Рішення № 55824456, 11.02.2016, Господарський суд Полтавської області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ПОЛТАВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

36000, м. Полтава, вул.Зигіна, 1, тел. (0532) 610-421, факс (05322) 2-18-60, E-mail inbox@pl.arbitr.gov.ua

Р І Ш Е Н Н Я

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

11.02.2016 р.Справа № 917/2612/15

За позовом Товариства з обмеженою відповідальністю з іноземними інвестиціями "Новофарм" (вул. Привокзальна, буд. 1-А, с.Кільчень, Новомосковський район, Дніпропетровська область, 51233; вул. Б. Хмельницького, буд. 4, м. Дніпропетровськ, 49051)

до Приватного сільськогосподарського підприємства "Нове Життя" (вул. Леніна, буд. 11Б, с.Андріївка, Машівський район, Полтавська область, 39442)

про стягнення 375488,30грн.

Суддя Безрук Т. М.

Представники:

від позивача: ОСОБА_1

від відповідача: не зявився

Розглядається позовна заява про стягнення 375488,30 грн., з них: 346775,30 грн. основного боргу з орендної плати згідно договору оренди сільськогосподарської техніки № Н-071А-14 від 07.07.2014р., 28713,00 грн. пені.

Відповідач у відзиві повідомив, що позивачем безпідставно заявлено позовні вимоги, оскільки строк дії договору було автоматично пролонговано до 03.06.2015р.; позивач листом від 10.06.2015р. відмовився від дії договору, а тому на момент предявлення вимоги від 25.09.2015р. строк дії договору припинився; сторонами акт приймання передачі наданих послуг сторонами не підписувався.

Про час та місце розгляду справи сторони повідомлені належним чином, що підтверджується розпискою позивача від 21.01.2016р., поштовим повідомленням від 25.01.2016 про вручення ухвали суду від 21.01.2016р. відповідачу (а.с.64).

В судовому засіданні 11.02.2016р. судом оголошено вступну та резолютивну частини рішення згідно ст. 85 ГПК України.

Розглянувши матеріали справи, суд встановив:

07 липня 2014року між Товариство з обмеженою відповідальністю з іноземними інвестиціями "Новофарм" (позивачем) та Приватним сільськогосподарським підприємством "Нове Життя" (відповідачем) був укладений договір оренди сільськогосподарської техніки №Н-071А-14 (далі Договір); (а.с.14-18).

За умовами п.1.1 Договору позивач (орендодавець) зобовязався передати за плату відповідачу (орендарю) у строкове користування, а відповідач зобовязався прийняти у строкове користування сільськогосподарську техніку, що визначена у цьому Договорі (надалі - обєкт оренди), та зобовязався сплачувати позивачу орендну плату відповідно до умов цього Договору.

Згідно п.1.2. Договору відомості про обєкт наведено у Додатку №1 до цього Договору, який є його невідємною частиною.

У Додатку до цього Договору сторони узгодили, що в оренду передається трактор Case MX 340 новий, заводський номер ZDRD, вартістю 2311835,35 грн. (а.с.18).

Трактор Case MX 340 новий, заводський номер ZDRD належить позивачу на праві приватної власності, що підтверджується рахунком (інвойс) від 29.06.2013р., вантажно-митною декларацією від 16.09.2013р., свідоцтвом про реєстрацію машини від 12.06.2015р. виданого ДІСГ в Дніпропетровській області (а.с.26, 67-69, 70).

Згідно з п. 3.3 Договору обєкт вважається переданим орендарю з моменту підписання акту приймання-передачі майна.

Факт передачі в користування трактора Case MX 340 новий, заводський номер ZDRD від позивача відповідачу підтверджено двостороннє підписаним актом приймання-передачі обєкта оренди № 1 від 09.07.2014р. (а.с.18).

Згідно п.5.1 п.5.4 Договору розмір орендної плати за орендне користування обєктом оренди вказується у додатку до цього договору. Орендна плата сплачується орендарем на умовах, узгоджених сторонами, які наведено в Додатку №1 до цього Договору в безготівковому порядку на поточний рахунок орендодавця, на підставі рахунків, які надаються орендодавцем. З метою фіксації факту надання послуг оренди за цим договором, сторони щоквартально складають (підписують та скріплюють печатками) акт прийому- передачі наданих послуг (оренда сільськогосподарської техніки). Розмір орендної плати може переглядатися за згодою сторін.

Відповідно до Додатку до Договору строк оренди починається з моменту підписання акту приймання передачі обєкта оренди, тобто з 09.07.2014р. та діє до 20.12.2014р. (тобто всього 165 календарних днів).

В Додатку до Договору сторони встановили розмір орендної плати 346775,30 грн. за весь період оренди, строк сплати орендної плати до 10.07.2014р. (а.с.17).

