Рішення № 55824391, 01.06.2010, Айдарський районний суд Луганської області (до 25.04.2025 - Новопсковський районний суд Луганської області)

Дата документу 01.06.2010

ЄУ № 2-515/2010

Провадження №2-515/2010

Р І Ш Е Н Н Я

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

01 червня 2010 року смт.Новопсков Луганської області

Новопсковський районний суд у складі: головуючого судді Тарасова Д.С. при секретарі Сивоконь І.Ю.

з участю - представника відповідача ОСОБА_1 розглянувши у відкритому судовому засіданні позов прокурора Новопсковського району в інтересах ОСОБА_2 до управління праці та соціального захисту населення Новопсковської районної державної адміністрації Луганської області про визнання дій неправомірними та про зобовязання вчинити певні дії

ВС ТАНОВИВ:

Прокурор звернувся до Новопсковського районного суду із позовом в інтересах ОСОБА_2 до управління праці та соціального захисту населення Новопсковської районної державної адміністрації Луганської області (надалі управління) з вимогами визнати незаконними дії управління щодо невиплати ОСОБА_2 разової допомоги при переході з 3 групи інвалідності на 2 групу в розмірі 45 мінімальних заробітних плат, та зобов'язати зробити перерахунок і стягнути з управління на користь ОСОБА_2 за рахунок коштів Державного бюджету недоотриману суму в розмірі 20605,20 грн.

В обґрунтування своїх вимог позивач зазначив, що він є учасником ліквідації наслідків аварії на ЧАЕС, з 02.11.2007 року визнаний інвалідом 2 групи по захворюванню пов'язаному з ліквідацією наслідків аварії на ЧАЕС, перебуває на обліку в ОСОБА_3, у зв'зку з чим користується правами та пільгами передбаченими Законом України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» (далі Закон). Йому відповідачем була виплачена компенсація, але в розмірі меншому ніж передбачено ст.48 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи».

Представник відповідача ОСОБА_3 позов не визнала, та пояснила, що одноразова компенсація позивачу за шкоду заподіяну здоров'ю, як учаснику ліквідації наслідків аварії на ЧАЕС, який став інвалідом 3 групи виплачена у розмірі 189,60 грн. в 1999 році відповідно до Постанови № 836 КМУ від 26.07.1996 р. «Про компенсаційні виплати особам, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи». Після встановлення 2 групи інвалідності йому виплачена різниця між виплаченою компенсацією та новим розміром компенсації 284,40 грн., в розмірі 94,80 грн. в 2009 році. Підстав для виплати інших сум позивачеві немає.

Третя особи в судове засідання не з'явилася, була належним чином повідомлена про день та час розгляду справи.

Розглянувши подані позивачем та відповідачем документи і матеріали, заслухавши пояснення позивача, представника відповідача, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов та заперечення, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд прийшов до висновку, що позовні вимоги підлягають частковому задоволенню з наступних підстав.

Судом встановлено, що позивач ОСОБА_2 знаходиться на обліку в ОСОБА_3 як особа, яка є учасником ліквідації наслідків аварії на ЧАЕС 1 категорії, що підтверджується посвідченням серії А 115286 від 15.07.1999 року. Із довідки МСЕК № 023905 вбачається, що позивачу з 02.11.2007 року встановлена друга група інвалідності, яка пов'язана з виконанням обов'язків військової служби. До цього часу він перебував на обліку в управлінні як інвалід 3-ї групи.

Відповідно до ч. 2 ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобовязані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та Законами України

Відповідно до ст. 48 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які

постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи»одноразова компенсація учасникам ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС, які стали інвалідами внаслідок Чорнобильської катастрофи виплачується інвалідам 3 групи у розмірі ЗО мінімальних заробітних плат, інвалідам 2 групи -у розмірі 45 мінімальних заробітних плат.

У разі встановлення інвалідності вищої групи інвалідам виплачується різниця у компенсаціях.

Виплата здійснюється з мінімальної заробітної плати, яка складалася на момент встановлення інвалідності.

Виплати, зазначені в цій статті, провадяться протягом одного місяця з дня встановлення інвалідності.

Отже в термін до 02.12.2007 року позивачу слід було виплати відповідачем різницю у компенсаціях за шкоду, заподіяну здоров'ю відповідно до вимог ст.48 Закону України „Про статус та соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи. Однак таку компенсацію було виплачено позивачу в розмірі 94,80 грн. лише 21.01.2009 р. (а.с. 31) . Мінімальна заробітна плата на 2 листопада 2007 року згідно з Законом України „Про державний бюджет на 2007 рік № 489-У від 19.12.2006 р. складала 460 грн.

Постановою Кабінету Міністрів України №836 від 26.07.1996 р. Про компенсаційні виплати особам, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи всупереч вимогам ст.48 Закону України Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи (який встановив розмір одноразової компенсації як велечину кратну відносно до розміру мінімальної заробітної плати, визначеної Законом на момент встановлення інвалідності) установлено розміри такої допомоги в твердій грошовій сумі й зокрема, для учасників ліквідації аварії на ЧАЕС 1 категорії інвалідів 2 групи в розмірі 284,40 грн.

