перестраховиком та укладеному перестрахувальником як страховиком (перестрахувальником) основному договору страхування, співстрахування або перестрахування (пункт 1.6. договору про загальні умови факультативного перестрахування).

Відповідно до пункту 1.7. договору про загальні умови факультативного перестрахування на підставі та на умовах даного договору сторони укладають конкретні договори перестрахування. Конкретні договори перестрахування укладають окремо за кожним страховим ризиком та предметом або за групою страхових ризиків та предметів.

Страхові ризики, передані та прийняті в перестрахування за цим договором, вважаються перестрахованими у повній відповідності до умов первинного договору страхування та правил страхування страховика, що уклав договір страхування, незалежно від того, чи є страховик по первинному договору страхування стороною цього договору, чи ні, якщо інше прямо не обумовлено договором перестрахування, укладеного між сторонами відповідно до цього договору (п.1.8).

Згідно з пунктом 4.1 договору про загальні умови факультативного перестрахування під відповідальністю перестраховика (перестраховою відповідальністю, перестраховим захистом) розуміється обов'язок перестраховика виплатити страхове відшкодування в частині та на умовах, передбачених договором перестрахування, при настанні страхового випадку по первинному договору страхування. Такий обов'язок поширюється на всі страхові випадки по первинному договору страхування, до відбулися в період дії пов'язаного з ним договору перестрахування, якщо інше не обумовлено в договорі перестрахування.

Відповідальність перестраховика по договору перестрахування, якщо він згоден прийняти запропонований страховий ризик, починається з моменту підписання договору перестрахування, якщо в договорі перестрахування не передбачений інший термін початку відповідальності перестраховика або інша умова стосовно початку відповідальності (пункт 4.2 про загальні умови факультативного перестрахування).

20.08.2014 між Приватним акціонерним товариством "Європейська страхова компанія" (перестрахувальник за договором) та Приватним акціонерним товариством "Українська охоронно-страхова компанія" (перестраховик за договором) підписано ковер-нот № 06/00001/3/17/11/14 (договір перестрахування), відповідно до умов якого було перестраховано ризики за договором страхування № 06/00001/3/17/11/14 від 13.01.2014 (автомобіль Mazda 6, реєстраційний номер НОМЕР_1, об'єм двигуна 2000 куб.см., № кузова JMZGH12F701475575, рік випуску 2011) повного каско, зокрема незаконне заволодіння транспортним засобом (під незаконним заволодінням транспортним засобом слід розуміти вчинене умисно, з будь-якою метою протиправне вилучення будь-яким способом транспортного засобу у власника чи користувача всупереч їх волі. Викрадення виключно на території України). Термін перестрахування з 20.08.2014 по 13.01.2015. Відповідальність перестраховика складає 70 000 грн 00 коп., що становить 36,84 % від загальної страхової суми. Франшиза - 5.0 %.

Як вбачається з матеріалів справи, позивач повідомив відповідача (повідомленням № 136 від 07.11.2014) про настання події, що має ознаки страхового випадку, а саме викрадення транспортного засобу Mazda 6, реєстраційний номер НОМЕР_1, застрахованого Приватним акціонерним товариством "Європейська страхова компанія" за договором добровільного страхування наземного транспорту "Каско" № 06/00001/3/17/11/14 від 13.01.2014 та переданого в перестрахування Приватному акціонерному товариству "Українська охоронно-страхова компанія" за ковер-нотом № 06/00001/3/17/11/14 від 20.08.2014.

Відповідно до п. 11.15 договору добровільного страхування наземного транспорту "Каско" № 06/00001/3/17/11/14 від 13.01.2014 у разі незаконного заволодіння транспортним засобом виплата страхового відшкодування, проводиться таким чином: якщо до єдиного реєстру досудового розслідування внесено відомості про кримінальне правопорушення ("Незаконного заволодіння") виплата провадиться у розмірі 30 % страхового відшкодування, а решта страхового відшкодування виплачується після: зупинення досудового розслідування; закінчення досудового розслідування шляхом закриття кримінального провадження за обставинами передбаченими у п.п 2, 4, 5 ч. 1 та п.п. 1 ч. 2 ст. 284 Кримінального процесуального кодексу України; звернення прокурора до суду з клопотання про звільнення особи від кримінальної відповідальності; набрання законної сили вироком суду.

