Ухвала суду № 55801399, 27.01.2016, Дніпропетровський апеляційний адміністративний суд

ДНІПРОПЕТРОВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

У Х В А Л А

і м е н е м У к р а ї н и

"27" січня 2016 р. справа № 804/10037/15

Дніпропетровський апеляційний адміністративний суд у складі:

головуючого судді Панченко О.М. (доповідач),

суддів: Чередниченко В.Є., Коршуна А.О.,

при секретарі судового засідання Яковенко О.М.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні адміністративну справу за апеляційною скаргою Державної податкової інспекції у Красногвардійському районі м. Дніпропетровська Головного управління ДФС у Дніпропетровській області

на постанову Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 08 жовтня 2015 р. у справі №804/10037/15

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю спеціалізоване підприємство "Ліфтсервіс Дніпро"

до Державної податкової інспекції у Красногвардійському районі м. Дніпропетровська Головного управління ДФС у Дніпропетровській області

про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення, -

встановив:

В серпні 2015 року позивач звернувся до суду першої інстанції з позовом, в якому просив скасувати податкове повідомлення-рішення №0002132202 від 29.07.2015 року, згідно якого позивачу збільшено суму грошового зобов'язання з податку на додану вартість в сумі 332 229,00 грн. в тому числі за основним платежем - 221 486,00 грн., за штрафними (фінансовими) санкціями 110743,00 грн.

Постановою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 08 жовтня 2015 року позов задоволено. Постанова мотивована тим, що реальний характер господарських операцій ТОВ СП "Ліфтсервіс Дніпро" підтверджується первинними документами, тому позивачем правомірно включено 221 486,00 грн. до податкового кредиту.

Не погодившись з постановою суду першої інстанції, відповідач оскаржив її в апеляційному порядку.

В апеляційній скарзі відповідач, посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального права, просить скасувати постанову суду першої інстанції та відмовити позивачу у задоволенні позову. Заявник апеляційної скарги зазначає, що у позивача за перевіряємий період відсутні необхідні умови для здійснення господарських операцій, відсутні основні фонди, технічний персонал, виробничі активи, складські приміщення, транспортні засоби, операції між зазначеними підприємствами та ТОВ СП "Ліфтсервіс Дніпро" не є господарською діяльністю підприємства, в розумінні ст.14 ПК України. Також зазначає про нікчемність правочинів між позивачем та ТОВ "Взлет-Ера" (колишня назва ПП "Ватер-Шпаг"), ТОВ "Размус", ТОВ "Нові рішення-2013" (колишня назва ТОВ "Мірід"), ПП "Калос" (колишня назва ТОВ "Біквест") та ПП "Валга" (колишня назва ТОВ "Раквере"), що ґрунтується на отриманих актах перевірки від іншого податкового органу контрагентів позивача щодо фіктивності їх діяльності.

Позивач надіслав апеляційному суду заперечення проти апеляційної скарги, в яких просить залишити апеляційну скаргу без задоволення, а постанову суду першої інстанції без змін.

Позивач та відповідач, належним чином повідомлені про дату, час та місце розгляду справи, у судове засідання не з'явилися, що не перешкоджає розгляду справи.

Дослідивши докази, наявні в матеріалах справи, перевіривши в межах доводів апеляційної скарги дотримання судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, апеляційний суд дійшов висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, з наступних підстав.

Судом першої інстанції встановлено та знайшло своє підтвердження під час розгляду апеляційної скарги, що на підставі наказу відповідача від 18.06.2015 року №241 в період з 26.06.2015 року по 07.07.2015 року відповідачем була проведена документальна позапланова виїзна перевірка позивача ТОВ СП "Ліфтсервіс Дніпро" з питань дотримання вимог податкового, валютного та іншого законодавства по взаємовідносинам з ТОВ "Раквере", колишня назва ПП "Валга"; ПП "Ватер-Шпаг", колишня назва ТОВ "Взлет-Ера"; ТОВ "Размус"; ПП "Калос", колишня назва ТОВ "Біквест"; ТОВ "Нові рішення-2013", колишня назва ТОВ "Мірід" за період з 01.05.2011 року по 15.05.2014 року, за результатами якої складено акт перевірки №673/04-66-22-02/31874297 від 14.07.2015 року (а.с.10-35).

