Ухвала суду № 55800110, 11.02.2016, Касаційний адміністративний суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий адміністративний суд України)

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

11 лютого 2016 року м. Київ К/800/47900/13

Вищий адміністративний суд України у складі колегії суддів:

Карася О.В. (головуючого), Олендера І.Я., Рибченка А.О.,

при секретарі судового засідання Антипенку В.В.,

за участю представника відповідача Шендрика С.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Державної податкової інспекції у Дніпровському районі Головного управління Міндоходів у м. Києві на постанову Київського апеляційного адміністративного суду від 03.09.2013 по справі № 826/7522/13-а

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Сіті Електрика"

до Державної податкової інспекції у Дніпровському районі м. Києва

Державної податкової служби

про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень, -

В С Т А Н О В И В:

У травні 2013 року Товариством до суду заявлений позов про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень від 21.02.2013 № 0001572220, яким позивачу збільшено суму грошового зобов'язання з податку на прибуток за основним платежем на 126 571,00 грн. та за штрафними (фінансовими) санкціями на 28 168,00 грн., № 0001582220, яким збільшено суму грошового зобов'язання з податку на додану вартість (далі - ПДВ) за основним платежем на 114 726,00 грн. та за штрафними (фінансовими) санкціями на 57 363,00 грн.

Постановою Окружного адміністративного суду міста Києва від 25.06.2013 у задоволенні позовних вимог Товариства відмовлено з підстав непідтвердженості реального здійснення господарських операцій, оскільки контрагент позивача не має матеріальних та трудових ресурсів для здійснення господарської діяльності, окрм того, відповідно до протоколу допиту свідка (директора контрагента) останній зареєстрував підприємство за винагороду та ніякого відношення до нього не має.

Постановою Київського апеляційного адміністративного суду від 03.09.2013 рішення суду першої інстанції скасовано, позов задоволено, оскаржувані податковів повідомлення - рішення визнано протиправними та скасовано.

Рішення обґрунтовано тим, що позивачем цілком правомірно сформовано валові витрати та податковий кредит з огляду на наявність у платника податку (позивача у справі) належним чином оформлених первинних документів та реальність здійснення господарських операцій.

Не погодившись із судовим рішенням апеляційної інстанції, Державна податкова інспекція подала касаційну скаргу, де посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права, просить зазначене судове рішення скасувати та залишити в силі рішення суду першої інстанції.

У поданих запереченнях на скаргу позивач просить її відхилити з мотивів необґрунтованості.

Переглянувши матеріали справи і касаційну скаргу, заслухавши доповідь судді, Вищий адміністративний суд України зазначає наступне.

Судами першої і апеляційної інстанцій встановлено та підтверджено матеріалами справи, що Державною податковою інспекцією проведена документальна позапланова виїзна перевірка Товариства з питань правильності нарахування та сплати до бюджету ПДВ та податку на прибуток по взаємовідносинах з контрагентами за період з 01.10.2009 по 30.09.2012, за підсумками якої складено акт від 08.02.2013 № 555/22-221-36861696 та прийнято оскаржувані податкові повідомлення - рішення.

У ході вказаної перевірки працівниками Державної податкової інспекції було встановлено порушення позивачем п. 139.1.9 п. 139.1 ст. 139, п. 198.3 та п. 198.6 ст. 198 Податкового кодексу України та п. 1, п. 5 ст. 203, п. 1, п. 2 ст. 215, п. 1 ст. 216, ст. 228, ст. 626, ст. 629, ст. 650, ст. 655, ст. 658 ст. 662 Цивільного кодексу України в частині недодержання вимог зазначених статей в момент вчинення правочинів, які не спрямовані на реальне настання првових наслідків, що обумовлені ними, внаслідок чого занижено податок на прибуток на суму 126 571,00 грн. та ПДВ на 114 726,00 грн.

Такі висновки фахівців контролюючого органу обґрунтовано тим, що згідно акта про неможливість проведення зустрічної звірки контрагента позивача ТОВ «КТФ «Партнер», останнє немає необхідних матеріальних, виробничих та трудових ресурсів для здійснення господарської діяльності та відсутнє за місцезнаходженням, крім того, згідно протоколу допиту свідка ОСОБА_5 (директора ТОВ «КТФ «Партнер») останній зареєстрував підприємство за винагороду і жодного відношення до нього не має, фінансові та бухгалтерські документи не підписував, а тому, контролюючий орган дійшов висноку, що всі первинні документи видані ТОВ «КТФ «Партнер» не можуть вважатися первинними. Таким чином, на думку контролюючого органу, фактично проведено господарські операції, які спрямовані лише на отримання податкової вигодита, а отже є нікчемними та не породжують правових наслідків, зокрема, і щодо формування валових витрат та податкового кредиту з ПДВ.

Зазначені висновки покладені в основу основних мотивів касаційної скарги.

Так, відповідно до пп. 14.1.27 Податкового кодексу України витрати - сума будь-яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формі, здійснюваних для провадження господарської діяльності платника податку.

Відповідно до пп. 138.2 ст. 138 Податкового кодексу України, витрати, які враховуються для визначення об'єкта оподаткування, визнаються на підставі первинних документів, що підтверджують здійснення платником податку витрат, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку.

Згідно з приписами пп. 139.1.9. п. 139.1 ст. 139 Податкового кодексу України до витрат, не відносяться не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими первинними документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення бухгалтерського обліку та нарахування податку

Відповідно до п. 198.3 ст. 198 Податкового кодексу України, податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою п. 193.1 ст. 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари (послуги) та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

За змістом положень п. 198.6 ст. 198 Податкового кодексу України не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів (послуг), не підтверджені податковими накладними або оформлені з порушенням вимог чи не підтверджені митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з п. 201.11 ст. 201 цього Кодексу).

Отже, всі витрати господарюючого суб'єкта мають бути здійснені саме для і в межах провадження господарської діяльності, а не з іншими цілями, та підтверджені відповідними належно оформленими первинними документами. Це однаковою мірою стосується як витрат, пов'язаних із одержанням доходу, так і сум податкового кредиту з ПДВ.

Водночас, наслідки для податкового обліку створює лише фактичний рух активів.

Відповідно до ст. 202 Цивільного кодексу України правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення прав та обов'язків. При цьому загальними вимогами, додержання яких є необхідним для чинності правочину, встановлено, що правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним (ч. 5 ст. 203 цього Кодексу).

Згідно з п. 44.1 ст. 44 Податкового кодексу України для цілей оподаткування платники податків зобов'язані вести облік доходів, витрат та інших показників, пов'язаних з визначенням об'єктів оподаткування та/або податкових зобов'язань, на підставі первинних документів, реєстрів бухгалтерського обліку, фінансової звітності, інших документів, пов'язаних з обчисленням і сплатою податків та зборів, ведення яких передбачено законодавством.

Підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій (ч. 1 ст. 9 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні").

З огляду на викладене аналіз реальності господарської діяльності повинен здійснюватися на підставі даних податкового, бухгалтерського обліку платника податків та відповідності їх дійсному економічному змісту.

Отже, одним із юридичних елементів дійсності правочину є його спрямування на реальне настання правових наслідків, обумовлених ним. При цьому в первинних документах, які є підставою для бухгалтерського обліку, фіксуються дані лише про фактично здійснені господарські операції. В свою чергу дані бухгалтерського обліку та податкового обліку відображуються у податкових деклараціях платників податків.

Відповідно, якщо господарська операція фактично не відбулася, то первинні документи, складені платником податку та його контрагентом на підтвердження такої операції, не відповідають дійсності, та свідчать про відсутність у сторін волевиявлення щодо реального здійснення господарської операції.

Водночас дефектність та навіть фіктивність контрагента платника податків сама собою не свідчить про обізнаність платника податків із протиправним характером діяльності його контрагента або про дефектність самих господарських операцій, а відтак не є вичерпним доказом при встановленні або нереальності господарської операції, або відсутності в ній ділової мети.

Крім того, наявність або відсутність окремих документів, як і деякі помилки чи неточності у їх оформленні, не є підставою для висновків про відсутність господарської операції, якщо з інших даних випливає, що фактичний рух активів або зміни у власному капіталі чи зобов'язаннях платника податків у зв'язку з його господарською діяльністю мали місце (відбулися).

Таким чином, з урахуванням досліджених судом апеляційної інстанції первинних документів, які у їх сукупності свідчать про фактичний рух активів із урахуванням ділової мети такого руху у межах господарської діяльності Товариства (подальша реалізація іншим господарюючим суб'єктам), та враховуючи висновки державного податкового органу викладені в акті перевірки щодо заниження позивачем податку на прибуток та ПДВ, які фактично обргунтовано лише нікчемністю договору поставки на підставі показів свідка (директора контрагента) та відсутністю у контрагента необхідних умов для ведення господарської діяльності, а також принцип індивідуального застосування відповідальності за порушення правил оподаткування, згідно якого негативні наслідки, зокрема, у вигляді позбавлення права на податковий кредит, можуть бути застосовані саме до такого платника податків, який їх припустився, а не до іншої особи (позивача), та добросовісність платника податків, а також достовірність задекларованих таким платником даних податкового обліку, що презюмується податковим законодавством, зокрема, за умови подання платником податків усіх належним чином оформлених документів, передбачених податковим законодавством, дані податкового обліку вважаються сформованими платником податків правомірно (обґрунтовано), суд апеляційної інстанції дійшов до правильного висновку про те, що позивач підтвердив реальність проведених операцій з придбання товарів у ТОВ «КТФ «Партнер». Вказане також спростовується і встановленими обставинами та матеріалами справи, зокрема:

судом апеляційної інстанції досліджено первинні документи, які є підставою для бухгалтерського обліку та податкового обліку, встановлено фактичне здійснення операцій з придбання товару у ТОВ «ТКФ «Партнер», що підтверджується наявними в матеріалах справи копіями належно оформлених, у відповідності до вимог ст. 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» первинних документів (договір, рахунки, платіжні документи, видаткові накладні, податкові накладні), містять матеріали справ також і довіреності на отримання товарно - матеріальних цінностей;

враховано правосуб'єктність сторін на час укладення спірного правочину, зокрема, контрагент позивача на момент укладення договору та оформлення податкових накладних був належним учасником цивільних та господарських правовідносин та був платником ПДВ;

матеріали справи містять завірену належним чином копію заяви ОСОБА_5, в якій зазначено, що він перебуваючи на посаді директора ТОВ «ТКФ «Партнер» у період з 2011 року по травень 2012 року, дійсно мав господарські взаємовідносини з позивачем, окрім того, матеріали справи містять копії скарг адвоката ОСОБА_5 на дії слідчого щодо проведення його допиту;

посилання на відсутність реального настання правових наслідків, обумовлених договором купівлі - продажу, укладеного між позивачем та його контрагентом, та його нікчемність з підстав відсутності необхідних матеріальних чи трудових ресурсів у контрагента ТОВ «ТКФ «Партнер» є також безпідставним, оскільки їх наявність або відсутність (ресурсів) у контрагента господарюючого суб'єкта як і наявність чи відсутність такого контрагента за місцезнаходженням не є передумовою для визначення господарської компетенції останнього та не має правового значення для вирішення питання про наявність наміру сторін на реальне настання правових наслідків, обумовлених укладеною угодою. Крім того, як вже зазначалось вище позивач, як платник податку, самостійно несе відповідальність за достовірність і своєчасність обчислення та внесення ним податку до бюджету відповідно до законодавства України і не може нести відповідальність за порушення контрагентом правил здійснення господарської діяльності та/або податкової дисципліни. У разі якщо контрагентом були допущені порушення норм податкового чи норм іншого законодавства то це тягне відповідальність та негативні наслідки саме щодо цієї особи;

Суд апеляційної інстанції також цілком правомірно не прийняв до уваги і посилання контролюючого органу на ненадання позивачем товарно - транспортних накладних, як на підставу безтоварності та фіктивності проведених господарських операцій з ТОВ «ТКФ «Партнер», оскільки, товарно-транспортні накладні є доказом лише факту перевезення (переміщення) товару, натомість факт передання товару позивачеві та, відповідно, набуття права власності на нього, підтверджується наявними в матеріалах справи належно оформленими видатковими накладними.

Вищий адміністративний суд України також зазначає, що для кваліфікації правочину за ст. 228 Цивільного кодексу України має враховуватись вина сторони, внаслідок чого необхідно довести наявність умислу у сторін при укладенні та вчиненні конкретного правочину щодо настання певних протиправних наслідків. Наявність чи відсутність певних обставин встановлюється на підставі будь-яких фактичних даних, що мають значення для справи, та які є доказами у розумінні ст. 69 Кодексу адміністративного судочинства України та відповідають висунутим процесуальним законом критеріям належності, допустимості та достовірності таких доказів. Тому, за обставин, які склалися у даній справі, визначенню правочину як такого, що є нікчемний, повинен передувати або вирок суду про притягнення учасника (учасників) такого правочину до кримінальної відповідальності, який би набрав законної сили, або рішення суду про визнання правочину недійсним.

Всупереч вимогам ч. 2 ст. 71 Кодексу адміністративного судочинства України відповідачем таких доказів надано не було.

Отже, платник податків належними та допустимими доказами, оцінка яких зроблена судами з дотриманням норм ст. 86 Кодексу адміністративного судочинства України, спростував доводи податкового органу щодо вчинення ним податкового правопорушення.

З огляду на зазначене у суду відсутні правові підстави для висновку про законність оскаржуваних податкових повідомлень-рішень.

Отже, при вирішенні справи порушень судом апеляційної інстанції норм матеріального та процесуального права не допущено, правова оцінка обставин у справі дана вірно, а тому касаційну скаргу слід залишити без задоволення, а оскаржуване судове рішення - без змін.

Керуючись ст. ст. 160, 167, 210 - 231 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

У Х В А Л И В:

Касаційну скаргу Державної податкової інспекції у Дніпровському районі Головного управління Міндоходів у м. Києві залишити без задоволення.

Постанову Київського апеляційного адміністративного суду від 03.09.2013 по справі № 826/7522/13-а залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення і оскарженню не підлягає, крім як з підстав, у строк та в порядку, визначеними ст. ст. 237-2391 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий О.В. Карась

Судді І.Я. Олендер

А.О. Рибченко