Постанова № 55816227, 08.02.2016, Луганський окружний адміністративний суд

12.3

ЛУГАНСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

Іменем України

08 лютого 2016 рокуСєвєродонецькСправа № 812/1576/15

Луганський окружний адміністративний суд у складі:

головуючого судді: Ковальової Т.І.,

при секретарі судового засідання: Дюкаревій М.І.

за участю:

позивача ОСОБА_1,

представника позивача ОСОБА_2,

представника відповідача ОСОБА_3,

розглянувши у відкритому судовому засіданні адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до ліквідаційної комісії Головного управління Міністерства внутрішніх справ України в Луганській області про визнання протиправними та скасування наказів, поновлення на роботі, стягнення середнього заробітку,-

ВСТАНОВИВ:

05 листопада 2015 року до Луганського окружного адміністративного суду надійшов адміністративний позов ОСОБА_1 до Головного управління Міністерства внутрішніх справ України в Луганській області про поновлення на роботі, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу.

27 січня 2016 року позивач збільшив позовні вимоги, відповідно до яких просив суд: визнати противоправним та скасувати п.1.1245 Наказу Головного Управління Міністерства внутрішніх справ України у Луганській області від 24.10.2014 року № 3405 «Про покарання окремих співробітників ГУ МВС України у Луганській області», а саме - звільнення з органів внутрішніх справ лейтенанта міліції ОСОБА_1 слідчого слідчого відділу ОСОБА_4 районного відділу Головного управління Міністерства внутрішніх справ України у Луганській області.

Визнати противоправним та скасувати Наказ Головного Управління Міністерства внутрішніх справ України у Луганській області від 04.11.2014 року №375 о/с про звільнення з органів внутрішніх справ лейтенанта міліції ОСОБА_1 слідчого слідчого відділу ОСОБА_4 районного відділу Головного управління Міністерства внутрішніх справ України у Луганській області.

Поновити лейтенанта міліції ОСОБА_1 на службі в органах внутрішніх справ на посаді слідчого слідчого відділу ОСОБА_4 районного відділу Головного управління Міністерства внутрішніх справ України у Луганській області.

Стягнути з Головного Управління Міністерства внутрішніх справ України у Луганській області на мою користь середній заробіток за липень, серпень, вересень, жовтень та за 4 дні листопада місяця 2014 року.

В обґрунтування позовних вимог позивачем зазначено, що він, лейтенант міліції, працював у ОСОБА_4 районному відділу ГУ Міністерства внутрішніх справ України у Луганській області (далі РВ ГУ МВС України) на посаді слідчого слідчого відділу в період з липня 2011 року по 31 липня 2014 року, та відповідно є молодим спеціалістом, оскільки закінчив начальний заклад в 2011 році.

31 липня 2014 року відділ, у якому працював позивач, було захоплено незаконним озброєним формуванням «ЛНР».

До останнього він виконував всі розпорядження свого керівництва відповідно своїх службових обов'язків.

Після захоплення відділу у позивача та інших співробітників, які відмовилися продовжити службу вже на непідконтрольній Україні території, були проведені обшуки, їх поставили на «облік» і вже колишні мої колеги перевіряли моє знаходження за місцем проживання. Усі мої родичі фактично стали заручниками дотримання мною вимог бандитів про невиїзд. Так як позивач, сумлінно виконував свої службові обов'язки, незабаром з'ясувалося, що злочинці яких він притягував до кримінальної відповідальності стали «на посади» керівників різних силових підрозділів, за дорученням та участю яких у в подальшому неодноразово проводилися обшуки та чинився тиск на нього та його рідних з вимогою перейти на службу бандитів.

В середині вересня 2014 року позивач намагався виїхати на територію підконтрольну Україні, але на блок посту Чернухіне був затриманий і посаджений до ОСОБА_4, так званої, комендатури де його побили і тільки за збігом обставин не розстріляли. С того часу за позивачем та його рідними був особливий нагляд та на його телефон телефонували у різний час доби він мав відразу відповідати де знаходиться і що робить.

26.10.2014, після чергового обшуку, позивача та його цивільну дружину ОСОБА_5, її мати - ОСОБА_6 було заарештовано та посаджено до підвалу «особого відділу козачої гвардії».

На думку позивача, він не зрадив присязі, його рідні не змінили паспорти України, не зважаючи на загрозу життю, а в цей час, як потім стало відомо позивачу, відповідачем було видано наказ № 3405 від 24.10.2014 року, на підставі якого позивача було звільнено наказом № 375 о/с від 04.11.2014 року за п.64 «є» (за порушення дисципліни) відповідно до Положення про проходження служби рядовим і начальницьким складом органів внутрішніх справ.