Як вбачається з витягу з кримінального провадження № 12014100050009886 07.11.2014 до ЄРДР внесено відомості про кримінальне правопорушення (ч. 2 ст. 289 КК УКраїни), а саме незаконне заволодіння транспортним засобом Mazda 6, реєстраційний номер НОМЕР_1.

Відповідно до страхового акту № 16/14 від 09.12.2014 подію щодо незаконного заволодіння транспортним засобом Mazda 6, реєстраційний номер НОМЕР_1, визнання страховою та прийнято рішення щодо виплати страхувальнику 54 150 грн 00 коп., що складає 30 % від загальної суми страхового відшкодування.

Як вбачається з матеріалів справи, позивачем на адресу відповідача було направлено лист № 144 від 18.12.2014 на виплату частки страхового відшкодування в розмірі 19 948 грн 86 коп. на умовах перестрахування. До даної заяви були додані всі матеріали страхової справи необхідні для прийняття рішення.

Згідно з страховим актом № 01/15 від 23.01.2015 з урахуванням постанови про закриття кримінального провадження № 12014100050009886 від 05.12.2014 прийнято рішення щодо виплати страхувальнику 126 350 грн 00 коп., що складає 70 % від загальної суми страхового відшкодування.

Відповідно позивачем на адресу відповідача було направлено лист № 4 від 17.02.2015 на виплату частки страхового відшкодування в розмірі 46 547 грн 34 коп. на умовах перестрахування. Також, до даної заяви були додані всі матеріали страхової справи необхідні для прийняття рішення.

Відповідно до пункту 7.2. договору про загальні умови факультативного перестрахування при настанні страхового випадку, передбаченого первинним договором страхування і договором перестрахування, перестраховик, за умови відсутності запитань, що повинні бути оформлень направлені у відповідності до пункту 7.4. даного договору, виплачує перестрахувальнику (або за дорученні перестрахувальника страхувальнику або вигодонабувачу) частину страхового відшкодування, яка відповідає його частці (обсягу) відповідальності за договором перестрахування, протягом 15 робочих днів після одержання від перестрахувальника листа-вимоги на виплату страхового відшкодування з розрахунком частки перестраховика у збитку, та наступного комплекту копій документів: повідомлення страхувальника про настання страхового випадку; заяви на виплату страхового відшкодування; договору страхування; офіційного висновку з описанням всіх обставин випадку, який видається установою, до компетенції якої належить розгляд даного випадку (довідки ДАІ про ДТП із зазначенням винної особи, довідки правоохоронних органів про протиправні дії, акту пожежно-технічної експертизи про причини пожежі, довідки з метереологічної або сейсмологічної служби про стихійне лихо і Т.П.); страхового акту; експертного висновку щодо розміру збитку, якого було завдано внаслідок настання страхового випадку, якщо такий висновок було зроблено; рахунку (кошторису) на відновлювальні роботи в тому випадку, якщо за умовами первинного Договору страхування розмір збитку визначається на підставі такого рахунку; документів, які підтверджують витрати перестрахувальника, пов'язані з врегулюванням збитку; платіжного доручення з позначкою обслуговуючого банку про списання коштів із розрахункового рахунку або видаткового касового ордеру про оплату перестрахувальником страхового відшкодування (якщо в договорі перестрахування не передбачено застереження про "касовий збиток"). Сторони погоджуються, що перелік документів, що надається Перестраховику, не може бути більшим, ніж зазначено в Правилах страхування та/чи в оригінальному договорі страхування.

