Ухвала суду № 55803151, 11.02.2016, Одеський апеляційний адміністративний суд

ОДЕСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

11 лютого 2016 р.м.ОдесаСправа № 815/3318/15

Категорія: 3.4 Головуючий в 1 інстанції: Аракелян М. М.

Одеський апеляційний адміністративний суд в складі колегії:

судді доповідача ОСОБА_1 суддів ОСОБА_2 ОСОБА_3за участю: секретаряОСОБА_4представника апелянта ОСОБА_5

представника позивача - ОСОБА_6

розглянувши в у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Державної міграційної служби України на постанову Одеського окружного адміністративного суду від 23 жовтня 2015 року по справі за позовом ОСОБА_7 Брган до Державної міграційної служби, за участю третьої особи без самостійних вимог на стороні відповідача Головне управління ДМС України в Одеській області, про визнання неправомірним та скасування рішення та зобовязання вчинити певні дії, -

В С Т А Н О В И В:

ОСОБА_7 Брган звернувся до суду першої інстанції з позовом, в якому просив визнати неправомірним та скасувати рішення Державної міграційної служби України №326-15 від 23.04.2015 року про відмову в наданні статусу біженця або особи, яка потребує додаткового захисту та зобовязати Державну міграційну службу України прийняти рішення про визнання позивача біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що він є громадянином ОСОБА_8 Арабської Республіки, але не може та не бажає користуватись захистом своєї країни та не може повернутись до країни своєї громадянської належності, з причин ситуації загальнопоширеного насильства, а також через побоювання за своє життя. Інформація по країні походження підтверджує наявність підстав для визнання його біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту.

Постановою Одеського окружного адміністративного суду від 23 жовтня 2015 року позов задоволений частково. Суд визнав протиправним та скасував оскаржуване рішення, зобовязав Державну міграційну службу України повторно розглянути матеріали особової справи ОСОБА_7 Брган з прийняттям рішення відповідно до ст.10 Закону України «Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства» за заявою позивача від 25.07.2013 року про визнання біженцем.

В апеляційній скарзі Державна міграційна служба України, посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, просить скасувати оскаржувану постанову та прийняти нову, якою у задоволенні позовних вимог відмовити.

Розглянувши матеріали справи, заслухавши суддю-доповідача, перевіривши законність і обґрунтованість судового рішення в межах заявлених вимог і доводів апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Судом першої інстанції у справі зясовано, що ОСОБА_7 Брган, ІНФОРМАЦІЯ_1, є громадянином ОСОБА_8 Арабської Республіки, місце народження м. Дамаск, Сирія. За національністю араб, за віросповіданням мусульманин-суніт, має вищу освіту, неодружений, національний НОМЕР_1, виданий 10.04.2011 року Посольством Сирії в м. Дубаі, дійсний до 09.04.2013 року.

25.07.2013 року позивач звернувся до Головного ОСОБА_9 ДМС України в Одеській області (далі ОСОБА_9) із заявою про надання статусу біженця, або особи, яка потребує додаткового або тимчасового захисту, у зв`язку із насильством та гуманітарними наслідками нестабільної ситуації, що склалася в Сирії.

За результатами розгляду особової справи заявника ОСОБА_9 склало висновок від 17.03.2015 року про відмову позивачеві у визнанні біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, на підставі абз.4 ч.1 ст.6 Закону України «Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту».

Вказаний висновок обґрунтований том, що заявником не надано жодних фактів серйозної і не вибіркової загрози життю, фізичній цілісності чи свободі в країні громадянського походження. Перевіркою не встановлено жодних фактів щодо можливості застосування до заявника нелюдського поводження або катування у разі повернення на Батьківщину, а загострення ситуації в Сирії не може слугувати підставою для отримання міжнародного захисту.

Оскільки заявник впродовж 2011 -2013 років нелегально знаходився на території України та не звертався за захистом, а у червні 2011 року, тобто у період загострення ситуації в державі свого походження, повертався до Сирії в м. Дамаск, відповідач дійшов висновку про відсутність у заявника потреб у захисті на території України.

Рішенням Державної міграційної служби України № 326-15 від 23.04.2015 року, на підставі ст.10 вищевказаного Закону, підтримано висновок ОСОБА_9, у наданні статусу біженця або особи, яка потребує додаткового захисту в Україні позивачу відмовлено, про що останнього повідомлено 02.06.2015 року.

Вирішуючи справу, суд першої інстанції виходив з того, що оскаржуване рішення не ґрунтується на вимогах законодавства, є протиправним та підлягає скасуванню.

Колегія суддів такий висновок суду першої інстанції вважає правильним, з огляду на наступне.

Відповідно до положень ст.1 Міжнародної конвенції про статус біженців від 28.07.1951 року, п.1 ч.1 ст.1 Закону України "Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту" біженець - особа, яка не є громадянином країни прибуття, внаслідок ґрунтовних побоювань стати жертвою переслідувань за ознаками раси, віросповідання, національності, громадянства (підданства), належності до певної соціальної групи або політичних переконань, перебуває за межами країни своєї громадянської належності та не може користуватися цим захистом внаслідок таких побоювань, або, не маючи громадянства (підданства) і перебуваючи за межами країни свого попереднього постійного проживання, не може чи не бажає повернутися до неї внаслідок зазначених побоювань

Пунктом 13 цієї ж статті Закону передбачено, що особа, яка потребує додаткового захисту, - особа, яка не є біженцем відповідно до Конвенції про статус біженців 1951 року і Протоколу щодо статусу біженців 1967 року та цього Закону, але потребує захисту, оскільки така особа змушена була прибути в Україну або залишитися в Україні внаслідок загрози її життю, безпеці чи свободі в країні походження через побоювання застосування щодо неї смертної кари або виконання вироку про смертну кару чи тортур, нелюдського або такого, що принижує гідність, поводження чи покарання.

Конвенцією про статус біженців 1951 року і Протоколом 1967 року визначено, що поняття "біженець" включає в себе чотири основні підстави, за наявності яких особі може бути надано статус біженця: 1) знаходження особи за межами країни своєї національної належності або, якщо особа не має визначеного громадянства, за межами країни свого колишнього місця проживання; 2) наявність ґрунтованих побоювань стати жертвою переслідувань; 3) побоювання стати жертвою переслідування повинно бути пов'язане з ознаками, які вказані в Конвенції про статус біженців, а саме: а) расової належності; б) релігії; в) національності (громадянства); г) належності до певної соціальної групи; д) політичних поглядів; 4) неможливістю або небажанням особи користуватися захистом країни походження наслідок таких побоювань.

Підтвердження обґрунтованості побоювань переслідування (через інформацію про можливість таких переслідувань у країні походження біженця) можуть отримуватися від особи, яка шукає статусу біженця, та незалежно від неї - з різних достовірних джерел інформації, наприклад, із резолюцій Ради Безпеки ООН, документів і повідомлень Міністерства закордонних справ України, інформації, зібраної та проаналізованої Державною міграційною службою України, ОСОБА_9 Верховного Комісара ООН у справах біженців, Правил розгляду заяв та оформлення документів, необхідних для вирішення питання про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, втрату і позбавлення статусу біженця та додаткового захисту і скасування рішення про визнання особи біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, затверджених наказом Міністерства внутрішніх справ України від 07 вересня 2011 року №649, інших міжнародних, державних та неурядових організацій, із публікацій у засобах масової інформації, а також з інформаційних носіїв, які розповсюджуються Регіональним представництвом ОСОБА_9 Верховного Комісара ООН у справах біженців у Білорусі, Молдові, Україні. Для повноти встановлення обставин у таких справах, як правило, слід використовувати більш ніж одне джерело інформації про країну походження.

В свою чергу, ситуація виникнення цілком обґрунтованих побоювань переслідування може скластися як під час знаходження людини у країні свого походження (у цьому випадку особа залишає країну у пошуках притулку), так і під час знаходження людини в іноземній державі, через деякий час після від'їзду з країни походження (тобто ситуація в країні походження змінилася після від'їзду, породжуючи серйозну небезпеку для заявника), або може ґрунтуватися на діях самого заявника після його від'їзду, коли повернення до країни походження стає небезпечним. Але таке цілком обґрунтоване побоювання повинно існувати в теперішній час.

Ситуація в країні походження при визнанні статусу біженця є доказом того, що суб'єктивні побоювання стати жертвою переслідування є цілком обґрунтованими, тобто підкріплюються об'єктивним положенням у країні.

Як зазначено у п.10 постанови Пленуму Вищого адміністративного суду України від 25.06.2009 року № 1 "Про судову практику розгляду спорів щодо статусу біженця та особи, яка потребує додаткового або тимчасового захисту, примусового повернення і примусового видворення іноземця чи особи без громадянства з України та спорів, пов'язаних із перебуванням іноземця та особи без громадянства в Україні" при розгляді справ щодо статусу біженця та особи, яка потребує додаткового захисту, примусового видворення іноземця чи особи без громадянства з України та спорів, пов'язаних із перебуванням іноземця та особи без громадянства в Україні, необхідно враховувати, що інформація про країну походження належить до загальновідомої інформації. Відповідно до частини другої статті 72 КАС України обставини, визнані судом загальновідомими, не потрібно доказувати.

Ненадання документального доказу усних тверджень не повинно бути перешкодою в прийнятті заяви чи прийнятті об'єктивного рішення щодо статусу біженця та особи, яка потребує додаткового або тимчасового захисту, з урахуванням принципу офіційності, якщо такі твердження збігаються з відомими фактами та загальна правдоподібність яких є достатньою.

При розгляді справ щодо статусу біженця та особи, яка потребує додаткового захисту необхідно враховувати, що інформація про країну походження належить до загальновідомої інформації. Відповідно до частини другої статті 72 КАС України обставини, визнані судом загальновідомими, звільнені від подальшого доказування.

