Рішення № 55804693, 10.02.2016, Апеляційний суд Донецької області (м. Маріуполь)

22-ц/775/114/2016(м)

265/7275/15-ц

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

10 лютого 2016 року колегія суддів судової палати у цивільних справах Апеляційного суду Донецької області в складі:

головуючого Бугрим Л.М.

суддів Супрун М.Ю.., ОСОБА_1

при секретарі Зал Ю.С.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Маріуполі цивільну справу за апеляційними скаргами ОСОБА_2 та ОСОБА_3 на рішення Орджонікідзевського районного суду міста Маріуполя Донецької області від 01 грудня 2015 року за позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_4, ОСОБА_2 про стягнення суми боргу за договором позики,-

ВСТАНОВИЛА:

У листопаді 2015 року ОСОБА_3 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_4, ОСОБА_2 про стягнення суми боргу за договором позики. В обґрунтування позову посилався на те, що 3 лютого 2005 року між ним та відповідачем ОСОБА_4 було укладено договір позики грошових коштів у сумі 25500 грн. із зобов'язанням повернути отримані кошти до 1 березня 2005 року. При цьому в момент отримання грошових коштів ОСОБА_4 перебував у шлюбові із відповідачем ОСОБА_2, а грошові кошти були отримані в інтересах сім»ї , тому і відповідач ОСОБА_4 також повинна виконувати зобов'язання за договором позики. Раніше,рішенням Орджонікідзевського районного суду м. Маріуполя від 12 жовтня 2010 року на його користь з відповідачів у солідарному порядку було стягнуто борг за договором позики станом на 1 березня 2008 року,однак, до цього часу стягнуті за рішенням суду суми повністю не повернуті відповідачами.

За його розрахунками за період з 03.02.205 року по 03.12.15 року за 3955 днів сума процентів за користування коштами складає 252131 грн.. а оскільки за рішенням суду від 12.10.10 року було вже стягнуто 71400 грн., то стягненню підлягає сума 160731 грн. за вирахуванням стягнутих .

Також на його думку за порушення зобов'язання відповідачі повинні на підставі ст. 625 ЦК України сплатити йому суми інфляційних та 3% річних за період з березня 2005 року по вересень 2015 року. З врахуванням стягнутої суми інфляційних у розмірі 11170 грн. на його користь за рішенням Орджонікідзевського районного суду м. Маріуполя від 12.10.2010 року, просив стягнути з відповідачів 62270 грн. станом на вересень 2015 року. 3% річних за період 01.03.2005 року по 03.12.2015 року суму 8223грн. , а усього сума боргу складає 251224 грн., яку просив стягнути з відповідачів у солідарному порядку .

Рішенням суду позов ОСОБА_3 задоволено частково. Стягнуто солідарно з ОСОБА_4 та ОСОБА_2 на користь ОСОБА_3 заборгованість по відсоткам за користування грошовими коштами у сумі 20527 грн.50 коп., 3 % річних в сумі 2463 грн.30 коп., а усього 22990 грн.80 коп. Вирішено питання про розподіл судового збору.

Ухвалою суду від 11 грудня 2015 року в рішенні суду були виправлені арифметичні описки відносно розміру з% річних,які стягнуті в сумі 674 грн. 88 коп.,а тому загальна сума, яка підлягає стягнення з відповідачів становить 21202 грн.38 коп.,також змінено розмір судового збору.

На зазначене рішення суду позивачем ОСОБА_3 та відповідачем ОСОБА_2 подані апеляційні скарги.

В апеляційній скарзі ОСОБА_3 посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального закону просив рішення суду змінити та стягнути суму боргу з відповідачів у повному обсязі .

В обґрунтування доводів апеляційної скарги ОСОБА_3 посилався на те, що судом було допущено порушення вимог ст. 534 ЦК України щодо черговості заліку сплачених сум,що необґрунтовано зменшило суму боргу . Також вважав ,що судом не було враховано , що сума боргу не сплачувалась відповідачами повністю , а тому суд невірно зробив висновки щодо переривання строку позовної давності , не врахував що попереднє рішення суду від 12.10.2010 року про стягнення суми боргу з відповідачів на його користь за цим же договором позики виконувалось у примусовому порядку державною виконавчою службою, і сплата відповідачами сум боргу свідчить про визнання ними боргу , а оскільки до цього часу борг не погашено ,тому строк позовної давності не переривався і не є пропущеним на пред'явлення вимог до відповідачів.

В апеляційній скарзі ОСОБА_2 ставила питання про скасування рішення суду в частині стягнення процентів за користування грошовими коштами у розмірі 20527 грн.50 коп. та відмову у позові в цієї частині.

В обґрунтування апеляційної скарги вона посилалась на те,що умови договору позики є кабальними,оскільки за користування грошовими коштами вона фактично повинна сплатити 91,25 % . Судом не було враховано пояснення її колишнього чоловіка ОСОБА_4 про те, що він повністю повернув борг у сумі еквівалентній 11500 доларів США та не витребував від позивача розписки про повернення цього боргу. Вона вимушена сплатити позивачеві за першим рішенням суду від 12.10.2010 року 47892 грн.. із стягнутих 78070грн грн., а тому вважала ,що виплачена нею сума перекриває основу суму боргу та суму процентів за користування кредитом, а тому в позові про стягнення суми процентів за користування грошовими коштами просила відмовити.

В судовому засіданні апеляційного суду позивач ОСОБА_3 підтримував доводи апеляційної скарги , просив рішення суду змінити та задовольнити позов у повному обсязі.

Відповідач ОСОБА_2 також підтримувала доводи своєї апеляційної скарги , просила рішення суду в частині стягнення відсотків за користування грошовими коштами скасувати та у позові відмовити.

Відповідач ОСОБА_4 посилався на те, що він розрахувався з позивачем , однак відповідної розписки у нього немає . Він не міг пояснити чому він 03.02.2005 року підписав договір позики на суму 25500 грн., у той час як фактично кошти у ОСОБА_3 не отримував .

Заслухавши доповідь судді, вислухавши пояснення сторін , перевіривши матеріали справи та доводи апеляційних скарг, колегія суддів вважає , що апеляційна скарга ОСОБА_2 підлягає відхиленню, апеляційна скарга ОСОБА_3 підлягає частковому задоволенню, а рішення суду - скасуванню з постановленням нового рішення, яким позовні вимоги ОСОБА_3 слід задовольнити частково виходячи з наступного

Відповідно до вимог ст. 213 ЦПК України рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим . Законним є рішення , яким суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства, вирішив справу згідно з законом . Обґрунтованим є рішення ухвалене на основі повного і всебічно з'ясованих обставин , на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Між тим, вказаним вимогам рішення суду не відповідає, оскільки постановлено з порушенням норм матеріального права .

Зокрема, судом першої інстанції встановлено, що відповідно до договору позики від 3 лютого 2005 року ОСОБА_4 отримав у ОСОБА_3 грошові кошти в сумі 25500 грн., які зобов'язався повернути не пізніше 1 березня 2005 року. За умовами вказаного договору позики позичальник сплачує позикодавцю за користування позикою 0,25 % за кожен день до моменту повернення позики. Крім цього, позичальник зобов'язується сплатити позикодавцю за прострочення платежів пеню, 3 % річних та інфляційні суми. Факт передання грошових коштів підтверджується змістом договору позики, за яким 25500 грн. були отримані ОСОБА_4,підписом позикодавця ОСОБА_3 та позичальника ОСОБА_4 (а. с. 5). Вказані обставини щодо укладання договору позики та його умов перевірялись раніше та встановлені судом , що вбачається із тексту рішення Орджонікідзевського районного суду міста Маріуполя від 12 жовтня 2010 року за аналогічним позовом ОСОБА_3 до відповідачів ОСОБА_4 та ОСОБА_2 Цим рішенням суду позовні вимоги ОСОБА_3 були задоволені і на користь ОСОБА_3 з відповідачів ОСОБА_4 та ОСОБА_2 стягнута заборгованість за договором позики від 3 лютого 2005 року в загальній сумі 128070 грн., яка складалась з суми позики - 25500 грн.,відсотків за користування кредитом в сумі - 71400 грн., пені за порушення умов договору - 20000 грн., з інфляційних в сумі 11170 грн.. При цьому вказаним рішенням суду було встановлено, що договір позики від 3 лютого 2005 року був укладений ОСОБА_4 в інтересах його сім'ї, оскільки він знаходився на момент укладення вказаної угоди із ОСОБА_2 в юридичному шлюбові , внаслідок чого подружжя повинно нести солідарну відповідальність перед позикодавцем (а. с. 3-4).

Натомість, відповідно до рішення Апеляційного суду Донецької області від 14 грудня 2010 року рішення Орджонікідзевського районного суду м. Маріуполя від 12 жовтня 2010 року суду в частині стягнення з ОСОБА_4 та ОСОБА_2 боргу за відсотками за користування коштами за договором позики від 3 лютого 2005 року в сумі 30000 грн., а також пені в сумі 20000 грн. скасовано із закриттям провадження у цій частині внаслідок відмови ОСОБА_3 від стягнення з відповідачів таких сум. Стягнуто солідарно з відповідачів на користь позивача відсотки за користування грошовими коштами за період з 3 лютого 2005 року до 1 березня 2008 року в сумі 41400 грн. В іншій частині рішення суду першої інстанції було залишено без змін. Рішення суду апеляційної інстанції було залишено без змін також ухвалою Вищого Спеціалізованого Суду з розгляду цивільних і кримінальних справ від 14 грудня 2011 року (а. с. 6-8, 9-12 т. 1).

Таким чином з відповідачів за договором позики від 3 лютого 2005 року було на користь ОСОБА_3 загалом стягнуто 78070 грн. за попередніми рішеннями судів ( районного та апеляційного ), що складається з суми боргу за позикою - 25500 грн.,суми відсотків за користування коштами у розмірі 41400 грн., компенсації індексу інфляції в сумі 11170 грн.

Задовольняючі позовні вимоги частково за рішенням суду , яке оскаржується , суд першої інстанції виходив з того, що за попереднім рішенням суду відповідач ОСОБА_2 у погашення сум боргу сплатила ОСОБА_3 47892 грн. і із цієї суми вона вже станом на 27 вересня 2013 року сплатила на картку позивача 27001 грн. 46 коп. і виходячи з цього суд вважав, що саме станом на 27 вересня 2013 року ОСОБА_2 сплатила суму позики за договором, яка складає 25500 грн. і з цього часу нарахування відсотків за користування грошовими коштами, інфляційних сум та 3% вважав неправомірними. Також застосовуючи строк позовної давності за клопотанням відповідача ОСОБА_2 суд прийшов до висновку, що вимоги ОСОБА_3, повинні бути розглянуті та задоволені за період з 9 листопада 2012 року по 27 вересня 2013 року, оскільки право на звернення до суду у позивача виникло з часу неотримання останнього платежу.

Однак колегія суддів з такими висновками не може погодитись виходячи з наступного .

Положеннями статті 534 ЦК України визначено, що у разі недостатності суми проведеного платежу для виконання грошового зобов'язання у повному обсязі ця сума погашає вимоги кредитора у такій черговості, якщо інше не встановлено договором: 1) у першу чергу відшкодовуються витрати кредитора, пов'язані з одержанням виконання; 2) у другу чергу сплачуються проценти і неустойка; 3) у третю чергу сплачується основна сума боргу.

Отже, сплачені боржником кошти спрямовувалися на погашення сум заборгованості по процентах, та по сумі індексу інфляції , а оскільки сплачена відповідачем ОСОБА_2 сума 47892 грн не перекривала сум заборгованості по процентам за користування коштами та компенсацію індексу інфляції , які загадом складають суму 52570 грн, то сума основного боргу залишилася незмінною та становить 25500 грн.

Таким чином, колегія суддів доходить висновку про те, що сума боргу фактично відповідачами сплачена не була на час пред»явлення нового позову , а тому висновок суду щодо припинення у позивача права на подальше стягнення процентів за користування грошовими коштами та на подальше стягнення інфляційних сумм та 3% річних припинилось 27 вересня 2013 року у зв»язку зі сплатою відповідачем 27001 грн. 46 коп є помилковим.

Разом з тим ,колегія суддів вважає, що вимоги позивача ОСОБА_3 щодо стягнення процентів за користування кредитом , інфляційних та 3% річних за порушення зобов»язання підлягають задоволенню лише в межах строку позовної давності.

Як вбачається з попереднього рішення Орджонікізевського районного суду м. Маріуполя від 12 жовтня 2010 року відсотки за користування грошовими коштами, інфляційні суми були стягнуті за період з лютого 2005 року по 1 березня 2008 року. Рішення апеляційного суду , яким частково було змінено рішення районного суду набрало чинності 14 грудня 2010 року.

Новий позов ОСОБА_3 до відповідачив було пред»явлено 9 листопада 2015 року за період з 3 лютого 2005 року по 03.12.2015 року незважаючі навіть на те, що першим рішенням позивачеві вже були задоволені вимоги за період з 3 лютого 2005 року по 1 березня 2008 року.

Між тим, у процесі розгляду справи ОСОБА_2 було подано заяву про застосування строку позовної давності до спірних правовідносин., тому колегія суддів доходить висновку про необхідність застосування строку позовної давності передбаченого ст.257 ЦК України до спірних правовідносин та задоволення позову про стягнення відсотків за користування грошовими коштами, інфляційних ( компенсацію індексу інфляції ) та 3% річних за порушення зобов»язання в межах строку позовної давності , тобто за період з 9 листопада 2012 року по 9 листопада 2015 року .

Згідно зі ст. 1046 ЦК України за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов'язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості.

Відповідно до ч. 1 ст. 631 ЦК України строком договору є час, протягом якого сторони можуть здійснити свої права і виконати свої обов'язки відповідно до договору.

У відповідності до ч. 1 та ч. 3 ст. 1049 ЦК України позичальник зобов'язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором.

Позика вважається повернутою в момент зарахування грошової суми, що позичалася, на його банківський рахунок або реального повернення коштів позикодавцеві.

Ухвалення рішення суду про стягнення грошової суми за договором позики за змістом частини третьої статті 1049 ЦК України не припиняє обов'язку позичальника сплати проценти за користування грошима, передбачені статтею 1048, та суму передбачену статтею 625 цього Кодексу.

Відповідно до ч. 1 ст. 1048 ЦК України позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. Якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки НБУ.

Крім того, згідно із ч. 2 ст. 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Частиною першої статті 1050 ЦК України передбачено, що якщо позичальник своєчасно не повернув суму позики, він зобов'язаний сплатити грошову суму відповідно до статті 625 цього Кодексу.

Колегія суддів вважає ,що оскільки відповідачі не сплатили суму боргу , то у позивача виникло право в межах строку позовної давності на подальше стягнення процентів за користування грошовими коштами у розмірі 0,25% за кожен день, 3% річних від простроченої суми та на компенсацію індексу інфляції .

Такі висновки узгоджуються з правовою позицією, висловленою Верховним Судом України у Постанові від 02 вересня 2015 року при розгляді справи № 6-369цс15..

Таким чином, заборгованість відповідачів з повернення відсотків за користування позикою, інфляційних та 3% річних підлягають стягненню за період з 9 листопада 2012 року по 9 листопада 2015 року.

Відсотки за користування грошовими коштами згідно договору в розмірі 0,25 % за кожний день за вказаний період (який складає 1096 днів ) становлять суму 69870 грн. ( 25500 грн. :100 % х0,25% х 1096 днів ) .

Індексація суми боргу за порушення виконання зобов'язання за договором позики згідно зі ст. 625 ЦК України за період з 09.11.2012 року по 09.11.2015 року становить суму 17263 грн. 50 коп.(25500грн х100,5% х 124,9 % х 142,3% -25500 грн ).

3% річних за порушення виконання зобов'язання за період з 09.11.2012 по 09.11.2015 року становлять суму 2297,10 грн .(25500 :100 % х 3 :365 х1096 днів ).

Таким чином, з відповідачів ОСОБА_4 та ОСОБА_2 у солідарному порядку на користь ОСОБА_3 слід стягнути за період з 9 листопада 2012 року по 9 листопада 2015 року суму відсотків за користування грошовими коштами у розмірі 69870 грн., інфляційні ( індексацію суму боргу ) за порушення виконання зобов'язання в розмірі 17263грн 50 коп.., 3% річних за порушення виконання зобов'язання в розмірі 2297 грн.10 коп., а усього слід стягнути суму 89430 грн. 10 коп.

В іншій частині вимог ОСОБА_3 слід відмовити.

Оскільки колегією суду скасовується рішення суду , то відповідно до цього підлягає скасуванню і ухвала суду від 13 грудня 2015 року про виправлення описок в цьому рішенні суду .

З огляду на зазначене відсутні підстави для задоволення апеляційної скарги відповідача ОСОБА_2 та відмови у позові про стягнення відсотків за користування грошовими коштами .

В порядку ч.2 ст. 88 ЦПК України на користь держави слід стягнути з відповідачів судовий збір у сумі 1878 грн. 04 коп. ( 894 грн. 30 коп. при подачі позову + 983 грн.74 коп. за подачу апеляційної скарги ), оскільки позивач як інвалід другої групи при подачи позову та апеляційної скарги звільняється від його сплати.

Керуючись ст. ст.. 303, 304, 307, 309, 316 ЦПК України, колегія суддів,

В И Р І Ш И Л А :

Апеляційну скаргу ОСОБА_2 відхилити.

Апеляційну скаргу ОСОБА_3 задовольнити частково.

Рішення Орджонікідзевського районного суду міста Маріуполя Донецької області від 01 грудня 2015 року та ухвалу того ж суду про виправлення описки у рішенні суду від 13 грудня 2015 року скасувати.

Позовні вимоги ОСОБА_3 задовольнити частково.

Стягнути солідарно з ОСОБА_2 та ОСОБА_4 на користь ОСОБА_3 заборгованість по процентам за користуванням кредитом за період з 09 листопада 2012 року по 09 листопада 2015 року у сумі 69870 (шістдесят дев'ять тисяч вісімсот сімдесят ) грн., три відсотки річних за порушення виконання зобов'язання у сумі 2297 ( дві тисячі двісті дев'яносто сім ) грн. , інфляційні у сумі 17263 ( сімнадцять тисяч двісті шістдесят три) грн. 50 коп., а усього 89430( вісімдесят дев'ять тисяч чотириста тридцять ) грн. 50 коп ,, а також судовий збір в доход держави в сумі 1878 (одну тисячу вісімсот сімдесят вісім ) грн.04 коп. .

Рішення апеляційного суду набирає законної сили після його проголошення та може бути оскаржене в касаційному порядку до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ на протязі двадцяти днів з дня набрання ним чинності.

Головуючий: Л.М.Бугрим

Судді: М.Ю.Супрун

ОСОБА_1