Згідно з пунктом 7.3 договору про загальні умови факультативного перестрахування перестраховик вправі вимагати від перестрахувальника інші документи, що підтверджують розмір завданих збитків внаслідок настання страхового випадку за умови наявності таких документів у розпорядженні перестрахувальника. Відповідна вимога повинна бути заявлена письмово протягом 15 робочих днів із дня надання перестрахувальником документів, вказаних в пункті 7.2. цього договору. Перелік документів, що запитуються додатково, не може бути ширше переліку документів, передбаченого правилами страхування страховика та оригінальним договором страхування.

Положеннями пункту 7.4 договору про загальні умови факультативного перестрахування передбачено, що у разі якщо протягом 15 робочих днів з дня надання перестрахувальником переліку документів, передбачених пунктом 7.2 цього договору, перестраховик не направить перестрахувальнику письмову вимогу про надання додаткових документів, вважається, що надані перестрахувальником документи є достатніми для прийняття рішення перестраховиком про виплату своєї частки страхового відшкодування та здійснення виплати, а перестраховик не має права у подальшому посилатись на недостатність наданих документів та/або вимагати додаткові документи.

Відповідно судом першої інстанції було встановлено та підтверджено матеріалами справи також, що відповідачем у встановлений договором п'ятнадцятиденний термін не направляв позивачу запит про надання додаткових документів.

Пунктом 3.3.1. договору про загальні умови факультативного перестрахування передбачено, що перестраховик зобов'язаний перерахувати перестрахувальнику свою частку страхового відшкодування, розмір якого розрахований відповідно до умов цього договору і договору перестрахування, у термін та на умовах, обумовлених в розділі 7 цього договору, якщо інше не передбачено в договорі перестрахування.

Відповідно до матеріалів справи, відповідач в порушення умов договором про загальні умови факультативного перестрахування та ретроцесії № ФП.13-006 від 07.06.2013, ковер-ноту № 06/00001/3/17/11/14К від 20.04.2015 не виконав взяті на себе зобов'язання по сплаті частки страхового відшкодування у розмірі 66 496 грн 20 коп., що складає 36,84 % від загальної страхової суми, у зв'язку з чим в останнього виникла заборгованість перед позивачем у розмірі 66 496 грн 20 коп.

В своїй апеляційній скарзі заявником було зазначено, що підставою у невиплаті перестраховиком своїх часток страхового відшкодування перестрахувальнику є порушенням останнім абзацу 3.1.4. п. 3.1. та п. 7.6. Договору перестрахування.

Зазначене твердження апелянта не береться судом до уваги, оскільки, відповідачем не надано доказів в підтвердження того, що позивачу було відомо про факт втрати ОСОБА_5 свідоцтва про реєстрацію на автомобіль MAZDA 6 реєстраційний номер НОМЕР_2. Крім того, в матеріалах справи наявні докази направлення відповідачу комплекту копій документів, необхідних для виплати частки страхового відшкодування, що також не заперечувалось відповідачем в суді першої інстанції.

Відповідно до ч. 1 ст. 33 ГПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Стосовно того, що скаржник стверджує, що листами № 173 від 14.01.2015 та №1365 від 12.02.2015 останній звертався до позивача з необхідністю у з'ясуванні зазначених вище фактів, копії реєстрів відправки яких було додано до апеляційної скарги тільки в апеляційній інстанції, колегія суддів зазначає наступне.

Відповідно до ч. 1 ст. 101 ГПК України, у процесі перегляду справи апеляційний господарський суд за наявними у справі і додатково поданими доказами повторно розглядає справу. Додаткові докази приймаються судом, якщо заявник обґрунтував неможливість їх подання суду першої інстанції з причин, що не залежали від нього.

Однак, скаржником не було надано суду обґрунтованих пояснень стосовно того, що останній не мав можливості подати їх до суду першої інстанції, оскільки, як вбачається з матеріалів справи та рішення суду вони не були наявні на момент винесення рішення у справі, тому зазначені докази не приймаються судом до уваги.

