Рішення № 55807087, 01.02.2016, Апеляційний суд Львівської області

Справа № 440/121/15 Головуючий у 1 інстанції: Кос І.Б.

Провадження № 22-ц/783/89/16 Доповідач в 2-й інстанції: Монастирецький Д.І.

Категорія: 42

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

01 лютого 2016 року колегія суддів судової палати у цивільних справах Апеляційного суду Львівської області в складі:

головуючого - судді Монастирецького Д.І.,

суддів: Кабаля І.І., Шандри М.М.,

секретаря Юзефович Ю.І.,

з участю представника ОСОБА_2 - ОСОБА_3,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Львові цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_2 та її представника ОСОБА_3 на заочне рішення Буського районного суду Львівської області від 10 березня 2015 року, в якому ухвалою цього ж суду від 23 червня 2015 року виправлено описки, у справі за позовом ОСОБА_4 до ОСОБА_5, ОСОБА_6, ОСОБА_2 про усунення перешкод в користуванні житловим приміщенням шляхом виселення, -

в с т а н о в и л а:

27 січня 2015 року ОСОБА_4 звернулась в суд із зазначеним позовом. На підставі ст. 116 ЖК України просила суд ухвалити рішення, яким усунути перешкоди в користуванні житловим будинком АДРЕСА_1 шляхом виселення відповідачів з цього житлового будинку. В обґрунтування позовних вимог посилалась на те, що вона є власником житлового будинку АДРЕСА_1 на підставі нотаріально посвідченого договору дарування житлового будинку від 15.03.2002 року за реєстр. № 494. Даний житловий будинок складається із трьох житлових кімнат та кухні, житловою площею 46,3 кв.м. В ньому проживає вона, її мати ОСОБА_7 та внучка ОСОБА_8 Натомість, відповідачі зареєстровані та є співвласниками іншого помешкання по АДРЕСА_2 в смт. Красне. Проте відповідачі ОСОБА_5 та ОСОБА_6, які є її внуками, проживають у спірному житловому будинку, а відповідачка ОСОБА_2, яка є її дочкою, тимчасово перебуває на заробітках в Італії, однак тричі на рік приїжджає в спірний будинок, розміщує там свої особисті речі та фактично ним користується. При цьому, відповідачі без її дозволу використовують одну з житлових кімнат зазначеного будинку, систематично порушують правила співжиття, ніде не навчаються та не працюють, не сплачують плати за комунальні послуги, ведуть аморальний спосіб життя, псують будинок та її особисті речі, часто влаштовують з нею конфлікти, роблячи неможливим її життя, матері та внучки. Як наслідок, вона була змушена неодноразово викликати працівників міліції з метою припинення агресивної та протиправної поведінки відповідачів, проте, незважаючи на застосування до них адміністративних заходів, вони й надалі продовжують влаштовувати скандали та інші протиправні дії, чим створюють для неї неможливі умови для подальшого проживання з ними. 05.01.2015 року вона надіслала відповідачам письмову вимогу про необхідність звільнення ними спірного житлового приміщення у добровільному порядку в строк до 15.01.2015 року, однак відповідачі й надалі продовжують проживати в спірному будинку та не бажають його звільнити. Оскільки зазначені звернення були залишені поза увагою відповідачів, просить суд її позов задовольнити.

Оскаржуваним заочним рішенням позовні вимоги ОСОБА_4 задоволено.

Усунено перешкоди в користуванні житловим будинком шляхом виселення ОСОБА_5 - ІНФОРМАЦІЯ_1, ОСОБА_6 - ІНФОРМАЦІЯ_2, ОСОБА_16 - ІНФОРМАЦІЯ_3 із житлового будинку АДРЕСА_1

Ухвалою Буського районного суду Львівської області від 15 квітня 2015 року заяву ОСОБА_2 та ОСОБА_6 про перегляд заочного рішення Буського районного суду Львівської області від 10 березня 2015 року у справі за позовом ОСОБА_4 до ОСОБА_5, ОСОБА_6 та ОСОБА_16 про усунення перешкод в користуванні житловим приміщенням шляхом виселення - залишено без задоволення.

Ухвалою Буського районного суду Львівської області від 23 червня 2015 року виправлено описку у вступній та резолютивній частині заочного рішення Буського районного суду Львівської області від 10 березня 2015 року у цивільній справі за позовом ОСОБА_4 до ОСОБА_5, ОСОБА_6 та ОСОБА_2 про усунення перешкод в користуванні житловим приміщенням шляхом виселення.

Вказано вірне прізвище відповідачів - ОСОБА_5, ОСОБА_6 та ОСОБА_16

Заочне рішення суду оскаржили ОСОБА_2 та її представник ОСОБА_3, вважають його незаконним, необґрунтованим, таким, що ухвалене з порушенням норм матеріального і процесуального права. Зазначають, що суд першої інстанції, обґрунтовуючи оскаржуване рішення, посилався лише на доводи, які зазначені ОСОБА_4 у позовній заяві. Судом не було належним чином досліджено обставини справи, зокрема не витребувано з Буської цетральної районної лікарні та стаціонарного відділення Львівського обласного наркологічного диспансеру історію хвороби ОСОБА_4 та не було оглянуто матеріали, які знаходяться у Буському РВ УМВСУ у Львівській області за зверненнями ОСОБА_4, для встановлення з ким із відповідачів працівники міліції проводили профілактичну бесіду. Крім цього, суд не взяв до уваги при розгляді заяви про перегляд заочного рішення доводи відповідачів та представника щодо опитування свідків, які можуть спростувати твердження позивачки стосовно порушень правил співжиття, псування будинку та особистих речей, ведення аморального способу життя, несплату комунальних послуг та влаштування конфліктів відповідачами. Звертають увагу на те, що спірний будинок постійно добудовувався, в матеріалах справи відсутні докази про державну реєстрацію права власності на весь будинок, суд у рішенні не зазначив з якої частини будинку виселити відповідачів та не витребував дані про те, чи перебуває будинок з добудовами у віданні позивачки. Посилаються на те, що ухваливши заочне рішення без участі відповідачів та представника, суд позбавив їх можливості реалізувати свої процесуальні права, надати свої пояснення по суті справи та подати заперечення на доводи позивачки. Просять заочне рішення Буського районного суду Львівської області від 10 березня 2015 року скасувати та ухвалити нове, яким у задоволенні позову відмовити.

Позивачка ОСОБА_4 просить справу розглядати у її відсутності (а.с. 211).

Інші учасники цивільного процесу в судове засідання апеляційної інстанції у черговий раз не з'явились, хоча належним чином за вказаними ними адресами були повідомлені про дату і час судового засідання, проте поштові відправлення із повістками повернулися без вручення адресатам з незалежних від суду причин - за закінченням терміну зберігання, тому відповідно до ч. 5 ст. 74 ЦПК України вважається, що такі повістки вручені належним чином.

Заслухавши суддю-доповідача, пояснення представника ОСОБА_2 - ОСОБА_3, перевіривши матеріали справи, межі та доводи скарги, колегія суддів вважає, що апеляційну скаргу необхідно задовольнити частково.

Згідно із ч. 1 ст. 3 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав.

Частиною 1 ст. 292 ЦПК України передбачено, що сторони та інші особи, які беруть участь у справі, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їх права та обов'язки, мають право оскаржити в апеляційному порядку рішення суду першої інстанції повністю або частково.

Пунктом 17 постанови Пленуму Верховного Суду України № 12 від 24 жовтня 2008 року «Про судову практику розгляду цивільних справ в апеляційному порядку» роз'яснено, що, перевіряючи законність і обґрунтованість оскаржуваного судового рішення, суд апеляційної інстанції повинен з'ясувати: чи враховані судом першої інстанції при ухваленні рішення всі факти, що входять до предмета доказування; чи підтверджені обставини (факти), якими мотивовано рішення, належними й допустимими доказами та чи доведені вони; чи відповідають висновки суду встановленим фактам; чи дотримано та чи правильно застосовані норми матеріального й процесуального права. При перегляді судових рішень необхідно виходити з повноважень суду апеляційної інстанції, визначених статтею 307 ЦПК, і відповідних їм підстав щодо перегляду судових рішень в апеляційному порядку, передбачених статтями 308-311 ЦПК. При цьому апеляційний суд керується статтею 307 ЦПК (відповідним пунктом) та нормою ЦПК, що визначає підстави перегляду судового рішення в такому разі, і відповідно до неї та наданих суду апеляційної інстанції повноважень формулює резолютивну частину своєї ухвали чи рішення.

Відповідно до статті 11 ЦПК України суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням фізичних чи юридичних осіб, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі.

Згідно ст. ст. 15, 16 ЦК України, ст. 3 ЦПК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних прав, свобод чи інтересів у спосіб, передбачений законом або договором.

Захист цивільних прав це передбачені законом або договором способи охорони цивільних прав у разі їх порушення чи реальної небезпеки такого порушення.

Частинами першою та другою ст. 303 ЦПК України передбачено, що під час розгляду справи в апеляційному порядку апеляційний суд перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції. Апеляційний суд досліджує докази, які судом першої інстанції були досліджені з порушенням встановленого порядку, або в дослідженні яких було неправомірно відмовлено, а також нові докази, неподання яких до суду першої інстанції було зумовлено поважними причинами.

Відповідно до ст. 212 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жоден доказ не має для суду наперед встановленого значення.

Згідно ст. 60 ЦПК України кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених ст. 61 цього Кодексу.

Докази подаються сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі.

Доказуванню підлягають обставини, які мають значення для ухвалення рішення у справі і щодо яких у сторін та інших осіб, які беруть участь у справі виникає спір.

Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Доказами є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення сторін, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються на підставі пояснень сторін, третіх осіб, їхніх представників, допитаних як свідків, показань свідків, письмових доказів, речових доказів, зокрема звуко- і відеозаписів, висновків експертів (ст. 57 ЦПК України).

За загальними положеннями ЦПК України обов'язок суду під час ухвалення рішення вирішити, чи мали місце обставини, якими обґрунтовувалися вимоги позивача та якими доказами вони підтверджуються; перевірити наявність чи відсутність певних обставин за допомогою доказів шляхом їх оцінки; оцінити подані сторонами докази та дійти висновку про наявність або відсутність певних юридичних фактів.

Крім того, важливим є визначення правовідносин сторін, які випливають із встановлених обставин. Саме визначення цих правовідносин дає можливість суду остаточно визначитись, яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин.

Таким чином, рішення є законним тоді, коли суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства, вирішив справу згідно з нормами матеріального права, що підлягають застосуванню до даних правовідносин, а також правильно витлумачив ці норми.

Відповідно до ст. 213 ЦПК України рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, яким суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства, вирішив справу згідно із законом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Виходячи з вимог ст. ст. 10, 214, 215 ЦПК України, суд повинен сприяти всебічному і повному з'ясуванню обставин справи: роз'яснювати особам, які беруть участь у справі, їх права та обов'язки, попереджати про наслідки вчинення або невчинення процесуальних дій і сприяти здійсненню їхніх прав у випадках, встановлених цим Кодексом, та встановлювати у рішенні обставини справи (в тому числі пропущення позовної давності), характер правовідносин сторін, правову норму, яка підлягає застосуванню до цих правовідносин, навести мотиви прийнятого рішення: встановлені судом обставини, які мають значення для справи, їх юридичну оцінку, оцінку всіх доказів, розрахунки, з яких суд виходив при задоволенні грошових та інших майнових вимог.

Однак зазначеним вимогам закону дане рішення частково не відповідає.

Відповідно ст. 309 ЦПК України підставами для скасування рішення суду першої інстанції і ухвалення нового рішення або зміни рішення є: неповне з'ясування судом обставин, що мають значення для справи; недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд вважав встановленими; невідповідність висновків суду обставинам справи; порушення або неправильне застосування норм матеріального або процесуального права.

Задовольняючи позов повністю, суд першої інстанції послався лише на листи Буського РВ ГУМВСУ у Львівській області від 26.12.2012 року за № 6056, від 30.08.2013 року за № 4292, від 10.09.2014 року за № 4739, від 29.12.2014 року за № 6712, зазначивши, що факти щодо протиправної поведінки відповідачів стосовно позивачки знайшли своє підтвердження, з ними було проведено профілактичну бесіду та винесено офіційне застереження про недопустимість протиправної поведінки, та дійшов висновку,що між сторонами склались правовідносини, що випливають із порушення прав власника і необхідності захисту його майнових інтересів шляхом усунення перешкод в користуванні житловим будинком із виселенням відповідачів із цього будинку.

Однак повністю погодитись з такими висновками районного суду не можна з огляду на наступне.

Судом встановлено, що позивачка ОСОБА_4 є одноосібним власником житлового будинку АДРЕСА_1 та прибудинкової земельної ділянки, що вбачається із договору дарування житлового будинку від 15.03.2002 року, що був посвідчений державним нотаріусом Буської державної нотаріальної контори Дячик А.В., зареєстрованого в реєстрі за № 494 та Реєстраційного посвідчення Львівського МБТІ від 25.03.2002 року, а також Державного акта на право власності на земельну ділянку (а.с. 15, 16, 17).

Згідно довідки, виданої Красненською селищною радою Буського району Львівської області від 01.07.2014 року за № 1012, у вказаному житловому будинку, власником якого є позивачка ОСОБА_4, крім неї зареєстровані також: мати ОСОБА_7, ІНФОРМАЦІЯ_4, та внучка ОСОБА_8, ІНФОРМАЦІЯ_5 (а.с. 9).

З довідки Красненської селищної ради від 26.12.2014 року за № 2615 вбачається, що позивачка ОСОБА_4 зареєстрована та проживає в житловому будинку АДРЕСА_1, а її внуки - відповідачі по справі ОСОБА_5 та ОСОБА_6 і дочка ОСОБА_2 зареєстровані ІНФОРМАЦІЯ_6 та є співвласниками цієї квартири, хоча фактично проживають в спірному житловому будинку (а.с. 14, 23-25, 35-36).

Відповідно до ст. 391 ЦК України власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпоряджання своїм майном.

Згідно з ч. 4 ст. 9 ЖК Української РСР ніхто не може бути виселений із займаного жилого приміщення або обмежений у праві користування жилим приміщенням інакше як з підстав і в порядку, передбачених законом.

Відповідно до ст. 157 ЖК України членів сім'ї власника жилого будинку (квартири) може бути виселено у випадках, передбачених ч. 1 ст. 116 цього Кодексу.

Згідно ч. 1 ст. 116 ЖК України якщо наймач, члени його сім'ї або інші особи, які проживають разом з ним, систематично руйнують чи псують жиле приміщення, або використовують його не за призначенням, або систематичним порушення правил соціалістичного співжиття роблять неможливим для інших проживання із ними в одній квартирі чи одному будинку, а заходи запобігання і громадського впливу виявились безрезультатними, виселення винних на вимогу наймодавця або інших заінтересованих осіб провадиться без надання іншого жилого приміщення.

Тобто для застосування норм цієї статті необхідна наявність двох умов: систематичне порушення правил співжиття, а також вжиття заходів попередження або громадського впливу, які не дали позитивних результатів. Під заходами впливу маються на увазі заходи попередження, що застосовуються судами, прокурорами, органами внутрішніх справ, адміністративними комісіями виконкомів, а також заходи громадського впливу, вжиті на зборах жильців будинку чи членів ЖБК, трудових колективів, товариськими судами й іншими громадськими організаціями за місцем роботи або проживання відповідача.

Таким чином, виселення без надання іншого помешкання, відповідно до ст. 116 ЖКУ, допускається у випадках: протиправної винної поведінки особи, що створює своїми діями неможливість спільного проживання в одній квартирі або цілому будинку; систематичного характеру таких дій; безрезультатності заходів попередження або суспільного впливу і продовження винним негідної поведінки.

Протиправна винна поведінка - це навмисні дії особи, безпосередньо пов'язані не тільки з явною неповагою до звичайних правил спільного проживання (скандали, дебоші, образи, заподіяння тілесних ушкоджень), але також навмисне ігнорування встановлених правил користування житловими і підсобними приміщеннями, невиконання вимог про дотримання тиші в квартирах і на подвір'ї, а також інші навмисні дії, що перешкоджають нормальному проживанню в квартирі або житловому будинку.

Виселення через неможливість спільного проживання може мати місце лише при систематичному порушенні винним правил суспільного співжиття.

Як роз'яснив Пленум Верховного Суду України у п. 17 постанови від 12 квітня 1985 року № 2 «Про деякі питання, що виникли в практиці застосування судами Житлового кодексу України» (зі змінами та доповненнями), при вирішенні справ про виселення на підставі ст. 116 ЖК Української РСР осіб, які систематично порушують правила співжиття і роблять неможливим для інших проживання з ними в одній квартирі або будинку, слід виходити з того, що при триваючій антигромадській поведінці виселення винного може статися і при повторному порушенні, якщо раніше вжиті заходи попередження або громадського впливу не дали позитивних результатів. Маються на увазі, зокрема, заходи попередження, що застосовуються судами, прокурорами, органами внутрішніх справ, адміністративними комісіями виконкомів, а також заходи громадського впливу, вжиті на зборах жильців будинку чи членів ЖБК, трудових колективів, товариськими судами й іншими громадськими організаціями за місцем роботи або проживання відповідача (незалежно від прямих вказівок з приводу можливого виселення).

Задовольняючи позовні вимоги і виселяючи відповідачів ОСОБА_5 - ІНФОРМАЦІЯ_1,ОСОБА_6 - ІНФОРМАЦІЯ_2, ОСОБА_2 - ІНФОРМАЦІЯ_3 з житлового будинку АДРЕСА_1, суд першої інстанції на підтвердження застосування заходів попередження і громадського впливу посилався на зазначені вище долучені до справи докази, а саме листи Буського РВ ГУМВСУ у Львівській області(а. с. 10, 11, 12, 13).

Суд апеляційної інстанції згідно статей 10, 137 ЦПК України, з метою встановлення фактичних обставин справи, і зокрема систематичного порушення відповідачами правил соціалістичного співжиття, витребував з Буського РВ ГУ МВС України у Львівській області матеріали перевірки по заявах ОСОБА_4 за №№ 166 від 17.12.2012 року, 1272 від 17.08.2013 року, 1441 від 31.08.2014 року, 2125 та 2126 від 17.12.2014 року, з яких вбачається, що у жодному із них немає посилання на застосування заходів попередження чи громадського впливу до відповідачів ОСОБА_6 та ОСОБА_2, а проведення профілактичної бесіди з ОСОБА_6 до таких не відноситься.

Що стосується відповідачки ОСОБА_2, яка є дочкою позивачки, то вона весь час перебуває за межами України, і як зазначила позивачка ОСОБА_4, «тимчасово перебуває на заробітках в Італії, тричі на рік приїжджає в спірний будинок», - а тому не може систематично порушувати правила співжиття, псувати будинок та особисті речі позивачки, влаштовувати з нею конфлікти, роблячи неможливим її життя, матері та внучки.

З наведеного слідує, що підстави для виселення відповідачів ОСОБА_6 та ОСОБА_2відсутні, оскільки позивачкою не доведено, що вказані відповідачі систематично порушують правила співжиття, що робить неможливим для інших спільне проживання з ними в одному будинку, що до них застосовувались будь-які заходи запобігання чи громадського впливу.

Разом з тим, судом встановлено, що протягом тривалого часу між позивачкою ОСОБА_4 та відповідачем ОСОБА_5 склались неприязні відносини з приводу користування житловим будинком АДРЕСА_1 та визиваючої поведінки ОСОБА_5 по відношенню до ОСОБА_4

Крім того, з матеріалів справи, зокрема повідомлень на ім'я позивачки від Буського РВ ГУ МВС України у Львівській області (а.с. 10, 11, 12, 13), а також з витребуваних апеляційним судом матеріалів перевірки по заявах ОСОБА_4 за №№ 166 від 17.12.2012 року, 1272 від 17.08.2013 року, 1441 від 31.08.2014 року, 2125 та 2126 від 17.12.2014 року, - вбачається, що:

17 грудня 2012 року в Буський РВ ГУМВСУ у Львівській області надійшло телефонне повідомлення гр-ки ОСОБА_4, ІНФОРМАЦІЯ_7, про те, що її онук ОСОБА_5, ІНФОРМАЦІЯ_1 вчинив з нею сімейну сварку. Перевіркою встановлено, що 17.12.2012 року біля 21:30 год. в АДРЕСА_1 у житловому будинку ОСОБА_4 на грунті незначного сімейно-побутового непорозуміння між нею та онуком ОСОБА_5 виникла сварка. 20 грудня 2012 року ДІМ Буського РВ ГУМВС України у Львівській області у відповідності до ст. 11 Закону України «Про міліцію» ОСОБА_5 винесено офіційне застереження № 55 про неприпустимість протиправної поведінки (матеріали перевірки ЄО № 166 від 17.12.2012 року);

17.08.2013 року о 19:15 год. ОСОБА_5 по місцю проживання в АДРЕСА_1 вчинив недовготривалий словесний конфлікт із ОСОБА_4, під час якого спілкувався з нею на підвищеному тоні. 22 серпня 2013 року ДІМ Буського РВ ГУМВС України у Львівській області у відповідності до ст. 11 Закону України «Про міліцію» ОСОБА_5 винесено офіційне застереження № 120 про неприпустимість протиправної поведінки (матеріали перевірки ЄО № 1272 від 17.08.2013 року);

31.08.2014 року о 12:45 год. ОСОБА_5 по місцю проживання в АДРЕСА_1 вчинив антигромадську поведінку стосовно ОСОБА_4, а саме почав з'ясовувати з нею сімейні відносини, в результаті чого виникла сварка, в ході якої ОСОБА_5 спілкувався з ОСОБА_4 на підвищеному тоні та поводив себе зухвало по відношенню до неї. 10 вересня 2014 року ДІМ Буського РВ ГУМВС України у Львівській області у відповідності до ст. 11 Закону України «Про міліцію» ОСОБА_5 винесено офіційне застереження № 289 про неприпустимість протиправної поведінки (матеріали перевірки ЄО № 1441 від 31.08.2014 року).

17.12.2014 року о 19:40 год. від ОСОБА_4 в чергову частину Буського РВ ГУ МВС України у Львівській області надійшли заяви про виселення ОСОБА_5, ОСОБА_6, ОСОБА_2 з будинку АДРЕСА_1. В ході перевірки по даному факту встановлено, що між вказаними вище особами склались недоброзичливі відносини, внаслідок чого між ними часто виникають непорозуміння та конфлікти. В ході проведення перевірки з вищевказаними особами ДІМ Буського РВ ГУМВС України у Львівській області у відповідності до ст. 11 Закону України «Про міліцію» проведено профілактичну бесіду про недопустимість вчинення у майбутньому з їх сторони вчинення протиправних вчинків (матеріали перевірки ЄО №№ 2125 та 2126 від 17.12.2014 року).

З наведеного вбачається, що суд першої інстанції в частині усунення перешкод в користуванні житловим будинком шляхом виселення ОСОБА_5, ІНФОРМАЦІЯ_1, з житлового будинку АДРЕСА_1 обґрунтовано дійшов висновку про задоволення позовних вимог, правильно визначив характер спірних відносин та ухвалив рішення з дотриманням норм матеріального та процесуального права, а тому доводи апеляційної скарги в цій частині не дають підстав для висновку про неправильне застосування районним судом норм матеріального та порушення норм процесуального права, яке призвело або могло призвести до неправильного вирішення позову.

Перевіряючи законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог заявлених у суді першої інстанції відповідно до ст. 303 ЦПК України, колегія суддів вважає, що рішення суду першої інстанції в частині усунення перешкод в користуванні житловим будинком шляхом виселення ОСОБА_6 - ІНФОРМАЦІЯ_2, та ОСОБА_2 - ІНФОРМАЦІЯ_3, із житлового будинку АДРЕСА_1, як таке, що ухвалене при неповному з'ясуванні судом обставин, що мають значення для справи, підлягає скасуванню, з ухваленням нового рішення про відмову в позові за безпідставністю. Рішення районного суду в частині усунення перешкод в користуванні житловим будинком шляхом виселення ОСОБА_5 - ІНФОРМАЦІЯ_1, із житлового будинку АДРЕСА_1 слід залишити без змін, доповнивши її - «без надання іншого жилого приміщення», що й передбачає ч. 1 ст. 116 ЖК України.

Керуючись ст. ст. 303, 304, 305 ч. 2, 307 ч. 1 п. 2, 309 ч. 1 п. 1, 313, 314 ч. 2, 316, 317, 319 ЦПК України, колегія суддів, -

в и р і ш и л а:

Апеляційну скаргу ОСОБА_2 та її представника ОСОБА_3 задовольнити частково.

Заочне рішення Буського районного суду Львівської області від 10 березня 2015 року,у якому ухвалою цього ж суду від 23 червня 2015 року виправлено описки, в частині усунення перешкод в користуванні житловим будинком шляхом виселення ОСОБА_6 - ІНФОРМАЦІЯ_2, ОСОБА_2 - ІНФОРМАЦІЯ_3 із житлового будинку АДРЕСА_1, - скасувати та ухвали в цій частині нове рішення - про відмову в позові.

Рішення суду в частині усунення перешкод в користуванні житловим будинком шляхом виселення ОСОБА_5 - ІНФОРМАЦІЯ_1 із житлового будинку АДРЕСА_1 - залишити без змін, доповнивши її - «без надання іншого жилого приміщення».

Рішення набирає законної сили з моменту його проголошення та може бути оскаржене в касаційному порядку протягом двадцяти днів з дня набрання ним законної сили.

Головуючий: Монастирецький Д.І.

Судді: Кабаль І.І.

Шандра М.М.