Ухвала суду № 55794777, 10.02.2016, Касаційний адміністративний суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий адміністративний суд України)

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

"10" лютого 2016 р. м. Київ К/800/59601/14

Колегія суддів Вищого адміністративного суду України у складі Бухтіярової І.О., Маринчак Н.Є., Приходько І.В., за участю секретаря судового засідання Бовкуна В.В.,

представників позивача Невмержицького О.М., Іваницької І.Л., Приведьона В.М., Бужор А.Ю.,

представника відповідача Гарькавої Г.І.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Житомирської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Житомирській області

на постанову господарського суду Житомирської області від 26.06.2012 року

та ухвалу Житомирського апеляційного адміністративного суду від 20.10.2014 року

у справі № 11/71«НА»

за позовом публічного акціонерного товариства «Енергопостачальна компанія «Житомиробленерго» (далі - позивач, ПАТ «ЕК «Житомиробленерго»)

до Житомирської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Житомирській області (далі - відповідач, Житомирська ОДПІ)

про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень, -

ВСТАНОВИЛА:

ПАТ «ЕК «Житомиробленерго» звернулось у квітні 2005 року до суду з позовною заявою до Житомирської ОДПІ, в якій з урахуванням заяв про збільшення та уточнення позовних вимог, просило: скасувати податкові повідомлення-рішення від 30.03.2005 року № 523/23-01/3867/1 та № 524/23-01/3866/1; скасувати недійсними першу податкову вимогу від 21.04.2005 року № 1/493, другу податкову вимогу від 23.05.2005 року № 2/605; визнати протиправними дії відповідача, які пов'язані з відкликанням податкових повідомлень-рішень від 30.03.2005 року № 1850/23-01/16557 та № 1849/23-01/16556; визнати протиправними дії відповідача щодо узгодження сум податкового зобов'язання ВАТ «ЕК «Житомиробленерго» згідно податкових повідомлень-рішень від 30.03.2005 року № 523/23-01/3867/1 та № 524/23-01/3866/1.

Згідно письмових пояснень № 08/2196-006917 від 27.02.2012 року позивач просить визнати недійсними: податкові повідомлення-рішення від 30.03.2005 року № 523/23-01/3867/1 та № 524/23-01/3866/1; податкові вимоги від 21.04.2005 року № 1/493 та від 23.05.2005 року № 2/605.

Постановою господарського суду Житомирської області від 26.06.2012 року, залишеною без змін ухвалою Житомирського апеляційного адміністративного суду від 20.10.2014 року, позов задоволено.

Не погоджуючись з рішеннями судів попередніх інстанцій, відповідач подав касаційну скаргу, в якій просить скасувати рішення судів попередніх інстанцій та ухвалити нове судове рішення, яким відмовити у задоволенні позовних вимог у повному обсязі. Вважає, що рішення судів першої та апеляційної інстанцій були винесені при неповному встановлені обставин справи, невірному застосуванні норм матеріального права та порушення норм процесуального права, що призвело до ухвалення незаконних рішень.

Позивач у своїх запереченнях на касаційну скаргу зазначає, що рішення судів попередніх інстанцій є законними та обґрунтованими, прийнятими з дотриманням норм матеріального та процесуального права, а тому просить залишити касаційну скаргу без задоволення, а рішення судів першої та апеляційної інстанцій залишити без змін.

Відповідно до частини 1 статті 55 Кодексу адміністративного судочинства України у справі було здійснено заміну первинного відповідача Житомирської об'єднаної державної податкової інспекції на його правонаступника Державну податкову інспекцію у м. Житомирі, який в свою чергу був замінений на правонаступника Житомирську об'єднану державну податкову інспекцію Головного управління Міндоходів у Житомирській області. Крім того, були внесені зміни у назві позивача, а саме замість відкритого акціонерного товариства «Енергетична компанія «Житомиробленерго» зазначено публічне акціонерне товариство «Енергетична компанія «Житомиробленерго».

Відповідно до частини першої статті 220 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин у справі і не може досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в судовому засіданні та вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу.

Заслухавши доповідь судді-доповідача, розглянувши та обговоривши доводи касаційної скарги, матеріали справи, перевіривши правильність застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин у справі, суд касаційної інстанції дійшов висновку, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню, з наступних підстав.

Судами попередніх інстанцій встановлено та підтверджується матеріалами справи, що на підставі висновків акту перевірки від 30.12.2004 року № 679/23-01/22048622/0110, з врахуванням висновків акту від 24.03.2005 року № 324/23-1/22048622/0100, відповідачем було винесено податкові повідомлення-рішення від 30.03.2005 року: № 523/23-01/3867/1 про збільшення позивачу суми податкового зобов'язання за платежем податок на прибуток у розмірі 597 700,00 гривень - основний платіж, 597 700,00 гривень - штрафні санкції; № 524/23-01/3866/1 про збільшення позивачу суми податкового зобов'язання за платежем податок на додану вартість у розмірі 99 889,00 гривень - основний платіж, 185 365,00 гривень - штрафна санкція.

Підставою для їх винесення стали висновки названих актів перевірки щодо:

завищення валового доходу на суму 2416,4 тис. грн. внаслідок порушення пп. 12.1.1. п. 12.1 ст. 12 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» від 22.05.1997 року № 283/97-ВР ( зі змінами та доповненнями), що виразилось у віднесенні до складу валового доходу суми сплаченої заборгованості разом з податком на додану вартість;

завищення валових витрат на суму 2979,9 тис. грн. внаслідок порушення пп. 12.1.1. п. 12.1. ст. 12 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств», що виразилось у віднесенні до складу валових витрат суми податку на додану вартість включеної до ціни відвантажених товарів, що були надані у попередніх податкових періодах у разі затримки оплати вартості покупцем;

завищення валових витрат у розмірі 1518,6 тис. грн. внаслідок порушення п. 1.32 ст. 1, п. 5.1, пп. 5.3.9 п. 5.3 ст. 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств», що виразилось у віднесенні до складу валових витрат вартості електричної енергії, стосовно якої відсутні документи, що підтверджували її використання у власній господарській діяльності;

завищення податкового кредиту на суму 303727 грн. ( з врахуванням акту від 25.01.2005 року) внаслідок віднесення суми на додану вартість, що припадає на вартість електричної енергії, що була зайво віднесена до складу валових витрат у зв'язку з відсутністю документів, що підтверджують її використання у власній господарській діяльності;

завищення податкового кредиту на суму 41 334,00 гривні (з врахуванням акту від 25.01.2005 року) у зв'язку з віднесення до його складу суми податку на додану вартість, що припадає на вартість товару, яка не відноситься до складу валових витрат;

завищення податкового кредиту внаслідок подвійного віднесення суми податку на додану вартість за накладною № 235 від 29.08.2002 року на суму 24 788,00 гривень;

завищення податкового кредиту за квітень 2003 року внаслідок зайвого віднесення податку на додану вартість у розмірі 12 500,00 гривень за податковою накладною № 136 від 22.04.2003 року;

завищення податкового кредиту на суму 154,00 гривні по Баранівському РЕМ згідно акту від 14.12.2004 року на суму 23,00 гривні по Попільнянському РЕМ згідно акту від 24.09.2004 року на суму 131,00 гривні.

Суд першої інстанції, рішення якого залишено без змін судом апеляційної інстанції, дійшов висновку про неправомірність винесення спірних податкових повідомлень-рішень та податкових вимог.

Однак, колегія суддів Вищого адміністративного суду України звертає увагу на те, що зазначені висновки судів попередніх інстанцій не можна вважати такими, що зроблені на підставі повно та всебічно дослідженим фактичним обставинам справи при належному застосуванні норм чинного законодавства до спірних правовідносин.

