Рішення № 55772417, 09.02.2016, Господарський суд Харківської області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ХАРКІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Держпром, 8-й під'їзд, майдан ОСОБА_1, 5, м. Харків, 61022,

тел. приймальня (057) 715-77-21, тел. канцелярія 705-14-41, факс 705-14-41

____________

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"09" лютого 2016 р.Справа № 922/6388/15

Господарський суд Харківської області у складі:

судді Чистякової І.О.

при секретарі судового засідання Сінченко І.В.

розглянувши справу

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Агрікор Холдинг", с. Сергіївка до Товариства з обмеженою відповідальністю "Хармелія Трейдинг", с. Петрівське про стягнення 362131,40 грн. за участю представників сторін:

позивача - ОСОБА_2, довіреність №б/н від 05.01.2016р.;

відповідача - ОСОБА_1, довіреність №б/н від 03.08.2015р.

ВСТАНОВИВ:

Товариство з обмеженою відповідальністю "Агрікор Холдинг" (позивач) звернулось до господарського суду Харківської області з позовом про стягнення з відповідача - Товариства з обмеженою відповідальністю "Хармелія Трейдинг" заборгованості в сумі 362131,40 грн., з яких: 220000,00 грн. - основна заборгованість, 128911,24 грн. - інфляційних витрат та 13220,16 грн. - 3% річних.

Позовні вимоги вмотивовані неналежним виконанням відповідачем умов договору перевезення вантажу № 08-11 ХТАХ від 08 листопада 2012 року.

Ухвалою господарського суду Харківської області від 17 грудня 2015 року було прийнято позовну заяву до розгляду, порушено провадження у справі та призначено її до розгляду у судовому засіданні на 12 січня 2016 року о 15:00 годині. Цією ж ухвалою суду витребувано у сторін додаткові докази.

В судовому засіданні 12 січня 2016 року було оголошено перерву до 11:30 год. 27 січня 2016 року відповідно до приписів ст. 77 ГПК України для надання можливості представнику позивача надати письмові обґрунтовані пояснення стосовно заперечень проти доводів відповідача викладених у відзиві на позовну заяву, а також для надання сторонами додаткових доказів.

В судовому засіданні 27 січня 2016 року було оголошено перерву до 12:30 год. 09 лютого 2016 року відповідно до приписів ст. 77 ГПК України для надання можливості представнику позивача надати додаткові докази по справі.

05 лютого 2016 року представник позивача через канцелярію суду надав заяву (вх. №3840) про долучення до матеріалів справи додаткових документів, зазначених у додатку, які судом долучено до матеріалів справи. До заяви надані додаткові письмові пояснення по справі, в яких позивач повідомляє зокрема, що відпуск нафти здійснювався зі складу позивача та господарська операція з реалізації дизельного палива відображена в бухгалтерському обліку позивача, а тому відповідач має розрахуватися за отриманий товар відповідно до норм права, що регулюють умови договорів поставки чи купівлі-продажу.

09 лютого 2016 року представник відповідача надав письмові пояснення (вх. №4309/16), які судом долучені до матеріалів справи. В наданих до суду письмових поясненнях відповідач, зокрема додатково зазначає, що порядок організації та виконання робіт, пов'язаних з прийманням, транспортуванням, зберіганням, відпуском та обліком товарної нафти і нафтопродуктів, відпуск нафтопродуктів споживачам встановлений ОСОБА_3 про порядок приймання, транспортування, зберігання, відпуску та обліку нафти і нафтопродуктів на підприємствах і організаціях України, затвердженої спільним наказом Міністерства транспорту та зв'язку, Міністерства палива та енергетики, Державного комітету з питань технічного регулювання та споживчої політики від 20.05.2008 за № 281/171/578/155, зареєстрованим в Міністерстві юстиції України від 02.09.2008 за № 805/15496. ОСОБА_3 розповсюджується на суб'єктів господарювання, які здійснюють реалізацію палива, документом який підтверджує відпуск нафтопродуктів є заповнена форма відпуску нафтопродуктів за № 16-НП, яку не було надано позивачем, що свідчить про те, що позивач не здійснював реалізацію палива за договором перевезення вантажу № 08-11 ХТАХ від 08 листопада 2012 року. Крім того, цей договір не містить всіх істотних умов, що необхідні для укладення договору поставки, а відтак договір перевезення не є змішаним договором з елементами договору поставки.

В судовому засіданні 09.02.2016 позивач підтримав позов та просив суд його задовольнити, з підстав викладених у позовній заяві та додаткових поясненнях, а також заперечував проти доводів відповідача стосовно пропуску строку позовної давності, оскільки вважає, що договір перевезення вантажу №08-11 ХТАХ від 08.11.2012, укладений між сторонами є змішаним договором в розумінні ч.2 ст. 628 Цивільного кодексу України та містить елементи договору поставки, а тому вважає, що позивачем не пропущено строк позовної давності щодо вимог про стягнення з відповідача заборгованості по оплаті поставлених йому паливно-мастильних матеріалів, у зв'язку з чим заперечує проти задоволення заяви відповідача про застосування строку позовної давності.

Представник відповідача у судовому засіданні заперечував проти позову, з підстав викладених у відзиві на позовну заяву (вх. №118/16 від 04.01.2016) та наданих до суду письмових поясненнях, просить суд застосувати строк позовної давності в один рік, оскільки до зобов'язань, які виникають з договору перевезення застосовується строк позовної давності в один рік. Так, зазначає, що строк позовної давності по відшкодуванню оплати отриманих паливно-мастильних матеріалів сплив у грудні 2013 року. Стосовно відображення в бухгалтерському обліку позивача господарської операції з реалізації дизельного пального, пояснив, що цей факт не свідчить про наявність між сторонами правовідносин, які виникають та регулюються положеннями про купівлю-продаж, оскільки обставини справи щодо реалізації паливно-мастильних матеріалів мають бути підтверджені іншими доказами, зокрема відпуск нафтопродуктів має бути відображено у відомості на відпуск нафтопродуктів за формою № 16-НП, яку не було надано позивачем до матеріалів справи.

Враховуючи те, що норми ст. 65 Господарського процесуального кодексу України, щодо обов`язку господарського суду витребувати у сторін документи і матеріали, що необхідні для вирішення спору, кореспондуються з диспозитивним правом сторін подавати докази, а п. 4 ч. 3 ст. 129 Конституції України визначає одним з принципів судочинства свободу в наданні сторонами суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості, суд вважає, що господарським судом, в межах наданих ним повноважень, створені належні умови для надання сторонами доказів та здійснені всі необхідні дії щодо витребування додаткових доказів, та вважає за можливе розглянути справу за наявними у ній та додатково поданими на вимогу суду матеріалами та документами.

З'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, всебічно та повно дослідивши матеріали справи та надані учасниками судового процесу докази, заслухавши пояснення представників сторін, суд встановив наступне.

08 листопада 2012 року між Товариством з обмеженою відповідальністю "Агрікор Холдинг" (Відправник) та Товариством з обмеженою відповідальністю "Хармелія Трединг" (Перевізник) було укладено договір перевезення вантажу №08-11 ХТАХ (Договір).

Відповідно до п.1.1., п.1.2. Договору у порядку та на умовах, визначених цим Договором, Перевізник бере на себе зобов'язання доставити автомобільним транспортом довірений йому Відправником вантаж (згідно з транспортною накладною) з місця відправлення до пункту призначення і видати вантаж уповноваженій на одержання вантажу особі, а Відправник бере на себе зобов'язання сплатити плату за перевезення вантажу. Обсяг послуг та строки їх надання визначаються відповідно до Додатків цього Договору.

Вартість перевезення та оплата послуг встановлюється Сторонами окремо для кожного перевезення за закріплюється в додатку до Договору, що є невід'ємною частиною цього Договору. (п.4.2. Договору).

Загальний та остаточний розмір плати за надані Послуги за цим Договором визначається згідно Актів виконаних робіт, які являються невід'ємними Додатками до цього Договору. (п.4.3. Договору).

Згідно з п.2.1. Договору перевізник зобов'язаний здійснити перевезення вантажу з використанням власного автотранспорту та власних паливно-мастильних матеріалів.

Відповідно до п.3.3. Договору відправник зобов'язаний у разі необхідності забезпечити Перевізника необхідною для здійснення перевезень кількістю паливно-мастильних матеріалів з наступною компенсацією їх вартості Перевізником.

Згідно з п. 4.4. Договору сторони дійшли згоди, що, в разі використанням Перевізником паливно-мастильних матеріалів Відправника Перевізник зобов'язується відшкодувати їх вартість Відправнику за цінами, що діють на підприємстві Відправника, згідно рахунка Відправника.

Відповідно до п.4.5. Договору розрахунки за використані Перевізником паливно-мастильні матеріали Відправника згідно п.п. 3.3. та 4.4. цього договору проводяться Перевізником у безготівковому порядку шляхом переказу грошових коштів на розрахунковий рахунок Відправника не пізніше 10-ти банківських днів з моменту отримання відповідного рахунка Відправника.

Згідно з п.8.1. Договору цей Договір вважається укладеним і набирає чинності з моменту його підписання Сторонами та скріплення печатками Сторін. Укладення цього Договору підтверджується складанням перевізного документа відповідно до вимог чинного законодавства України.

Відповідно до п. 8.2. Договору строк цього Договору починає свій перебіг у момент, визначений у п. 8.1 цього Договору, та закінчується 31.12.2012 року.

У Додатку № 2 до Договору сторони погодили маршрут перевезення, розцінки (ціну перевезення вантажу з урахуванням використання Перевізником власних паливно-мастильних матеріалів) та визначили строки перевезення вантажу.

На виконання умов Договору позивач передав відповідачу 22223,00 літрів дизельного палива на загальну суму 222230,00 грн., що підтверджується видатковою накладною №1620 від 30.11.2012 на суму 195900,00 грн. (а.с.43) та видатковою накладною №1714 від 14.12.2012 на суму 26330,00 грн. (а.с.45), а також податковими накладними № 55 від 30.11.2012 на суму 195900,00 грн. та № 62 від 14.12.2012 на суму 26330,00 грн., а також визнається відповідачем.

Вищезазначені паливно-мастильні матеріали були використані відповідачем виключно під час здійснення перевезень за договором перевезення вантажу №08-11 ХТАХ від 08.11.2012, укладеного між сторонами, що підтверджується довідкою відповідача про використання паливно-мастильних матеріалів за вих. № 1 від 05.01.2016 за підписом головного бухгалтера та директора Товариством з обмеженою відповідальністю "Хармелія Трединг", а також не спростовано позивачем.

Проте, відповідач лише частково відшкодував позивачу вартість паливно-мастильних матеріалів, отриманих за вищезазначеними видатковими накладними, перерахувавши позивачу 24.06.2015 грошові кошти в сумі 2230,00 грн., що підтверджується випискою по особовому рахунку позивача (а.с.50).

Таким чином, заборгованість відповідача перед позивачем складає суму у розмірі 220000,00 грн.

Надаючи правову кваліфікацію викладеним обставинам, суд виходить з наступного.

Відповідно до ст. 1 ГПК України, підприємства, установи, організації, інші юридичні особи (у тому числі іноземні), громадяни, які здійснюють підприємницьку діяльність без створення юридичної особи і в установленому порядку набули статусу суб'єкта підприємницької діяльності, мають право звертатися до господарського суду згідно з встановленою підвідомчістю господарських справ за захистом своїх порушених або оспорюваних прав і охоронюваних законом інтересів, а також для вжиття передбачених ГПК України заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням.

Згідно ст. 509 Цивільного кодексу України, ст.173 Господарського кодексу України зобов`язання є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку.

Зобов`язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 Цивільного кодексу України та ст. 174 Господарського кодексу України.

Названі норми передбачають, що господарські зобов'язання можуть виникати безпосередньо з господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать.

Згідно з ч.1 ст. 626 Цивільного кодексу України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Відповідно до ч. 1 ст. 629 Цивільного кодексу України договір є обов'язковим для виконання сторонами.

Згідно приписів ст.ст. 6, 627, 628 Цивільного кодексу України сторони вільні в укладенні договору, виборі контрагента та визначені умов договору, з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства. Сторони мають право укласти договір, в якому містяться елементи різних договорів (змішаний договір). До відносин сторін у змішаному договорі застосовуються у відповідних частинах положення актів цивільного законодавства про договори, елементи яких містяться у змішаному договорі, якщо інше не встановлено договором або не випливає із суті змішаного договору.

Відповідно до ч.1, ч.2, ч.5 ст.307 Господарського кодексу України за договором перевезення вантажу одна сторона (перевізник) зобов'язується доставити ввірений їй другою стороною (вантажовідправником) вантаж до пункту призначення в установлений законодавством чи договором строк та видати його уповноваженій на одержання вантажу особі (вантажоодержувачу), а вантажовідправник зобов'язується сплатити за перевезення вантажу встановлену плату. Договір перевезення вантажу укладається в письмовій формі. Укладення договору перевезення вантажу підтверджується складенням перевізного документа (транспортної накладної, коносамента тощо) відповідно до вимог законодавства. Умови перевезення вантажів окремими видами транспорту, а також відповідальність суб'єктів господарювання за цими перевезеннями визначаються транспортними кодексами, транспортними статутами та іншими нормативно-правовими актами. Сторони можуть передбачити в договорі також інші умови перевезення, що не суперечать законодавству, та додаткову відповідальність за неналежне виконання договірних зобов'язань.

Відповідно до ч.1, ч.2, ч.3 ст.909 Цивільного кодексу України за договором перевезення вантажу одна сторона (перевізник) зобов'язується доставити довірений їй другою стороною (відправником) вантаж до пункту призначення та видати його особі, яка має право на одержання вантажу (одержувачеві), а відправник зобов'язується сплатити за перевезення вантажу встановлену плату. Договір перевезення вантажу укладається у письмовій формі. Укладення договору перевезення вантажу підтверджується складенням транспортної накладної (коносамента або іншого документа, встановленого транспортними кодексами (статутами).

Відповідно до ст. 50 Закону України "Про автомобільний транспорт" договір про перевезення вантажу автомобільним транспортом укладається відповідно до цивільного законодавства між замовником та виконавцем у письмовій формі (договір, накладна, квитанція тощо).

Істотними умовами договору є: найменування та місцезнаходження сторін; найменування та кількість вантажу, його пакування; умови та термін перевезення; місце та час навантаження і розвантаження; вартість перевезення; інші умови, узгоджені сторонами.

Договір №08-11 ХТАХ від 08.11.2012 укладений між сторонами у справі є підставою для виникнення у його сторін прав і обов'язків, визначених ним та за своїм змістом та правовою природою є договором перевезення вантажу.

За змістом ст. 193 Господарського кодексу України та ст. 525 Цивільного кодексу України одностороння відмова від виконання зобов'язань, крім випадків, передбачених законом не допускається.

Частиною 3 статті 509 Цивільного кодексу України встановлено, що зобов'язання має ґрунтуватися на засадах добросовісності, розумності та справедливості.

Згідно зі ст. 610 Цивільного кодексу України, порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Згідно ст.193 Господарського кодексу України та ст. 526 Цивільного кодексу України, яка містить аналогічні положення, зобов`язання повинні виконуватися належним чином відповідно до закону, інших актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов`язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

Частиною 1 ст.530 Цивільного кодексу України встановлено, що якщо у зобов'язанні встановлений строк його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк.

Як вбачається з матеріалів справи, позивачем (Відправником) виконано належним чином взяті на себе обов'язки по забезпеченню Перевізника необхідною для здійснення перевезень кількістю паливно - мастильних матеріалів.

В свою чергу відповідач (Перевізник) оплату вартості отриманих паливно - мастильних матеріалів не здійснив та вважає що до вказаного договору повинна застосовуватись позовна давність в один рік відповідно до ч.2 ст.258 Цивільного кодексу України.

У своєму відзиві на позовну заяву відповідач просить суд застосувати строк позовної давності.

Відповідно до ст.256 Цивільного кодексу України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

Тобто позовна давність встановлює строки захисту цивільних прав.

Згідно з п.6 ч.2 ст.258 Цивільного кодексу України позовна давність в один рік застосовується, зокрема, до вимог: у зв'язку з перевезенням вантажу, пошти (ст.925 цього Кодексу).

Відповідно до ч.1, ч.3 ст.925 Цивільного кодексу України до пред'явлення перевізникові позову, що випливає із договору перевезення вантажу, пошти можливим є пред'явлення йому претензії у порядку, встановленому законом, транспортними кодексами (статутами). До вимог, що випливають із договору перевезення вантажу, пошти, застосовується позовна давність в один рік з моменту, що визначається відповідно до транспортних кодексів (статутів).

Ч.1 ст. 260 Цивільного кодексу України визначено, що позовна давність обчислюється за загальними правилами визначення строків, встановленими статтями 253 - 255 цього Кодексу.

Згідно з ч.1, ч.5 ст.261 Цивільного кодексу України перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила. За зобов'язаннями з визначеним строком виконання перебіг позовної давності починається зі спливом строку виконання.