Під час перевірки відповідачем було встановлено наступні порушення:

- п.198.1, п.198.2, п.198.6 ст.198, п.200.1 ст.200 ПК України, в результаті чого позивачем занижено податок на додану вартість до сплати в бюджет всього на суму 221 486,00 грн., в тому числі по декларації з податку на додану вартість за листопад 2012 року у сумі 101 164,00 грн., за січень 2013 року - 1 048,00 грн., за березень 2013 року - 71 410,00 грн., за квітень 2013 року - 47 864,00 грн.

Висновки відповідача ґрунтуються на отриманому від іншого податкового органу акті про неможливість проведення зустрічної звірки постачальника позивача ТОВ "Взлет-Ера" (колишня назва ПП "Ватер-Шпаг"), ПП "Калос" (колишня назва ТОВ "Біквест"), ТОВ "Размус" згідно яких не підтверджено та відкориговано податкові зобовязання із позивачем. Перевіркою позивача документально не підтверджено реальність здійснення господарських відносин із контрагентами, їх вид, обсяг, якість та розрахунки, а саме не встановлено ділової мети здійснення платником господарських операцій та неможливість реального здійснення платником податків операцій по ланцюгу постачання.

На підставі акта перевірки відповідачем було прийнято податкове повідомлення-рішення №0002132202 від 29.07.2015 року, згідно якого позивачу збільшено суму грошового зобов'язання з податку на додану вартість в сумі 332 229,00 грн. в тому числі за основним платежем - 221 486,00 грн., за штрафними (фінансовими) санкціями 110743,00 грн.

Колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про неправомірність рішення відповідача, з наступних підстав.

Відповідно до підпункту 14.1.181 пункту 14.1 статті 14 Податкового Кодексу України (далі - ПК України) податковий кредит визначено як суму, на яку платник податку на додану вартість має право зменшити податкове зобов'язання звітного (податкового) періоду, визначена згідно з розділом V цього Кодексу.

Відповідно до пункту 198.1 статті 198 ПК України, право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг.

Згідно з пунктом 198.2 статті 198 ПК України, датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг, дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.

Згідно з пунктом 198.3 статті 198 ПК України податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з:

- придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку;

- придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

Пунктом 198.6 ст. 198 ПК України передбачено, що не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними або оформлені з порушенням вимог чи не підтверджені митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу). У разі якщо на момент перевірки платника податку органом державної податкової служби суми податку, які попередньо віднесені до податкового кредиту, залишаються не підтвердженими зазначеними цим пунктом документами, платник податку несе відповідальність відповідно до закону.

Тобто єдиною підставою для виключення сум податку на додану вартість зі складу податкового кредиту є випадок, визначений п. 198.6 ст. 198 ПК України - не підтвердження сум податку, попередньо включених до складу податкового кредиту, відповідними документами.

Згідно з пунктом 201.8 статті 201 ПК України право на нарахування податку та складання податкових накладних надається виключно особам, зареєстрованим як платники податку в порядку, передбаченому статтею 183 цього Кодексу.

Податкова накладна, відповідно до абзацу першого п. 201.10 ст. 201 ПК України, видається платником податку, який здійснює операції з постачання товарів/послуг, на вимогу покупця та є підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту.

Таким чином, витрати для цілей визначення об'єкта оподаткування податком на прибуток, а також податковий кредит для цілей визначення об'єкта оподаткування податком на додану вартість мають бути фактично здійснені і підтверджені належним чином складеними первинними документами, що відображають реальність господарської операції, яка є підставою для формування податкового обліку платника податків.

