Ухвала суду № 55795001, 11.02.2016, Касаційний адміністративний суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий адміністративний суд України)

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

11 лютого 2016 року м. Київ К/9991/65069/12

Вищий адміністративний суд України у складі колегії суддів:

Карася О.В. (головуючого), Олендера І.Я., Рибченка А.О.,

розглянувши у попередньому судовому засіданні касаційну скаргу Кременчуцької об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Полтавській області на постанову Полтавського окружного адміністративного суду від 21.02.2012 та ухвалу Харківського апеляційного адміністративного суду від 24.04.2012 по справі № 2а-1670/66/12

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Індастріал Девелопмент»

до Кременчуцької об'єднаної державної податкової інспекції Полтавської області Державної податкової служби

третя особа Товариство з обмеженою відповідальністю «Маркон груп ко»

про скасування податкових повідомлень - рішень ,-

В С Т А Н О В И В:

У січні 2012 року Товариством до суду заявлений позов про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень - рішень від 29.09.2011 № 0009522301/3110, яким позивачу збільшено суму грошового зобов'язання з податку на додану вартість (далі - ПДВ) за основним платежем на суму 29 046,00 грн. та за штрафними (фінансовими) санкціями на суму 1,00 грн. та № 0009532301/190, якими позивачу зменшено розмір від'ємного значення суми ПДВ у розмірі 406 800,00 грн.

Постановою Полтавського окружного адміністративного суду від 21.02.2012, залишеною без змін ухвалою Харківського апеляційного адміністративного суду від 24.04.2012 позов задоволено, оскаржувані податкові повідомлення - рішення визнано протиправними та скасовано.

Судові рішення обґрунтовані тим, що позивачем цілком правомірно сформовано податковий кредит з огляду на наявність у платника податку (позивача у справі) належним чином оформлених первинних документів та реальність здійснення господарських операцій.

Не погодившись із судовими рішеннями, відповідач до Вищого адміністративного суду України подав касаційну скаргу, де посилаючись на порушення судами норм матеріального та процесуального права, просить зазначені судові рішення скасувати та прийняти нове, яким у задоволенні позовних вимог Товариства відмовити.

У поданих запереченнях на скаргу позивач просить її відхилити з мотивів необґрунтованості.

Під час підготовки справи до касаційного розгляду, враховуючи клопотання про заміну відповідача на правонаступника згідно Постанови Кабінету Міністрів України від 20.03.2013 № 229 «Про утворення територіальних органів Міністерства доходів і зборів», у відповідності до вимог ст. 55 Кодексу адміністративного судочинства України суд допустив заміну відповідача у справі - Кременчуцьку об'єднану державну податкову інспекцію Полтавської області Державної податкової служби на його правонаступника - Кременчуцьку об'єднану державну податкову інспекцію Головного управління Міндоходів у Полтавській області.

Розглянувши матеріали справи, заслухавши доповідь судді, перевіривши повноту встановлених обставин справи та правильність їх юридичної оцінки судами, Вищий адміністративний суд України не вбачає підстав для задоволення касаційної скарги.

Судами першої і апеляційної інстанцій встановлено та підтверджено матеріалами справи, що Державною податковою інспекцією проведена позапланова виїзна документальна перевірка Товариства з питань взаємовідносин з ТОВ «Маркон груп ко» за червень 2011 року, за результатами якої складено акт від 13.09.2011 №6660/23-309/33357578 та прийнято оскаржувані податкові повідомлення-рішення.

Відповідно до висновків викладених в акті перевірки позивачем порушено вимоги п. 198.1, п. 198.6 ст. 198 Податкового кодексу України, п. 1, п. 5 ст. 203, п. 1, п. 2 ст. 215 Цивільного кодексу України в частині недодержання вимог зазначених статей в момент вчинення правочинів з контрагентом ТОВ «Маркон груп ко», який не має реальної можливості здійснювати господарську діяльність (відсутні матеріальні та трудові ресурси) та свідоцтво платника ПДВ якого анульовано, а отже укладені ним правочини є нікчемними та не породжують правових наслідків, зокрема, і щодо формування податкового кредиту з ПДВ, внаслідок чого позивачем завищено від'ємне значення різниці між сумою податкового зобов'язання та сумою податкового кредиту на 119 053,00 грн., завищено залишок від'ємного значення, що після бюджетного відшкодування включається до складу податкового кредиту наступного податкового періоду на суму 287 747,00 грн. та занижено суму ПДВ на 29 046,00 грн.

Зазначені висновки покладені в основу основних мотивів касаційної скарги.

Так, підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій (ч. 1 ст. 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні»).