17 вересня 2015 року позивач прибув до м. Сєвєродонецька до Головного управління Міністерства внутрішніх справ України у Луганській області, де по відношенню до нього була проведена перевірка, як співробітниками відділу внутрішньої безпеки, так і співробітниками Служби безпеки України. Коли позивач поцікавився подальшим проходженням служби, то йому повідомили, що він, як і інші, хто знаходився на території непідконтрольній Україні, скоріше всього вже звільнений.

За вимогою, позивач здав своє службове посвідчення та 18.09.2015 року написав заяву про надання йому копії наказу про своє звільнення, але наказу не отримав, а на питання відповіли, що стосовно звільнення позивача, ще не вирішено і його викличуть, зателефонувавши на мобільний телефон, або повідомлять на вказану мною адресу, телефон позивач не змінював і номер його знаходився у відділі кадрів та списках особового складу.

03.11.2015позивачу надали копію витягу з наказу про його звільнення, при цьому був присутній ст. лейтенант міліції ОСОБА_7, який може засвідчити факт видачі наказу, а також те, що позивачу відмовили на моє прохання поставити відмітку дати видачі витягу з наказу та розписатися у відповідному журналі про ознайомлення з наказом. Трудової книжки та зарплатні за час до звільнення позивача за період липень жовтень він також не отримав.

04.11.2015 року, з метою оскарження свого звільнення, позивач звернувся до ГУ МВС України з заявою на ознайомлення з матеріалами службової перевірки та наказу № 3405 від 24.10.2014 року, але матеріалів та наказу для ознайомлення надано не було, як було пояснено, його законне право на ознайомлення має вирішуватися протягом 30 днів і взагалі відповідь йому нададуть письмово поштою.

Своє звільнення позивач вважає незаконним, посилаючись на норми Положення про проходження служби рядовим і начальницьким складом органів внутрішніх справ, затвердженого постановою Кабінету Міністрів УРСР від 29 липня 1991 р. N 114 та Дисциплінарний статут органів внутрішніх справ України (який затверджено Законом Україні З460-1V від 22 лютого 2006 року).

Позивач та представник позивача у судовому засіданні підтримали уточнені позовні вимоги та просили суд їх задовольнити.

Позивач зазначив, що керівництво йому не доводило про необхідність прибуття до м. Сєвєродонецьку. Звязку не було. У вересні 2014 року ОСОБА_8 повідомила, що він є співробітником ОВС, що він не звільнений. У грудні місяці 2014 році йому вдалося виїхати з окупованої території, і то тільки, на його думку, що керівництво козаків було знищено чи арештовано, стало трохи легше.

Представник відповідача в судовому засіданні адміністративний позов не визнав, просив суд відмовити у задоволенні позовних вимог, надав суду письмові заперечення відповідно до яких зазначено, що 04.07.2014 на офіційному веб-сайті МВС України (mvs.gov.ua) було розміщено звернення колегії МВС України до особового складу органів і підрозділів внутрішніх справ Донеччини та Луганщини, згідно якого всі працівники органів та підрозділів внутрішніх справ ГУМВС України у Луганській області були зобов'язані прибути до м. Сватово Луганської області.

В подальшому, з 04.08.2014, відповідно до наказу ГУМВС України у Луганській області від 31.07.2014 № 1363 ГУМВСУ було передислоковано до м. Сєвєродонецьк Луганської області. У зв'язку з чим керівники усіх рівнів постійно у телефонному режимі інформували підлеглих працівників, з якими був наявний зв'язок, щодо необхідності прибуття до місць тимчасової дислокації ГУМВСУ з метою продовження служби в ОВС, вирішення питань шодо переведення, звільнення, тощо.

Також, одночасно була доведена інформація, що у випадку не прибуття буде розглянуто питання щодо звільнення з органів внутрішніх справ за порушення дисципліни, в частині невиконання вимог наказів керівництва МВС України та ГУМВСУ у Луганській області щодо прибуття до місця тимчасової дислокації ГУМВСУ у Луганській області спочатку м. Сватове, а у подальшому м. Сєвєродонецьк.

Враховуючи факт неприбуття до місця тимчасової дислокації ГУМВСУ деяких працівників ОВС області в тому числі ОСОБА_1, на виконання вимог наказу МВС України від 12.03.2013 № 230, яким затверджена Інструкція про порядок проведення службових розслідувань в органах внутрішніх справ України, наказом начальника ГУМВСУ від 22.10.2014 № 3357 було призначено службове розслідування за фактом невиходу на службу окремих співробітників міліції.

23.10.2014 був затверджений висновок службового розслідування за результатами якого прийняте рішення щодо звільнення співробітників ОВС області, у тому числі ОСОБА_1, які не прибули до тимчасового місця дислокації ГУМВСУ для подальшого проходження служби.

