Рішення № 55825225, 16.02.2016, Господарський суд Черкаської області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЧЕРКАСЬКОЇ ОБЛАСТІ

18005, м. Черкаси, бульвар Шевченка, 307, тел. канцелярії (0472) 31-21-49, inbox@ck.arbitr.gov.ua

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"16" лютого 2016 р. Справа № 925/76/16

Господарський суд Черкаської області у складі головуючого судді – Васяновича А.В.,

секретар судового засідання – Гень С.Г.,

за участі представників сторін:

від позивача – представник не з’явився,

від відповідача – представник не з’явився,

розглянувши у відкритому судовому засіданні справу

за позовом публічного акціонерного товариства “Ічнянський молочно -

консервний комбінат”, м. Ічня, Чернігівської області

до товариства з обмеженою відповідальністю “Фірма “Сервіс-Ленд”,

м. Черкаси

про стягнення 169 274 грн. 04 коп.

ВСТАНОВИВ:

До господарського суду Черкаської області з позовом звернулося публічне акціонерне товариство “Ічнянський молочно - консервний комбінат” до товариства з обмеженою відповідальністю “Фірма “Сервіс-Ленд” про стягнення заборгованості у зв’язку з невиконанням відповідачем умов дистриб’юторського договору від 15 грудня 2015 року за №266/15-Д в розмірі 151 477 грн. 44 коп., а саме: 137 005 грн. 20 коп. - основний борг, 1 976 грн. 64 коп. – 30% річних, 2 891 грн. 16 коп. пеня та 9 604 грн. 44 коп. штраф.

Ухвалою господарського суду Черкаської області від 03 лютого 2016 року порушено провадження у справі та призначено розгляд справи в судовому засіданні на 16 лютого 2016 року.

15 лютого 2016 року до суду від позивача надійшла заява про збільшення розміру позовних вимог, в якій останній просив суд стягнути з відповідача, крім заявленої до стягнення суми заборгованості, також 17 796 грн. 60 коп. штрафу.

Відповідно до ч. 4 ст. 22 ГПК України позивач вправі до прийняття рішення по справі збільшити розмір позовних вимог за умови дотримання встановленого порядку досудового врегулювання спору у випадках, передбачених статтею 5 цього Кодексу в цій частині, відмовитись від позову або зменшити розмір позовних вимог.

Вказана заява відповідає вимогам ст. 22 ГПК України, а тому судом розглядається позов публічного акціонерного товариства “Ічнянський молочно - консервний комбінат” з урахуванням збільшеного розміру позовних вимог.

Сторони в судове засідання не з’явилися, відповідач про причини неявки суд не повідомив, відзиву на позовну заяву до суду не надав.

Ухвалою господарського суду Черкаської області від 03 лютого 2016 року було зобов’язано відповідача надати суду відзив на позовну заяву з посиланням на мотиви повного або часткового відхилення вимог позивача, а також докази, що обґрунтовують відхилення позовних вимог.

Від позивача надійшло клопотання про відкладення розгляду справи, у зв’язку з неможливістю прибуття представника в судове засідання.

В пункті 3.9.2. постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 26 грудня 2011 року № 18 “Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції” зазначено, що господарський суд з урахуванням обставин конкретної справи може відхилити доводи учасника судового процесу - підприємства, установи, організації, іншої юридичної особи, державного чи іншого органу щодо відкладення розгляду справи у зв'язку з відсутністю його представника (з причин, пов'язаних з відпусткою, хворобою, службовим відрядженням, участю в іншому судовому засіданні і т. п.). При цьому господарський суд виходить з того, що у відповідних випадках такий учасник судового процесу не позбавлений права і можливості забезпечити за необхідності участь у судовому засіданні іншого представника згідно з частинами першою - п'ятою статті 28 ГПК, з числа як своїх працівників, так і осіб, не пов'язаних з ним трудовими відносинами. Неможливість такої заміни представника і неможливість розгляду справи без участі представника підлягає доведенню учасником судового процесу на загальних підставах (статті 32 - 34 ГПК), причому відсутність коштів для оплати послуг представника не може свідчити про поважність причини його відсутності в судовому засіданні.