Згідно з п. 44.1 ст. 44 Податкового кодексу України для цілей оподаткування платники податків зобов'язані вести облік доходів, витрат та інших показників, пов'язаних з визначенням об'єктів оподаткування та/або податкових зобов'язань, на підставі первинних документів, реєстрів бухгалтерського обліку, фінансової звітності, інших документів, пов'язаних з обчисленням і сплатою податків та зборів, ведення яких передбачено законодавством.

Відповідно до п. 198.3 ст. 198 Податкового кодексу України, податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою п. 193.1 ст. 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари (послуги) та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

За змістом положень п. 198.6 цієї ж статті не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними або оформлені з порушенням вимог чи не підтверджені митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з п. 201.11 ст. 201 цього Кодексу).

Отже, всі витрати господарюючого суб'єкта мають бути здійснені саме для і в межах провадження господарської діяльності, а не з іншими цілями, та підтверджені відповідними первинними документами.

Водночас, наслідки для податкового обліку створює лише фактичний рух активів.

У ході розгляду справи судами першої та апеляційної інстанцій було надано належну оцінку доказам, наданих позивачем та зібраних судами на підставі ст. 11 Кодексу адміністративного судочинства України, та іншим обставинами, що спростовують позицію державного податкового органу про недостовірність даних податкового обліку платника податків. Зокрема, судами досліджено первинні документи, які є підставою для бухгалтерського та податкового обліку, встановлено реальне виконання договорів комісії та поставки, укладених з контрагентом, та використання позивачем придбаних товарів у власній господарській діяльності (реалізація іншому господарюючому суб'єкту), що підтверджується наявними в матеріалах справи копіями належно оформлених первинних документів (договори, податкові та видаткові накладні, рахунки - фактури, паспорта якості, сертифікати відповідності товарів, товарно - транспортні накладні, акти приймання - передачі, звіти про реалізацію товару, рахунки, довіреності на отримання ТМЦ).

При вирішенні справи судами також було враховано і правосуб'єктність сторін на час укладення спірних правочинів, зокрема, контрагент позивача на момент укладення договорів та оформлення податкових накладних був належним учасником цивільних та господарських правовідносин та був платниками ПДВ, анулювання ж свідоцтва платника ПДВ ТОВ «Маркон груп ко» відбулось 15.08.2011 тобто вже після проведення господарських операцій з позивачем.

Доводи відповідача про нікчемність укладених договорів між позивачем та його контрагентом, судами першої та апеляційної інстанцій правомірно не прийнято до уваги, оскільки відсутність у суб'єкта господарювання (контрагента ТОВ «Маркон груп ко») достатніх матеріальних чи будь - яких інших ресурсів для здійснення господарської діяльності не має своїм наслідком недійсність укладених ним правочинів чи слугувати доказом наявності у вказаного суб'єкта господарювання такої мети як порушення інтересів держави у сфері оподаткування.

Наявність чи відсутність певних обставин встановлюється на підставі будь-яких фактичних даних, що мають значення для справи, та які є доказами у розумінні ст. 69 Кодексу адміністративного судочинства України та відповідають висунутим процесуальним законом критеріям належності, допустимості та достовірності таких доказів, а тому, за обставин, які склалися у даній справі, визначенню правочинів як таких, що є нікчемними, повинен передувати або вирок суду про притягнення учасника (учасників) такого правочину до кримінальної відповідальності, який би набрав законної сили, або рішення суду про визнання правочину недійсним.

Проте, всупереч вимогам ст. 71 Кодексу адміністративного судочинства України, відповідачем належних та допустимих доказів суду надано не було.

Отже, платник податків належними та допустимими доказами, оцінка яких зроблена судами з дотриманням норм ст. 86 Кодексу адміністративного судочинства України, спростував доводи податкового органу щодо вчинення ним податкових правопорушень.

З огляду на зазначене у суду відсутні правові підстави для висновку про законність оскаржуваних податкових повідомлень-рішень.

За таких обставин переглянуті судові рішення першої та апеляційної інстанцій у справі відповідають приписам чинного законодавства, а доводи касаційної скарги визнаються непереконливими.

Керуючись ст. ст. 160, 167, 210 - 231 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

У Х В А Л И В:

Касаційну скаргу Кременчуцької об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Полтавській області відхилити.

Постанову Полтавського окружного адміністративного суду від 21.02.2012 та ухвалу Харківського апеляційного адміністративного суду від 24.04.2012 по справі № 2а-1670/66/12 залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили через п'ять днів після направлення її копій особам, які беруть участь у справі, і оскарженню не підлягає, крім як з підстав, у строк та в порядку, визначеними ст. ст. 237-2391 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий О.В. Карась

Судді І.Я. Олендер

А.О. Рибченко