Відповідачем в результаті перевірки встановлено, що відповідно до пп. 12.1.1 , пп. 12.1.2 п. 12.1, пп. 12.4.1 п. 12.4 ст. 12 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» та пп. 6.1.1. п. 6.1 ст. 6 Закону України «Про податок на додану вартість» продавець товарів (робіт, послуг) - ВАТ «ЕК «Житомиробленерго»: збільшував суми валових витрат відповідних звітних періодів не на вартість відвантажених товарів (виконаних робіт, послуг), що були надані у попередніх податкових періодах у разі затримки покупцем оплати їх вартості, а збільшував базу оподаткування операцій з поставки товарів (робіт, послуг) на суму податку на додану вартість, включеного до ціни товарів (робіт, послуг),таким чином завищував валові витрати на суму податку на додану вартість. Всього дане порушення призвело до завищення валових витрат за переверяемий період на 2 979,9 тис. грн.; збільшував суми валових доходів відповідних звітних періодів на суму сплаченої заборгованості з податком на додану вартість, а не на суму сплати за відвантажені товари ( виконані роботи, послуги, що були надані у попередніх податкових періодах у разі затримки покупцем оплати їх вартості, та збільшував базу оподаткування операцій з поставки товарів на суму податку на додану вартість, включеного до ціни товарів (робіт, послуг), таким чином завищував валові доходи на суму податку на додану вартість. Всього дане порушення призвело до завищення валових доходів за перевіряємий період на 2 416,4 тис. грн.

Відповідно до пп. 12.1.1 п. 12.1 ст. 12 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» платник податку - продавець товарів (робіт, послуг) має право збільшити суму валових витрат звітного періоду на вартість відвантажених товарів (виконаних робіт, наданих послуг) у поточному або попередніх звітному податкових періодах у разі коли покупець таких товарів (робіт, послуг) затримує без погодження з таким платником податку оплату їх вартості (надання інших видів компенсацій їх вартості). Таке право на збільшення суми валових витрат виникає, якщо протягом такого звітного періоду відбувається будь-яка з таких подій: а) платник податку звертається до суду з позовом (заявою) про стягнення заборгованості з такого покупця або про порушення справи про його банкрутство чи стягнення заставленого ним майна; б) зазначена затримка в оплаті (наданні інших видів компенсацій) перевищує 90 календарних днів та платник податку - продавець отримує від покупця згоду про визнання раніше надісланої йому претензії в порядку досудового врегулювання спору або не отримує відповіді на таку претензію протягом строків, визначених законодавством; в) за поданням продавця нотаріус вчиняє виконавчий напис про стягнення заборгованості з покупця або стягнення заставленого майна (крім податкового боргу).

Відповідно до пп. 12.1.2 п. 12.1 ст. 12 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» платник податку - продавець зобов'язаний збільшити валовий дохід відповідного податкового періоду на суму заборгованості (її частини), попередньо віднесеної ним до складу валових витрат згідно з підпунктом 12.1.1 цього пункту або відшкодованої за рахунок страхового резерву згідно із пунктом 12.3 цієї статті, у разі коли протягом такого податкового періоду відбувається будь-яка з таких подій: а) суд не задовольняє позов (заяву) продавця або задовольняє його частково чи не приймає позов (заяву) до провадження (розгляду) або задовольняє позов (заяву) покупця про визнання недійсними вимог щодо погашення цієї заборгованості або її частини; б) сторони договору у досудовому порядку досягають згоди щодо продовження строків погашення заборгованості чи списання всієї суми заборгованості або її частини (крім випадків укладення мирової угоди в межах процедур відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом, визначених законом); в) продавець, який не отримав відповіді на претензію протягом строків, визначених законодавством, або отримав від покупця відповідь про визнання наданої претензії, але не отримує оплати (інших видів компенсацій у рахунок погашення заборгованості) протягом визначених у такій претензії строків, та при цьому протягом наступних 90 днів не звертається до суду (господарського суду) із заявою про стягнення заборгованості або про порушення справи про його банкрутство чи стягнення заставленого ним майна.