Керівник публічного акціонерного товариства “Ічнянський молочно - консервний комбінат” не був позбавлений можливості уповноважити іншого представника з числа як своїх працівників, так і осіб, не пов'язаних з юридичною особою трудовими відносинами, або з’явитися в судове засідання особисто.

В зв’язку з чим клопотання позивача задоволенню не підлягає.

Оскільки відповідач не був позбавлений права надати до суду необхідні докази та свої доводи і міркування щодо предмету спору шляхом письмових пояснень та заперечень, про час та місце проведення судового засідання повідомлений належним чином, та оскільки явка представників сторін в судове засідання обов’язковою не визнавалась, суд вважає за можливе розглянути справу за наявними в ній матеріалами в порядку ст. 75 ГПК України.

Розглянувши матеріали справи та дослідивши докази, суд вважає, що позовні вимоги слід задовольнити повністю виходячи з наступного:

Як вбачається з матеріалів справи та було встановлено господарським судом під час розгляду справи, 15 грудня 2015 року між публічним акціонерним товариством “Ічнянський молочно - консервний комбінат” (постачальник) та товариством з обмеженою відповідальністю “Фірма “Сервіс-Ленд” (дистриб’ютор) було укладено дистриб’юторський договір за №266/15-Д.

Відповідно до п. 2.1. вищевказаного договору постачальник на умовах, визначених цим договором, зобов’язався постачати товар дистриб’ютору, а останній – здійснювати його пряму дистриб’юцію за цінами та націнками, які вказані у прайс-листах постачальника, що є невід’ємними додатками до цього договору (згідно п. 7.9. та п. 7.10) та здійснювати своєчасну оплату отриманого від постачальника товару.

Згідно до п. 4.1. договору ціни на товар, що продається за цим договором, встановлюються в українських гривнях. Ціна за кожну партію товару зазначаються у видаткових накладних, згідно чинного на дату відвантаження прайс-листа та домовленостей сторін.

Право власності на партію товару переходить від постачальника до дистриб’ютора в момент повної оплати партії товару, переданої постачальником. Ризик випадкової загибелі або зіпсуття товару переходить до дистриб’ютора в момент передачі йому товару (п. 2.2. договору).

Позивач свої зобов’язання за дистриб’юторським договором виконав та поставив відповідачу товар на загальну суму 137 005 грн. 20 коп., що підтверджується копіями видаткових накладних:

- №МК-00004355 від 17 грудня 2015 року на суму 48 022 грн. 20 коп.;

- №МК-00004439 від 22 грудня 2015 року на суму 6 840 грн. 00 коп.;

- №МК-00004504 від 24 грудня 2015 року на суму 82 143 грн. 00 коп.

Товар було прийнято відповідачем, що підтверджується підписом уповноваженої особи у вищенаведених видаткових накладних.

Відповідач в свою чергу зобов’язання по оплаті поставленого товару не виконав, в зв’язку з чим позивач просив суд стягнути з відповідача 137 005 грн. 20 коп. заборгованості за поставлений товар згідно дистриб’юторського договору від 15 грудня 2015 року за №226/15-Д.

Статтею 530 Цивільного кодексу України визначено, що якщо у зобов‘язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Зобов‘язання, строк (термін) виконання якого визначений вказівкою на подію, яка неминуче має настати, підлягає виконанню з настанням цієї події.

Якщо строк (термін) виконання боржником обов‘язку не встановлений або визначений моментом пред‘явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час. Боржник повинен виконати такий обов‘язок у семиденний строк від дня пред‘явлення вимоги, якщо обов‘язок негайного виконання не випливає із договору або актів цивільного законодавства.