24.10.2014 був виданий наказ ГУМВСУ № 3405 про притягнення до дисциплінарної відповідальності співробітників ГУМВСУ, у тому числі і ОСОБА_1

Відповідно до вимог ч. 5 ст. 18 Дисциплінарного статуту органів внутрішніх справ України дисциплінарне стягнення, як звільнення з органів внутрішніх справ вважається виконаним після видання наказу по особовому складу.

Виконуючи вимоги Статуту, ГУМВС був виданий наказ від 04.11.2014 № 375 о/с, згідно з яким ОСОБА_1, був звільнений з ОВС за п. 64 «є» (за порушення дисципліни) Положення про проходження служби особами рядового та начальницького складу ОВС.

Позивачем не наведено доказів поважності неприбуття до місця тимчасової дислокації ГУМВСУ у Луганській області.

На думку відповідача, ГУМВСУ при звільненні позивача з ОВС, діяло в межах та порядку передбаченим законом.

З приводу стягнення коштів з ГУМВСУ, відповідачем зазначено, що відповідно до п. 1.0. наказу МВС України від 31.12.2007 № 499, яким затверджено «Інструкцію про порядок виплати грошового забезпечення особам рядового і начальницького складу органів внутрішніх справ», грошове забезпечення особам рядового і начальницького складу органів внутрішніх справ виплачується за місцем служби; виключно в межах асигнувань, затверджених кошторисом доходів і видатків органу, підрозділу, закладу чи установи МВС на грошове забезпечення осіб рядового і начальницького складу органів внутрішніх справ.

В свою чергу позивач проходив службу в ОСОБА_4 ГУМВСУ у Луганській області, а тому відповідно до вимог вищезазначеної Інструкції, виплата грошового забезпечення здійснювалась відповідно до кошторису міського відділу, який в свою чергу відповідно до відомостей з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців (ЄДР - 08670898) є самостійною юридичною особою та не перебуває в процесі припинення.

ОСОБА_4 має свої відокремленні рахунки для виплати грошового забезпечення співробітникам міського відділу.

ОСОБА_4 ГУМВСУ в свою чергу не переміщений на підконтрольну українській владі територію, штат міського відділу на зараз скорочений та відділ не виконує покладенні на нього функції та обов'язки.

На підставі вищевикладеного представник відповідача просить суд відмовити у задоволенні позовних вимог в повному обсязі.

Заслухавши пояснення позивача, представника позивача, представника відповідача, дослідивши матеріали справи, розглянувши справу в межах заявлених позовних вимог і наданих сторонами доказів, оцінивши докази відповідно до вимог ст.ст.69-72 КАС України, суд прийшов до висновку, що позовні вимоги підлягають частковому задоволенню з огляду на наступне.

Відповідно до пункту 2 частини 1 статті 17 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) на спори з приводу прийняття громадян на публічну службу, її проходження, звільнення з публічної служби поширюється компетенція адміністративних судів.

Згідно із пунктом 15 частини 1 статті 3 КАС України публічна служба це діяльність на державних політичних посадах, професійна діяльність суддів, прокурорів, військова служба, альтернативна (невійськова) служба, дипломатична служба, інша державна служба, служба в органах влади Автономної Республіки Крим, органах місцевого самоврядування.

З наведеного випливає, що будь-яка державна служба є публічною службою. Базовим (загальним) законом, що регулює суспільні відносини, які охоплюють діяльність держави щодо створення правових, організаційних, економічних та соціальних умов реалізації громадянами України права на державну службу, є Закон України Про державну службу.

Згідно з вимогами статті 9 цього Закону, правовий статус окремих категорій державних службовців регулюється Конституцією та спеціальними законами України.

Законодавець урегулював питання, повязані з прийняттям (обранням, призначенням) громадян на публічну службу, її проходженням та звільненням з публічної служби (припиненням) спеціальними законами, до яких, зокрема, відноситься і Закон України «Про міліцію».

Статтею 18 Закону України Про міліцію, встановлено, що порядок та умови проходження служби в міліції регламентуються Положенням про проходження служби особовим складом органів внутрішніх справ, затвердженим Кабінетом Міністрів України.

Таким чином, правовідносини, які виникли між сторонами, регулюються Законом України Про міліцію № 565-ХІІ від 20.12.1990, Положенням про проходження служби рядовим і начальницькім складом органів внутрішніх справ, затвердженого постановою Кабінету Міністрів УРСР № 114 від 29.07.1991 (далі - Положення № 114), Дисциплінарним статутом органів внутрішніх справ України, затвердженим Законом України від 22 лютого 2006 року № 3460-IV.

Судом встановлено, що ОСОБА_1, лейтенант міліції у період з липня 2011 року по 31 липня 2011 року працював у ОСОБА_4 районному відділі головного управління Міністерства внутрішніх справ України у Луганській області у слідчому відділі на посаді слідчого, що не заперечують сторони по справі.

04.11.2014 Наказом Головного управління Міністерства внутрішніх справ України у Луганській області № 375 о/с звільнено з органів внутрішніх справ у запас ЗС України (з постановленням на військовий облік) лейтенанта міліції, слідчого Вольвака Сергія Олександровича, слідчого відділу ОСОБА_4 районного відділу за п.64 «є» (за порушення дисципліни) Положення про проходження служби рядовим та начальницьким складом органів внутрішніх справ (а.с.7, 46).

13.06.2014 відповідачем у справі отримано телеграму від заступника Міністра внутрішніх справ України, відповідно до якої вимагається фактами невиконання працівниками визначених посадовими інструкціями обовязків провести службові розслідування у разі їх підтвердження прийняти рішення про припинення виплати таким працівникам грошового забезпечення (а.с.21).

04.07.2014 на офіційному веб сайті Міністерства внутрішніх справ України оприлюднено звернення колегії МВС України до особового складу органів і підрозділів внутрішніх справ Донеччини та Луганщини, відповідно до якого повідомлено, що Головне управління МВС України у Луганській області передислоковане до м. Сватове (а.с.19).

Наказом Головного управління Міністерства внутрішніх справ у Луганській області від 31.07.2014 № 1363 передислоковано ГУМВС України у Луганській області до Сєвєродонецького МВ ГУМВС України (а.с.20).

18 вересня 2015 року ОСОБА_1 звернувся до відповідача з заявою про видачу йому витягу з наказу про звільнення та дублікату трудової книжки (а.с.114).

Листом від 17.10.2015 № 6/2-4702 відповідач повідомив ОСОБА_1, що для видачі дублікату трудової книжки йому необхідно надати до управління кадрового забезпечення ГУМВСУ у Луганській області нотаріально завірену копію диплома з додатками. Відповідачем, доказів отримання вказаного листа позивачем, суду не надано (а.с.115).

22.10.2015 відповідачем складено акт № 6/2-273/1 про невихід на службу особового складу, зокрема ОСОБА_4 Відповідно до вказаного акту станом на 21.10.2014 до місця дислокації ГУМВС України, зокрема ОСОБА_1 не прибув та на службі відсутній при цьому рапорту про своє звільнення з ОВС України або інших документів, що підтверджують законність відсутності на робочому місці до УКЗ ГУМВС не надавав, безпосереднє керівництво не попереджав (а.с.22-27).

При цьому, відповідачем зазначено невихід на службу особового складу станом на 21.10.2014, але не зазначено з якого саме моменту.

Наказом Головного управління Міністерства внутрішніх справ України у Луганській області від 22.10.2014 призначено службове розслідування за фактом невиходу на службу окремих працівників ГУМВСУ у Луганській області (а.с.28-30).

23.10.2014 комісією Головного управління Міністерства внутрішніх справ України у Луганській області складено висновок службового розслідування за фактом порушення службової дисципліни окремими працівниками, відповідно до якого вирішено звільнити з органів внутрішніх справ, зокрема лейтенанта міліції ОСОБА_1 слідчого слідчого відділу ОСОБА_4 районного відділу за п.64 «є» (за порушення дисципліни) Положення про проходження служби рядовим та начальницьким складом органів внутрішніх справ (а.с.31-40).

Наказом Головного управління Міністерства внутрішніх справ України у Луганській області від 24.10.2014 № 3405 «Про покарання окремих співробітників ГУМВС України у Луганській області» за грубе порушення службової дисципліни, вимог ст.7 Дисциплінарного статуту ОВС України, ігнорування вимог наказу МВС України від 22.02.2012 № 155 «Про затвердження правил поведінки та професійної етики осіб рядового та начальницького складу органів внутрішніх справ України», що виразилось у невиході на служби без поважних причин під час проведення АТО, ігнорування вимог керівництва щодо неналежного виконання службових обовязків звільнити з органів внутрішніх справ наступних співробітників ГУМВСУ у Луганській області, зокрема, лейтенанта міліції ОСОБА_1. Наказ оголосити особового складу органів і підрозділів внутрішніх справ області (а.с.41-45).

04.11.2015 позивач звернувся до відповідача з заявою на ознайомлення з матеріалами службового розслідування, а також наказу про звільнення (а.с.116).

Листом від 05.11.2015 ГУМВС України у Луганській області повідомило ОСОБА_1 про те, що його звільнено. При цьому, доказів направлення вказаного листа відповідачем не надано (а.с.52, 117).

Свідок ОСОБА_6, яка мешкає за адресою: 36002, м.Полтава, вул.Нестерова, 18/77, пояснила, що ОСОБА_1 проживає з її донькою в цивільному шлюбі. В липні 2014 року після захоплення міліції, незаконні бандформування приходили к ним до дому шукали у ОСОБА_1 зброю, посвідчення. Попереджали, щоб з міста нікуди не їхали. ОСОБА_1 був змушений ходити та ставити відмітку про те що він не виїжджає на територію, яка підконтрольна українській владі.

У вересні 2014 року ОСОБА_1, з його цивільною дружиною ОСОБА_5 та нею, спробували виїхати та вивезти автомобіль, так як були спроби мародерства. У с.Чорнухине, яке розташоване перед м.Дебальцеве на блок посту бандити з незаконних банд формувань забрали ОСОБА_1 та кинули до підвалу. Скільки перебував ОСОБА_1 у підвалі точно не памятає, десь одну чи дві доби. Потім його повернули до дому. В кінці вересня 2014 року один їх знайомий допоміг вивизти автомобіль до Полтави. Але вони повернулися додому. ОСОБА_1 повернувся тому, що вдома залишалися його рідні, йому погрожували, що якщо він переїде працювати на українську владу, то розправляться з його рідними. ОСОБА_1 мав намір потрапити на територію, яка підконтрольна українській владі.

26.10.2014 проходили вибори до Верховної ради України, її до комісії не пустили бандити. 25.10.2014 у батьків ОСОБА_1 все обшукали.

26.10.2015 п'ятнадцять людей виламали двері у неї вдома, встановили гранатомети. Прийшли, тому, що ОСОБА_1 міліціонер, а вона депутат ради. Питали чи не служить ОСОБА_1 в Національній гвардії України, чи не переховують диверсантів, забрали майно, телефони, компютер, потім повезли до комендатури. Нічого не знайшли. Її зять ОСОБА_1 зумів виїхати в кінці грудня 2014 року.

Свідок ОСОБА_5, яка мешкає за адресою: 36002, м. Полтава, вул. Нестерова, 18/77, надала аналогічні пояснення свідку ОСОБА_6.

Таким чином, пояснення свідків підтверджують доводи позивача щодо неможливості виїзду на контрольовану українською владаою територію з поважних та незалежних від нього причин.

Свідок ОСОБА_8, яка працювала начальником кадрового забезпечення пояснила, що 19.05.2014 захватили УМВСУ у Луганській області. ОСОБА_4 районний відділ виконував свої функції до 31.07.2014. в цей період надходили телефонограми, що по Луганській області відбуваються захвати районних та міських відділів міліції, співробітникам слід зявитися за новим місцем дислокації в м.Сватове Луганської області.

У серпні 2014 року телефоном повідомляли про передислокацію в м. Сєвєродонецьку. Попереджали, що у випадку неприбуття звільнення та припинення фінансового забезпечення. Дану телефонограму вона розсилала у соціальних мережах тим, кому не змогла зателефонувати. ОСОБА_9 є мамою позивача начальник фінансового сектору з якою вона до серпня 2014 року періодично бачилась, так як вона нараховувала заробітну плату працівникам, ходила до неї періодично до дому в м. Перевальську. Мати позивача їй казала, що ОСОБА_1 в місті не має і, що він кудись виїхав, куди саме не повідомляла. Мати позивача дала їй його мобільний номер сотового оператора Київстар, так як МТС не працював. Я повідомляла ОСОБА_9 про те, що їй та ОСОБА_1 необхідно прибути до м. Сєвєродонецьк Луганської області. 25.08.2014 вона прибула до м.Сєвєродонецька. Ні позивач, ні його рідні на серпень 2014 року до м.Сєвєродонецька не прибули. З ОСОБА_4 районного відділу міліції переїхали пятеро людей, які перебували у м.Сєвєродонецьку. Приблизно з 25 по 27 серпня 2014 року на зв'язок вийшов ОСОБА_1 йому було повідомлено місце передислокації та, що йому слід туди прибути. Телефоном він повідомив, що збирався приїхати, навіть називав час і дату прибуття. Про співробітників, які повинні прибути складали списки. Їй було відомо зі слів позивача, що він перебував у м. Перевальську Луганської області до листопада грудня 2014 року. У кожного були причини не виїхати. До 31.07.2014 ОСОБА_1 був на службі . У неї був заарештований чоловік незаконними збройними формуваннями. У неї забрали квартиру, постраждала бабуся. ОСОБА_1 категорично був налаштований повернутися на контролюючу українською владою територію.

На підтвердження того, що позивач був повідомлений про передислокацію, відповідач послався на розміщення 04.07.2014 на офіційному веб-сайті МВС України (mvs.gov.ua) звернення колегії МВС України до особового складу органів і підрозділів внутрішніх справ Донеччини та Луганщини, згідно якого всі працівники органів та підрозділів внутрішніх справ ГУМВС України у Луганській області були зобов'язані прибути до м. Сватово Луганської області, що не може бути прийнято судом, як належний та допустимий доказ (а.с. 74-75 ).

На виконання вимог статті 71 КАС України та вимогу суду будь-яких доказів про доведення до позивача звернення колегії МВС України до особового складу органів і підрозділів внутрішніх справ Донеччини та Луганщини, згідно якого всі працівники органів та підрозділів внутрішніх справ ГУМВС України у Луганській області були зобов'язані прибути до м. Сватово Луганської області, відповідач не надав.

Інші документи про передислокацію до м. Сватове відповідачем також не надані.

Позивач наполягає на відсутності будь-яких дзвінків та телефонограм на його адресу від керівництва ГУМВСУ у Луганській області.

Згідно із статтею 4 Дисциплінарного статуту наказ є формою реалізації службових повноважень особи начальницького складу, згідно з якими визначаються мета і предмет завдання, строк його виконання та відповідальна особа, якій належить його виконати.

Накази можуть даватись як в усній, так і в письмовій формі.

У разі одержання наказу від старшого прямого начальника підлеглий зобов'язаний виконати його та повідомити про це свого безпосереднього начальника.

Таким чином, наказ повинен бути доведеним начальницьким складом та виконаний підлеглим у разі його одержання.

На виконання зазначеної норми відповідачем не надана обєктивна інформація про доведення до позивача наказів на зміну місця дислокації установи.

З урахуванням викладеного сукупність зазначених фактів свідчить про не доведення відповідачем до позивача інформації про передислокацію відповідача, зазначене має суттєве значення для встановлення початку невиходу на службу.

Відповідно до статі 7 Дисциплінарного статуту службова дисципліна в ОВС базується на високій свідомості та зобовязує кожну особу рядового і начальницького складу серед інших дотримуватися законодавства, неухильно виконувати вимоги присяги працівника органів внутрішніх справ України, статутів і наказів начальників.

Згідно із статті 14 Дисциплінарного статуту з метою з'ясування всіх обставин дисциплінарного проступку, учиненого особою рядового або начальницького складу, начальник призначає службове розслідування. Перед накладенням дисциплінарного стягнення начальник або особа, яка проводить службове розслідування, повинні зажадати від порушника надання письмового пояснення. Небажання порушника надавати пояснення не перешкоджає накладенню дисциплінарного стягнення.

Наказом міністра внутрішніх справ від 12.03.2013 № 230 затверджена Інструкція про порядок проведення службових розслідувань в органах внутрішніх справ України (далі - Інструкція № 230).

Пунктом 6.2.2. Інструкції № 230 визначені обов'язки виконавця (голови, членів комісії) згідно із якими уповноважені особи відповідача зобовязані у тому числі:

- дотримуватися вимог законодавства при проведенні службового розслідування, уживати необхідних заходів щодо недопущення порушення прав та законних інтересів учасників службового розслідування…, виявляти та досліджувати причини і умови, що сприяли скоєному дисциплінарному проступку, готувати пропозиції щодо їх усунення..,

- у разі відмови опитуваної особи надати пояснення в обовязковому порядку документально засвідчити таку відмову складанням акта.

Акт засвідчується підписами не менше двох осіб, одна з яких обовязково повинна бути виконавцем. Акт у триденний строк з моменту складання в установленому порядку реєструється в канцелярії (секретаріаті) за місцем проходження служби виконавця, а в разі неможливості - в органі (підрозділі) внутрішніх справ, працівник якого допустив порушення, після чого вказаний акт приєднується до матеріалів службового розслідування.

У разі відмови особи надати пояснення на підставі статті 63 Конституції України цей факт документується за допомогою проставляння нею підпису на бланку пояснення, без складання акта.

Факт відмови від надання пояснень відображається у висновку, що складається за результатами проведеного службового розслідування.

Згідно із поясненнями сторін відповідач не повідомляв позивача про проведення службового розслідування та його висновки, письмові пояснення від ОСОБА_1 не витребовувались.

Висновок службового розслідування не містить інформації про складання акту відмови від підпису, неможливості повідомлення тощо.

Відповідно до пункту 6.3. Інструкції № 230 позивач має право отримувати інформацію про підстави проведення такого розслідування, брати участь у службовому розслідуванні, у тому числі давати усні чи письмові пояснення, робити заяви, в установленому порядку подавати документи, які мають значення для проведення службового розслідування, висловлювати письмові зауваження щодо обєктивності та повноти проведення службового розслідування…

Згідно із підпунктами 6.3.5., 6.3.6 пункту 6.3 Інструкції № 230 позивач має право за письмовим рапортом ознайомлюватися з висновком службового розслідування, а також з матеріалами, зібраними в процесі його проведення, у частині, яка її стосується, крім випадків, визначених законодавством України, оскаржувати рішення, прийняте за результатами службового розслідування, у строки і в порядку, що визначені законодавством України.

Частина 2 підпункту 6.3.6 пункту 6.3 Інструкції № 230 забороняє затверджувати висновок службового розслідування без отримання від особи РНС письмового пояснення або за відсутності акту про її відмову в наданні письмового пояснення. Небажання особи РНС, відносно якої проводиться службове розслідування, надавати пояснення не перешкоджає затвердженню висновку службового розслідування та накладенню дисциплінарного стягнення.

З урахуванням системного аналізу зазначеної інструкції, враховуючи фактичні обставини справи зокрема проведення АТО, знаходження позивача на тимчасово непідконтрольній українській владі території, суд приходить до висновку, що позивач повинен бути повідомленим будь яким чином про призначення, проведення та висновки службового розслідування.

У висновках службового розслідування зазначена пропозиція вважати за грубе порушення службової дисципліни, вимог ст.7 Дисциплінарного статуту ОВС України, ігнорування вимог наказу МВС України від 22.02.2012 № 155 «Про затвердження правил поведінки та професійної етики осіб рядового та начальницького складу органів внутрішніх справ України», що виразилось у невиході на служби без поважних причин під час проведення АТО, ігнорування вимог керівництва щодо неналежного виконання службових обовязків та звільнити з органів внутрішніх справ наступних співробітників ГУМВСУ у Луганській області, зокрема, лейтенанта міліції ОСОБА_1. Наказ оголосити особового складу органів і підрозділів внутрішніх справ області (а.с.41-45).

В порушення зазначених норм відповідач не повідомивши позивача про службове розслідування, не отримавши пояснень від останнього та не склавши акт про відмову від пояснень, затвердив висновки службового розслідування.

Зазначені порушення носять не суто формальне значення, оскільки дотримання порядку проведення службового розслідування впливає на його обєктивність.

Відповідно до п.63 є Положення про проходження служби рядовим і начальницьким складом органів внутрішніх справ, затвердженого Постановою КМУ від 29.07.1991 № 114, (далі - Положення № 114) , особи рядового і молодшого начальницького складу звільняються зі служби в запас (з постановкою на військовий облік): за порушення дисципліни.

Відповідно до пунктів 69, 70 Положення № 114, звільнення зі служби осіб рядового і молодшого начальницького складу провадиться начальниками, яким таке право надане Міністром внутрішніх справ, до підполковника міліції, підполковника внутрішньої служби включно - начальниками управлінь внутрішніх справ Кримської АРСР, областей, м. Києва і рівними їм начальниками, яким таке право надано Міністром внутрішніх справ.

Згідно із статтею 14 Дисциплінарного статуту про накладення дисциплінарного стягнення видається наказ, зміст якого оголошується особовому складу органу внутрішніх справ. Зміст наказу доводиться до відома особи рядового або начальницького складу, яку притягнуто до дисциплінарної відповідальності, під підпис.

В оскаржуваному наказі взагалі не зазначено за яке порушення дисципліни звільнений позивач.

Дисциплінарне стягнення, як звільнення з органів внутрішніх справ вважається виконаним після видання наказу по особовому складу (ч. 5 ст. 18 Дисциплінарного статуту).

Позивач не був повідомлений відповідачем у будь-який спосіб про дисциплінарний оскаржуваний наказ.

Положеннями КАС України не надано право суду не приймати до уваги доводи сторони у справі або критично оцінювати доводи або докази, що мають значення для вирішення справи, оскільки в силу приписів ст. 86 КАС України суд повинен оцінити докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні та оцінити належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.

Відповідно до ст. 71 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу.

В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

На підставі зазначеного, суд дійшов висновку, що відповідачем по справі правомірність прийняття оскаржуваних наказів не доведена.

Таким чином, приймаючи до уваги не доведення належним чином відповідачем до позивача інформації про необхідність проходження служби за новим місцем дислокації з певної дати, проведення службового розслідування та затвердження його висновків без повідомлення про нього позивача, суд приходить до висновку про порушення відповідачем порядку проведення службового розслідування та невідповідність його висновків фактичним обставинам.