На підставі розміру визначеного постановою КМУ №836 від 26.07.1996 року відповідачем позивачу було нараховано та виплачено різницю між раніше виплаченою компенсацією по 3-й групі інвалідності та новим розміром по 2-й групі інвалідності в розмірі 94 грн. 80 коп.

З моменту прийняття постанови КМУ №836 від 26.07.1996 року встановлені нею розміри компенсації не змінювалися, у той час як Верховною Радою України змінювався розмір мінімальної заробітної плати, затверджувався Державний бюджет України.

Законом «Про державні соціальні стандарти та Державні соціальні гарантії» передбачено, що мінімальний розмір заробітної плати визначається виключно Законами країни. При цьому Закони, які встановлювали мінімальні заробітні плати, не містили обмежень щодо застосування норм статті 48 Закону України «Про статус та соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи».

Виходячи з принципу адміністративного судочинства -верховенства права та пріоритетності законів над підзаконними нормативними актами, яким є Постанова Кабінету Міністрів України, при вирішення даного спору треба застосовувати безпосередньо норму ст.48 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи».

Відповідно до ст. 60 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається на підставу своїх вимог або заперечень. Суд вважає, що відповідач не довів у судовому засіданні правомірність своїх рішень відносно розміру виплаченої позивачеві компенсації.

З матеріалів справи вбачається, що різницю у компенсаціях при переході до вищої групи інвалідності було виплачено у розмірах, які не відповідають Закону.

Таким чином, суд приходить до висновку про те, що відповідачем порушено право позивача на отримання різниці одноразової компенсації за шкоду заподіяну здоров'ю у розмірі, передбаченому ст. 48 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи». Відповідно до ст.16 ЦК України порушене право позивача підлягає захисту шляхом стягнення з відповідача за рахунок коштів Державного бюджету України на користь позивача вищезазначеної компенсації у розмірі, визначеному ст 48 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, з урахуванням фактично здійснених виплат.

Суд не приймає до уваги доводи відповідача про те, що відсутнє належне фінансування для здійснення соціальних виплат. З огляду на те, що судові рішення ухвалюються в межах норм діючого законодавства незалежно від причин ненадходження коштів з державного бюджету

України на виплату допомоги та згідно ч.2 ст.З Конституції України права і свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямовують діяльність держави, держава відповідає перед людиною за свою діяльність, утвердження і забезпечення прав і свобод людини є головним обовязком держави.

Відповідно до Постанови Кабінету Міністрів України від 04 березня 2002 року № 256, якою затверджено Порядок фінансування видатків місцевих бюджетів на здійснення заходів з виконання державних програм соціального захисту населення за рахунок субвенцій з державного бюджету, головними розпорядниками коштів місцевих бюджетів на здійснення заходів з виконання державних програм соціального захисту населення є керівники головних управлінь, управлінь, відділів та інших самостійних структурних підрозділів місцевих державних адміністрацій, виконавчих органів рад до компетенції яких належить питання праці та соціального захисту населення (далі головні розпорядники коштів). Таким чином, ОСОБА_3 є головним розпорядником коштів місцевого бюджету за рахунок субвенцій з Державного бюджету.

Відповідно до ст.48 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» та приписів п.п.1-3 Порядку використання коштів Держаного бюджету для виконання програм, пов'язаних із соціальним захистом громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України № 936 від 20.09.2005 року в ОСОБА_3 з»явився обов'язок щодо реалізації механізму фінансування видатків місцевих бюджетів на здійснення заходів з виконання державних програм соціального захисту населення щодо, зокрема, пільг громадянам, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи.

Статтею 63 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» фінансування витрат, пов'язаних з реалізацією цього Закону, здійснюється за рахунок Державного бюджету України.

Статтею 2 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» встановлено, що законодавство України про статус ветеранів війни та їх соціальні гарантії складається з цього Закону та інших актів законодавства України; права та пільги для ветеранів війни, встановлені раніше законодавством України, не можуть бути скасовані без їх рівноцінної заміни; нормативні акти органів державної влади, які обмежують права і пільги ветеранів, передбачені цим законом, є недійсними.

Стаття 8 Конституції України передбачає, що Конституція має найвищу юридичну силу, закони і інші нормативні акти повинні їй відповідати. Відповідно до Конституції України в Україні визнається і діє принцип верховенства права; дотримання державою і її органами встановлених законом особистих, майнових прав гарантується Конституцією.

Пунктом 5 постанови Пленуму Верховного суду України №9 від 1 листопада 1996 року визначено, якщо при розгляді справи буде встановлено, що нормативно-правовий акт, який підлягав застосуванню, не відповідає чи суперечить законові, суд зобов'язаний застосувати закон, який регулює ці правовідносини.