Згідно п.10.1,10.2 Договору він вважається укладеним і набирає чинності з моменту його підписання сторонами та його скріплення печатками сторін. Закінчення строку цього Договору не звільняє сторони від відповідальності за його порушення, яке мало місце під час дії цього Договору.

Після закінчення вказаного строку відповідач техніку позивачу не повернув, відмови від договору оренди не направляв.

Згідно ч. 6 ст. 283 Господарського кодексу України до відносин оренди застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Згідно ст. 764 Цивільного кодексу України (далі ЦК України) якщо наймач продовжує користуватися майном після закінчення строку договору найму, то, за відсутності заперечень наймодавця протягом одного місяця, договір вважається поновленим на строк, який був раніше встановлений договором.

Відповідно до ч. 4 ст. 284 Господарського кодексу України (далі ГК України) строк договору оренди визначається за погодженням сторін. У разі відсутності заяви однієї із сторін про припинення або зміну умов договору оренди протягом одного місяця після закінчення строку дії договору він вважається продовженим на такий самий строк і на тих самих умовах, які були передбачені договором.

Враховуючи, що відповідач орендовану техніку позивачу не повернув, сторони повідомлень щодо припинення дії договору не направляли, то за положеннями ст. 764 ЦК України, ч. 4 ст. 284 ГК України договір оренди № Н-071А-14 від 07.07.2014р. вважається продовженим на такий самий строк і на тих самих умовах, які були ним передбачені.

Тобто, строк дії договору продовжився на 165 днів до 03.06.2015 року. Дані обставини визнаються позивачем у позові та відповідачем у відзиві.

Листом від 10.06.2015р. позивач повідомив відповідача про припинення дії договору та заявив вимогу про повернення техніки. Факт направлення листа підтверджується поштовим повідомлення про вручення поштового відправлення відповідачу від 10.06.2015р. (а.с.19-20).

Відповідач у відзиві підтвердив, що взаємовідносини за договором оренди припинилися 10.06.2015р., оскільки позивач скористався своїм правом на відмову від указаного договору (а.с.76-77).

Після продовження строку дії договору за період оренди 21.12.2014р. - 03.06.2015р. (165 календарних днів) відповідач орендну плату за користування технікою позивачу не сплатив.

11.09.2015р. позивач направив відповідачу вимогу № 38Ю про сплату 346775,30 грн. орендної плати за користування технікою згідно договору оренди сільськогосподарської техніки №Н-071А-14 від 07.07.2014р. Разом з даною вимогою відповідачу було надіслано акт здачі-прийняття робіт (надання послуг) № ОУ-ПД1-05023 та рахунок фактуру від 10.09.2015р. Зазначене підтверджується поштовою квитанцією від 11.09.2015р. та поштовим описом вкладення у цінний лист від 11.09.2015р. (а.с.21-25).

Відповідач акт здачі-прийняття робіт (надання послуг) № ОУ-ПД1-05023 не підписав, орендну плату не сплатив, орендовану техніку позивачу не повернув.

Відповідно до ст. 759 ЦК України за договором найму (оренди) наймодавець передає або зобов'язаний передати наймачеві майно у користування за плату на певний строк.

Відповідно до ст. 762 ЦК України за користування майном з наймача справляється плата, розмір якої встановлюється договором найму. А положення ч.5 ст. 762 ЦК України передбачають, що плата за користування майном вноситься щомісячно, якщо інше не встановлено договором.

За умовами Додатку до Договору орендна плата в сумі 346775,30 грн. повинна сплачуватися орендарем разовим платежем за весь період оренди.

Як свідчать матеріали справи, сторони після продовження строку дії договору не встановили конкретного строку виконання відповідачем зобовязання зі сплати орендної плати.

Частиною 2 ст. 530 ЦК України встановлено, якщо строк (термін) виконання боржником обов'язку не встановлений або визначений моментом пред'явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час. Боржник повинен виконати такий обов'язок у семиденний строк від дня пред'явлення вимоги, якщо обов'язок негайного виконання не випливає із договору або актів цивільного законодавства.

Вимогу про оплату суми заборгованості з орендної плати відповідач отримав 22 вересня 2015 року, тобто строк виконання грошового зобов'язання по оплаті орендної плати за період оренди 21 грудня 2014 року - 03 червня 2015 року був встановлений з 23 вересня 2015р. Таким чином, Відповідач повинен був здійснити оплату Позивачу всю суму заборгованості з орендної плати до 25 вересня 2015 р включно.

Відповідач в установлений ч. 2 ст. 530 ЦК України строк оплату не здійснив.

Заперечення відповідача проти позову з тих підстав, що позивачем безпідставно заявлено вимоги про сплату орендної плати після припинення дії договору, суд визнає неправомірними з таких мотивів.

Відповідно до ст. 509 ЦК зобовязанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобовязана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обовязку. Зобовязання виникають з підстав, встановлених ст. 11 цього Кодексу, зокрема договорів та інших правочинів.

За змістом ст. ст. 525, 526 цього Кодексу зобовязання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного (господарського) законодавства, а за відсутності таких умов та вимог відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від зобовязання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Згідно з ч. 1, ч. 4 ст. 631 ЦК України строком договору є час, протягом якого сторони можуть здійснити свої права і виконати свої обовязки відповідно до договору. Закінчення строку договору не звільняє сторони від відповідальності за його порушення, яке мало місце під час дії договору.

Відповідно до ч. 7 ст. 180 Господарського кодексу України строком дії договору є час, впродовж якого існують господарські зобовязання сторін, що виникли на основі цього договору. Закінчення строку дії господарського договору не звільняє сторони від відповідальності за його порушення, що мало місце під час дії договору.

Насамперед зобовязання припиняється його виконанням, проведеним належним чином (ст. 599 ЦК України). Належним є виконання зобовязання, яке прийняте кредитором і в результаті якого припиняються права та обовязки сторін зобовязання.

За загальним правилом зобовязання припиняється на підставах, встановлених договором або законом (ст. 598 ЦК України, ст. 202 ГК України). Ці підстави наведено у ст. ст. 599 601, 604 609 ЦК України.

Системний аналіз зазначених норм приводить до висновку, що закон не передбачає такої підстави для припинення зобовязання, що лишилось невиконаним, як закінчення строку дії договору.

Така ж правова позиція викладена в постанові Верховного Суду України від 24.06.2015р. № 3-192гс15 у справі № 904/5381/14.

Отже, саме по собі закінчення строку дії правочину, виконання якого здійснено тільки однією стороною, не припиняє зобовязальних правовідносин сторін цього правочину та не звільняє другу сторону такого правочину від відповідальності за невиконання нею свого обовязку.

В постанові Верховного Суду України від 19 грудня 2011 р. у справі № 3-136гс11 викладено правову позицію про те, що за змістом частин 2, 3 ст. 653 ЦК домовленість сторін про розірвання договору не виключає проведення між сторонами розрахунків за зобовязаннями, що виникли до розірвання договору, у тому числі застосування заходів майнової відповідальності за невиконання (неналежне виконання) зобовязань з урахуванням умов договору.

Згідно ч. 1 ст. 111-28 ГПК України висновок щодо застосування норм права, викладений у постанові Верховного Суду України, має враховуватися іншими судами загальної юрисдикції при застосуванні таких норм права.

В даному випадку підстави для відступу від правової позиції Верховного суду України у господарського суду відсутні.

Отже, відповідач прийшов до помилкового висновку про припинення невиконаного зобовязання в звязку із закінченням строку дії договору.

Заперечення відповідача проти позову з підстав непідписання ним акту здачі-прийняття робіт (надання послуг) № ОУ-ПД1-05023 на суму 346775,30 грн. орендної плати, судом відхиляються з огляду на таке.

За умовами п. 5.2 Договору орендна плата сплачується орендарем на умовах, узгоджених сторонами, які наведено в Додатку №1 до цього Договору в безготівковому порядку на поточний рахунок орендодавця, на підставі рахунків, які надаються орендодавцем.

В додатку до Договору сторони визначили розмір орендної плати - 346775,30 грн. та узгодили, що орендар сплачує орендну плату на підставі рахунків орендодавця.

Як було встановлено вище судом, рахунок на оплату орендної плати був надісланий відповідачу 11.09.2015р. (а.с.24, 25).

Умовами Договору та додатку до нього сторони не ставили в залежність зобовязання відповідача по сплаті орендної плати від факту підписання чи непідписання акту здачі-прийняття робіт (надання послуг).

Відповідно до ст. 4-3, ст.33 ГПК України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності; кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Факт користування орендованим майном протягом дії договору та строку, на який цей договір було продовжено, відповідач під час судового розгляду не заперечував.

Доказів повернення орендованої техніки позивачу відповідач суду не надав.

Доказів сплати орендної плати відповідач суду не надав.

Позивач заявою від 11.02.2016р. повідомив, що відповідач заборгованість не сплатив, орендоване майно - трактор Case MX 340 не повернув.

Таким чином, позовні вимоги про стягнення 346775,30 грн. заборгованості з орендної плати є обґрунтованими та підлягають задоволенню.

Статтею 193 ГК України встановлено, що кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу. Порушення зобов'язань є підставою для застосування господарських санкцій, передбачених цим Кодексом, іншими законами або договором.

Порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання). У разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема сплата неустойки (ст. ст. 610, 611 ЦК України).

За змістом ст. 549 ЦК України, ст. 230 ГК України неустойкою є грошова сума, яку учасник господарських відносин зобовязаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобовязання, та яка може обчислюватись, зокрема, у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобовязання за кожен день прострочення виконання (пеня).

