Постанова № 55772989, 10.02.2016, Рівненський апеляційний господарський суд

РІВНЕНСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

33001 , м. Рівне, вул. Яворницького, 59

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

10 лютого 2016 року Справа № 902/654/15

Рівненський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючий суддя Юрчук М.І., суддя Крейбух О.Г. , суддя Демянчук Ю.Г.

при секретарі судового засідання Михальчук В.К.

за участю представників сторін:

позивача: представник не з'явився

відповідача: представник не з'явився

третьої особи на стороні відповідача представник не з'явився

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу відповідача Товариства з обмеженою відповідальністю "Кузьминецьке" на рішення господарського суду Вінницької області від 21.12.15р. у справі № 902/654/15 (головуючий суддя Банасько О.О., судді Білоус В.В., Тварковський А.А.)

за позовом Публічного акціонерного товариства акціонерний банк "Порто-Франко" в особі уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію АБ "Порто-Франко" Красюка Ігоря Івановича

до відповідача Товариства з обмеженою відповідальністю "Кузьминецьке"

про стягнення 740 049 грн. 49 коп. заборгованості за кредитним договором № 228/1-14 від 25.04.2014 р.

ВСТАНОВИВ:

Рішенням господарського суду Вінницької області у справі №902/654/15 від 21.12.15р. позовні вимоги задоволено частково. Стягнуто із товариства з обмеженою відповідальністю "Кузьминецьке" на користь публічного акціонерного товариства акціонерний банк "ПОРТО-ФРАНКО" 616 000грн. 00коп. - заборгованості по кредиту, 110 535грн. 55коп. - заборгованості по відсоткам, 1012грн. 60коп. - пені за несвоєчасне погашення кредиту, 12 501грн.33коп. - пені за несвоєчасне погашення відсотків. Стягнуто з товариства з обмеженою відповідальністю "Кузьминецьке" 11100грн.74коп. судового збору в доход Державного бюджету України. Позивачу відмовлено у стягненні 00грн.72коп. - заборгованості по кредиту та 00грн.01коп. - заборгованості по відсоткам за користуванням кредитом.

Рішення місцевого господарського суду мотивоване тим, що всупереч вимогам статей 32-34 Господарського процесуального кодексу (ГПК) України відповідачем не подано до суду належних, допустимих та обґрунтованих доказів в спростування заявленого позову, як то повернення суми кредиту, сплати відсотків за користування кредитом, пені тощо.

Заперечення відповідача наведені у його відзиві судом першої інстанції оцінені критично, оскільки не спростовують правомірності та обґрунтованості заявленого позову. Зокрема посилання відповідача на необґрунтованість заявлених до стягнення позивачем розміру позовних вимог спростовується висновком експерта № 12/6/2015 від 03.12.2015 р., наявними у справі банківськими виписками, розрахунками заборгованості тощо.

Заперечуючи проти позову як стосовно суми отриманого кредиту, так і нарахованих процентів а також сум пені, відповідачем під час розгляду справи у суді першої інстанції не подано ні власного контррозрахунку заборгованості, ні аргументованих пояснень щодо заявлених позивачем до стягнення сум заборгованостей, ні доказів оплати кредиту, відсотків, пені тощо. Твердження відповідача про ненадання йому кредиту в сумі 12000000,00грн. за умови підтвердження факту отримання ним лише 616000,00грн. як частини від загальної суми кредиту не може слугувати підставою для звільнення від зобов'язання повернути фактично отриману суму кредиту, сплатити нараховані відсотки та пеню.

Приймаючи за результатами розгляду позовної заяви рішення, яке є предметом апеляційного оскарження, місцевий господарський суд відхилив твердження відповідача стосовно неправомірності термінів нарахування позивачем пені всупереч приписам ч.6 ст.232 Господарського кодексу (ГК) України, оскільки, відповідно до 5.1.7 Договору, нарахування пені за прострочку виконання зобов'язання по погашенню кредиту і (або) відсотків за користування кредитом, припиняється через дванадцять місяців з дня, коли зобов'язання повинно було бути виконано. Адже за змістом ч.6 ст.232 ГК України нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано. Відтак, з урахуванням положень п.5.1.7 Договору, нарахування позивачем пені з 11.07.2014 р. по 27.04.2015 р. являється правомірним.

Не погоджуючись із прийнятим рішенням суду першої інстанції, Товариство з обмеженою відповідальністю "Кузьминецьке" звернулося до Рівненського апеляційного господарського суду із апеляційною скаргою, в якій просить скасувати рішення суду першої інстанції від 21.12.15р. у справі 902/654/15 та прийняти нове рішення, яким у задоволенні позову відмовити.

Апеляційна скарга мотивована тим, що рішення прийнято з порушенням норм матеріального та процесуального права, а тому підлягає скасуванню. Крім того, апелянт, як на підставу скасування рішення суду першої інстанції, посилається на те, що в позовній заяві зазначено, що за умовами кредитного договору відповідачу було надано кредит в сумі 12000000,00грн., що на думку позивача, є підтвердженням виконання Банком своїх зобов'язань за кредитним договором та настання обов'язку позичальника щодо повернення кредитних коштів. Вказане твердження не відповідає дійсності. До позовної заяви не долучено жодних доказів, які б підтверджували факт надання ТОВ «Кузьминецьке» коштів в розмірі 12000000,00грн., а тому підстав вимагати поверненим вказаних коштів у позивача немає. Також позивач вимагає стягнути на його користь заборгованість по прострочених відсотках в розмірі 110535,56грн. При цьому Позивачем не долучено до позовної заяви розрахунку заборгованості по процентах, а тому не зрозуміло, яким методом здійснювалось нарахування, за який період, на яку суму заборгованості та виходячи з якої процентної ставки. Відтак апелянт вважає, що вимога позивача про стягнення заборгованості по процентах в розмірі 110535,56грн. є необґрунтованою та безпідставною.

Крім того під час розгляду справи судом було допущено процесуальні порушення, що вплинуло на об'єктивний розгляд справи.

Так судом двічі було відхилено клопотання представника відповідача про залишення позову без розгляду. Розгляд справи п'ять разів відкладався у зв'язку із неявкою представника позивача та ненаданням останнім витребуваних судом документів. Ухвалами про відкладення судового розгляду явка позивача була визнана обов'язковою. Зобов'язано позивача надати документи, необхідні для розгляду справи. Однак представником позивача вимоги суду ігнорувались. Не зважаючи на це, судом двічі було відхилено клопотання представника відповідача про залишення позовної заяви без розгляду.

На думку відповідача оскаржуване рішення є незаконним і необґрунтованим.

Також у апеляційній скарзі апелянт просив відстрочити сплату судового збору до прийняття остаточного рішення за результатами апеляційного перегляду.

Судом апеляційної інстанції таке клопотання задоволено частково - відстрочку у сплаті судового збору надано до дати першого судового засідання.

Ні позивачем, ні третьою особою відзиву (заперечень) на апеляційну скаргу не подано.

В судове засідання повноважні представники не прибули - судом апеляційної інстанції їх явка обов'язковою не визнавалася. Клопотань про відкладення розгляду апеляційної скарги не надходило.

За таких обставин колегія суддів приходить до висновку про можливість розгляду апеляційної скарги за наявними матеріалами справи.

Рівненський апеляційний господарський суд, розглянувши доводи апеляційної скарги, дослідивши наявні матеріали справи, перевіривши повноту встановлення обставин справи та їх юридичну оцінку, проаналізувавши правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, вважає, що рішення господарського суду Вінницької області від 21.12.15р. у даній справі слід залишити без змін, а апеляційну скаргу скаржника - без задоволення, виходячи з наступного.

За змістом частини 2 статті 101 ГПК України апеляційний господарський суд не зв'язаний доводами апеляційної скарги і перевіряє законність і обґрунтованість рішення місцевого господарського суду у повному обсязі.

За загальним положенням цивільного законодавства, зобов'язання виникають з підстав, зазначених у статті 11 Цивільного кодексу (ЦК) України. За приписами частини 2 цієї статті підставами виникнення цивільних прав та обов'язку, зокрема, є договори та інші правочини, інші юридичні факти. Підставою виникнення цивільних прав та обов'язків є дії осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також дії, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки.

У відповідності із ст. 173 ГК України та ст. 509 ЦК України, господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим кодексом, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утримуватися від певних дій, а інший суб'єкт (управлена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконати її обов'язку.

Господарські зобов'язання можуть виникати, зокрема, з господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також з угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать (ст. 174 ГК України).

Відповідно до ч. 7 ст. 179 ГК України, господарські договори укладаються за правилами, встановленими Цивільним кодексом з урахуванням особливостей, передбачених цим кодексом.

Як вбачається із матеріалів справи 24.04.2014 р. між Публічним акціонерним товариством Акціонерний банк "ПОРТО-ФРАНКО" (Банк) та Товариством з обмеженою відповідальністю "Кузьминецьке" (Позичальник) укладено кредитний договір (далі по тексту судової постанови - також Договір) № 228/1-14 (а.с.18-21, т.1).

Договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків (ч. 1 ст. 626 ЦК України).

Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства (ст. 628 ЦК України).

За змістом ст.629 ЦК України, договір є обов'язковим для виконання сторонами.

Відповідно до умов кредитного договору Банк надає Позичальнику кредит в вигляді відкличної реверсивної кредитної лінії з лімітом в сумі 12000000,00грн. на строк з 25.04.2014р. по 24.04.2015р. зі сплатою 27 % річних на поповнення обігових коштів. Позичальник зобов'язується належним чином використовувати і повернути Банку кредит, сплативши відсотки за користування кредитом, комісії у відповідності до умов Договору та тарифами Банку, а також виконувати вся інші обов'язки у порядку та в строки, визначені Договором (п.1.1 Договору).

За умовами Договору сторони домовились, що Банк надає Позичальнику кредит на умовах його забезпечення, строковості, повернення і плати за використання. Забезпеченням повернення всієї суми кредиту, сплати відсотків за користування кредитом, комісії, неустойки є майнові права на договір банківського вкладу № 490400120263502 від 25.04.2014 р. Зобов'язання Позичальника по Договору, також забезпечується всіма належними Позичальнику майном і засобами, на які може бути накладено стягнення в порядку, встановленому діючим законодавством України (п.п.2.1-2.3 Договору).

Відповідно до п.3.1 Договору нарахування відсотків за користуванням кредитом здійснюється по методу "факт/факт", який визначається шляхом ділення фактичної кількості днів в періоді, за який здійснюється нарахуванням відсотків на фактичну кількість днів в році.

Відсотки нараховуються на фактичну суму заборгованості по кредиту, щомісячно в останній робочий день місяця, за період з першого числа (з дня видачі кредиту в перший місяць нарахування) по останнє число поточного місяця, а також на день повного погашення кредиту за фактичну кількість днів користування кредитом в поточному місяці. При обрахунку відсотків враховується день видачі і не враховується день погашення кредиту (п.3.2 Договору).

Сплата відсотків здійснюється щомісячно в період з 1-го по 10-е число місяця, який слідує за звітним і при повному погашенні кредиту, від суми фактичної заборгованості по кредиту на рахунок Позичальника, який відкрито Банку. У випадку, якщо дата сплати відсотків припадає на вихідний день, відсотки сплачуються в перший робочий день, який за ним слідує. У випадку порушення кінцевих строків погашення відсотків, відсотки переносяться на рахунок прострочених (п.п.3.3, 3.4 Договору).

Згідно з п.п.4.2.3, 4.2.4 Договору Позичальник зобов'язаний повернути Банку кредит та відсотки за користування кредитом в валюті кредиту не пізніше строку передбаченого п.1.1 Договору; сплатити Банку відсотки за користування кредитом, в порядку, передбаченому п.3.3 Договору, а також неустойку за невиконання зобов'язань за Договором у випадку її виникнення.

У відповідності зі ст. 204 ЦК України договори (кредитний та іпотечний) укладені між його сторонами, як цивільно-правові правочини є правомірними на час розгляду справи, оскільки їх недійсність прямо не встановлено законом, та вони не визнані судом недійсними, тому зобов'язання за цими договорами мають виконуватися належним чином.

Із матеріалів судової справи вбачається, що 28.04.2014р. відповідач на умовах Кредитного договору № 228/1-14 від 25.04.2014р. отримав від Банку кредит в сумі 616000грн.00коп., що стверджується меморіальним ордером №106 від 28.04.2014 р., випискою про рух коштів по рахунку відповідача за період з 01.01.2015 р. по 30.04.2015 р., а також підтверджується висновком судово-економічної експертизи (а.с.23-27, т.1).

Таким чином із загальної суми з лімітом у 12000000,00грн. - відкличної реверсивної кредитної лінії позичальник отримав лише 616000,00грн.

Доказом того, що кредитні кошти в сумі 616000,00грн. отримані саме на умовах Кредитного договору № 228/1-14 від 25.04.2014 р. є посилання на нього в призначені платежу зазначеному в меморіальному ордері № 106 від 28.04.2014 р.

Доказів повернення відповідачем Банку кредитних коштів в сумі 616000,00грн., матеріали справи не містять, що стверджується висновком судово-економічної експертизи та власне не заперечується відповідачем.

Як вже зазначалось раніше, відповідач отримав кредитні кошти на період з 25.04.2014р. по 24.04.2015р. зі сплатою щомісячно відсотків за користування кредитом в розмірі 27 % річних.

Як прослідковується із розрахунку позивача а також висновку судово-економічної експертизи, за період з 28.04.2014р. по 27.04.2015р. відповідач зобов'язаний був сплатити Банку відсотки за користування кредитними коштами в сумі 164497грн.33коп., що ним було виконано лише частково - в сумі 53961грн.77коп.

Відтак станом на 27.04.2015р. борг відповідача перед Банком по відсоткам за користування кредитом, наданим на умовах Кредитного договору №228/1-14 від 25.04.2014 р. складає 110535грн 55коп.

Як встановлено у судовому засіданні суду першої інстанції, 26.09.2014р. виконавчою дирекцією Фонду гарантування вкладів фізичних осіб прийнято рішення №103 відповідно до якого з 29.09.2014 р. розпочато процедуру виведення ПАТ АБ "ПОРТО-ФРАНКО" з ринку шляхом запровадження в ньому тимчасової адміністрації строком на три місяці з 29.09.2014р. по 29.12.2014р. (включно) (а.с.175, т.1).

29.12.2014р. виконавчою дирекцією Фонду гарантування вкладів фізичних осіб прийнято рішення № 1169 відповідно до якого продовжено здійснення тимчасової адміністрації в АБ "ПОРТО-ФРАНКО" на один місяць по 29.01.2015р. (включно) (а.с.176, т.1).

30.01.2015р. відповідно до рішення виконавчої дирекції Фонду гарантування вкладів фізичних осіб № 19 вирішено розпочати процедуру ліквідації ПАТ АБ "ПОРТО-ФРАНКО" з відшкодуванням з боку Фонду коштів за вкладами фізичних осіб, відповідно до Плану врегульованому з 30.01.2015р. (а.с.9, 177 т.1).

Цим же рішенням призначено уповноваженою особою Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію АБ "ПОРТО-ФРАНКО" провідного професіонала з питань врегулювання неплатоспроможності банків відділу запровадження процедури тимчасової адміністрації та ліквідації департаменту врегулювання неплатоспроможності банків Красюка Ігоря Івановича на 1 рік - з 30.01.2015р. по 29.01.2016р.

Так як відповідач не здійснив повернення отриманих кредитних коштів та не сплатив відсотки за користування кредитом у строки передбачені Кредитним договором № 228/1-14 від 25.04.2015 р. уповноважена особа Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію АБ "ПОРТО-ФРАНКО" звернулась з відповідним позовом до суду.

Рівненський апеляційний господарський суд розцінює такі дії відповідача (неповернення суми кредиту та нарахованих відсотків за користування кредитом) як односторонню відмову від умов Кредитного договору.

Згідно статті 525 Цивільного кодексу України, одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Частиною 1 ст. 16 ЦК України, ч. 2 ст. 20 ГК України, одним із способів захисту права є примусове виконання обов'язку в натурі (присудження до виконання обов'язку в натурі)

Відповідно до ст. 598 ЦК України, зобов'язання припиняється частково або у повному обсязі на підставах, встановлених договором або законом та припинення зобов'язання на вимогу однієї із сторін допускається лише у випадках, встановлених законом або договором, а згідно статті 599 Цивільного кодексу України, зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

Згідно з ч.1 ст. 612 ЦК України, боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Відповідно до ч.1 ст. 193 ГК України, до виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

У відповідності до ст. 345 ГК України кредитні операції полягають у розміщенні банками від свого імені, на власних умовах та на власний ризик залучених коштів юридичних осіб (позичальників) та громадян. Кредитними визнаються банківські операції, визначені як такі законом про банки і банківську діяльність. Кредитні відносини здійснюються на підставі кредитного договору, що укладається між кредитором і позичальником у письмовій формі. У кредитному договорі передбачаються мета, сума і строк кредиту, умови і порядок його видачі та погашення, види забезпечення зобов'язань позичальника, відсоткові ставки, порядок плати за кредит, обов'язки, права і відповідальність сторін щодо видачі та погашення кредиту.

Згідно ст. 1054 ЦК України, за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти.

До відносин за кредитним договором застосовуються положення параграфа 1 цієї глави, якщо інше не встановлено цим параграфом і не випливає із суті кредитного договору.

У відповідності до п. 1 ст. 1048 ЦК України, позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором.

Пунктом 1 ч. 1 ст. 1049 ЦК України, передбачено, що позичальник зобов'язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором.

Відповідно до ч.1 ст. 1050 ЦК України, якщо позичальник своєчасно не повернув суму позики, він зобов'язаний сплатити грошову суму відповідно до статті 625 цього Кодексу. Якщо позичальник своєчасно не повернув речі, визначені родовими ознаками, він зобов'язаний сплатити неустойку відповідно до статей 549-552 цього Кодексу, яка нараховується від дня, коли речі мали бути повернуті, до дня їх фактичного повернення позикодавцеві, незалежно від сплати процентів, належних йому відповідно до статті 1048 цього Кодексу.

З урахуванням встановлених обставин справи та наведених вище приписів законодавства заявлення позивачем позовних вимог до відповідача про стягнення заборгованості за кредитом та відсотків за користування кредитом є правомірним та обґрунтованим.

Судом встановлено, що відповідно до наявних в справі фінансових документів, які підтверджені висновками судово-економічної експертизи, відповідач 28.04.2014р. на умовах Кредитного договору № 228/1-14 від 25.04.2014р. отримав від Банку кредитні кошти в сумі 616000,00грн. за користування якими за період з 25.04.2014р. по 27.04.2015 р. повинен був сплатити відсотки в сумі 164 497,32 грн., при цьому не провівши погашення суми кредиту взагалі та сплативши частково відсотки в розмірі 53 961,77 грн.

Таким чином, вимога про стягнення з відповідача 616000,00грн. суми боргу за простроченим кредитом, 110535,55грн. суми заборгованості за простроченими відсотками підлягають задоволенню, а вимоги позивача про стягнення з відповідача заборгованості по кредиту в розмірі 00,72 грн. та заборгованості по відсотках за користування кредитом в розмірі 00,01 грн. заявлені безпідставно, в задоволені яких слід відмовити.

Щодо позовних вимог про стягнення з відповідача 1 012,60 грн. пені за прострочення сплати кредиту за період з 01.06.2014р. по 23.04.2015р. та 12501,33грн пені за прострочення сплати відсотків за період з 01.06.2014р. по 23.04.2015р.

Частиною 2 ст.193 ГК України встановлено, що порушення зобов'язань є підставою для застосування господарських санкцій, передбачених ГК України, іншими законами або договором.

Частиною 2 ст. 217 ГК України передбачено такі види господарських санкцій: відшкодування збитків; штрафні санкції, оперативно-господарські санкції.

Відповідно до ст. 230 ГК України штрафними санкціями є господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.

Відповідно до ч.1 ст.546 ЦК України виконання зобов'язання може забезпечуватися, крім іншого, неустойкою.

Стаття 549 ЦК України вказує, що неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. При цьому штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання, а пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.

Згідно ч.1 ст.550 ЦК України право на неустойку виникає незалежно від наявності у кредитора збитків, завданих невиконанням або неналежним виконанням зобов'язання.

Стаття 610 цього ж Кодексу передбачає, що порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

У п.3 ч.1 ст.611 ЦК України встановлено, що у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема сплата неустойки.

Відповідно до ч.1 ст.612 ЦК України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Відповідно до ст.ст.6, 627 ЦК України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності і справедливості.

Стаття 628 ЦК України передбачає, що зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Згідно ст.629 ЦК України договір є обов'язковим для виконання сторонами.

Пунктом 5.1.7 Договору сторони домовились, що Банк має право при не сплаті Позичальником у встановлені строки заборгованості по кредиту та/або користування кредитом, і при відсутності засобів на поточному рахунку, вимагати сплати Позичальником пені в розмірі облікової ставки НБУ, яка діяла в період за який сплачується пеня, від суми несплаченої заборгованості по кредиту та/або відсотків за кожний день прострочки виконання зобов'язань. Нарахування пені з прострочки виконання зобов'язань по погашенню кредиту та/або процентів за користування кредитом, припиняється через дванадцять місяців з дні, коли зобов'язання повинно було бути виконано.

Таким чином, заявлення позивачем вимог про стягнення з відповідача пені за прострочення погашення кредиту та за прострочення сплати відсотків є правомірним, оскільки відповідає умовам укладеного кредитного договору та чинного законодавства.

Щодо правильності розрахунку пені за прострочення погашення кредиту та прострочення сплати відсотків, то суд зазначає наступне.

Згідно з розрахунком позивача ним заявлено до стягнення з відповідача 1012,60грн. пені за прострочення сплати кредиту за період з 01.06.2014р. по 23.04.2015р. та 12501,33грн. пені за прострочення сплати відсотків за період з 01.06.2014р. по 23.04.2015р.

Відповідно до розрахунку пені за несвоєчасне погашення кредиту та пені за несвоєчасне погашення відсотків, який міститься у висновку судового експерта-економіста, виконаного за ухвалою суду від 22.07.2015 р., заборгованість відповідача перед позивачем по пені за несвоєчасне виконання зобов'язання по погашенню кредиту та по погашенню відсотків станом на 27.04.2015 р. (дату повернення кредиту) складає 1012,60грн. - пені за несвоєчасне погашення кредиту та 13568,73грн. - пені за несвоєчасне погашення відсотків за користування кредитом.

Згідно з наявними в матеріалах справи документами позивачем не надано заяви про збільшення позовних вимог в частині нарахування пені за несвоєчасне погашення відсотків за користування кредитом, а тому, з огляду на викладене вище, суд дійшов висновку про повне задоволення позовних вимог позивача щодо стягнення з відповідача 1012,60 грн. пені за прострочення сплати кредиту та 12501,33грн. пені за прострочення сплати відсотків, які виникли станом на 27.04.2015 р.

Відповідно до ч.ч.1, 2 ст.614 ЦК України особа, яка порушила зобов'язання, несе відповідальність за наявності її вини (умислу або необережності), якщо інше не встановлено договором або законом. Особа є невинуватою, якщо вона доведе, що вжила всіх залежних від неї заходів щодо належного виконання зобов'язання. Відсутність своєї вини доводить особа, яка порушила зобов'язання.

Відповідачем не доведено ні у суді першої ні у суді другої інстанцій відсутності своєї вини.

Твердження відповідача у апеляційній скарзі про порушення судом норм процесуального та матеріального права не знаходить свого підтвердження.

За результатами заявленого усного клопотання про залишення позову без розгляду на підставі п.5 ч.1 ст. 81 ГПК України, суд першої інстанції його відхилив, про що зазначив в оспорюваному рішенні.

Заперечуючи позовні вимоги в частині проведених нарахувань по сумі основного боргу, відсотків, пені відповідачем не надано власного розрахунку, документів в обґрунтування своїх доводів. Аналогічні заперечення відповідача містяться і у апеляційній скарзі. І у цьому випадку жодних письмових доказів чи розрахунків.

У апеляційній скарзі апелянт стверджує, що судом першої інстанції не враховано той факт, що відповідно до п. 2.2. Договору забезпеченням повернення всієї суми кредиту, оплати процентів за користування кредитом, комісій, неустойки являється майнові права на договір банківського вкладу № 490400120263502.

Таке твердження не відповідає дійсності, оскільки місцевим господарським судом надано оцінку вказаним правовідносинам, детально висвітливши їх у оспорюваному рішенні. Судом першої інстанції враховано, що Кредитний договір № 228/1-14 від 25.04.2014 р. не визнаний в судовому порядку недійсним; рішенням Господарського суду Одеської області від 29.09.2015 р. у справі № 916/3301/15, порушеної за позовом ТОВ "Кузьминецьке" до ПАТ АБ "ПОРТО-ФРАНКО", за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача ОСОБА_4 про зобов'язання кредитора звернути стягнення на предмет застави позивачу повністю відмовлено в задоволені позовних вимог; 28.10.2015р. господарським судом м. Києва прийнято рішення у справі № 910/19058/15 порушеної за позовом ТОВ "Кузьминецьке" до Фонду гарантування вкладів фізичних осіб та ПАТ АБ "ПОРТО-ФРАНКО" за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні позивача ОСОБА_4 про зобов'язання звернути стягнення на грошові кошти позивачу повністю відмовлено в задоволені позовних вимог, яке в апеляційному порядку не оскаржувалось, а отже набуло законної сили.

З огляду на зазначені правові положення та встановлені обставини справи апеляційний господарський суд приходить до висновку, що доводи, викладені позивачем в апеляційній скарзі, є необґрунтованими, оскільки вони спростовуються зібраними по справі доказами і не відповідають вимогам закону.

Враховуючи наведене, Рівненський апеляційний господарський суд вважає, що рішення господарського суду першої інстанції прийняте з врахуванням всіх обставин справи та з дотриманням норм чинного законодавства, а тому не вбачає підстав для його зміни чи скасування.

Оскільки ухвалою Рівненського апеляційного господарського суду надано заявнику апеляційної скарги відстрочку щодо сплати судового збору до дати першого судового засідання, а відповідачем оплата судового збору не проведена, то в силу приписів ст.49 ГПК України та рекомендацій Вищого господарського суду України, викладених у постанові Пленуму від 21 лютого 2013 року N 7 "Про деякі питання практики застосування розділу VI Господарського процесуального кодексу України" такий судовий збір у сумі 12210грн.81коп. (110% від суми судового збору, що визначена судом першої інстанції в оспорюваному рішенні) підлягає стягненню в дохід Державного бюджету України.

Видачу наказу слід доручити господарському суду Вінницької області.

Керуючись ст. ст. 49, 99, 101, 103 - 105 Господарського процесуального кодексу України, суд -

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Кузьминецьке" від 04.01.16р. залишити без задоволення.

Рішення господарського суду Вінницької області від 21 грудня 2015 року у справі №902/654/15 залишити без змін.

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Кузьминецьке" (23712, Вінницька область, Гайсинський район, с. Кузьминці, вул. Леніна 11, код ЄДРПОУ 33837304) в дохід Державного бюджету України 12210грн.81коп. - судового збору за подання апеляційної скарги.

Видачу наказу доручити господарському суду Вінницької області.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття.

Постанову апеляційної інстанції може бути оскаржено у касаційному порядку протягом двадцяти днів з дня набрання постановою апеляційного господарського суду законної сили.

Справу №902/654/15 повернути господарському суду Вінницької області.

Головуючий суддя Юрчук М.І.

Суддя Крейбух О.Г.

Суддя Демянчук Ю.Г.