Ухвала суду № 55806163, 11.02.2016, Апеляційний суд Запорізької області

Дата документу Справа № 320/5761/15-к

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ЗАПОРІЗЬКОЇ ОБЛАСТІ

Провадження № 11-кп/778/187/16 Головуючий в 1-й інстанції: Купавська Н.М.

Єдиний унікальний № 320/5761/15-к

Категорія: ст.ст. 185 ч.2, 185 ч.3 КК України Доповідач в 2-й інстанції: Жовніренко В.П.

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

11 лютого 2016 року колегія суддів судової палати з розгляду кримінальних справ Апеляційного суду Запорізької області у складі:

головуючого-судді Жовніренко В.П.

суддів: Шаповал О.С., Фоміна В.А.

при секретарі Хомяк К.В.

за участю:

прокурора Шелудько З.Л.

обвинуваченого ОСОБА_2,

розглянувши у відкритому судовому засіданні кримінальне провадження, внесене до Єдиного реєстру досудових розслідувань за № 12015080140001701, щодо

ОСОБА_2, ІНФОРМАЦІЯ_1, уродженця м. Мелітополя Запорізької області, який зареєстрований та мешкає за адресою: АДРЕСА_1

обвинуваченого у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч. 2 ст. 185, ч. 3 ст. 185 КК України,

встановила:

До суду апеляційної інстанції з апеляційною скаргою від 08.12.2015 року звернувся прокурор у кримінальному провадженні ОСОБА_3, в якій просить вирок Мелітопольського міськрайонного суду Запорізької області від 16.10.2015 року щодо ОСОБА_2 скасувати у зв'язку з невідповідністю призначеного покарання тяжкості злочину та особі обвинуваченого внаслідок його м'якості; ухвалити новий вирок, яким призначити ОСОБА_2 покарання: за ч. 2 ст. 185 КК України - 2 роки позбавлення волі; за ч. 3 ст.185 КК України - 3 роки позбавлення волі та на підставі ч. 1 ст. 70 КК України, шляхом поглинання менш суворого покарання більш суворим, остаточно призначити покарання у виді 3 років позбавлення волі.

Апелянт вважає, що, призначаючи ОСОБА_2 покарання, суд не взяв до уваги, що він офіційно не працевлаштований, постійного джерела доходів та засобів до існування не має, раніше неодноразово притягувався до кримінальної відповідальності за вчинення умисних корисливих тяжких злочинів проти власності, судимості за вчинення яких не зняті та не погашені в установленому законом порядку, будучи звільненим від відбування покарання на підставі Закону України «Про амністію у 2014 році», знову вчинив умисні корисливі злочини.

Оскаржуваним вироком ОСОБА_2 визнано винним та засуджено:

-за ч. 2 ст. 185 КК України до 3 років позбавлення волі;

-за ч. 3 ст. 185 КК України до 4 років позбавлення волі.

На підставі ст. 70 КК України, шляхом часткового складання призначених покарань, остаточно призначено покарання у виді 4 років 6 місяців позбавлення волі.

На підставі ст. 75 КК України обвинувачений звільнений від відбування призначеного покарання з випробуванням строком на 2 роки, з покладенням на нього обов'язків, передбачених ст. 76 КК України: не виїжджати за межі України на постійне мешкання без дозволу органу кримінально-виконавчої інспекції; повідомляти органи кримінально-виконавчої інспекції про зміну місця мешкання і роботи; періодично з'являтись для реєстрації в орган кримінально-виконавчої інспекції.

Вирішена доля речових доказів на підставі ст. 100 КПК України.

У вироку також зазначено, що ОСОБА_2 раніше судимий:

- 26.03.2012 року Мелітопольським міськрайонним судом Запорізької області за ст. ст. 289 ч. 2, 185 ч. 3 КК України, із застосуванням ст. 70 КК України, до 5 років позбавлення волі; постановою Вільнянського районного суду Запорізької області від 01.07.2014 року звільнений від відбування покарання на підставі ст. 2 ЗУ «Про амністію у 2014 році».

Як вказано у вироку суду, 12 лютого 2015 року, приблизно о 23 годині 30 хвилин, ОСОБА_2, знаходячись біля будинку № 5 по вул. Героїв Сталінграду в м. Мелітополі Запорізької області, маючи умисел на таємне викрадення чужого майна, діючи повторно, за попередньою змовою групою осіб, спільно з особою, матеріали відносно якої виділені в окреме провадження, скориставшись тим, що за його діями ніхто не спостерігає, шляхом виставлення заднього лівого скла автомобіля «ВАЗ-2108», держномер НОМЕР_1, проник до вказаного автомобіля, звідки таємно викрав майно, чим заподіяв потерпілому ОСОБА_4 матеріальну шкоду на загальну суму 5 000 грн.

15 лютого 2015 року, приблизно о 23.00 годині, ОСОБА_2, знаходячись поблизу гаражу, що розташований в гаражному кооперативі «Садстанція» по пр. Б. Хмельницького в м. Мелітополі, маючи умисел на таємне викрадення чужого майна, діючи повторно, за попередньою змовою групою осіб, спільно з двома особами, матеріали відносно яких виділені в окреме провадження, розподілили між собою злочинні ролі, згідно з якими в момент вчинення злочину ОСОБА_2 та одна особа, матеріали відносно якої виділені в окреме провадження, повинні були проникнути до вказаного гаражу, який є сховищем, а інша особа, матеріали відносно якої виділені в окреме провадження, повинна була знаходитись в безпосередній близькості з місцем вчинення злочину та попередити ОСОБА_2 та іншу особу, відносно якої матеріали виділені в окреме провадження у випадку наближення сторонніх осіб, а також надати іншу допомогу в разі необхідності. Так, одна із осіб, матеріали відносно якої виділені в окреме провадження, діючи спільно з ОСОБА_2, впевнившись в тому, що за їх діями ніхто не спостерігає, з використанням заздалегідь приготовлених пристосувань для відкриття замків, відкрили замок вхідних воріт та проникли до вищевказаного гаражу, який є сховищем, звідки таємно викрали майно та грошові кошти, чим заподіяли потерпілому ОСОБА_5 матеріальну шкоду на загальну суму 9 650 грн.

16 лютого 2015 року, приблизно о 22 годині 30 хвилин, ОСОБА_2, знаходячись біля будинку № 36 по вул. Сопіна в м. Мелітополі, маючи умисел на таємне викрадення чужого майна, діючи повторно, за попередньою змовою групою осіб, спільно з особою, матеріали відносно якої виділені в окреме провадження, скориставшись тим, що за його діями ніхто не спостерігає, з використанням заздалегідь приготовлених пристосувань для відкриття замків, відкрили замок вхідних воріт до металевого гаражу № НОМЕР_4, який знаходиться біля вказаного будинку, після чого проникли до вищевказаного гаражу, який є сховищем, де з автомобіля «ВАЗ 2101», держномер НОМЕР_2 таємно викрали майно, чим завдали потерпілому ОСОБА_6 матеріальну шкоду на загальну суму 2 250 грн.

02 березня 2015 року, приблизно о 02.00 годині, ОСОБА_2, знаходячись біля будинку № 31 по вул. Горького в м. Мелітополі, маючи умисел на таємне викрадення чужого майна, діючи повторно, за попередньою змовою групою осіб, спільно з особою, матеріали відносно якої виділені в окреме провадження, скориставшись тим, що за його діями ніхто не спостерігає, шляхом розбиття скла водійських дверей автомобіля «DAEWOO-Lanos», держномер НОМЕР_3, проникли до вказаного автомобілю, звідки таємно викрали майно, чим завдали потерпілому ОСОБА_7 матеріальної шкоди на загальну суму 5 000 грн.

Заслухавши доповідь судді про сутність судового рішення та апеляційної скарги, прокурора, який підтримав скаргу прокурора, обвинуваченого, який заперечував проти скарги, вивчивши матеріали провадження та перевіривши доводи апеляційної скарги, колегія суддів доходить наступного висновку.

Відповідно до норм, передбачених ч. 1 ст. 404 КПК України, вирок суду першої інстанції переглядається в межах апеляційної скарги.

Висновки суду першої інстанції про доведеність вини ОСОБА_2 у вчиненні злочинів при обставинах, зазначених у вироку, відповідають фактичним обставинам кримінального провадження, підтверджується матеріалами провадження, ніким, у тому числі, обвинуваченим, не оспорюються та є обґрунтованими.

Як свідчать матеріали судового кримінального провадження та зміст вироку, суд, встановивши фактичні обставини з дотриманням вимог КПК України, правильно кваліфікував дії обвинуваченого за ч. 2 ст. 185 КК України, як таємне викрадення чужого майна (крадіжка), вчинене повторно, за попередньою змовою групою осіб та за ст. 185 ч. 3 КК України як таємне викрадення чужого майна (крадіжка), вчинене повторно, за попередньою змовою групою осіб, поєднане із проникненням у сховище, що в апеляційній скарзі не оскаржується .

Згідно зі статтями 50, 65 КК України особі, яка вчинила злочин, має бути призначено покарання, необхідне і достатнє для її виправлення та попередження нових злочинів. Виходячи з указаної мети й принципів справедливості, співмірності та індивідуалізації, покарання повинно бути адекватним характеру вчинених дій, їх небезпечності та даним про особу винного. Отже ці дані підлягають обов'язковому врахуванню. Крім того, відповідно до положень ст. ст. 66, 67 КК України, під час вибору покарання мають значення обставини, які його пом'якшують та обтяжують.

З вироку вбачається, що суд, призначаючи покарання, відповідно до вимог ст. 65 КК України, крім ступеня тяжкості вчинених злочинів, які відповідно до ст. 12 КК України є злочином середньої тяжкості та тяжким злочином, урахував усі дані про особу обвинуваченого, а саме, що останній раніше судимий, за місцем мешкання характеризується позитивно, на час розгляду провадження одружився. Обставинами, що пом'якшують покарання, суд визнав повне визнання провини обвинуваченим, щире каяття, відшкодування шкоди потерпілим, а також думку потерпілого ОСОБА_6, який у судовому засіданні просив призначити ОСОБА_2 покарання без позбавлення волі.

З урахуванням зазначеного, суд за вчинені обвинуваченим злочини призначив йому покарання у виді позбавлення волі в межах санкцій ст. ст. 185 ч.2, 3 КК України на строк, який не є мінімальним, а більш суворе, ніж просить в апеляційній скарзі прокурор і дійшов висновку про можливість виправлення обвинуваченого без ізоляції від суспільства, тобто без відбування покарання з випробуванням із застосуванням ст. 75, 76 КК України.

В апеляційній скарзі прокурор, зазначаючи, що вирок суду є незаконним через невідповідність призначеного покарання тяжкості злочину та особі обвинуваченого внаслідок його м'якості, просить призначити ОСОБА_2 більш м'яке покарання, ніж призначив суд і при цьому не зазначає, в чому полягає незаконність вироку в цій частині та у зв'язку з чим вважає безпідставним застосування ст. 75 КК України, а в заявлених ним вимогах не визначає, в якій частині скасувати вирок, у тому числі не просить скасувати його в частині призначеного обвинуваченому покарання або застосування ст. ст. 75, 76 КК України.

Виходячи з викладеного та обставин, наявних про провадженню відповідно до змісту вироку, у тому числі думки потерпілого, який просив не позбавляти обвинуваченого волі, колегія суддів, погоджується з призначеним обвинуваченому покаранням та застосуванням ст. ст. 75, 76 КК України і не вбачає підстав для скасування вироку відповідно до вимог апеляційної скарги прокурора, в якій висновки суду не спростовані і не наведено на те достатніх і переконливих доводів, а також даних, які вказують на неможливість виправлення обвинуваченого без відбування покарання в місцях позбавлення волі відповідно до обставин, врахованих судом.

Доводи ж скарги про те, що суд не врахував при призначенні ОСОБА_2 покарання, що він з 28.04.2015 року по 20.06.2015 року знаходився у розшуку, колегія суддів вважає необґрунтованими, оскільки в матеріалах провадження відсутні будь-які дані про оголошення обвинуваченого в розшук.

Наведені обставини вказують на необґрунтованість та безпідставність, як доводів, так і вимог апеляційної скарги, у зв'язку з чим, вона підлягає залишенню без задоволення.

Керуючись ст. ст. 404, 407 КПК України, колегія суддів

ухвалила:

Апеляційну скаргу прокурора у кримінальному провадженні ОСОБА_3 залишити без задоволення.

Вирок Мелітопольського міськрайонного суду Запорізької області від 16 жовтня 2015 року щодо обвинуваченого ОСОБА_2 залишити без змін.

Ухвала апеляційного суду набирає законної сили з моменту її проголошення та на неї може бути подана касаційна скарга до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом трьох місяців з дня її проголошення.

Судді:

В.П. ЖовніренкоО.С. ШаповалВ.А. Фомін