Оскільки вищенаведена постанова Кабінету Міністрів України від 26 липня 1996 року була прийнята всупереч вимог статей 48, 62 Закону України „Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи , тому посилання відповідача на цю постанову судом не приймаються та оцінка правовідносин щодо виплати одноразової компенсації громадянам за шкоду, заподіяну здоров'ю внаслідок Чорнобильської катастрофи, здійснюється на підставі пункту 1 частини 92 Конституції України та статті 48 Закону України „Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи.

Законом України „Про державний бюджет України на 2007 рік № 489-У від 19.12.2006 р. було зупинено дію ст.48 Закону України „Про статус та соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи „ від 28.12.1991 року №796 -XII в частині виплати компенсації і допомоги в розірі мінімальної заробітної плати. Проте, рішенням

Конституційного Суду України від 09 липня 2007 року № 6-рп/2007 положення п.30 ст.71 Закону України „Про Державний бюджет України на 2007 рік були визнані неконституційними, у зв'язку з чим втратили чинність.

Крім того, згідно з рішенням Конституційного суду України (№ 8-рп/2005 від 11 жовтня по справі № 1-21/2005), який неодноразово розглядав проблеми, пов'язані з реалізацією права на соціальний захист, неприпустимістю обмеження конституційного права громадян на достатній

життєвий рівень, і сформулював правову позицію, згідно з якою Конституція та закони України виокремлюють певні категорії громадян України, що потребують додаткових гарантій соціального захисту з боку держави. До них, зокрема, належать громадяни, яким пенсія призначається за спеціальними законами. У рішеннях Конституційного суду України зазначалось, що пільги, компенсації, гарантії є видом соціальної допомоги і необхідною складовою конституційного права на достатній життєвий рівень, тому звуження змісту та обсягу цього права шляхом прийняття нових законів або внесення змін до чинних законів за статтею 22 Конституції України не допускається.

Виходячи з викладеного, позовні вимоги позивача щодо стягнення недоотриманої одноразової компенсації за шкоду, заподіяну здоров'ю, як особі, яка стала інвалідом внаслідок Чорнобильської катастрофи підлягають задоволенню частково, а також суд вважає за можливе визнати незаконною бездіяльність відповідача в частині обмеження розміру цих виплат.

В зв'язку з тим, що позивачеві було нараховано та виплачено одноразову компенсацію за шкоду, заподіяну здоров'ю, як особі, яка стала інвалідом внаслідок Чорнобильської катастрофи у розмірі меншому, ніж визначено ст.48 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи», з відповідача слід стягнути на користь позивача суму недоотриманої компенсації в розмірі 20415,60 грн. із розрахунку 460 грн. х 45 - 284,40 грн. = 20415,60 грн.

Відповідно до ст.4 Декрету Кабінету Міністрів України «Про державне мито» позивач (на підставі п.18) та відповідач (на підставі п.7) звільнені від сплати судового збору.

Відповідно до ст.88 ЦПК України з відповідача підлягає стягненню витрати на інформаційно-технічне забезпечення розгляду справи у сумі 120грн.

Керуючись ст.ст. 10,11,60,212-215 ЦПК України, ст.ст. 19, 116-117 Конституції України, ст. 48 Законом України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» , Постановою Кабінету Міністрів України № 836 від 26.07.1996 року, суд, -

ВИРІШИВ:

Позов ОСОБА_4 задовольнити частково.

Визнати дії ОСОБА_3 праці та соціального захисту населення Новопсковської районної державної адміністрації Луганської області щодо невиплати ОСОБА_2 разової допомоги при переході з 3 групи інвалідності на 2 групу в розмірі 45 мінімальних заробітних плат незаконними.

Зобов'язати ОСОБА_3 праці та соціального захисту населення Новопсковської районної державної адміністрації Луганської області зробити перерахунок та виплатити ОСОБА_2 за рахунок коштів Державного бюджету недоотриману суму в розмірі 20415,60 грн.

Стягнути з управління праці та соціального захисту населення Новопсковської районної державної адміністрації Луганської області витрати на з інформаційно - технічне забезпеченням розгляду цивільної справи у Новопсковському районному суді Луганської області у розмірі 120 грн. на рахунок управління Державного казначейства України для перерахування до спеціального фонду Державного бюджету по КЕКД 22050000 „Оплата витрат з інформаційно-технічного забезпечення розгляду справ у судах, розрахунковий рахунок: 31210259700223 в УДК в Луганській області, код 24046685, МФО 804013.

Рішення набирає законної сили після закінчення десятиденного строку на апеляційне оскарження.

Рішення може бути оскаржено в апеляційному порядку до апеляційного суду Луганської області через Новопсковський районний суд шляхом подачі в 10-денний строк з дня проголошення рішення заяви про апеляційне оскарження і поданням після цього протягом 20 днів апеляційної скарги або в порядку ч.4 ст.295 ЦПК України.