Ухвала суду № 55794625, 02.02.2016, Касаційний адміністративний суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий адміністративний суд України)

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

02 лютого 2016 року м. Київ К/800/15692/15

Вищий адміністративний суд України у складі колегії суддів:Головуючий суддя:Вербицька О.В.Судді: Лосєв А.М. Маринчак Н.Є.розглянувши у попередньому судовому засіданні

касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Астра М»

на постанову Полтавського окружного адміністративного суду від 25.11.2014 р.

та ухвалу Харківського апеляційного адміністративного суду від 04.03.2015 р.

у справі № 816/3788/14

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Астра М»

до Кременчуцької об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Полтавської області

про визнання незаконними та скасування податкових повідомлень - рішень

В С Т А Н О В И В :

Товариство з обмеженою відповідальністю «Астра М» (далі - позивач, ТОВ «Астра М») звернулось до суду з позовом до Кременчуцької об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Полтавської області (далі - відповідач, Кременчуцька ОДПІ) про визнання незаконними та скасування податкових повідомлень - рішень.

Постановою Полтавського окружного адміністративного суду від 25.11.2014 р. у задоволенні позову відмовлено.

Ухвалою Харківського апеляційного адміністративного суду від 04.03.2015 р. постанову Полтавського окружного адміністративного суду від 25.11.2014 р. залишено без змін.

У касаційній скарзі ТОВ «Астра М», посилаючись на порушення судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, просить постанову Полтавського окружного адміністративного суду від 25.11.2014 р. та ухвалу Харківського апеляційного адміністративного суду від 04.03.2015 р. скасувати і ухвалити нове рішення, яким задовольнити позовні вимоги.

У письмовому запереченні на касаційну скаргу Кременчуцька ОДПІ, посилаючись на те, що касаційна скарга є безпідставною та необґрунтованою, просить залишити її без задоволення, а постанову Полтавського окружного адміністративного суду від 25.11.2014 р. та ухвалу Харківського апеляційного адміністративного суду від 04.03.2015 р. - без змін.

Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши доводи касаційної скарги щодо дотримання правильності застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин у справі, колегія суддів, враховуючи межі касаційної скарги, дійшла висновку про наступне.

Кременчуцькою ОДПІ проведено документальну планову виїзну перевірку ТОВ «Астра-М» з дотримання вимог податкового, валютного та іншого законодавства за період з 01.07.2011 р. по 31.12.2013 р., законодавства про збір та облік єдиного внеску за період з 01.01.2011 р. по 31.12.2013 р., за результатами якої складено акт від 06.06.2014 №1546/16-03-22-01-08/32860704.

В акті перевірки зазначено про порушення позивачем: п. 135.1 ст. 135, пп. 135.5.4 п. 135.5 ст. 135, пп. 14.1.36 п. 14.1 ст. 14, п. 138.2, п. 138.5, пп. 138.10.2 п. 138.10 ст. 138, пп. 139.1.1 п. 139.1 ст. 139 Податкового кодексу України, внаслідок чого занижено податок на прибуток у сумі 502 827,00 грн., у тому числі за 4 квартал 2011 року - на 7 637,00 грн., за 1 квартал 2012 року - 65,00 грн., 2 квартал 2012 року - на 73,00 грн., за 3 квартал 2012 року - на 133,00 грн., за 2013 рік - на 494 919,00 грн.; п. 135.1, пп. 135.5.4 п. 135.5 ст. 135, пп. 14.1.36 п. 14.1 ст. 14, п. 138.2, п. 138.5, пп. 138.10.2 п. 138.10 ст. 138, пп. 139.1.1 п. 139.1 ст. 139 Податкового кодексу України, внаслідок чого завищено від'ємне значення об'єкта оподаткування податком на прибуток на загальну суму 292 420,00 грн., у тому числі за 4 квартал 2011 року - на 74 246,00 грн., за 4 квартал 2012 року - на 2 018,00 грн., за 2013 рік - на 216 156,00 грн.; п. 198.3, 198.4, 198.6 ст. 198 Податкового кодексу України, в результаті чого встановлено заниження податку на додану вартість в сумі 22 016,00 грн.

На підставі акта перевірки відповідачем прийнято: податкове повідомлення-рішення від 27.06.2014 р. №0002292201/1359, яким позивачу збільшено суму грошового зобов'язання за платежем податок на прибуток у розмірі 626 624,50 грн. (502827,00 грн. - за основним платежем та 123 797,50 грн. - за штрафними (фінансовими) санкціями); від 27.06.2014 р. №0002302201/1360, яким позивачу зменшено суму від'ємного значення об'єкта оподаткування податком на прибуток у розмірі 292 420,00 грн.; від 27.06.2014 р. №0002352201/1361, яким позивачу збільшено суму грошового зобов'язання за платежем податок на додану вартість у розмірі 33 024,00 грн. (22 016,00 грн. - за основним платежем та 11 008,00 грн. - за штрафними (фінансовими) санкціями).

Суди першої та апеляційної інстанцій визнали обґрунтованими такі висновки податкового органу, з чим погоджується суд касаційної інстанції, з огляду на наступне.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що 02.11.2009 між ПП «Авіс Сістемс» (виконавець) та ТОВ «Астра-М» (замовник) був укладений договір на виконання робіт (послуг) №02/11-А, за умовами якого замовник доручає, а виконавець виконує роботи, а саме: облаштування покрівлі та благоустрій. На оплату робіт, виконаних за даним договором, виконавець виписав на ім'я замовника податкову накладну №4112 від 30.11.2009 на суму 2 820 000,00 грн., у тому числі ПДВ 470 000,00 грн.

В рахунок оплати вартості будівельних робіт ТОВ «Астра-М» 01.12.2009 р. був виданий простий вексель №АА 056869.

У відповідності до ч.ч. 1, 2 ст. 14 Закону України «Про цінні папери та фондовий ринок» вексель - цінний папір, який посвідчує безумовне грошове зобов'язання векселедавця або його наказ третій особі сплатити після настання строку платежу визначену суму власнику векселя (векселедержателю). Векселі можуть бути прості або переказні та існують виключно у документарній формі.

Женевською Конвенцією запроваджено Уніфікований закон про переказний та простий векселі від 07.06.1930 р. (далі-Уніфікований закон), до якої Україна приєдналася згідно із Законом від 06.07.1999 року.

Статтею 75 Уніфікованого закону про переказний та простий векселі наведено перелік обов'язкових реквізитів для простого векселя, а саме простий вексель містить: (1) назву "простий вексель", яка включена в текст документа і висловлена тією мовою, якою цей документ складений; (2) безумовне зобов'язання сплатити визначену суму грошей; (3) зазначення строку платежу; (4) зазначення місця, в якому повинен бути здійснений платіж; (5) найменування особи, якій або наказу якої повинен бути здійснений платіж; (6) зазначення дати і місця складання простого векселя; (7) підпис особи, яка видає документ (векселедавець).

Відповідно до ст. 77 Уніфікованого закону про переказний та простий векселі до простих векселів застосовуються такі ж положення, що стосуються переказних векселів, тією мірою, якою вони є сумісними з природою цих документів, а саме положення щодо: індосаменту (статті 11 - 20); строку платежу (статті 33 - 37); платежу (статті 38 - 42); права регресу у разі неплатежу (статті 43 - 50, 52 - 54); платежу у порядку посередництва (статті 55, 59 - 63); копій (статті 67 і 68); змін (стаття 69); позовної давності (статті 70 і 71); неробочих днів, обчислення строків і заборони пільгових строків (статті 72, 73 і 74).

Так, відповідно до ст. 33 Уніфікованого закону переказний вексель може бути виданий із таким строком платежу: за пред'явленням; у визначений строк від пред'явлення; у визначений строк від дати складання; на визначену дату. Переказні векселі, що містять або інші строки платежу, або передбачають оплату частинами, є недійсними.

Згідно зі ст. 34 Уніфікованого закону переказний вексель строком за пред'явленням підлягає оплаті при його пред'явленні. Він повинен бути пред'явлений для платежу протягом одного року від дати його складання. Трасант може скоротити цей строк або обумовити більш тривалий строк. Ці строки можуть бути скорочені індосантами. Трасант може встановити, що переказний вексель зі строком платежу за пред'явленням не може бути пред'явленим для платежу раніше визначеної дати. У цьому разі строк для пред'явлення починається від зазначеної дати.

Отже, початок перебігу строку позовної давності для зобов'язань за простим векселем починається від дати настання строку платежу, зазначеному у векселі.

Судами встановлено, що розрахунок за виконані роботи був проведений ТОВ "Астра-М" 01.12.2009 одним простим векселем серії АА номеру вексельного бланку 056869 номінальною вартістю 2 820 000,00 грн. зі строком погашення по пред'явленню.

Відповідно до ст. 256 Цивільного кодексу України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

Положенням статті 70 Уніфікованого закону передбачено, що позовні вимоги до акцептанта, які випливають з переказного векселя, погашаються із закінченням трьох років, які обчислюються від дати настання строку платежу.

Відповідно до ст. 36 Уніфікованого закону, якщо переказний вексель виданий строком на один або кілька місяців від дати видачі або від пред'явлення, то строк платежу за векселем настає у відповідну дату того місяця, в якому платіж повинен бути здійснений.

Як встановлено судами, ТОВ «Астра-М» зобов'язане було сплатити суму коштів за простим векселем у розмірі 2 820 000,00 грн. до 01.12.2010 р. Строк позовної давності за вказаним векселем сплинув 02.12.2013 р.

Згідно Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців відносно ПП «Авіс Сістемз» 09.03.2011 внесено запис за №16331170013000869 про припинення юридичної особи за судовим рішенням у зв'язку з визнанням банкрутом.

З огляду на викладене, суди першої та апеляційної інстанцій дійшли правильного висновку про набуття кредиторської заборгованості позивача за простим векселем ознак безповоротної фінансової допомоги.

Так, відповідно до п. 134.1 ст. 134 Податкового кодексу України об'єктом оподаткування є, зокрема, прибуток із джерелом походження з України та за її межами, який визначається шляхом зменшення суми доходів звітного періоду, визначених згідно зі статтями 135 - 137 цього Кодексу, на собівартість реалізованих товарів, виконаних робіт, наданих послуг та суму інших витрат звітного податкового періоду, визначених згідно зі статтями 138 - 143 цього Кодексу, з урахуванням правил, встановлених статтею 152 цього Кодексу.

Згідно з п. 135.1 ст. 135 Податкового кодексу України доходи, що враховуються при обчисленні об'єкта оподаткування, включаються до доходів звітного періоду за датою, визначеною відповідно до статті 137, на підставі документів, зазначених у пункті 135.2 цієї статті, та складаються з: доходу від операційної діяльності, який визначається відповідно до пункту 135.4 цієї статті; інших доходів, які визначаються відповідно до пункту 135.5 цієї статті, за винятком доходів, визначених у пункті 135.3 цієї статті та у статті 136 цього Кодексу.

Відповідно до пп. 135.5.4 п. 135.5 ст. 135 Податкового кодексу України інші доходи включають, зокрема, суми безповоротної фінансової допомоги, отриманої платником податку у звітному податковому періоді, крім випадків, коли операції з надання/отримання безповоротної фінансової допомоги проводяться між платником податку та його відокремленими підрозділами, які не мають статусу юридичної особи.

Датою отримання доходів, які враховуються для визначення об'єкта оподаткування, є звітний період, у якому такі доходи визнаються згідно з цією статтею, незалежно від фактичного надходження коштів (метод нарахувань), визначений з урахуванням норм цього пункту та статті 159 цього Кодексу (п. 137.4 ст. 137 Податкового кодексу України).

Таким чином, після закінчення трьох років з дня настання терміну платежу за простим векселем сума заборгованості за таким векселем автоматично набуває ознак безповоротної фінансової допомоги, яку необхідно включити до складу доходів за підсумками звітного податкового періоду, у якому така заборгованість визнана безповоротною фінансовою допомогою.

Відповідно до п. 138.1 ст.138 ПК України, витрати, що враховуються при обчисленні об'єкта оподаткування, складаються із витрат операційної діяльності.

Згідно п.п.138.1.1 п.138.1 ст.138 цього ж Кодексу, витрати операційної діяльності включають собівартість реалізованих товарів, які прямо визначають особливості формування витрат платника податку.

Пунктом 138.2 ст.138 ПК України, передбачено, що витрати, які враховуються для визначення об'єкта оподаткування, визнаються на підставі первинних документів, що підтверджують здійснення платником податку витрат, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів, встановлених розділом II цього Кодексу.

Відповідно до п.п.139.1.9 п.139.1 ст.139 цього ж Кодексу, не включаються до складу витрат витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими первинними документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення бухгалтерського обліку та нарахування податку.

У відповідності до пункту 198.1 статті 198 ПК України право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг.

Згідно з пунктом 198.2 статті 198 ПК України датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг, дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.

Пунктом 198.3 статті 198 ПК України передбачено, що податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

Відповідно до пункту 198.6 статті 198 ПК України не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними або оформлені з порушенням вимог чи не підтверджені митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу).

За змістом частини 2 статті 3 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» податкова звітність ґрунтується на даних бухгалтерського обліку.

Відповідно до частини 1 статті 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи.

Отже, відображення господарської операції у податковому обліку повинно здійснюватись відповідно до її реального економічного змісту на підставі первинних документів.

Як встановлено судами, 02.07.2011 р. між ТОВ «Астра-М» (замовник) та ТОВ «Феніксбуд-М» (підрядник) був укладений договір про виконання роботи №02072, за умовами якого підрядник зобов'язується на свій ризик виконати за плату відповідно до умов цього договору будівельні, монтажні, пусконалагоджувальні та інші роботи, що виконуються під час капітального та поточного ремонту будівель, а замовник зобов'язується прийняти цю роботу та оплатити її.

Відповідно до ч. 1 ст. 837 Цивільного кодексу України за договором підряду одна сторона (підрядник) зобов'язується на свій ризик виконати певну роботу за завданням другої сторони (замовника), а замовник зобов'язується прийняти та оплатити виконану роботу.

За приписами ст. 628 ЦК України зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Відповідно до ч. 1 ст. 875 ЦК України за договором будівельного підряду підрядник зобов'язується збудувати і здати у встановлений строк об'єкт або виконати інші будівельні роботи відповідно до проектно-кошторисної документації, а замовник зобов'язується надати підрядникові будівельний майданчик (фронт робіт), передати затверджену проектно-кошторисну документацію, якщо цей обов'язок не покладається на підрядника, прийняти об'єкт або закінчені будівельні роботи та оплатити їх.

Згідно ч. 1 ст. 877 ЦК України підрядник зобов'язаний здійснювати будівництво та пов'язані з ним будівельні роботи відповідно до проектної документації, що визначає обсяг і зміст робіт та інші вимоги, які ставляться до робіт та до кошторису, що визначає ціну робіт.

Відтак, зі змісту вказаних норм випливає, що обов'язковою умовою договору підряду є обсяг і зміст робіт, їх ціна, що повинна відповідати проектно-кошторисній документації.

Водночас, як встановлено судами, не вбачається проектно-кошторисної документації з зазначенням обсягу, змісту, ціни робіт, виду та вартості матеріалу необхідної для виконання робіт згідно з договором від 02.07.2011 року. В акті №15 приймання виконаних підрядних робіт за липень 2011 року форми КБ-2в зафіксовано факт виконання підрядних робіт в адміністративній та побутовій будівлі по вул. 50 років Жовтня, 1-Б, яка не є у власності позивача.

Крім того, у позивача відсутні первинні документи, у тому числі довідка про вартість виконаних підрядних робіт за формою КБ-3, яка є однією з форм первинних облікових документів у будівництві, що свідчить про нереальність господарської операції між ТОВ «Астра-М» та ТОВ «Феніксбуд-М».

Також, як встановлено судами, ТОВ «Астра-М» укладено з ПрАТ «Київстар» договір №5155488 від 07.06.2011 про надання послуг стільникового мобільного зв'язку. У перевірений період позивач за вказаним договором отримував від мобільного оператора послуги зв'язку у роумінгу.

В бухгалтерському обліку вищевказані операції відображено наступними бухгалтерські проводками: Дт 92 Кт 631 - 5 463,00 грн.; Дт 641 Кт 644 - 1 016,00 грн.

Відповідно до пп. 14.1.27 п. 14.1 ст. 14 Податкового кодексу України витрати є сума будь-яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, здійснюваних для провадження господарської діяльності платника податку, в результаті яких відбувається зменшення економічних вигод у вигляді вибуття активів або збільшення зобов'язань, внаслідок чого відбувається зменшення власного капіталу (крім змін капіталу за рахунок його вилучення або розподілу власником).

При цьому під господарською діяльністю, згідно з визначенням наведеним у пп. 14.1.36 п. 14.1 ст. 14 Податкового кодексу України, слід розуміти діяльність особи, що пов'язана з виробництвом (виготовленням) та/або реалізацією товарів, виконанням робіт, наданням послуг, спрямована на отримання доходу і проводиться такою особою самостійно та/або через свої відокремлені підрозділи, а також через будь-яку іншу особу, що діє на користь першої особи, зокрема за договорами комісії, доручення та агентськими договорами.

Відтак, визначальним чинником для віднесення сплачених у ціні придбаних послуг/товарів сум витрат є факт придбання цих послуг/товарів саме з метою їх подальшого використання у власній господарській діяльності суб'єкта підприємництва.

Разом з тим, як встановлено судами, не вбачається документальних доказів необхідності та доцільності використання послуг мобільного зв'язку у роумінгу (як-то договори про наміри, попередні договори чи зовнішньоекономічні контракти тощо) у безпосередній виробничій діяльності ТОВ «Астра М».

Отже, не вбачається підстав вважати, що між позивачем та контрагентами реально здійснені та фактично виконані господарські операції, які підтверджені належним чином складеними первинними документами.

З огляду на викладене, суди першої та апеляційної інстанцій дійшли правильного висновку, що позивачем не виконані всі умови, передбачені податковим законодавством, які надають йому правові підстави для формування витрат та податкового кредиту.

Враховуючи вищевикладене, колегія суддів вважає, що в межах касаційної скарги порушень судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права при вирішенні цієї справи не допущено, правова оцінка обставин у справі дана вірно.

За таких обставин, касаційна скарга позивача підлягає відхиленню, а постанова Полтавського окружного адміністративного суду від 25.11.2014 р. та ухвала Харківського апеляційного адміністративного суду від 04.03.2015 р. залишенню без змін.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 210, 214 - 215, 220, 2201, 223, 224, 230, 231 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

У Х В А Л И В:

1.Касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Астра М» відхилити.

2.Постанову Полтавського окружного адміністративного суду від 25.11.2014 р. та ухвалу Харківського апеляційного адміністративного суду від 04.03.2015 р. залишити без змін.

3.Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення і може бути переглянута Верховним Судом України з підстав, у строк та у порядку, визначеному статтями 237, 238, 2391 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий суддя О.В. Вербицька

Судді А.М. Лосєв

Н.Є. Маринчак