Водночас за відсутності факту придбання товарів чи послуг або в разі якщо придбані товари чи послуги не призначені для використання у господарській діяльності платника податку відповідні суми не можуть включатися до складу витрат для цілей оподаткування податком на прибуток або податкового кредиту з податку на додану вартість навіть за наявності формально складених, але недостовірних документів або сплати грошових коштів.

Згідно зі статтею 1 Закону України від 16.07.99 № 996-XIV "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" господарською операцією є дія або подія, яка викликає зміни в структурі активів та зобов'язань, власному капіталі підприємства.

Тобто, визначальною ознакою господарської операції є те, що вона повинна спричиняти реальні зміни майнового стану платника податків.

Як вбачається з матеріалів справи, 14.01.2013р. засобами факсимільного звязку від ТОВ "Взлет-Ера" (колишня назва ПП "Ватер-Шпаг") позивачу надійшла пропозиція щодо поставки запасних частин для ліфтового обладнання.

Гарантійним листом від 21.01.2013р. ТОВ СП "Ліфтсервіс Дніпро" запропонувало ТОВ "Взлет-Ера" відвантажити продукцію за цінами вказаними у прайс-листі від 14.01.2013 р.

На виконання умов цього договору ТОВ "Взлет-Ера" поставлено товарно-матеріальні цінності на загальну суму 6288,00 грн., з них ПДВ 1048,00 грн. Ці дані підтверджуються наявною в матеріалах справи рахунком №678 від 2901.2013р., видатковою накладною №678 від 29.01.2013р.

За наслідками проведеної господарської операції ТОВ "Взлет-Ера" виписана податкова накладна №664 від 29.01.2013р. на суму 6288,00 грн., з них ПДВ 1048,00 грн.

Отриманий товар віднесено на баланс підприємства згідно із оборотно-сальдовою відомістю по рахунку 201 за січень 2013р. - вересень 2015р.

Згідно із письмовими поясненнями позивача, доставка товару здійснювалось власним автотранспортом, згідно подорожного листа №066027 від 29.01.2013р., оплата проведена 25.02.2013р. (банківська виписка). В подальшому придбані товарно-матеріальні цінності реалізовані ТОВ "Комфі-Трейд" (привід ДК АТ 120, акт виконаних робіт №11 від 07.02.2013р.) та решта комплектуючих, при обслуговуванні іншого ліфтового обладнання.

01.03.2013р. між ТОВ СП "Ліфтсервіс Дніпро" (покупець) та ТОВ "Размус" (продавець) укладено договір №13/03/12 на поставку ліфтового обладнання, згідно умов якого покупець доручає, а продавець приймає на себе зобовязання поставити ліфтове обладнання, комплектуючі та матеріали (номенклатура наведена у додатку №1).

На виконання умов цього договору ТОВ "Размус" на адресу позивача було поставлено ліфти пасажирські на загальну суму 428460,00 грн., з них ПДВ 71410,00 грн. Ці дані підтверджуються наявною в матеріалах справи рахунком №208 від 29.03.2013р., видатковою накладною №208 від 31.03.2013р.

За наслідками проведеної господарської операції ТОВ "Размус" виписана податкова накладна №208 від 31.03.2013р. на суму 428460,00 грн., з них ПДВ 71410,00 грн.

Отриманий товар віднесено на баланс підприємства згідно із оборотно-сальдовою відомістю по рахунку 201 за березень 2013р. - вересень 2015р.

Згідно із письмовими поясненнями позивача, доставка товару здійснювалось згідно ТТН №12 від 31.03.2013р. В подальшому придбані ліфти реалізовані покупцю ОСОБА_1 (договір №12.12.91 від 24.12.2012р., видаткова накладна №244 від 31.03.2013р., подорожній лист №029948 від 01-02.04.2013р.) та покупцю ОСОБА_2 (договір №12/10/77 від 19.11.2012р., видаткова накладна №234 від 31.03.2013р., подорожній лист №029950 від 01.04.2013р.).

