Ухвала суду № 55801590, 09.02.2016, Львівський апеляційний адміністративний суд

ЛЬВІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

09 лютого 2016 р. Справа № 876/10056/15

Львівський апеляційний адміністративний суд в складі:

головуючого-суддіКузьмича С. М.,

суддівГулида Р. М., Улицького В. З..

розглянувши в порядку письмового провадження в м. Львові апеляційну скаргу Державної податкової інспекції у Сихівському районі м. Львова Головного управління Державної фіскальної служби України у Львівській області на постанову Львівського окружного адміністративного суду від 23 вересня 2015 року по справі № 813/4078/15 за позовом приватного підприємства "Укрриба" до Державної податкової інспекції у Сихівському районі м. Львова Головного управління Державної фіскальної служби України у Львівській області про скасування податкових повідомлень-рішень ,

ВСТАНОВИВ:

3 серпня 2015 року позивач звернувся до суду з адміністративним позовом до Державної податкової інспекції у Сихівському районі м. Львова Головного управління Державної фіскальної служби України у Львівській області, яким просить визнати протиправними та скасувати податкові повідомлення-рішення від 24 липня 2015 року №0001082201, №0001072201.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що окремі формальні недоліки в оформленні первинних документів не можуть бути безсумнівним і однозначним доказом нереальності господарських операцій між позивачем та його контрагентами, позаяк у цілому вони дають змогу встановити дійсний зміст операцій.

Постановою Львівського окружного адміністративного суду від 23 вересня 2015 року адміністративний позов задоволено повністю.

Визнано протиправним та скасовано податкове повідомлення-рішення Державної податкової інспекції у Сихівському районі м. Львова Головного управління ДФС у Львівській області №0001082201 від 24 липня 2015 року.

Визнано протиправним та скасовано податкове повідомлення-рішення Державної податкової інспекції у Сихівському районі м. Львова Головного управління ДФС у Львівській області №0001072201 від 24 липня 2015 року.

Зазначену постанову в апеляційному порядку оскаржив відповідач. У поданій апеляційній скарзі просить вказану постанову скасувати та прийняти нову, якою в задоволенні позовних вимог відмовити повністю.

В апеляційній скарзі зазначає, що судом першої інстанції не взято до уваги той факт, що позивачем не надано переконливих доказів на підтвердження реальності правочинів. Суд також не дослідив доказів нереальності правочинів позивача наданих апелянтом.

Апелянт зазначає, що судом першої інстанції не визначено норми, які регулюють спірні правовідносини, не встановлено коли, в якому періоді проведено уцінку товару, не наведено ціну придбання та реалізації, не встановлено коли відбулась зупинка морозильних камер, термін їх зупинки

Сторони явку своїх представників в судове засідання не забезпечили, хоч і були належним чином повідомлені про дату, час і місце проведення судового засідання, що не перешкоджає слухати справу в їх відсутності в порядку письмового провадження.

Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, суд приходить до висновку, що апеляційна скарга не належить до задоволення з наступних підстав.

Проаналізувавши матеріали справи, судом встановлено, що в період із 12 червня 2015 року до 3 липня 2015 року Державною податковою інспекцією у Сихівському районі м. Львова Головного управління ДФС у Львівській області було проведено планову виїзну перевірку ПП Укрриба з питань дотримання вимог податкового, валютного та іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на органи державної фіскальної служби, за період діяльності з 1 січня 2014 року до 31 грудня 2014 року.

За результатами проведеної перевірки відповідачем було складено акт №702/13-50-22-02-13/33863182 від 10 липня 2015 року, у якому було, зокрема, зафіксовано порушення податкового законодавства, допущене ПП Укрриба у своїй діяльності, зокрема пунктів 189.1, 198.5 та статті 192 Податкового кодексу України, в результаті чого занижено податок на додану вартість за 2014 рік на 5517563 грн, в тому числі за січень 2014 року на 426343 грн, за лютий 2014 року на 356612 грн, за березень 2014 року на 684241 грн, за квітень 2014 року на 811093 грн, за травень 2014 року на 265142 грн, за червень 2014 року на 329580 грн, за липень 2014 року на 1942470 грн, за серпень 2014 року на 567118 грн, за вересень 2014 року на 132536 грн, за жовтень 2014 року на 2428 грн, завищено залишок відємного значення ПДВ за грудень 2014 року на 69815 грн.

