Ухвала суду № 55794784, 10.02.2016, Касаційний адміністративний суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий адміністративний суд України)

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

"10" лютого 2016 р. м. Київ К/800/26570/15

Вищий адміністративний суд України у складі: головуючого судді Бухтіярової І.О., суддів Моторного О.А., Приходько І.В.,

розглянувши в порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_1

на постанову Київського окружного адміністративного суду від 06.03.2015 року

та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 21.05.2015 року

у справі № 810/438/15

за позовом ОСОБА_1 (далі - позивач, ОСОБА_1.)

до Ірпінської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Київській області (далі - відповідач, Ірпінська ОДПІ)

про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення, -

ВСТАНОВИВ:

Позивач звернувся у лютому 2015 року до суду з адміністративним позовом до Ірпінської ОДПІ про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення від 02.10.2014 року № 0012491702.

Постановою Київського окружного адміністративного суду від 06.03.2015 року, залишеною без змін ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 21.05.2015 року, у задоволені адміністративного позову відмовлено повністю.

Не погоджуючись з рішеннями судів попередніх інстанцій, позивач подав касаційну скаргу, в якій просить скасувати рішення судів попередніх інстанцій та прийняти нове рішення, яким задовольнити позовні вимоги у повному обсязі. Вважає, що рішення судів першої та апеляційної інстанцій були прийняті з порушенням норм матеріального та процесуального права, що призвело до неправильного вирішення справи.

Заперечення на касаційну скаргу не надходили, що не перешкоджає її розгляду по суті.

Справу розглянуто в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами відповідно до ст. 222 Кодексу адміністративного судочинства України.

Відповідно до частини першої статті 220 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин у справі і не може досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в судовому засіданні та вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу.

Заслухавши доповідь судді-доповідача, розглянувши та обговоривши доводи касаційної скарги, матеріали справи, перевіривши правильність застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин у справі, суд касаційної інстанції дійшов висновку, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню, з наступних підстав.

Судами першої та апеляційної інстанцій встановлено та підтверджується матеріалами справи, що відповідачем було проведено документальну позапланову невиїзну перевірку щодо своєчасності, достовірності, повноти нарахування та сплати належних сум податків до бюджету ОСОБА_1 за період з 01.01.2013 року по 31.12.2013 року, про що було складено акт № 850/173/НОМЕР_2 від 12.09.2014 року.

В ході проведення перевірки податковий орган дійшов висновку про порушення позивачем п. 1 ст. 167 Податкового кодексу України (далі - ПК України) в частині заниження суми податкового зобов'язання за результатами річного декларування, а саме оподаткування доходу, отриманого платником податку як додаткового блага.

На підставі акту перевірки відповідачем прийнято податкове повідомлення-рішення № 0012491702 від 02.10.2014 року, відповідно до якого позивачу збільшено суму грошового зобов'язання з податку на доходи фізичних осіб на 16 022,80 гривні.

Відмовляючи в позові, суди першої та апеляційної інстанції виходили з того, що позивач був обізнаний про наявність анульованого (прощеного) боргу та про необхідність його відображення у річній податковій декларації, однак не включив до загального річного оподатковуваного доходу і не задекларував суму доходу у вигляді анульованого (прощеного) боргу та не сплатив податкових зобов'язань.

Колегія суддів вважає такий висновок передчасним, враховуючи наступне.

Відповідно до ст. 11 Кодексу адміністративного судочинства України розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості. Суд вживає передбачені законом заходи, необхідні для з'ясування всіх обставин у справі, у тому числі щодо виявлення та витребування доказів з власної ініціативи. Суд повинен запропонувати особам, які беруть участь у справі, подати докази або з власної ініціативи витребувати докази, яких, на думку суду, не вистачає.

У справах щодо оскарження рішень суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, серед іншого, чи вчинені вони обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (п. 3 ч. 3 ст. 2 Кодексу адміністративного судочинства України).

Статтею 159 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що судове рішення повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Відповідно до пп. 14.1.47 п. 14.1 ст. 14 ПК України додаткові блага - кошти, матеріальні чи нематеріальні цінності, послуги, інші види доходу, що виплачуються (надаються) платнику податку податковим агентом, якщо такий дохід не є заробітною платою та не пов'язаний з виконанням обов'язків трудового найму або не є винагородою за цивільно-правовими договорами (угодами), укладеними з таким платником податку (крім випадків, прямо передбачених нормами розділу IV цього Кодексу);

Відповідно до абз. «д» пп. 164.2.17 п. 164.2 ст. 164 ПК України (в редакції чинній на момент виникнення спірних правовідносин) до загального місячного (річного) оподатковуваного доходу платника податків включається дохід, отриманий платником податку як додаткове благо (крім випадків, передбачених статтею 165 цього Кодексу) у вигляді суми боргу платника податку, анульованого кредитором за його самостійним рішенням, не пов'язаним з процедурою банкрутства, до закінчення строку позовної давності. Якщо кредитор повідомляє платника податку - боржника про анулювання боргу та включає суму анульованого боргу до податкового розрахунку суми доходу, нарахованого (сплаченого) на користь платників податку, за підсумками звітного періоду, у якому такий борг було анульовано, такий боржник самостійно сплачує податок з таких доходів та відображає їх у річній податковій декларації.

Судами першої та апеляційної інстанцій встановлено, що 15.12.2006 року між позивачем та ЗАТ «ОТП Банк» укладено кредитний договір № СL-001/879/2006, за умовами якого позивач отримав кредитні кошти у сумі 37379,82 доларів США.

05.04.2013 року між позивачем та ПАТ «ОТП Банк», який діє на підставі договору комісії від 28.05.2010 року між банком та ТОВ «ОТП Факторинг Україна», якому належать всі права та обов'язки за кредитним договором № РL3-001/152/2006 від 12.12.2006 року укладено додатковий договір № 1, відповідно до якого, незважаючи на інші положення кредитного договору, сторони домовились, що позичальник до 05.04.2013 року зобов'язується погасити боргові зобов'язання в розмірі 11 310,00 гривень.

Згідно п. 2.1.3 додаткового договору № 1 від 05.04.2013 року сторони домовились, що за умови належного виконання позичальником положень кредитного договору та цього додаткового договору сторони узгодили наступні зобов'язання кредитора: скасувати всю суму пені, що була нарахована до моменту укладання додаткового договору; припинити претензійно-позовну роботу по стягненню боргових зобов'язань за кредитним договором; здійснити анулювання (прощення) боргу в розмірі 10 150,66 гривень. При цьому позичальник буде вважатись таким, що погасив свої боргові зобов'язання перед кредитором в повному обсязі (пункт 2.1.4 додаткового договору).

При цьому, у п. 3.4 додаткового договору визначено, що підписанням цього додаткового договору позичальник підтверджує, що кредитор повідомив його про необхідність відображення суми прощеного боргу у річній податковій декларації.

Крім того, 05.04.2013 року між позивачем та ПАТ «ОТП Банк», який діє на підставі договору комісії від 28.05.2010 року між банком та ТОВ «ОТП Факторинг Україна», якому належать всі права та обов'язки за кредитним договором № СL-001/879/2006 від 15.12.2006 року, укладено додатковий договір № 1, за яким, незважаючи на інші положення кредитного договору, сторони домовились, що позичальник до 05.04.2013 року зобов'язується погасити боргові зобов'язання в розмірі 13 200,00 доларів США, а також сплатити витрати кредитора на ведення претензійно-позовної роботи в розмірі 4032,43 гривні.

Згідно пункту 2.1.3 додаткового договору № 1 від 05.04.2013 року сторони домовились, що повернення кредиту та сплата процентів буде здійснюватись в національній валюті України - гривні із застосуванням для розрахунку платежу офіційного курсу долара США до української гривні, встановленого Національним банком України на день сплати. Порядок виконання боргових зобов'язань - шляхом внесення готівки на поточний рахунок в банку.

За умови належного виконання позичальником положень кредитного договору та цього додаткового договору сторони узгодили наступні зобов'язання кредитора: скасувати всю суму пені, що була нарахована до моменту укладання додаткового договору; припинити претензійно-позовну роботу по стягненню боргових зобов'язань за кредитним договором; здійснити анулювання (прощення) боргу в розмірі еквівалентному 96 667,98 гривень. При цьому позичальник буде вважатись таким, що погасив свої боргові зобов'язання перед кредитором в повному обсязі (пункт 2.1.4 додаткового договору).

Також у пункті 3.4 такого додаткового договору закріплено, що підписанням цього додаткового договору позичальник підтверджує, що кредитор повідомив його про необхідність відображення суми прощеного боргу у річній податковій декларації.

Враховуючи наведене, суди попередніх інстанцій дійшли висновку про те, що позивач був обізнаний про наявність анульованого (прощеного) боргу та про необхідність його відображення у річній податковій декларації, однак не включив до загального річного оподатковуваного доходу і не задекларував суму доходу у вигляді анульованого (прощеного) боргу та не сплатив податкових зобов'язань.

Разом з тим, суд касаційної інстанції звертає увагу на те, що вказані висновки судів не можна вважати такими, що зроблені на підставі повно та всебічно досліджених встановлених фактичних обставин справи.

За змістом частин 4 та 5 ст. 11 Кодексу адміністративного судочинства України суд повинен: визначити характер спірних правовідносин та зміст правової вимоги, матеріальний закон, який їх регулює, а також факти, що підлягають встановленню і лежать в основі вимог та заперечень; з'ясувати, які є докази на підтвердження зазначених фактів, і вжити заходів до своєчасного їх подання.

В процесі розгляду даної справи судам попередніх інстанцій необхідно встановити правовий статус усієї суми прощеної заборгованості за кредитом, з огляду на те, що вказана сума може включати в себе тіло кредиту, відсотки та/або пеню, що, відповідно, зумовлює настання для позивача різних правових наслідків у межах спірних правовідносин.

Крім того, судами попередніх інстанцій не досліджено питання чи приймалось кредитором рішення про анулювання суми боргу самостійно, та поза увагою залишилось питання строків позовної давності.

Також, колегія суддів звертає увагу на те, що Законом України від 09.04.2015 року № 321-VIII «Про внесення змін до Податкового кодексу України щодо кредитних зобов'язань», який набрав чинності 07.05.2015 року, внесено зміни до ПК України, а саме пп. 165.1.55 п. 165.1 ст. 165 ПК України (доходи, які не включаються до розрахунку загального місячного (річного) оподатковуваного доходу) доповнено абзацом другим такого змісту: сума процентів, комісії та/або штрафних санкцій (пені), прощених (анульованих) кредитором за його самостійним рішенням, не пов'язаним із процедурою його банкрутства, до закінчення строку позовної давності».

У зв'язку з чим, колегія суддів вважає, що судам необхідно з'ясувати чи не розповсюджуються зміни внесені до пп. 165.1.55 п. 165.1 ст. 165 ПК України, які пом'якшують становище платника податку, на спірні правовідносини.

Неповне з'ясування судом обставин, що мають значення для справи та їх недоведеність, які суди попередніх інстанцій вважають встановленими, призвели до ухвалення необґрунтованого рішення.

Враховуючи наведене, колегія суддів вважає, що на підставі ч. 2 ст. 227 Кодексу адміністративного судочинства України судові рішення у справі підлягають скасуванню як такі, що прийняті з порушенням норм процесуального права, які унеможливили встановлення фактичних обставин, що мають значення для правильного вирішення справи, а справа - направленню на новий розгляд до суду першої інстанції.

Під час нового розгляду суду першої інстанції слід врахувати викладене, надати оцінку доводам сторін та доказам, що їх підтверджують, з врахуванням вимог Кодексу адміністративного судочинства України щодо допустимості доказів (статті 70) та обов'язку доказування (стаття 71), і вирішити спір згідно із законодавством

На підставі викладеного, керуючись ст. ст. 220-230 Кодексу адміністративного судочинства України, Вищий адміністративний суд України, -

УХВАЛИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 - задовольнити частково.

Постанову Київського окружного адміністративного суду від 06.03.2015 року та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 21.05.2015 року у справі № 810/438/15 - скасувати.

Справу направити на новий судовий розгляд до суду першої інстанції.

Ухвала набирає законної сили через п'ять днів після направлення її копії сторонам та оскарженню не підлягає.

Головуючий суддя: І.О. Бухтіярова

Судді: О.А. Моторний

І.В. Приходько