Рішення № 55824088, 10.02.2016, Апеляційний суд Кіровоградської області

Апеляційний суд Кіровоградської області

№ провадження 22-ц/781/281/16 Головуючий у суді І-ї інстанції Циганаш І. А.

Доповідач Кривохижа В. І.

РІШЕННЯ

Іменем України

10.02.2016 року Колегія суддів судової палати в цивільних справах апеляційного суду Кіровоградської області в складі:

Головуючої: Кривохижі В.І.

Суддів: Бубличенко В.П. Сукач Т.О.

при секретарі Савченко Н.В.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Кіровограді цивільну справу за позовом ОСОБА_2 до публічного акціонерного товариства «Дельта Банк» про визнання правочину удаваним, за апеляційною скаргою публічного акціонерного товариства «Дельта Банк» на заочне рішення Ленінського районного суду м. Кіровограда від 13 жовтня 2015 року,-

ВСТАНОВИЛА:

У березні 2015 року ОСОБА_2 звернулася в суд з позовом до публічного акціонерного товариства «Дельта Банк» (далі - банк) про визнання правочину удаваним.

Зазначала, що 7 квітня 2008 року вона уклала договір з АКИБ «Укрсиббанк» про надання споживчого кредиту, за умовами якого останній передав їй кредитні кошти в сумі 31 370 доларів США для придбання житлового будинку. З метою забезпечення виконання нею фінансових зобов'язань сторонами було укладено договір іпотеки, згідно якого предметом іпотеки є житловий АДРЕСА_1 в м.Кіровограді, а також було укладено договір поруки.

Повідомленням про передачу від 12 січня 2012 року АКИБ «Укрсиббанк» відступило право вимоги за її кредитним договором ПАТ «ДельтаБанк».

Під час дії кредитного договору сторонами було розглянуто питання щодо можливості припинення кредитного зобов'язання шляхом сплати позивачем єдиним платежем наперед узгодженої з відповідачем суми в розмірі 18 000 доларів США (еквівалентна сумі 143 874 грн. за курсом 7,99 грн. за 1 долар США). При цьому списання безнадійної кредитної заборгованості сторонами не розглядалося, адже в банківській іпотеці увесь час перебував житловий будинок, за рахунок якого відповідач міг в судовому порядку задовольнити свої майнові вимоги, а також діяв договір поруки на всю суму кредитної заборгованості.

Вона запропонувала відповідачу припинити кредитні зобов'язання шляхом передачі банку відступного в грошовій формі в національній валюті в сумі 143 874 грн. шляхом її конвертування в долари США за офіційним валютним курсом, який діяв на момент укладення кредитного договору станом на 12 листопада 2013 року. Щодо погашення нарахованої в доларах США пені, то у сторін взагалі не було жодної домовленості, адже неустойка мала бути списана відповідачем після отримання відступних.

Разом з тим, в момент передачі коштів відступних відповідач надав їй для підписання додатковий договір №2 до кредитного договору від 7 квітня 2008 року, в якому, зокрема, ставилося питання про списання безнадійної кредитної заборгованості (прощення боргу).

З назви та змісту підписаного додаткового договору №2 не можна встановити дійсну правову природу вчиненого правочину, оскільки цим договором передбачено як внесення нею одноразового платежу в сумі 18 000 доларів США, так і прощення (списання) кредитної заборгованості в сумі 218 757,30 грн. Пунктом 4 цього договору її повідомлено, що сума прощеного боргу розглядається як додаткове благо та включається до складу її оподатковуваного доходу, про що банк направляє інформацію до податкових органів.

На її думку, фактично під додатковим договором №2 за правовою природою та змістом досягнутих домовленостей в дійсності приховувався договір про припинення кредитних зобов'язань шляхом передачі відступного в грошовій формі одноразовим платежем. Жодних додаткових благ при цьому вона не отримувала, а відповідач шляхом підписання з нею додаткового договору безпідставно переклав на неї обов'язок щодо податкових зобов'язань за прощеною кредитною заборгованістю в сумі нарахувань 218 757,30 грн.

Тому і просила визнати удаваним правочином додатковий договір №2, укладений 12 листопада 2013 року між нею та відповідачем щодо прощення безнадійної заборгованості в сумі 218 757,30 грн. та визнати укладеним 12 листопада 2013 року між нею та банком договір про припинення кредитного зобов'язання за договором про надання споживчого кредиту від 07 квітня 2008 року шляхом передання позичальником відступного на суму 18 000 доларів США (еквівалент 143 874 грн.).