Відповідно до акта перевірки документованих операцій між позивачем та ОСОБА_1 Еколайн-Ст і ОСОБА_1 Екодит продаж позивачем товарів різного асортименту (напівфабрикати, курятина, риба тощо) упродовж 2014 року насправді не здійснювалася.

Вказане, на думку контролюючого органу, підтверджується дефектністю первинних документів, а саме не зазначенням у видаткових накладних даних особи, яка їх підписувала, що свідчить про неможливість ідентифікувати особу, яка брала участь у таких операціях.

Окрім цього, в акті №702/13-50-22-02-13/33863182 відповідач посилається на податкову інформацію, яка свідчить про неможливість провадження контрагентами позивача (ОСОБА_1 Еколайн-Ст) реальної господарської діяльності, а саме - наявні посилання на дані акту про неможливість проведення зустрічної звірки ОСОБА_1 Еколайн-Ст №1793/26-55-22-06 від 24 травня 2013 року, акту про результати невиїзної позапланової перевірки ОСОБА_1 Еколайн-Ст №1251/26-55-22-09 від 18 грудня 2014 року, акту щодо неможливості проведення зустрічної звірки ОСОБА_1 Еколайн-Ст №223/26-55-22-09/37882209 від 23 березня 2015 року. Також відповідач посилається на відомості про провадження прокуратурою міста Києва досудового розслідування у кримінальному провадженні за обставинами, повязаними з фактами ухилення від сплати податків службовими особами ОСОБА_1 Еколайн-Ст і ОСОБА_1 Екодит.

Відповідач в акті, окрім іншого, зазначає про відсутність підтвердження факту транспортування товарів, які придбавалися ОСОБА_1 Еколайн-Ст і ОСОБА_1 Екодит, від ПП Укрриба до вказаних осіб. Зокрема, в позивача відсутні товарно-транспортні накладні. А крім того, транспортування товару за окремими товарно-транспортними накладними (за липень 2014 року) не підтверджується дійсними обставинами й здобутою інформацією.

Крім того, податковий орган вказує, що позивачем було проведено уцінку товару (субпродукти, морепродукти, курятина тощо) й реалізовано його за ціною значно нижчою від закупівельної. Однак, таку уцінку товару відповідач вважає безпідставною, а операції з продажу товару за нижчою ціною такими, що не є господарською діяльністю ПП Укрриба.

Таким чином, відповідач в акті №702/13-50-22-02-13/33863182 відобразив висновок про використання ПП Укрриба товарів в операціях, що не є господарською діяльністю платника податку, що в силу приписів пункту 198.5 статті 198 Податкового кодексу України зобовязувало останнього нарахувати податкові зобовязання з ПДВ виходячи з бази оподаткування, визначеної відповідно до пункту 189.1 статті 189 Податкового кодексу України, за яким база оподаткування ПДВ за товарами/послугами визначається виходячи з вартості їх придбання, чого ПП Укрриба не було зроблено.

На підставі акту перевірки відповідачем було прийнято податкове повідомлення-рішення №0001072201 від 24 липня 2015 року щодо збільшення суми грошового зобовязання з податку на додану вартість на 5517563 грн та штрафними санкціями на суму 2758782 грн і податкове повідомлення-рішення №0001082201 від 24 липня 2015 року щодо зменшення розміру відємного значення суми податку на додану вартість на 69815 грн.

Проаналізувавши апеляційну скаргу, рішення суду першої інстанції та докази наявні у справі, колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції.

Зокрема в матеріалах справи наявний договір поставки №01/62 від 18 липня 2012 року (зі змінами від 3 січня 2014 року). Предметом такого договору є постачання позивачем ОСОБА_1 Еколайн-Ст товару, асортимент, ціна, найменування, кількість якого вказуються у видаткових накладних (пункти 1.1, 1.2 договору). Поставка за умовами пункту 2.5 договору здійснюється на умовах франко-склад продавця. Згідно з пунктом 5.2 договору, товар переходить у власність покупця після передачі на складі продавця, що засвідчується підписом у видатковій накладній, а вивіз товару зі складу здійснюється покупцем.

Також в матеріалах справи є договір поставки №1607 від 16 липня 2013 року (зі змінами від 25 червня 2014 року) між позивачем та ОСОБА_1 Екодит аналогічний за змістом та умовами до договору позивача з ОСОБА_1 Еколайн-Ст.

На підтвердження реальності операцій із постачання товарів до матеріалів справи долучено копії видаткових накладних №8 від 3 січня 2014 року, №24 від 8 січня 2014 року, №25 від 9 січня 2014 року, №49 від 10 січня 2014 року, №59 від 13 січня 2014 року, №60 від 13 січня 2014 року, №94 від 15 січня 2014 року, №96 від 15 січня 2014 року, №112 від 16 січня 2014 року, №151 від 20 січня 2014 року, №165 від 22 січня 2014 року, №173 від 22 січня 2014 року, №190 від 23 січня 2014 року, №198 від 24 січня 2014 року, №214 від 27 січня 2014 року, №243 від 29 січня 2014 року, №256 від 30 січня 2014 року, №263 від 31 січня 2014 року, №284 від 3 лютого 2014 року, №318 від 5 лютого 2014 року, №332 від 6 лютого 2014 року, №345 від 7 лютого 2014 року, №363 від 10 лютого 2014 року, №372 від 11 лютого 2014 року, №381 від 12 лютого 2014 року, №401 від 13 лютого 2014 року, №408 від 14 лютого 2014 року, №427 від 17 лютого 2014 року, №450 від 19 лютого 2014 року, №470 від 20 лютого 2014 року, №503 від 24 лютого 2014 року, №516 від 26 лютого 2014 року, №532 від 27 лютого 2014 року, №540 від 28 лютого 2014 року, №556 від 3 березня 2014 року, №1040 від 3 березня 2014 року, №1041 від 3 березня 2014 року, №1042 від 3 березня 2014 року, №574 від 5 березня 2014 року, №584 від 6 березня 2014 року, №598 від 7 березня 2014 року, №630 від 11 березня 2014 року, №638 від 12 березня 2014 року, №655 від 13 березня 2014 року, №680 від 14 березня 2014 року, №707 від 17 березня 2014 року, №727 від 19 березня 2014 року, №737 від 20 березня 2014 року, №748 від 21 березня 2014 року, №768 від 24 березня 2014 року, №790 від 26 березня 2014 року, №805 від 27 березня 2014 року, №830 від 31 березня 2014 року, №862 від 2 квітня 2014 року, №873 від 3 квітня 2014 року, №883 від 4 квітня 2014 року, №919 від 7 квітня 2014 року, №934 від 9 квітня 2014 року, №951 від 10 квітня 2014 року, №986 від 11 квітня 2014 року, №988 від 14 квітня 2014 року, №1000 від 15 квітня 2014 року, №1009 від 16 квітня 2014 року, №1010 від 16 квітня 2014 року, №1011 від 16 квітня 2014 року, №1029 від 17 квітня 2014 року, №1030 від 17 квітня 2014 року, №1038 від 18 квітня 2014 року, №1039 від 22 квітня 2014 року, №1043 від 22 квітня 2014 року, №1075 від 25 квітня 2014 року, №1096 від 28 квітня 2014 року, №1175 від 5 травня 2014 року, №1228 від 12 травня 2014 року, №1296 від 15 травня 2014 року, №1314 від 19 травня 2014 року, №1344 від 21 травня 2014 року, №1361 від 22 травня 2014 року, №1416 від 28 травня 2014 року, №1428 від 29 травня 2014 року, №1484 від 2 червня 2014 року, №1507 від 4 червня 2014 року, №1521 від 5 червня 2014 року, №1567 від 10 червня 2014 року, №1598 від 12 червня 2014 року, №1612 від 13 червня 2014 року, №1648 від 16 червня 2014 року, №1716 від 23 червня 2014 року, №1760 від 26 червня 2014 року, №1800 від 1 липня 2014 року, №1833 від 3 липня 2014 року, №1876 від 8 липня 2014 року, №1900 від 10 липня 2014 року, №1915 від 11 липня 2014 року, №1932 від 14 липня 2014 року, №1967 від 16 липня 2014 року, №1976 від 17 липня 2014 року, №1991 від 18 липня 2014 року, №2024 від 21 липня 2014 року, №2038 від 23 липня 2014 року, №2045 від 24 липня 2014 року, №2082 від 28 липня 2014 року, №2100 від 30 липня 2014 року, №2108 від 31 липня 2014 року, №2107 від 31 липня 2014 року, №2122 від 1 серпня 2014 року, №2136 від 4 серпня 2014 року, №2137 від 4 серпня 2014 року, №2148 від 5 серпня 2014 року, №2162 від 6 серпня 2014 року, №2164 від 6 серпня 2014 року, №2166 від 7 серпня 2014 року, №2167 від 7 серпня 2014 року, №2199 від 11 серпня 2014 року, №2219 від 13 серпня 2014 року, №2232 від 14 серпня 2014 року, №2251 від 15 серпня 2014 року, №2263 від 18 серпня 2014 року, №2281 від 20 серпня 2014 року, №2289 від 21 серпня 2014 року, №2304 від 22 серпня 2014 року, №2320 від 26 серпня 2014 року, №2334 від 27 серпня 2014 року, №2346 від 28 серпня 2014 року, №2376 від 1 вересня 2014 року, №2406 від 3 вересня 2014 року, №2415 від 4 вересня 2014 року, що складені між ПП Укрриба і ОСОБА_1 Еколайн-Ст. А також, копії видаткових накладних №1740 від 25 червня 2014 року, №2009 від 21 липня 2014 року, №2010 від 21 липня 2014 року, №2016 від 21 липня 2014 року, що складені між ПП Укрриба і ОСОБА_1 Екодит.

