Ухвала суду № 55799421, 11.02.2016, Львівський апеляційний адміністративний суд

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

11 лютого 2016 року Справа № 876/8880/15

Львівський апеляційний адміністративний суд в складі:

головуючого судді Макарика В.Я.

суддів Большакової О.О., Глушка І.В.

за участю секретаря судового засідання Бедрій Х.П.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Львові апеляційну скаргу відділу державної виконавчої служби Івано-Франківського міського управління юстиції на постанову Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 20.08.2014р. у справі № 809/811/14 за позовом публічного акціонерного товариства «Комерційний банк «ПриватБанк» до відділу державної виконавчої служби Івано-Франківського міського управління юстиції, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні позивача ОСОБА_1 про скасування постанов від 30.09.2013 року у виконавчому провадженні №39841588 та від 28.01.2014 року у виконавчому провадженні №41745524, зобов'язання вчинити певні дії, -

В С Т А Н О В И В:

13 березня 2014 року публічне акціонерне товариство «Комерційний банк «ПриватБанк» звернулося до суду з позовом до відділу державної виконавчої служби Івано-Франківського міського управління юстиції у якому просило скасувати постанови про арешт майна боржника та оголошення заборони на його відчуження, ВП №39841588 від 30.09.2013р. та ВП №41745524 від 28.01.2014р. Зобовязати ВДВС Івано-Франківського МУЮ зняти всі наявні арешти накладені на майно, а саме: автомобіль BMW , модель: 528і, рік випуску: 1999, тип ТЗ: легковий седан-В, № кузова/шасі: WBADD510X0BP25737, реєстраційний номер: АТ6759АО, що належить на праві власності ОСОБА_1 (76000, АДРЕСА_1, ІПН НОМЕР_1).

Постановою Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 20.08.2014 року позов задоволено повністю. Скасовано постанови відділу державної виконавчої служби Івано-Франківського міського управління юстиції про арешт майна боржника та оголошення заборони на його відчуження від 30.09.2013 року у виконавчому провадженні №39841588 та від 28.01.2014 року у виконавчому провадженні №41745524.

Зобов'язано відділ державної виконавчої служби Івано-Франківського міського управління юстиції звільнити з-під арешту автомобіль марки БМВ, реєстраційний номер НОМЕР_2, 1999 року випуску, ідентифікаційний номер WBADD510X0BP25737, який належить громадянину ОСОБА_1 (індивідуальний податковий номер - НОМЕР_1) та перебуває в заставі публічного акціонерного товариства комерційний банк «ПриватБанк» згідно кредитного договору №IFIHAE00000076 від 13.05.2008 року.

Стягнуто з Державного бюджету України на користь публічного акціонерного товариства комерційний банк «ПриватБанк» (ідентифікаційний код в ЄДРПОУ 14360570) сплачений ним судовий збір в сумі 73 (сімдесят три) грн. 08 коп.

Не погодившись із постановою суду першої інстанції відділ державної виконавчої служби Івано-Франківського міського управління юстиції оскаржив її в апеляційному порядку та просить скасувати постанову Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 20.08.2014 р. та прийняти нову постанову, якою відмовити у задоволенні позовних вимог.

Апелянт свої вимоги мотивує тим, що на виконанні в відділі ДВС Івано-Франківського МУЮ перебуває зведене виконавче провадження про стягнення з ОСОБА_1 ІПН НОМЕР_1, згідно наступних виконавчих документів :

- виконавчий лист №6/751/620/13 виданий 02.04.2013 Новозаводським районним судом м. Чернігова, про стягнення з ОСОБА_1 на користь ТзОВ "Кредитні Ініціативи" 115874,52 грн боргу, 1109,91 грн відсотки, 400 грн третейського збору;

- виконавчий лист №0907/15693/2012 від 14.01.2014 Івано-Франківським міським судом про стягнення з ОСОБА_1Я на користь ПАТ КБ "Приватбанк",90723,46 грн заборгованості.

По вищезазначених документах державним виконавцем відкриті виконавчі провадження та постановами про відкриття боржнику надано термін для самостійного виконання, однак в даний строк рішення суду , не були виконані.

У звязку з цим державним виконавцем накладено арешт на все майно боржника, в тому числі на транспортний засіб боржника, а саме автомобіль марки БМВ, реєстраційний номер НОМЕР_2, 1999 року випуску, ідентифікаційний номер WBADD510X0BP25737.

Відповідно до ч. 3 ст. 54 Закону України «Про виконавче провадження», для задоволення вимог стягувачів, які не є заставодержателями, стягнення на заставлене майно боржника може бути звернуто у разі:

виникнення права застави після винесення судом рішення про стягнення з боржника коштів ;

якщо вартість предмета застави перевищує розмір заборгованості боржника заставодержателю.

Згідно п. 6 ст. 54 за рахунок коштів, що надійшли від реалізації заставленого майна, здійснюються утримання, після чого кошти використовуються для задоволення вимог заставодержателя. У разі якщо заставодержатель не є стягувачем у виконавчому провадженні, йому виплачуються кошти після належного підтвердження права на заставлене майно. У разі задоволення в повному обсязі вимог заставодержателя залишок коштів використовується для задоволення вимог інших стягувачів.

Особи, які беруть участь у справі, в судове засідання на виклик суду не зявилися, що не перешкоджає розгляду справи у їх відсутності згідно із ч.4 ст. 196 КАС України.

Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи та доводи апелянта у їх сукупності, апеляційний суд приходить до переконання, що подана апеляційна скарга не підлягає задоволенню з таких мотивів.

Основні засади, організацію і порядок провадження виконавчих дій щодо звернення стягнення на майно боржника регулюються Законом України «Про виконавче провадження» від 21.04.1999 року за №606-XIV в редакції Закону від 04.11.2010 року №2677-VI.

Відповідно до ч. 1 ст. 11 Закону державний виконавець зобов'язаний вживати передбачених цим Законом заходів примусового виконання рішень, неупереджено, своєчасно і в повному обсязі вчиняти виконавчі дії.

Нормами частини 2 цієї ж статті встановлено, що державний виконавець: здійснює заходи, необхідні для своєчасного і в повному обсязі виконання рішення, зазначеного в документі на примусове виконання рішення (далі - виконавчий документ), у спосіб та в порядку, встановленому виконавчим документом і цим Законом; надає сторонам виконавчого провадження та їх представникам можливість ознайомитися з матеріалами виконавчого провадження; розглядає заяви сторін та інших учасників виконавчого провадження і їхні клопотання; роз'яснює сторонам їхні права і обов'язки.

Відповідно до частини 1 статті 20 Закону виконавчі дії провадяться державним виконавцем за місцем проживання, перебування, роботи боржника або за місцезнаходженням його майна. У разі якщо боржник є юридичною особою, то виконання провадиться за місцезнаходженням його постійно діючого органу або майна. Право вибору місця виконання між кількома органами державної виконавчої служби, що можуть вчиняти виконавчі дії з виконання рішення на території, на яку поширюються їх функції, належить стягувачу.

Відповідно до статті 25 Закону державний виконавець зобов'язаний прийняти до виконання виконавчий документ і відкрити виконавче провадження, якщо не закінчився строк пред'явлення такого документа до виконання, він відповідає вимогам, передбаченим цим Законом, і пред'явлений до виконання до відповідного органу державної виконавчої служби.

Державний виконавець протягом трьох робочих днів з дня надходження до нього виконавчого документа виносить постанову про відкриття виконавчого провадження.

У постанові державний виконавець вказує про необхідність боржнику самостійно виконати рішення у строк до семи днів з моменту винесення постанови (у разі виконання рішення про примусове виселення боржника - у строк до п'ятнадцяти днів) та зазначає, що у разі ненадання боржником документального підтвердження виконання рішення буде розпочате примусове виконання цього рішення із стягненням з боржника виконавчого збору і витрат, пов'язаних з організацією та проведенням виконавчих дій, передбачених цим Законом. За заявою стягувача державний виконавець одночасно з винесенням постанови про відкриття виконавчого провадження може накласти арешт на майно та кошти боржника, про що виноситься відповідна постанова.

Копії постанови про відкриття виконавчого провадження надсилається не пізніше наступного робочого дня стягувачу та боржникові.

Постанова про відкриття виконавчого провадження може бути оскаржена сторонами у десятиденний строк у порядку, встановленому цим Законом.

Частиною 1 статті 54 Закону встановлено, що звернення стягнення на заставлене майно в порядку примусового виконання допускається за виконавчими документами для задоволення вимог стягувача - заставодержателя.

У відповідності до частини 4 статті Закону про звернення стягнення на заставлене майно для задоволення вимог стягувачів, які не є заставодержателями, державний виконавець повідомляє заставодержателю не пізніше наступного дня після накладення арешту на майно або якщо йому стало відомо, що арештоване майно боржника перебуває в заставі, та роз'яснює заставодержателю право на звернення до суду з позовом про зняття арешту із заставленого майна.

Згідно частини 1 статті 55 Закону України «Про виконавче провадження» державний виконавець має право звернути стягнення на майно боржника, що перебуває в інших осіб, а також на майно та кошти, що належать боржнику від інших осіб.

Зазначені особи зобов'язані подати на запит державного виконавця у визначений ним строк відомості про належне боржнику майно, що перебуває в них, та майно чи кошти, які вони мають передати боржнику.

Частиною 2 цієї ж статті встановлено, що після надходження від зазначених осіб відомостей про наявність майна боржника державний виконавець описує таке майно, вилучає його і реалізує у встановленому цим Законом порядку. У разі якщо особа, у якої перебуває майно боржника, перешкоджає державному виконавцю в його вилученні, таке майно вилучається державним виконавцем у примусовому порядку.

Нормами частини 3 статті 55 Закону України «Про виконавче провадження» передбачено, що готівкові кошти та майно, що належать боржнику від інших осіб, вилучаються державним виконавцем у таких осіб у присутності понятих на підставі ухвали суду.

Відповідно до частини 1 статті 57 Закону арешт майна боржника застосовується для забезпечення реального виконання рішення.

Частиною 2 статті 57 Закону визначено, що арешт на майно боржника може накладатися державним виконавцем шляхом: винесення постанови про арешт майна боржника та оголошення заборони на його відчуження; проведення опису майна боржника і накладення на нього арешту.

Згідно частини 5 цієї ж статті передбачено, що про проведення опису майна боржника і накладення на нього арешту державний виконавець складає акт опису та арешту майна боржника. Під час проведення опису та арешту майна боржника державний виконавець має право оголосити заборону розпоряджатися ним, а в разі потреби - обмежити права користування майном, здійснити опечатування або вилучити його у боржника та передати на зберігання іншим особам, про що зазначається в акті опису та арешту. Вид, обсяг і строк обмеження встановлюються державним виконавцем у кожному конкретному випадку з урахуванням властивостей майна, його значення для власника чи володільця, необхідності використання та інших обставин.

Частиною 1 статті 1 Цивільного кодексу України від 16.01.2003 року №435-IV (надалі - Кодекс) цивільним законодавством регулюються особисті немайнові та майнові відносини (цивільні відносини), засновані на юридичній рівності, вільному волевиявленні, майновій самостійності їх учасників.

Відповідно до статті 572 Кодексу в силу застави кредитор (заставодержатель) має право у разі невиконання боржником (заставодавцем) зобов'язання, забезпеченого заставою, одержати задоволення за рахунок заставленого майна переважно перед іншими кредиторами цього боржника, якщо інше не встановлено законом (право застави).

Згідно статті 1 Закону України «Про заставу» від 02.10.1992 року №2654-XII (надалі - Закон №2654-XII) застава - це спосіб забезпечення зобов'язань, якщо інше не встановлено законом. В силу застави кредитор (заставодержатель) має право в разі невиконання боржником (заставодавцем) забезпеченого заставою зобов'язання одержати задоволення з вартості заставленого майна переважно перед іншими кредиторами. Застава виникає на підставі договору, закону або рішення суду.

Статтями 3 та 4 Закону №2654-XII встановлено, що заставою може бути забезпечена будь-яка дійсна існуюча або майбутня вимога, що не суперечить законодавству України, зокрема така, що випливає з договору позики, кредиту, купівлі-продажу, оренди, перевезення вантажу тощо.

Предметом застави можуть бути майно та майнові права.

Згідно статті 19 Закону №2654-XII за рахунок заставленого майна заставодержатель має право задовольнити свої вимоги в повному обсязі, що визначається на момент фактичного задоволення, включаючи проценти, відшкодування збитків, завданих прострочкою виконання (а у випадках, передбачених законом чи договором, - неустойку), необхідні витрати на утримання заставленого майна, а також витрати на здійснення забезпеченої заставою вимоги, якщо інше не передбачено договором застави.

Відповідно до статті 20 цього закону заставодержатель набуває право звернення стягнення на предмет застави в разі, якщо в момент настання терміну виконання зобов'язання, забезпеченого заставою, воно не буде виконано, якщо інше не передбачено законом чи договором.

Правовий режим регулювання обтяжень рухомого майна, встановлених з метою забезпечення виконання зобов'язань, а також правовий режим виникнення, оприлюднення та реалізації інших прав юридичних і фізичних осіб стосовно рухомого майна визначається нормами Закону України «Про забезпечення вимог кредиторів та реєстрацію обтяжень» від 18.11.2003 року №1255-IV (надала - Закон №1255-IV).

Згідно частини 1 статті 12 Закону №1255-IV взаємні права та обов'язки за правочином, на підставі якого виникло обтяження, виникають у відносинах між обтяжувачем і боржником з моменту набрання чинності цим правочином, якщо інше не встановлено законом.

Відповідно до статті 14 Закону №1255-IV якщо інше не встановлено цим Законом, зареєстроване обтяження має вищий пріоритет над незареєстрованими обтяженнями. Пріоритет зареєстрованих обтяжень визначається у черговості їх реєстрації, за винятками, встановленими цим Законом. Обтяжувачі, які зареєстрували обтяження одного і того ж рухомого майна одночасно, мають рівні права на задоволення своїх вимог.

Обтяжувач з вищим пріоритетом має переважне право на звернення стягнення на предмет обтяження.

Статтею 23 Закону №1255-IV відповідно до забезпечувального обтяження обтяжувач має право в разі порушення боржником забезпеченого обтяженням зобов'язання або договору, на підставі якого виникло забезпечувальне обтяження, одержати задоволення своєї вимоги за рахунок предмета обтяження в черговості згідно із встановленим пріоритетом.

Згідно статті 26 Закону №1255-IV обтяжувач має право на власний розсуд обрати один із таких позасудових способів звернення стягнення на предмет забезпечувального обтяження: 1) передача рухомого майна, що є предметом забезпечувального обтяження, у власність обтяжувача в рахунок виконання забезпеченого обтяженням зобов'язання в порядку, встановленому цим Законом; 2) продаж обтяжувачем предмета забезпечувального обтяження шляхом укладення договору купівлі-продажу з іншою особою-покупцем або на публічних торгах; 3) відступлення обтяжувачу права задоволення забезпеченої обтяженням вимоги у разі, якщо предметом забезпечувального обтяження є право грошової вимоги; 4) переказ обтяжувачу відповідної грошової суми, у тому числі в порядку договірного списання, у разі, якщо предметом забезпечувального обтяження є гроші або цінні папери; 5) реалізація заставленого майна на підставі виконавчого напису нотаріуса.

В зв'язку з вищевикладеним, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції, вирішуючи даний спір, на підставі правильно встановлених обставин справи та визначених їм правовідносин, прийшов до обґрунтованих і законних висновків. Доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду першої інстанції і не свідчать про порушення судом норм матеріального чи процесуального права, які призвели до неправильного вирішення справи і відповідно до ст. 200 Кодексу адміністративного судочинства України не можуть бути підставою для скасування рішення суду першої інстанції.

Тобто, постанова суду першої інстанції відповідає вимогам ст. 159 Кодексу адміністративного судочинства України щодо вимог законності та обґрунтованості судових рішень, і підстав для її скасування і відповідно задоволення апеляційної скарги колегія суддів не вбачає.

Керуючись ст.. 41, ч.3 ст. 160, ст.ст. 195, 196, п. 1 ч. 1 ст. 198, ст. 200, п. 1 ч. 1 ст. 205, ст. ст. 206, 212, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

У Х В А Л И В:

Апеляційну скаргу відділу державної виконавчої служби Івано-Франківського міського управління юстиції залишити без задоволення, а постанову Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 20.08.2014р. у справі № 809/811/14 без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення та може бути оскаржена до Вищого адміністративного суду України протягом двадцяти днів шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції.

Головуючий суддя: В.Я. Макарик

Судді: О.О. Большакова

ОСОБА_2

Повний текст ухвали складений 15 лютого 2016 року.