Рішення № 55822268, 08.02.2016, Апеляційний суд Київської області

Справа № 367/1171/15-ц Головуючий у І інстанції Оладько С. І.Провадження № 22-ц/780/211/16 Доповідач у 2 інстанції Журба С. О.Категорія 26

РІШЕННЯ

Іменем України

08 лютого 2016 року м. Київ

Колегія суддів судової палати в цивільних справах Апеляційного суду Київської області в складі:

головуючого судді Журби С.О.,

суддів Коцюрби О.П., Суханової Є.М.,

за участю секретаря Говорун В.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні апеляційного суду Київської області цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_2 на рішення Ірпінського міського суду Київської області від 19 жовтня 2015 року у справі за позовом публічного акціонерного товариства «РОДОВІД БАНК» до ОСОБА_2, ОСОБА_3 про стягнення заборгованості за кредитним договором, за зустрічним позовом ОСОБА_2 до публічного акціонерного товариства «РОДОВІД БАНК», 3-я особа - ОСОБА_3, про визнання недійсним п.3.6 кредитного договору, за зустрічним договором ОСОБА_3 до публічного акціонерного товариства «РОДОВІД БАНК», 3-я особа - ОСОБА_2, про припинення договору поруки,

В С Т А Н О В И Л А:

У лютому 2015 року ПАТ «РОДОВІД БАНК» звернулося до суду із вказаним позовом, який мотивувало наступним:

09 липня 2008 року між ВАТ «РОДОВІД БАНК», найменування якого було змінено на публічне акціонерне товариство «РОДОВІД БАНК», та ОСОБА_2 був укладений кредитний договір А- 33.3/АА-00027.0822, згідно з умовами якого банк надав позичальнику кошти у розмірі 25 247,10 доларів США з розрахунку 14,50 % річних за користування кредитом на строк до 09 липня 2015 року. Також договором була встановлена пеня у розмірі 1,6 % від суми заборгованості за кожний день прострочення.

13 жовтня 2008 року між ВАТ «РОДОВІД БАНК» та ОСОБА_2 була укладена додаткова угода до кредитного договору, відповідно до п. 1 якої процентну ставку встановлено в розмірі 16 % річних. 26 червня 2009 року між банком та ОСОБА_2 була укладена додаткова угода до кредитного договору, відповідно до п. 1 якої процентну ставку встановлено в розмірі 15 % річних.

09 липня 2008 року між банком та ОСОБА_3 був укладений договір поруки, згідно умов якого вона зобов'язалася солідарно відповідати перед банком за своєчасне та повне виконання зобов'язання позичальника за кредитним договором, а також усіх додаткових угод, які можуть бути укладені до закінчення строку дії кредитного договору.

Відповідач ОСОБА_2 свої зобов'язання не виконував, чергові платежі не сплачував, у зв'язку з чим станом на 14 серпня 2015 року утворилася заборгованість. З урахуванням уточнення позовних вимог позивач просив суд стягнути солідарно з ОСОБА_2 та ОСОБА_3 на користь банка заборгованість за кредитним договором у розмірі 20 346,33 доларів США (по тілу кредиту та відсотках) та 5 005 013,14 грн. (пеня та 3% річних), а також стягнути з відповідачів на користь банку сплачений судовий збір.

У червні 2015 року ОСОБА_2 звернувся до суду із зустрічним позовом, який мотивував наступним:

09 липня 2008 року між ним та банком був укладений кредитний договір А-33.3/АА-00027.0822. При цьому відповідно до п.5 ч.3 ст.18 Закону України «Про захист прав споживачів» встановлений п. 3.6 кредитного договору розмір пені є несправедливим, оскільки у разі невиконання позичальником своїх зобов'язань за кредитним договором сума нарахованої банком пені є значно більшою, ніж несплачена сума заборгованості за кредитом. Так, згідно наданого банком розрахунку заборгованість по тілу кредиту і відсотках становить 19955,38 доларів США, тоді як пеня - 173 435,44 доларів США. Посилаючись на рішення Конституційного Суду України від 11 липня 2013 року, ОСОБА_2 просив суд визнати недійсним з моменту укладення пункт 3.6 укладеного між ним та банком кредитного договору № 33.3/АА-00027.08.2 від 09 липня 2008 року.