З урахуванням викладеного, суд приходить до висновку про відсутність у відповідача станом на 24.10.2014 обєктивної інформації отриманої у відповідності до вимог законодавства про порушення позивачем дисципліни, а отже наказ Головного управління Міністерства внутрішніх справ України у Луганській області від 24.10.2014 № 3405 «Про покарання окремих співробітників ГУ МВС України у Луганській області», а саме звільнення з органів внутрішніх справ лейтенанта міліції ОСОБА_1 та наказ Головного управління Міністерства внутрішніх справ України у Луганській області від 04.11.2014 № 375 о/с про звільнення з органів внутрішніх справ лейтенанта міліції ОСОБА_1 є протиправними та такими, що підлягають скасуванню.

З урахуванням задоволення позовних вимог про скасування вищевказаних наказів, позовні вимоги в частині поновлення лейтенанта міліції ОСОБА_1 на службі в органах внутрішніх справ на посаді слідчого слідчого відділу ОСОБА_4 районного відділу Головного управління Міністерства внутрішніх справ України у Луганській області підлягають задоволенню.

Щодо позовних вимог позивача про стягнення з відповідача середнього заробітку за липень, серпень, вересень, жовтень, 4 дні листопада 2014 року, суд дійшов висновку, що вони не підлягають задоволенню з огляду на те, що позивачем не надано розрахунку, доказів та обгрунтування такого стягнення.

Посилання відповідача на невиїзд позивача на контрольовану українською владою територію не спростовує вищезазначені порушення допущені відповідачем при прийнятті оскаржуваних наказів, та відповідно не впливає на підстави скасування таких наказів.

До того ж, судом під час розгляду справи встановлено поважність причин невиїзду позивача у 2014 році на контрольовану українською владою територію.

Питання про судові витрати не вирішується у звязку з їх відсутністю.

На підставі викладеного, керуючись ст. ст. 9, 11, 71, 94, 128, 159, 160-163, 186, 256 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

ПОСТАНОВИВ:

Адміністративний позов ОСОБА_1 до ліквідаційної комісії Головного управління Міністерства внутрішніх справ України в Луганській області про визнання протиправними та скасування наказів, поновлення на роботі, стягнення середнього заробітку,- задовольнити частково.

Визнати противоправним та скасувати Наказ Головного Управління Міністерства внутрішніх справ України у Луганській області від 24.10.2014 року № 3405 «Про покарання окремих співробітників ГУ МВС України у Луганській області», в частині звільнення з органів внутрішніх справ лейтенанта міліції ОСОБА_1 слідчого слідчого відділу ОСОБА_4 районного відділу Головного управління Міністерства внутрішніх справ України у Луганській області.

Визнати противоправним та скасувати Наказ Головного Управління Міністерства внутрішніх справ України у Луганській області від 04.11.2014 року №375 о/с про звільнення з органів внутрішніх справ лейтенанта міліції ОСОБА_1 слідчого слідчого відділу ОСОБА_4 районного відділу Головного управління Міністерства внутрішніх справ України у Луганській області.

Поновити лейтенанта міліції ОСОБА_1 на службі в органах внутрішніх справ на посаді слідчого слідчого відділу ОСОБА_4 районного відділу Головного управління Міністерства внутрішніх справ України у Луганській області.

У задоволенні позовних вимог про стягнення з Головного управління Міністерства внутрішніх справ України у Луганській області на користь ОСОБА_1 середнього заробітку за липень, серпень, вересень, жовтень та за 4 дні листопада місяця 2014 року, - відмовити.

Допустити негайне виконання рішення про поновлення лейтенанта міліції ОСОБА_1 на службі в органах внутрішніх справ на посаді слідчого слідчого відділу ОСОБА_4 районного відділу Головного управління Міністерства внутрішніх справ України у Луганській області.

Постанова може бути оскаржена в апеляційному порядку до Донецького апеляційного адміністративного суду.

Апеляційна скарга подається до Донецького апеляційного адміністративного суду через Луганський окружний адміністративний суд. Копія апеляційної скарги одночасно надсилається особою, яка її подає, до суду апеляційної інстанції.

Апеляційна скарга на постанову суду першої інстанції подається протягом десяти днів з дня її проголошення. У разі застосування судом частини третьої статті 160 КАС України, а також прийняття постанови у письмовому провадженні апеляційна скарга подається протягом десяти днів з дня отримання копії постанови.

Постанова набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, встановленого статтею 186 КАС України, якщо таку скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги постанова, якщо її не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження або набрання законної сили рішенням за наслідками апеляційного провадження.

Якщо строк апеляційного оскарження буде поновлено, то вважається, що постанова суду не набрала законної сили.

Повний текст постанови складено та підписано 15 лютого 2016 року.

Суддя ОСОБА_10