Згідно з п. 4.2. дистриб’юторського договору оплата за кожну отриману партію товару здійснюється дистриб’ютором у безготівковій формі протягом 21 календарного дня з моменту отримання товару.

Отже, з урахуванням вищенаведених умов договору, відповідач повинен був сплатити вартість поставленого товару згідно видаткової накладної від 17 грудня 2015 року – 07 січня 2016 року, згідно накладної від 22 грудня 2016 року – 12 січня 2016 року та згідно накладної від 24 грудня 2016 року – 14 січня 2016 року.

Відповідно до ст. ст. 525, 526 Цивільного кодексу України зобов’язання повинні виконуватись належним чином і в установлений строк відповідно до умов договору та вимог чинного законодавства. Одностороння відмова від зобов’язання не допускається, якщо інше не передбачено договором або законом.

До виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених Господарським кодексом України.

Згідно зі ст. 193 Господарського кодексу України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

Відповідно до ст. 33 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Відповідачем всупереч ст. ст. 33, 34 ГПК України не було доведено факту своєчасного здійснення, на підставі умов договору, розрахунку з позивачем за поставлений товар в повному обсязі, а також не було спростовано доводи та обґрунтування позивача.

Статтею 610 Цивільного кодексу України передбачено, що порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Відповідно до ч. 1 ст. 612 Цивільного кодексу України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Таким чином, сума боргу в розмірі 137 005 грн. 20 коп. підлягає стягненню з відповідача на користь позивача в судовому порядку.

Відповідно до ч. 1 ст. 546 та ст. 549 ЦК України виконання зобов’язання забезпечується, зокрема, неустойкою, яка визначається як пеня та штраф і є грошовою сумою або іншим майном, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення зобов’язання. Сплата неустойки є правовим наслідком у разі порушення зобов’язання (п. 3 ч. 1 ст. 611 ЦК України).

Пунктом 7.3. дистриб’юторського договору передбачена відповідальність за порушення відповідачем строків оплати вартості одержаного товару, а саме: пеня у розмірі подвійної облікової ставки НБУ від неоплаченої суми за кожен день прострочення.

Позивачем на підставі п. 7.3. договору заявлено вимогу про стягнення з відповідача 2 891 грн. 16 коп. пені (розрахунок знаходиться в матеріалах справи).

Здійснивши перевірку правильності нарахування пені за допомогою калькулятора підрахунку заборгованості та штрафних санкцій “ЛІГА:ЗАКОН ЕЛІТ 9.2.1.” судом встановлено, що розрахунок пені здійснено позивачем вірно, а тому заявлена до стягнення сума пені підлягає задоволенню.

Відповідно до п. 7.3. дистриб’юторського договору покупець, у разі прострочення платежу більше ніж 20 календарних днів дистриб’ютор окрім пені, сплачує постачальнику також штраф у розмірі 20% від суми простроченого платежу.

Оскільки відповідач свого обов’язку щодо оплати поставленого товару у визначений сторонами строк не виконав, позивачем також заявлено вимогу про стягнення з відповідача штрафу в розмірі 20% від суми боргу в розмірі 137 005 грн. 04 коп., що складає 27 401 грн. 04 коп.

При розгляді позову в цій частині судом враховано наступне:

Відповідно до ст. 549 Цивільного кодексу України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання.

Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання.

Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.

Штраф як і пеня є формами одного і того ж виду забезпечення виконання зобов'язання – неустойки.

Умови договору поставки передбачають цивільно-правову (господарсько-правову) відповідальність за порушення умов договору у вигляді сплати пені та штрафу.

Одночасне стягнення з учасника господарських відносин, який порушив господарське зобов'язання за договором, штрафу та пені не суперечить статті 61 Конституції України, оскільки згідно зі статтею 549 ЦК України пеня та штраф є формами неустойки, а відповідно до статті 230 ГК України - видами штрафних санкцій, тобто не є окремими та самостійними видами юридичної відповідальності. У межах одного виду відповідальності може застосовуватися різний набір санкцій.

