Ухвала суду № 55802124, 11.02.2016, Дніпропетровський апеляційний адміністративний суд

ДНІПРОПЕТРОВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

У Х В А Л А

і м е н е м У к р а ї н и

11 лютого 2016 рокусправа № 804/15593/15

Дніпропетровський апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів: головуючого судді:Богданенка І.Ю.,

суддів: Уханенка С.А. Божко Л.А. ,

розглянувши в порядку письмового провадження в м. Дніпропетровську апеляційну скаргу ОСОБА_1

на постанову Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 15 грудня 2015 року

у справі №804/15593/15

за позовом ОСОБА_1

до Лівобережної об'єднаної державної податкової інспекції м. Дніпропетровська Головного управління ДФС у Дніпропетровській області

про визнання протиправними дій,

ВСТАНОВИВ:

У листопаді 2015 року ОСОБА_1 звернулася у Дніпропетровський окружний адміністративний суд з позовом до Лівоборежної обєднаної державної податкової інспекції м. Дніпропетровська Головного управління ДФС у Дніпропетровській області про визнання протиправними дій щодо оформлення та надіслання податкового повідомлення-рішення від 07 травня 2015 року №1645-15 за формою «ф» без фрази (припису) «розрахунок податкового зобов'язання додається» та без додатку до податкового повідомлення-рішення розрахунку податкового зобов'язання.

Постановою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 15 грудня 2015 року позовні вимоги задоволені.

ОСОБА_1 подала апеляційну скаргу на постанову суду першої інстанції, в якій посилаючись на те, що судом справа по суті вирішена правильно, просить змінити мотивувальну частину шляхом скасування обставин, встановлених судом.

Перевіривши законність та обґрунтованість постанови суду першої інстанції, дослідивши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, суд апеляційної інстанції вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції виходив з того, що податкове повідомлення-рішення не відповідає додатку №1 Порядку направлення органами державної податкової служби податкових повідомлень-рішень платникам податків, оскільки у ньому відсутня фраза (припис) «розрахунок податкового зобов'язання додається», а також з фактичного не додання до рішення розрахунку податкового зобов'язання.

За доводами апеляційної скарги, суд першої інстанції при встановленні обставин справи, помилково зазначив, що: відповідачем податковим повідомленням-рішенням визначено грошове зобовязання, а не податкове зобовязання; розрахунок зобовязання є його обґрунтуванням, а не інформацією; відповідачем не порушені вимоги статей 15, 21 Закону України «Про оренду землі», статті 7, пункти 288.1, 288.2 статті 288 Податкового кодексу України.

Також, позивач зазначає, що відповідач порушив пункт 286.5 статті 286 Податкового кодексу України, оскільки податкове повідомлення рішення може бути винесене до фізичної особи власника земельної ділянки або земельних часток, а також постійних землекористувачів щодо сплати земельного податку, а не до фізичної особи, яка має права та обовязки за умовами договору оренди землі.

Як підтверджується матеріалами справи, відповідач сформував та направив позивачу податкове повідомлення-рішення від 07 травня 2015 року № 1645-15 форми «ф» (додаток 1 до Порядку направлення органами податкової служби податкових повідомлень-рішень платникам податків), яким визначив останньому податкове зобов'язання з орендної плати за землю (а.с. 6).

Відповідно до підпункту 14.1.39 пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу України (в редакції чинній на час виникнення спірних відносин), грошове зобовязання платника податків це сума коштів, яку платник податків повинен сплатити до відповідного бюджету як податкове зобовязання та/або штрафну (фінансову) санкцію, що справляється з платника податків у звязку з порушенням ним вимог податкового законодавства та іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на контролюючі органи, а також санкції за порушення законодавства у сфері зовнішньоекономічної діяльності.

Згідно з пунктом 14.1.156 пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу України, податкове зобовязання сума коштів, яку платник податків, у тому числі податковий агент, повинен сплатити до відповідного бюджету як податок або збір на підставі, в порядку та строки, визначені податковим законодавством (у тому числі сума коштів, визначена платником податків у податковому векселі та не сплачена в установлений законом строк).

Пунктом 14.1.157 пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу України встановлено, що податкове повідомлення-рішення письмове повідомлення контролюючого органу (рішення) про обов'язок платника податків сплатити суму грошового зобов'язання, визначену контролюючим органом у випадках, передбачених цим Кодексом та іншими законодавчими актами, контроль за виконанням яких покладено на контролюючі органи, або внести відповідні зміни до податкової звітності.

Вирішуючи справу по суті, застосовуючи норми матеріального права, суд першої інстанції не ототожнював, поняття податкового та грошового зобовязання платника податків.

Отже, доводи апеляційної скарги в цій частині зводяться лише до описки.

Відповідно до пункту 286.5 статті 286 Податкового кодексу України, нарахування фізичним особам сум податку проводиться контролюючими органами, які видають платникові до 1 липня поточного року податкове повідомлення-рішення про внесення податку за формою, встановленою у порядку визначеному статтею 58 цього Кодексу.

За змістом пункту 58.1 статті 58 Податкового кодексу України (в редакції чинній на час виникнення спірних відносин) до податкового повідомлення-рішення додається розрахунок податкового зобов'язання та штрафних (фінансових) санкцій. Форма та порядок надіслання податкового повідомлення-рішення і розрахунку грошового зобов'язання визначається центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну податкову і митну політику.

Відповідно до пункту 2.2 Порядку направлення органами державної податкової служби податкових повідомлень-рішень платникам податків, затвердженого наказом Міністерства фінансів України №1236 від 28 листопада 2012 року (далі Порядок), відповідний структурний підрозділ органу державної податкової служби складає податкове повідомлення-рішення, зокрема, за формою згідно з додатком 1 для платників податків фізичних осіб (форма «Ф»), якщо відповідно до законодавства орган державної податкової служби самостійно визначає податкове зобов'язання платника податків з причин, не пов'язаних із порушенням податкового або іншого законодавства.

Згідно з пунктом 2.4 Порядку, до податкового повідомлення-рішення додається розрахунок податкового зобов'язання та штрафних (фінансових) санкцій (штрафів) з наведенням у ньому дати та номера декларації (уточнюючого розрахунку) відповідного звітного періоду, щодо якого здійснюється розрахунок податкового зобов'язання, а також іншої інформації, необхідної для визначення грошового зобов'язання.

Отже в розумінні пункту 2.4 Порядку у розрахунку зобовязання зазначається саме інформація, необхідна для визначення грошового зобовязання.

Розрахунок, як обґрунтування податкового повідомлення-рішення є оціночною категорією сукупності тієї інформації, що міститься у розрахунку.

Згідно з пунктом 14.1.73 Податкового кодексу України, землекористувачі юридичні та фізичні особи (резиденти і нерезиденти), яким відповідно до закону надані у користування земельні ділянки державної та комунальної власності, у тому числі на умовах оренди.

З урахуванням перебування земельної ділянки у позивача на умовах оренди, на спірні правовідносини поширюються положення пункту 286.5 статті 286 Податкового кодексу України.

Крім того, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку, що відповідачем під час винесення податкового повідомлення-рішення від 07 травня 2015 року №1645-15 за формою «ф» не порушено вимоги статей 15, 21 Закону України «Про оренду землі», статті 7, пунктів 288.1 та пункту 288.2 статті 288 Податкового кодексу України.

Правова позиція щодо застосування зазначених норм матеріального права висловлена колегією суддів Судової палати в адміністративних справах Верховного Суду України у постанові від 02 грудня 2014 року по справі № 21-274а14.

Так, з 1 січня 2011 року набрав чинності Податковий кодексу України, який, відповідно до пункту 1.1 статті 1 регулює відносини, що виникають у сфері справляння податків і зборів, і, зокрема, визначає вичерпний перелік податків та зборів, що справляються в Україні, та порядок їх адміністрування, платників податків та зборів, їх права та обов'язки, компетенцію контролюючих органів, повноваження і обов'язки їх посадових осіб під час здійснення податкового контролю, а також відповідальність за порушення податкового законодавства.

За змістом підпункту 9.1.10 пункту 9.1 статті 9 Податкового кодексу України плата за землю належить до загальнодержавних податків і зборів, яка в силу вимог підпункту 14.1.147 пункту 14.1 статті 14 цього ж Кодексу є податком і справляється у формі земельного податку та орендної плати за земельні ділянки державної і комунальної власності.

Відповідно до пункту 269.1 статті 269 Податкового кодексу України платниками податку є власники земельних ділянок, земельних часток (паїв) та землекористувачі. Останні ж, як визначає зміст підпункту 14.1.73 пункту 14.1 статті 14 цього Кодексу, це особи, яким, зокрема, на умовах оренди надані у користування земельні ділянки державної та комунальної власності. Отже, Податковий кодекс України визначив обов'язок й орендаря сплачувати земельний податок у формі орендної плати.

Орендна плата за земельні ділянки державної і комунальної власності обов'язковий платіж, який орендар вносить орендодавцеві за користування земельною ділянкою (підпункт 14.1.136. пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу України ). Подібне визначення міститься й у статті 21 Закону «Про оренду землі».

Справляння плати за землю, в тому числі й орендної плати, здійснюється відповідно до положень розділу ХIII Податкового кодексу України.

Розмір та умови внесення орендної плати встановлюються у договорі оренди між орендодавцем (власником) і орендарем, а підставою для нарахування орендної плати за земельну ділянку є договір оренди такої земельної ділянки (пункт 288.1 статті 288 Податкового кодексу України).

Підпунктом 288.5.1 пункту 288.5 статті 288 зазначеного Кодексу встановлено, що розмір орендної плати за земельні ділянки державної і комунальної власності встановлюється у договорі оренди, але річна сума платежу не може бути меншою: для земель сільськогосподарського призначення розміру земельного податку, що встановлюється розділом ХIII Податкового кодексу України; для інших категорій земель - трикратного розміру земельного податку, що встановлюється цим розділом, та не може перевищувати, зокрема, для інших земельних ділянок, наданих в оренду, 12 % нормативної грошової оцінки (підпункт 288.5.2 зазначеного пункту).

Тобто, законодавець визначив нижню граничну межу річної суми платежу по орендній платі за земельні ділянки, незалежно від того, чи співпадає її розмір із визначеним у договорі.

Відповідно до підпункту 16.1.4 пункту 16.1 статті 16 Податкового кодексу України платник податків зобов'язаний сплачувати податки та збори в строки та у розмірах, установлених цим Кодексом та законами з питань митної справи.

З набранням чинності Податковим кодексом України річний розмір орендної плати за земельні ділянки державної та комунальної власності, який підлягає перерахуванню до бюджету, має відповідати вимогам підпункту 288.5.1 пункту 288.5 статті 288 цього Кодексу та є підставою для перегляду встановленого розміру орендної плати.

Відповідно до статті 244-2 Кодексу адміністративного судочинства України рішення Верховного Суду України, прийняте за результатами розгляду заяви про перегляд судового рішення з мотивів неоднакового застосування судом (судами) касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права у подібних правовідносинах, є обовязковим для всіх субєктів владних повноважень, які застосовують у своїй діяльності нормативно-правовий акт, що містить зазначені норми права, та для всіх судів України. Суди зобовязані привести свою судову практику у відповідність з рішенням Верховного Суду України.

Статтею 201 Кодексу адміністративного судочинства України, визначено, що підставами для зміни постанови або ухвали суду першої інстанції є: правильне по суті вирішення справи чи питання, але із помилковим застосуванням норм матеріального чи процесуального права; вирішення не всіх позовних вимог або питань.

Суд апеляційної інстанції вважає, що доводи апеляційної скарги не дають підстав для висновку про неправильне, помилкове застосування судом першої інстанції норм матеріального чи процесуального права.

За таких обставин суд апеляційної інстанції доходить висновку, що судом першої інстанції повно встановлені обставини справи та надана правильна юридична оцінка, у звязку з чим підстави для задоволення апеляційної скарги та зміни постанови суду відсутні.

Відповідно до частини 1 статті 200 Кодексу адміністративного судочинства України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а постанову або ухвалу суду без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Керуючись статтями 197, 198, 200, 205, 206, 211, 212 Кодексу адміністративного судочинства України,

УХВАЛИВ:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.

Постанову Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 15 грудня 2015 року залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили через пять днів після направлення її копій особам, які беруть участь у справі, але може бути оскаржена в касаційному порядку до Вищого адміністративного суду України протягом двадцяти днів.

Головуючий:І.Ю. Богданенко

Суддя:С.А. Уханенко

Суддя:Л.А. Божко