Факт здійснення розрахунків по договорах підтверджується, наявними в матеріалах справи виписками з банківських рахунків, та не заперечується відповідачем.

Колегія суддів не погоджується з твердженням апелянта про те, що судом першої інстанції не визначено норми, які регулюють спірні правовідносини.

На переконання суду апеляційної інстанції судом першої інстанції вірно встановлено характер спірних правовідносин, визначено предмет спору та законодавство, яким врегульовуються такі правовідносини.

Відповідно до пункту 198.1 статті 198 ПК України, право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій, в тому числі, з придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг.

Як передбачено пункту 198.2 статті 198 Податкового кодексу України, датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше:

-дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг;

-дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.

Згідно з пунктом 198.3 статті 198 ПК України, податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у звязку з: - придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; - придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку. Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

У відповідності до пункту 198.6 статті 198 ПК України, не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у звязку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог статті 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу.

У разі коли на момент перевірки платника податку органом державної податкової служби суми податку, попередньо включені до складу податкового кредиту, залишаються не підтвердженими зазначеними цим пунктом документами, платник податку несе відповідальність відповідно до цього Кодексу.

Правила податкового обліку визначаються відповідними нормативними документами, що регламентують порядок оподаткування в Україні. Виходячи з припису норм Закону України Про бухгалтерський облік і фінансову звітність в Україні від 16 березня 1999 року №996-ХІV, обґрунтування відображення господарських операцій в податковому обліку здійснюється на підставі даних бухгалтерського обліку. Таким чином, для надання первинним документам юридичної сили і доказовості, вони повинні бути складені до вимог чинного законодавства.

Згідно з частиною 1 статті 9 Закону України Про бухгалтерський облік і фінансову звітність в Україні від 16 березня 1999 року №996-ХІV, підставою для бухгалтерського обліку господарської операції є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи. Виходячи з вимог вказаного вище Закону, відображення господарських операцій в податковому обліку здійснюється на підставі даних бухгалтерського обліку.

При цьому, згідно з частиною 2 цієї статті, первинні та зведені облікові документи можуть бути складені на паперових або машинних носіях і повинні мати такі обовязкові реквізити: назву документа (форми); дату і місце складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції. Отже, для надання первинним документам юридичної сили і доказовості, вони повинні відповідати вимогам чинного законодавства України. При цьому, фактичні витрати на послуги повинні оформлятися відповідними документами, які б підтверджували фактичне виконання тієї чи іншої господарської операції.

Частиною 2 статті 3 цього Закону визначено, що бухгалтерський облік є обовязковим видом обліку, який ведеться підприємством. Фінансова, податкова, статистична та інші види звітності, що використовують грошовий вимірник, ґрунтуються на даних бухгалтерського обліку.

Відповідно до пункту 2.4 глави 2 Положення Про документальне забезпечення записів в бухгалтерському обліку, затвердженого Наказом Міністерства фінансів України 05.06.1995 року №168/704, первинні документи для надання їм юридичної сили і доказовості повинні мати такі обовязкові реквізити: назва підприємства, установи, від імені яких складений документ, назва документа (форми), код форми, дата і місце складання, зміст господарської операції та її вимірники (у натуральному і вартісному вираженні), посади, прізвища і підписи осіб, відповідальних за дозвіл та здійснення господарської операції і складання первинного документа.

Згідно із пунктами 2.15-2.16 глави 2 вказаного Положення, первинні документи підлягають обовязковій перевірці працівниками, які ведуть бухгалтерський облік, за формою і змістом, тобто перевіряється наявність у документів обовязкових реквізитів та відповідність господарської операції діючому законодавству, логічна звязку показників. Забороняється приймати до виконання первинні документи на операції, що суперечать законодавчим та нормативним документам, встановленому порядку приймання, зберігання та витрачання грошових коштів, товарно-матеріальних цінностей та іншого майна, порушують договірну і фінансову дисципліну, завдають шкоди державі, юридичним або фізичним особам.

Отже, первинні документи для надання їм юридичної сили повинні мати обовязкові реквізити, передбачені статтею 9 Закону України Про бухгалтерській облік та фінансову звітність в Україні від 16 березня 1999 року №996-ХІV.

Позбавлення платника податку права на формування податкового кредиту, сформування податкового зобовязання у звязку з невиконанням своїх обовязків його контрагентами (або контрагентами контрагентів позивача), в тому числі - несплата податкових зобовязань останніми, порушує право особи мирно володіти своїм майном, про що вказано у Першому Протоколі до Конвенції про захист прав і основоположних свобод людини від 20 березня 1952 року (надалі-Протокол 1 до Конвенції), яка є частиною національного законодавства в розумінні статті 9 Конституції України.

Зокрема, стаття 1 Протоколу до Конвенції так визначає підстави, за яких особа може бути позбавлена свого майна: Кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.

Розяснення цієї норми містяться в рішеннях Європейського суду з прав людини (надалі-ЄСПЛ), які згідно з статтею 17 Закону України Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини від 23 лютого 2006 року №3477, мають в Україні значення джерела права.

Зокрема, у рішенні у справі Щокін проти України ЄСПЛ вказав, що збільшення податковим органом зобовязання особи з податку безперечно є втручанням до майнових прав заявника, гарантованих ст.1 Протоколу 1 до Конвенції. Таке втручання за Конвенцією може бути визнано тільки, якщо здійснене на умовах, передбачених законом.

Таким чином, будь-які дії, спрямовані на позбавлення особи її майна є незаконними, якщо контролюючі органи діють не у відповідності до закону.