При цьому судом враховано відповідні висновки, що викладені в постанові Верховного Суду України від 27 квітня 2012 року N 06/5026/1052/2011.

З огляду на зазначене, суд вважає за необхідне стягнути з відповідача 27 401 грн. 04 коп. штрафу.

Відповідно до ч. 2 ст. 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

У розумінні зазначених статей проценти є не відповідальністю, а платою за час користування грошима, що не були своєчасно сплачені боржником.

У розумінні зазначеної статті Закону проценти є не відповідальністю, а платою за час користування грошима, що не були своєчасно сплачені боржником.

Пунктом 7.4. договору визначено, що у разі невиконання дистриб’ютором грошових зобов’язань, окрім відповідальності передбаченої п. 7.3. даного договору, дистриб’ютор зобов’язаний оплатити постачальнику суму невиконаного зобов’язання, а також 30% річних від простроченої суми невиконаного чи несвоєчасно виконаного зобов’язання відповідно до ч. 2 ст. 625 ЦК України.

На підставі п. 7.4. договору позивачем заявлено до стягнення 1 976 грн. 64 коп. 30% річних.

Отже, суд вважає правомірним нарахування позивачем 30% річних, оскільки сторони дійшли згоди щодо зміни процентної ставки, передбаченої ч. 2 ст. 625 Цивільного кодексу України та встановили її у розмірі 30%.

При цьому судом також враховано положення п. п. 4, 6 постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 17 грудня 2013 року, № 14 “Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань”.

Нарахування 30% річних здійснено позивачем вірно, а тому з відповідача підлягає стягненню 1 976 грн. 64 коп. 30% річних.

Судові витрати підлягають розподілу між сторонами відповідно до вимог ст. 49 ГПК України.

Відповідно до п. п. 1 п. 2 ч.2 ст. 4 Закону України “Про судовий збір” за подання до господарського суду позовної заяви майнового характеру ставка судового збору складає 1,5 відсотка ціни позову, але не менше 1 розміру мінімальної заробітної плати та не більше 150 розмірів мінімальної заробітної плати.

Згідно платіжного доручення №812506332 від 28 січня 2016 року позивачем було сплачено 2 550 грн. 00 коп. судового збору.

Слід зазначити, що 1,5% від ціни позову складає 2 539 грн. 11 коп., а тому позивачем надмірно сплачено 10 грн. 89 коп. судового збору.

Водночас статтею 7 Закону України “Про судовий збір” врегульовано, що внесення судового збору в більшому розмірі, ніж встановлено законом є підставою для повернення судового збору за відповідним клопотанням сторони.

Тобто, повернення судового збору без відповідного клопотання сторони не допускається.

На підставі викладеного, та керуючись ст. ст. 49, 82 - 85 ГПК України, суд

ВИРІШИВ:

1. Позов задовольнити повністю.

2. Стягнути з товариства з обмеженою відповідальністю “Фірма “Сервіс-Ленд”, просп. Хіміків, 66, м. Черкаси, ідентифікаційний код 39908141 на користь публічного акціонерного товариства “Ічнянський молочно - консервний комбінат”, вул. Вишнева, 4, м. Ічня, Чернігівської області, ідентифікаційний код 00381152 – 137 005 грн. 20 коп. – основного боргу, 1 976 грн. 64 коп. – 30% річних, 2 891 грн. 16 коп. пені, 27 401 грн. 04 коп. штрафу та 2 539 грн. 11 коп. витрат на сплату судового збору.

Видати відповідний наказ після набрання рішення законної сили.

Рішення може бути оскаржено до Київського апеляційного господарського суду в порядку та строки передбачені розділом ХІІ ГПК України.

Суддя А.В.Васянович