29.04.2013р. між ТОВ СП "Ліфтсервіс Дніпро" (покупець) та ТОВ "Нові рішення-2013" (колишня назва ТОВ "Мірід") (продавець) укладено договір №113/04/29 на поставку ліфтового обладнання, згідно умов якого покупець доручає, а продавець приймає на себе зобовязання поставити ліфтове обладнання, комплектуючі та матеріали (номенклатура наведена у додатку №1).

На виконання умов цього договору ТОВ "Нові рішення-2013" на адресу позивача було поставлено відповідне обладнання (додаток №1 до договору "номенклатура постачаємого товару") на загальну суму 287184,00 грн., з них ПДВ 47864,00 грн. Ці дані підтверджуються наявними в матеріалах справи рахунком №154 від 29.04.2013р., видатковою накладною №154 від 30.04.2013р.

За наслідками проведеної господарської операції ТОВ "Нові рішення-2013" виписана податкова накладна №154 від 30.04.2013р. на суму 287184,00 грн., з них ПДВ 47864,00 грн.

Згідно із письмовими поясненнями позивача, платформений підйомник на дві зупинки, станом на день розгляду справи обліковується на складі (рахунок №201 за квітень 2013р. вересень 2015р.), доставка здійснювалось згідно ТТН №38 від 30.04.2013р. Решта обладнання використана при технічному обслуговуванні ліфтів та ескалаторів.

02.11.2012р. між ТОВ СП "Ліфтсервіс Дніпро" (покупець) та ПП "Валга" (колишня назва ТОВ "Раквере") (продавець) укладено договір №12.11.74 на поставку ліфтового обладнання, згідно умов якого покупець доручає, а продавець приймає на себе зобовязання поставити ліфтове обладнання, комплектуючі та матеріали (номенклатура наведена у додатку №1).

На виконання умов цього договору ПП "Валга" на адресу позивача було поставлено відповідне обладнання (додаток №1 до договору "номенклатура постачаємого товару") на загальну суму 606985,60 грн., з них ПДВ 101164,27 грн. Ці дані підтверджуються наявними в матеріалах справи видатковими накладними №1279 від 28.11.2012р., №1280 від 30.11.2012р.

За наслідками проведеної господарської операції ПП "Валга" виписана податкові накладні №1279 від 28.11.2012р. на суму 4785,00 грн., з них ПДВ 797,00 грн., №1280 від 0.11.2012р. на суму 602200,00 грн., з них ПДВ 100366,67 грн.

Згідно із письмовими поясненнями позивача, доставка товару здійснювалось згідно ТТН №84 від 30.11.2012р. В подальшому придбані ліфт вантажний реалізовано ОСОБА_3 (договір №12.02.09 на виконання робіт з поставки, монтажу та пуско - наладці вантажного ліфта від 10.02.2012р., видаткова накладна №148 від 30.11.2012р., подорожній лист №588612 від 30.11.2012р.); ескалатор покупцю ОСОБА_4 (договір №12/11/84 від 06.11.2012р., видаткова накладна №13 від 12.02.2013р.). Решта комплектуючих була використана при технічному обслуговуванні ліфтів та ескалаторів.

Між ТОВ СП "Ліфтсервіс Дніпро" з ПП "Калос" (колишня назва ТОВ "Біквест") відсутній договір у письмовій формі.

Номенклатура товару: ОСОБА_2 пасажирський в/п 1000 кг на 3 зуп., Вимикая кінцевий ВБ%-2ба, Напівкільце гумове, Канат ДК, Пасок техстроп.

За наслідками проведеної господарської операції позивачем надано податкову накладну №386 від 29.03.2013 р. на суму 333540,00 грн., з них ПДВ 55590,00 грн., сума податку на додану вартість за якою включена до податкового кредиту за березень 2013 р. та відображена у реєстрі виданих та отриманих податкових накладних, який відповідає даним додатку 5 податкової декларації з податку на додану вартість за березень 2013 року та даним декларації з ПДВ за березень 2013 року; видаткову накладну - на підтвердження отримання товару та рахунок №386 від 29.03.2013 р.

