Постанова № 55772711, 09.02.2016, Київський апеляційний господарський суд

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

04116 м.Київ, вул. Шолуденка, 1 (044) 230-06-58

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"09" лютого 2016 р. Справа№ 910/23996/15

Київський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Дикунської С.Я.

суддів: Алданової С.О.

Коршун Н.М.

при секретарі Драчук Р.А.

за участю представників:

від позивача

за первісним позовом Мойсук Л.А. - дов. №32/15-352 від 24.12.2015 р.

від відповідача

за первісним позовом Костя І.Ю. - дов. №215 від 07.12.2015 р.

Якименка Ю.В. - дов №221 від 22.12.2015 р.

розглянувши у відкритому судовому засіданні

апеляційну скаргу Публічного акціонерного товариства «Укртранснафта»

на рішення господарського суду міста Києва

від 19.10.2015 р. (суддя Пригунова А.Б.)

у справі №910/23996/15

за первісним

позовом Публічного акціонерного товариства

«Нафтопереробний комплекс - Галичина»

до Публічного акціонерного товариства «Укртранснафта»

про стягнення 38 014 516,50 грн.

за зустрічним

позовом Публічного акціонерного товариства «Укртранснафта»

(далі - ПАТ «Укртранснафта»)

до Публічного акціонерного товариства

«Нафтопереробний комплекс - Галичина»

(далі - ПАТ «НПК - Галичина»)

про визнання удаваним та недійсним договору

ВСТАНОВИВ:

Рішенням господарського суду міста Києва від 19.10.2015 р. у справі №910/23996/15 первісний позов задоволено частково, стягнуто з ПАТ «Укртранснафта» на користь ПАТ «НПК - Галичина» заборгованість у розмірі 34 125 332,48 грн., 2 928 234,01 грн. пені, 3% річних від простроченої суми у розмірі 147 253,14 грн. та 73 080,00 грн. судового збору. У задоволенні решти вимог відмовлено. У задоволенні зустрічного позову відмовлено повністю.

Не погодившись із згаданим рішенням суду, ПАТ «Укртранснафта» оскаржило його в апеляційному порядку, просило скасувати повністю та прийняти нове, яким в задоволенні первісного позову відмовити в повному обсязі та повністю задовольнити зустрічні позовні вимоги. В обґрунтування своїх вимог зазначило, що рішення суду першої інстанції прийняте з порушенням та неправильним застосування норм матеріального і процесуального права, при неповному з'ясуванні обставин, що мають значення для справи. Зокрема, апелянт зазначав про удаваність укладеного між сторонами договору оренди резервуарних ємностей №32/15-017 від 01.04.2015 р., проте місцевий суд в оскарженому рішенні не проаналізував обставин, за яких сторони вступили в договірні відносини, не надав належної оцінки правовідносинам, які виникли між ПАТ «Укртранснафта» та ПАТ «НПК - Галичина» щодо розміщення нафти в резервуарах останнього, відтак дійшов неправильного висновку, що спірний договір за своїм змістом та суттю є договором оренди. За твердженнями скаржника, після розірвання договору зберігання нафти №4/2014 від 28.04.2014 р. та укладення договорів оренди резервуарних ємностей між сторонами фактично продовжилися правовідносини щодо зберігання нафти. Враховуючи правову природу правовідносин, що склалися між сторонами, при укладені договору оренди №32/15-017 від 01.04.2015 р. застосуванню підлягали положення про державні закупівлі, встановлені Законом України «Про здійснення державних закупівель» та Законом України «Про особливості здійснення закупівель в окремих сферах господарської діяльності». Оскільки цих положень застосовано не було, зміст згаданого правочину суперечить цивільному законодавству України тощо.

Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 16.11.2015 р. апеляційну скаргу ПАТ «Укртранснафта» на рішення господарського суду міста Києва від 19.10.2015 р. у справі №910/23996/15 прийнято до провадження в складі колегії суддів: головуючий суддя Коротун О.М., судді: Гаврилюк О.М., Сулім В.В.

Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 10.12.2015 р. задоволено заяву про самовідвід судді Коротун О.М. від розгляду апеляційної скарги ПАТ «Укртранснафта» на рішення господарського суду міста Києва від 19.10.2015 р. у справі №910/23996/15.

Відповідно до повторного автоматизованого розподілу справи між суддями, справу №910/23996/15 передано на розгляд колегії суддів у складі: головуючий суддя Дикунська С.Я., судді: Алданова С.О., Коршун Н.М.

Апеляційна скарга на рішення місцевого господарського суду розглядається на підставі ч. 1 ст. 102 ГПК України у двомісячний строк з дня постановлення ухвали про прийняття апеляційної скарги до провадження.

У разі зміни складу суду апеляційної інстанції розгляд ним справи починається заново, а отже, спочатку починається й визначений статтею 102 ГПК строк розгляду апеляційної скарги (п. 9-2 постанови пленуму Вищого господарського суду України №7 від 17.05.2011 р. «Про деякі питання практики застосування розділу ХІІ Господарського процесуального кодексу України»).

Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 14.12.2015 р. апеляційну скаргу ПАТ «Укртранснафта» на рішення господарського суду міста Києва від 19.10.2015 р. у справі №910/23996/15 прийнято до провадження у визначеному складі суду, розгляд справи призначено на 12.01.2016 р., проте, 12.01.2016 р. розгляд справи не відбувся в зв'язку із перебуванням головуючого судді Дикунської С.Я. на лікарняному.

Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 26.01.2016 р. розгляд справи №910/23996/15 призначено на 09.02.2016 року.

В судовому засіданні представники апелянта доводи скарги підтримали, просили її задовольнити, оскаржене рішення за наведених в скарзі підстав скасувати повністю та прийняти нове, яким в задоволенні первісного позову відмовити в повному обсязі та повністю задовольнити зустрічні позовні вимоги.

Представник позивача за первісним позовом в судовому засіданні доводи скарги заперечив, просив не брати їх до уваги, скаргу залишити без задоволення, оскаржене рішення суду як законне та обґрунтоване - без змін.

Відповідно до ст. 99 ГПК України в апеляційній інстанції справи переглядаються за правилами розгляду цих справ у першій інстанції з урахуванням особливостей, передбачених у розділі ХІІ ГПК України. Апеляційний господарський суд, переглядаючи рішення в апеляційному порядку, користується правами, наданими суду першої інстанції.

На підставі ст. 101 ГПК України у процесі перегляду справи апеляційний господарський суд за наявними у справі і додатково поданими доказами повторно розглядає справу. Додаткові докази приймаються судом, якщо заявник обґрунтував неможливість їх подання суду першої інстанції з причин, що не залежали від нього. Апеляційний господарський суд не зв'язаний доводами апеляційної скарги і перевіряє законність і обґрунтованість рішення місцевого господарського суду у повному обсязі. В апеляційній інстанції не приймаються і не розглядаються вимоги, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції.

Заслухавши пояснення представників сторін, розглянувши доводи апеляційної скарги, дослідивши наявні в матеріалах справи письмові докази, виходячи з вимог чинного законодавства, апеляційний господарський суд дійшов висновку, що скарга підлягає задоволенню.

Так, ПАТ «НПК - Галичина» звернулось до господарського суду міста Києва з позовом до ПАТ «Укртранснафта» про стягнення заборгованості, штрафних санкцій та інфляційних втрат, загалом заявлена до стягнення сума складає 38 014 516,50 грн. Позовні вимоги обґрунтовано неналежним виконанням ПАТ «Укртранснафта» грошових зобов'язань з сплати за оренду резервуарних ємностей за договором №32/15-017 від 01.04.2015 року. За твердженнями ПАТ «НПК - Галичина», правовідносини зі зберігання нафти між сторонами припинилися шляхом одностороннього розірвання договору зберігання №4/2014 від 28.04.2014 р. на підставі листа №58-11 від 10.07.2014 р., однак ПАТ «Укртранснафта» нафту зі зберігання не забрало, в зв'язку з чим між сторонами виникли правовідносини щодо оренди резервуарних ємностей. ПАТ «Укртранснафта» не здійснило оплати за надані йому в оренду резервуарні ємності за договором №32/15-017 від 01.04.2015 р., а також за фактичне користування об'єктом оренди після закінчення терміну дії цього договору. тощо.

В ході розгляду справи судом першої інстанції, ПАТ «Укртранснафта» подало зустрічну позовну заяву до ПАТ «НПК - Галичина» про визнання удаваним укладеного між сторонами договору оренди резервуарних ємностей №32/15-017 від 01.04.2015 р. й визнання його недійсним. Зустрічні позовні вимоги обґрунтовано тим, що на підставі згаданого договору між сторонами фактично продовжились відносини щодо зберігання нафти, а не оренди резервуарних ємностей, що свідчить й про удаваність цього правочину. За твердженням ПАТ «Укртранснафта», договір оренди резервуарних ємностей №32/15-017 від 01.04.2015 р. суперечить нормам чинного на момент його укладення законодавства України, що є підставою для визнання його недійсним тощо.

У відзиві на первісну позову заяву ПАТ «Укртранснафта» проти первісного позову заперечило вважаючи, що договір оренди №32/15-017 від 01.04.2015 р. є припиненим з 30.04.2015 р., а відтак у ПАТ «Укртранснафта» відсутній обов'язок сплачувати орендну плату. Крім цього наголошувало, що Головним слідчим управлінням Служби безпеки України відкрито кримінальне провадження за фактами виявлених зловживань посадовими особами ПАТ «Укртранснафта» при укладенні угод на зберігання нафти.

Під час розгляду справи місцевим господарським судом надійшло клопотання ПАТ «Укртранснафта» в порядку ст. 83 ГПК України про визнання удаваними і недійсними договорів оренди резервуарних ємностей №32/14-031/24 від 24.10.2014 р. та №32/15-010 від 10.02.2015 року.

ПАТ «НПК - Галичина» у відзиві на зустрічну позовну заяву зазначало, що відносини зі зберігання нафти за договором зберігання №4/2014 від 28.04.2014 р. припинились між сторонами шляхом одностороннього його розірвання за ініціативою ПАТ «НПК - Галичина», в зв'язку з чим між сторонами виникли орендні правовідносини. Договір оренди резервуарних ємностей №32/15-017 від 01.04.2015 р., яким обґрунтовано позовні вимоги за первісним позовом, містить усі істотні умови, яким має відповідати такий вид договору, посилання ПАТ «Укртранснафта» при обґрунтування зустрічного позову на удаваність правочину є безпідставними. Крім цього, на думку ПАТ «НПК - Галичина», на правовідносини, які виникли між сторонами за договором оренди резервуарних ємностей №32/15-017 від 01.04.2015 р. не поширюються приписи Закону України «Про здійснення державних закупівель», Закону України «Про особливості здійснення закупівель в окремих сферах господарської діяльності», тому й відсутні законодавчо визначені підстави, з якими закон пов'язує недійсність правочинів тощо.

ПАТ «НПК - Галичина» подало заяву про уточнення позовних вимог, якою просило стягнути з відповідача за первісним позовом заборгованість в розмірі 34 125 332,48 грн., 3 027 092,48 грн. пені та 152 196,07 грн. три проценти річних, яку прийнято місцевим судом та. Цією заявою позивачем за первісним позовом фактично зменшено заявлені до стягнення пеню та три проценти річних, а також вказано про помилкове нарахування інфляційних втрат внаслідок нарахування від'ємного значення показника індексу інфляції. Таким чином, місцевий суд розглядав первісний позов виходячи із нової його ціни, яка становить 37 304 621,03 грн. та включає в себе заборгованість в розмірі 34 125 332,48 грн., 3 027 092,48 грн. пені та 152 196,07 грн. три проценти річних.

Суд першої інстанції, заслухавши пояснення представників сторін, розглянувши матеріали справи й з'ясувавши обставини справи, дійшов висновку про обґрунтованість первісного позову частково, відтак прийняв рішення про часткове його задоволення, зустрічний позов визнав безпідставним та відмовив в його задоволенні.

Так, відмовляючи в задоволенні зустрічного позову місцевий суд встановив, що за цивільно-правовими ознаками договір №32/15-017 від 01.04.2015 р. є договором найму (оренди), порядок укладення та виконання якого врегульовано нормами Цивільного кодексу України та Господарського кодексу України, відтак дійшов висновку, що в даному випадку відсутні підстави стверджувати, що сторони мали на меті укладення іншого правочину, ніж той, який вони фактично уклали, в результаті відхилив доводи позивача за зустрічним позовом про удаваність цього правочину. За висновками суду першої інстанції, правовідносини щодо оренди спірного майна існували між сторонами з 2014 року, про що свідчать укладені ними договори оренди №32/14-031/24 від 24.10.2014 р. та №32/15-010 від 10.02.2015 р., однак в подальшому ПАТ «Укртранснафта» на оплатні послуги зі зберігання не погодилось, проте нафту зі зберігання після закінчення терміну безоплатного 90-денного строку не забрало. Таким чином, суд дійшов висновку - оскільки ПАТ «Укртранснафта» на умови ПАТ «НПК - Галичина» щодо оплатного зберігання не погодилось та нафту після закінчення визначеного договором безкоштовного строку зберігання не забрало, ПАТ «НПК - Галичина» використало своє право на односторонню відмову від договору зберігання №4/2014 від 28.04.2014 р. Таким чином, відносини сторін за цим договором фактично припинились в силу приписів ст.ст. 615, 651, 653 ЦК України. З огляду на наведене, місцевий суд вважав безпідставними твердження ПАТ «Укртранснафта» про те, що укладенням договору оренди №32/15-017 від 01.04.2015 р. сторони фактично продовжили відносини зі зберігання нафти за договором №4/2014 від 28.04.2014 р., оскільки на момент укладення оспорюваного правочину договір №4/2014 від 28.04.2014 р. припинив свою дію.

Аналізуючи твердження ПАТ «Укртранснафта» про недійсність договору оренди №32/15-017 від 01.04.2015 р. через недотримання сторонами при його укладені порядку здійснення державних закупівель, суд посилався, зокрема, на приписи абзацу 8 ч. 3 ст. 2 Закону України «Про здійснення державних закупівель» (в редакції, чинній на момент укладення спірного договору), й зазначав, що дія цього Закону не поширюється на випадки, якщо предметом закупівлі є придбання, оренда землі, будівель, іншого нерухомого майна або майнових прав на землю, будівлі, інше нерухоме майно. Оскільки предметом договору оренди №32/15-07 від 01.04.2015 р. є резервуари для зберігання нафти - нерухомі речі, то в силу положень абзацу 8 ч. 3 ст. 2 Закону України «Про здійснення державних закупівель» суд вважав відсутніми правові підстави для застосування визначених цим Законом вимог при укладені договору оренди.

Відмовляючи у задоволенні заяви ПАТ «Укртранснафта» про вихід за межі позовних вимог в порядку ст. 83 ГПК України суд наголошував, що застосування цієї норми закону є правом суду,одночасно вважав відсутніми в даному випадку підстави з якими закон пов'язує необхідність застосування приписів ст. 83 ГПК України.

В свою чергу задовольняючи первісний позов частково, суд першої інстанції посилався на те, що передане відповідачу за первісним позовом майно згідно договору оренди №32/15-017 від 01.04.2015 р. повернуто не було, відтак за умовами спірного договору та відповідно до вимог чинного законодавства України у ПАТ «Укртранснафта» виник обов'язок з оплати орендної плати за увесь фактичний час користування таким майном, зокрема, у спірний період. Таким чином, суд дійшов висновку про обґрунтованість вимог ПАТ «НПК - Галичина» про стягнення заборгованості за договором №32/15-017 від 01.04.2015 р. в розмірі 34 125 332,48 грн. за користування орендованим майном за період квітень-липень 2015 року (включно). Перевіривши правильність нарахування заявлених до стягнення сум штрафних санкцій, судом встановлено, що позивачем за первісним позовом допущено помилку в методиці розрахунку та невірно визначено день виникнення заборгованості з орендної плати, що призвело до невірних розрахунків. Здійснивши їх власний розрахунок місцевий суд встановив, що належна до стягнення сума пені становить 2 928 234, 01 грн., три проценти річних від простроченої суми - 147 253,14 грн.

Проте, апеляційний господарський суд не погоджується з такими висновками суду першої інстанції.

Так, як встановлено матеріалами справи, 28.04.2014 р. між ПАТ «Укртранснафта», як поклажодавцем, та Відкритим акціонерним товариством «Нафтопереробний комплекс - Галичина» (перейменоване у ПАТ «НПК - Галичина»), як зберігачем, укладено договір №4/2014 про надання послуг зі зберігання нафти (далі - Договір зберігання), за умовами якого відповідач за первісним позовом зобов'язався передати, а позивач за первісним позовом - прийняти на безоплатній основі на зберігання нафту в кількості та якості згідно актів приймання-передачі, які підписано представниками сторін.

У відповідності до п. 1.4 Договору зберігання №4/2014 нафта, передана на зберігання, зберігається в резервуарах зберігача, розташованих на його території за адресою: 82103, Україна, Львівська обл., м. Дрогобич, вул. Бориславська, 82.

Положеннями п. 2.2 Договору зберігання передбачено, що зберігач зобов'язується прийняти на безоплатній основі на зберігання нафту на термін, погоджений сторонами, забезпечити її схоронність, вести облік, повернути поклажодавцю зі зберігання нафту відповідної якості у терміни та кількості, що зазначені у письмовому зверненні поклажодавця.

Місцевим господарським судом встановлено, що передача нафти позивачу за первісним позовом відбулась на підставі актів прийому-здачі нафти: №1-Др/зб від 04.05.2014 р.; №2-Др/зб від 05.05.2014 р.; №3-Др/зб від 05.05.2014 р.; №4-Др/зб від 06.05.2014 р.; №5-Др/зб від 06.05.2014 р.; №6-Др/зб від 08.05.2014 р.; №7-Др/зб від 09.05.2014 р.; №8-Др/зб від 10.05.2014 р.; №9-Др/зб від 30.05.2014 р., на підставі яких були складені акти приймання-передачі нафти на зберігання №1 від 12.05.2014 р. та №2 від 02.06.2014 року.

05.06.2014 р. сторонами було укладено додаткову угоду №1 до Договору зберігання, п. 2.2 якої викладено в наступній редакції: «Зберігач зобов'язується прийняти на безоплатній основі на зберігання нафту на термін, погоджений сторонами (але не більше ніж 90 діб), забезпечити її схоронність, вести її облік, повернути поклажодавцю зі зберігання нафту відповідної якості у терміни та кількості, що зазначені у письмовому зверненні поклажодавця».

Додатковою угодою №2 від 24.10.2014 р. до Договору зберігання сторони дійшли згоди розірвати Договір зберігання з 10.08.2014 р. та вважати повернутою нафту згідно акту приймання-передачі нафти зі зберігання 10.08.2014 року.

Крім цього, 24.10.2014 р. сторонами підписано акт приймання-передачі нафти, яким сторони підтвердили, що позивач за первісним позовом передав, а відповідач за первісним позовом прийняв зі зберігання нафту сиру в загальній кількості 46732,600 метричних тонн нетто; нафта фізично не переміщалась з резервуарних ємностей позивача за первісним позовом в систему магістральних нафтопроводів ПАТ «Укртранснафта».

Положеннями п. 3 згаданого акту приймання-передачі сторони погодили, що розміщення нафти в резервуарних ємностях ПАТ «НПК - Галичина» визначається надалі договором оренди резервуарних ємностей №32/14-031/24 від 24.10.2014 року.

Так, 24.10.2014 р. між сторонами укладено договір оренди резервуарних ємностей №32/14-031/24, за умовами якого позивач за первісним позовом (орендодавець) зобов'язався передати відповідачу за первісним позовом (орендар) в тимчасове платне користування (оренду) майно, яке належить орендодавцеві на праві власності, а саме: резервуар Е-1 (інв. №2756); резервуар Е-2 (інв. №2756а); резервуар Е-3 (інв. №3983); резервуар Е-4 (інв. №2779); резервуар Е-5 (інв. №2961); резервуар Е-6 (інв. № 2962); резервуар Е-7 (інв. №2963б); резервуар Е-8 (інв. №2964); резервуар Р-ІІІ (інв. №2986) зі строком оренди майна з 10.08.2014 р. до 31.12.2014 року.

Відповідно до п. 10.1 цього договору він набирає чинності від дати його підписання сторонами та скріплення їх печатками, при цьому на підставі ст. 631 ЦК України та ст. 180 ГК України умови договору застосовуються сторонами з 10.08.2014 р. й діє до 31.12.2014 року включно.

24.10.2014 р. сторони підписали акт приймання-передачі майна за договором оренди від 24.10.2014 р. й п. 1 якого вказали, що на виконання умов згаданого договору орендодавець 10.08.2014 передав, а орендар прийняв у тимчасове платне користування визначені у договорі резервуари.

Цього ж дня, 24.10.2014 р., сторони підписали акт поклажі нафти за договором оренди №32/14-031/24 від 24.10.2014 р., в якому зазначили, що орендар розмістив в орендовані резервуарні ємності нафту сиру в кількості 46732,6 метричних нетто тонн, яка на момент підписання акту знаходилася у резервуарах орендодавця.

10.02.2015 р. між сторонами укладено договір оренди резервуарних ємностей №32/15-010, за умовами якого орендодавець зобов'язався передати орендареві в тимчасове платне користування (оренду) майно, що належить орендодавцеві на праві власності, а саме: резервуар Е-1 (інв. №2756); резервуар Е-2 (інв. №2756а); резервуар Е-3 (інв. №3983); резервуар Е-4 (інв. №2779); резервуар Е-5 (інв. №2961); резервуар Е-6 (інв. №2962); резервуар Е-7 (інв. №2963б); резервуар Е-8 (інв. №2964); резервуар Р-ІІІ (інв. №2986).

Відповідно до п. 10.1 цього договору він набирає чинності від дати його підписання сторонами та скріплення їх печатками, на підставі ст. 631 ЦК України та ст. 180 ГК України умови договору застосовуються сторонами з 01.01.2015 р. та діють до 31.03.2015 р. включно.

01.04.2015 р. між сторонами укладено договір оренди резервуарних ємностей №32/15-017 (далі - Оспорюваний договір), за умовами якого орендодавець зобов'язався передати у тимчасове платне користування (оренду) майно, яке належить орендодавцеві на праві власності, а саме: резервуар Е-1 (інв. №2756); резервуар Е-2 (інв. №2756а); резервуар Е-3 (інв. №3983); резервуар Е-4 (інв. №2779); резервуар Е-5 (інв. №2961); резервуар Е-6 (інв. №2962); резервуар Е-7 (інв. №2963б); резервуар Е-8 (інв. №2964); резервуар Р-ІІІ (інв. №2986), без права їх експлуатації та обслуговування, для зберігання нафти сирої, які розташовані на території ПАТ «НПК - Галичина» за адресою: 82103, Україна, Львівська обл., м. Дрогобич, вул. Бориславська, 82.

За умовами п. 3.1 Оспорюваного договору добова орендна плата за користування майном орендодавця становила 6,40 грн., в т.ч. ПДВ - 1,07 грн. за розміщення і знаходження в ньому однієї тонни нетто нафти орендаря.

Експлуатація і обслуговування резервуарних ємностей здійснюється безпосередньо силами і засобами орендодавця. Вартість експлуатації і обслуговування резервуарних ємностей, переданих орендодавцем орендарю, входить в вартість орендної плати (п. 2.3 Оспорюваного договору).

Відповідно до пункту 2.4 Оспорюваного договору в залежності від технічної та технологічної необхідності орендодавець може самостійно переміщувати нафту з одного резервуару в інший (в межах орендованих ємностей) або змінювати кількість орендованих орендарем ємностей за погодженням сторін, без зміни загальної кількості та якості нафти, яка покладена орендарем.

Умовами п. 5.1 Оспорюваного договору сторони надали право орендарю здійснювати контроль кількості та якості нафти, розміщеної згідно акту поклажі нафти в орендованому майні, представниками орендаря, не втручаючись в господарську діяльність орендодавця, та дотримуючись правил внутрішнього трудового розпорядку.

На підставі п. 6.1 Оспорюваного договору орендодавець зобов'язався своєчасно здійснювати за власний рахунок належну експлуатацію та обслуговування резервуарних ємностей, а згідно п. 6.3 цього договору - забезпечувати орендарю доступ на об'єкти оренди з метою виконання контролю кількості та якості нафти.

Крім цього, орендодавець зобов'язався (п. 6.4 Оспорюваного договору) за власний рахунок забезпечити схоронність нафти орендаря в орендованих резервуарних ємностях згідно акту поклажі нафти, а на підставі п. 6.6 цього договору - забезпечувати проведення перевірки наявності нафти орендаря та визначення її кількості та якості представниками орендодавця та орендаря зі складанням відповідного акту уповноваженими особами (акта інвентаризації).

Умовами п. 6.9 Оспорюваного договору передбачено, що у випадку втрати нафти орендаря або погіршення її якості з причин, незалежних від останнього, орендодавець зобов'язується відшкодувати вартість нафти виходячи з ринкових цін, на умовах, передбачених цим пунктом Договору.

Положеннями п. 10.1 Оспорюваного договору визначено, що останній набирає чинності з дати його підписання сторонами та скріплення печатками і діє до 30 квітня 2015 року включно, а в частині проведення взаєморозрахунків - до повного їх завершення; в частині проведення операцій з нафтою - до повного її повернення з поклажі.

Відповідно до п. 10.2. Оспорюваного договору сторони підтвердили, що нафта відповідача за первісним позовом станом на 01.04.2015 р. знаходилась в орендованих за цим договором ємностях, що, в свою чергу, підтверджує факт надання послуг за договором з 01.04.2015 року.

Як встановлено судом першої інстанції та вбачається з матеріалів справи, позивачем за первісним позовом надіслано на адресу ПАТ «Укртранснафта» наступні документи: акт наданих послуг від 30.04.2015 р. та рахунок на оплату №321 від 30.04.2015 р. на суму 8 391 475,20 грн.; акт наданих послуг від 31.05.2015 р. та рахунок на оплату №531 від 31.05.2015 р. на суму 8 671 191,04 грн.; акт наданих послуг від 30.06.2015 р. та рахунок на оплату №620 від 30.06.2015 р. на суму 8 391 475,20 грн.; акт наданих послуг від 31.07.2015 р. та рахунок на оплату №729 від 31.07.2015 р. на суму 8 671 191,04 грн.

Згадані акти наданих послуг відповідачем за зустрічним позовом не підписано.

В обґрунтування своїх позовних вимог ПАТ «НПК - Галичина» стверджувало, що відповідачем за первісним позовом допущено порушення грошових зобов'язань за Оспорюваним договором щодо оплати оренди резервуарів для зберігання нафти за період з квітня 2015 року до липня 2015 року включно.

Спір у справі виник внаслідок несплати коштів за користування відповідачем за первісним позовом об'єктом оренди за спірний період та невідповідністю, на думку ПАТ «Укртранснафта», Оспорюваного договору вимогам чинного законодавства України.

Так, відповідно до ч. 1 ст. 936 ЦК України за договором зберігання одна сторона (зберігач) зобов'язується зберігати річ, яка передана їй другою стороною (поклажодавцем), і повернути її поклажодавцеві у схоронності.

В той же час, приписами ч. 1 ст. 283 ГК України встановлено, що за договором оренди одна сторона (орендодавець) передає другій стороні (орендареві) за плату на певний строк у користування майно для здійснення господарської діяльності.

Отже, зберігальне зобов'язання може бути як самостійним предметом договірного зобов'язання, так і додатковим обов'язком іншого зобов'язання, хоча дійсна правова природа зберігання полягає у спрямуванні волі і волевиявленні сторін на зберігання речі, при цьому послугу надає зберігач, а оплачує поклажодавець.

У випадку, коли умовами договору врегульовано порядок та умови передавання майна від сторони, названої орендарем, стороні, названій орендодавцем, і водночас остання відповідає за схоронність переданого майна, то незалежно від іменування сторін мова йде про правовідносини зберігання.

Таким чином, апеляційний господарський суд вважає, що якщо договором оренди сторони оформлюють відносини зберігання, слід застосувати положення про удаваний правочин.

Порівняльний аналіз змісту укладених між сторонами Договору зберігання №4/2014 від 28.04.2014 р. та Оспорюваного договору оренди №32/15-017 від 01.04.2015 р.,співставлення змісту Оспорюваного договору оренди з положеннями законодавства України, які регулюють господарські відносини щодо зберігання та оренди, дають можливість зробити висновок про те, що після розірвання Договору зберігання №4/2014 від 28.04.2014 р. сторонами були укладені договори оренди резервуарних ємностей, метою яких було продовження правовідносин зі зберігання нафти без здійснення визначених Законом України «Про здійснення державних закупівель» процедур закупівлі.

Так, згідно матеріалів справи нафта, передана на зберігання згідно Договору зберігання №4/2014 від 28.04.2014 р., фізично ніколи не поверталася зі зберігання та в подальшому при укладені договорів оренди резервуарних ємностей не передавалася ПАТ «НПК - Галичина», незважаючи на підписання сторонами по кожному із зазначених вище договорів оренди відповідних актів поклажі нафти та актів повернення з поклажі нафти. Складання актів поклажі та актів інвентаризації є кваліфікуючими ознаками договору зберігання.

Крім цього, Оспорюваний договір 01.04.2015 р. містить також ряд інших ознак, притаманних для договорів зберігання, зокрема, ним передбачено, що ПАТ «НПК - Галичина» зобов'язалося за власний рахунок забезпечувати схоронність нафти ПАТ «Укртранснафта», а також забезпечувати проведення перевірки наявності нафти, визначення її кількості та якості представниками сторін зі складанням відповідного акту уповноваженими особами (акт інвентаризації).

Оспорюваним договором також визначено, що в залежності від технічної та технологічної необхідності, ПАТ «НПК - Галичина» мало право самостійно та на власний розсуд переміщати нафту з одного резервуару в інший (в межах орендованих ємностей) або змінювати кількість орендованих резервуарних ємностей, без зміни загальної кількості та якості нафти, а ПАТ «Укртранснафта» - лише здійснювати контроль кількості та якості цієї нафти своїми представниками, не втручаючись у господарську діяльність ПАТ «НПК - Галичина» та дотримуючись правил внутрішнього трудового розпорядку останнього.

Таким чином, фактичним володільцем ємностей протягом дії Оспорюваного договору залишалось ПАТ «НПК - Галичина», яке могло вчиняти відповідні дії щодо належного йому майна на власний розсуд, визначаючи місце зберігання переданої ПАТ «Укртранснафта» нафти та кількість необхідних для цього резервуарів.

Крім цього, орендна плата була розрахована у спосіб, що є характерним для договорів зберігання, зокрема, добова вартість послуг оренди резервуарів становила 6,40 грн., в т.ч. ПДВ - 1, 07 грн., за розміщення і знаходження в ньому однієї тонни нетто нафти, тобто вихідними даними для розрахунку орендної плати сторонами визначено саме кількість нафти, переданої на зберігання і кількість днів, протягом яких ця нафта зберігалась. Будь-які фізичні характеристики ємностей, як то їх розмір, площа, об'єм, кількість чи технічний стан при визначені розміру орендної плати до уваги не брались.

Визначення умовами Оспорюваного договору обов'язку ПАТ «НПК - Галичина» відшкодувати ПАТ «Укртранснафта» вартість нафти у випадку втрати або погіршення її якості, виходячи з ринкових цін та на умовах, передбачених договором, також характеризують цей договір як договір зберігання.

Натомість кваліфікуючою ознакою найму є користування майном за плату, умови ж Оспорюваного договору наглядно підтверджують, що майно орендодавця фактично не вибуло із його володіння, а орендар, у свою чергу, не набув права володіння та користування орендованим майном, не маючи можливості використання такого майна на власний розсуд шляхом, зокрема, визначення кількості нафти, що буде зберігатись у тій чи іншій ємності, або безперешкодного фізичного доступу до орендованого ним майна у будь-який момент. Більше того, орендар не мав можливості самостійно (без відома орендодавця) здійснювати будь-які операції щодо належного йому на праві власності майна, яке знаходиться в орендованих ємкостях.

Так, Оспорюваним договором визначено, що експлуатація та обслуговування резервуарів здійснювалося безпосередньо силами і засобами ПАТ «НПК - Галичина», натомість ПАТ «Укртранснафта» не мало права експлуатувати та обслуговувати резервуари в період дії договорів оренди резервуарних ємностей, а вартість експлуатації і обслуговування резервуарів входила у вартість орендної плати, доступ до резервуарів з метою контролю кількості та якості нафти здійснювався лише за погодженням із ПАТ «НПК - Галичина».

Таким чином, апеляційний господарський суд дійшов висновку, що предметом правового регулювання Оспорюваного договору є саме правовідносини щодо поклажі, зберігання, повернення, зняття з поклажі нафти, яка знаходиться у ємностях ПАТ «НПК - Галичина», отже у даному випадку мають місце відносини зберігання, які сторони назвали договором оренди, укладаючи який сторони вступили у договірні відносини саме з метою забезпечення можливості зберігати нафту в резервуарах ПАТ «НПК - Галичина».

Положеннями ст. 235 ЦК України визначено, що удаваним є правочин, який вчинено сторонами для приховання іншого правочину, який вони насправді вчинили. Якщо буде встановлено, що правочин був вчинений сторонами для приховання іншого правочину, який вони насправді вчинили, відносини сторін регулюються правилами щодо правочину, який сторони насправді вчинили.

За удаваним правочином сторони умисно оформляють один правочин, але між ними насправді встановлюються інші правовідносини. На відміну від фіктивного правочину, за удаваним правочином права та обов'язки сторін виникають, але не ті, що випливають зі змісту правочину (п. 25 постанови Пленуму Верховного Суду України від 06.11.2009 р. «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними»).

З огляду на наведене, до вищезгаданих фактичних обставин справи та правовідносин сторін судом першої інстанції помилково застосовано норми права, які регулюють відносини оренди, й відхилено доводи позивача за зустрічним позовом про удаваність укладеного між сторонами Оспорюваного договору.

Правову оцінку договорам на предмет їх удаваності у подібних правовідносинах неодноразово давав Вищий господарський суд України в своїх постановах №5023/10687/11(н.р.5023/2153/11)-5011-7/364-2012 від 28.01.2014 р., №55/87-3/337 від 18.04.2012 р., №916/4161/14 від 01.04.2015 р., №923/763/13 від 21.11.2013 р., №916/1504/14 від 01.12.2014 р., №14/140-11/10-12 від 16.01.2013 р., №916/2545/13 від 16.10.2014 р., де висловлено правову позицію щодо необхідності застосування до удаваного правочину правового регулювання відносин за правочином, який сторони вчинили насправді.

Встановивши в ході розгляду справи, що певний правочин вчинено з метою приховати інший правочин (удаваний правочин), господарський суд на підставі ч. 2 ст. 235 ЦК України має виходити з того, що сторонами вчинено саме той правочин, який вони мали на увазі, і розглянути справу по суті із застосуванням правил, що регулюють цей останній правочин. Якщо він суперечить закону, господарський суд має прийняти рішення про визнання його недійсним із застосуванням, за необхідності, відповідних правових наслідків (п. 3.11 постанови пленуму Вищого господарського суду України №11 від 29.05.2013 р. «Про деякі питання визнання правочинів (господарських договорів) недійсними»).

Положеннями ч. 1 ст. 215 ЦК України встановлено, що недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені ч. 1-3, 5 та 6 ст. 203 цього Кодексу, є підставою для визнання правочину недійсним.

Відповідно до ч. 1 ст. 203 ЦК України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам.

Вирішуючи спори про визнання правочинів (господарських договорів) недійсними, господарський суд повинен встановити наявність фактичних обставин, з якими закон пов'язує визнання таких правочинів (господарських договорів) недійсними на момент їх вчинення (укладення) і настання відповідних наслідків, та в разі задоволення позовних вимог зазначати в судовому рішенні, в чому конкретно полягає неправомірність дій сторони та яким нормам законодавства не відповідає оспорюваний правочин (п. 2.1 постанови пленуму Вищого господарського суду України №11 від 29.05.2013 р. «Про деякі питання визнання правочинів (господарських договорів) недійсними»).

Обґрунтовуючи зустрічні позовні вимоги ПАТ «Укртранснафта» вказувало на те, що при укладені Оспорюваного договору сторони мали дотриматися визначених ст. 12 Закону України «Про здійснення державних закупівель» вимог, оскільки ПАТ «Укртранснафта» є суб'єктом, на якого поширюється дія цього закону.

Так, згідно Статуту ПАТ «Укртранснафта» утворено на підставі розпорядження Кабінету Міністрів України від 23.06.2001 р. №256-р внаслідок реорганізації державних акціонерних товариств «Магістральні нафтопроводи «Дружба» та «Придніпровські магістральні нафтопроводи» із залишенням 100% акцій цього товариства у державній власності і передачею їх до статутного фонду НАК «Нафтогаз України». Згаданим розпорядженням Кабінету Міністрів України передбачено, що майно магістральних і розподільних нафтопроводів передано ПАТ «Укртранснафта» у користування.

Метою діяльності ПАТ «Укртранснафта» є здійснення транспортування, закупівлі, зберігання, переробки, перевалки та реалізації нафти і нафтопродуктів, надання супутніх при цьому послуг резидентам та нерезидентам України, провадження іншої підприємницької діяльності на території України та за її межами з метою отримання прибутку.

Відповідно до п. 1 постанови Кабінету Міністрів України від 03.11.2010 р. №999 «Про визначення критеріїв віднесення об'єктів державної власності до таких, що мають стратегічне значення для економіки і безпеки держави» ПАТ «Укртранснафта» належить до суб'єктів господарювання державного сектору економіки, оскільки відповідає наступному критерію: підприємства, що провадять діяльність з транспортування магістральними газо- та нафтопроводами і зберігання у підземних нафто- та газосховищах.

Крім цього, згідно постанови Кабінету Міністрів України від 04.03.2015 р. №83 «Про затвердження переліку об'єктів державної власності, що мають стратегічне значення для економіки і безпеки держави» ПАТ «Укртранснафта» включено до об'єктів державної власності, які мають стратегічне значення для економіки і безпеки держави.

Правові та економічні засади здійснення закупівель товарів, робіт і послуг для забезпечення потреб держави та територіальної громади встановлені Законом України «Про здійснення державних закупівель».

Відповідно до п. 9 ст. 1 Закону України «Про здійснення державних закупівель» (в редакції, що діяла на момент укладення Оспорюваного договору) замовники - органи державної влади та органи місцевого самоврядування, а також юридичні особи (підприємства, установи, організації) та їх об'єднання, які забезпечують потреби держави або територіальної громади, якщо така діяльність не здійснюється на промисловій чи комерційній основі за наявності однієї з таких ознак: юридична особа є одержувачем бюджетних коштів та уповноважена розпорядником бюджетних коштів на здійснення заходів, передбачених бюджетною програмою, в межах такого фінансування; органи державної влади чи органи місцевого самоврядування або інші замовники володіють більшістю голосів у вищому органі управління юридичної особи; у статутному капіталі юридичної особи державна або комунальна частка акцій (часток, паїв) перевищує 50 відсотків. До замовників також належать замовники, визначені п. 1 ч. 1 ст. 1 Закону України «Про особливості здійснення закупівель в окремих сферах господарської діяльності».

На підставі цієї норми Закону України «Про особливості здійснення закупівель в окремих сферах господарської діяльності» (в редакції, що діяла на момент укладення Оспорюваного договору) замовники: юридичні особи, які провадять діяльність у будь-якій із сфер, визначених статтею 2 цього Закону; суб'єкти господарювання, які провадять діяльність у будь-якій із сфер, визначених статтею 2 цього Закону, та відповідають хоча б одній з таких ознак: органам державної влади, органам влади Автономної Республіки Крим, органам місцевого самоврядування належить частка у статутному капіталі суб'єкта господарювання у розмірі більш ніж 50 відсотків або такі органи володіють більшістю голосів у вищому органі суб'єкта господарювання чи правом призначати більше половини складу виконавчого органу чи наглядової ради суб'єкта господарювання; наявність спеціальних або ексклюзивних прав.

У відповідності до п.п. 20, 21 ст. 1 Закону України «Про здійснення державних закупівель» (в редакції, чинній на момент укладення Оспорюваного договору) послуги - будь-який предмет закупівлі (крім товарів і робіт), зокрема, транспортні послуги, освоєння технологій, наукові дослідження, науково-дослідні або дослідно-конструкторські розробки, медичне та побутове обслуговування, лізинг, найм (оренда), а також фінансові та консультаційні послуги, поточний ремонт. Предмет закупівлі - товари, роботи чи послуги, які закуповуються замовником в межах єдиної процедури закупівлі, на які учасникам дозволяється подавати пропозиції конкурсних торгів (кваліфікаційні, цінові пропозиції) або пропозиції на переговорах (у разі застосування переговорної процедури закупівлі).

Положеннями ч. 4 ст. 2 Закону України «Про здійснення державних закупівель» встановлено, що особливості здійснення процедур закупівлі, визначених цим Законом, для юридичних осіб, які провадять діяльність в сфері забезпечення транспортування, зберігання, переробки нафти та нафтопродуктів сирих встановлюються окремими законами.

Наведеній нормі кореспондує ч. 1 ст. 2 Закону України «Про особливості здійснення закупівель в окремих сферах господарської діяльності», згідно якої дія цього Закону поширюється на суб'єктів, які є замовниками відповідно до статті 1 цього Закону та провадять діяльність, зокрема у сфері забезпечення транспортування, зберігання, переробки нафти та нафтопродуктів сирих.

Відповідно до ч. 2 ст. 2 Закону України «Про особливості здійснення закупівель в окремих сферах господарської діяльності» замовники здійснюють закупівлі на підставі Закону України «Про здійснення державних закупівель» з урахуванням особливостей, визначених цим Законом.

Виходячи з системного аналізу згаданих положень закону, у разі коли на правовідносини поширюється дія Закону України «Про здійснення державних закупівель», застосуванню підлягає спеціальний Закон, який регулює особливості здійснення саме процедур (порядку) закупівель в окремих сферах господарської діяльності.

Таким чином, ПАТ «Укртранснафта» є суб'єктом, на якого розповсюджується дія Закону України «Про здійснення державних закупівель» з урахуванням приписів Закону України «Про особливості здійснення закупівель в окремих сферах господарської діяльності».

Відповідно до ч. 3 ст. 2 Закону України «Про особливості здійснення закупівель в окремих сферах господарської діяльності» (в редакції, чинній на момент укладення спірного договору) дія цього Закону поширюється на закупівлі замовниками товарів, робіт і послуг для здійснення ними діяльності у сферах, визначених статтею 2 цього Закону, які: повністю або частково здійснюються за рахунок бюджетних коштів за умови, що вартість закупівлі товару (товарів), послуги (послуг) дорівнює або перевищує 100 тисяч гривень, а робіт - дорівнює або перевищує 1 мільйон гривень; здійснюються за рахунок власних коштів за умови, що вартість закупівлі товару (товарів), послуги (послуг) дорівнює або перевищує 1 мільйон гривень, а робіт - 5 мільйонів гривень.

Виходячи з кількості розміщеної в резервуарах нафти, добової плати за кожну тонну та кількості календарних днів терміну дії Оспорюваного договору сума спірного договору перевищує 1 мільйон гривень (6,40 грн. (розмір добової плати за розміщення і знаходження в ньому однієї тонни нетто нафти) х 30 (фактична кількість діб користування) х 43 705,600 (кількість тонн нафти) = 8 391 475,2 грн.).

Разом з тим, при укладенні сторонами цього правочину не було застосовано будь-якої передбаченої ст.12 Закону України «Про здійснення державних закупівель» процедури закупівлі, незважаючи на те, що приписами ч. 4 ст. 40 цього Закону України забороняється укладання договорів, які передбачають оплату замовником товарів, робіт і послуг до/без проведення процедур закупівель.

Проте суд першої інстанції, посилаючись на ст. 4 Закону України «Про особливості здійснення закупівель в окремих сферах господарської діяльності», дійшов помилкового висновку про те, що укладення правочину для зберігання належної ПАТ «Укртранснафта» нафти здійснюється без застосування процедур закупівель.

Так, приписами п. 4 ч. 1 ст. 4 Закону України «Про особливості здійснення закупівель в окремих сферах господарської діяльності» (в редакції, чинній на момент укладення спірного договору) було визначено, що без застосування процедур закупівель, передбачених Законом України «Про здійснення державних закупівель» та цим Законом, замовник здійснює закупівлі, зокрема, вуглеводневої сировини, нафтопродуктів для їх подальшої переробки і реалізації, та пов'язаних і необхідних для цього супутніх послуг: з переробки, виробництва, транспортування, фрахтування, страхування, переміщення, вантажних перевезень, зберігання, зливу/наливу, інспекції кількості та якості, митно-брокерських, інформаційно-аналітичних послуг щодо ринкових цін та біржових котирувань, фінансових послуг, послуг бірж, аукціонів, систем електронних торгів.

Із диспозиції наведеної норми вбачається, що без застосування процедур закупівель замовник може здійснювати закупівлі, зокрема, нафтопродуктів, проте такі закупівлі нафтопродуктів повинні здійснюватися з метою їх подальшої переробки і реалізації.

Крім цього, приписами наведеної норми дозволено здійснення закупівель без застосування відповідних процедур окремих видів супутніх послуг, зокрема, і зберігання, однак обов'язковою умовою для цього є пов'язаність та необхідність таких супутніх послуг для здійснення основної в даному випадку операції - закупівлі нафтопродуктів.

Таким чином, якщо послуги зі зберігання нафти не пов'язані із здійсненням закупівель цієї нафти з метою її переробки і реалізації, такі послуги не є необхідними для здійснення таких закупівель і не є супутніми послугами, то здійснення закупівель таких послуг зберігання нафти потребує застосування процедур закупівель, передбачених Законом України «Про здійснення державних закупівель» та Законом України «Про особливості здійснення закупівель в окремих сферах господарської діяльності».

У свою чергу нафта, яка є предметом спірного договору та була розміщена у резервуарах ПАТ «НПК - Галичина», є нафтою, яка була витіснена з магістральних трубопроводів ПАТ «Укртранснафта».

Згадана обставина сторонами не заперечувалася та підтверджувалась актами здачі-прийому нафти: №1-Др/зб від 04.05.2014 р.; №2-Др/зб від 05.05.2014 р.; №3-Др/зб від 05.05.2014 р.; №4-Др/зб від 06.05.2014 р.; №5-Др/зб від 06.05.2014 р.; №6-Др/зб від 08.05.2014 р.; №7-Др/зб від 09.05.2014 р.; №8-Др/зб від 10.05.2014 р.; №9-Др/зб від 30.05.2014 р., на підставі яких нафта була передана ПАТ «НПК - Галичина» на зберігання та у яких вантажовідправником та остаточним власником нафти зазначено ПАТ «Укртранснафта».

Таким чином, послуги зі зберігання нафти, що була передана відповідачеві за зустрічним позовом, не є супутніми та необхідними послугами, які пов'язані із здійсненням закупівель нафтопродуктів з метою її переробки і реалізації.

Крім цього, згідно розпорядження Кабінету Міністрів України від 30.09.2009 р. №1483-р «Деякі питання діяльності НАК «Нафтогаз України» і ВАТ «Укртранснафта» Товариство може проводити комерційні операції з нафтою, яка використовується для виробничо-технологічних потреб, тільки за погодженням з Кабінетом Міністрів України. Таким чином, переробка цієї нафти може здійснюватися лише за наявності відповідного рішення Кабінету Міністрів України.

Однак, станом на момент передачі нафти на зберігання відповідачеві за зустрічним позовом та станом на момент укладення Оспорюваного договору, яким фактично врегульовано відносини зберігання нафти, відповідне рішення щодо погодження здійснення ПАТ «Укртранснафта» комерційних операцій з нафтою Кабінетом Міністрів України не приймалося.

Згадані обставини свідчать про нездійснення ПАТ «Укртранснафта» операцій з закупівлі нафтопродуктів для їх подальшої переробки і реалізації в період зберігання нафти в резервуарах ПАТ «НПК - Галичина».

З огляду на наведене, відсутні підстави вважати, що надані ПАТ «НПК - Галичина» послуги зі зберігання нафти, яка належить на праві власності ПАТ «Укртранснафта», є необхідними супутніми послугами, які пов'язані із здійсненням закупівель нафтопродуктів для їх подальшої переробки і реалізації, відтак висновки суду першої інстанції про відсутність правових підстав для здійснення сторонами при укладені Оспорюваного договору процедур закупівель, передбачених Законом України «Про здійснення державних закупівель» та Законом України «Про особливості здійснення закупівель в окремих сферах господарської діяльності», є необґрунтованими та такими, що спростовуються матеріалами справи.

За таких обставин, Оспорюваний договір №32/15-017 від 01.04.2015 р. укладено між сторонами всупереч вимогам ч. 1 ст. 203 ЦК України, якою передбачено, що зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам. Такий правочин має бути визнаний недійсним на підставі ст. 215 ЦК України, адже недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою-третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу є підставою визнання такого договору недійсним.

Відповідно до ч. 1 ст. 216 ЦК України недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов'язані з його недійсністю, в зв'язку з чим в задоволенні вимог первісного позиву про стягнення з ПАТ «Укртранснафта» заборгованості та штрафних санкцій за договором №32/15-017 від 01.04.2015 р. слід відмовити. Стосовно решти передбачених частинами 1, 2 ст. 216 ЦК України наслідків, сторони не позбавлені права вирішення цього питання в іншому провадженні відповідно до частини 5 цієї статті.

Заяви ПАТ «Укртранснафта» про визнання на підставі ст. 83 ГПК України удаваними і недійсними договорів оренди резервуарних ємностей №32/14-031/24 від 24.10.2014 р. та №32/15-010 від 10.02.2015 р., адже їх зміст є тотожним Оспорюваному договору №32/15-017 від 01.04.2015 р. й вони також містять притаманні для договорів зберігання ознаки, суд апеляційної інстанції вважає такими, що не підлягають задоволенню. В першу чергу тому, що застосування положень п. 2 ч. 1 ст. 83 ГПК України є правом суду, а не його обов'язком, скаржника не позбавлено права вирішити це питання в окремому проваджені.

На підставі ст. 103 ГПК України апеляційна інстанція за результатами розгляду апеляційної скарги має право, зокрема, скасувати рішення повністю або частково і прийняти нове рішення. У відповідності до п. 2 ч. 1 ст. 104 ГПК України порушення або неправильне застосування норм матеріального права є підставою для скасування рішення місцевого господарського суду.

За таких обставин, апеляційний господарський суд не погоджується із висновками місцевого суду про задоволення первісного позову та про відмову в задоволенні зустрічного позову, вважає оскаржене рішення незаконним й таким, що підлягає скасуванню з прийняттям нового - про відмову в задоволенні первісного позову та про задоволення зустрічних позовних вимог. Тому доводи апелянта по суті апеляційної скарги заслуговують на увагу та підлягають задоволенню в повному обсязі.

З огляду на задоволення апеляційної скарги витрати зі сплати судового збору за подання зустрічної позовної заяви та апеляційної скарги на підставі ст. 49 ГПК України належить покласти на позивача за первісним позовом.

Керуючись ст.ст. 99, 101-105 ГПК України, Київський апеляційний господарський суд

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу Публічного акціонерного товариства «Укртранснафта» задовольнити, рішення господарського суду міста Києва від 19.10.2015 р. у справі №910/23996/15 скасувати та прийняти нове рішення:

В задоволенні первісного позову Публічного акціонерного товариства «Нафтопереробний комплекс - Галичина» до Публічного акціонерного товариства «Укртранснафта» про стягнення 38 014 516,50 грн. відмовити.

Зустрічний позов Публічного акціонерного товариства «Укртранснафта" до Публічного акціонерного товариства «Нафтопереробний комплекс - Галичина» про визнання недійсним договору задовольнити.

Визнати удаваним та недійсним з моменту укладення договір оренди резервуарних ємностей №32/15-017 від 01.04.2015 р., укладений між Публічним акціонерним товариством «Нафтопереробний комплекс - Галичина» та Публічним акціонерним товариством «Укртранснафта».

Стягнути з Публічного акціонерного товариства «Нафтопереробний комплекс - Галичина» (82100, Львівська обл., місто Дрогобич, вул. Бориславська, будинок 82, ідентифікаційний код 00152388) на користь Публічного акціонерного товариства «Укртранснафта» (01133, м. Київ, вул. Кутузова. 18/7, ідентифікаційний код 31570412) 2 436 (дві тисячі чотириста тридцять шість) грн. 00 коп. витрат зі сплати судового збору за подання зустрічної позовної заяви, 83 067 (вісімдесят три тисячі шістдесят сім) грн. 60 коп. витрат зі сплати судового збору за подання апеляційної скарги.

Видачу наказу доручити господарському суду міста Києва.

Матеріали справи №910/23996/15 повернути за належністю до господарського суду міста Києва.

Постанову може бути оскаржено в касаційному порядку протягом двадцяти днів з дня набрання законної сили.

Головуючий суддя С.Я. Дикунська

Судді С.О. Алданова

Н.М. Коршун