Згідно з п. 9.2.4. Договору у випадку прострочення у поверненні об'єкта оренди орендодавцеві, орендар сплачує орендодавцю пеню в розмірі подвійної облікової ставки НБУ від вартості об'єкта оренди за кожен день прострочення за весь період прострочення.

На підставі вказаного положення позивачем нараховано до стягнення 28713,00 грн. пені за період 26.09.2015р. 03.12.2015р.

Заперечення відповідача проти вимог про стягнення пені з тих підстав, що пеня нарахована позивачем за невиконання негрошового зобовязання, суд вважає безпідставними з огляду на таке.

Статтями 193, 199 ГК України, частиною 1 статті 216 ЦК України передбачено, що виконання господарських зобовязань забезпечується заходами захисту прав та відповідальності учасників господарських відносин, передбаченими цим кодексом та іншими законами. До відносин щодо забезпечення виконання зобовязань учасників господарських відносин застосовуються відповідні положення ЦК України.

Заходами відповідальності у вигляді застосування господарських санкцій передбачено частиною 1 статті 216 та частиною 1 статті 546 ЦК України.

Згідно зі статтями 230, 231 ГК України штрафними санкціями визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми, яку відповідач зобов'язаний сплатити за невиконання чи неналежне виконання господарського зобов'язання. Якщо розмір штрафних санкцій не визначено, санкції застосовуються у розмірі, передбаченому договором.

За змістом статті 549 ЦК України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, яке боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання.

Розмір штрафних санкцій відповідно до частини четвертої статті 231 ГК України встановлюється законом, а в разі якщо розмір штрафних санкцій законом не визначено, санкції застосовуються в передбаченому договором розмірі. При цьому розмір санкцій може бути встановлено договором у відсотковому відношенні до суми невиконаної частини зобов'язання або в певній, визначеній грошовій сумі, або у відсотковому відношенні до суми зобов'язання незалежно від ступеня його виконання, або у кратному розмірі до вартості товарів (робіт, послуг).

Можливість встановлення визначеної в договору неустойки узгоджується із свободою договору, встановленою статтею 627 ЦК України, відповідно до якої сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

В ч. 3 ст. 6 ЦК України зазначено, що сторони в договорі можуть відступити від положень актів цивільного законодавства і врегулювати свої відносини на власний розсуд.

Та обставина, що за порушення передбаченого строку повернення орендованого майна постачальник сплачує покупцю неустойку у вигляді пені у розмірі подвійної обліквої ставки НБУ від вартості обєкта оренди за кожен день прострочення, не перетворює цю неустойку в пеню за порушення грошового зобовязання.

При цьому судом враховуються правові позиції Верховного Суду України, викладені в постанові від 03.12.2013р. р. у справі № 3-35гс13 у справі № 908/43/13-г, в постановах від 30.05.2011 № 42/252, від 09.04.2012 № 20/246-08.

Після перевірки розрахунку неустойки судом встановлено, що заявлена до стягнення сума пені не перевищує розрахункову суму за умовами Договору та не перевищує суму неустойки, встановлену законом. Отже, позовні вимоги в частині стягнення пені є правомірними.

Таким чином, позов є обґрунтованим та підлягає задоволенню повністю.

Відповідно до ст. 49 ГПК України судові витрати у вигляді судового збору в розмірі 5632,32 грн. (в сумі, належній до сплати за заявленими позовними вимогами) покладаються на відповідача.

В частині надмірно сплаченого судового збору позивач має право звернення за її поверненням згідно ст. 7 Закону України «Про судовий збір».

В разі добровільного виконання рішення суду до відкриття виконавчого провадження відповідач не позбавлений права звернутися до суду з заявою про визнання наказу таким, що не підлягає виконанню повністю або частково, на підставі ст. 117 ГПК України.

Керуючись ст.ст. 49, 82, 84, 85 Господарського процесуального кодексу України, суд

В И Р І Ш И В :

1. Позов задовольнити повністю.

2. Стягнути з Приватного сільськогосподарського підприємства "Нове Життя" (вул. Леніна, буд. 11Б, с. Андріївка, Машівський район, Полтавська область, 39442, ідентифікаційний код 32179115) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю з іноземними інвестиціями "Новофарм" (вул. Привокзальна, буд. 1-А, с. Кільчень, Новомосковський район, Дніпропетровська область, 51233; ідентифікаційний код 31040792) 346775 грн. 30 коп. основного боргу, 28713грн. 00 коп. пені, 5632грн. 32 коп. витрат зі сплати судового збору.

Видати наказ після набрання цим рішенням законної сили.

Повне рішення складено та підписано: 16.02.2016р.

Суддя Безрук Т. М.