У п. 4.2. Постанови Пленуму Вищого господарського суду України №10 від 29.05.2013 "Про деякі питання практики застосування позовної давності у вирішенні господарських спорів" господарським судам роз'яснено, що у зобов'язальних правовідносинах, в яких визначено строк виконання зобов'язання, перебіг позовної давності починається з дня, наступного за останнім днем, у який відповідне зобов'язання мало бути виконане. Якщо договором чи іншим правочином визначено різні строки виконання окремих зобов'язань, що з нього виникають (наприклад, у зв'язку з поетапним виконанням робіт або з розстроченням оплати), позовна давність обчислюється окремо стосовно кожного з таких строків. Позовна давність за позовами, пов'язаними з простроченням почасових платежів (проценти за користування кредитом, орендна плата тощо), обчислюється окремо за кожним простроченим платежем.

Як вбачається з матеріалів справи рахунки відповідачу виставлялись 30 листопада 2012 року та 14 грудня 2012 року, та відповідно до п.4.5. договору мали бути сплачені не пізніше 10-ти банківських днів з моменту отримання відповідного рахунка Відправника, у зв'язку з чим суд вважає, що строк позовної давності щодо виконання відповідачем грошового зобов'язання щодо відшкодування вартості паливно-мастильних матеріалів, отриманих за вищезазначеними видатковими накладними, сплинув ще у грудні 2013 р.

Відповідно до ч.4 ст. 267 Цивільного кодексу України сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові.

За таких обставин, враховуючи те, що відповідачем заявлено про застосування строку позовної давності, суд вважає, що позов в частині стягнення суми основного боргу в розмірі 220000 грн. не підлягає задоволенню.

Крім того, розглядаючи позовні вимоги про стягнення 128911,24 грн. - інфляційних витрат та 13220,16 грн. - 3% річних, суд також відмовляє в їх задоволенні виходячи з наступного.

Згідно ст. 625 Цивільного кодексу України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

У п.5.3. Постанови Пленуму Вищого господарського суду України №10 від 29.05.2013 "Про деякі питання практики застосування позовної давності у вирішенні господарських спорів" господарським судам роз'яснено, що зі спливом позовної давності за вимогою про повернення або сплату коштів спливає й позовна давність за вимогою про сплату процентів, передбачених статтями 536, 625 ЦК України, і сум інфляційних нарахувань згідно з тією ж статтею 625 ЦК України (незалежно від періоду часу, за який обчислено відповідні суми процентів та інфляційних нарахувань, оскільки такі суми є складовою загальної суми боргу); так само у разі спливу позовної давності за вимогою про повернення безпідставно набутого майна (статті 1212, 1213 ЦК України) спливає й позовна давність за вимогою про відшкодування доходів від такого майна (стаття 1214 названого Кодексу).

Враховуючи вищевикладене та приймаючи до уваги застосування строку позовної давності, суд вважає, що позов в частині стягнення 128911,24 грн. - інфляційних витрат та 13220,16 грн. - 3% річних не підлягає задоволенню.

Щодо доводів позивача стосовно того, що договір укладений між сторонами є змішаним та до нього повинні застосовуватись положення, що регулюють договір купівлі - продажу, суд зазначає наступне.

Відповідно до ст. 628 Цивільного кодексу України зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства. Сторони мають право укласти договір, в якому містяться елементи різних договорів (змішаний договір). До відносин сторін у змішаному договорі застосовуються у відповідних частинах положення актів цивільного законодавства про договори, елементи яких містяться у змішаному договорі, якщо інше не встановлено договором або не випливає із суті змішаного договору.

Згідно з ст. 655 Цивільного кодексу України за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

Таким чином, однією з визначальних ознак договору купівлі продажу є перехід права власності.

Відповідно до ч.1 ст. 317 Цивільного кодексу України власникові належать права володіння, користування та розпоряджання своїм майном.

Згідно з ч.1 ст. 319 Цивільного кодексу України власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд

Як зазначалось вище, відповідно до п.3.3. Договору відправник зобов'язаний у разі необхідності забезпечити Перевізника необхідною для здійснення перевезень кількістю паливно-мастильних матеріалів з наступною компенсацією їх вартості Перевізником.

Згідно з п. 4.4. Договору сторони дійшли згоди, що, в разі використанням Перевізником паливно-мастильних матеріалів Відправника Перевізник зобов'язується відшкодувати їх вартість Відправнику за цінами, що діють на підприємстві Відправника, згідно рахунка Відправника.

З урахуванням цих пунктів Договору відповідач (Перевізник) не стає власником паливно-мастильних матеріалів, оскільки відповідно до п.4.4. передбачено тільки право використання, при цьому згідно з п.3.3. встановлюється право використання лише з конкретною метою - здійснення перевезень.

Отже, Перевізник не має права розпоряджатися на свій розсуд, отриманими паливно-мастильними матеріалами.

Враховуючи наведене, з огляду на приписи ст.ст. 317, 319 Цивільного кодексу України, відповідач (Перевізник) не стає власником палива, а тому Договір перевезення не є змішаним, і до нього не може застосовуватися норми права що регулюють договір купівлі-продажу.

Крім того, як вищезазначено судом у ст. 50 Закону України "Про автомобільний транспорт" наведено істотні умови договору перевезення вантажу автомобільним транспортом, які не є вичерпними, зокрема істотними умовами договору є: найменування та місцезнаходження сторін; найменування та кількість вантажу, його пакування; умови та термін перевезення; місце та час навантаження і розвантаження; вартість перевезення; інші умови, узгоджені сторонами.

Такими, іншими умовами, які узгоджені сторонами в договорі перевезення вантажу є зокрема, обов'язок Відправника у разі необхідності забезпечити Перевізника необхідною для здійснення перевезень кількістю паливно-мастильних матеріалів з наступною компенсацією їх вартості Перевізником.

Крім того, суд також зазначає, що згідно приписів ст. 24 Закону України "Про автомобільний транспорт" автомобільне паливо та мастильні матеріали мають відповідати встановленим законодавством вимогам та технічним вимогам виробників транспортних засобів. Реалізацію автомобільного палива та мастильних матеріалів споживачу здійснюють за умови їх відповідності на місці реалізації встановленим вимогам, що підтверджує сертифікат відповідності. Реалізацію здійснюють лише у відведених для цього в установленому порядку місцях. Відносини між продавцем і покупцем автомобільного палива та мастильних матеріалів визначає законодавство.

Порядок організації та виконання робіт, пов'язаних з прийманням, транспортуванням, зберіганням, відпуском та обліком товарної нафти і нафтопродуктів, відпуск нафтопродуктів споживачам встановлений ОСОБА_3 про порядок приймання, транспортування, зберігання, відпуску та обліку нафти і нафтопродуктів на підприємствах і організаціях України, затвердженої спільним наказом Міністерства транспорту та зв'язку, Міністерства палива та енергетики, Державного комітету з питань технічного регулювання та споживчої політики від 20.05.2008 за № 281/171/578/155, зареєстрованим в Міністерстві юстиції України від 02.09.2008 за № 805/15496.

Вимоги цієї ОСОБА_3 є обов'язковими для всіх суб'єктів господарювання (підприємств, установ, організацій та фізичних осіб - підприємців), що займаються хоча б одним з таких видів економічної діяльності, як закупівля, транспортування, зберігання і реалізація нафти і нафтопродуктів на території України (далі - підприємства).

Пункти 7.5. та 10 ОСОБА_3 передбачають порядок відпуску нафтопродуктів, зокрема його документальне оформлення.

Згідно п.10.3.2.1. ОСОБА_3 відпуск нафтопродуктів за безготівковим розрахунком за відомостями здійснюється АЗС на підставі договорів, укладених між підприємством та споживачем. Відпуск нафтопродуктів відображається у відомості на відпуск нафтопродуктів за формою N 16-НП (додаток 16).

Отже, документом який підтверджує відпуск позивачем нафтопродуктів є заповнена форма відпуску нафтопродуктів за № 16-НП, яку не було надано позивачем, що свідчить про те, що позивач не здійснював реалізацію палива, а тому договір перевезення вантажу № 08-11 ХТАХ від 08 листопада 2012 року не містить елементи договору поставки чи купівлі-продажу паливно-мастильних матеріалів.

Враховуючи вищевикладене, у суду відсутні правові підстави для задоволення позову, а тому в задоволенні позову суд відмовляє повністю.

Відповідно до ст. 49 Господарського процесуального кодексу України витрати зі сплати судового збору суд покладає на позивача.

Керуючись ст.ст. 6, 11, 256, 258, 260, 261, 307, 525, 526, 530, 625, 629, 712, 909, 925 Цивільного кодексу України, ст. ст. 175, 180, 181, 265, 307 Господарського кодексу України, ст.ст.24, 50 Закону України "Про автомобільний транспорт", ст.ст.33, 35, 43, 49, 75, 82-85 Господарського процесуального кодексу України, суд, -

ВИРІШИВ:

Відмовити в задоволенні позову повністю.

Повне рішення складено 15.02.2016 р.

Суддя ОСОБА_4