Рішення № 55772179, 08.02.2016, Господарський суд Одеської області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ОДЕСЬКОЇ ОБЛАСТІ

_______________________

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

РІШЕННЯ

"08" лютого 2016 р.Справа № 916/4874/15

За позовом: Державного підприємства "Адміністрація морських портів України" в особі Ізмаїльської філії Державного підприємства "Адміністрація морських портів України" (Адміністрація Ізмаїльського морського порту);

До відповідача: Державного підприємства "Ізмаїльський морський торговельний порт"

про стягнення

Суддя Рога Н.В.

Представники:

Від позивача: ОСОБА_1- довіреність №2966 від 25.12.2015р.

Від відповідача: ОСОБА_2 довіреність №03-16/50 від 10.11.2015р.

ОСОБА_3 довіреність №03-16/52 від 10.11.2015р.

В засіданні брали участь:

Від позивача: ОСОБА_1- довіреність №2966 від 25.12.2015р.

Від відповідача: ОСОБА_2 довіреність №03-16/50 від 10.11.2015р.

Суть спору: Позивач, Державне підприємство Адміністрація морських портів України в особі Ізмаїльської філії Державного підприємства Адміністрація морських портів України (далі - ДПАМПУ в особі Ізмаїльської філії ДП АМПУ), звернувся до господарського суду Одеської області з позовом до Державного підприємства "Ізмаїльський морський торговельний порт" (далі ДП "ІЗМ МТП") про стягнення основного боргу за договором №56-П-ІЗФ-14 від 29.12.2014р. у розмірі 6 551 549грн. 60 коп., пені у розмірі 1 226 162 грн. 90 коп. та 3% річних у розмірі 72 264 грн. 49 коп.

В ході розгляду справи позивач неодноразово надавав заяви про збільшення позовних вимог, згідно остаточної редакції просить суд стягнути з ДП "ІЗМ МТП" основний борг за договором №56-П-ІЗФ-14 від 29.12.2014р. у розмірі 7 861 859грн. 52 коп., пеню у розмірі 1 251 435 грн. 73 коп. та 3% річних у розмірі 73 987 грн. 64 коп.

Представник позивача уточнену позовну заяву підтримує, наполягає на задоволенні позову.

Відповідач проти позову заперечує з мотивів, викладених у відзиві на позовну заяву.

Розглянувши у відкритому судовому засіданні матеріали справи, заслухавши пояснення представників сторін , суд встановив:

29 грудня 2014 р. між ДПАМПУ в особі Ізмаїльської філії ДП АМПУ (надалі "Сервітуар) та ДП "ІЗМ МТП" (надалі - "Сервітуарій") був укладений Договір про встановлення сервітуту нерухомого майна №56-П-ІЗФ-14, предметом якого є встановлення сервітуту нерухомого майна, а саме: обмежене платне строкове право користування Сервітуарієм майном (об'єктами нерухомого майна), яке є державною власністю, знаходиться в господарському віддані Сервітуара та обліковується на окремому балансі Ізмаїльської філії державного підприємства "Адміністрація морських портів України" (адміністрації Ізмаїльського морського порту).

Пунктом 5.1 Договору передбачено, що Договір набирає чинності з 01.01.2015р. і діє до 31.12.2015р. включно. При цьому, відповідно до п.5.2 Договору закінчення строку дії Договору не звільняє Сторони від відповідальності за його порушення, яке мале місце під час дії Договору.

Згідно п. 1.2 Договору Сервітут полягає у наданні Сервітуаром Сервітуарію права користування Об'єктом сервітуту, необхідним для здійснення Сервітуарієм навантажувально-розвантажувальних робіт через причали з використанням причальної інфраструктури тощо. Виключний перелік майна визначено у додатку №1 до Договору, що є невід'ємною його частиною.

Додатком №1 до Договору встановлено перелік обєктів сервітуту, якими є причали Ізмаїльського морського порту №№4-8, 12-14, 16-26.