Заочним рішенням Ленінського районного суду міста Кіровограда від 13 жовтня 2015 року позов задоволений в повному обсязі.

В апеляційній скарзі ставиться питання про скасування рішення суду з ухваленням нового рішення про відмову у задоволенні позову через неповне з'ясування обставин, що мають значення для справи, порушення норм матеріального та процесуального права.

Відповідач належним чином повідомлений про час і місце розгляду справи, про що свідчать повідомлення про вручення поштового відправлення, в судове засідання представник не з»явився, що відповідно до ч.2 ст.305 ЦПК України не перешкоджає розглядові справи.

Заслухавши доповідача, пояснення представника позивача, який заперечував проти доводів скарги, дослідивши матеріали справи, законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах, визначених ст.303 ЦПК України, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає задоволенню, а рішення суду скасуванню з таких підстав.

Відповідно до ст.213 ЦПК України рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим. Рішення є законним тоді, коли суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства, вирішив справу згідно із законом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з»ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Згідно з вимогами ст. 214 ЦПК України під час ухвалення рішення суд вирішує такі питання: чи мали місце обставини, якими обґрунтовувалися вимоги і заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; чи є інші фактичні дані (пропущення строку позовної давності тощо), які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин.

Проте рішення суду зазначеним вимогам не відповідає.

Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції виходив з того, що укладений між сторонами 12 листопада 2013 року додатковий договір № 2 визнається удаваним правочином, за яким приховано договір про припинення кредитного зобов»язання передачею відступного.

Однак з такими висновками суду погодитись не можна, виходячи з наступного.

Судом встановлено та матеріалами справи підтверджується, що 07 квітня 2008 року між позивачем та АКИБ «Укрсиббанк» був укладений кредитний договір, за умовами якого АКИБ «Укрсиббанк» надав позичальникові кредитні кошти в сумі 31 370 доларів США (а.с.5-8).

З метою забезпечення виконання позивачем фінансових зобов'язань між сторонами було укладено договір іпотеки та банком укладено договір поруки з ОСОБА_3 (а.с.9, 12-14).

Рішенням Ленінського районного суду м. Кіровограда від 03 серпня 2011 року позовні вимоги ПАТ «Укрсиббанк» до ОСОБА_2, ОСОБА_3 про стягнення заборгованості за кредитним договором задоволені повністю. Стягнуто солідарно з відповідачів заборгованість за кредитним договором в сумі 294 629,93 грн. (а.с. 15,16).

Повідомленням про передачу від 12 січня 2012 року АКИБ «Укрсиббанк» відступило право вимоги за даним кредитним договором ПАТ «ДельтаБанк» (а.с.18).

12 листопада 2013 року сторонами у справі був укладений додатковий договір №2 до кредитного договору від 7 квітня 2008 року. Сторони домовились, що п.3 цього договору починає застосовуватися з моменту здійснення позичальником сплати заборгованості за договором в сумі не менш ніж 18 000 доларів США на рахунок НОМЕР_1, відкритий в банку (п.2); здійснити прощення (анулювання) боргу за договором на суму в розмірі 218 757,30 грн. у відповідності до ст.605 ЦК України (п.3). Відповідно до п. 4 підписанням цього додаткового договору позичальник стверджує, що він повідомлений про те, що згідно п.п.«д» п.164.2.17 ПК України позичальник зобов»язаний самостійно сплатити податок з доходів, сума яких складає анульовану кредитором суму боргу у розмірі 218 757,30 грн. та відобразити їх у своїх річній податковій декларації.

Представник банку та особисто ОСОБА_2 підписали зазначений вище додатковий договір №2 (а.с.19).

Матеріалами справи підтверджується, що сторони виконали умови додаткового договору, а саме позивачка як боржник в той же день сплатила 18 000 доларів США, що еквівалентно 143 874 грн. (а.с.20), а банк простив їй кредитну заборгованість в розмірі 218 757,30 грн., що підтверджується довідкою банку від 14 листопада 2013 року (а.с.21).

Згідно з ч.1 ст. 627 ЦК України відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Відповідно до ст.600 цього ж Кодексу зобов'язання припиняється за згодою сторін внаслідок передання боржником кредиторові відступного (грошей, іншого майна тощо). Розмір, строки й порядок передання відступного встановлюються сторонами.

Згідно зі ст.605 ЦК України зобов'язання припиняється внаслідок звільнення (прощення боргу) кредитором боржника від його обов'язків, якщо це не порушує прав третіх осіб щодо майна кредитора.

