Постанова № 55797518, 15.02.2016, Окружний адміністративний суд міста Києва

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА

01601, м. Київ, вул. Командарма Каменєва 8, корпус 1

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

м. Київ

15 лютого 2016 року № 826/11553/15

Окружний адміністративний суд міста Києва у складі головуючого судді Огурцова О.П., розглянувши в порядку письмового провадження адміністративну справу

за позовом

Товариства з обмеженою відповідальністю "Торговий дім "Система"

до

Державної податкової інспекції у Печерському районі Головного управління ДФС у м. Києві

про

визнання протиправним та скасування податкового повідомлення - рішення,

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

Товариство з обмеженою відповідальністю "Торговий дім "Система" звернулося до Окружного адміністративного суду міста Києва з адміністративним позовом до Державної податкової інспекції у Печерському районі Головного управління ДФС у м. Києві про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення - рішення від 26.12.2014 № 183226552209.

Свої позовні вимоги позивач обґрунтовує наступним.

Податкові зобов'язання позивачу нараховані за результатами документальної невиїзної позапланової перевірки щодо підтвердження відомостей по взаємовідносинам з платником податків ТОВ «ПРО СЕРВІС» за період з 01.07.2014 по 31.08.2014. Підставою для нарахування податкових зобов'язань став висновок податкового органу про те, що ТОВ «ПРО СЕРВІС» реалізувало ТОВ "Торговий дім "Система" товари відмінні від тих, що були придбані ним по ланцюгу постачальників, а, відтак, договір, укладений між позивачем та контрагентом: ТОВ «ПРО СЕРВІС» був укладений без мети настання правових наслідків. Позивач, не погоджуючись з таким висновком податкового органу зазначає, що у період, який перевірявся, дійсно мав господарські правовідносини з ТОВ «ПРО СЕРВІС» за договором, який мав реальний характер, а документи бухгалтерського та податкового обліків за цими операціями були оформлені у відповідності до вимог податкового законодавства.

Представники позивача підтримали позовні вимоги та просили суд задовольнити позов у повному обсязі.

Представник відповідача у судовому засіданні заперечив проти позовних вимог, подав суду письмові заперечення проти позову, в яких просив відмовити у задоволенні адміністративного позову повністю. Доводи відповідача викладені в письмових запереченнях аналогічні доводам та висновкам викладеним в акті перевірки від 12.12.2014 № 1221/26-55-22-09/30264156.

Відповідно до частини четвертої статті 122 Кодексу адміністративного судочинства України, суд ухвалив продовжити розгляд справи у письмовому провадженні.

Під час судового розгляду справи, суд,-

В С Т А Н О В И В:

В період з 19.11.2014 по 02.12.2014 Державною податковою інспекцією у Печерському районі ГУ Міндоходів у м. Києві була проведена документальна невиїзна позапланова перевірка ТОВ "Торговий дім "Система" щодо підтвердження відомостей по взаємовідносинам з платником податків ТОВ «ПРО СЕРВІС» за період з 01.07.2014 по 31.08.2014.

За результатами перевірки складено акт від 12.12.2014 № 1221/26-55-22-09/30264156, яким встановлені наступні порушення:

- статті 185, пунктів 198.3, 198.6 статті 198, пунктів 201.4, 201.10 статті 201 Податкового кодексу України, в результаті чого занижено податок на додану вартість в сумі 5281397,00 грн.

На підставі акта перевірки від 12.12.2014 № 1221/26-55-22-09/30264156 відповідачем прийнято податкове повідомлення – рішення від 26.12.2014 № 183226552209, яким збільшено суму грошового зобов'язання за платежем податок на додану вартість на загальну суму 7 922 096,00 грн., у тому числі за основним платежем – 5 281 397,00 грн. та за штрафними (фінансовими) санкціями (штрафами) – 2 640 699,00 грн.

Товариство з обмеженою відповідальністю "Торговий дім "Система", не погоджуючись з податковим повідомленням - рішенням від 26.12.2014 № 183226552209, вважаючи його протиправним та таким, що підлягає скасуванню, звернулось з відповідним позовом до суду.

Оцінивши докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні, суд вважає позов таким, що підлягає задоволенню з наступних підстав.

Суть офіційного з'ясування всіх обставин у справі визначена в частинах четвертій та п'ятій статті 11 цього Кодексу, якими встановлено, що суд вживає передбачені законом заходи, необхідні для з'ясування всіх обставин у справі, у тому числі щодо виявлення та витребування доказів з власної ініціативи. Суд повинен запропонувати особам, які беруть участь у справі, подати докази або з власної ініціативи витребувати докази, яких, на думку суду, не вистачає.

Принцип офіційного з'ясування всіх обставин справи зобов'язує суд встановити обставини справи для забезпечення прийняття правосудного рішення, в тому числі незалежно від посилань чи доводів сторін.

Відповідно до статті 185 Податкового кодексу України об'єктом оподаткування є операції платників податку з: постачання товарів, місце постачання яких розташоване на митній території України, відповідно до статті 186 цього Кодексу, у тому числі операції з передачі права власності на об'єкти застави позичальнику (кредитору), на товари, що передаються на умовах товарного кредиту, а також з передачі об'єкта фінансового лізингу в користування лізингоотримувачу/орендарю; постачання послуг, місце постачання яких розташоване на митній території України, відповідно до статті 186 цього Кодексу; ввезення товарів на митну територію України; вивезення товарів за межі митної території України; постачання послуг з міжнародних перевезень пасажирів і багажу та вантажів залізничним, автомобільним, морським і річковим та авіаційним транспортом. З метою оподаткування цим податком до операцій з ввезення товарів на митну територію України та вивезення товарів за межі митної території України прирівнюється поміщення товарів у будь-який митний режим, визначений Митним кодексом України.

Отже, об'єктом оподаткування можуть бути майно, товари, дохід (прибуток) або його частина, обороти з реалізації товарів (робіт, послуг), операції з постачання товарів (робіт, послуг) та інші операції платника податків, які відповідно до статті 185 Податкового кодексу України визначені як об'єкт оподаткування.

Згідно з пунктом 44.1 статті 44 Податкового кодексу України для цілей оподаткування платники податків зобов'язані вести облік доходів, витрат та інших показників, пов'язаних з визначенням об'єктів оподаткування та/або податкових зобов'язань, на підставі первинних документів, регістрів бухгалтерського обліку, фінансової звітності, інших документів, пов'язаних з обчисленням і сплатою податків і зборів, ведення яких передбачено законодавством. Платникам податків забороняється формування показників податкової звітності, митних декларацій на підставі даних, не підтверджених документами, що визначені абзацом першим цього пункту.

Статтею 1 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" визначено, що первинний документ – це документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення.

Отже, будь-які документи (у тому числі договори, накладні, рахунки тощо) мають силу первинних документів лише в разі фактичного здійснення господарської операції, якщо ж фактичного здійснення господарської операції не було, відповідні документи не можуть вважатися первинними документами для цілей ведення податкового обліку навіть за наявності всіх формальних реквізитів таких документів, що передбачені чинним законодавством.

Отже, для підтвердження даних податкового обліку можуть братися до уваги лише ті первинні документи, які складені в разі фактичного здійснення господарської операції.

Згідно зі статтею 1 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" господарською операцією є дія або подія, яка викликає зміни в структурі активів та зобов'язань, власному капіталі підприємства.

Таким чином, визначальною ознакою господарської операції є те, що вона повинна спричиняти реальні зміни майнового стану платника податків.

Вимога щодо реальних змін майнового стану платника податків як обов'язкова ознака господарської операції кореспондує з нормами податкового кодексу України.

Відповідно до пункту 187.1 статті 187 Податкового кодексу України, датою виникнення податкових зобов'язань з постачання товарів/послуг вважається дата, яка припадає на податковий період, протягом якого відбувається будь-яка з подій, що сталася раніше: а) дата зарахування коштів від покупця/замовника на банківський рахунок платника податку як оплата товарів/послуг, що підлягають постачанню, а в разі постачання товарів/послуг за готівку - дата оприбуткування коштів у касі платника податку, а в разі відсутності такої - дата інкасації готівки у банківській установі, що обслуговує платника податку; б) дата відвантаження товарів, а в разі експорту товарів - дата оформлення митної декларації, що засвідчує факт перетинання митного кордону України, оформлена відповідно до вимог митного законодавства, а для послуг - дата оформлення документа, що засвідчує факт постачання послуг платником податку.

Пунктом 198.1 Податкового кодексу України встановлено, що право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг.

Згідно з пунктом 198.2 статті 198 Податкового кодексу України датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше: дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.

Відповідно до пункту 198.3 статті 198 Податкового кодексу України податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг (у разі здійснення контрольованих операцій - не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу) та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Згідно із пунктом 201.4 статті 201 Податкового кодексу України, податкова накладна складається у двох примірниках у день виникнення податкових зобов'язань продавця. Один примірник видається покупцю, а другий залишається у продавця. У разі складання податкової накладної у паперовому вигляді покупцю видається оригінал, а копія залишається у продавця.

В пункті 201.10 статті 201 Податкового кодексу України зазначено, що податкова накладна видається платником податку, який здійснює операції з постачання товарів/послуг, на вимогу покупця та є підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту.

Пунктом 198.6 статті 198 Податкового кодексу України встановлено, що не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог статті 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу.

Отже, необхідною умовою для віднесення сплачених у ціні товарів (послуг) сум податку на додану вартість до складу податкового кредиту є факт придбання товарів та послуг, які відображені в податкових накладних, із метою їх використання в господарській діяльності.

Господарські операції для визначення податкового кредиту для цілей визначення об'єкта оподаткування податком на додану вартість мають бути фактично здійснені і підтверджені належним чином складеними первинними документами, що відображають реальність таких операцій.

Водночас за відсутності факту придбання товарів чи послуг або в разі якщо придбані товари чи послуги не призначені для використання у господарській діяльності платника податку відповідні суми не можуть включатися до складу податкового кредиту з податку на додану вартість навіть за наявності формально складених, але недостовірних документів або сплати грошових коштів.

Аналогічна позиція викладена в листі Вищого адміністративного суду України №742/11/13-11 від 02.06.2011.

Зазначеним листом Вищого адміністративного суду України також визначено, що з метою встановлення факту здійснення господарської операції, формування витрат для цілей визначення об'єкта оподаткування податком на прибуток або податкового кредиту з податку на додану вартість судам належить з'ясовувати, зокрема, такі обставини: рух активів у процесі здійснення господарської операції, установлення спеціальної податкової правосуб'єктності учасників господарської операції, установлення зв'язку між фактом придбання товарів (послуг), спорудженням основних фондів, імпортом товарів (послуг), понесенням інших витрат і господарською діяльністю платника податку.

Таким чином, при визначенні права платника податків на формування податкового кредиту та валових витрат судом має бути перевірено чи мали операції між платником податків та його контрагентами реальний товарний характер, можливість здійснення таких операцій з урахуванням оперативності проведення операцій та віддаленості контрагентів один від одного, подальше використання позивачем придбаної у зазначених контрагентів продукції та отриманих послуг, при цьому, суд має виходив з того, що наявність у покупця належно оформлених документів, які відповідно до закону необхідні для віднесення певних сум до податкового кредиту, зокрема виданих продавцями податкових накладних, не є безумовною підставою для відшкодування податку на додану вартість в подальшому, якщо податковий орган доведе, що відомості в таких документах не відповідають дійсності, наприклад, у випадку, коли не проводилися самі операції.

З матеріалів справи вбачається, що між Товариством з обмеженою відповідальністю "Торговий дім "Система" та Товариством з обмеженою відповідальністю «ПРО СЕРВІС» було укладено договір поставки № 44/01/04-2014 від 01.04.2014, згідно якого постачальник зобов’язується передавати у власність покупця товар, а покупець зобов’язується приймати цей товар та проводити його оплату на умовах та в порядку, визначених даним договором.

Відповідно до пункту 2.1 договору, загальна ціна даного договору становить ціну товару, отриманого по всім видатковим накладним протягом терміну дії даного договору.

Згідно із розділом 3 договору, постачальник здійснює поставку товару партіями. Асортимент, кількість та ціна товару в кожній партії товару, визначається згідно замовлення покупця, наданого за допомогою електронної пошти або телефонного, факсового зв’язку і вказується в видаткових накладних, складених на підставі отриманого від покупця замовлення. Постачання товару здійснюється на базисних умовах DDP, у відповідності з Правилами ІНКОТЕРМС – 2010, місце поставки – склад покупця, який знаходиться за адресою: м. Київ, вул. М. Кривоноса, 2, якщо інше місце поставки не зазначене у відповідному замовленні.

Відповідно до пункту 5.4 договору, постачальник разом з товаром передає покупцю наступні документи на товар: видаткову накладну; податкову накладну.

На підтвердження виконання умов даного договору позивачем надано: видаткові накладні, податкові накладні, реєстри виданих та отриманих податкових накладних, товарно-транспортні накладні (автомобільний перевізник – ТОВ «Л.К.О.»), договір перевезення вантажу від 05.05.2014 № 123 (перевізник – ТОВ «Л.К.О.») разом з актами виконаних робіт, платіжні доручення щодо оплати товару, згідно договору № 44/01/04-2014 від 01.04.2014, лист ТОВ «ПРО СЕРВІС» від 27.08.2015 про відсутність заборгованості, акт звіряння взаємних розрахунків.

Також, позивач надав інформацію з офіційного сайту ДФС України, згідно якої станом на 30.09.2015 ТОВ «ПРО СЕРВІС» зареєстроване як платник ПДВ (дата реєстрації: 10.09.2004), крім того, станом на 06.10.2015 ТОВ «Л.К.О.» також було платником ПДВ (дата реєстрації: 02.12.2010).

Відповідно до письмових пояснень позивача від 01.10.2015, придбання товарів у ТОВ «ПРО СЕРВІС» за спірним договором поставки було безпосередньо пов’язано із господарською діяльністю ТОВ "Торговий дім "Система", а саме: основним видом діяльності "Торговий дім "Система" є оптова торгівля комп’ютерами, периферійним устаткуванням і програмним забезпеченням. Товари, які придбавалися у ТОВ «ПРО СЕРВІС», як оптового постачальника, безпосередньо реалізовувалися в подальшому суб’єктам господарської діяльності-покупцям: ТОВ «Укрсервіс», ТОВ «ІнТех», ТОВ «ВВС-Сервис», ТОВ ЦСО «КРЦ».

Позиція відповідача ґрунтується на тому, що ТОВ «ПРО СЕРВІС» реалізувало ТОВ "Торговий дім "Система" товари відмінні від тих, що були придбані ним по ланцюгу постачальників, також відповідач у письмових запереченнях на позов стверджує, що неможливо підтвердити транспортування продукції, придбаної позивачем у ТОВ «ПРО СЕРВІС», оскільки відповідно до інформаційнійної бази «АІС «Автомобіль» ДАІ МВС України» відсутня Інформація щодо наявності у ТОВ «Л.К.О.» зареєстрованих транспортних засобів та відсутня реєстрація автомобілів зазначених в товарно-транспортних накладних.

В інформаційному листі від 02.06.2011 № 742/11/13-11 Вищим адміністративним судом України зазначено, що оцінюватися при дослідженні факту здійснення господарської операції повинні відносини безпосередньо між учасниками тієї операції, на підставі якої сформовані дані податкового обліку. Не є обов'язковою передумовою для визначення контролюючими органами грошових зобов'язань визнання недійсними (у тому числі нікчемними) правочинів, які укладалися за ланцюгом між попередніми посередниками, через ланцюг яких декларувався рух товарів чи послуг, нібито придбаних останнім у такому ланцюгу платником податку. При цьому відносини між учасниками попередніх ланцюгів постачань товарів та послуг не мають безпосереднього впливу на дослідження факту реальності господарської операції, вчиненої між останнім у ланцюгу постачань платником податків та його безпосереднім контрагентом.

Крім того, суд звертає увагу, що за умови реального здійснення господарської операції, яка призвела до об'єктивної зміни складу активів платника податків - покупця, будь-які порушення постачальниками/продавцями товару (послуг) податкового законодавства чи правил ведення господарської діяльності не можуть бути підставою для позбавлення покупця права на податковий кредит.

Платник податку на додану вартість (покупець товару) не має обов'язку та повноважень здійснювати контроль за дотриманням постачальниками товару (послуг) вимог законодавства щодо здійснення господарської діяльності, дотримання вимог податкового законодавства тощо і в подальшому зазнавати певних негативних наслідків у вигляді позбавлення права на податковий кредит за можливу неправомірну діяльність будь-кого з контрагентів. Такий платник не повинен притягуватися до відповідальності в тому випадку, якщо він здійснював реальну господарську операцію.

Як підтверджується матеріалами справи, відповідач не надає суду жодних доказів на підтвердження власної позиції, зокрема, не надає доказів на підтвердження того, що контрагент позивача не мав адміністративно-господарських можливостей на виконання господарських зобов'язань по спірним операціям, доказів відсутності фактичних дій, спрямованих на виконання взятих зобов'язань, доказів на спростування можливості ТОВ «Л.К.О.» здійснювати транспортування продукції, придбаної позивачем за спірним договором, як і не зазначає про причини неможливості їх надання.

З огляду на викладене, суд дійшов висновку про те, що господарські операції між позивачем та ТОВ «ПРО СЕРВІС» мали реальний товарний характер.

Отже, враховуючи вищевикладене, суд встановив, що матеріалами справи спростовуються висновки акта перевірки про порушення позивачем норм Податкового кодексу України, що призвели до заниження податку на додану вартість.

Відповідно до частин першої та другої статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

З огляду на викладене, керуючись вимогами статей 69-71, 94, 160-165, 167 Кодексу адміністративного судочинства України, суд,

ПОСТАНОВИВ:

1. Адміністративний позов - задовольнити повністю.

2. Визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення – рішення Державної податкової інспекції у Печерському районі Головного управління ДФС у м. Києві від 26.12.2014 №183226552209.

Відповідно до статті 254 Кодексу адміністративного судочинства України постанова суду першої інстанції, якщо інше не встановлено цим Кодексом, набирає законної сили після закінчення строку для її апеляційного оскарження. У разі апеляційного оскарження постанова, якщо її не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження або набрання законної сили рішенням за наслідками апеляційного провадження.

Постанова може бути оскаржена до суду апеляційної інстанції протягом десяти днів за правилами, встановленими статтями 185-187 Кодексу адміністративного судочинства України. Апеляційна скарга подається до адміністративного суду апеляційної інстанції через суд першої інстанції, який ухвалив оскаржуване судове рішення. Копія апеляційної скарги одночасно надсилається особою, яка її подає, до суду апеляційної інстанції. Апеляційна скарга на постанову суду першої інстанції подається протягом десяти днів з дня її проголошення. У разі застосування судом частини третьої статті 160 цього Кодексу, а також прийняття постанови у письмовому провадженні апеляційна скарга подається протягом десяти днів з дня отримання копії постанови.

Суддя О.П. Огурцов