Як вірно зазначив суд першої інстанції, станом на час прийняття міграційною службою рішення щодо відмови у визнанні позивача біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, а саме у квітні 2015року, рівень насильства в основних містах і районах бойових дій в Сирії перебуває на такому рівні, що існують серйозні підстави вважати, що особа, тільки своєю присутністю там протягом будь-якого відрізка часу, стикається з реальним ризиком шкоди, що загрожує їх життю, або особистої недоторканності. Внутрішнє переміщення в межах Сирії, з метою уникнути ризику невибіркового насильства занадто малоймовірно, щоб відповідати вимогам "можливості" і розумності через дуже обмежену можливість переміщатися і безпечно пересуватися з однієї частини Сирії в іншу, а також непередбачуваність ситуації насильства в області пропонованого переміщення в поєднанні з гуманітарною ситуацією для внутрішньо-переміщених осіб.

В Рекомендаціях УВКБ ООН за питанням міжнародного захисту відносно осіб, які залишають ОСОБА_8 Арабську Республіку (Редакція IIІ) від 27.10.2014 року зазначено, що після видання УВКБ ООН у жовтні 2013 року Рекомендацій з питання міжнародного захисту щодо осіб, які покидають ОСОБА_8 Арабську Республіку (Редакція II) ситуація в Сирії в плані безпеки, дотримання прав людини, переміщення і гуманітарних потреб ще більше загострилася. Таким чином колегія суддів вважає правильним висновок суду першої інстанції, що загальновизнані факти щодо ситуації в Сирії, яка склалася на момент розгляду заяви позивача підтверджують обґрунтованість побоювань позивача щодо можливості стати жертвою переслідувань в разі повернення до Сирії.

Статтею 3 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року, яка ратифікована Україною Законом від 17.07.1997 року № 475/97-ВР, визначено, що нікого не може бути піддано катуванню або нелюдському чи такому, що принижує гідність, поводженню або покаранню.

В рішенні Європейського Суду з прав людини у справі Суфі і Елмі проти Сполученого Королівства (8319/07 та 11449/07, рішення від 28.06.2011р.) суд зазначив, що повернення особи у ситуацію громадської війни може складати загрозу тортур, нелюдського або такого, що принижує гідність, поводження чи покарання.

Рішенням Європейського Суду з прав людини у справі Аль-Хусін проти Боснії та Герцеговини (3727/08 рішення від 07.02.2012р.) суд визнав, що повернення особи в Сирію, враховуючи ситуацію з правами людини і те, що ситуація в країні погіршується з початку політичного протесту і громадських заворушень в березні 2011р., призведе до порушення ст. 3 Конвенції.

Норми міжнародного права передбачають надання особі міжнародного захисту, а саме надання статусу особи, яка потребує додаткового захисту, враховуючи ситуацію в Сирії.

Аналіз наведених обставин дає підстави для висновку, що ДМС України прийняла рішення на підставі лише формального застосування норм Закону України "Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту", не надала належної оцінки доводам позивача, внаслідок чого прийняла необґрунтоване рішення про відмову у задоволенні заяви про надання статусу біженця або особи, яка потребує додаткового захисту.

Таким чином колегія суддів вважає правильним висновок суду першої інстанції про зобовязання Державної міграційної служби України повторно розглянути матеріали особової справи №2013OD0366 ОСОБА_7 Брган та прийняти відповідне рішення, оскільки діючим законодавством передбачена виключна компетенція відповідача приймати рішення про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту.

Враховуючи викладене колегія суддів приходить до висновку, що судом першої інстанції належним чином з'ясовані всі обставини справи, їм надано правильну юридичну оцінку, порушень норм матеріального та процесуального права, які могли б призвести до зміни чи скасування рішення суду не встановлено. Постанова суду першої інстанції викладена достатньо повно, висновки обґрунтовані з посиланням на конкретні норми Законів України та відповідають чинному законодавству, доводи апеляційної скарги цих висновків суду не спростовують.

За таких обставин підстав для скасування постанови суду першої інстанції та задоволення апеляційної скарги не вбачається.

Керуючись ст.ст.195, 196, п.1 ч.1 ст. 198, ст.200, п.1 ч.1 ст.205, ст.ст. 206, 254 КАС України, суд, -

У Х В А Л И В:

Апеляційну скаргу Державної міграційної служби України залишити без задоволення.

Постанову Одеського окружного адміністративного суду від 23 жовтня 2015 року по справі за позовом ОСОБА_7 Брган до Державної міграційної служби, за участю третьої особи без самостійних вимог на стороні відповідача Головне управління ДМС України в Одеській області, про визнання неправомірним та скасування рішення та зобовязання вчинити певні дії залишити без змін.

Ухвала апеляційного суду набирає законної сили з моменту її проголошення, однак може бути оскаржена безпосередньо до Вищого адміністративного суду України протягом двадцяти днів з дня виготовлення повного тексту.

Суддя - доповідач: Судді :/підпис/ОСОБА_1 ОСОБА_2 /підпис/ОСОБА_3