Пунктом 2.1 Договору сторони погодили, що плата за сервітут визначена у Розрахунку ставки сервітуту (додаток №2 до договору), який є його невідємною частиною.

Оплата за цим Договором здійснюється Сервітуарієм у безготівковій формі щомісячно у розмірі, визначеному у п. 2.1 цього Договору, на підставі виставленого Сервітуаром рахунку (п.2.2 Договору).

Відповідно до п. 2.4 Договору Сервітуарій щомісячно протягом 10 календарних днів з моменту отримання розрахунку, оформленого Сервітуаром у відповідності до вимог ст.. 9 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність" здійснює оплату.

Позивач зазначає, що на виконання умов Договору, ним було виставлено ДП "ІЗМ МТП" рахунки №7/01 від 30.04.2015р. на суму 655 154грн. 96коп., №1/01/К від 20.05.2015р. на суму 655 154грн. 96коп., №2/01/К від 20.05.2015р. на суму 655 154грн. 96коп., №5/01/К від 20.05.2015р. на суму 655 154грн. 96 коп., №10/01 від 29.05.2015р. на суму 655 154грн. 96 коп., №11/01 від 30.06.2015р. на суму 655 154грн. 96коп., №13/01 від 31.07.2015р. на суму 655 154грн. 96коп., №16/1 від 31.08.2015р. на суму 655 154грн. 96коп., №18/01 від 30.09.2015р. на суму 655 154грн. 96 коп., №19/01 від 30.10.2015р. на суму 655 154грн. 96 коп., №21/01 від 30.11.2015р. на суму 655 154грн. 96 коп., №23/01 від 31.12.2015р. на суму 655 154грн. 96 коп.

Разом із відповідними рахунками відповідачу було направлено по два примірники розрахунків до кожного з рахунків та податковій накладній згідно вимог чинного законодавства України. Отримання зазначених документів підтверджується відміткою уповноваженої посадової особи відповідача на поштових повідомленнях та маршрутних аркушах.

Проте, всі документи було повернуто на адресу позивача без акцепту, виставлені рахунки не оплачено із посиланнями на відсутність підстав для задоволення вимог ДПАМПУ в особі Ізмаїльської філії ДП АМПУ, з огляду на те, що Договір про встановлення сервітуту нерухомого майна у встановленому порядку не зареєстрований.

25 вересня 2015р. за вих. №14/11/22/15/1420 позивачем на адресу ДП "ІЗМ МТП" було направлено вимогу про оплату заборгованості, яка була залишена останнім без задоволення.

Такі дії відповідача позивач вважає порушенням своїх прав та охоронюваних законом інтересів, у звязку з чим звернувся до суду за захистом та просить суд Стягнути з відповідача заборгованість у сумі 7 861 859грн. 52 коп.

В обґрунтування позову позивач зазначає, що ст.. 193 Господарського кодексу України та ст.. 526 Цивільного кодексу України передбачено, що субєкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов`язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобовязання відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. Одностороння відмова від виконання зобов`язань не допускається, крім випадків, передбачених законом. (ч.ч.1, 7 ст. 193 ГК України).

Крім того, позивач зазначає, що відповідно до ст.610 Цивільного кодексу України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання). У разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом (ст.611 Цивільного кодексу України).

Згідно п.6.5 Договору у випадку затримки оплати за сервітут Сервітуарій на вимогу Сервітуара сплачує останньому суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь період прострочення платежу, 3% річних, а також пеню, у розмірі подвійної облікової ставки НБУ за кожен день прострочення до моменту повного погашення заборгованості.

На підставі зазначеного пункту Договору позивач нарахував відповідачу пеню у сумі 1 251 435грн. 73коп.

Позивач також зазначив, що відповідно до ч. 2 ст. 625 Цивільного кодексу України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

На підставі зазначеної норми законодавства позивач нарахував відповідачу 3% річних у сумі 73 987грн. 64коп.