У червні 2015 року ОСОБА_3 звернулася до суду з позовом, який мотивувала наступним:

09 липня 2008 року між ВАТ «РОДОВІД БАНК» та ОСОБА_2 був укладений кредитний договір. Того ж дня між нею та банком був укладений договір поруки, відповідно до п. 4.3 якого договір поруки припиняється припиненням дії кредитного договору, а також з підстав, передбачених Цивільним кодексом України та Господарським кодексом України. У зв'язку з тим, що ВАТ «РОДОВІД БАНК» підвищив відсоткову ставку за користування кредитом по основному договору, що було проведено без її повідомлення та отримання згоди на це, обсяг відповідальності ОСОБА_3 значно збільшився. Посилаючись на положення ч.1 ст. 559 ЦК України просила суд визнати зобов'язання за укладеним між нею та ВАТ «РОДОВІД БАНК» договором поруки від 09 липня 2008 року припиненими.

Рішенням Ірпінського міського суду Київської області від 19 жовтня 2015 року позовні вимоги ПАТ «РОДОВІД БАНК» задоволено частково. Стягнуто із ОСОБА_2 на користь публічного акціонерного товариства «РОДОВІД БАНК» заборгованість за кредитним договором у розмірі 20 346,33 доларів США та 400 000,00 грн. (пеня та 3% річних), а також судові витрати у розмірі 850,00 грн. У задоволенні зустрічного позову ОСОБА_2 відмовлено. Зустрічну позовну заяву ОСОБА_3 задоволено. Договір поруки, укладений 09 липня 2008 року між ВАТ «РОДОВІД БАНК» та ОСОБА_3, визнано припиненим.

Частково не погоджуючись із вказаним рішенням суду, відповідач ОСОБА_2 подав апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права, просив рішення суду першої інстанції в частині незадоволення його зустрічних вимог та задоволення первісного позову скасувати та ухвалити в цій частині нове, яким у задоволенні первісного позову відмовити, його зустрічні вимоги задовольнити в повному обсязі. Обґрунтував скаргу тим, що судом першої інстанції не надано належної оцінки наявним доказам у справі. Зазначає, що суд грубо порушив принцип змагальності та рівності сторін, так як позивачем не було надано ліцензії на право здійснення операцій з валютними коштами, а тому не підлягала задоволенню вимога про стягнення з нього боргу в іноземній валюті. Крім того вказує, що суд повинен був спочатку застосувати наслідки спливу строку позовної давності, а вже потім застосовувати положення ст. 551 ЦК України. Судом першої інстанції також залишено поза увагою, що розмір пені, який встановлений п. 3.6 кредитного договору, є несправедливою умовою договору відповідно до п.5 ч.3 ст.18 Закону України „Про захист прав споживачів". За таких умов правові підстави для задоволення первісного позову відсутні, а його зустрічний позов підлягає задоволенню.

Розглянувши матеріали справи, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає до часткового задоволення з огляду на наступне:

У відповідності до положень ст. 213 ЦПК України рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, яким суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства, вирішив справу згідно із законом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні. Перевіривши матеріали справи, колегія суддів прийшла до висновку, що рішення суду не в повній мірі відповідає наведеним вимогам.

Частково задовольняючи первісний позов, суд першої інстанції прийшов до обґрунтованого висновку щодо наявності підстав для стягнення з боржника заборгованості за кредитом у зв'язку з невиконанням ним прийнятих на себе зобов'язань. Враховуючи зміну умов кредитного договору без погодження з поручителем, суд першої інстанції прийшов до висновку про припинення поруки, відтак про відсутність підстав для стягнення кредитної заборгованості з поручителя.

З наведеними висновками в повній мірі погоджується й колегія суддів апеляційного суду, вважаючи їх виваженими та обґрунтованими. При цьому колегія суддів критично відноситься до посилань апелянта на відсутність підстав для задоволення первісного позову через відсутність у банку відповідної ліцензії на право здійснення операцій з валютними цінностями, оскільки такі посилання були спростовані в ході апеляційного розгляду. В той же час колегія суддів не може погодитися з рішенням суду першої інстанції в частині вирішення зустрічного позову ОСОБА_2

Частинами 1, 3 ст. 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, установлених договором, а позичальник повернути кредит та сплатити відсотки. Особливості регулювання відносин за договором про надання споживчого кредиту встановлені законом.

Оскільки кредит було надано позичальнику на споживчі цілі (придбання транспортного засобу), особливості регулювання відносин сторін визначаються Законом України „Про захист прав споживачів". У справі про захист прав споживачів кредитних послуг держава забезпечує особливий захист більш слабкого суб'єкта економічних відносин, а також фактичну, а не формальну рівність сторін у цивільно-правових відносинах, шляхом визначення особливостей договірних правовідносин у сфері споживчого кредитування та обмеження дії принципу свободи цивільного договору. Це здійснюється через встановлення особливого порядку укладення цивільних договорів споживчого кредиту, їх оспорювання, контролю за змістом та розподілу відповідальності між сторонами договору. Тим самим держава одночасно убезпечує добросовісного продавця товарів (робіт, послуг) від можливих зловживань з боку споживачів.

Згідно з ч. 5 ст. 11 Закону України „Про захист прав споживачів" до договорів із споживачами про надання споживчого кредиту застосовуються положення цього закону про несправедливі умови в договорах.

Відповідно до ст. 18 Закону України „Про захист прав споживачів" продавець (виконавець, виробник) не повинен включати у договори із споживачем умови, які є несправедливими. Умови договору є несправедливими, якщо всупереч принципу добросовісності його наслідком є істотний дисбаланс договірних прав та обов'язків на шкоду споживача. Несправедливими є, зокрема, умови договору про встановлення вимоги щодо сплати споживачем непропорційно великої суми компенсації (понад п'ятдесят відсотків вартості продукції) у разі невиконання ним зобов'язань за договором.

Таким чином вимога про нарахування та сплату неустойки за договором споживчого кредиту, яка є явно завищеною, не відповідає передбаченим у п. 6 ст. 3, ч. 3 ст. 509 та ч. 1,2 ст. 627 ЦК України засадам справедливості, добросовісності, розумності як складовим елементам загального конституційного принципу верховенства права. Наявність у кредитора можливості стягувати із споживача надмірні грошові суми як неустойку спотворює її дійсне правове призначення, оскільки із засобу розумного стимулювання боржника виконувати основне грошове зобов'язання неустойка перетворюється на несправедливо непомірний тягар для споживача та джерело отримання невиправданих додаткових прибутків кредитором.

З огляду на приписи ч.4 ст. 42 Конституції України участь у договорі споживача як слабкої сторони, яка підлягає особливому правовому захисту у відповідних правовідносинах, звужує дію принципу рівності учасників цивільно-правових відносин та свободи договору, зокрема у договорах про надання споживчого кредиту щодо сплати споживачем пені за прострочення у поверненні кредиту. Цей висновок узгоджується з положеннями Резолюції Генеральної Асамблеї ООН „Керівні принципи для захисту інтересів споживачів" від 9 квітня 1985 року № 39/248, в якій наголошено: визнаючи, що споживачі нерідко перебувають у нерівному становищі з точки зору економічних умов, рівня освіти та купівельної спроможності, принципи захисту інтересів споживачів мають, зокрема, за мету сприяти країнам у боротьбі зі шкідливою діловою практикою усіх підприємств на національному та міжнародному рівнях, яка негативно позначається на споживачах.

Вищевказана позиція викладена у рішенні Конституційного Суду України від 11 липня 2013 року № 7-рп/2013 та мала бути врахована судом першої інстанції при вирішенні справи. В той же час суд першої інстанції в порушення вимог ст. ст. 213, 214 ЦПК України не взяв до уваги положень Закону України „Про захист прав позивачів", на які посилався ОСОБА_2, та не зважив на те, що передбачена у п. 3.6 договору пеня у разі прострочення повернення кредиту чи процентів у розмірі 1,6 % від суми несвоєчасно виконаних боргових зобов'язань за кожен день прострочення в перерахунку становить 584 % річних.

Оскільки умови п. 3.6 кредитного договору № 33.3/АА-00027.08.2 від 09 липня 2008 року є явно несправедливими по відношенню до боржника, колегія суддів приходить до висновку про наявність обґрунтованих підстав для задоволення позовної вимоги зустрічного позову ОСОБА_2 про визнання зазначеного пункту кредитного договору недійсним.

Враховуючи висновки колегії суддів про недійсність положень кредитного договору щодо нарахування пені, та зважаючи на те, що у відповідності до ст. 236 ЦК України визнаний судом недійсним правочин (його частина) є недійсним з моменту його вчинення, правові підстави для стягнення з відповідача нарахованої банком суми пені на прострочену заборгованість відсутні, що веде до необхідності відмови у задоволенні позову в цій часині. В решті сума заборгованості за кредитом (12 304 долари США 10 центів - борг за кредитом, 6 537 доларів США 23 центи - борг за відсотками, 25 518 грн. 66 коп. - 3% річних від суми простроченої кредитної заборгованості) з урахуванням вищевказаних висновків підлягає стягненню з ОСОБА_2 на користь банку.

Відповідно до ст. 309 ЦПК України підставами для скасування рішення суду першої інстанції і ухвалення нового рішення або зміни рішення є невідповідність висновків суду обставинам справи, порушення або неправильне застосування норм матеріального чи процесуального права. Норми матеріального права вважаються порушеними або неправильно застосованими, якщо застосовано закон, який не поширюється на ці правовідносини, або не застосовано закон, який підлягав застосуванню.

З урахуванням викладеного колегія суддів приходить до висновку, що оскаржуване рішення суду першої інстанції підлягає скасуванню з ухваленням по справі нового рішення.

Керуючись ст.ст. 303, 307, 309, 316 ЦПК України, колегія суддів

В И Р І Ш И Л А:

Апеляційну скаргу ОСОБА_2 задовольнити частково.

Рішення Ірпінського міського суду Київської області від 19 жовтня 2015 року в частині задоволення вимог первісного позову про стягнення заборгованості за кредитним договором та відмови у задоволенні зустрічного позову ОСОБА_2 про визнання недійсним п.3.6 кредитного договору скасувати. Ухвалити в цій частині нове рішення, яким стягнути з ОСОБА_2 на користь публічного акціонерного товариства «РОДОВІД БАНК» заборгованість за кредитним договором №33.3/АА-00027.08.2 від 09 липня 2008 року: 12 304 долари США 10 центів - борг за кредитом, 6 537 доларів США23 центи - борг за відсотками, 25 518 грн. 66 коп. - 3% річних від суми простроченої кредитної заборгованості, а всього стягнути 18 841 (вісімнадцять тисяч вісімсот сорок один) долар США 33 центи та 25 518 (двадцять п'ять тисяч п'ятсот вісімнадцять) грн. 66 коп. Зустрічний позов ОСОБА_2 до публічного акціонерного товариства «РОДОВІД БАНК», 3-я особа - ОСОБА_3, про визнання недійсним п.3.6 кредитного договору задовольнити. Визнати недійсним з моменту укладення пункт 3.6 кредитного договору № 33.3/АА-00027.08.2 від 09 липня 2008 року, укладеного між ОСОБА_2 та відкритим акціонерним товариством «РОДОВІД БАНК». В іншій частині рішення Ірпінського міського суду Київської області від 19 жовтня 2015 року залишити без змін.

Рішення апеляційного суду набирає законної сили з моменту його проголошення і може бути оскаржене в касаційному порядку до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів.

Головуючий С.О. Журба

Судді: О.П. Коцюрба

Є.М.Суханова