Рішення № 55824043, 10.02.2016, Апеляційний суд Кіровоградської області

Апеляційний суд Кіровоградської області

№ провадження 22-ц/781/144/16 Головуючий у суді І-ї інстанції Плохотніченко Л. І.

Доповідач Дьомич Л. М.

РІШЕННЯ

Іменем України

10.02.2016 року Колегія суддів судової палати в цивільних справах Апеляційного суду Кіровоградської області в складі:

головуючого судді: Дьомич Л.М.

суддів: Дуковського О.Л.; Письменного О.А.

за участю секретаря: Діманової Т.А.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Кіровограді цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_2 на рішення Ленінського районного суду м. Кіровограда від 11 листопада 2015 року у справі за позовом ОСОБА_2 до публічного акціонерного товариства «Альфа-Банк» про захист прав споживачів, визнання недійсним кредитного договору,-

В С Т А Н О В И Л А:

У вересні 2015 року ОСОБА_2 звернувся в суд з позовом до публічного акціонерного товариства «Альфа -Банк» про визнання недійсним кредитний договір. В обґрунтування вимог зазначив, що 25 грудня 2007 року між ним та закритим акціонерним товариством «Альфа-Банк» укладено кредитний договір за умовами якого Банк надає позичальнику кредит у сумі 14 991,5 доларів США, цільове призначення якого - придбання транспортного засобу (п. 2.1,2.4).

В порушення п. 2 ч. 1 ст. 11 ЗУ «Про захист прав споживачів», відповідач не надав позивачу, як споживачу фінансових послуг в галузі споживчого кредитування в письмовій формі орієнтовану сукупну вартість кредиту, яка надається перед укладенням кредитного договору, а також не проінформував про наявність у Банка відповідної ліцензії на вчинення операцій з валютними цінностями (генеральної та індивідуальної).

Договір укладений в іноземній валюті, яка має тенденції до зростання, а предмет іпотеки оцінено в гривнях, що має сталий характер.

Враховуючи вищевикладене, умови кредитного договору є несправедливими, так як всупереч принципу добросовісності, його наслідком є істотний дисбаланс договірних прав та обов'язків на шкоду позивача - споживача кредитних послуг.

Несправедливими є умови кредитного договору в частині надання кредиту в доларах США, що є способом зловживання правом, коли всі ризики знецінення національної валюти України шляхом порушення вимог закону, відповідач, як суб'єкт підприємницької діяльності, перекладає виключно на позичальника.

У зв'язку з тим, що внаслідок укладення зазначеного договору виник істотний дисбаланс договірних прав та обов'язків на шкоду позивача, як споживача, даний правочин має бути визнаний недійсними на підставі ч. 5 ст. 18 Закону України «Про захист прав споживачів».

Рішенням Ленінського районного суду м. Кіровограда від 11 листопада 2015 року в задоволенні позову відмовлено.

ОСОБА_2 звернувся з апеляційною скаргою, в якій просить про скасування рішення суду та ухвалення нового про задоволення вимог. Зазначає, що суд першої інстанції приймаючи рішення не повно з'ясував обставини, що мають істотне значення для справи, неправильно застосовано норми матеріального і процесуального права. А саме, не враховано, що позивачу не надано в письмовій формі орієнтовану сукупну вартість кредиту в грошовому виразі, що в спірному договорі не зазначено, що ризик знецінення гривні по відношенню до долару США в повному обсязі покладається лише на позичальника, а також, що позивача не проінформовано про наявність у Банка відповідної ліцензії на вчинення операцій з валютними цінностями. Крім того, предмет застави оцінено у національній валюті, що має сталий характер, а кредитний договір у іноземній валюті, яка має тенденції до зростання. Суд помилково застосував строки позовної давності не з'ясувавши про те коли споживач дізнався про порушене право.

Заслухавши доповідь судді-доповідача, пояснення представника позивача та пояснення представника відповідача, дослідивши письмові докази по справі, перевіривши рішення суду у межах доводів апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню, за наступного.

Відповідно до ст.213 ЦПК України рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, яким суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства, вирішив справу згідно із законом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Згідно вимог ст. 214 ЦПК України - під час ухвалення рішення суд вирішує, зокрема питання про те, які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин та яка правова норма підлягає застосуванню до спірних правовідносин.

Відмовляючи в задоволенні позову, суд першої інстанції дійшов висновку про те, що позов пред'явлено після спливу строку позовної давності, про застосування якого заявлено стороною відповідача.

Проте, суд апеляційної інстанції не може погодитися з такими висновками суду з огляду на наступне.

За змістом ч. 4 ст. 267 ЦК України сплив позовної давності може мати наслідком відмову у позові.

Згідно роз'яснень викладених в п. 11 Постанови Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ № 14 від 18 грудня 2009 року «Про судове рішення у цивільній справі» встановивши, що строк для звернення з позовом пропущено без поважної причини, суд у рішенні зазначає про відмову в позові з цих підстав, якщо про застосування позовної давності заявлено стороною у спорі, зробленою до ухвалення ним рішення, крім випадків, коли позов не доведено, що є самостійною підставою для цього.

Відмовляючи в задоволені позову у зв'язку із пропуском строку позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, суд не врахував, що положення ЦК України про позовну давність застосовується лише у випадку обґрунтованості позовних вимог (ст.267 ЦК України) та може бути підставою для відмови в задоволенні позову лише у разі його доведеності. Недоведеність позовних вимог є самостійною підставою для відмови в задоволенні позову.

Застосовуючи до спірних правовідносин наслідки спливу строку позовної давності, судом не зроблено висновок щодо законності та обґрунтованості заявлених вимог.

За наслідком виниклого спору встановлено, що 25 грудня 2007 року між ОСОБА_2 та закритим акціонерним товариством «Альфа-Банк» укладено кредитний договір, за умовами якого позивач отримав кредит у сумі 14 991,5 доларів США, під 14,5 % річних, на строк до 26 грудня 2014 року, цільове використання кредиту - придбання транспортного засобу ( а.с.4).

Відповідно до п.2.7 кредит надається однією сумою в безготівковій формі, шляхом перерахування кредитних коштів на поточний рахунок позичальника. Позичальник здійснює продаж іноземної валюти, отриманої як валютні кошти за договором, за безготівковим курсом, встановленим Банком на день здійснення валютнообмінної операції та одразу зараховує отриману в результаті такої операції суму в національній валюті на поточний рахунок позичальника. Позичальник доручає Банку перерахувати виручені від продажу валюти кошти з поточного рахунку у сумі 74950 грн. - на рахунок продавця ЗАТ «ЗАЗ» № НОМЕР_1, у ФАБ «Брокбізнесбанк», з метою оплати за транспортний засіб за Договором купівлі-продажу № 2655 від 22.12.2007 року.

13 лютого 2009 року між сторонами укладено договір про внесення зміни щодо строку повернення кредиту (а.с.72), а 27 квітня 2015 року узгоджений порядок сплати простроченої заборгованості (а.с.74-75).

За інформацією Національного Банку України ЗАТ «Альфа-Банк» та ПАТ «Альфа-Банк» у 2007 та 2009 роках здійснювало банківські операції, на підставі банківських ліцензій від 03.12.2001 р. № 61 та від 02.09.2009 № 61, а також на підставі письмових дозволів на здійснення окремих операцій від 31.05.2002 № 61-3, від 25.06.2007 № 61-4 та від 21.09.2009 № 61-6 (а.с.77).

Частиною 1 ст. 215 ЦК України передбачено, що підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами 1, 3, 5 ст. 203 цього Кодексу.

Відповідно ч.1 ст. 227 ЦК України правочин юридичної особи, вчинений нею без відповідного дозволу (ліцензії), може бути визнаний судом недійсним.

Відсутність ліцензії на здійснення валютних операцій заявлено в підставу позову.

Згідно зі статтею 99 Конституції України грошовою одиницею України є гривня. Вказана стаття визначає правовий статус гривні, але не встановлює сферу її обігу, а статтею 192 ЦК передбачено, що іноземна валюта може використовуватися в Україні у випадках і в порядку, встановлених законом.

Відповідно до ст. 5 Декрету Кабінету Міністрів України "Про систему валютного регулювання і валютного контролю" Національний банк України видає індивідуальні та генеральні ліцензії на здійснення валютних операцій, які підпадають під режим ліцензування згідно з цим Декретом. Генеральні ліцензії видаються комерційним банкам та іншим фінансовим установам України на здійснення валютних операцій, що не потребують індивідуальної ліцензії, на весь період дії режиму валютного регулювання. Індивідуальної ліцензії потребують операції з надання і одержання резидентами кредитів в іноземній валюті, якщо терміни і строки таких кредитів перевищують встановлені законодавством межі (п.в ч. 4.ст. 5). На сьогодні законодавець не визначив межі термінів і сум надання або одержання кредитів в іноземній валюті, як критеріїв їх віднесення до сфери дії режиму індивідуального ліцензування.

Відтак, надання та одержання кредиту в іноземній валюті, сплата процентів за таким кредитом не потребують наявності індивідуальної ліцензії на використання іноземної валюти на території України як засобу платежу у жодної зі сторін кредитного договору.

Таким чином, за відсутності нормативних умов для застосування індивідуального ліцензування щодо вказаних операцій єдиною правовою підставою для здійснення банками кредитів в іноземній валюті згідно зі ст. 5 Декрету Кабінету Міністрів України "Про систему валютного регулювання і валютного контролю" є наявність у банку генеральної ліцензії на здійснення валютних операцій, отриманої у встановленому порядку.

На час укладення спірного договору у ЗАТ «Альфа-Банк» діяла банківська ліцензія № 61, видана Національним Банком України у березні 1993 року, дозвіл Національного Банку України № 61-4 та додаток до дозволу із переліком операцій з валютними цінностями, які має право здійснювати Банк, в тому числі й залучення та розміщення іноземної валюти на валютному ринку України (а.с.27-30).

Законом України «Про внесення змін до деяких законів України щодо регулювання діяльності банків» лише в 2011 році зобов'язано Банки здійснювати операції з валютними цінностями при наявності генеральної ліцензії отриманої у встановленому порядку. Оспорюваний правочин укладено в 2007 році і на цей час ЗАТ «Альфа-Банк»» мав необхідний перелік документів (банківську ліцензію, дозвіл НБУ та додаток до нього) для здійснення кредитування в іноземній валюті.

Посилання в апеляційній скарзі на те, що Банком всупереч п. 2 ч. 1 ст. 11 ЗУ «Про захист прав споживачів» перед укладенням кредитного договору не повідомлено позивача в письмовій формі про орієнтовану сукупну вартість кредиту є безпідставними, спростовуються матеріалами справи.

Згідно п. 8 розділу 1 та п. 2.1 розділу 2 кредитного договору підпис позичальника в даному договорі є письмовим підтвердженням отримання ним свого примірника договору на дату його укладення та ознайомлення у письмовій формі з інформацією про сукупну вартість кредиту з урахуванням реальної процентної ставки та значення абсолютного подорожчання кредиту, вартості, видів та предметів супутніх послуг, а також іншої інформації надання якої вимагає чинне законодавство.

Підпис позичальника є достатнім підтвердженням отримання у письмовій формі та повного розуміння інформації про сукупну вартість кредиту з урахуванням реальної процентної ставки та значення абсолютного подорожчання кредиту, видів, предметів та вартості супутніх послуг, особливостями кредиту, його перевагами та недоліками, методикою, яка використовується банком для визначення валютного курсу, строків і комісій, пов'язаних з конвертацією валюти платежу у валюту зобов'язання під час погашення заборгованості за кредитом та процентами за користування ним, а також всієї інформації надання якої вимагає чинне законодавство України (а.с.4-5).

Отримання позивачем всієї інформації про умови кредитування підтверджується також графіком платежів та розрахунком сукупної вартості споживчого кредиту та реальної процентної ставки, з урахуванням вартості всіх супутніх послуг, що є додатком № 1 до кредитного договору, який особисто підписаний ОСОБА_2 (а.с.9).

Тобто, підписуючи кредитний договір, позивач підтвердив факт ознайомлення з елементами вартості кредиту, які він повинен сплатити по договору та умовами кредитування в іноземній валюті. Укладеним договором чітко визначено умови надання кредиту та його погашення, тому позичальник ознайомлений з усіма умовами кредиту. До банку із заявами про надання додаткової інформації або роз'яснення певних положень договору позивач не звертався. Кредитні кошти згідно п. 2.7 договору перераховано однією сумою в безготівковій формі на поточний рахунок позивача.

В апеляційній скарзі стороною позивача також зазначено, що у спірний кредитний договір Банком включено умови, що є несправедливими і всупереч принципу добросовісності мають наслідком істотний дисбаланс договірних прав та обов'язків на шкоду ОСОБА_2, що є підставою для визнання даного правочину недійсним. Однак, які саме умови кредитування є несправедливими позивачем не вказано.

Під час укладення договору у позивача була можливість передбачити зміну курсу гривні по відношенню до долара США, виходячи із динаміки зміни курсів валют з моменту введення в обіг національної валюти - гривні та можливість отримання кредиту в національній валюті. Незмінність курсу гривні до іноземних валют законодавчо не закріплена, тому, укладаючи кредитний договір в іноземній валюті, сторона приймає на себе певні ризики на випадок зміни валютного курсу.

Позивачем не надано суду будь-яких належних доказів на підтвердження того, що умови кредитного договору є несправедливими.

При укладенні кредитного договору позивач діяв вільно, враховував власні інтереси, прийняв рішення про вибір контрагента та вступив з ним в договірні відносини, визначивши при цьому характер правочину, його умови (зміст), тобто сторонами спільно погоджено всі істотні умови. Підстав для визнання оспорюваного правочину не дійсним, не встановлено.

Враховуючи вищевикладене рішення суду першої інстанції відповідно до п.4 ч.1 ст. 309 ЦПК України підлягає скасуванню з ухваленням нового рішення про відмову в задоволенні позову.

Керуючись ст. 303, ст. 307, ст. 309, ст. 313, ст. 314, ст. 316, ст. 319 ЦПК України, колегія суддів -

В И Р І Ш И Л А :

Апеляційну скаргу ОСОБА_2 - задовольнити частково.

Рішення Ленінського районного суду м. Кіровограда від 11 листопада 2015 року - скасувати.

В задоволенні позову ОСОБА_2 до публічного акціонерного товариства «Альфа-Банк» про захист прав споживачів, визнання недійсним кредитного договору - відмовити.

Рішення апеляційного суду набирає законної сили з моменту його проголошення і може бути оскаржене у касаційному порядку безпосередньо до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів з дня набрання ним законної сили.

Головуючий суддя

Судді: