Рішення № 55809151, 16.02.2016, Апеляційний суд Вінницької області

Справа № 138/2651/15-ц Провадження № 22-ц/772/427/2016Головуючий в суді першої інстанції Цибульський О. Є.Категорія 57 Доповідач Голота Л. О.

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ВІННИЦЬКОЇ ОБЛАСТІ

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

16 лютого 2016 рокум. Вінниця

Колегія суддів судової палати з цивільних справ Апеляційного суду Вінницької області у складі:

Головуючого: Голота Л.О.,

суддів: Стадник І.М., Міхасішин І.В.,

при секретарі: Куленко О.В.,

з участю: позивача ОСОБА_2

представник позивача ОСОБА_3

представника відповідача Міщенко А.Л.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Вінниці справу за апеляційною скаргою та доповненням до апеляційної скарги ОСОБА_2 на рішення Могилів-Подільського міськрайонного суду Вінницької області від 18.12.2015 року по цивільній справі за позовом ОСОБА_2 до ТОВ «Євролізинг Україна» про захист прав споживача, визнання частково недійсним договору та повернення сплачених коштів, -

встановила:

24.09.2015 року ОСОБА_2 звернувся до суду з позовом про визнання недійсним п. 12.1 договору фінансового лізингу № 002391 від 12.09.2015 року, укладений між ним та ТОВ «Євролізинг Україна» та стягнення з відповідача коштів в сумі 115 000 грн. в рахунок повернення коштів, сплачених за договором фінансового лізингу № 002391 від 12.09.2015 року.

Підставами для визнання пункту 12.1 договору фінансового лізингу недійсним та стягнення коштів позивач зазначив те, що зміст даного пункту свідчить про встановлення жорстокої односторонньої відповідальності лише лізингоодержувача за порушення зобов'язань за договором і за розірвання договору за його ініціативою. Положення розділу 12 Договору усувають відповідальність відповідача, не надають право споживачу вимагати дострокового розірвання договору, передбачають покладення на лізингоодержувача штрафу за дострокове розірвання договору, і надають відповідачу право не повертати адміністративний платіж за організацію договору та 40 % суми авансових платежів у випадку дострокового розірвання договору споживачем, що є обмеженням визначених п.3, 6 ч.1 ст.3, ч.3 ст.509 ЦК України принципів свободи договору, справедливості, розумності та добросовісності, а також передбачених ч.1 ст.7, п.3 ч.1 ст.11 Закону України «Про фінансовий лізинг» прав споживача на розірвання договору

У своєму позові ОСОБА_2 також вказував на те, що при укладенні договору відповідачем були внесені в договір і інші пункти, якими порушені його права, як споживача, оскільки під час укладення даного правочину ТОВ « Євролізинг Україна» застосовувало нечесну підприємницьку діяльність, ввів його в оману щодо обставин договору, а також позбавило його достатнього часу для прийняття свідомого рішення, однак вимог щодо інших пунктів Договору позивачем заявлено не було.

20.11.2015 року ОСОБА_2 подав до суду заяву про зменшення позовних вимог у якій просив, з огляду на проведений відповідачем частковий розрахунок стягнути з ТОВ «Євролізинг Україна» кошти в сумі 84 280 грн.

Рішенням Могилів-Подільського міськрайонного суду Вінницької області від 18.12.2015 року у задоволенні позовних вимог ОСОБА_2 відмовлено.

Не погодившись з вказаним рішенням, позивач подав апеляційну скаргу та доповнення до апеляційної скарги в яких просить рішення суду першої інстанції скасувати та ухвалити нове рішення по суті позовних вимог та задовольнити позовні вимоги в повному обсязі, посилаючись на порушення норм матеріального та процесуального права.

В судовому засіданні позивач та його представник підтримали апеляційну скаргу та доповнення до неї і просили їх задовольнити.

Представник відповідача просив залишити рішення суду першої інстанції без змін.

Колегія суддів, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції дійшла висновку, що апеляційна скарга підлягає до задоволення, виходячи з наступного.

Згідно з статтею 213 ЦПК України рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, яким суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства, вирішив справу згідно із законом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Відповідно до статті 214 ЦПК України під час ухвалення рішення суд, зокрема, вирішує питання: чи мали місце обставини, якими обґрунтовувалися вимоги і заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; чи є інші фактичні дані (пропущення строку позовної давності тощо), які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин; чи слід позов задовольнити або в позові відмовити і як розподілити між сторонами судові витрати.

Оскаржуване рішення суду першої інстанції зазначеним вимогам не відповідає.

Правовідносини, що виникли між сторонами врегульовуються Законом України «Про фінансовий лізинг» та положеннями Цивільного Кодексу України про договір, зокрема, про договір лізингу.

Судом першої інстанції встановлено та підтверджено матеріалами справи, що 12.09.2015 року між ОСОБА_2 та ТОВ «Євролізинг Україна» укладено договір фінансового лізингу №002391.

Згідно п.1.1 - п.1.3 Договору предметом фінансового лізингу є транспортний засіб зазначений у даній статті Специфікації (додаток №2) до Договору, а саме автомобіль Ford Focus (Titanium X) 2, 0 л. Дизель 6 АТ передній привід вартістю 23 804, 48 Є, гривневий еквівалент вартості предмета лізингу на дату підписання договору становить 637 960 грн., який відповідач зобов'язувався придбати у власність та передати у користування позивачу на строк та на умовах, передбачених договором. /а.с. 12-17, 23/

12.09.2015 року на виконання п. 9.1 Договору позивачем був сплачений авансовий платіж в сумі 115 000 грн., що підтверджується квитанція про здійснення касової операції № 0.0.433559627.2. /а.с. 18/

Відповідно п.1.7 Договору предмет Лізингу передається в користування Лізенгоодержувачеві протягом строку, який становить не більше 120 робочих днів з моменту сплати Лізингоодержувачем на рахунок Лізингодавця: Адміністративного платежу; Комісії за передачу предмета лізингу; у разі наявності, Сплати різниці до вже сплаченого авансового платежу на умовах викладених у п. 9.4 ст.9 даного Договору, або різниці до вже сплаченого авансового платежу на умовах викладених у п. 9.6 ст. 9 даного Договору.

Відповідачем додатково був виставлений рахунок на оплату чергового авансового платежу в сумі 267 776 грн. /а.с. 22/

14.09.2015 року позивач у відповідності до ст..12 Договору звернувся до відповідача з повідомленням про намір розірвати договір за його власним бажанням з 14.09.2015 року та просив повернути йому сплачені кошти в сумі 115 000 грн. /а.с.21/

У судовому засіданні 18.12.2015 року позивачем власноруч написана заява у якій він вказав, що відповідачем були повернені йому кошти в сумі 30 720 грн., у зв'язку з чим до повернення підлягає ще сума 84 280 грн. / а.с.89/

Відмовляючи у задоволенні позовних вимог суд першої інстанції виходив з того, що позивачем не було доведено факт введення його відповідачем в оману, щодо всіх істотних умов договору і оскільки підписання позивачем спірного договору свідчить про те, що сторони досягли згоди з усіх істотних умов договору підстав для задоволення позовних вимог суд не вбачав.

Колегія суддів не погоджується з таким висновком суду з огляду на наступне.

Статтею 1 Закону України "Про фінансовий лізинг" визначено, що фінансовий лізинг - це вид цивільно-правових відносин, що виникають із договору фінансового лізингу. За договором фінансового лізингу - лізингодавець зобов'язується набути у власність річ у продавця (постачальника) відповідно до встановлених лізингоодержувачем специфікацій та умов і передати її у користування лізингоодержувачу на визначений строк, не менше одного року за встановлену плату (лізингові платежі).

Відповідно до ч.1, 2 ст. 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною ( сторонами) вимог, які встановлені частинами першою-третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.

Недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом ( нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним не вимагається.

Відповідно до ч. 2ст. 806 ЦК України до договору лізингу застосовуються загальні положення про найм (оренду) з урахуванням особливостей, встановлених цим параграфом та законом. До відносин, пов'язаних з лізингом, застосовуються загальні положення про купівлю-продаж та положення про договір поставки, якщо інше не встановлено законом.

Також, виходячи з аналізу норм чинного законодавства за своєю правовою природою є змішаним договором та містить елементи договору оренди ( найму) та договору купівлі-продажу транспортного засобу, що випливає зі змісту договору відповідно до статті 628 ЦК України.

Згідно статті 799 ЦК України договір найму транспортного засобу укладається у письмовій формі; договір найму транспортного засобу за участю фізичної особи підлягає нотаріальному посвідченню.

Відповідно до частини 1 статті 220 ЦК України у разі недодержання сторонами вимоги закону про нотаріальне посвідчення договору такий договір є нікчемним.

Зазначена правова позиція висловлена Верховним Судом України при розгляді справи N6-2766 цс 15 від 16.12.2015 року і згідно ч. 2 ст. 214 ЦПК України є обов'язковою для врахування при виборі правової норми, що підлягає застосуванню до спірних правовідносин.

Колегією суддів встановлено, що договір фінансового лізингу від 12.09.2015 року, укладений між ОСОБА_2 та ТОВ «Євролізинг України», нотаріально посвідчено не було, повного виконання договору не відбулось, з огляду на обставини зазначені у позові та встановлені судом, у позивача одразу після укладення спірного договору виникли обґрунтовані сумніви ( позов подано на 12 день після його підписання) в добросовісності відповідача.

На дані обставини суд першої інстанції уваги не звернув, а тому помилково дійшов висновку про те, що вимоги позивача є необґрунтованими.

Враховуючи викладене, колегія суддів приходить висновку, що оскільки договір фінансового лізингу № 002391 від 12.09.2015 року є нікчемним, вимога ОСОБА_2 про визнання недійсним п. 12.1 Договору фінансового лізингу задоволенню не підлягає.

Відповідно до ч.2 п.7 Постанови Пленуму ВСУ № 9 від 06.11.2009 року « Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними» у разі якщо під час розгляду спору про визнання правочину недійсним як оспорюваного та застосування наслідків його недійсності буде встановлено наявність підстав, передбачених законодавством, вважати такий правочин нікчемним, суд, вказуючи про нікчемність такого правочину, одночасно застосовує наслідки недійсності нікчемного правочину.

Оскільки позовна вимога ОСОБА_2 про стягнення з відповідача коштів сплачених ним за договором фінансового лізингу є наслідком недійсності нікчемного правочину вона підлягає задоволенню з огляду на вимоги ст. 216 ЦК України.

Зважаючи на встановлені факти, колегія суддів приходить висновку, що позовні вимоги ОСОБА_2 підлягають частковому задоволенню, а рішення суду першої інстанції саксуванню.

Оскільки вимоги позивача задоволено частково то відповідно до ст.88 ЦПК України суму стягнення з відповідача на корись позивача судових витрат понесених ним при зверненні до суду, слід присудити пропорційно до розміру задоволених позовних вимог.

Враховуючи, що із заявлених позивачем двох вимог суд задовольнив одну майнову вимогу, а у задоволенні однієї немайнової вимоги було відмовлено, при зверненні до суду першої інстанції позивачем не було сплачено судовий збір, колегія суддів беручи до уваги роз'яснення, що містяться у ч.2 п.36 Постанови Пленуму ВССУ від 17.10.2014 року № 10 « Про застосування судами законодавства про судові витрати у цивільних справах» приходить висновку, що оскільки при частковому задоволенні позову точно визначити пропорційність вимог неможливо, то судові витрати слід розподілити між сторонами порівну.

Згідно ст. 79 ЦПК України до судових витрат, крім інших, відносяться судовий збір, витрати на правову допомогу.

Позивачем понесені і документально підтверджені судові витрати, що складаються з витрат на правову допомогу на суму 6400 грн./а.с.68,71,74/, витрат понесених при сплаті судового збору на суму 927 грн.92 коп. / а.с.130/.

Розмір компенсації витрат на правову допомогу колегією суддів обчислено з урахуванням наступного.

З огляду на норми ст. 1 Закону України « Про граничний розмір компенсації витрат на правову допомогу у цивільних та адміністративних справах» від 20.12.2011 року, розмір компенсації витрат на правову допомогу у цивільних справах, в яких така компенсація виплачується стороні, на користь якої ухвалено судове рішення, іншою стороною, не може перевищувати 40 відсотків встановленої законом мінімальної заробітної плати у місячному розмірі за годину участі особи, яка надавала правову допомогу, у судовому засіданні, під час вчинення окремих процесуальних дій поза судовим засіданням та під час ознайомлення з матеріалами справи в суді, що визначається у відповідному судовому рішенні.

20 вересня 2015 року набув чинності Закон України від 17 вересня 2015 року № 704-VII «Про внесення змін до Закону України «Про Державний бюджет України на 2015 рік». Зокрема законом передбачено, що з 1 вересня 2015 року мінімальна заробітна плата ( у місячному розмірі) становить 1378 грн.

Таким чином, з огляду на те, що 40 % мінімальної заробітної плати у місячному розмірі становить 551 грн. та адвокат ОСОБА_3 на справу затратила 12 год., а тому понесені позивачем витрати на правову допомогу у сумі 6 400 грн. не перевищують граничного розміру ( 6 614 грн.40 коп.)

Отже, пропорційно до задоволених вимог на користь позивача підлягають стягненню судові витрати, понесені ним при сплаті судового збору в сумі 463 грн 96 к. ( 927, 92 грн. : 2) та при сплаті витрат на правову допомогу 3 200 грн. ( 6400 грн.: 2).

Порушення або неправильне застосування норм матеріального або процесуального права відповідно до п. 4 ч. 1 ст. 309 ЦПК України є підставою для скасування рішення суду першої інстанції і ухвалення нового рішення або зміни рішення.

Керуючись ст. 304, 307, 309, 316, 319 ЦПК України, колегія суддів, -

вирішила :

Апеляційну скаргу та доповнення до апеляційної скарги ОСОБА_2 задовольнити.

Рішення Могилів-Подільського міськрайонного суду Вінницької області від 18.12.2015 року скасувати та ухвалити нове рішення.

Позов ОСОБА_2 до ТОВ «Євролізинг Україна» про захист прав споживача, визнання частково недійсним договору та повернення сплачених коштів задовольнити частково.

Стягнути з товариства з обмеженою відповідальністю « Євролізинг Україна» ( Код ЄДРПОУ 39321814, м. Київ , вул. Шовковична, 42-44, офіс 9 СДЗ) на користь ОСОБА_2 кошти в сумі 84 280 грн. ( вісімдесят чотири тисячі двісті вісімдесят гривень), в рахунок повернення коштів, сплачених за нікчемним договором фінансового лізингу № 002391 від 12.09.2015 року.

Стягнути з товариства з обмеженою відповідальністю « Євролізинг Україна» ( Код ЄДРПОУ 39321814, м. Київ , вул. Шовковична, 42-44, офіс 9 СДЗ) на користь ОСОБА_2 судові витрати, понесені ним при сплаті судового збору в сумі 463 грн.96 коп. та витрат на правову допомогу в сумі 3 200 грн.

У задоволенні решти позовних вимог відмовити.

Рішення набирає законної сили з моменту його проголошення і може бути оскаржене в касаційному порядку до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів.

Головуючий: /підпис/ Голота Л.О.

Судді: /підпис/ Стадник І.М.

/підпис/ Міхасішин І.В.

Згідно з оригіналом: