Рішення № 55770357, 22.07.2015, Господарський суд м. Києва

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.uaРІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

22.07.2015Справа №910/13061/15

за позовом Державного підприємства обслуговування повітряного руху України

до Приватного акціонерного товариства "Інформаційні комп'ютерні системи"

про стягнення 3 928 414,97 грн.

Суддя Полякова К.В.

Представники сторін:

від позивача: Федонюк М.І. (дов. №1.23-37 від 09.06.2015),

від відповідача: Кобець О.С. (дов.№9141 від 07.05.2015),

СУТЬ СПОРУ:

Державне підприємство обслуговування повітряного руху України звернулось до Господарського суду міста Києва із позовом до Приватного акціонерного товариства "Інформаційні комп'ютерні системи" про стягнення 3 928 414,97 грн.

Позовні вимоги обґрунтовані неналежним виконанням з боку відповідача обов'язку оплати виконаних підрядних робіт за укладеним між сторонами договором №7.1-483/2012 від 27.06.2012 року.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 25.05.2015 порушено провадження у справі № 910/13061/15 та призначено її розгляд на 18.06.2015 року.

18.06.2015 у судовому засіданні оголошено перерву до 14.07.2015 року.

За наслідками судового засідання 14.07.2015 судом постановлено ухвалу, якою продовжено строк розгляду спору на п'ятнадцять днів та відкладено розгляд справи на 22.07.2015 у зв'язку із неявкою позивача.

Під час судового засідання 22.07.2015 представник позивача просив позов задовольнити повністю, посилаючись на обставини та факти, викладені у позові.

У свою чергу, представник відповідача проти позову заперечував та наголошував на тому, що ним проведено взаємозалік однорідних грошових вимог.

Розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, господарський суд міста Києва, -

ВСТАНОВИВ:

Між Державним підприємством обслуговування повітряного руху України (Украерорух, замовник) та Приватним акціонерним товариством «Інформаційні комп'ютерні системи» (підрядник) укладений договір підряду від 27.06.2012 № 7.1-483/2012 (далі - Договір), згідно з яким Відповідач зобов'язувався виконати додаткові будівельно-монтажні роботи з будівництва об'єкту «Центр керування повітряним рухом РДЦ Львівського РСП Украероруху на вул. Любінській, 217 у м. Львові».

Розділом 3 договору визначено, що ціна Договору становить 34 935 196,13 грн.

Строк виконання робіт:4 (чотири) місяці з правом дострокового виконання; датою початку робіт є дата отримання попередньої оплати відповідно до умов договору, як то погоджено сторонами договору у п.5.1. договору.

У подальшому, укладеного договору підряду сторонами вносились зміни щляхом підписання додаткових угод.

Так, додатковою угодою №4 від 30.09.2013 строк виконання робіт продовжено до 30.12.2013 року.

Додатковою угодою №5 від 29.12.2013 сторони домовились внести зміни до п. 3.1 Договору та визначили, що ціна договору становить всього 25 011 275,93 грн.

У зв'язку із тим, що Відповідач затягував виконання робіт Позивач листом від 13.12.2013 №1.15-526 запропонував достроково розірвати Договір та відповідно до п. 17.6 Договору підписати Акт приймання-передачі виконаних робіт та Акт звірки розрахунків, а також здійснити розрахунки між Позивачем та Відповідачем протягом десяти робочих днів.

Листом від 25.12.2013 №13118 Відповідач надав свою згоду на дострокове розірвання Договору.

Відповідно до акту приймання-передачі незавершеного будівництва від 31.12.2013 сторони підтвердили вартість виконаних робіт по Договору у сумі 25 011 275,93 грн.

Протягом строку дії Договору Позивач виконав свої зобов'язання за договором та перерахував на рахунок Відповідача, за будівельно-монтажні роботи, суму 27 939 692,12 грн., що підтверджується платіжними дорученнями долученими до матеріалів справи.

Згідно довідок КБ - 3 та актів приймання-передачі Відповідач виконав свої зобов'язання на суму 25 011 275,93 грн., а отже наявна заборгованість перед Позивачем становить 2 928 416,19 грн.

Згідно додаткової угоди № 5 від 29.12.2013 Сторони зобов'язуються скласти Акт звірки взаємних розрахунків між Сторонами та провести остаточні розрахунки. Актом звірки розрахунків за період з 01.01.2014 по 30.04.2014 станом Відповідач підтвердив наявну суму заборгованості за Договором у сумі 2 928 416,19 грн.

20.10.2014 Відповідач добровільно здійснив часткову оплату боргу в сумі 8 036, 10 грн.

Оскільки, станом на 06.05.2015 відповідачем не здійснено остаточний розрахунок з Позивачем, останній звернувся до суду із позовом про стягнення 2 920 380,09 грн. основного боргу, 923 442,82 грн. інфляційних втрат за період 01.06.2014-31.03.2015 та 84 592,06 грн. 3% річних за період 20.05.2014-06.05.2015 року.

У своєму письмовому відзиві та під час судового розгляду, відповідач зауважує, що Приватне акціонерне товариство «Інформаційні комп'ютерні системи» 25.12.2014 та 16.06.2015 направило на адресу позивача, як замовника за договором №7.1-483/2012 та, одночасно, як боржник за договорами генерального підряду №7.1-674/2009/СКк від 18.09.2009, №7.1-358/2010СКк від 22.06.2010, №7.1-108/2012 від 24.02.2012, №7.1-475/2012 від 27.06.2012 заяви про зарахування зустрічних однорідних вимог на суму 2 928 416,19 грн. основного боргу (заява від 25.12.2014), на суму 381 943,29 грн. втрат від інфляції за період 20.05.2014-25.12.2014 (заява від 16.06.2015) та на суму 3% річних за період 20.05.2014-25.12.2014 у розмірі 52 952,18 грн. (заява від 16.06.2015), а тому внаслідок такого зарахування, за переконанням відповідача, наявні підстави для припинення провадження по справі у зв'язку із відсутністю предмету спору.

Заслухавши пояснення учасників процесу, оцінивши подані сторонами докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді у судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, суд дійшов висновку про відмову у задоволенні вимог позивача та припиненні у частині позовних вимог.

Нормами частини 1 статті 11 ЦК України передбачено, що цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства. Пунктом 1 частини 2 зазначеної статті визначені підстави виникнення цивільних прав та обов'язків, якими зокрема є договори та інші правочини.

Відповідно до абзацу 2 пункту 1 статті 193 ГК України до виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим кодексом.

Відповідно до статті 173 Господарського кодексу України (далі - ГК України), господарським визначається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених ГК України, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботи, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматись від певних дій, а інший суб'єкт (управлена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.

Укладений сторонами Договір підряду №7.1-483/2012 від 27.06.2012 є договором підряду, а тому права та обов'язки сторін визначаються в тому числі положеннями глави 61 Цивільного кодексу України.

Пункт 1 статті 837 Цивільного кодексу України визначає, що за договором підряду одна сторона (підрядник) зобов'язується на свій ризик виконати певну роботу за завданням другої сторони (замовника), а замовник зобов'язується прийняти та оплатити виконану роботу.

Матеріалами справи (актами приймання виконаних робіт) підтверджується, а сторонами не заперечується факт виконання відповідачем підрядних робіт на загальну суму сумі 25 011 275,93 грн.

У договорі підряду визначається ціна роботи або способи її визначення (ч. 1 ст. 843 ЦК України).

Згідно ч. 1 ст. 854 Цивільного кодексу України, якщо договором підряду не передбачена попередня оплата виконаної роботи або окремих її етапів, замовник зобов'язаний сплатити підрядникові обумовлену ціну після остаточної здачі роботи за умови, що роботу виконано належним чином і в погоджений строк або, за згодою замовника, - достроково.

Відповідно до ч. 2 ст. 854 Цивільного кодексу України підрядник має право вимагати виплати йому авансу лише у випадку та в розмірі, встановлених договором.

Положеннями статті 849 Цивільного кодексу України встановлено, якщо підрядник своєчасно не розпочав роботу або виконує настільки повільно, що закінчення її у строк стає явно неможливим, замовник має право відмовитися від договору підряду та вимагати відшкодування збитків.

Так, У зв'язку із тим, що Відповідач затягував виконання робіт Позивач листом від 13.12.2013 №1.15-526 запропонував достроково розірвати Договір та відповідно до п. 17.6 Договору підписати Акт приймання-передачі виконаних робіт та Акт звірки розрахунків, а також здійснити розрахунки між Позивачем та Відповідачем протягом десяти робочих днів.

Листом від 25.12.2013 №13118 Відповідач надав свою згоду на дострокове розірвання Договору.

Стаття 629 ЦК України, яка кореспондується із ст. 526 ЦК України, визначає обов'язковість виконання сторонами договору, тобто всі умови договору з моменту його укладення, який встановлено ст.640 ЦК України, стають однаково обов'язковими для виконання сторонами. Будучи пов'язані взаємними правами та обов'язками (зобов'язаннями), сторони не можуть в односторонньому порядку відмовлятися від виконання зобов'язання або змінювати його умови, крім випадків, передбачених угодою сторін або законом.

Згідно зі ст. 610 Цивільного кодексу України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Відповідно до ч. 1 ст. 530 Цивільного кодексу України якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Враховуючи, що сума сплачених замовником платежів по Договору перевищує вартість виконаних і прийнятих у встановленому порядку робіт, борг відповідача перед позивачем станом на 30.04.2014 (дата підписання акту) становить 2 928 416,19 грн.

Згідно статті 625 Цивільного кодексу України, боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Враховуючи приписи статті 549, частини другої статті 625 ЦК України правовими наслідками порушення грошового зобов'язання, тобто зобов'язання сплатити гроші, є обов'язок сплатити не лише суму основного боргу, а й неустойку (якщо її стягнення передбачене договором або актами законодавства), інфляційні нарахування, що обраховуються як різниця добутку суми основного боргу на індекс (індекси) інфляції, та проценти річних від простроченої суми основного боргу.

Суд зауважує, що сплата трьох процентів річних від простроченої суми (якщо інший їх розмір не встановлений договором або законом) та інфляційних втрат, не має характеру штрафних санкцій і є способом захисту майнового права та інтересу кредитора, який полягає у отриманні від боржника компенсації (плати) за користування ним коштами, належними до сплати кредиторові та відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення коштів внаслідок інфляційних процесів за весь час прострочення в їх сплаті.

З системного аналізу наведених законодавчих норм, вбачається право кредитора вимагати стягнення боргу, враховуючи відсотків річних, як спосіб захисту майнових прав та інтересів кредитора, сутність яких складається з відшкодування матеріальних втрат кредитора та знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів, а також отримання компенсації (плати) від боржника за користування ним грошовими коштами, які належать до сплати кредитору.

Наразі, суд відзначає, що відповідно до норм статті 202 Господарського кодексу України господарське зобов'язання припиняється: виконанням, проведеним належним чином; зарахуванням зустрічної однорідної вимоги або страхового зобов'язання; у разі поєднання управленої та зобов'язаної сторін в одній особі; за згодою сторін; через неможливість виконання та в інших випадках, передбачених цим Кодексом або іншими законами, а також згідно частини 2 цієї статті в разі його розірвання або визнання недійсним за рішенням суду.

Згідно частини 3 статті 203 Господарського кодексу України господарське зобов'язання припиняється зарахуванням зустрічної однорідної вимоги, строк якої настав або строк якої не визначений чи визначений моментом витребування. Для зарахування достатньо заяви однієї сторони.

На підставі частини 1 статті 601 Цивільного кодексу України зобов'язання припиняються зарахуванням зустрічних однорідних вимог, строк виконання яких настав, а також вимог, строк виконання яких не встановлений або визначений моментом пред'явлення вимоги.

Отже, зарахування зустрічних однорідних вимог є однією з форм припинення зобов'язання, внаслідок якого має місце індивідуальне задоволення вимог окремого кредитора за рахунок майна боржника.

Зарахування можливе за наявності таких умов: зустрічність вимог - одночасна участь сторін у двох зобов'язаннях і при цьому кредитор за одним зобов'язанням є боржником в іншому зобов'язанні; - однорідність вимог (гроші, однорідні речі); - настання строку виконання зобов'язання або визначення строку моментом запитання, або щоб термін виконання не був вказаний взагалі, тобто виконання можна було вимагати в будь-який момент; - ясність вимог - відсутність спору відносно характеру зобов'язання, його змісту, умов виконання; - звернення з заявою однієї сторони до іншої.

У своєму інформаційному листі 07.04.2008 року N 01-8/211 «Про деякі питання практики застосування норм Цивільного та Господарського кодексів України» Вищий господарський суд України довів Господарським судам України відомості про те, що згідно з частиною третьою статті 203 ГК України господарське зобов'язання припиняється зарахуванням зустрічної однорідної вимоги, строк якої настав або строк якої не зазначений чи визначений моментом витребування. Для зарахування достатньо заяви однієї сторони. На запитання: «Яким повинен бути предмет позову у разі незгоди іншої сторони, якій подана заява іншої сторони про зарахування, із наявністю зустрічної однорідної вимоги?» Вищий господарський суд України довів, що згідно з частиною третьою статті 203 ГК України господарське зобов'язання припиняється зарахуванням зустрічної однорідної вимоги, строк якої настав або строк якої не зазначений чи визначений моментом витребування. Для зарахування достатньо заяви однієї сторони. Аналогічні правила містить і стаття 601 ЦК України. Отже, заява однієї сторони про зарахування зустрічної однорідної вимоги є одностороннім правочином, який має наслідком припинення зобов'язань. Якщо друга сторона вважає, що заява першої сторони є нікчемним правочином, а відтак не припиняє зобов'язання (наприклад, за відсутністю зобов'язання другої сторони або в разі недопустимості зарахування зустрічних вимог згідно з частинами четвертою, п'ятою статті 203 ГК України, статтею 602 ЦК України), то друга сторона вправі звернутися до суду з позовом про примусове виконання зобов'язання першою стороною в натурі або про застосування інших способів захисту, встановлених законом.

Таким чином, приймаючи до уваги, що для зарахування достатньо заяви однієї сторони, з урахуванням того, що направлення відповідачем на адресу позивача відповідних заяв є, в силу ст. 601 Цивільного кодексу України і ст. 203 Господарського кодексу України та з огляду на характер правовідносин між сторонами за Договором, достатньою правовою підставою для здійснення зарахування зустрічних однорідних вимог в рахунок грошового зобов'язання за Договором на суму 2 928 416,19 грн. основного боргу (заява від 25.12.2014), на суму 381 943,29 грн. втрат від інфляції за період 20.05.2014-25.12.2014 (заява від 16.06.2015) та на суму 3% річних за період 20.05.2014-25.12.2014 у розмірі 52 952,18 грн. (заява від 16.06.2015), що також, як наслідок, має за собою припинення зобов'язання за Договором№7.1-483/2012 від 27.06.2012 у відповідній частині.

Відповідно до п.п. 1-1 ч. 1 ст. 80 Господарського процесуального кодексу України господарський суд припиняє провадження у справі, якщо відсутній предмет спору.

Пунктом 4.4. постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 18 від 26.12.2011 «Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції» визначено, що господарський суд припиняє провадження у справі у зв'язку з відсутністю предмета спору (пункт 1-1 частини першої статті 80 ГПК), зокрема, у випадку припинення існування предмета спору (наприклад, сплата суми боргу, знищення спірного майна, скасування оспорюваного акта державного чи іншого органу тощо), якщо між сторонами у зв'язку з цим не залишилося неврегульованих питань.

Припинення провадження у справі на підставі зазначеної норми ГПК можливе в разі, коли предмет спору існував на момент виникнення останнього та припинив існування в процесі розгляду справи. Якщо ж він був відсутній і до порушення провадження у справі, то зазначена обставина тягне за собою відмову в позові, а не припинення провадження у справі.

Так, провадження у справі порушено 25.05.2015, про що постановлено ухвалу суду про порушення провадження у справі, у той час як зобов'язання за договором вважаються припиненими з 25.12.2014 (надсилання заяви про зарахування зустрічних однорідних вимог), тобто до порушення провадження у справі, що є достатньою та обґрунтованою підставою для відмови у позові у частині суми основного боргу 2 920 380,09 грн. Наразі, суд відзначає, що провадження у справі у частині стягнення 381 943,29 грн. втрат від інфляції за період 20.05.2014-25.12.2014 та на суми 3% річних за період 20.05.2014-25.12.2014 у розмірі 52 952,18 грн. підлягає припиненню, оскільки зарахування вказаних сум здійснено після порушення провадження у справі, а саме на підставі зави про зарахування зустрічних однорідних вимог від 16.06.2015 року.

При цьому, суд вказує, що якщо друга сторона вважає, що заява першої сторони є нікчемним правочином, а відтак не припиняє зобов'язання (наприклад, за відсутністю зобов'язання другої сторони або в разі недопустимості зарахування зустрічних вимог згідно з частинами четвертою, п'ятою статті 203 ГК України, статтею 602 ЦК України), то друга сторона вправі звернутися до суду із позовом про примусове виконання зобов'язання першою стороною в натурі або про застосування інших способів захисту, встановлених законом.

Втім, доказів звернення Украерорух до суду з позовом про примусове виконання зобов'язання відповідачем в натурі або про застосування інших способів захисту, встановлених законом, у межах даного провадження з дотримання встановленого процесуального порядку звернення та/або ж доказів звернення другою стороною про застосування інших способів захисту, встановлених законом, в межах інших судових проваджень, до суду не представлено.

Щодо стягнення з відповідача 541 499,53 грн. інфляційних втрат та 31 639,88 грн. 3% річних суд зауважує наступне.

Судом вище встановлено, що зобов'язання за договором підряду є припиненим з 25.12.2014, у той час як вищевказані суми нараховані та заявлені позивачем до стягнення за період до 31.03.2015 та до 06.05.2015 відповідно.

Суд зауважує, що сплата трьох процентів річних від простроченої суми (якщо інший їх розмір не встановлений договором або законом) та інфляційних втрат, не має характеру штрафних санкцій і є способом захисту майнового права та інтересу кредитора, який полягає у отриманні від боржника компенсації (плати) за користування ним коштами, належними до сплати кредиторові та відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення коштів внаслідок інфляційних процесів за весь час прострочення в їх сплаті.

З системного аналізу наведених законодавчих норм, вбачається право кредитора вимагати стягнення боргу, враховуючи відсотків річних, як спосіб захисту майнових прав та інтересів кредитора, сутність яких складається з відшкодування матеріальних втрат кредитора та знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів, а також отримання компенсації (плати) від боржника за користування ним грошовими коштами, які належать до сплати кредитору.

За приписами п. 3.1., 3.2. постанови Пленуму Вищого господарського суду України «Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань» від 17.12.2013 № 14 інфляційні нарахування на суму боргу, сплата яких передбачена частиною другою статті 625 ЦК України, не є штрафною санкцією, а виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення коштів внаслідок інфляційних процесів за весь час прострочення в їх сплаті.

Зазначені нарахування здійснюються окремо за кожен період часу, протягом якого діяв відповідний індекс інфляції, а одержані таким чином результати підсумовуються за весь час прострочення виконання грошового зобов'язання.

З огляду на викладене, оскільки прострочення зобов'язання існувало до 25.12.2014, у позивача відсутні підстави здійснювати нарахування 3% річних та інфляційних втрат у період починаю з 26.12.2014 року, а тому позовні вимоги у частині стягнення з відповідача 541 499,53 грн. інфляційних втрат та 31 639,88 грн. 3% річних задоволенню не підлягають.

Згідно з ч. 1 статті 32 Господарського процесуального кодексу України доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.

Частиною 1 статті 33 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу.

Відповідно до ст. 34 ГПК України господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

З'ясувавши обставини справи та надавши оцінку доказам за своїм внутрішнім переконанням, враховуючи, що відповідачем не спростовано доводів позивача, суд дійшов висновку, що провадження у справі підлягає припиненню у частині стягнення 381 943,29 грн. втрат від інфляції за період 20.05.2014-25.12.2014 та на суми 3% річних за період 20.05.2014-25.12.2014 у розмірі 52 952,18 грн. У задоволенні інших позовних вимог слід відмовити.

За ч. 3 ст. 80 Господарського процесуального кодексу України про припинення провадження у справі виноситься ухвала, в якій мають бути вирішені питання про розподіл між сторонами господарських витрат, про повернення судового збору з бюджету.

Згідно ч. 2 п. 5 Інформаційного листа «Про деякі питання практики застосування окремих норм чинного законодавства при вирішенні спорів» від 26.06.1995 №01-8/453, якщо відповідач сплатив борг після звернення кредитора з позовом, витрати, пов'язані зі сплатою державного мита позивачем, покладаються на відповідача на підставі статті 49 Господарського процесуального кодексу України.

На підставі викладеного та керуючись ст. ст. 32-34, 43, 49, 82 - 85 Господарського процесуального кодексу України, Господарський суд міста Києва, -

ВИРІШИВ:

Провадження у справі №910/13061/15 за позовом Державного підприємства обслуговування повітряного руху України до Приватного акціонерного товариства "Інформаційні комп'ютерні системи" про стягнення 3 928 414,97 грн. припинити у частині стягнення 381 943,29 грн. втрат від інфляції за період 20.05.2014-25.12.2014 та на суми 3% річних за період 20.05.2014-25.12.2014 у розмірі 52 952,18 грн.

У іншій частині позову відмовити.

Стягнути з Приватного акціонерного товариства «Інформаційні комп'ютерні системи» (03005, місто Київ, вулиця Смоленська, 31-33; ідентифікаційний код 21670779) на користь Державного підприємства обслуговування повітряного руху України (08307, Київська область, місто Бориспіль, Аеропорт; ідентифікаційний код 19477064) 8 697 (вісім тисяч шістсот дев'яносто сім) гривень 91 копійку витрат зі сплати судового збору.

Рішення постановлено у нарадчій кімнаті та проголошено його вступну та резолютивну частину у судовому засіданні 22.07.2015 року.

Повне рішення буде складено протягом п'яти днів з дня проголошення вступної та резолютивної частини рішення.

Наказ видати відповідно до статті 116 Господарського процесуального кодексу України, після набрання рішенням законної сили.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом.

Повне рішення складено

та підписано 24.07.2015 року.

Суддя К.В. Полякова