Відповідач проти позову заперечує, посилаючись на те, що право власності та інші речові права на нерухомі речі , обтяження цих прав , їх виникнення, перехід і припинення підлягають державній реєстрації, порядок проведення якої визначається законом (ч.4 ст.182 Цивільного кодексу України). Згідно ст..4 Закону України „Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень обов'язковій державній реєстрації підлягають речові права та обтяження на нерухоме майно, розміщене на території України, що належить фізичним та юридичним особам, державі в особі органів, уповноважених управляти державним майном, іноземцям та особам без громадянства, іноземним юридичним особам, міжнародним організаціям, іноземним державам, а також територіальним громадам в особі органів місцевого самоврядування, а саме: 1) право власності на нерухоме майно; 2) право володіння; право користування (сервітут); право користування земельною ділянкою для сільськогосподарських потреб (емфітевзис); право забудови земельної ділянки (суперфіцій); право господарського відання; право оперативного управління; право постійного користування та право оренди земельної ділянки; право користування (найму, оренди) будівлею або іншими капітальними спорудами, їх окремими частинами; іпотека; довірче управління майном; 3) інші речові права відповідно до закону; 4) податкова застава, предметом якої є нерухоме майно, та інші обтяження.

Відповідач вважає, що права на нерухоме майно, які підлягають державній реєстрації, виникають з дня такої реєстрації відповідно до закону , що відповідає положенням ч.4 с. 334 Цивільного кодексу України, а відтак лише з дня державної реєстрації права користування (сервітуту) на підставі Договору про встановлення сервітуту від 29.12.2014р. №56-П-ІЗФ-14 укладеного між ДПАМПУ в особі Ізмаїльської філії ДП АМПУ та ДП "ІЗМ МТП" виникають права та обовязки для сторін за цим договором.

Таким чином, відповідач вважає, що до проведення державної реєстрації права користування (сервитутуом) у ДП "ІЗМ МТП" немає законних підстав приймати акти виконаних (наданих) робіт (послуг), податкові накладні і відповідно відображати витрати та податковий кредит, здійснювати оплату.

Крім того, відповідач зазначає, що ним не було порушено жодного строку оплати виставлених рахунків, оскільки ч. 6 ст. 193 Господарського кодексу України передбачено право боржника відмовитись від виконання зобовязань у разі неналежного виконання іншою стороною своїх обовязків. Листами №06-11/249 від 29.05.2015р., №06-11/285 від 16.06.2015р., №06-11/345 від 17.07.2015р., №06-11/408 від 20.08.2015р., №06-11/487 від 12.10.2015р., №06-11/493 від 16.10.2015р., №06-11/549/1 від 13.11.2015р. Порт повернув виставлені рахунки на підставі ч.6 ст. 193 ГК України із зазначенням причин неможливості їх оплати, а саме у зв'язку із невиконанням позивачем вимог законодавства щодо реєстрації права на нерухоме майно. Отже відповідач не міг здійснити будь-яку оплати, у зв'язку з відсутністю рахунків.

Розглянувши матеріали справи, на підставі чинного законодавства, суд доходить до такого висновку :

Частиною 3 ст. 18 Закону України Про морські порти України встановлено, що власники та/або користувачі технологічно пов'язаних об'єктів портової інфраструктури зобов'язані укладати між собою договори, що визначають взаємні права і обов'язки щодо організації та забезпечення безперервності технологічного процесу надання відповідних послуг у морському порту і встановлюють єдиний порядок експлуатації відповідної інфраструктури морського порту.

Як зазначено у Статуті, Державне підприємство "Адміністрація морських портів України" є державним комерційним підприємством, зареєстрованим відповідно до чинного законодавства України. Відповідно до приписів ч.2 ст. 74 Господарського кодексу України, п.4.2 Статуту , майно державного комерційного підприємства закріплюється за ним на праві господарського відання. В будь-якому разі усе майно, що знаходиться в розпорядженні підприємства , належить до державного майна.

