Ухвала суду № 55795931, 11.02.2016, Касаційний адміністративний суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий адміністративний суд України)

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

11 лютого 2016 року м. Київ К/9991/42076/12

Вищий адміністративний суд України у складі колегії суддів:

Карася О.В. (головуючого), Олендера І.Я., Рибченка А.О.,

розглянувши у попередньому судовому засіданні касаційну скаргу Могилів-Подільської об'єднаної державної податкової інспекції Вінницької області Державної податкової служби на постанову Вінницького апеляційного адміністративного суду від 22.05.2012 по справі № 2а/0270/5679/11

за позовом Публічного акціонерного товариства «Могилів-Подільський завод газового устаткування та приладів»

до Могилів-Подільської об'єднаної державної податкової інспекції Вінницької області Державної податкової служби

про визнання нечинним та скасування податкового повідомлення - рішення ,-

В С Т А Н О В И В:

Товариством до суду заявлений позов, з урахуванням уточнень, до Могилів-Подільської об'єднаної державної податкової інспекції Вінницької області Державної податкової служби про визнання нечинними та скасування податкових повідомлень - рішень від 13.09.2011 №0000582301, яким позивачу збільшено суму грошового зобов'язання з податку на прибуток підприємств за основним платежем на суму 28 131,00 грн. та за штрафними (фінансовими) санкціями на суму 7 033,00 грн. та від 07.07.2011 №0000352301, в частині збільшення суми грошового зобов'язання з податку на додану вартість (далі - ПДВ) за основним платежем на суму 24 636,67 грн. та за штрафними (фінансовими) санкціями на суму 6 159,17 грн.

Постановою Вінницького окружного адміністративного суду від 25.01.2012 у задоволенні позову відмовлено з підстав недійсності правочинів, укладених між позивачем та його контрагентами.

Постановою Вінницького апеляційного суду від 22.05.2012 рішення суду першої інстанції скасовано та прийнято нове, яким позовні вимоги Товариства задоволено в повному обсязі.

Не погодившись із судовим рішенням апеляційної інстанції, відповідач до Вищого адміністративного суду України подав касаційну скаргу, де посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права, просить зазначене судове рішення скасувати та залишити в силі рішення суду першої інстанції.

У поданих запереченнях на скаргу позивач просить її відхилити з мотивів необґрунтованості.

Розглянувши матеріали справи, заслухавши доповідь судді, перевіривши повноту встановлених обставин справи та правильність їх юридичної оцінки судами, Вищий адміністративний суд України не вбачає підстав для задоволення касаційної скарги.

Судами першої і апеляційної інстанцій встановлено та підтверджено матеріалами справи, що Державною податковою інспекцією було проведено планову виїзну документальну перевірку Товариства з питань дотримання вимог податкового, валютного та іншого законодавства за період з 01.01.2010 по 31.12.2010, за результатами якої складено акт від 21.06.2011 № 531/2301/03327670.

Відповідно до висновків викладених в акті перевірки Товариством, зокрема, порушено вимоги п. 5.1, пп. 5.2.1 п. 5.2, пп. 5.3.9 п. 5.3 ст. 5 Закону України від 28.12.1994 №334/94-ВР «Про оподаткування прибутку підприємств» (далі - Закон №334/94-ВР), в результаті чого позивачем занижено податок на прибуток підприємств на загальну сумі 42 540,00 грн., пп. 7.2.3, пп. 7.2.4 п. 7.2, пп. 7.4.1, пп. 7.4.5 п. 7.4, пп. 7.5.1 п. 7.5 ст. 7 Закону України від 03.04.1997 №168/97-ВР «Про податок на додану вартість» (далі - Закон №168/97-ВР) в результаті чого занижено податок з ПДВ на загальну суму 32 970,00 грн.

На підставі вказаного акта перевірки та результатів адміністративного оскарження податковим органом були прийняті оскаржувані податкові повідомлення-рішення від 07.07.2011 №0000352301 та від 13.09.2011 №0000582301.

Висновки фахівців контролюючого органу про порушення позивачем вимог податкового законодавства вмотивовано тим, що фактично господарські операції між позивачем та його контрагентами ТОВ «Будкераміка Нова», ТОВ «Енерго-Імпекс», ТОВ «МСПОСТАЧ» не спричинили реального настання правових наслідків, оскільки у ТОВ «Будкераміка Нова» відсутні матеріальні та трудові ресурси, крім того, у позивача відсутні первинні бухгалтерські документи, які б підтверджували фактичну поставку товару та отримання транспортних послуг по господарським операціям з ТОВ «Будкераміка Нова» та ТОВ «Енерго-Імпекс». Також Державна податкова інспекція на підставі акту невиїзної документальної перевірки ТОВ «МСПОСТАЧ» з питань правильності нарахування податкових зобов'язань та податкового кредиту з ПДВ за грудень 2010 дійшла висновку про нікчемність укладеного позивачем договору з вказаним контрагентом. Крім того, контролюючий орган зазначив і про безпідставність включення позивачем до складу податкового кредиту з ПДВ сум за податковими накладними виписаними на його користь контрагентом ПП «Оптімус» у попередніх податкових періодах.

Зазначені висновки покладені в основу основних мотивів касаційної скарги.

Так, відповідно до п. 5.1 ст. 5 Закону України "Про оподаткування прибутку підприємства" валові витрати виробництва та обігу - сума будь-яких витрат платника податку в грошовій, матеріальній або нематеріальній формі, здійснюваних як компенсація вартості товарів (робіт, послуг), які придбаваються (виготовляються) таким платником податку для їх подальшого використання у власній господарській діяльності.

Положеннями пп. 5.2.1 п. 5.2 ст. 5 вказаного Закону передбачено, що до складу валових витрат включаються суми будь-яких витрат, сплачених (нарахованих) протягом звітного періоду у зв'язку з підготовкою, організацією, веденням виробництва, продажем продукції (робіт, послуг) і охороною праці, у тому числі витрати з придбання електричної енергії, з урахуванням обмежень, установлених пунктами 5.3-5.7 цієї статті.

Відповідно до п. 5.3.9 п. 5.3 ст. 5 Закону № 334/94-ВР не належать до складу валових витрат будь-які витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення податкового обліку, а пп. 5.4.4 п. 5.4 ст. 5 Закону № 334/94-ВР встановлено, що до складу валових витрат платника податку включаються витрати на проведення передпродажних та рекламних заходів стосовно товарів (робіт, послуг), що продаються (надаються) такими платниками податку.

А відповідно до положень пп. 7.4.1 п. 7.4 ст. 7 Закону України "Про податок на додану вартість" покупець має право відобразити сплачені суми податку у податковому кредиті за умови використання отриманих товарів (послуг) в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності.

Згідно з пп. 7.4.5 п. 7.4 ст. 7 Закону № 168/97ВР не дозволяється включення до податкового кредиту будь-яких витрат по сплаті податку, що не підтверджені податковими накладними чи митними деклараціями.

А за змістом положень пп. 7.4.4. п. 7.4. ст. 7 Закону № 168/97-ВР, якщо платник податку придбаває (виготовляє) матеріальні та нематеріальні активи (послуги), які не призначаються для їх використання в господарській діяльності такого платника, то сума податку, сплаченого у зв'язку з таким придбанням (виготовленням), не включається до складу податкового кредиту.

Отже, всі витрати господарюючого суб'єкта мають бути здійснені саме для і в межах провадження господарської діяльності, а не з іншими цілями, та підтверджені відповідними належно оформленими первинними документами. Це однаковою мірою стосується як витрат, пов'язаних із одержанням доходу, так і сум податкового кредиту з ПДВ.

Так, підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій (ч. 1 ст. 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні»).

Згідно з вимогами ст. 4 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні"» одним із принципів бухгалтерського обліку є превалювання сутності над формою - операції обліковуються відповідно до їх сутності, а не лише виходячи з юридичної форми.

Отже, будь-які документи (у тому числі договори, накладні, рахунки тощо) мають силу первинних документів лише в разі фактичного здійснення господарської операції.

Якщо ж фактичного здійснення господарської операції не було, відповідні документи не можуть вважатися первинними документами для цілей ведення податкового обліку навіть за наявності всіх формальних реквізитів таких документів, що передбачені чинним законодавством.

Відтак, перевіряючи реальність здійснення господарських операцій, суд з'ясовує чи мали місце фактичний рух активів або зміни у власному капіталі (зобов'язаннях) платника податків у зв'язку з його господарською діяльністю.

У ході розгляду справи судом апеляційної інстанцій було надано належну оцінку доказам, наданих позивачем та зібраних судами на підставі ст. 11 Кодексу адміністративного судочинства України, та іншим обставинами, що спростовують позицію державного податкового органу про недостовірність даних податкового обліку платника податків. Зокрема, судом апеляційної інстанції досліджено первинні документи, які є підставою для бухгалтерського обліку та податкового обліку, встановлено фактичне здійснення операцій з придбання чавуну ливарного у ТОВ «Будкераміка Нова» та ТОВ «Енерго-Імпекс» та отримання транспортних послуг по його доставці, що підтверджується наявними в матеріалах справи копіями належно оформлених, у відповідності до вимог ст. 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» первинних документів (договір, рахунки, платіжні документи, накладні на реалізацію, податкові накладні, прихідні ордери).

Крім того, наявність або відсутність окремих документів, зокрема товарно-транспортних накладних, не є підставою для висновків про відсутність господарської операції, якщо з інших даних випливає, що фактичний рух активів або зміни у власному капіталі чи зобов'язаннях платника податків у зв'язку з його господарською діяльністю мали місце (відбулися). Суд апеляційної інстанції цілком правомірно зазначив, що товарно-транспортні накладні є доказом факту перевезення (переміщення) товару, натомість факт передання товару позивачеві та, відповідно, набуття права власності на нього, підтверджується наявними в матеріалах справи належно оформленими видатковими накладними, крім того, як вбачається з договору, укладеного з ТОВ «Енерго-Імпекс», доставка матеріальних цінностей можлива транспортом продавця (контрагента), що і було здійснено, тобто, усі товарно-транспортні документи можуть бути складені лише щодо продавця - контрагента, а не щодо покупця товару - позивача, а відтак відсутність у позивача товарно-транспортних накладних не може бути доказом безтоварності господарських операцій проведених позивачем з контрагентами.

Доводи відповідача про нікчемність укладених договорів між позивачем та його контрагентом, судами першої та апеляційної інстанцій правомірно не прийнято до уваги, оскільки відсутність у суб'єкта господарювання (контрагента) достатніх матеріальних чи будь - яких інших ресурсів для здійснення господарської діяльності не має своїм наслідком недійсність укладених ним правочинів чи слугувати доказом наявності у вказаного суб'єкта господарювання такої мети як порушення інтересів держави у сфері оподаткування.

Наявність чи відсутність певних обставин встановлюється на підставі будь-яких фактичних даних, що мають значення для справи, та які є доказами у розумінні ст. 69 Кодексу адміністративного судочинства України та відповідають висунутим процесуальним законом критеріям належності, допустимості та достовірності таких доказів, а тому, за обставин, які склалися у даній справі, визначенню правочинів як таких, що є нікчемними, повинен передувати або вирок суду про притягнення учасника (учасників) такого правочину до кримінальної відповідальності, який би набрав законної сили, або рішення суду про визнання правочину недійсним.

Проте, всупереч вимогам ст. 71 Кодексу адміністративного судочинства України, відповідачем належних та допустимих доказів суду надано не було.

Крім того, суд зазначає, що Закон № 168/97-ВР не обмежує право платника на включення до податкового кредиту, сум податку, що підтверджуються податковими накладними, які отримані після закінчення податкових періодів, в яких відбулися оплата та отримання товарів (послуг), а суми податку, вказані в таких податкових накладних, можуть бути включені до складу податкового кредиту в податковому періоді, в якому такі податкові накладні отримані, з урахуванням строків давності, визначених ст. 15 Закону України від 21.12.2000 № 2181-III «Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами».

Отже, платник податків належними та допустимими доказами, оцінка яких зроблена судами з дотриманням норм ст. 86 Кодексу адміністративного судочинства України, спростував доводи податкового органу щодо вчинення ним податкових правопорушень.

З огляду на зазначене у суду відсутні правові підстави для висновку про законність оскаржуваних податкових повідомлень-рішень.

За таких обставин переглянуте судове рішення апеляційної інстанцій у справі відповідає приписам чинного законодавства, а доводи касаційної скарги визнаються непереконливими.

Керуючись ст. ст. 160, 167, 210 - 231 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

У Х В А Л И В:

Касаційну скаргу Могилів-Подільської об'єднаної державної податкової інспекції Вінницької області Державної податкової служби відхилити.

Постанову Вінницького апеляційного адміністративного суду від 22.05.2012 по справі № 2а/0270/5679/11 залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили через п'ять днів після направлення її копій особам, які беруть участь у справі, і оскарженню не підлягає, крім як з підстав, у строк та в порядку, визначеними ст. ст. 237-2391 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий О.В. Карась

Судді І.Я. Олендер

А.О. Рибченко