Постанова № 55822216, 11.02.2016, Касаційний господарський суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий господарський суд України)

ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

11 лютого 2016 року Справа № 911/336/15

Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:

головуючого судді:Добролюбової Т.В. (доповідач),суддівГоголь Т.Г., Швеця В.О.розглянувши матеріали касаційної скарги Приватного підприємства "Виробнича фірма "Імпульс"на постанову Київського апеляційного господарського суду від 03.09.15у справі№911/336/15 Господарського суду Київської областіза позовомЗаступника прокурора Київської області в інтересах держави в особі Київської обласної державної адміністраціїдо1.Управління Держземагентства у Києво-Святошинському районі Київської області 2.Приватного підприємства "Виробнича фірма "Імпульс" 3.Реєстраційної служби Києво-Святошинського районного управління юстиції Київської областітретя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні позивачаПублічне акціонерне товариство Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України"провизнання недійсним державного акта на право власності на земельну ділянку, скасування його державної реєстрації та витребування земельної ділянки із незаконного чужого володіння

У судовому засіданні взяли участь представники:

від прокуратури - Клюге Л.М. - прокурор ГПУ посв. №014652;

від позивача - Хільчук О.О. - за дов. від 28.12.15;

від відповідача 2 - Шпитальник В.Л. - керівник; Троценко В.А. - за дов. від 20.03.15;

від третьої особи - Барсов С.О. - за дов. від 15.12.15; Курій А.І. - за дов. від 14.09.15.

Представники від Управління Держземагентства у Києво-Святошинському районі Київської області та Реєстраційної служби Києво-Святошинського районного управління юстиції Київської області у судове засідання не з'явились, проте належно повідомлені про час та місце розгляду касаційної скарги.

Заступником прокурора Київської області у січні 2015 року заявлено позов в інтересах держави в особі Київської обласної державної адміністрації до Управління Держземагенства у Києво-Святошинському районі Київської області, Приватного підприємства "Виробнича фірма "Імпульс", за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні позивача - Публічного акціонерного товариства "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України", про визнання недійсним державного акта на право власності на земельну ділянку, скасування його державної реєстрації та витребування земельної ділянки із незаконного чужого володіння. Позовні вимоги мотивовані тим, що не зважаючи на визнання у судовому порядку протиправним рішення Управління земельних ресурсів про видачу державного акта на право власності на земельну ділянку від 14.08.09 серії ЯЗ №348797, Приватне підприємство "Виробнича фірма "Імпульс" продовжувало користуватися спірною земельною ділянкою без належних на те правових підстав, а вказаний державний акт на право власності не скасовано. Оскільки Управління Держземагенства у Києво-Святошинському районі Київської області протиправно видало акт та здійснило державну реєстрацію, то Приватне підприємство "Виробнича фірма "Імпульс" набуло у власність земельну ділянку всупереч чинному законодавству. При цьому позов обґрунтований приписами статей 84, 116, 125, 126 Земельного кодексу України, статей 328, 388, 392 Цивільного кодексу України, статті 35 Господарського процесуального кодексу України.

Ухвалою Господарського суду Київської області від 12.03.15 до участі у справі в якості відповідача залучено Реєстраційну службу Києво-Святошинського районного управління юстиції Київської області.

Рішенням Господарського суду Київської області від 14.04.15, ухваленим суддею Лопатіним А.В., позов задоволено частково. Визнано недійсним державний акт від 14.08.09 серії ЯЗ № 348797 на право власності щодо земельної ділянки площею 0,8 га, кадастровий номер 3222410300:02:004:0022, виданий Управлінням Держземагенства у Києво-Святошинськом районі Київської області Приватному підприємству "Виробнича фірма "Імпульс" для розташування автозаправочної станції та стоянки автомобілів. Зобов'язано Реєстраційну службу Києво-Святошинського районного управління юстиції Київської області скасувати запис №020994700004 про державну реєстрацію вказаного державного акта. У задоволенні позовної вимоги щодо витребування спірної ділянки з чужого незаконного володіння відмовлено. Мотивуючи рішення суд виходив з того, що факт порушення Управлінням Держземагентства у Києво-Святошинському районі Київської області вимог законодавства України під час прийняття рішення про видачу Приватному підприємству "Виробнича фірма "Імпульс" державного акта від 14.08.09 установлено в порядку адміністративного судочинства. Задовольнив суд вимогу про скасування запису №020994700004 про державну реєстрацію державного акта на право власності на земельну ділянку серії ЯЗ №348797, як похідної вимоги від визнання недійсними зазначеного акта. Суд керувався приписами статті 1212 Цивільного кодексу України, статтями 125, 152 Земельного кодексу України, статтею 2 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень", статей 33, 35 Господарського процесуального кодексу України.

