Ухвала суду № 55794622, 10.02.2016, Касаційний адміністративний суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий адміністративний суд України)

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

10 лютого 2016 року м. Київ К/800/9191/15

Колегія суддів Вищого адміністративного суду України у складі: Лосєва А.М. Бившевої Л.І. Рибченка А.О.за участю секретаря Титенко М.П.за участю представників: позивача:Кафанової Н.В., Бахмача А.О.відповідача:Мороза О.Грозглянувши у відкритому судовому засіданні

касаційну скаргу Спеціалізованої державної податкової інспекції з обслуговування великих платників у м. Запоріжжі Міжрегіонального головного управління Державної фіскальної служби

на постанову Запорізького окружного адміністративного суду від 09 вересня 2014 року

та ухвалу Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 12 лютого 2015 року

у справі № 808/4699/14

за позовом Публічного акціонерного товариства "Український графіт"

до Спеціалізованої державної податкової інспекції з обслуговування великих платників у м. Запоріжжі Міжрегіонального головного управління Державної фіскальної служби

про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень- рішень,-

В С Т А Н О В И В:

Публічне акціонерне товариство "Український графіт" (надалі - позивач) звернулось до суду з адміністративним позовом до Спеціалізованої державної податкової інспекції з обслуговування великих платників у м. Запоріжжі Міжрегіонального головного управління Міндоходів, правонаступником якої є Спеціалізована державна податкова інспекція з обслуговування великих платників у м. Запоріжжі Міжрегіонального головного управління Державної фіскальної служби (надалі - відповідач) про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень від 08 липня 2014 року: № 00000354610, № 0000344610, № 0000334620, № 0000324610.

Постановою Запорізького окружного адміністративного суду від 09 вересня 2014 року, залишеною без змін ухвалою Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 12 лютого 2015 року, адміністративний позов задоволено.

Вважаючи, що рішення судів попередніх інстанцій прийняті з порушенням норм матеріального та процесуального права, відповідач звернувся до Вищого адміністративного суду України із касаційною скаргою, у якій просить скасувати постанову Запорізького окружного адміністративного суду від 09 вересня 2014 року та ухвалу Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 12 лютого 2015 року і ухвалити нове судове рішення, яким відмовити позивачу у задоволенні вимог.

Відповідно до частини 1 статті 220 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин у справі і не може досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в судовому рішенні, та вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що відповідачем проведена документальна позапланова виїзна перевірка позивача з питання дотримання вимог податкового законодавства при господарських взаємовідносинах із ТОВ «Газтрейдінвест» за період: квітень-липень 2013 року, вересень-грудень 2013 року. За результатами перевірки складено акт № 218/28-04-46-10/00196204 від 25 червня 2014 року.

Перевіркою встановлено порушення позивачем вимог: п. 14.1.27 ст. 14, п. 138.2 ст. 138, пп. 139.1.9 п. 139.1 ст. 139 Податкового кодексу України, що призвело до завищення витрат, що враховуються при визначенні об'єкта оподаткування податком на прибуток, на 17338079,00 грн.; пп. 14.1.18, пп. 14.1.181, п. 14.1 ст. 14, п. 198.1, п. 198.3 ст. 198, п. 200.1, п. 200.3, п. 200.4 ст. 200 Податкового Кодексу України, в результаті чого завищено суму податкового кредиту та від'ємного значення різниці між сумою податкових зобов'язань та податкового кредиту за квітень-липень 2013 року, вересень-грудень 2013 року на загальну суму податку на додану вартість - 3467616,00 грн., а також завищено суму бюджетного відшкодування податку на додану вартість на 3467616,00 грн.

Підставою для вказаних висновків відповідача, стала відсутність, на його думку, реального виконання господарських операцій позивача з контрагентом.

У зв'язку із виявленими порушеннями, на підставі акта перевірки відповідачем винесені податкові повідомлення-рішення від 08 липня 2014 року: № 00000354610, яким позивачу зменшено суму від'ємного значення об'єкта оподаткування податком на прибуток на 3440436,00 грн.; № 0000344610, яким позивачу збільшено суму грошового зобов'язання з податку на прибуток на 4941352,50 грн., у тому числі на 3294235,00 грн. - за основним платежем, на 1647117,50 грн. за штрафними (фінансовими) санкціями; № 0000334620, яким позивачу зменшено розмір від'ємного значення суми податку на додану вартість на 3467616,00 грн.; № 0000324610, яким позивачу зменшено суму бюджетного відшкодування з податку на додану вартість на 3467616,00 грн. та застосовано 1733808,00 грн. штрафних (фінансових) санкцій.

Переглянувши рішення судів першої та апеляційної інстанцій у межах касаційної скарги, перевіривши правильність застосування судами норм матеріального і процесуального права, Вищий адміністративний суд України дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення касаційної скарги, з огляду на наступне.

В розумінні підпункту 14.1.27 пункту 14.1. статті 14 ПК України, у редакції на час виникнення спірних правовідносин, витрати - це сума будь-яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, здійснюваних для провадження господарської діяльності платника податку, в результаті яких відбувається зменшення економічних вигод у вигляді вибуття активів або збільшення зобов'язань, внаслідок чого відбувається зменшення власного капіталу (крім змін капіталу за рахунок його вилучення або розподілу власником).

Одночасно, згідно підпункту 14.1.36 названої статті господарська діяльність - діяльність особи, що пов'язана з виробництвом (виготовленням) та/або реалізацією товарів, виконанням робіт, наданням послуг, спрямована на отримання доходу і проводиться такою особою самостійно та/або через свої відокремлені підрозділи, а також через будь-яку іншу особу, що діє на користь першої особи, зокрема за договорами комісії, доручення та агентськими договорами.

Відповідно до пункту 138.1 статті 138 ПК України витрати, що враховуються при обчисленні об'єкта оподаткування, складаються із: витрат операційної діяльності, які визначаються згідно з пунктами 138.4, 138.6 - 138.9, підпунктами 138.10.2 - 138.10.4 пункту 138.10, пунктом 138.11 цієї статті: інших витрат, визначених згідно з пунктом 138.5, підпунктами 138.10.5, 138.10.6 пункту 138.10, пунктами 138.11, 138.12 цієї статті, пунктом 140.1 статті 140 і статтею 141 цього Кодексу; крім витрат, визначених у пунктах 138.3 цієї статті та у статті 139 цього Кодексу.

Витрати операційної діяльності включають собівартість реалізованих товарів, виконаних робіт, наданих послуг та інші витрати беруться для визначення об'єкта оподаткування з урахуванням пунктів 138.2, 138.11 статті 138, пунктів 140.2 - 140.5 статті 140, статей 142 і 143 та інших статей цього Кодексу, які прямо визначають особливості формування витрат платника податку (підпункт 138.1.1 пункту 138.1 статті 138 ПК України).

Згідно абзацу 1 пункту 138.2 статті 138 названого Кодексу витрати, які враховуються для визначення об'єкта оподаткування, визнаються на підставі первинних документів, що підтверджують здійснення платником податку витрат, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів, встановлених розділом ІІ цього Кодексу.

У той же час, підпунктом 139.1.9 пункту 139.1. статті 139 ПК України визначено, що не включаються до складу витрат витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими первинними документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення бухгалтерського обліку та нарахування податку.

Згідно з підпунктом 14.1.181 пункту 14.1 статті 14 ПК України податковим кредитом визнається сума, на яку платник податку на додану вартість має право зменшити податкове зобов'язання звітного (податкового) періоду, визначена згідно розділу V цього Кодексу.

Відповідно до підпункту "а" пункту 198.1 статті 198 ПК України право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг.

Пункт 198.2 названої статті встановлює, що датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше: дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг або дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.

Згідно з пунктом 198.3 статті 198 ПК України податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1. статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку. Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

Пунктом 198.6 статті 198 ПК України встановлено, що не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог статті 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11. статті 201 цього Кодексу.

Статтею 9 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні", який діяв у весь період діяльності позивача, що підлягав перевірці, встановлено, що підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Такі первинні документи повинні мати обов'язкові реквізити: назву документа (форми); дату і місце складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції: посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення, особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Системний аналіз наведених норм дає змогу дійти висновку, що обов'язковою умовою підтвердження реальності здійснення господарських операцій є фактична наявність у платника податків первинних документів, фізичних, технічних та технологічних можливостей для здійснення відповідних операцій та зв'язку між фактом придбання товару (послуги) і подальшою господарською діяльністю.

Такий висновок відповідає позиції Верховного Суду України, викладеній у постанові від 27 жовтня 2015 року у справі № 21-1539а15.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що між позивачем та ТОВ «Газтрейдінвест» укладено договір на постачання природного газу № 18/04/13-01/804/35118/04 від 18 квітня 2013 року. Згідно з п. 3.2 договору кількість газу, поставленого покупцю, закріплюється щомісячними актами приймання-передачі газу, в яких визначається фактичний обсяг спожитого газу, підписаними повноважними представниками постачальника і покупця. Згідно з п.4.1 договору кількість газу визначається по контрольно-вимірювальних приладах, зареєстрованих в органах Держстандарту України, що встановлені у споживачів. На підтвердження виконання умов вказаного договору позивачем надано: податкові накладні, акти приймання-передачі природного газу, доказами оплати.

Транспортування придбаного природного газу магістральними трубопроводами від пунктів приймання-передачі газу в магістральні трубопроводи до пунктів призначення - газорозподільних станцій відбувалося за договором № З/ЗП-12/804/24291/04 від 11 липня 2012 року, укладеним з Дочірньою компанією «Укртрансгаз» НАК «Нафтогаз України» в особі Запорізького лінійного виробничого управління магістральних газопроводів філії УМГ «Харківтрансгаз». Актами наданих послуг з транспортування природного газу магістральними трубопроводами ПАТ «Укртрансгаз» Запорізького ЛВУМГ філії УМГ «Харківтрансгаз» підтверджується передача обсягів природного газу від ТОВ «Газтрейдінвест» до позивача.

Колегія суддів не бере до уваги посилання відповідача на відсутність ТОВ „Газтрейдінвест" за місцезнаходженням, оскільки, як правильно встановлено судами попередніх інстанцій, згідно даних Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців вбачається ТОВ „Газтрейдінвест" (код 37145536) змінило своє місцезнаходження (юридичну та податкову адресу). Місцезнаходження ТОВ „Газтрейдінвест" - Київська область, Києво-Єтвятошинський район, місто Боярка, вулиця Васильківська, будинок 32а. Оскільки підприємство за зареєстрованою в Єдиному державному реєстрі адресою податковою не перевірялось (в акті перевірки зазначено, ТОВ „Газтрейдінвест" відсутнє за адресою: м. Київ, вул. Павлівська, б. 18-а), колегія суддів погоджується із судами попередніх інстанцій щодо безпідставності висновку відповідача про нездійснення господарських операцій позивача з ТОВ „Газтрейдінвест".

В обґрунтування касаційної скарги відповідач посилається на досудове розслідування у кримінальному провадженні № 32012110100000073 від 30 листопада 2012 року стосовно посадових осіб ТОВ «ЄВРО-ТЕК 2011» за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 205, ч. 1, 2 ст. 212, ч. 1 ст. 209 Кримінального кодексу України. Досудовим розслідування встановлено, зокрема, що директор ТОВ «ЄВРО-ТЕК 2011» - ОСОБА_8 зареєстрував вказане підприємство за винагороду та не має відношення до його фінансово-господарської діяльності. Враховуючи те, що ТОВ «ЄВРО-ТЕК 2011» є постачальником контрагента позивача (ТОВ «Газтрейдінвест»), відповідач дійшов висновку, що здійснені позивачем з ТОВ «Газтрейдінвест» господарські відносини щодо поставки природного газу не мали реального характеру.

Колегія суддів вказані доводи до уваги не бере, оскільки предметом перевірки позивача були саме фінансово-господарські операції з ТОВ «Газтрейдінвест». Відповідачем не доведено, що ТОВ «ЄВРО-ТЕК 2011» є єдиним постачальником природного газу ТОВ «Газтрейдінвест», що виключало б можливість придбання ТОВ «Газтрейдінвест» природного газу у інших контрагентів з метою подальшої реалізації його позивачу. Крім того, порушення контрагентами позивача вимог податкового законодавства не може спричиняти негативні наслідки для позивача (зазначена позиція також збігається із висновками Європейського суду з прав людини у справах "Інтерсплав" проти України (2007 рік, заява № 803/02), «Булвес» АД проти Болгарії (2009 рік, заява № 3991/03) і «Бізнес Супорт Центр» проти Болгарії (2010 рік, заява № 6689/03).

Водночас, фактичне виконання господарських зобов'язань підтверджується первинними документами, до оформлення яких відповідач жодних претензій не висловив. Так, судами попередніх інстанцій належним чином досліджені документи, що підтверджують факт транспортування придбаного природного газу, його прийняття позивачем та оприбуткування. При цьому, слід зазначити, що фінансово-господарські відносини ТОВ «Газтрейдінвест» зі своїми контрагентами не є предметом даної справи і не можуть свідчити про відсутність реального виконання укладеного позивачем правочину за умови підтвердження здійснених господарських операцій належним чином оформленими первинними документами.

Відповідно до частини другої статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України, в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Враховуючи викладене, колегія суддів Вищого адміністративного суду України погоджується з висновками судів першої та апеляційної інстанцій про недоведеність факту порушення позивачем податкового законодавства та про неправомірність оскаржених податкових повідомлень-рішень.

Відповідно до частини 1 статті 224 Кодексу адміністративного судочинства України, суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що суди першої та апеляційної інстанцій не допустили порушень норм матеріального і процесуального права при ухваленні судових рішень чи вчиненні процесуальних дій.

Керуючись ч. 3 ст. 160, ст.ст. 210, 214, 215, 220, 221, 223, 224, 230, 231, ч. 5 ст. 254 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

У Х В А Л И В:

1. Касаційну скаргу Спеціалізованої державної податкової інспекції з обслуговування великих платників у м. Запоріжжі Міжрегіонального головного управління Державної фіскальної служби залишити без задоволення.

2. Постанову Запорізького окружного адміністративного суду від 09 вересня 2014 року та ухвалу Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 12 лютого 2015 року у справі № 808/4699/14 залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення та може бути переглянута Верховним Судом України з підстав, у порядку та в строки, встановлені статтями 236 - 238, 2391 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий суддя(підпис)А.М. Лосєв Судді:(підпис)Л.І. Бившева (підпис) А.О. Рибченко