Відповідно до ч.1 ст.136 Господарського кодексу України право господарського відання є речовим правом суб'єкта підприємництва, який володіє, користується і розпоряджається майном, закріпленим за ним власником (уповноваженим ним органом), з обмеженням правомочності розпорядження щодо окремих видів майна за згодою власника у випадках, передбачених цим кодексом та іншими законами. Отже, Державне підприємство "Адміністрація морських портів України" як особа, у господарському віданні якої знаходиться причали та на балансі якої вони числяться, здійснює право володіння, користування та розпорядження цим майном.

Так як Державне підприємство "Адміністрація морських портів України" здійснює право володіння, користування та розпорядження закріпленим за ним майном, воно володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд та має право вчиняти щодо свого майна будь-які дії, які не суперечать закону (ч.1 та ч.2 ст. 319 Цивільного кодексу України).

Відповідно до частин 1, 2 ст. 11 Цивільного кодексу України, цивільні права та обовязки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обовязки. Підставами виникнення цивільних прав та обовязків, зокрема, є договори та інші правочини.

Відповідно до ст. 174 Господарського кодексу України однією з підстав виникнення господарського зобовязання є укладання господарського договору та іншої угоди, що передбачені законом, а також угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать.

Відповідно до ст. 626 Цивільного кодексу України договором є домовленість сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обовязків.

Згідно ст. 627 Цивільного кодексу України, відповідно до ст. 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Згідно зі ст. 638 Цивільного кодексу України договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди. Договір укладається шляхом пропозиції однієї сторони укласти договір (оферти) і прийняття пропозиції (акцепту) другою стороною.

Як вбачається з матеріалів справи, 29 грудня 2014 р. між ДПАМПУ в особі Ізмаїльської філії ДП АМПУ (надалі "Сервітуар) та ДП "ІМТП" (надалі - "Сервітуарій") був укладений Договір про встановлення сервітуту нерухомого майна №56-П-ІЗФ-14, предметом якого є встановлення сервітуту нерухомого майна, а саме обмежене платне строкове право користування Сервітуарієм майном (об'єктами нерухомого майна), яке є державною власністю, знаходиться в господарському віддані Сервітуара та обліковується на окремому балансі Ізмаїльської філії державного підприємства "Адміністрація морських портів України" (адміністрації Ізмаїльського морського порту).

Пунктом 5.1 Договору передбачено, що Договір набирає чинності з 01.01.2015р. і діє до 31.12.2015р. включно. При цьому, відповідно до п.5.2 Договору закінчення строку дії Договору не звільняє Сторони від відповідальності за його порушення, яке мале місце під час дії Договору.

З матеріалів справи вбачається, що спірний Договір без будь-яких зауважень підписано повноваженими представниками сторін: Адміністрації та Порту, а також завірено печатками сторін.

Статтею 401 Цивільного кодексу України передбачено, що право користування чужим майном (сервітут) може бути встановлене щодо земельної ділянки, інших природних ресурсів (земельний сервітут) або іншого нерухомого майна для задоволення потреб інших осіб, які не можуть бути задоволені іншим способом.

Згідно п. 1.2 Договору Сервітут полягає у наданні Сервітуаром Сервітуарію права користування Об'єктом сервітуту, необхідним для здійснення Сервітуарієм навантажувально-розвантажувальних робіт через причали з використанням причальної інфраструктури тощо. Виключний перелік майна визначено у додатку №1 до Договору, що є невід'ємною його частиною.

Додатком №1 до Договору встановлено перелік обєктів сервітуту, якими є причали Ізмаїльського морського порту №№4-8, 12-14, 16-26.

Відповідно до положень ст. 403 Цивільного кодексу України сервітут визначає обсяг прав щодо користування особою чужим майном. Сервітут може бути встановлений на певний строк або без визначення строку. Особа, яка користується сервітутом, зобов'язана вносити плату за користування майном, якщо інше не встановлено договором, законом, заповітом або рішенням суду. Сервітут не підлягає відчуженню. Сервітут не позбавляє власника майна, щодо якого він встановлений, права володіння, користування та розпоряджання цим майном.

