Ухвала суду № 55793743, 27.01.2016, Одеський апеляційний адміністративний суд

ОДЕСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

27 січня 2016 р.м.ОдесаСправа № 814/596/15

Категорія: 8.1 Головуючий в 1 інстанції: Лісовська Н. В.

Одеський апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:

головуючого судді Осіпова Ю.В.,

суддів Золотнікова О.С., Скрипченка В.О.,

розглянувши в порядку письмового провадження в м. Одесі апеляційну скаргу Державної податкової інспекції у Центральному районі м.Миколаєва ГУ ДФС у Миколаївській області на постанову Миколаївського окружного адміністративного суду від 31 березня 2015 року по справі за адміністративним позовом Сільськогосподарського приватного підприємства «Чайка» до Державної податкової інспекції у Центральному районі м. Миколаєва Головного управління Міндоходів у Миколаївській області про скасування рішення,-

В С Т А Н О В И В:

23.02.2015р. СГ ПП «Чайка» звернулося до Миколаївського окружного адміністративного суду з адміністративним позовом до ДПІ у Центральному районі м.Миколаєва ГУ Міндоходів у Миколаївській області, в якому просило суд скасувати рішення №1 від 23.01.2015р. про виключення їх підприємства з реєстру субєктів спеціального режиму оподаткування.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що позивач є сільськогосподарським товаровиробником і використовує орендовані земельні ділянки. Однак, в січні 2015р. відповідач прийняв рішення №1 про виключення підприємства позивача з реєстру субєктів спеціального режиму оподаткування посилаючись на те, що протягом 12 послідовних звітних податкових періодів, т.б. з грудня 2013 року по листопад 2014 року, останній мав сукупну вартість поставок всіх товарів 87 083,8 грн., у т.ч. несільськогосподарських товарів на 81 462,6 грн., що становить 93% та перевищує 25 % вартості всіх поставлених товарів. Позивач вважає, що дане рішення є необґрунтованими, не відповідає вимогам чинного законодавства та порушує права та охоронювані законом інтереси.

Постановою Миколаївського окружного адміністративного суду від 31 березня 2015 року адміністративний позов СГ ПП «Чайка» задоволено. Скасовано рішення ДПІ у Центральному районі м. Миколаєва ГУ Міндоходів у Миколаївській області від 23.01.2015р. №1.

Не погоджуючись з вищезазначеною постановою суду 1-ї інстанції, представник ДПІ у Центральному районі м. Миколаєва ГУ ДФС у Миколаївській області подав апеляційну скаргу, в якій зазначила, що судом, при винесенні оскаржуваної постанови порушено норми матеріального та процесуального права, просив скасувати постанову Миколаївського окружного адміністративного суду від 31.03.2015р. та прийняти нову, якою відмовити в задоволені позовних вимог.

Сторони в судове засідання суду апеляційної інстанції з невідомих причин не прибули, про день, час та місце слухання справи були своєчасно та належним чином повідомлені.

Згідно приписів п.п.1,2 ч.1 ст.197 КАС України, суд апеляційної інстанції може розглянути справу в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо справу може бути вирішено на основі наявних у ній доказів, у разі: відсутності клопотань від усіх осіб, які беруть участь у справі, про розгляд справи за їх участю та/або неприбуття жодної з осіб, які беруть участь у справі, сповіщених належним чином про дату, час і місце судового розгляду.

Заслухавши суддю - доповідача, та перевіривши матеріали справи і доводи апеляційної скарги, колегія суддів приходить до висновку про відсутність належних підстав для її задоволення.

Судом першої інстанції встановлені наступні обставини справи.

Позивач Сільськогосподарське приватне підприємства «Чайка» (код ЄДРПОУ 31372589) зареєстровано 04.04.2001р., взято на податковий облік в органах ДПС 25.04.2001р. (РВ Новоград-Волинська ОДПІ) та, в звязку зі зміною адреси, з жовтня 2014 року перебуває на обліку в ДПІ у Центральному районі м. Миколаєва. З 28.01.2013 року підприємство позивача є субєктом спеціального режиму оподаткування ПДВ.

21.01.2015р. робочою групою ДПІ у Центральному районі м.Миколаєва проведено засідання з питання організації комплексного відпрацювання податкових ризиків з ПДВ, про що складено протокол №9. Відповідачем від Романівського відділення Новоград-Волинської ОДПІ одержано аналітичну довідку щодо аналізу фінансово-господарської діяльності позивача, який лише у 2015р. став на податковий облік до ДПІ у Центральному районі м. Миколаєва у звязку зі зміною юридичної адреси. З цієї довідки вбачалося, що надіслані на адресу позивача листи поверталися без вручення адресату, усі працівники підприємства звільнені з 30.09.2014р., нерухоме майно підприємства належить пайовикам, господарська діяльність здійснювалась на орендованих земельних ділянках. Також, відповідно поданої звітності з ПДВ за листопад 2014р., підприємством задекларовано обсяг реалізації в сумі 32,9 млн. грн. за відсутності придбання товарно-матеріальних цінностей, що вказує на можливість формування фіктивного податкового кредиту в сумі 6,6 млн. грн. В ході відпрацювання, з урахуванням складеного висновку Головним оперативним відділом відповідача, складено аналіз наявної в органах Міндоходів податкової інформації від 21.01.2015р. №5/14-03-22-02, яким не підтверджено реальність здійснення господарської діяльності, необхідних умов для досягнення результатів відповідної підприємницької, економічної діяльності, в силу відсутності управлінського або технічного персоналу, оборотних коштів, виробничих активів, складських приміщень, транспортних засобів при значних обсягах реалізації товарів.

Враховуючи цю наявну інформацію, відповідач дійшов висновку, що позивач не міг реально виростити та реалізувати сільськогосподарську продукцію, зазначену в обсягах поставок декларації за жовтень-листопад 2014р., в звязку із чим, робочою групою було прийнято рішення про виключення підприємства позивача з реєстру субєктів спеціального режиму оподаткування.

23.01.2015р. в.о. керівника ДПІ у Центральному районі м.Миколаєва, на підставі вищезазначених протоколу №9 від 21.01.2015р. та аналізу податкової інформації від 21.01.2015р. №5/14-03-22-02, було прийнято рішення №1 про виключення Сільськогосподарського ПП «Чайка» з реєстру субєктів спеціального режиму оподаткування. Підставами для прийняття такого рішення зазначено, що позивач протягом 12 послідовних звітних податкових періодів з грудня 2013 р. по листопад 2014 р. мав сукупну вартість поставок всіх товарів (послуг) 87083,80 грн., у тому числі несільськогосподарських товарів (послуг) 81462,60 грн., що становить 93% та перевищує 25% вартості всіх поставлених товарів (послуг).

Не погоджуюсь з зазначеними вище діями та рішенням податкового органу, позивач оскаржив їх до суду.

Вирішуючи справу по суті та задовольняючи позов, суд першої інстанції виходив з обґрунтованості та доведеності позовних вимог та, відповідно з неправомірності та недоведеності спірного рішення відповідача.

Колегія суддів апеляційного суду, уважно дослідивши матеріали справи та наявні в них докази, погоджується з такими висновками суду 1-ї інстанції і вважає їх обгрунтованими, з огляду на наступне.

Згідно ч.2 ст.19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах та у спосіб визначений Конституцією та законами України.

Як слідує зі змісту приписів п.209.1 ст.209 ПК України, резидент, який провадить підприємницьку діяльність у сфері сільського і лісового господарства та рибальства та відповідає критеріям, встановленим у п.209.6 цієї статті, може обрати спеціальний режим оподаткування.

Як вбачається з вимог п.209.6 ст.209 ПК України, сільськогосподарським вважається підприємство, основною діяльністю якого є постачання вироблених (наданих) ним сільськогосподарських товарів (послуг) на власних або орендованих основних фондах, а також на давальницьких умовах, в якій питома вага вартості сільськогосподарських товарів/послуг становить не менш як 75% всіх товарів/послуг, поставлених протягом попередніх 12 послідовних звітних податкових періодів сукупно.

Як встановлено з матеріалів справи та пояснень представника позивача в судовому засіданні суду 1-ї інстанції, які не спростовані відповідачем, СГ ПП «Чайка» має в оренді земельні ділянки за межами населених пунктів Малокозарської сільської ради Романівського району загальною площею 173,4356 га та земельні ділянки за межами населених пунктів Вільшанської сільської ради Романівського району загальною площею 106,4857 га, що підтверджується довідками відділу Держземагенства у Романівському районі Житомирської області від 04.02.2015 р. та податковими деклараціями з фіксованого сільськогосподарського податку.

Необхідно вказати, що зі змісту п.209.6 ст.209 ПКУ слідує, що для визнання підприємства сільськогосподарським і, відповідно, отримання ним права перебувати на спеціальному режимі оподаткування, використовувані для виробництва продукції землі повинні знаходитися у власності чи користуванні такого виробника. Водночас, ПК України не деталізує вимог до правового титулу, відповідно до якого у особи виникає право користування земельною ділянкою, на якій розташовані сільськогосподарські угіддя, а також до правовстановлюючих документів, якими підтверджуються відповідні права на земельні ділянки.

Отже, за таких обставин будь-яке законне право користування земельною ділянкою, на якій розташовані сільськогосподарські угіддя, є належним для підтвердження частки сільськогосподарського товаровиробництва для цілей справляння фіксованого сільськогосподарського податку.

Таким чином, для розрахунку доходів від реалізації сільськогосподарської продукції власного виробництва як таких, що можуть враховуватися при визначенні частки сільськогосподарського товаровиробництва, можуть включатися доходи від продажу продукції, вирощеної (виробленої) на сільськогосподарських угіддях, що знаходяться у користуванні особи на будь-яких умовах.

Перебування особи у статусі платника фіксованого сільськогосподарського податку є правомірним, якщо при цьому дотримано критерій щодо мінімального обсягу частки сільськогосподарського товаровиробництва.

При цьому, слід звернути увагу не те, що аналогічна правова позиція з цього спірного питання була висловлена в листі Вищого адміністративного суду України від 28.12.2012р. №2614/12/13-12.

Твердження ж відповідача про відсутність на підприємстві позивача трудових ресурсів та основних засобів, необхідних для здійснення господарської діяльності, є безпідставним, оскільки, як видно з матеріалів справи, позивач орендував необхідні для здійснення господарської діяльності засоби та укладав договори про надання послуг з оброблення полів.

Так, по справі встановлено, що 05.09.2014р. та 19.10.2014р. СГ ПП «Чайка» уклало з ПП «Компанія «Агропром» договори про надання послуг №14 і №17, у відповідності до умов яких, виконавець надав позивачу послуги по збиранню соняшнику комбайном та транспортні послуги з перевезення насіння соняшнику. 21.10.2014р. позивач уклав з ФОП ОСОБА_1 договір про оренду транспортних засобів №6 для перевезення сільськогосподарської продукції.

Також, як вбачається з матеріалів справи, позивач уклав з ПП «Компанія «Агропром» договір про надання послуг, у відповідності до умов якого, виконавець надав послуги з дискування, культивації, посіву, внесення мінеральних добрив та обприскування посівів.

До того ж, слід наголосити і на тому, що по всім вказаним вище угодам (які до цього часу ні ким у будь-який спосіб не оспорені та недійсними не визнані) позивач надав до суду 1-ї інстанції усі необхідні належним чином оформлені первинні документи (договори, податкові і видаткові накладні, банківські платіжні доручення, квитанції, ТТН, доручення на отримання товару, податкові декларації), які повністю підтверджують реальність їх виконання і, в свою чергу, відповідають вимогам ст.201 ПК України та Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в України».

При цьому, одночасно судова колегія вважає за необхідне зауважити, що згідно з вимогами цивільного законодавства існує презумпція правомірності правочину (ст.204 ЦК України), а відповідно до ст.61 Конституції України, юридична відповідальність особи має виключно індивідуальний характер.

Як вже зазначалося вище, зі змісту положень пп."б" п.209.11 ст.209 ПК України слідує, що контролюючий орган виключає підприємство з реєстру суб'єктів спеціального режиму оподаткування, якщо таке підприємство поставляє протягом попередніх 12 послідовних звітних податкових періодів сукупно несільськогосподарські товари/послуги, питома вага яких перевищує 25% вартості всіх поставлених товарів/послуг.

Тобто, єдиною підставою для виключення підприємства з реєстру суб'єктів спеціального режиму оподаткування згідно ПК України є перевищення обсягу поставок несільськогосподарських товарів.

Проте, відповідач, в даному випадку, не надав судам обох інстанцій належних, достатніх і беззаперечних доказів перевищення обсягу поставок несільськогосподарських товарів, а тому, відповідно, в т.ч. з врахуванням того, що жодної перевірки СГ ПП «Чайка» ДПІ у Центральному районі м.Миколаєва не провело та не винесло на адресу підприємства позивача жодного податкового повідомлення-рішення, судова колегія доходить аналогічного висновку про те, що оскаржуване рішення відповідача від 23.01.2015р. №1, прийняте на підставі аналізу податкової інформації від 21.01.2015р. (який є лише субєктивною думкою начальника відділу податкового аудиту ОСОБА_2В.) є протиправним, передчасним та підлягає скасуванню.

До того ж, ще слід зазначити й про те, що відповідно до приписів ст.ст.11,71 КАС України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, а суд, згідно ст.86 цього ж Кодексу, оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні.

А відповідно до ч.2 ст.71 КАС України, в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову, що, в свою чергу, в даному випадку, не було належним чином зроблено представниками відповідача при розгляді даної справи в суді 1-ї та 2-ї інстанцій.

Враховуючи вищевикладене, судова колегія приходить до висновку, що суд першої інстанції порушень норм матеріального і процесуального права при вирішенні даної справи не допустив, вірно встановив фактичні обставини справи та надав їм належної правової оцінки. Наведені ж у апеляційній скарзі доводи, правильність висновків суду не спростовують, оскільки ґрунтуються на припущеннях та невірному трактуванні норм матеріального права.

Відповідно до п.1 ч.1 ст.198 КАС України, суд апеляційної інстанції за наслідками розгляду апеляційної скарги на постанову суду першої інстанції має право залишити апеляційну скаргу без задоволення, а постанову суду - без змін.

Отже, за таких обставин, колегія суддів апеляційного суду, діючи виключно в межах доводів апеляційної скарги, відповідно до ст.200 КАС України, залишає цю апеляційну скаргу без задоволення, а оскаржувану постанову окружного суду - без змін.

Керуючись ст.ст.195,196,197,198,200,205,206,254 КАС України, апеляційний суд,

У Х В А Л И В:

Апеляційну скаргу Державної податкової інспекції у Центральному районі м.Миколаєва Головного управління ДФС у Миколаївській області - залишити без задоволення, а постанову Миколаївського окружного адміністративного суду від 31 березня 2015 року без змін.

Ухвала апеляційного суду набирає законної сили через пять днів після направлення її копій особам, які беруть участь у справі, але може бути оскаржена в касаційному порядку до Вищого Адміністративного Суду України протягом двадцяти днів з дня набрання законної сили судовим рішенням апеляційного суду.

Головуючий: Ю.В. Осіпов

Судді: О.С. Золотніков

ОСОБА_3