Також, твердження відповідача щодо наявності в останнього права на відмову у виплаті частки страхового відшкодування, у зв'язку з тим, що виплата позивачем страхового відшкодування за договором добровільного страхування наземного транспорту "Каско" № 06/00001/3/17/11/14 від 13.01.2014 є компромісним збитком за договором про загальні умови факультативного перестрахування, не приймаються судом до уваги, оскільки відповідачем не надано суду доказів в підтвердження того, що виплата позивачем страхового відшкодування за договором добровільного страхування відноситься до компромісного збитку.

Відповідно до статті 193 Господарського кодексу України та статті 526 Цивільного кодексу України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства.

Статтею 526 Цивільного кодексу України передбачено, що зобов'язання має виконуватись належним чином відповідно до умов договору та вимог Цивільного кодексу України, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Беручи до уваги вищенаведене також встановленням факту невиконання відповідачем обов'язку зі сплати коштів за договором про загальні умови факультативного перестрахування та ретроцесії № ФП.13-006 від 07.06.2013 та ковер-нотом № 06/00001/3/17/11/14К від 20.04.2015 та факту наявності заборгованості у розмірі 66 496 грн 20 коп., колегія суддів дійшла висновку про задоволення позову в цій частині.

Також, відповідно до позовної заяви, у зв'язку з неналежним виконанням відповідачем взятих на себе зобов'язань, позивач просив суд стягнути з відповідача на свою користь 14 693 грн 29 коп. пені, 27 068 грн 73 коп. інфляційних втрат та 781 грн 01 коп. 3 % річних.

Згідно зі статтею 1 Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань" платники грошових коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін.

Нормами статті 3 Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань" встановлено, що розмір пені, передбачений статтею 1 цього Закону, обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.

Відповідно до п. 1.12. Постанови Пленуму Вищого господарського суду України «Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань» від 17 грудня 2013 року N 14 (із змінами і доповненнями, внесеними постановами пленуму Вищого господарського суду України), з огляду на вимоги частини першої статті 4 7 і статті 43 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК) господарський суд має з'ясовувати обставини, пов'язані з правильністю здійснення позивачем розрахунку, та здійснити оцінку доказів, на яких цей розрахунок ґрунтується. У разі якщо відповідний розрахунок позивачем здійснено неправильно, то господарський суд з урахуванням конкретних обставин справи самостійно визначає суми пені та інших нарахувань у зв'язку з порушенням грошового зобов'язання, не виходячи при цьому за межі визначеного позивачем періоду часу, протягом якого, на думку позивача, мало місце невиконання такого зобов'язання, та зазначеного позивачем максимального розміру відповідних пені та інших нарахувань. Якщо з поданого позивачем розрахунку неможливо з'ясувати, як саме обчислено заявлену до стягнення суму, суд може зобов'язати позивача подати більш повний та детальний розрахунок. При цьому суд в будь-якому випадку не позбавлений права зобов'язати відповідача здійснити і подати суду контррозрахунок (зокрема, якщо відповідач посилається на неправильність розрахунку, здійсненого позивачем).

В силу ч. ст. 216, ч. 1 ст. 218 ГК України, підставою господарсько-правової відповідальності у вигляді застосування господарських санкцій є вчинене учасником господарських відносин правопорушення у сфері господарювання. Одним з видів господарських санкцій, згідно ч.2 ст.217 ГК України, є штрафні санкції, до яких віднесені, у т.ч. штраф та пеня (ч.1 ст.230 ГК України).

Як визначено ст. 611 ЦК України, у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема, згідно з п. 2 ч. 1 цієї норми, сплата неустойки.

Відповідно до ст.ст. 546, 549 Цивільного кодексу України виконання зобов'язання може забезпечуватися неустойкою, різновидом якої є штраф та пеня.

Пеня, за визначенням частини третьої статті 549 ЦК України, - це вид неустойки, що забезпечує виконання грошового зобов'язання і обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожний день прострочення виконання.

Згідно із п. 1 ст. 230 Господарського кодексу України штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.

Згідно пунктом 11.2. договору про загальні умови факультативного перестрахування якщо сторонами не були дотримані терміни проведення платежів та інше не було передбачено умовами цього договору та договорів перестрахування, то сторона, що допустила порушення термінів розрахунків, сплачує іншій стороні пеню в розмірі 0,2% від простроченої суми за кожний день прострочення, але розмір пені не може перевищувати 50% від суми несплаченого або невчасно сплаченого платежу.

Дії відповідача є порушенням умов договору, що є підставою для застосування відповідальності (нарахування пені) відповідно до пунктів 11.2 договору та захисту майнових прав та інтересів позивача відповідно до норм статті 625 Цивільного кодексу України.

Враховуючи вищенаведене, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, щодо стягнення з відповідача пені в розмірі 14 693 грн 29 коп.

Щодо розміру втрат від інфляції суд зазначає наступне. Згідно із ст. 625 ЦК України, боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Інфляційні нарахування на суму боргу, сплата яких передбачена частиною другою статті 625 Цивільного кодексу України, не є штрафною санкцією, а виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення коштів внаслідок інфляційних процесів за весь час прострочення в їх сплаті. Зазначені нарахування здійснюються окремо за кожен період часу, протягом якого діяв відповідний індекс інфляції, а одержані таким чином результати підсумовуються за весь час прострочення виконання грошового зобов"язання. При цьому в розрахунок мають включатися й періоди часу, в які індекс інфляції становив менше одиниці (тобто мала місце дефляція) (п.п. 3.1, 3.2 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України "Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань" №14 від 17.12.2013 року).

Отже, за розрахунком позивача, розмір втрат від інфляції складає 27 068 грн 73 коп. Розрахунок відповідає вимогам законодавства та обставинам справи, а тому зазначена вимога підлягає задоволенню.

Відповідно сплата трьох процентів річних від простроченої суми (якщо інший їх розмір не встановлений договором або законом) не має характеру штрафних санкцій і є способом захисту майнового права та інтересу кредитора шляхом отримання від боржника компенсації (плати) за користування ним коштами, належними до сплати кредиторові. (п.4.1 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України "Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань" №14 від 17.12.2013 року).

Отже, за розрахунком позивача, розмір відсотків річних складає 781 грн 01 коп. Відповідно, перевіривши розрахунок наданий позивачем колегія суддів дійшла висновку, що він відповідає вимогам законодавства та обставинам справи, а тому зазначена вимога також підлягає задоволенню.

Беручи до уваги наведене, судова колегія вважає, що рішення Господарського суду м. Києва від 03.11.2015 у справі №910/20356/15 прийнято з повним і достовірним встановленням всіх фактичних обставин, які мають значення для вирішення даного спору, а також з дотриманням норм матеріального і процесуального права, у зв'язку з чим апеляційна скарга Приватного акціонерного товариства "Українська охоронно-страхова компанія" задоволенню не підлягає.

Судові витрати за подання апеляційної скарги відповідно до ст. 49 ГПК України покладаються на скаржника.

Керуючись ст. ст. 99, 101, 103, 105 Господарського процесуального кодексу України, Київський апеляційний господарський суд, -

ПОСТАНОВИВ:

1. Рішення Господарського суду м. Києва від 03.11.2015 у справі №910/20356/15 залишити без змін, а апеляційну скаргу Приватного акціонерного товариства "Українська охоронно-страхова компанія" - без задоволення.

2. Матеріали справи №910/20356/15 повернути до господарського суду м. Києва.

Головуючий суддя В.В. Андрієнко

Судді С.І. Буравльов

В.В. Шапран