Розрахунки між підприємствами проводились в безготівковій формі відповідно до платіжного доручення №65 від 24.04.2013 р.

Згідно з частиною 1 статті 9 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність" підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи.

У відповідності до частини 2 статті 9 означеного Закону первинні та зведені облікові документи можуть бути складені на паперових або машинних носіях і повинні мати такі обов'язкові реквізити: назву документа (форми); дату і місце складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Облік доходів, витрат та інших показників, пов'язаних з визначенням об'єктів оподаткування та/або податкових зобов'язань платників здійснюється на підставі первинних документів, у яких міститься інформація саме про господарські операції (результати їх здійснення).

Надані позивачем для підтвердження реальності здійснення господарських операцій, первинні документи відображають зміст та обсяг укладених договорів, містять всі необхідні реквізити, та обов'язкові посвідчення, що вказує на безпідставність висновків податкового органу та суду першої інстанції про невідповідність наведених в них відомостей фактичним обставинам справи, та про неможливість їх бути підставою для відображення в бухгалтерському та податковому обліку витрат, оскільки вони є складеними в супереч вимогам п.44.1 ст.4 Податкового кодексу України, на підставі акту про нереальність здійснених операцій.

При цьому, суд апеляційної інстанції зазначає, що платник податків, який придбав товар в особи, що порушує вимоги податкового законодавства, не повинен притягуватися до відповідальності в тому випадку, якщо він здійснював реальну господарську операцію та не знав про певні порушення правил ведення господарської діяльності та оподаткування своїм контрагентом.

Європейський Суд з прав людини в пункті 38 рішення від 09 січня 2007 року у справі "Інтерсплав проти України" зазначив: коли державні органи володіють будь-якою інформацією про зловживання у системі відшкодування ПДВ, що здійснюються конкретною компанією, вони можуть вжити відповідних заходів з метою запобігання або усунення таких зловживань. Суд, однак, не може прийняти зауваження Уряду щодо загальної практики з відшкодування ПДВ за відсутності будь-яких ознак, які б вказували на те, що заявник був безпосередньо залучений до таких зловживань.

З акту перевірки вбачається, що ТОВ "Взлет-Ера" (колишня назва ПП "Ватер-Шпаг"), ТОВ "Размус", ТОВ "Нові рішення-2013" (колишня назва ТОВ "Мірід"), ПП "Калос" (колишня назва ТОВ "Біквест") та ПП "Валга" (колишня назва ТОВ "Раквере") перебували на час здійснення господарських операцій на податковому обліку. Податковий кодекс України не ставить в залежність виникнення у платника податку на додану вартість права на податковий кредит від дотримання вимог податкового законодавства іншими суб'єктами господарювання.

Судова практика вирішення податкових спорів виходить з презумпції добросовісності платника, яка презюмує економічну виправданість дій платника, що мають своїм наслідком отримання податкової вигоди, та достовірність відомостей у бухгалтерській та податковій звітності платника. Доводи ж податкового органу про отримання платником необґрунтованої податкової вигоди мають ґрунтуватись на сукупності доказів, що безспірно підтверджують існування обставин, які виключають право платника, зокрема, на формування витрат, які враховуються для визначення об'єкта оподаткування та податкового кредиту.

З огляду на діюче податкове законодавство про відсутність реального характеру відповідних операцій можуть свідчити підтверджені доказами доводи податкового органу, зокрема, про наявність таких обставин:

- неможливість здійснення платником податку зазначених операцій з урахуванням часу, місця знаходження майна або обсягу матеріальних ресурсів, економічно необхідних для виробництва товарів, виконання робіт або послуг, нездійснення особою, яка значиться виробником товару, підприємницької діяльності, відсутність у платника податку необхідних умов для досягнення результатів відповідної підприємницької, економічної діяльності в силу відсутності управлінського або технічного персоналу, основних коштів, виробничих активів, складських приміщень, транспортних засобів, облік для цілей оподаткування тільки тих господарських операцій, які безпосередньо пов'язані з виникненням права на податковий кредит або бюджетне відшкодування, якщо для даного виду діяльності також потрібне здійснення і облік інших господарських операцій, здійснення операцій з товарно-матеріальними цінностями, які не вироблялися або не могли бути вироблені в обсязі, зазначеному платником податку в документах обліку.

Крім того, слід зазначити, що законодавством не предявляються вимоги до субєктів підприємництва стосовно кількості працівників у штаті підприємства, наявності тих чи інших основних фондів, зокрема, складських приміщень, транспортних засобів, тощо, для здійснення господарської діяльності, отже на його правосубєктність та статус платника податків це жодним чином не впливає. Проте, податковий орган має довести, що відсутність таких ресурсів унеможливила в кожному конкретному випадку реальне виконання правочину. Таких доказів суду не надано.

Згідно висновків акту перевірки правочини, вчинені позивачем, відповідач кваліфікує як такі, що не направлені на реальне настання правових наслідків, а отже визнає їх нікчемними. Проте, за приписами ст. 234 ЦК України правочин, який вчинено без наміру створення правових наслідків, є фіктивним. Фіктивний правочин визнається недійсним судом. Між тим, відповідач не наведено посилань на судові рішення щодо недійсності вчинених позивачем правочинів як фіктивних або інших доказів щодо фіктивності здійснюваної позивачем діяльності. Таким чином, відповідач невірно застосовує норми чинного законодавства України в частині кваліфікації вчинених позивачем правочинів. Наявність ознак фіктивності правочину є лише підставою для визнання його недійсним в судовому порядку.

Неприпустимість притягнення до відповідальності одного суб'єкта господарювання за неправомірні дії іншого підтверджується практикою Європейського Суду з прав людини. Так, в пункті 7.1 рішення у справі "Булвес" АД проти Болгарії" Європейський Суд з прав людини дійшов такого висновку: "...Суд вважає, що компанія-заявник не повинна нести відповідальність за наслідки невиконання постачальником його обов'язків щодо своєчасного декларування ПДВ і, як наслідок, сплачувати ПДВ повторно разом із пенею. Суд вважає, що такі вимоги прирівнюються до надзвичайного обтяження для компанії-заявника, що порушило справедливий баланс, який повинен був підтримуватися між вимогами загальних інтересів та вимогами захисту права власності".

Вищенаведений висновок Європейський Суд з прав людини повторно підтвердив у рішенні по справі "Бізнес Сепорт Сентре проти Болгарії", пунктом 23 якого зазначено, що у разі виявлення податковими органами невиконання постачальником своїх обов'язків як платника ПДВ, вони могли б розпочати податкову перевірку цього постачальника, з тим щоб стягнути з нього належні платежі та штрафні санкції. Утім, як зазначив Суд, прямого впливу на оподаткування організації-заявника (Бізнес Сепорт Сентре) це не мало б.

Отже, Європейський Суд з прав людини чітко визначає правило індивідуальної відповідальності платника податків. Тобто, добросовісний платник податків не має зазнавати негативних наслідків через порушення законодавства його контрагентом.

У разі наявності у державних органів інформації про зловживання в системі оподаткування конкретною компанією, вони повинні застосовувати відповідні заходи саме до цього суб'єкта, а не розповсюджувати негативні наслідки на інших осіб при відсутності зловживання з їх боку (Рішення Європейського суду з прав людини від 09.01.2007 року у справі "Інтерсплав проти України").

Рішення Європейського Суду з прав людини згідно з статтею 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського Суду з прав людини" мають в Україні значення джерела права. Більше того, частина друга статті 8 Кодексу адміністративного судочинства України вимагає врахування практики Європейського Суду з прав людини при вирішенні адміністративних справ.

Податковим кодексом України або ж іншим нормативно-правовим актом не встановлено будь-яких обмежень, ніж наявність належним чином оформленої податкової накладної, щодо включення до податкового кредиту суми сплаченого податку, не встановлено обов'язку для позивача здійснювати контроль за веденням господарської діяльності та зобов'язань сплати податку до бюджету контрагентами.

Отже, ТОВ "Взлет-Ера" (колишня назва ПП "Ватер-Шпаг"), ТОВ "Размус", ТОВ "Нові рішення-2013" (колишня назва ТОВ "Мірід"), ПП "Калос" (колишня назва ТОВ "Біквест") та ПП "Валга" (колишня назва ТОВ "Раквере") на час здійснення господарських операції з позивачем перебували на обліку як платники податку на додану вартість, тому позивач правомірно відніс 221 486,00 грн. до податкового кредиту.

Посилання заявника на порушення норм процесуального права колегія суддів не приймає до уваги, оскільки, у відповідності до п. 4 ч. 1 ст. 202 КАС України, порушення норм процесуального права є підставою для скасування рішення суду, лише якщо воно призвело до неправильного вирішення справи або питання.

За таких обставин, колегія суддів доходить висновку, що суд першої інстанції обєктивно, повно, всебічно дослідив обставини, які мають суттєве значення для вирішення справи, та ухвалив судове рішення без порушення норм матеріального і процесуального права; доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду першої інстанції, а тому постанову слід залишити без змін, а апеляційну скаргу без задоволення.

Відповідно до ч.2 ст.88 КАС України якщо у строк, встановлений судом, судові витрати не будуть оплачені, позовна заява залишається без розгляду або витрати розподіляються між сторонами відповідно до судового рішення у справі, якщо оплату судових витрат розстрочено або відстрочено до ухвалення судового рішення у справі.

Згідно ч.1 ст.9 Закону України «Про судовий збір» судовий збір сплачується за місцем розгляду справи та зараховується до спеціального фонду Державного бюджету України.

Згідно ч.1 ст.94 КАС України якщо судове рішення ухвалене на користь сторони, яка не є субєктом владних повноважень, суд присуджує всі здійснені нею документально підтверджені судові витрати за рахунок бюджетних асигнувань субєкта владних повноважень, що виступав стороною у справі, або якщо стороною у справі виступала його посадова чи службова особа.

Ухвалою Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 17.12.2015 року задоволено частково клопотання відповідача та відстрочено йому сплату судового збору за подання апеляційної скарги на постанову суду від 08.10.2015 року до ухвалення судового рішення у справі.

Відповідно до матеріалів справи, на час розгляду апеляційної скарги відповідачем не було сплачено судовий збір в сумі 5 359,20 грн. (1218 грн.*4*1,1).

Отже, судовий збір сумі 5 359,20 грн. підлягає стягненню до спеціального фонду Державного бюджету України за рахунок бюджетних асигнувань відповідача.

Керуючись ст. ст. 195, 196, 198, 200, 205, 206 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

ухвалив:

Апеляційну скаргу Державної податкової інспекції у Красногвардійському районі м. Дніпропетровська Головного управління ДФС у Дніпропетровській області залишити без задоволення.

Постанову Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 08 жовтня 2015 р. у справі №804/10037/15 залишити без змін.

Стягнути на користь спеціального фонду Державного бюджету України (одержувач: УДКСУ у Бабушкінському районі м. Дніпропетровська Дніпропетровської області; рахунок отримувача: 31217206781004; код класифікації доходів бюджету: 22030001; код отримувача (код за ЄДРПАОУ): 37989274; банк отримувача: ГУ ДКСУ у Дніпропетровській області; код банку отримувача (МФО): 805012) судовий збір в сумі 5359 грн. 20 коп. за рахунок бюджетних асигнувань Державної податкової інспекції у Красногвардійському районі м.Дніпропетровська Головного управління ДФС у Дніпропетровській області).

Ухвала апеляційного суду набирає законної сили з моменту проголошення та може бути оскаржена у касаційному порядку шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Вищого адміністративного суду України упродовж двадцяти днів після набрання ухвалою законної сили.

Головуючий суддя:О.М. Панченко

Суддя:В.Є. Чередниченко

Суддя:А.О. Коршун