Тобто, положеннями ст. 12 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» визначено порядок врегулювання сумнівної, безнадійної заборгованості. З їхнього змісту вбачається, що в цьому випадку йдеться не про будь-яку прострочену заборгованість, а тільки про визнану в порядку досудового врегулювання спору або судом, чи за виконавчим написом нотаріуса.

Таким чином, згідно з приписами указаної норми зобов'язання у покупця збільшити валовий дохід виникає лише за наявності відповідних юридичних фактів.

Проте, наявність зазначених обставин судами попередніх інстанцій не досліджено та належної правової оцінки їм не надано.

Суд першої інстанції, спростовуючи висновки актів перевірки про порушення позивачем Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» та Закону України «Про податок на додану вартість», виходив з того, що оскільки сума сумнівної заборгованості включає в себе і податок на додану вартість, а сума збільшення покупцем валових доходів і продавцем валових витрат повинні бути однаковими, то позивач правомірно відносив до валових витрат та доходів суми сумнівної заборгованості в повному обсязі.

Суд апеляційної інстанції, переглядаючи рішення суду першої інстанції та залишаючи його без змін, дійшов висновку про неправомірність дій податкового органу. При цьому, в мотивувальній частині судового рішення, аналізуючи вищезазначені норми, зазначив, що законодавством не передбачено включення до складу валових доходів та валових витрат податку на додану вартість у складі заборгованості.

Суд апеляційної інстанції дійшов висновку про те, що позивач безпідставно відніс до складу валових доходів та валових витрат податок на додану вартість у складі сплаченої суми сумнівної заборгованості.

Тобто, суд апеляційної інстанції, зазначаючи про неправомірність дій позивача, дійшов висновку про неправомірність дій податкового органу.

За висновками акта перевірки позивачем допущено порушення п. 1.32 ст.1, п. 5.1, пп. 5.3.9 п. 5.3 ст. 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств», а саме позивачем до валових витрат віднесено вартість електроенергії, стосовно якої відсутні документи, що підтверджують використання у власній господарській діяльності на загальну суму 1518,60 тис. грн. та порушення пп. 7.4.1, пп. 7.4.4 п. 7.4 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість», а саме позивачем до податкового кредиту віднесено податок на додану вартість, сплачений в зв'язку з придбанням електроенергії, вартість якої не відноситься на валові витрати підприємства - понаднормові витрати електроенергії на загальну суму 303 727,00 гривень.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що до такого висновку податковий орган дійшов на підставі аналізу фізичного балансу електроенергії і форм 1-Б-ТВЕ (обсяг щомісячного сальдового надходження, обсяг корисного відпуску та обсягу електроенергії, спожитої на загальногосподарські потреби позивачем) за січень, березень, жовтень 2003 року та січень 2004 року.

Суди попередніх інстанцій дійшли висновку про помилковість висновків податкового органу про те, що співставивши нормативні та фактичні звітні технологічні витрати електроенергії (форма 1-Б ТВЕ як первинний документ обліку на підприємстві), оскільки облік результатів фінансово-господарської діяльності повинен вестись на підставі первинних документів. Форма 1-Б ТВЕ «Структура балансу електроенергії та технологічних витрат електроенергії на передачу по електричних мережах» не є первинним документом.

Крім того, суд першої інстанції, дійшов висновку, що нормативні та понаднормативні витрати електроенергії, які є обов'язковим елементом виробничої діяльності об'єктів електроенергетики, згідно норм ст. 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» підлягають включенню до складу валових витрат підприємства, вони не потребують наступного коригування з причини використання їх на виробничі потреби.

Також, суд першої інстанції дійшов висновку про те, що не ґрунтуються на нормах чинного законодавства висновки відповідача щодо необхідності на підставі пп. 7.4.1, пп. 7.4.4 п. 7.4 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість» збільшення суми податкового зобов'язання та виключення з податкового кредиту 303 727,00 гривень з тих підстав, що відповідні суми витрат по придбанню електроенергії відносяться до складу валових витрат підприємства - понаднормативні витрати електроенергії.

Відповідно до Тимчасового положення про порядок подання, визначення та затвердження економічних коефіцієнтів нормативних технологічних витрат електроенергії, затвердженого постановою НКРЕ України від 30.11.2001 року № 1179 воно поширюється на всіх ліцензіатів з передачі електричної енергії місцевими (локальними) мережами та ліцензіатів з постачання електричної енергії за регульованим тарифом на закріпленій території.

Згідно п. 1.3 цього Положення економічний коефіцієнт нормативних технологічних витрат електроенергії (ЕКНТВЕ) - відношення нормативних технологічних витрат електроенергії на відповідному класі напруги до обсягів електроенергії, що надійшла до місцевих (локальних) електромереж на відповідному класі напруги, з урахуванням особливостей передачі електроенергії споживачам та стороннім ліцензіатам, за відповідний розрахунковий період.

Втрати електричної енергії в елементах електричної мережі - обсяги електроенергії, що затрачається на нагрів струмопровідних частин елементів мереж під час протікання ними електричного струму, на нагрів магнітопроводів і елементів конструкції електричних апаратів та на коронний розряд повітряних ліній електропередач.

Звітні технологічні витрати електроенергії на передачу електричними мережами - обсяги електроенергії, що визначаються як різниця між надходженням і віддачею електричної енергії.

Зазначене Положення розрізняє технологічні витрати електроенергії, технічні розрахункові втрати електроенергії та понаднормативні технологічні витрати електроенергії.

Технологічні витрати електроенергії (ТВЕ) - сума втрат електроенергії в елементах електричних мереж, витрат електроенергії на власні потреби підстанцій та витрат електроенергії на плавлення ожеледі.

Нормативне значення технологічних витрат електроенергії на передачу електричними мережами (НЗТВЕ) - сума значень технічних розрахункових втрат в елементах електричних мереж та нормативних витрат електроенергії на власні потреби підстанцій.

Технічні розрахункові втрати електроенергії - втрати електроенергії, що визначені розрахунковим шляхом за певних умов і значень.

Понаднормативні технологічні витрати електроенергії визначаються як різниця між звітними технологічними витратами електроенергії та нормативними значеннями технологічних витрат електроенергії.

Виходячи з викладеного, розмір понаднормативних втрат електроенергії напряму залежить від того наскільки точно буде розраховано показники нормативних втрат електроенергії. Суд першої інстанції, зазначив, що прогнозовані нормативні значення ТВЕ розробляються для енергопостачальних компаній експертною організацією - ВАТ «Львів ОРГГРЕС» на підставі технічних характеристик мереж та звітних балансів електроенергії за попередній рік, прогнозований норматив ТВЕ затверджується Мінпаливенерго України. Разом з тим відповідні протоколи Мінпаливенерго про затвердження нормативних характеристик технологічних втрат електроенергії в електричних мережах ВАТ «ЕК «Житомиробленерго» та договори з ВАТ «Львів ОРГРЕС» не досліджувались.

Крім того, характер понаднормативних технологічних витрат електроенергії та причини їх виникнення, які не у всіх випадках залежать від енергопостачальника, зумовлюють необхідність врахування цих витрат у виробничій діяльності енергопостачальника з метою їх компенсування через встановлення роздрібних тарифів на електричну енергію в порядку, визначеному вищезазначеним Положенням.

Щодо завищення податкового кредиту на суму 41 334,00 гривні внаслідок віднесення до його складу сум податку на додану вартість, що припадає на вартість товару, яке не відносить до складу валових витрат, то судом апеляційної інстанції було встановлено, що даними акту перевірки від 30.12.2004 року зі складу податкового кредиту було знято податок на додану вартість у розмірі 56 098,00 гривень. За наслідками повторної перевірки, результати якої відображено у акті від 24.03.2005 року, податковим органом враховано у складі податкового кредиту суму податку на додану вартість у розмірі 14 764,00 гривні, решта податку на додану вартість у розмірі 41 334,00 гривні було знято з податкового кредиту. Судом встановлено, що 18 966,05 гривень це сума податку на додану вартість, знята з податкового кредиту по операціях з придбання пилососів, кондиціонерів, водонагрівачів, радіаторів, котла, рукомийника.

Щодо решти суми заниженого податкового кредиту у розмірі 37 131,95 гривня, то судом апеляційної інстанції встановлено, що дані додатку № 8 до акту перевірки від 30.12.2004 року та висновки судово-економічної експертизи від 06.08.2014 року вказують, що відповідно до пп. 7.4.4. п. 7.4. ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість» не включається до складу податкового кредиту податок на додану вартість сплачений при придбанні матеріальних активів та послуг, які не призначаються для використання у господарській діяльності. Обставини щодо завищення податкового кредиту на суму 37 131,95 гривня позивачем не заперечувалися та не спростовувалися жодними доказами.

У зв'язку з чим, суд апеляційної інстанції дійшов висновку про те, що позивач не довів обставин правомірності формування податкового кредиту сформованого по операціях з придбання товарів, які не призначені для використання у його господарській діяльності.

Щодо порушення формування податкового кредиту внаслідок подвійного віднесення суми податку на додану вартість за податковою накладною № 235 від 29.08.2002 року на суму 24 788,00 гривень та щодо заниження податкового кредиту в квітні 2003 року, внаслідок зайвого віднесення до його складу податку на додану вартість у сумі 12 500,00 гривень по накладній № 136 від 22.04.2003 року філії ДНВО «Комунар» ТКФ «Берізка», то суд апеляційної інстанції дійшов висновку про те, що наявними у справі доказами підтверджуються обставини, щодо завищення позивачем податкового кредиту внаслідок подвійного віднесення суми податку на додану вартість за накладною № 235 від 29.08.2002 року на суму 24 788,00 гривень та документально підтверджується, що до податкового кредиту в квітні 2003 року позивачем було зайво віднесено ПДВ в сумі 12 500,00 гривень по податковій накладній № 136 від 22.04.2003 року.

Тобто, суд апеляційної інстанції, вказуючи на те, що документально та нормативно не підтверджується формування позивачем податкового кредиту за вищезазначеними обставинами, з посиланням на висновки судово-економічних експертиз у справі від 07.07.2011 року та 06.08.2014 року, дійшов висновку про правомірність формування позивачем податкового кредиту.

При цьому, судом першої інстанції взагалі зазначені порушення не були розглянуті.

Відповідно до частин 2, 3 ст. 159 Кодексу адміністративного судочинства України законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права, а обґрунтованим - ухвалене судом на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених доказами, дослідженими в судовому засіданні.

Передбачені процесуальним законодавством межі перегляду справи в касаційній інстанції не дають їй права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені попередніми судовими інстанціями, у зв'язку з чим судові рішення у справі підлягають скасуванню з передачею справи на новий розгляд до суду першої інстанції.

Під час нового розгляду справи необхідно врахувати викладене, всебічно і повно з'ясувати і перевірити всі фактичні обставини справи, об'єктивно оцінити докази, що мають юридичне значення для її розгляду та вирішення спору по суті і, в залежності від встановленого, правильно визначити норми матеріального права, що підлягають застосуванню до спірних правовідносин та прийняти обґрунтоване і законне судове рішення.

На підставі викладеного та керуючись ст. ст. 160, 167, 220-231 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів, -

УХВАЛИЛА:

Касаційну скаргу Житомирської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Житомирській області - задовольнити частково.

Постанову господарського суду Житомирської області від 26.06.2012 року та ухвалу Житомирського апеляційного адміністративного суду від 20.10.2014 року у справі № 11/71«НА» - скасувати.

Справу направити на новий судовий розгляд до Житомирського окружного адміністративного суду.

Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення та оскарженню не підлягає.

Головуючий суддя: підпис (підпис) І.О. Бухтіярова Судді: підпис (підпис) Н.Є. Маринчак Помічник судді підпис (підпис) І.В. Приходько