Неприпустимість притягнення до відповідальності однієї компанії у випадку неправомірних дій іншої компанії підтверджується численними рішеннями Європейського суду з прав людини. Так, у пункті 71 рішення у справі Булвес проти Болгарії ЄСПЛ дійшов такого висновку: ...Суд вважає, що компанія-заявник не повинна нести відповідальність за наслідки невиконання постачальником його обовязків щодо своєчасного декларування ПДВ і, як наслідок, сплачувати ПДВ повторно разом із пенею. Суд вважає, що такі вимоги прирівнюються до надзвичайного обтяження для компанії-заявника, що порушило справедливий баланс, який повинен був підтримуватися між вимогами загальних інтересів та вимогами захисту права власності.

Вищенаведений висновок ЄСПЛ повторно підтвердив у рішенні в справі Бізнес Сепорт Сентре проти Болгарії. У пункті 23 даного рішення ЄСПЛ наголошує, що у разі виявлення податковими органами невиконання постачальником своїх обовязків як платника ПДВ, вони могли б розпочати податкову перевірку цього постачальника з тим, щоб стягнути з нього належні платежі та штрафні санкції. Утім, зазначив суд, прямого впливу на оподаткування організації-заявника (Бізнес Сепорт Сентре) це не мало б. Отже, Європейський суд з прав людини чітко визначає правило індивідуальної відповідальності платника податків. Тобто, добросовісний платник податків не має зазнавати негативних наслідків через порушення з боку його контрагента.

Вказаний підхід до визначення недопустимості порушення майнових прав особи знаходить своє продовження у праві Європейського союзу, зокрема, у Шостій Директиві №77/388/ЄЕС від 17 травня 1977 року щодо гармонізації законодавства держав-членів стосовно податків з обороту (надалі-Шоста Директива).

Закон України Про Загальнодержавну програму адаптації законодавства України до законодавства Європейського Союзу від 18 березня 2004 року №1629 визначає сферу оподаткування (зокрема, непрямі податки) як пріоритетну сферу для виконання програми адаптації українського законодавства. Даний закон визначає, що елементом адаптації законодавства має стати перевірка проектів законів України та інших нормативно-правових актів на їх відповідність acquis communautaire (право ЄС) з метою недопущення прийняття актів, які суперечать праву Європейського Союзу. Тобто, податкове законодавство України, а відповідно його тлумачення та застосування, не може суперечити положенням Шостої Директиви.

Це підтверджується позицією Суду Європейського Союзу (Суд ЄС), яка відповідно застосовується ЄСПЛ для вирішення справи Булвес проти Болгарії, а саме: Операції самі по собі не визнаються недійсними через шахрайство з ПДВ, складають поставки товарів чи послуг особою, яка виступає у ролі платника податку, та економічну діяльність в розумінні статей 2(1). 4 та (1) Шостої Директиви, де такі поставки і така діяльність відповідають обєктивним критеріям, на яких базуються визначення даних термінів, незважаючи на наміри іншого продавця, який приймає участь у тій самій низці поставок та/або потенційно шахрайський характер будь-якої іншої операції платником податку, який розглядається, про що платник податку не знав і не міг знати.

Право на податковий кредит особи зі статусом платника податку, яка здійснює такі операції, не може залежати від факту недійсності попередньої або наступної операції у низці поставок, в яку входять ці операції, через шахрайство з ПДВ, про яке платник податку не знав і не міг знати.

Таким чином, з урахуванням вищевикладеного, порушення вимог чинного податкового законодавства будь-яким субєктом господарювання по ланцюгу постачання при здійсненні господарських операцій не повинно тягти за собою відповідальність іншого учасника господарських взаємовідносин. Тобто один субєкт господарювання не відповідає за дії (бездіяльність) іншого у разі порушення останнім норм відповідного законодавства.