Київський апеляційний господарський суд, у складі колегії суддів: Михальська Ю.Б. - головуючий, Отрюх Б.В., Тищено А.І., постановою від 03.09.15, перевірене рішення у справі частково скасував з прийняттям нового рішення про задоволення позовних вимог у частині витребування з чужого незаконного володіння на користь Київської обласної державної адміністрації спірної земельної ділянки. Суд виходив з того, що дана вимога є похідною від тих, які було задоволено рішенням Господарського суду Київської області у даній справі. Крім того, відповідно до абзацу 1 пункту 12 розділу X "Перехідні положення" Земельного кодексу України саме Київська обласна державна адміністрація є органом, уповноваженим державою на передачу земельних ділянок у власність або у користування за межами населених пунктів. Суд керувався приписами пункту 2 статті 21 Закону України "Про місцеві державні адміністрації", статей 116, 122, 125, абзацу 1 пункту 12 розділу X "Перехідні положення" Земельного кодексу України, статей 319, 321, 387, 388 Цивільного кодексу України.

Приватне підприємство "Виробнича фірма "Імпульс" звернулось до Вищого господарського суду України з касаційною скаргою у якій просить рішення та постанову у даній справі скасувати і припинити провадження у справі на підставі пункту 2 частини 1 статті 80 Господарського процесуального кодексу України. Скаржник посилається на те, що апеляційною інстанцією не взято до уваги, приписи статті 387 Цивільного кодексу України, оскільки Київська обласна державна адміністрація не є суб'єктом права власності спірної земельної ділянки, відтак вважає, що інтереси держави не були порушені. На думку скаржника, апеляційним судом помилково не застосовано приписи частини 1 статті 388 названого Кодексу, оскільки скаржник є добросовісним набувачем спірної ділянки за відплатним договором. Землі йому передані не в порядку передбаченому статтею 116 Земельного кодексу України. Підприємство зазначає і про порушення судами статті 35 Господарського процесуального кодексу України та статей 20 і 22 Закону України "Про землеустрій", оскільки при скасуванні державного акта суди адміністративної юрисдикції виходили з невідповідності призначення земельної ділянки умовам охоронної зони.

Від Київської обласної державної адміністрації отримано відзив на касаційну скаргу, у якому Адміністрація просить касаційну скаргу залишити без задоволення, а постанову апеляційної інстанції - без змін.

Від прокуратури, Управління Держземагентства у Києво-Святошинському районі Київської області, Реєстраційної служби Києво-Святошинського районного управління юстиції Київської області, Публічного акціонерного товариства Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" відзиви на касаційну скаргу судом не отримано.

Вищий господарський суд України, заслухавши доповідь судді Добролюбової Т.В., пояснення присутніх у судовому засіданні представників скаржника, заперечення на касаційну скаргу представників прокуратури, позивача та третьої особи, перевіривши доводи касаційної скарги і правильність застосування судом апеляційної інстанції приписів чинного законодавства відзначає таке.

Судами обох інстанції при розгляді справи установлено, що рішенням Господарського суду Київської області від 05.06.03 у справі №54/7-03 затверджена мирова угода від 22.05.03 укладена між Приватною виробничою фірмою "Імпульс", правонаступником якої є Приватне підприємство "Виробнича фірма "Імпульс" та Відкритим акціонерним товариством "Декоративні культури" відповідно до якої останній не визнає заявлену до нього суму позову в розмірі 60 000,00 грн, а Приватна виробнича фірма "Імпульс" відмовляється від заявлених до стягнення 60 000,00 грн і спільно з Відкритим акціонерним товариством "Декоративні культури" вирішує питання виділення земельної ділянки площею 0,8 га. Судами установлено і те, що Виконавчим комітетом Боярської міської ради Києво-Святошинського району Київської області прийнято рішення від 14.05.01 №166 "Про попереднє погодження місця розташування АЗС ПВФ "Імпульс"", яким попередньо погоджено місце розташування автозаправочної станції та стоянки автомобілів Приватній виробничій фірмі "Імпульс" у місті Боярка на землях Відкритого акціонерного товариства "Декоративні культури" площею 0,8 га, за згодою землекористувача; питання вилучення земельної ділянки буде розглянуто після надання погоджень відповідних служб міста та району. Однак, рішенням Боярської міської ради Києво-Святошинського району Київської області від 21.11.02 №10/384 скасовано рішення Виконкому від 14.05.01 за №166 про попереднє погодження Приватній виробничій фірмі "Імпульс" місця розташування земельної ділянки під АЗС у місті Боярка у зв'язку з невиконанням Фірмою приписів пункту 2 резолютивної частини скасованого рішення. Поряд з цим, на підставі рішення Господарського суду Київської області від 05.06.03 у справі №54/7-03 про затвердження мирової угоди Управлінням земресурсів у Києво-Святошинському районі 14.08.09 видано Приватному підприємству "Виробнича фірма "Імпульс" державний акт серії ЯЗ №348797 на право власності на земельну ділянку для розташування автозаправочної станції та стоянки автомобілів, який зареєстрований у книзі записів реєстрації державних актів на право власності на землю та на право постійного користування землею, договорів оренди землі за №020994700004. Тобто, як установили суди обох інстанцій, Управлінням земресурсів вказаний акт видано за відсутності рішення власника землі та без погодження місця розташування земельної ділянки під АЗС. Водночас, розглядаючи даний спір та приймаючи рішення про задоволення даного позову у частині визнання недійсним оскаржуваного державного акта на право власності на земельну ділянку площею 0,8 га та скасування його державної реєстрації, суди обох інстанцій виходили з преюдиціальності фактів установлених у порядку адміністративного судочинства. Так постановою Київського апеляційного адміністративного суду від 30.01.13 у справі №2а-9523/10/1070 визнано протиправним рішення Управління земельних ресурсів у Києво-Святошинському районі Київської області про видачу Приватному підприємству "Виробнича фірма "Імпульс" державного акта від 14.08.09 серії ЯЗ № 348797 на право власності на земельну ділянку площею 0,8 га для розташування автозаправної станції та стоянки для автомобілів; визнано протиправними дії щодо видачі Управлінням земельних ресурсів у Києво-Святошинському районі Київської області Приватному підприємству "Виробнича фірма "Імпульс" зазначеного акта. Відповідно до частини 3 статті 35 Господарського процесуального кодексу України обставини, встановлені рішенням суду у адміністративній справі, що набрало законної сили не доказуються при розгляді інших справ, у яких беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини. Ці факти мають для суду преюдиціальний характер. Преюдиціальність - обов'язковість фактів, установлених судовим рішенням, що набрало законної сили в одній справі для суду при розгляді інших справ. Преюдиціально встановлені факти не підлягають доказуванню, оскільки їх з істинністю вже установлено у рішенні чи вироку і немає необхідності установлювати їх знову, тобто піддавати сумніву істинність і стабільність судового акта, який вступив у законну силу. Суть преюдиції полягає в неприпустимості повторного розгляду судом одного й того ж питання між тими ж сторонами. Постанова у справі про адміністративне правопорушення є обов'язковими для господарського суду лише якщо вона набрала законної сили. У відповідності до статті 125 Земельного кодексу України право власності на земельну ділянку, а також право постійного користування та право оренди земельної ділянки виникають з моменту державної реєстрації цих прав. Пунктом 60 Порядку ведення Державного земельного кадастру, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17.10.12 за №1051 унормовано, що запис у Поземельній книзі скасовується чи поновлюється Державним кадастровим реєстратором на підставі рішення суду. Відповідно до статті 2 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень" державна реєстрація речових прав на нерухоме майно, у тому числі на земельні ділянки, це офіційне визнання і підтвердження державою фактів виникнення, переходу або припинення прав на нерухоме майно, обтяження таких прав шляхом внесення відповідного запису до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно. Факт порушення Управлінням Держземагентства у Києво-Святошинському районі Київської області вимог законодавства України під час прийняття рішення про видачу Приватному підприємству "Виробнича фірма "Імпульс" державного акта від 14.08.09 серії ЯЗ № 348797 є установленим та відповідно до статті 35 Господарського процесуального кодексу України не потребує повторного доказування. Відтак висновок обох інстанцій щодо визнання недійсним оскаржуваного державного акта та скасування його державної реєстрації, як похідної вимоги, визнається судом законним. Щодо твердження скаржника про те, що право на позов про витребування земельної ділянки із незаконного чужого володіння має власник ділянки, яким позивач не являється, судова колегія відзначає таке. Право на пред'явлення позову про витребування майна з незаконного володіння, унормовано статтею 387 Цивільного кодексу України, за приписами якої власник має право витребувати своє майно від особи, яка незаконно, без відповідної правової підстави заволоділа ним. Позивачем за віндикаційним позовом є неволодіючий власник. При цьому, позивач повинен довести належність йому майна на праві власності чи на іншому речовому праві та підтвердити це документально. Відповідачем за віндикаційним позовом виступає незаконний володілець майна, який може і не знати про неправомірність і незаконність свого володіння та утримання такого майна. Незаконним володільцем визнається така особа, яка здійснює володіння майном без належних правових підстав. Підставами виникнення права власності є юридичні факти, перелік яких міститься у Главі 24 Цивільного кодексу України. Отже, сторонами у віндикаційному позові виступають власник речі, який не лише позбавлений можливості користуватись і розпоряджатись річчю, але вже фактично нею не володіє, та незаконний фактичний володілець речі. Водночас законодавство надає право звертатися з вимогами про витребування майна з чужого незаконного володіння не лише власникам, а й іншим особам, у яких майно власника перебувало у законному володінні за відповідною правовою підставою - титулом. Титульними володільцями вважаються особи, які володіють майном за цивільно-правовими договорами, особи, які володіють майном на праві господарського відання, оперативного управління або на іншій підставі, передбаченій законом. Таким чином, предмет віндикаційного позову становить вимога неволодіючого майном власника до незаконно володіючого цим майном не власника про повернення індивідуально-визначеного майна з чужого незаконного володіння. Відповідно до статті 13 Конституції України земля, її надра, атмосферне повітря, водні та інші природні ресурси, які знаходяться в межах території України, природні ресурси її континентального шельфу, виключної (морської) економічної зони є об'єктами права власності Українського народу. Від імені Українського народу права власника здійснюють органи державної влади та органи місцевого самоврядування в межах, визначених цією Конституцією. Згідно пункту 2 статті 21 Закону України "Про місцеві державні адміністрації" місцеві державна адміністрація розпоряджається землями державної власності відповідно до закону. Відповідно до частини 1 статті 116 Земельного кодексу України громадяни та юридичні особи набувають права власності та права користування земельними ділянками із земель державної або комунальної власності за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень, визначених цим Кодексом, або за результатами аукціону. У відповідності до частини 5 статті 122 Земельного кодексу України обласні державні адміністрації на їхній території передають земельні ділянки із земель державної власності, крім випадків, визначених частинами третьою, четвертою і восьмою цієї статті, у власність або у користування у межах міст обласного значення та за межами населених пунктів, а також земельні ділянки, що не входять до складу певного району, або у випадках, коли районна державна адміністрація не утворена, для цих потреб. Положенням абзацу 1 пункту 12 розділу X "Перехідні положення" Земельного кодексу України, у редакції чинній на час видачі державного акта, передбачалося, що до розмежування земель державної та комунальної власності повноваження щодо розпорядження землями, крім земель, переданих у приватну власність, та земель, зазначених в абзацах другому та четвертому цього пункту, в межах населених пунктів здійснюють відповідні сільські, селищні, міські ради з урахуванням вимог абзацу третього цього пункту, а за межами населених пунктів - відповідні органи виконавчої влади. Отже, апеляційною інстанцією при розгляді даного спору достеменно установлено, що Київська обласна державна адміністрація є органом, уповноваженим державою на передачу земельних ділянок у власність або у користування за межами населених пунктів. Частиною першою статті 319 та частиною першою статті 321 Цивільного кодексу України передбачено, що власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд. При цьому, право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні. Згідно пункту 3 статті 388 Цивільного кодексу України, якщо майно набуте безвідплатно в особи, яка не мала права його відчужувати, власник має право витребувати його від добросовісного набувача у всіх випадках. З огляду на зазначене та установлене апеляційним господарським судом використання земельної ділянки, що знаходиться поза межами населеного пункту Приватним підприємством "Виробнича фірма "Імпульс" без належних на те правових підстав, висновок суду про витребування з чужого незаконного володіння та повернення до державної власності спірної земельної ділянки визнається судом правомірним. Посилання скаржника на те, що він використовував земельну ділянку за відплатним договором спростовується установленим обома судами обставинами. Покликання скаржника на те, що власником чи титульним володільцем спірної земельної ділянки є Відкрите акціонерне товариство "Декоративні культури", а відтак право віндикаційного позову є саме у останнього також не підтверджені матеріалами справи, спростовуються установленим апеляційною інстанцією і не відповідають законодавству, що регулює спірні правовідносини. Згідно з приписами статей 33, 34, частини 2 статті 1117 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог та заперечень; господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи; обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування; касаційна інстанція не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові господарського суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати нові докази або додатково перевіряти їх. Відповідно до частини 1 статті 11110 названого Кодексу підставою для скасування судового рішення місцевого чи апеляційного господарського суду є порушення або неправильне застосування норм матеріального чи процесуального права. Оскільки судом касаційної інстанції не виявлено порушень апеляційним судом норм чинного законодавства, підстав для скасування постанови апеляційної інстанції та задоволення касаційної скарги не убачається. Витрати за розгляд касаційної скарги покладаються на скаржника.

Ураховуючи викладене та керуючись статтями 1115, 1117, 1119, 11111 Господарського процесуального кодексу України, Вищий господарський суд України,

ПОСТАНОВИВ:

Постанову Київського апеляційного господарського суду від 03.09.15 у справі №911/336/15 залишити без змін.

Касаційну скаргу Приватного підприємства "Виробнича фірма "Імпульс" залишити без задоволення.

Головуючий суддя: Т. Добролюбова

Судді: Т. Гоголь

В.Швець