Ухвала суду № 55794706, 03.02.2016, Касаційний адміністративний суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий адміністративний суд України)

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

"03" лютого 2016 р. м. Київ К/800/18886/15

Вищий адміністративний суд України у складі колегії суддів:

головуючого - судді Зайцева М.П.,

суддів: Веденяпіна О.А., Загороднього А.Ф.,

розглянувши у порядку письмового провадження касаційну скаргу Долинської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Кіровоградській області на постанову Кіровоградського окружного адміністративного суду від 26 квітня 2013 року та ухвалу Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 17 березня 2015 року у справі № 811/864/13-а за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Долинські об'єднані мережі" до Долинської міжрайонної Державної податкової інспекції Кіровоградської області про скасування податкових повідомлень-рішень,

в с т а н о в и в:

Товариство з обмеженою відповідальністю "Долинські об'єднані мережі" (далі - ТОВ "Долинські об'єднані мережі") звернулось в суд з позовом до Долинської міжрайонної Державної податкової інспекції Кіровоградської області (далі - МДПІ) в якому просило скасувати податкові повідомлення-рішення від 26 лютого 2013 року №0000211500 та №0000221500.

Постановою Кіровоградського окружного адміністративного суду від 26 квітня 2013 року, залишеною без змін ухвалою Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 17 березня 2015 року адміністративний позов задоволено.

В касаційній скарзі МДПІ посилаючись на порушення судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, просить їх рішення скасувати та ухвалити нове, яким у задоволенні позовних вимог відмовити.

Позивач у своїх запереченнях на касаційну скаргу зазначає, що рішення судів першої та апеляційної інстанцій є законними, прийнятими з дотриманням норм матеріального та процесуального права, вважає касаційну скаргу податкового органу необґрунтованою, а тому просить залишити її без задоволення, а судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій - без змін.

Заслухавши суддю - доповідача, перевіривши доводи касаційної скарги щодо дотримання правильності застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин у справі, колегія суддів, враховуючи межі касаційної скарги дійшла висновку, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з огляду на таке.

Судами першої та апеляційної інстанцій встановлено, що відповідачем проведено позапланову невиїзну перевірку позивача з питань правильності нарахування податкових зобов'язань та податкового кредиту з податку на додану вартість та податку на прибуток за грудень 2010 року в частині взаємовідносин з ТОВ "Ілтеріс", за результатами якої складено акт від 07 лютого 2013 року №93/2210/35182733 (далі - Акт).

Зазначеною перевіркою встановлено порушення позивачем частини першої статті 203, 207, 208, 215, 216, 228, 629, 655, 656, 658, 662 Цивільного кодексу України в частині недодержання в момент вчинення правочинів, які спрямовані на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ними (пункт 5 статті 203 Цивільного кодексу України) по правочинах здійснених Товариством з постачальником ТОВ "Ілтеріс" на загальну суму 3 129 809,16 грн. В тому числі податок на додану вартість 521 634,86 грн.; підпунктів 7.4.1, 7.4.5 пункту 7.4, підпункту 7.5.1 пункту 7.5 статті 7 Закону України "Про податок на додану вартість" від 03 квітня 1997 року № 168/97-ВР (далі - Закон №168/97-ВР), пункту 198.3 статті 198 Податкового кодексу України від 02 грудня 2010 року № 2755-VI (далі - ПК України), в результаті занижена сума податку на додану вартість, що підлягає сплаті до бюджету на загальну суму 521 634,86 грн., в тому числі за грудень 2010 року у сумі 80 025,80 грн., січень 2011 року у сумі 78 283,33 грн., лютий 2011 року у сумі 151 986,73 гр., березень 2011 року у сумі 134 300,00 грн., квітень 2011 року у сумі 39 661,13 грн., травень 2011 року у сумі 17 600,00 грн., липень 2011 р. у сумі 19 777,87 грн.; пункту 5.1. статті 5 Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств" від 28 грудня 1994 року № 334/94-ВР (далі - Закон №334/94-ВР) заниження податку на прибуток у сумі - 146 567,50 грн., в т. числі за 4 квартал: -146 567,50 грн.

На підставі вищенаведеного Акта відповідачем винесено податкові повідомлення-рішення від 26 лютого 2013 року №0000211500, яким позивачу визначено суму грошового зобов'язання з податку на прибуток у розмірі 219 852,00 грн. у тому числі 146 568,00 грн. за основним платежем, 73 248,00 грн. - за штрафними (фінансовими) санкціями та №0000221500, яким позивачу визначено суму грошового зобов'язання з податку на додану вартість у розмірі 571 538,00 грн. у тому числі 521 635.00 грн. за основним платежем, 49 903,00 грн. - за штрафними (фінансовими) санкціями.

Задовольняючи позовні вимоги, суди першої та апеляційної інстанції виходили з того, що відповідачем під час розгляду даної адміністративної справи не доведено, що укладені між позивачем та його контрагентом правочини не були спрямовані на реальне настання правових наслідків, а лише мають намір отримати бюджетне відшкодування у спосіб, який суперечить вимогам чинного законодавства.

Колегія суддів Вищого адміністративного суду України вважає такий висновок судів першої та апеляційної інстанції передчасним з огляду на таке.

Відповідно до підпункту 7.4.1 пункту 7.4 статті 7 Закону №168/97-ВР податковий кредит звітного періоду складається із сум податків, сплачених (нарахованих) платником податку у звітному періоді у зв'язку з придбанням товарів (робіт, послуг), вартість яких відноситься до складу валових витрат виробництва (обігу) та основних фондів чи нематеріальних активів, що підлягають амортизації.

За змістом підпункту 7.4.5 пункту 7.4 статті 7 зазначеного Закону не дозволяється включення до податкового кредиту будь-яких витрат по сплаті податку, що не підтверджені податковими накладними чи митними деклараціями, а при імпорті робіт (послуг) - актом прийняття робіт (послуг) чи банківським документом, який засвідчує перерахування коштів в оплату вартості таких робіт (послуг).

Згідно вимог підпункту 7.2.3 пункту 7.2 статті 7 Закону №168/97-ВР, податкова накладна складається у момент виникнення податкових зобов'язань продавця у двох примірниках. Оригінал податкової накладної надається покупцю, копія залишається у продавця товарів (робіт, послуг).

Аналогічні положення містить Податковий кодекс України від 02 грудня 2010 року № 2755-VI (далі - ПК України).

Відповідно до приписів підпункту "а" пункту 198.1 та пунктів 198.2, 198.3 статті 198 ПК України право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг. Датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше: дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною. Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

За приписами пункту 201.10 статті 201 ПК України податкова накладна видається платником податку, який здійснює операції з постачання товарів/послуг, на вимогу покупця та є підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту.

Пунктом 198.6 статті 198 ПК України визначено, що не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог статті 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу.

Крім того, як зазначено в акті перевірки, позивачем порушено пункт 5.1 статті 5 Закону №334/94-ВР, у відповідності до якого, валові витрати виробництва та обігу (далі - валові витрати) - сума будь-яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, здійснюваних як компенсація вартості товарів (робіт, послуг), які придбаваються (виготовляються) таким платником податку для їх подальшого використання у власній господарській діяльності.

Згідно підпункту 5.3.9 пункту 5.3 статті 5 Закону №334/94-ВР не належать до складу валових витрат будь-які витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення податкового обліку.

Пунктом 138.2 статті 138 ПК України передбачено, що витрати, які враховуються для визначення об'єкта оподаткування, визнаються на підставі первинних документів, що підтверджують здійснення платником податку витрат, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів, встановлених розділом II цього Кодексу.

Відповідно до підпункту 139.1.9 пункту 139.1 статті 139 ПК України не включаються до складу витрат витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими первинними документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення бухгалтерського обліку та нарахування податку.

Статтею 1 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" від 16 липня 1999 року № 996-ХІV визначено, що первинний документ - це документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення. Підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій, відповідно до статті 9 зазначеного Закону, є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи.

З аналізу наведених вище норм вбачається, що підставою для виникнення у платника права на податковий кредит є факт реального здійснення операцій з придбання товарів (робіт, послуг) з метою їх використання в оподатковуваних операціях, а також оформлення відповідних операцій належним чином складеними первинними документами, які містять достовірні відомості про їх обсяг та зміст.

Судами першої та апеляційної інстанції встановлено, що у перевіряємому періоді між ТОВ "Долинські об'єднані мережі" та ТОВ "Ілтеріс" укладено ряд договорів купівлі-продажу.

На підтвердження реальності спірних господарських операцій із вищезазначеним контрагентами, позивачем надано суду належним чином завірені первинні документи, а саме: видаткові накладні, податкові накладні та платіжні доручення, що підтверджує факт належного виконання сторонами своїх зобов'язань за укладеними між ними договорами, та правомірності формування останнім податкового кредиту.

Факт використання придбаних товарів у власній господарській діяльності товариства підтверджується актами списання сировини, матеріалів за грудень 2010 року.

При цьому, скасовуючи оскаржувані податкові повідомлення-рішення, суди першої та апеляційної інстанції не надали повної оцінки вище викладеним господарським операціям.

Процесуальна діяльність суду із встановлення обґрунтованості права платника податку на податковий кредит та/або бюджетне відшкодування з податку на додану вартість повинна включати такі етапи: встановлення факту здійснення господарської операції; встановлення спеціальної податкової правосуб'єктності учасників господарської операції; встановлення зв'язку між фактом придбання товарів (послуг), спорудженням основних фондів, імпортом товарів (послуг) і господарською діяльністю платника податку; встановлення дотримання платником податку спеціальних вимог щодо документального підтвердження сум податкового кредиту та/або бюджетного відшкодування з податку на додану вартість; встановлення факту надмірної сплати податку на додану вартість у ціні товарів (послуг), що придбані платником податку.

За таких обставин, суд касаційної інстанції зазначає, що обов'язок суду встановити дійсні обставини справи при розгляді адміністративного позову закріплений нормами статті 7, частини четвертої та п'ятої статті 11 Кодексу адміністративного судочинства України.

За змістом статті 11 Кодексу адміністративного судочинства України суд вживає передбачені законом заходи, необхідні для з'ясування всіх обставин у справі, у тому числі щодо виявлення та витребування доказів з власної ініціативи. Суд повинен запропонувати особам, які беруть участь у справі, подати докази або з власної ініціативи витребувати докази, яких, на думку суду, не вистачає (частини четверта, п'ята зазначеної статті).

Згідно зі статтею 159 Кодексу адміністративного судочинства України судове рішення повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Таким чином, для правильного вирішення даного спору необхідним є дослідження судами, окрім вже встановлених обставин, самих договорів укладених позивачем з контрагентом, їх економічного змісту та спрямованості на досягнення певного економічного ефекту, всіх первинних документів, які відповідно до специфіки господарських операцій підтверджують їх реальність, встановити достовірність відомостей про їх обсяг та зміст, перевірити фізичні, технічні, технологічні можливості та потужності сторін, дослідження обставин, які б підтверджували рух активів у процесі здійснення господарських операцій позивача з контрагентами, а також встановлення наявності зв'язку між фактом придбання товарів (послуг) з понесенням інших витрат із господарською діяльністю платника податку та використання цих товарів у господарській діяльності.

Зі змісту частини першої статті 220 Кодексу адміністративного судочинства України вбачається, що суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин у справі і не може досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в судовому рішенні, та вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу.

Відповідно до частини першої статті 227 Кодексу адміністративного судочинства України підставою для скасування судових рішень судів першої та (або) апеляційної інстанцій і направлення справи на новий судовий розгляд є порушення норм процесуального права, які унеможливили встановлення фактичних обставин, що мають значення для правильного вирішення справи.

Під час нового розгляду справи судам слід взяти до уваги викладене в цій ухвалі, належним чином перевірити доводи сторін щодо реальності здійснення позивачем господарських операцій з його контрагентом та правильності формування податкового кредиту за цими операціями, дати оцінку як вже приєднаним до справи доказам, так і новим доказам, що будуть виявлені в судовому розгляді справи, з дотриманням вимог статті 86 Кодексу адміністративного судочинства України та зробити юридично правильний висновок щодо прав і обов'язків сторін.

Керуючись статтями 160, 167, 220, 222, 223, 227, 230, 231 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -

у х в а л и в:

Касаційну скаргу Долинської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Кіровоградській області задовольнити частково.

Постанову Кіровоградського окружного адміністративного суду від 26 квітня 2013 року та ухвалу Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 17 березня 2015 року у справі № 811/864/13-а скасувати.

Справу направити на новий розгляд до суду першої інстанції.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення та оскарженню не підлягає.

Судді: М.П. Зайцев

О.А. Веденяпін

А.Ф. Загородній