Якщо дані перевірок результатів діяльності платника податків свідчать про заниження або завищення суми його податкових зобовязань, суми бюджетного відшкодування та/або відємного значення обєкта оподаткування податком на прибуток або відємного значення суми податку на додану вартість платника податків, заявлених у податкових (митних) деклараціях, уточнюючих розрахунках, то відповідно до підпункту 54.3.2 пункту 54.3 статті 54 Податкового кодексу України контролюючий орган зобовязаний самостійно визначити суму грошових зобовязань, зменшення (збільшення) суми бюджетного відшкодування та/або зменшення (збільшення) відємного значення обєкта оподаткування податком на прибуток або відємного значення суми податку на додану вартість платника податків, передбачених цим Кодексом або іншим законодавством.

Відображення суми податкових зобовязань провадиться платником податку на підставі результатів господарської діяльності.

Відповідно до підпункту 14.1.36 пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу України, господарська діяльність - діяльність особи, що повязана з виробництвом (виготовленням) та/або реалізацією товарів, виконанням робіт, наданням послуг, спрямована на отримання доходу і проводиться такою особою самостійно та/або через свої відокремлені підрозділи, а також через будь-яку іншу особу, що діє на користь першої особи, зокрема за договорами комісії, доручення та агентськими договорами.

Відповідно до статті 48 Закон України Про автомобільний транспорт, автомобільні перевізники, водії повинні мати і предявляти особам, які уповноважені здійснювати контроль на автомобільному транспорті та у сфері безпеки дорожнього руху, документи, на підставі яких виконують вантажні перевезення.

Документами для юридичної особи, що здійснює вантажні перевезення на договірних умовах, є: для автомобільного перевізника ліцензія та документ, що засвідчує використання транспортного засобу на законних підставах, інші документи, передбачені законодавством України; для водія - посвідчення водія відповідної категорії, реєстраційні документи па транспортний засіб, ліцензійна картка, дорожній лист, товарно-транспортна накладна або інший визначений законодавством документ на вантаж, інші документи, передбачені законодавством України.

Документами для юридичної особи, що здійснює вантажні перевезення для власних потреб, є: для автомобільного перевізника - документ, що засвідчує використання транспортного засобу па законних підставах, інші документи, передбачені законодавством України; для водія - посвідчення водія відповідної категорії, реєстраційні документи на транспортний засіб, дорожній лист, товарно-транспортна накладна або інший визначений законодавством документ на вантаж, інші документи, передбачені законодавством України.

Отже, доводи відповідача про те, що здійснення вантажних перевезень можливе лише за умови наявності товарно-транспортних накладних є помилковим, оскільки товарно-транспортна накладна є лише одним, але не єдиним, з рекомендованих форм документів для здійснення вантажних перевезень. Факт відсутності товарно-транспортних накладних, за наявності інших необхідних документів, які підтверджують факт отримання позивачем придбаних товарів, не може бути доказом нездійснення господарських зобовязань.

Зважаючи на вищевикладене, колегія суддів вважає, що судом першої інстанції було правильно встановлено обставини справи та ухвалено судове рішення з додержанням норм матеріального та процесуального права, а тому апеляційну скаргу належить залишити без задоволення, а постанову суду без змін. Доводи апеляційної скарги не спростовують рішення суду першої інстанції.

Ухвалою Львівського апеляційного адміністративного суду від 16 листопада 2015 року відстрочено сплату судового збору за подання апеляційної скарги до прийняття рішення судом.

Керуючись статтями 195, 196, 198, 200, 205, 206, 254 КАС України суд, -

УХВАЛИВ:

Апеляційну скаргу Державної податкової інспекції у Сихівському районі м. Львова Головного управління Державної фіскальної служби України у Львівській області залишити без задоволення.

Постанову Львівського окружного адміністративного суду від 23 вересня 2015 року по справі № 813/4078/15 залишити без змін.

Стягнути з Державної податкової інспекції у Сихівському районі м. Львова Головного управління Державної фіскальної служби України у Львівській області 5359,20 грн судового збору.

Ухвала апеляційного суду набирає законної сили через пять днів після направлення її копії особам, що беруть участь в справі та може бути оскаржена протягом двадцяти днів шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції.

ГоловуючийКузьмич С. М.

СуддіГулид Р. М.

ОСОБА_2