Рішення № 55822512, 11.02.2016, Господарський суд Дніпропетровської області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ДНІПРОПЕТРОВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

РІШЕННЯ

11.02.16р. Справа № 904/11200/15За позовом приватного акціонерного товариства "МТС УКРАЇНА", м.Київ

до Регіонального відділення Фонду державного майна України в Дніпропетровській області, м.Дніпропетровськ

за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на боці відповідача державний вищий навчальний заклад "Національний гірничий університет" (49000, м.Дніпропетровськ, пр.Карла Маркса, 19; ідентифікаційний код 02070743).

про визнання права користування

Суддя Петренко І.В.

Секретар судового засідання Пономарьов Є.О.

Представники:

від позивача: представник ОСОБА_1 - довіреність № 0434/15 від 20.10.15р.;

від відповідача: представник ОСОБА_2 - довіреність № 31 від 07.10.15р.;

від третьої особи: представник ОСОБА_3 - довіреність № 18-13/8 від 26.01.16р.

СУТЬ СПОРУ:

Приватне акціонерне товариство "МТС Україна", м.Дніпропетровськ (далі по тексту - позивач) звернулося до господарського суду з позовною заявою до Регіонального відділення Фонду державного майна України по Дніпропетровській області, м.Дніпропетровськ (далі по тексту - відповідач) в якій позивач просить суд визнати право користування позивачем нежитловим приміщенням та частиною даху, площею 20,25 (8,25+12,0) кв.м., розміщеним за адресою: Дніпропетровська область, м.Павлоград, вул.К.Маркса, 35, на 5 поверсі та на даху 5-поверхового будинку, що перебуває на балансі державного вищого навчального закладу "Національний гірничий університет", до 14 листопада 2016 року включно на підставі договору оренди нерухомого майна, що належить до державної власності, від 15.11.2010р. №12/02-4215-ОД.

Судові витрати по справі позивач просив суд стягнути з відповідача.

За результатами розгляду позовної заяви від 28.12.2015р. за вих.№SR-15-24140 ухвалою суду від 31.12.2015р. порушено провадження по справі та призначено слухання на 27.01.2016р.

Ухвалою від 31.12.2015р. господарським судом до участі у розгляді справи залучено в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на боці відповідача державний вищий навчальний заклад "Національний гірничий університет" (49000, м.Дніпропетровськ, пр.Карла Маркса, 19; ідентифікаційний код 02070743) (далі по тексту - третя особа).

Разом з позовною заявою від позивача надійшла заява від 29.12.2015р. за вих.№SR-15-24166 про забезпечення позову шляхом заборони вчинити певні дії, а саме:

- до вирішення судової справи по суті та набрання рішенням суду законної сили заборонити відповідачу вчиняти будь-які дії по виселенню позивача з нежитлового приміщення та частини даху, площею 20,25 (8,25+12,0) кв.м., розміщеним за адресою: Дніпропетровська область, м.Павлоград, вул.К.Маркса, 35, на 5 поверсі та на даху 5-поверхового будинку, що перебуває на балансі державного вищого навчального закладу "Національний гірничий університет";

- до вирішення судової справи по суті та набрання рішенням суду законної сили заборонити відповідачу вчиняти будь-які дії по виселенню (в тому числі будь-які дії по недопущенню до приміщень, обмеженню забезпечення електроенергією та комунальними послугами) позивача з нежитлового приміщення та частини даху, площею 20,25 (8,25+12,0) кв.м., розміщеним за адресою: Дніпропетровська область, м.Павлоград, вул.К.Маркса, 35, на 5 поверсі та на даху 5-поверхового будинку, що перебуває на балансі державного вищого навчального закладу "Національний гірничий університет";

- судові витрати за подання заяви про забезпечення позову покласти на відповідача..

Заява про забезпечення позову від 29.12.2015р. за вих.№SR-15-24166 обґрунтована наступним.

Листом від 15.04.2015р. №160/01-22 третя особа вимагає повернення орендованого майна та сплати подвійної орендної плати за користування ним.

Третя особа періодично вдається до обмеження доступу представникам позивача до орендованого майна.

Листом від 03.06.2015р. №23682/РВЕ116000 позивачеві було повідомлено про звернення третьої особи до публічного акціонерного товариства "ДТЕК Дніпрообленерго" щодо припинення енергопостачання позивачеві у зв'язку з закінченням строку договору оренди.

Отже, на думку позивача, наявне обґрунтоване припущення щодо вчинення з боку відповідача та третьої особи дій, направлених на обмеження користування орендованим майном.

Позивач зазначає, що через обмеження доступу до орендованого майна позивач не матиме змоги обслуговувати обладнання, що розміщене на орендованих площах.

Нездійснення ж своєчасного поточного ремонту може призвести до істотного пошкодження обладнання й втрати доцільності подальшої оренди.

Суд оголошував перерву з 27.01.2016р. на 11.02.2016р.

Відповідно до п.3.9.1. Постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 26.12.2011р. № 18 "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції" особи, які беруть участь у справі, вважаються повідомленими про час і місце розгляду судом справи у разі виконання останнім вимог частини першої статті 64 та статті 87 ГПК.

У разі присутності сторони або іншого учасника судового процесу в судовому засіданні протокол судового засідання, в якому відображені відомості про явку сторін (пункт 4 частини другої статті 811 ГПК), є належним підтвердженням повідомлення такої сторони (іншого учасника судового процесу) про час і місце наступного судового засідання.

За змістом зазначеної статті 64 ГПК, зокрема, в разі якщо ухвалу про порушення провадження у справі було надіслано за належною адресою (тобто повідомленою суду стороною, а в разі ненадання суду відповідної інформації - адресою, зазначеною в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців), і не повернуто підприємством зв'язку або повернуто з посиланням на відсутність (вибуття) адресата, відмову від одержання, закінчення строку зберігання поштового відправлення тощо, то вважається, що адресат повідомлений про час і місце розгляду справи судом. Доказом такого повідомлення в разі неповернення ухвали підприємством зв'язку може бути й долучений до матеріалів справи та засвідчений самим судом витяг з офіційного сайту Українського державного підприємства поштового зв'язку "Укрпошта" щодо відстеження пересилання поштових відправлень, який містить інформацію про отримання адресатом відповідного поштового відправлення, або засвідчена копія реєстру поштових відправлень суду.

Позивач про час та місце судового засідання повідомлений належним чином, що підтверджується відомостями про явку представника відображеними в протоколі судового засідання від 27.01.2016р. та явкою представника в судове засідання.

Відповідач про час та місце судового засідання повідомлений належним чином, що підтверджується відомостями про явку представника відображеними в протоколі судового засідання від 27.01.2016р. та явкою представника в судове засідання.

Третя особа про час та місце судового засідання повідомлена належним чином, що підтверджується відомостями про явку представника відображеними в протоколі судового засідання від 27.01.2016р. та явкою представника в судове засідання.

11.02.2016р. повноважний представник позивача в судовому засіданні позовні вимоги підтримує та наполягає на їх задоволенні в повному обсязі.

Повноважний представник відповідача в судовому засіданні проти позову заперечує, просить суд відмовити в задоволенні позовних вимог.

Повноважний представник третьої особи в судовому засіданні проти позову заперечує, просить суд відмовити в задоволенні позовних вимог.

В судовому засіданні оглянуто всі оригінали первинних документів на підставі яких виник спір.

Суд розглянув справу за наявними в ній матеріалами відповідно до ст. 75 Господарського процесуального кодексу України.

Судом, враховано, що в силу вимог частини 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, кожен при вирішенні судом питання щодо його цивільних прав та обов'язків має право на судовий розгляд упродовж розумного строку.

Враховуючи вимоги статті 69 Господарського процесуального кодексу України щодо строків розгляду справи у судовому засіданні, яке відбулося 11.02.2016р. в порядку ст.85 Господарського процесуального кодексу України, оголошено вступну та резолютивну частину рішення.

Клопотання про здійснення фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не заявлялось.

Суд, розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позовна заява, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, заслухавши пояснення представників позивача, відповідача та третьої особи, -

ВСТАНОВИВ:

15.11.2010р. між Регіональним відділенням Фонду державного майна України по Дніпропетровській області (далі по тексту - відповідач, орендодавець) та приватним акціонерним товариством "МТС Україна" (далі по тексту - позивач, орендар) укладено договір оренди нерухомого майна, що належить до державної власності №12/02-4215-ОД (далі по тексту - договір), відповідно до пункту 1.1 умов якого орендодавець передає, а орендар приймає в строкове платне користування державне окреме нерухоме майно нежитлове приміщення та частину даху, площею 20,25 (8,25+12,0) кв.м., розміщеним за адресою: Дніпропетровська область, м.Павлоград, вул.К.Маркса, 35, на 5 поверсі та на даху 5-поверхового будинку, що перебуває на балансі державного вищого навчального закладу "Національний гірничий університет" (далі по тексту - третя особа, балансоутримувач), вартість якого визначена згідно зі звітом про оцінку на 15.06.2010р. і становить за незалежною оцінкою 98053,00грн.

Пунктом 1.2 договору визначено, що майно передається в оренду з метою установки обладнання стільникового зв'язку та розміщення антенно-фідерного пристрою.

Пунктом 10.1 договору визначено, що даний договір укладено строком на 1 рік, що діє з 15.11.2010р. по 14.11.2011р. включно.

У разі відсутності заяви однієї із сторін про припинення або зміну умов договору оренди протягом одного місяця після закінчення терміну дії договору, повній оплаті за договором і при наданні інформації щодо виконання умов цього договору, а саме: наявності договору страхування, дозволу або декларації наданої органами державного пожежного нагляду, договір, за заявою орендаря, щодо продовження терміну дії, наданою відповідно до пункту 5.20, може бути продовжений на тих самих умовах, які передбачені в договорі.

Пунктом 5.20 договору визначено, що орендар, у разі наміру продовжити строк дії договору оренди, зобов'язаний не пізніше ніж за місяць до закінчення терміну дії договору оренди подати орендодавцю про це заяву з документами щодо виконання умов договору оренди (дозвіл пожежників, копія договору страхування державного майна, платіжні доручення про сплату страхового платежу та інше).

Пунктом 10.5 договору визначено, що договір припиняє дію у разі невиконання орендарем взятого на себе зобов'язання щодо страхування орендованого майна протягом місяця з дати укладання договору та зобов'язання щодо отримання дозволу або декларації органами державного пожежного нагляду.

Пунктом 10.9 договору визначено, що чинність цього договору припиняється внаслідок:

- закінчення строку, на який його було укладено;

- приватизації орендованого майна орендарем;

- загибелі орендованого майна;

- достроково за взаємною згодою сторін або за рішенням господарського суду;

- банкрутства орендаря;

- ліквідації орендаря - юридичної особи;

- у разі смерті орендаря (якщо орендарем є фізична особа);

- та в інших випадках, прямо передбачених чинним законодавством України.

Пунктом 10.12 договору визначено, що взаємовідносини сторін, не врегульовані цим договором, регулюються чинним законодавством України.

Позивач стверджує, що належним чином виконує умови договору, а саме майно використовується за призначенням, орендна плата сплачується своєчасно і в повному обсязі.

Позивач звертає увагу суду на пункт 10.1 договору в якому визначено строк дії договору протягом року, а саме з 15.11.2010р. по 14.11.2011р. включно.

Відповідно до частини 2 статті 17 Закону України "Про оренду державного та комунального майна" у разі відсутності заяви однієї із сторін про припинення або зміну умов договору оренди протягом одного місяця після закінчення терміну дії договору він вважається продовженим на той самий термін і на тих самих умовах, які були передбачені договором.

Враховуючи, що протягом місяця після закінчення дії договору на адресу відповідача заяву про припинення дії договору не надсилав й відповідну заяву від відповідача не отримував позивач вважає, що строк дії договору є продовженим до 14.11.2012р., до 14.11.2013р., до 14.11.2014р., до 14.11.2015р. та до 14.11.2016р.

Однак, від відповідача 24.11.2014р. отримано лист за вих.№11-02-07484, з якого повідомлено, що договір є припиненим з 14.11.2013р. на підставі чого відповідач вимагав повернути орендоване майно.

Листом від 25.12.2014р. за вих.№11-12-08244 відповідач повідомив позивача про обов'язок останнього повернути орендоване майно та сплатити неустойку.

Враховуючи, що позивач не згоден з припиненням дії договору останній звернувся до суду з даною позовною заявою.

В свою чергу, відповідач скористався наданим йому правом на судовий захист та повідомив наступне.

Згідно пункту 10.1 договору вказаний договір укладено строком на один рік з 15.11.2010р. по 14.11.2011р. включно.

13.12.2011р. від позивача до відповідача надійшло звернення щодо продовження строку дії договору.

Відповідачем видано наказ від 01.02.2012р. за №12/02-047-ПОД про забезпечення організації роботи по продовженню терміну дії договору оренди на один рік, а саме по 14.11.2012р. включно.

Третя особа у листі від 12.10.2012р. за №507 заперечувала проти продовження строку дії договору, у зв'язку з невиконанням умов з боку позивача.

Відповідач звертає увагу на статтю 11 Закону України "Про оренду державного та комунального майна" згідно з якою оцінка об'єкта оренди здійснюється за методикою, затвердженою Кабінетом Міністрів України.

Оцінка об'єкта оренди передує укладенню договору оренди. У разі якщо на момент продовження дії договору оренди остання оцінка об'єкта оренди була зроблена більш як три роки тому, для продовження (поновлення) договору оренди провадиться оцінка об'єкта оренди.

Відповідач звернув увагу суду, що оцінка об'єкту оренди здійснена 15.06.2010р. і є нечинною, тому відсутні можливості для продовження строку дії договору.

Відповідачем звернено увагу суду на положення пункту 10.1 договору і зазначено, що позивачем не здійснено заходів щодо страхування орендованого нерухомого майна на користь орендодавця від пожежі, залиття, протиправних дій 3-х осіб, стихійних явищ та не надано відповідачу копію договору страхування, страхового полісу та копію платіжного доручення з відміткою банку про сплату страхового платежу; не забезпечено пожежну безпеку орендованого приміщення.

Відповідач наголошує, що не можна застосовувати до спірних відносин положення частини 2 статті 17 Закону України "Про оренду державного та комунального майна", у зв'язку з чим відповідач після закінчення строку дії договору оренди здійснив роботу по продовженню строку дії договору оренди на наступний термін, а оскільки між відповідачем та позивачем не було досягнуто згоди щодо істотних умов за договором; незалежна оцінка об'єкту оренди втратила чинність; позивачем не виконувалися істотні умови договору; всі зміни та доповнення до цього договору вважаються дійсними лише в тому випадку, якщо вони здійснені в письмовій формі та підписані обома сторонами; договір оренди припинив свою дію, у зв'язку із закінченням строку, на який він був укладений, а саме 14.11.2013р. і орендарю необхідно повернути державне майно за актом приймання-передачі третій особі.

Третя особа скористалася наданим їй правом на судовий захист та повідомила наступне.

Відповідно до пункту 5.20 договору, у разі наміру продовжити строк дії договору оренди, орендар зобов'язаний не пізніше, ніж за місяць до закінчення терміну дії договору оренди подати орендодавцю про це заяву з документами щодо виконання умов договору оренди.

Третя особа звертає увагу суду на лист від 26.11.2014р. за вих.№11-02-07484 в якому відповідач повідомив третю особу про припинення дії договору оренди і про необхідність отримання акту приймання-передачі майна від орендаря.

Орендарем вимоги орендодавця виконані не були.

Позивач вказаний акт не надав та не направив його ні відповідачу, ні третій особі, чим порушив пункт 5.5 умов укладеного між сторонами договору.

Крім зазначеного третя особа наголошує, що позивач не виконав в повному обсязі свої зобов'язання по сплаті орендної плати.

Станом на 01.12.2015р. позивач має заборгованість по орендній платі у розмірі 27048,73грн.

Станом на 01.01.2016р. позивач має заборгованість по сплаті податку на землю у розмірі 622,64грн.

На підставі вищевикладеного і у зв'язку з закінченням дії договору позивач звернувся до суду з проханнями стягнути з позивача існуючу заборгованість.

Позивач ознайомившись з позиціями відповідача та третьої особи надав письмові пояснення в яких вважає, що Закон України "Про оренду державного та комунального майна" і зокрема стаття 17 має пріоритетне значення по відношенню до укладеного між сторонами договором.

Позивач також наголошує, що про припинення спірного договору з 14.11.2013р. відповідачем видано наказ №12/05-253-ПО лише 20.11.2014р., тобто зі спливом цілого року.

Щодо відсутності оцінки об'єкту оренди позивач зазначає, що це не є самостійною підставою для припинення договору і могла бути підставою для своєчасного звернення відповідача до позивача з заявою про припинення договору.

Позивач наголошує, що для продовження дії договору не вимагається обов'язкового укладання нового договору або внесення змін до нього. Вказана позиція підкріплюється положеннями Постанови Вищого господарського суду України від 29.05.2013р. за №12.

Позивач вважає, що судові рішення по справі №11/5005/9415/2012 року не мають стосунку до даної справи.

Згідно з частиною другою статті 43 та статтею 33 Господарського кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу. Якщо подані сторонами та іншими учасниками судового процесу докази є недостатніми, господарський суд може за їх клопотанням чи за власною ініціативою витребувати в порядку підготовки справи до розгляду необхідні для цього письмові і речові докази, інші матеріали.

Доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору. Ці дані встановлюються такими засобами: письмовими і речовими доказами, висновками судових експертів; поясненнями представників сторін та інших осіб, які беруть участь в судовому процесі. В необхідних випадках на вимогу судді пояснення представників сторін та інших осіб, які беруть участь в судовому процесі, мають бути викладені письмово (стаття 32 цього Кодексу).

Статтею 34 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

За приписами процесуального законодавства, рішення з господарського спору повинно прийматись у цілковитій відповідності з нормами матеріального і процесуального права та фактичними обставинами справи, з достовірністю встановленими господарським судом, тобто з'ясованими шляхом дослідження та оцінки судом належних і допустимих доказів у конкретній справі.

Статтею 43 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом. Ніякі докази не мають для господарського суду заздалегідь встановленої сили. Визнання однією стороною фактичних даних і обставин, якими інша сторона обґрунтовує свої вимоги або заперечення, для господарського суду не є обов'язковим.

Дослідивши матеріали справи, оригінали документів та заслухавши повноважних представників позивача, відповідача та третьої особи в судовому засіданні, суд дійшов висновку, що позовні вимоги, слід визнати необґрунтованими, документально недоведеними, такими, що суперечать чинному законодавству України, а отже є такими, що не підлягають задоволенню.

Пунктом 10.1 договору закріплено умови за яких укладений між сторонами договір може бути продовжено, а саме:

- відсутність заяви однієї із сторін про припинення договору оренди протягом одного місяця після закінчення терміну дії договору;

- повній оплаті за договором;

- наданні інформації щодо виконання умов цього договору, а саме:

1. наявності договору страхування;

2. дозволу або декларації наданої органами державного пожежного нагляду;

3. договір, за заявою орендаря, щодо продовження терміну дії, наданою відповідно до пункту 5.20.

Отже, аналізуючи положення пункту 10.1 договору господарський суд бере до уваги лист відповідача від 26.11.2014р. за вих.№11-02-07484, який долучено саме позивачем до матеріалів справи і з якого вбачається, що останнім проведена робота щодо припинення дії договору укладеного між сторонами.

Таким чином, з листа відповідача вбачається бажання припинити дію договору.

Третя особа стверджує, а позивач належними доказами не спростовує, що станом на 01.12.2015р. позивач має заборгованість по орендній платі у розмірі 27048,73грн. і станом на 01.01.2016р. позивач має заборгованість по сплаті податку на землю у розмірі 622,64грн.

Аналізуючи матеріали справи і зокрема пояснення третьої особи щодо невиконання позивачем в повному обсязі своїх зобов'язань по сплаті орендної плати господарський суд дійшов висновку про відсутність повної оплати за договором.

Крім зазначеного позивачем не надано інформації щодо виконання умов цього договору, а саме:

1. наявності договору страхування;

2. дозволу або декларації наданої органами державного пожежного нагляду;

Умовою для продовження чинності укладеного між сторонами договору є заява орендаря, щодо продовження терміну дії, наданою відповідно до пункту 5.20.

А пунктом 5.20 договору визначено, що орендар, у разі наміру продовжити строк дії договору оренди, зобов'язаний не пізніше ніж за місяць до закінчення терміну дії договору оренди подати орендодавцю про це заяву з документами щодо виконання умов договору оренди (дозвіл пожежників, копія договору страхування державного майна, платіжні доручення про сплату страхового платежу та інше).

Дослідивши надані позивачем документи господарський суд констатує невиконання умов укладеного між сторонами договору і зокрема пункту 5.20 саме з боку позивача. Належні докази суду не надано.

Пунктом 10.12 договору визначено, що взаємовідносини сторін, не врегульовані цим договором, регулюються чинним законодавством України.

Отже, дослідивши положення укладеного між сторонами договору і докази надані сторонами господарський суд дійшов висновку, що договір укладений між сторонами припинив свою дію саме в результаті недотримання сторонами його положень, а застосування частини 2 статті 17 Закону України "Про оренду державного та комунального майна" в даному випадку не є доцільним.

Твердження позивача, щодо належного виконання умов договору, а саме майно використовується за призначенням, орендна плата сплачується своєчасно і в повному обсязі не підтверджено належними доказами.

Доречним є звернення відповідачем уваги суду на положення статті 11 Закону України "Про оренду державного та комунального майна" згідно з якою оцінка об'єкта оренди здійснюється за методикою, затвердженою Кабінетом Міністрів України.

Оцінка об'єкта оренди передує укладенню договору оренди. У разі якщо на момент продовження дії договору оренди остання оцінка об'єкта оренди була зроблена більш як три роки тому, для продовження (поновлення) договору оренди провадиться оцінка об'єкта оренди.

Отже, враховуючи, що оцінка об'єкту оренди здійснена 15.06.2010р. і станом на час розгляду даної справи не є чинною, господарський суд вважає, що укладений між сторонами договір не міг бути продовжений після спливу трирічного строку з часу останньої оцінки об'єкта оренди.

Матеріалами справи доведено тривале небажання відповідача та третьої особи продовжувати відносини в рамках укладеного між сторонами договору та ненадання позивачем належних доказів належного виконання умов укладеного між сторонами договору.

Господарський суд погоджується з позицією позивача, що відсутність оцінки об'єкту оренди не є самостійною підставою для припинення договору і могла бути підставою для своєчасного звернення відповідача до позивача з заявою про припинення договору. При цьому господарський суд зазначає, що умови договору є обов'язковими для виконання сторонами. І зокрема позивач не надав належних доказів належного виконання його умов.

Господарський суд погоджується з позицією позивача, що для продовження дії договору не вимагається обов'язкового укладання нового договору або внесення змін до нього. Вказана позиція підкріплюється положеннями Постанови Вищого господарського суду України від 29.05.2013р. за №12. Однак зазначає, що для продовження спірного договору обов'язковим є дотримання його умов сторонами і зокрема позивачем.

Вимоги третьої особи про стягнення з позивача існуючої заборгованості не є предметом розгляду в даній справі, третя особа залучена до участі у даній справі на боці відповідача і не має самостійних вимог.

Приймаючи рішення господарський суд виходив із наступного.

Згідно з частиною 1, пунктом 1 частини 2 статті 11 Цивільного кодексу України цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Частинами 1 та 4 статті 202 Цивільного кодексу України визначено, що правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Дво- чи багатостороннім правочином є погоджена дія двох або більше сторін.

Господарське зобов'язання виникає, зокрема із господарського договору (ст. 174 Господарського кодексу України).

В силу ст. 629 Цивільного кодексу України, договір є обов'язковим для виконання сторонами.

Згідно ч. 1 ст. 193 Господарського кодексу України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. При цьому, до виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених Господарським кодексом України.

Відповідно до ст. ст. 525, 526 Цивільного кодексу України одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом. Зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Частина 1 статті 2 Закону України "Про оренду державного та комунального майна" визначає, що орендою є засноване на договорі строкове платне користування майном, необхідним орендареві для здійснення підприємницької та іншої діяльності.

Статтею 11 Закону України "Про оренду державного та комунального майна" визначено, що згідно з якою оцінка об'єкта оренди здійснюється за методикою, затвердженою Кабінетом Міністрів України.

Оцінка об'єкта оренди передує укладенню договору оренди. У разі якщо на момент продовження дії договору оренди остання оцінка об'єкта оренди була зроблена більш як три роки тому, для продовження (поновлення) договору оренди провадиться оцінка об'єкта оренди.

Щодо заяви позивача про забезпечення позову.

Статтею 66 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що господарський суд за заявою сторони, прокурора або з власної ініціативи має право вжити передбачених статтею 67 цього Кодексу заходів до забезпечення позову. Забезпечення позову допускається в будь-якій стадії провадження у справі, якщо невжиття таких заходів може утруднити чи зробити неможливим виконання рішення господарського суду.

Згідно з пунктом 1 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 16 від 26 грудня 2011року Про деякі питання практики застосування заходів до забезпечення позову (зі змінами та доповненнями) особа, яка подала заяву про забезпечення позову, повинна обґрунтувати причини звернення із заявою про забезпечення позову. З цією метою та з урахуванням загальних вимог, передбачених статтею 33 Господарського процесуального кодексу України, обов'язковим є подання доказів наявності фактичних обставин, з якими пов'язується застосування певного заходу до забезпечення позову. У вирішенні питання про забезпечення позову господарський суд має здійснити оцінку обґрунтованості доводів заявника щодо необхідності вжиття відповідних заходів з урахуванням: розумності, обґрунтованості і адекватності вимог заявника щодо забезпечення позову; забезпечення збалансованості інтересів сторін, а також інших учасників судового процесу; наявності зв'язку між конкретним заходом до забезпечення позову і предметом позовної вимоги, зокрема, чи спроможний такий захід забезпечити фактичне виконання судового рішення в разі задоволення позову; імовірності утруднення виконання або невиконання рішення господарського суду в разі невжиття таких заходів; запобігання порушенню у зв'язку із вжиттям таких заходів прав та охоронюваних законом інтересів осіб, що не є учасниками даного судового процесу.

Пунктом 3 вищевказаної постанови Пленуму Вищого господарського суду України визначено, що достатньо обґрунтованим для забезпечення позову є підтверджена доказами наявність фактичних обставин, з якими пов'язується застосування певного виду забезпечення позову. Про такі обставини може свідчити вчинення відповідачем дій, спрямованих на ухилення від виконання зобов'язання після пред'явлення вимоги чи подання позову до суду. Саме лише посилання в заяві на потенційну можливість ухилення відповідача від виконання судового рішення без наведення відповідного обґрунтування не є достатньою підставою для задоволення відповідної заяви. Адекватність заходу до забезпечення позову, що застосовується господарським судом, визначається його відповідністю вимогам, на забезпечення яких він вживається. Оцінка такої відповідності здійснюється господарським судом.

Згідно до статті 32 Господарського процесуального кодексу України доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору. Ці дані встановлюються такими засобами: письмовими і речовими доказами, висновками судових експертів; поясненнями представників сторін та інших осіб, які беруть участь в судовому процесі. В необхідних випадках на вимогу судді пояснення представників сторін та інших осіб, які беруть участь в судовому процесі, мають бути викладені письмово.

Статтею 34 Господарського процесуального кодексу України, встановлено, що господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Відповідно до статті 36 Господарського процесуального кодексу України письмовими доказами є документи і матеріали, які містять дані про обставини, що мають значення для правильного вирішення спору. Письмові докази подаються в оригіналі або в належним чином засвідченій копії. Якщо для вирішення спору має значення лише частина документа, подається засвідчений витяг з нього. Оригінали документів подаються, коли обставини справи відповідно до законодавства мають бути засвідчені тільки такими документами, а також в інших випадках на вимогу господарського суду.

Вимога позивача щодо вжиття заходів до забезпечення позову задоволенню не підлягає, оскільки підставою до забезпечення позову, відповідно до ст. 66 Господарського процесуального кодексу України, є обґрунтоване припущення, що невжиття таких заходів може утруднити чи зробити неможливим виконання рішення суду. Заява позивача, на думку суду, недостатньо обґрунтована, наведені в ній підстави, не свідчать про наявність таких обставин.

Відповідно до положень статті 49 Господарського процесуального кодексу України, судовий збір при відмові в позові покладається на позивача.

З урахуванням положень статті 49 Господарського процесуального кодексу України судовий збір покласти на позивача.

До уваги. Відповідно до ст. 101 Господарського процесуального кодексу України у процесі перегляду справи апеляційний господарський суд за наявними у справі і додатково поданими доказами повторно розглядає справу. Додаткові докази приймаються апеляційним судом, якщо заявник обґрунтував неможливість їх подання суду першої інстанції з причин, що не залежали від нього.

Пленум Вищого господарського суду України у п. 9 постанови від 17.05.2011 року № 7 "Про деякі питання практики застосування розділу XII Господарського процесуального кодексу України", роз'яснив, що у вирішенні питань щодо прийняття додаткових доказів суд апеляційної інстанції повинен повно і всебічно з'ясовувати причини їх неподання з урахуванням конкретних обставин справи і об'єктивно оцінити поважність цих причин. При цьому обґрунтування неможливості подання доказів суду першої інстанції згідно із зазначеною нормою Господарського процесуального кодексу України покладається саме на заявника (скаржника), а апеляційний господарський суд лише перевіряє та оцінює їх поважність і не зобов'язаний самостійно з'ясовувати відповідні причини. У разі прийняття додаткових доказів у постанові апеляційної інстанції мають зазначатися підстави такого прийняття.

Аналогічна правова позиція підтримана постановами Вищого господарського суду України від 24.12.2014р. по справі № 904/9428/13, від 23.11.2015р. по справі №904/2640/15, недотримання якої стало підставою скасування постанови Дніпропетровського апеляційного господарського суду.

Згідно пунктом 12 постанови пленуму Вищого господарського суду України від 17.05.2011 року № 7 Про деякі питання практики застосування розділу ХІІ Господарського процесуального кодексу України не підлягає скасуванню судове рішення, якщо апеляційною інстанцією буде з'ясовано, що його резолютивна частина є правильною, хоча б відповідні висновки місцевого господарського суду й не були належним чином обґрунтовані у мотивувальній частині рішення. Водночас апеляційний господарський суд у мотивувальній частині своєї постанови не лише вправі, а й повинен зазначити власну правову кваліфікацію спірних відносин та правову оцінку обставин справи.

Керуючись положеннями Закону України "Про оренду державного та комунального майна", ст. ст. 11, 202, 525, 526, 629 Цивільного кодексу України, ст. ст. 174, 193 Господарського кодексу України, ст. ст. 1, 2, 12, 21, 32, 33, 34, 36, 44, 49, 66, 67, 75, 82-85, 115-117 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд, -

ВИРІШИВ:

В задоволенні позовних вимоги відмовити.

В задоволенні заяви за вих.№SR-15-24166 від 29.12.2015р. про забезпечення позову шляхом заборони вчинити певні дії відмовити.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення десятиденного строку з дня його підписання і може бути оскарженим протягом цього строку до Дніпропетровського апеляційного господарського суду.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи Дніпропетровським апеляційним господарським судом.

Повне рішення складено

16.02.2016 року

Суддя ОСОБА_4