Пунктом 4.1.5 Договору встановлено, що Сервітуарій зобовязаний вносити плату за весь час користування майном в порядку та у строки, встановлені розділом 2 Договору.

Так, за умовами п.2.1 Договору розмір плати за сервітуту визначений у Розрахунку ставки сервітуту (Додаток 1 до Договору). При цьому пунктом 2.4 Договору передбачено, що Сервітуарій здійснює оплату щомісячно протягом 10 календарних днів з моменту отримання розрахунку, оформленого Сервітуаром у відповідності до вимог ст.. 9 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність".

За матеріалами справи , позивачем на виконання умов Договору, було виставлено ДП "ІЗМ МТП" рахунки №7/01 від 30.04.2015р. на суму 655 154грн. 96коп., №1/01/К від 20.05.2015р. на суму 655 154грн. 96коп., №2/01/К від 20.05.2015р. на суму 655 154грн. 96коп., №5/01/К від 20.05.2015р. на суму 655 154грн. 96 коп., №10/01 від 29.05.2015р. на суму 655 154грн. 96 коп., №11/01 від 30.06.2015р. на суму 655 154грн. 96коп., №13/01 від 31.07.2015р. на суму 655 154грн. 96коп., №16/1 від 31.08.2015р. на суму 655 154грн. 96коп., №18/01 від 30.09.2015р. на суму 655 154грн. 96 коп., №19/01 від 30.10.2015р. на суму 655 154грн. 96 коп., №21/01 від 30.11.2015р. на суму 655 154грн. 96 коп., №23/01 від 31.12.2015р. на суму 655 154грн. 96 коп. Всього на загальну суму 7 861 859грн. 52коп.

Згідно зі ст.ст. 173, 175 Господарського кодексу України цивільно-правові зобов'язання, що виникають між учасниками господарських відносин при здійсненні господарської діяльності, в силу яких зобов'язана сторона повинна вчинити певну господарську дію на користь другої сторони або утриматися від певної дії, а управлена сторона має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку, визнається майново-господарським зобов'язанням. Майнові зобов'язання, які виникають між учасниками господарських відносин, регулюються Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених Господарським кодексом України.

Статтею 193 Господарського кодексу України та статтею 526 Цивільного кодексу України передбачено, що субєкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов`язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобовязання відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. Одностороння відмова від виконання зобов`язань не допускається, крім випадків, передбачених законом.

За таких обставин, суд вважає правомірною вимогу позивача щодо стягнення з відповідача заборгованості у сумі 7 861 859грн. 52коп.

Згідно п.6.5 Договору у випадку затримки оплати за сервітут Сервітуарій на вимогу Сервітуара сплачує останньому суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь період прострочення платежу, 3% річних, а також пеню, у розмірі подвійної облікової ставки НБУ за кожен день прострочення до моменту повного погашення заборгованості.

Відповідно до ч.1 ст. 611 Цивільного кодексу України у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом.

За приписами ст. 230 Господарського кодексу України учасник господарських відносин зобовязаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобовязання штрафні (господарські) санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня). Згідно ч. 6 ст. 232 Господарського кодексу України нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.

За таких обставин, виходячи з п.6.5 зазначеного Договору та норм чинного законодавства, перевіривши наданий позивачем до суду розрахунок, суд вважає, що позивачем правомірно нараховано відповідачу пеню у сумі 1 251 435грн. 73 коп.

Відповідно до ч. 2 ст. 625 Цивільного кодексу України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Враховуючи зазначену норму законодавства, перевіривши наданий позивачем до суду розрахунок, суд вважає, що позивач правомірно нарахував відповідачу 3% річних у сумі 73 987грн. 64коп., які також підлягають стягненню з відповідача.

При цьому, судом не приймається до уваги посилання відповідача на відсутність підстав для задоволення позовних вимог, з огляду на те, що Договір №56-П-ІЗФ-14 від 29.12.2014р. укладений між сторонами у справі, у встановленому порядку не зареєстровано, в звязку з тим, що вимогами діючого законодавства не передбачено обов`язковості державної реєстрації договорів використання майна на умовах сервітуту.

Крім того, суд звертає увагу на той факт, що Договір №56-П-ІЗФ-14 від 29.12.2014р., відповідно до вимог чинного законодавства, як правочин, є правомірним, оскільки на даний час його недійсність прямо не встановлена законом і не була визнана судом, а тому зазначений договір в силу вимог ст. 629 Цивільного кодексу України є обов'язковим для виконання сторонами, і зобов'язання за ним відповідно до приписів ч. 1 ст. 193 Господарського кодексу України мають виконуватися належним чином, відповідно до норм чинного законодавства та умов договору.

Аналогічної правової позиції дотримується Вищий господарський суд України в постанові від 22.04.2014р. по справі № 916/2232/13, від 03.12.2014р. по справі 916/945/14, від 03.12.2014р. по справі 916/937/14, від 09.12.2014р. по справі 916/938/14, від 30.12.2014р. по справі 916/943/14, від 14.07.2015р. по справі №916/931/14, від 01.09.2015р. по справі №916/729/15-г.

Що ж до посилань відповідача, на відмову від виконання умов договору з посиланнями на ч.6 ст. 193 Господарського суду України, суд до уваги їх не приймає з огляду на той факт, що жодною умовою Договору обовязки сторін не ставляться у залежність від реєстрації будь-яких прав.

Згідно ст. 32 Господарського процесуального кодексу України, доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.

Статтею 33 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Відповідач у справі належних та допустимих доказів належного виконання умов Договору про встановлення сервітуту нерухомого майна №56-П-ІЗФ-14 від 29.12.2014р. щодо оплати сервітуту до матеріалів справи не надав.

Відповідно до ст.15 Цивільного кодексу України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання . Згідно ст.16 цього ж Кодексу кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Одним із способів захисту права є відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди.

Відповідно до ст.43 Господарського процесуального кодексу України господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і обєктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.

За таких обставин, позовна заява Державного підприємства Адміністрація морських портів України в особі Ізмаїльської філії Державного підприємства Адміністрація морських портів України підлягає задоволенню.

Судові витрати по сплаті судового збору покласти на відповідача згідно ст.ст. 44, 49 ГПК України.

На підставі зазначеного, керуючись ст.ст. 44,49, 82-85 ГПК України, суд -

ВИРІШИВ:

1. Позовну заяву Державного підприємства Адміністрація морських портів України в особі Ізмаїльської філії Державного підприємства "Адміністрація морських портів України" задовольнити повністю.

2. Стягнути з Державного підприємства "Ізмаїльський морський торговельний порт" (68600, Одеська обл. м. Ізмаїл, вул. Портова, 7, код ЄДРПОУ 01125815) на користь Державного підприємства "Адміністрація морських портів України" в особі Ізмаїльської філії Державного підприємства "Адміністрація морських портів України" (Адміністрація Ізмаїльського морського порту) (68609, Одеська обл., м. Ізмаїл, вул. Набережна Лукі Капікраяна, 4, код ЄДРПОУ 38728402, р/р26005010189373 у філії АТ "Укрексімбанк" м. Ізмаїл, МФО 328629) заборгованість у сумі 7 861 859грн. 52коп., пеню у сумі 1 251 435грн. 73 коп., 3% річних у сумі 73 987грн. 64 коп. та витрати по сплаті судового збору у сумі 137 859грн. 86коп.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги , якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом.

Наказ видати після набрання рішенням законної сили.

Повне рішення складено 15 лютого 2016 р.

Суддя Н.В. Рога