Ухвала суду № 55794897, 11.02.2016, Касаційний адміністративний суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий адміністративний суд України)

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

11 лютого 2016 року м. Київ К/800/7057/13

Вищий адміністративний суд України у складі колегії суддів:

Карася О.В. (головуючого), Олендера І.Я., Рибченка А.О.,

розглянувши у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_4 (Приватного підприємства "Іменс") на постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 01.08.2012 та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 30.01.2013 по справі № 2а-4475/12/2670

за позовом Приватного підприємства "Іменс"

до Державної податкової інспекції у Печерському районі м. Києва Державної податкової служби

про скасування податкового повідомлення-рішення,-

В С Т А Н О В И В:

Постановою суду першої інстанції, залишеною без змін ухвалою апеляційного суду, у задоволенні позовних вимог Підприємства скасувати податкове повідомлення - рішення від 03.11.2011 № 0009572309, яким позивачу збільшено суму грошового зобов'язання з податку на додану вартість (далі - ПДВ) за основним платежем на суму 4 424 901,00 грн. та за штрафними (фінансовими) санкціями на суму 1,00 грн., відмовлено.

Не погодившись із судовими рішеннями, ОСОБА_4 до Вищого адміністративного суду України подав касаційну скаргу, де посилаючись на порушення судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права, просить судові рішення скасувати та ухвалити нове рішення, яким позовні вимоги Підприємства задовольнити.

Розглянувши матеріали справи, заслухавши доповідь судді, перевіривши повноту встановлених обставин справи та правильність їх юридичної оцінки судами, Вищий адміністративний суд України вважає, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що підставою для прийняття оскаржуваного позивачем податкового повідомлення-рішення від 03.11.2011 № 0009572309, прийнятого у порядку адміністративного оскарження, слугували висновки викладені у акті від 05.08.2011 № 1022/23-9/30856015 про результати документальної виїзної перевірки Підприємства з питань дотримання вимог податкового та іншого законодавства за період з 01.03.2011 по 30.04.2011, в якому було зазначено про заниження суми ПДВ на суму 4 424 901,00 грн. з огляду на ненадання первинних документів на підтвердження фактичного проведення господарських операцій з контрагентами ТОВ "РВГ "Едра", ПП "Фірма "Інтел аллс", ТОВ "Стайер-Плюс", ТОВ "Вест-Кесл", які не мають необхідних матеріальних та трудових ресурсів для проведення господарської діяльності та які у своїй поданій звітності не відображали податкових зобов'язань з ПДВ по взаємовідносинах з позивачем, що свідчить, що укладені такими контрагентами правочини вчинені без мети настання реальних наслідків та є нікчемними.

Так, відповідно до п. 198.3 ст. 198 Податкового кодексу України, податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою п. 193.1 ст. 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

За змістом положень п. 198.6 цієї ж статті не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними або оформлені з порушенням вимог чи не підтверджені митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з п. 201.11 ст. 201 цього Кодексу).

У разі коли на момент перевірки платника податку органом державної податкової служби суми податку, попередньо включені до складу податкового кредиту, залишаються не підтвердженими зазначеними цим підпунктом документами, платник податку несе відповідальність у вигляді фінансових санкцій, установлених законодавством, нарахованих на суму податкового кредиту, не підтверджену зазначеними цим підпунктом документами.

Згідно з п. 44.1 ст. 44 Податкового кодексу України для цілей оподаткування платники податків зобов'язані вести облік доходів, витрат та інших показників, пов'язаних з визначенням об'єктів оподаткування та/або податкових зобов'язань, на підставі первинних документів, реєстрів бухгалтерського обліку, фінансової звітності, інших документів, пов'язаних з обчисленням і сплатою податків та зборів, ведення яких передбачено законодавством.

Підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій (ч. 1 ст. 9 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні"). Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи.

З аналізу наведених норм вбачається, що правові наслідки у вигляді виникнення права платника податку на формування податкового кредиту з ПДВ наступають лише у разі реального (фактичного) вчинення господарських операцій та які підтверджуються належним чином оформленими первинними документами.

Розв'язуючи спір та відмовляючи у задоволенні позовних вимог, суди попередніх інстанцій, враховуючи встановлені контролюючим органом під час проведення перевірки обставини щодо документально непідтвердження фактичного проведення господарських операцій з контрагентами, а відповідно і правомірність формування позивачем податкового кредиту за такими операціями, надали належну оцінку зібраних у справі доказів у їх сукупності з дотриманням норм ст. 86 Кодексу адміністративного судочинства України та дійшли обґрунтованого висновку про те, що ненадання позивачем первинних документів (договорів, актів приймання - передачі, податкових накладних, платіжних документів, реєстрів виданих та отриманих податкових накладних та інших) на підтвердження фактичного виконання договорів між позивачем його контрагентами є підставою для висновку, що задекларовані позивачем дані податкового кредиту є недостовірними.

Таким чином, у ході розгляду справи платником податків з огляду на приписи процесуального закону (ч. 1 ст. 71 Кодексу адміністративного судочинства України) належними та допустимими доказами не підтверджено свої заперечення проти наданих податковим органом та зібраних судом на підставі ст. 11 Кодексу адміністративного судочинства України доказів (матеріали справи не містять жодних первинних документів).

Відсутність відповідних доказів є підставою для відмови у задоволенні позову платника податків.

За таких обставин переглянуті судові рішення першої та апеляційної інстанцій у справі відповідають приписам чинного законодавства, а доводи касаційної скарги визнаються непереконливими.

Керуючись ст. ст. 160, 167, 210 - 231 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

У Х В А Л И В:

Касаційну скаргу ОСОБА_4 (Приватного підприємства "Іменс") залишити без задоволення.

Постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 01.08.2012 та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 30.01.2013 по справі № 2а-4475/12/2670 залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили через п'ять днів після направлення її копій особам, які беруть участь у справі, і оскарженню не підлягає, крім як з підстав, у строк та в порядку, визначеними ст. ст. 237-2391 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий О.В. Карась

Судді І.Я. Олендер

А.О. Рибченко