Відповідно до ст. 235 ЦК України удаваним є правочин, який вчинено сторонами для приховання іншого правочину, який вони насправді вчинили.

Аналіз діючого законодавства дає підстави вважати, що зазначена норма ЦК України визначає, що за удаваним правочином обидві сторони свідомо, підписуючи правочин, діяли так з метою приховати інший правочин, а воля сторін в удаваному правочині спрямована на встановлення інших цивільно-правових відносин, ніж ті, які передбачені підписаним ними правочином. У такій ситуації існують два правочини: один удаваний, а інший - той, який сторони правочину мали на увазі. Удаваний правочин своєю формою нібито прикриває реальний правочин.

У частині 2 статті 235 ЦК України зазначено, якщо буде встановлено, що правочин був вчинений сторонами для приховання іншого правочину, який вони насправді вчинили, відносини сторін регулюються правилами щодо правочину, який сторони насправді вчинили.

Дана норма прямо не передбачає недійсності удаваного правочину, а лише пропонує застосовувати до відносин сторін норми, що регулюють той правочин, який сторони дійсно мали на увазі.

Пленум Верховного Суду України у п.25 постанови від 6 листопада 2009 року №9 «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними» роз»яснив, що за удаваним правочином сторони умисно оформляють один правочин, але між ними насправді встановлюються інші правовідносини. На відміну від фіктивного правочину, за удаваним правочином права та обов»язки сторін виникають, але не ті, що випливають зі змісту правочину.

Встановивши під час розгляду справи, що правочин вчинено з метою приховати інший правочин, суд на підставі статті 235 ЦК має визнати, що сторонами вчинено саме цей правочин, та вирішити спір із застосуванням норм, що регулюють цей правочин. Якщо правочин, який насправді вчинено, суперечить закону, суд ухвалює рішення про встановлення його нікчемності або про визнання його недійсним.

До удаваних правочинів наслідки недійсності, передбачені статтею 216 ЦК, можуть застосовуватися тільки у випадку, коли правочин, який сторони насправді вчинили, є нікчемним або суд визнає його недійсним як оспорюваний.

Згідно ст. 3 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.

У порушення вимог процесуального законодавства, у позовній заяві не зазначено, які ж права позивача було порушено відповідачем та у який спосіб будуть поновлені порушені права у разі визнання укладеного правочину удаваним.

Із матеріалів справи вбачається, що позивач не надала суду належних, допустимих доказів на підтвердження тих обставин, що сторони, у тому числі і відповідач, підписуючи додатковий договір, мали на меті укладання зовсім іншого правочину і діяли саме з такою метою.

Не погоджуючись з рішенням, відповідач заперечував проти укладання з позивачем будь-якого удаваного правочину.

Відповідно до ст. 11 ЦПК України суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням фізичних чи юридичних осіб, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі. Особа, яка бере участь у справі, розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд.

Згідно ст. 60 ЦПК України кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених ст. 61 цього Кодексу.

Таким чином, будь-яких переконливих і безспірних доказів на підтвердження обставин, з якими як з юридичним фактом пов»язувались матеріально-правові вимоги, позивачем не надано, не містять їх і матеріали справи, а обставини, на які позивач посилалась, не є достатніми для висновку про наявність цивільно-правових підстав для визнання правочину удаваним.

Враховуючи, що судом першої інстанції не доведено обставини, що мають значення для справи, які суд вважав встановленими, висновки суду не відповідають цим обставинам, неправильно застосовані норми матеріального права, відповідно до ст.309 ЦПК України рішення суду підлягає скасуванню з ухваленням нового рішення про відмову у задоволенні позову.

Відповідно до ст.88 ЦПК України з позивача на користь відповідача підлягають стягненню понесені судові витрати в сумі 267 грн.96 коп.

Керуючись ст. ст. 303, 307, 309, 313, 314, 316 ЦПК України, колегія суддів,-

ВИРІШИЛА :

Апеляційну скаргу задовольнити.

Заочне рішення Ленінського районного суду м.Кіровограда від 13 жовтня 2015 року скасувати.

У задоволенні позову ОСОБА_2 до публічного акціонерного товариства «Дельта Банк» про визнання правочину удаваним - відмовити.

Стягнути з ОСОБА_2 на користь публічного акціонерного товариства «Дельта Банк» 267 грн.96 коп. понесених судових витрат.

Рішення апеляційного суду набирає законної сили з моменту проголошення і може бути оскаржене до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів.

Головуюча:

Судді: