Рішення № 55770209, 15.02.2016, Господарський суд Дніпропетровської області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ДНІПРОПЕТРОВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

РІШЕННЯ

15.02.16р. Справа № 904/11294/15

За позовом Публічного акціонерного товариства "Українська залізниця" (м. Київ) в особі Регіональної філії "Придніпровська залізниця" Публічного акціонерного товариства "Українська залізниця" (м. Дніпропетровськ)

до Товариства з обмеженою відповідальністю "ДП Втормет" (м. Дніпропетровськ)

про стягнення штрафу в сумі 36 235 грн. 00 коп. за неправильно зазначену адресу одержувача у накладній

Суддя Фещенко Ю.В.

Представники:

від позивача: ОСОБА_1 - юрисконсульт 2 категорії (довіреність № 2040 від 10.12.2015)

від відповідача: не з'явився

СУТЬ СПОРУ:

Публічне акціонерне товариство "Українська залізниця" в особі Регіональної філії "Придніпровська залізниця" Публічного акціонерного товариства "Українська залізниця" (далі - позивач) звернулось до господарського суду Дніпропетровської області із позовною заявою, в якій просить суд стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "ДП Втормет" (далі - відповідач) суму штрафу в сумі 36 235 грн. 00 коп. за неправильно зазначену адресу одержувача у накладній № 47675764.

Позовні вимоги обґрунтовані неналежним виконанням відповідачем, як вантажовідправником, свого обов'язку з оформлення перевізних документів, а саме: по прибутті вантажу на станцію призначення Придніпровської залізниці було виявлено, що адреса, вказана у графі 4 накладної № 47675764, а саме: м. Дніпропетровськ, вулиця Столєтова, 21 не відповідає адресі одержувача - ТОВ "МЗ "Дніпросталь", про що було складено акт загальної ГУ-23 № 4194 від 03.10.2015 та на підставі статей 118, 122 Статуту залізниць України був нарахований штраф у розмірі п'ятикратної провізної плати в сумі 36 235 грн. 00 коп.

Ухвалою господарського суду Дніпропетровської області від 31.12.2015 порушено провадження у справі та її розгляд призначено в засіданні на 27.01.2016.

У судове засідання 27.01.2016 з'явився представник позивача.

Представник відповідача у судове засідання 27.01.2016 не з'явився, причин нез'явлення суду не повідомив, відзиву на позов та інші витребувані судом документи не надав. Про день, час та місце судового засідання відповідач був повідомлений належним чином.

У судовому засіданні 27.01.2016 представник позивача виклав та обґрунтував позовні вимоги, просив суд їх задовольнити у повному обсязі.

Крім того, у судовому засіданні представником позивача було долучено до матеріалів справи клопотання Регіональної філії "Придніпровська залізниця" Публічного акціонерного товариства "Українська залізниця" про заміну сторони позивача правонаступником (вх.суду 5525/16 від 27.01.2016).

Ухвалою суду від 27.01.2016 було задоволено клопотання Регіональної філії "Придніпровська залізниця" Публічного акціонерного товариства "Українська залізниця" про заміну сторони позивача правонаступником та в порядку статті 25 Господарського процесуального кодексу України замінено позивача по справі Державне підприємство "Придніпровська залізниця" його правонаступником - Публічним акціонерним товариством "Українська залізниця" в особі Регіональної філії "Придніпровська залізниця" Публічного акціонерного товариства "Українська залізниця"; в порядку статті 77 Господарського процесуального кодексу України, в межах строків, передбачених статтею 69 Господарського процесуального кодексу України, розгляд справи було відкладено на 15.02.2016, у зв'язку з необхідністю повторного виклику сторін, витребування додаткових доказів по справі.

Вказане свідчить про достатність часу для підготовки до судового розгляду, подання заперечень та доказів в обґрунтування своєї позиції.

У судове засідання 15.02.2016 з'явився представник позивача.

Представник відповідача у судове засідання 15.02.2016 вдруге не з'явився, причин нез'явлення суду не повідомив, відзиву на позов та інші витребувані судом документи не надав, з приводу чого суд вважає за необхідне зазначити наступне.

Особи, які беруть участь у справі, вважаються повідомленими про час і місце розгляду судом справи у разі виконання останнім вимог частини 1 статті 64 та статті 87 Господарського процесуального кодексу України.

Частиною 2 статті 17 Закону України "Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців" визначено, що в Єдиному державному реєстрі містяться відомості щодо юридичної особи, зокрема, про місцезнаходження останньої.

На підтвердження адреси відповідача судом долучено до матеріалів справи Спеціальний витяг з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців станом на 31.12.2015, з якого вбачається, що місцезнаходженням відповідача є: 49000, м. Дніпропетровськ, вулиця Орджонікідзе, будинок 2, на вказану адресу і направлялась кореспонденція господарського суду для відповідача (а.с.21).

Так, ухвалу суду від 31.12.2015 відповідач отримав 01.02.2016, що підтверджується поштовим повідомленням № 4994530672212 (№ 4912504622774).

Поштове відправлення на адресу відповідача, в якому містилася ухвала суду від 27.01.2016, не було повернуто за зворотною адресою, не повернулося також і поштове повідомлення про його отримання відповідачем.

Слід зазначити, що в разі, якщо ухвалу про порушення провадження у справі було надіслано за належною адресою (тобто повідомленою суду стороною, а в разі ненадання суду відповідної інформації - адресою, зазначеною в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців), і не повернуто підприємством зв'язку або повернуто з посиланням на відсутність (вибуття) адресата, відмову від одержання, закінчення строку зберігання поштового відправлення тощо, то вважається, що адресат повідомлений про час і місце розгляду справи судом. Доказом такого повідомлення в разі неповернення ухвали підприємством зв'язку може бути й долучений до матеріалів справи та засвідчений самим судом витяг з офіційного сайту Українського державного підприємства поштового зв'язку "Укрпошта" щодо відстеження пересилання поштових відправлень, який містить інформацію про отримання адресатом відповідного поштового відправлення, або засвідчена копія реєстру поштових відправлень суду (пункт 3.9.1. Постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 18 від 26.12.2011).

Так, судом здійснені всі можливі заходи щодо належного повідомлення відповідача про час та місце розгляду справи, а саме: юридична адреса, на яку надсилалась кореспонденція суду, підтверджена Спеціальним витягом з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців станом на 3.12.2015; судом було здійснено відстеження поштового відправлення суду на адресу відповідача, шляхом формування витягу з офіційного сайту Українського державного підприємства поштового зв'язку "Укрпошта" щодо відстеження пересилання вказаного поштового відправлення суду, а також виготовлялась копія реєстру № 202 на відправку замовленої пошти по Дніпропетровську з повідомленням від 29.01.2016, які долучені до матеріалів справи. При цьому, відповідно до вказаних документів поштове відправлення станом на 15.02.2016 з ухвалою суду ще 02.02.2016 надійшло до відділення зв'язку та отримане відповідачем.

Суд наголошує на тому, що ухвали суду від 31.12.2015 та від 27.01.2016 були надіслані відповідачу завчасно, з урахуванням Нормативів і нормативних строків пересилання поштових відправлень, затверджених наказом Міністерства інфраструктури України від 28.11.2013 № 958.

При цьому, судом було враховано, що з моменту відправлення ухвали суду від 31.12.2015 (31.12.2015) до її фактичного отримання (01.02.2016) пройшов місяць, ухвала суду від 27.01.2016 фактично відправлена 29.01.2016, але з 02.02.2015 (протягом двох тижнів) перебуває у відділенні зв'язку, а відповідно до норм статті 69 Господарського процесуального кодексу України спір має бути вирішено господарським судом у строк не більше двох місяців від дня одержання позовної заяви. Строк вирішення даного спору закінчується 29.02.2016, а з урахуванням попереднього строку вручення ухвал суду - один місяць та невручення відповідачу ухвали протягом 18 днів з моменту відправлення, суд приходить до висновку про недоцільність ще одного відкладення розгляду справи. Крім того, суд враховує, що ухвалу суду про порушення провадження у справі відповідач отримав 01.02.2016, а отже, є обізнаним про наявність справи у господарському суді, а з урахуванням функціонування сайту господарського суду Дніпропетровської області та Єдиного державного реєстру судових рішень, на яких опубліковуються всі ухвали суду ( в тому числі ухвали від 31.12.2015 та від 27.01.2016), а також наявні інформація щодо дня, часу та місця їх розгляду, суд вважає, що відповідач повідомлений про час та місце розгляду даної справи належним чином.

Крім того, неотримання ухвал суду відповідачем у вказаному випадку не може бути причиною для порушення законного права позивача на розумний строк розгляду його справи.

Отже, суд приходить до висновку, що відповідач про дату, час та місце розгляду справи був повідомлений належним чином, оскільки ухвали суду від 31.12.2015 та від 27.01.2016 були надіслані на адресу відповідача, яка підтверджена Спеціальним витягом з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців станом на 31.12.2015 завчасно, та не отримані відповідачем внаслідок його недобросовісної поведінки, що полягає у незабезпеченні вчасного отримання поштової кореспонденції за своєю юридичною адресою.

Крім того, судом була надана учасникам судового процесу можливість реалізувати свої процесуальні права на представництво інтересів у суді та подання доказів в обґрунтування своїх вимог та заперечень, оскільки розгляд справи відкладався з 27.01.2016 на 15.02.2016.

При цьому, стаття 22 Господарського процесуального кодексу України зобов'язує сторони добросовісно користуватись належними їм процесуальними правами.

Відповідно до абзацу 1 пункту 3.9.2. постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 26.12.2011 № 18 "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції" у випадку нез'явлення в засідання господарського суду представників обох сторін або однієї з них справа може бути розглянута без їх участі, якщо неявка таких представників не перешкоджає вирішенню спору.

Оскільки явка в судове засідання представників сторін - це право, а не обов'язок, справа може розглядатись без їх участі, якщо нез'явлення цих представників не перешкоджає вирішенню спору.

Статтею 77 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що господарський суд відкладає в межах строків, встановлених статтею 69 цього Кодексу розгляд справи, коли за якихось обставин спір не може бути вирішено в даному засіданні.

Відкладення розгляду справи є правом та прерогативою суду, основною умовою для якого є не відсутність у судовому засіданні представників сторін, а неможливість вирішення спору у відповідному судовому засіданні.

Суд вважає, що відповідач не скористався своїм правом на участь у судовому засіданні та вважає можливим розглянути справу за відсутності представника відповідача, оскільки останній повідомлений про час та місце судового засідання належним чином, а матеріали справи містять достатньо документів, необхідних для вирішення спору по суті та прийняття обґрунтованого рішення.

У судовому засіданні 15.02.2016 представник позивача наполягав на задоволенні позовних вимог у повному обсязі.

Судом також було враховано, що в силу вимог частини 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, кожен при вирішенні судом питання щодо його цивільних прав та обов'язків має право на судовий розгляд упродовж розумного строку.

Обов'язок швидкого здійснення правосуддя покладається, в першу чергу, на відповідні державні судові органи. Розумність тривалості судового провадження оцінюється в залежності від обставин справи та з огляду на складність справи, поведінки сторін, предмету спору. Нездатність суду ефективно протидіяти недобросовісно створюваним учасниками справи перепонам для руху справи є порушенням частини 1 статті 6 даної Конвенції (§ 66 69 рішення Європейського суду з прав людини від 08.11.2005 у справі "Смірнова проти України").

Критерії оцінювання "розумності" строку розгляду справи є спільними для всіх категорій справ (цивільних, господарських, адміністративних чи кримінальних). Це - складність справи, поведінка заявника та поведінка органів державної влади (насамперед, суду). Відповідальність держави за затягування провадження у справі, як правило, настає у випадку нерегулярного призначення судових засідань, призначення судових засідань з великими інтервалами, затягування при передачі або пересиланні справи з одного суду в інший, невжиття судом заходів до дисциплінування сторін у справі, свідків, експертів, повторне направлення справи на додаткове розслідування чи новий судовий розгляд.

Всі ці обставини судам слід враховувати при розгляді кожної справи, оскільки перевищення розумних строків розгляду справ становить порушення прав, гарантованих пунктом 1 статті 6 Конвенції про захист прав і основних свобод людини, а збільшення кількості звернень до Європейського суду з прав людини не лише погіршує імідж нашої держави на міжнародному рівні, але й призводить до значних втрат державного бюджету.

Враховуючи те, що норми статті 65 Господарського процесуального кодексу України, щодо обов`язку господарського суду витребувати у сторін документи і матеріали, що необхідні для вирішення спору, кореспондуються з диспозитивним правом сторін подавати докази, а пункт 4 частини 3 статті 129 Конституції України визначає одним з принципів судочинства свободу в наданні сторонами суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості, суд вважає, що господарським судом, в межах наданих йому повноважень, створені належні умови для надання сторонами доказів та заперечень та здійснені всі необхідні дії щодо витребування додаткових доказів, а тому вважає за можливе розглядати справу за наявними в ній і додатково поданими на вимогу суду матеріалами і документами.

У пункті 2.3. Постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 26.12.2011 № 18 роз'яснено: якщо стороною (або іншим учасником судового процесу) у вирішенні спору не подано суду в обґрунтування її вимог або заперечень належні і допустимі докази, в тому числі на вимогу суду, або якщо в разі неможливості самостійно надати докази нею не подавалося клопотання про витребування їх судом (частина перша статті 38 Господарського процесуального кодексу України), то розгляд справи господарським судом може здійснюватися виключно за наявними у справі доказами, і в такому разі у суду вищої інстанції відсутні підстави для скасування судового рішення з мотивів неповного з'ясування місцевим господарським судом обставин справи.

Так, справа розглядається за наявними в ній матеріалами, визнаними судом достатніми, в порядку статті 75 Господарського процесуального кодексу України.

Клопотання про здійснення фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не заявлялось.

Суд, розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позовна заява, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, заслухавши пояснення представника позивача, -

ВСТАНОВИВ:

Закон України "Про залізничний транспорт" у статті 3 передбачає, що законодавство про залізничний транспорт загального користування складається з Закону України "Про транспорт", цього Закону, Статуту залізниць України, який затверджується Кабінетом Міністрів України, та інших актів законодавства України. Нормативні документи, що визначають порядок і умови перевезень, користування засобами залізничного транспорту загального користування, безпеки руху, охорони праці, забезпечення громадського порядку, перетину залізничних колій іншими видами транспорту і комунікаціями, пожежної безпеки, санітарні норми та правила на залізничному транспорті України є обов'язковими для всіх юридичних і фізичних осіб на території України.

Відповідно до статті 2 Статуту залізниць України, затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України від 06.04.1998 за № 457 на виконання вимог статті 3 Закону України "Про залізничний транспорт", Статут залізниць України (далі - Статут) визначає обов'язки, права і відповідальність залізниць, а також підприємств, організацій, установ і громадян, які користуються залізничним транспортом. Статутом регламентуються порядок укладання договорів, організація та основні умови перевезення вантажів, пасажирів, багажу, вантажобагажу і пошти, основні положення експлуатації залізничних під'їзних колій, а також взаємовідносини залізниць з іншими видами транспорту.

Згідно з частиною 1 та 2 статті 509 Цивільного кодексу України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.

Згідно з частиною 1, пунктом 1 частини 2 статті 11 Цивільного кодексу України цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Частиною 1 статті 202 Цивільного кодексу України визначено, що правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Відповідно до частини 1 статті 205 Цивільного кодексу України правочин може вчинятися усно або в письмовій формі. Сторони мають право обирати форму правочину, якщо інше не встановлено законом.

Стаття 181 Господарського кодексу України передбачає загальний порядок укладання господарських договорів. Частина 1 зазначеної статті визначає, що господарський договір за загальним правилом викладається у формі єдиного документа підписаного сторонами та скріпленого печатками. Допускається укладення господарських договорів у спрощений спосіб, тобто шляхом обміну листами, факсограмами, телеграмами, телефонограмами тощо, а також шляхом підтвердження прийняття до виконання замовлень, якщо законом не встановлено спеціальні вимоги до форми та порядку укладення даного виду договорів.

Суд виходить із того, що для надання документам доказової сили при розгляді справ в суді необхідні повні дані про конкретні господарські відносини, що виникли за конкретним правочином, укладеним між сторонами.

Господарський кодекс України у чстині 5 статті 307 передбачає, що умови перевезення вантажів окремими видами транспорту, а також відповідальність суб'єктів господарювання за цими перевезеннями визначаються транспортними кодексами, транспортними статутами та іншими нормативно-правовими актами. Сторони можуть передбачити в договорі також інші умови перевезення, що не суперечать законодавству, та додаткову відповідальність за неналежне виконання договірних зобов'язань.

Відповідно до частини 2 статті 307 Господарського кодексу України, договір перевезення вантажу укладається в письмовій формі. Укладення договору перевезення вантажу підтверджується складенням перевізного документа (транспортної накладної, коносамента тощо) відповідно до вимог законодавства. Перевізники зобов'язані забезпечувати вантажовідправників бланками перевізних документів згідно з правилами здійснення відповідних перевезень.

Сттаття 6 Статуту передбачає, що накладна - основний перевізний документ встановленої форми, оформлений відповідно до Статуту та Правил і наданий залізниці відправником разом з вантажем. Накладна є обов'язковою двосторонньою письмовою формою угоди на перевезення вантажу, яка укладається між відправником та залізницею на користь третьої сторони - одержувача. Накладна одночасно є договором на заставу вантажу для забезпечення гарантії внесення належної провізної плати та інших платежів за перевезення. Накладна супроводжує вантаж на всьому шляху перевезення до станції призначення.

На підтвердження укладення письмового договору про перевезення у спрощений спосіб (далі - договір) та виконання його позивачем, останній надав суду накладну № 47675764, яку відповідач у вересні 2015 року склав з дотриманням частини 1 статті 181, частини 2 статті 307 Господарського кодексу України і передавав позивачу, який її прийняв до виконання.

Отже, у вересні 2015 року Товариство з обмеженою відповідальністю "ДП Втормет" (далі - вантажовідправник, відповідач) на підставі залізничної накладної № 47675764 (а.с.13) відправило вагонною відправкою вантаж зі станції Кривий Ріг-Західний Придніпровської залізниці на станцію Нижньодніпровськ Придніпровської залізниці.

Вантажоодержувачем за зазначеною залізничною накладною (графа № 4) є ТОВ "МЗ "Дніпросталь" (далі - вантажоодержувач), адресу якого відповідач зазначив як: м.Дніпропетровськ, вулиця Столєтова, 21.

За даною накладною вартість перевезення становила 7 247 грн. 00 коп.

При прибутті маршруту на станцію Нижньодніпровськ Придніпровської залізниці виявилося, що адреса одержувача не відповідає вказаній накладній.

У зв'язку з викладеним, 03.10.2015 станцією призначення - Нижньодніпровськ Придніпровської залізниці на станцію відправлення - Кривий Ріг-Західний Придніпровської залізниці було відправлено телеграму № НР 336 про невірно зазначену адресу вантажоодержувача у накладній № 47675764 (а.с.14).

Зі станції відправлення - Кривий Ріг-Західний Придніпровської залізниці на станцію призначення - Нижньодніпровськ Придніпровської залізниці 03.10.2015 надійшла телеграма-відповідь № НР 8 щодо виправлення адреси одержувача, зокрема, у накладній № 47675764 на вірну - м. Дніпропетровськ, вулиця Винокурова, 4 (а.с.14).

На підставі телеграми-відповіді № НР 8 від 03.10.2015 та листа вантажоодержувача на станції призначення - Нижньодніпровськ Придніпровської залізниці у накладній № 47675764 зроблено виправлення адреси одержувача на вірну: з м. Дніпропетровськ, вулиця Столєтова, 21 на - м. Дніпропетровськ, вул. Винокурова, 4.

Факт неправильного зазначення відправником адреси одержувача вантажу був засвідчений актом загальної форми ГУ-23 № 4194 від 03.10.2015.

Посилаючись на те, що у відповідності до статті 24 Статуту залізниць України вантажовідправники несуть відповідальність за всі наслідки неправильності відомостей, зазначених ними у накладних, позивач просить суд стягнути з відповідача, як вантажовідправника, штраф у розмірі п'ятикратної провізної плати за неправильно зазначену у накладній № 47675764 адреси одержувача, відповідно до статей 118, 122 Статуту залізниць України, посилаючись на статтю 129 Статуту залізниць України та акт загальної форми ГУ-23 № 4194 від 03.10.2015.

Оцінюючи подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, та, враховуючи те, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, суд вважає позовні вимоги такими, що підлягають задоволенню з огляду на наступне.

Відповідно до частини 2 статті 908 Цивільного кодексу України умови перевезення вантажу, пасажирів і багажу окремими видами транспорту, а також відповідальність сторін щодо цих перевезень встановлюються договором, якщо інше не встановлено цим Кодексом, іншими законами, транспортними кодексами (статутами), іншими нормативно-правовими актами та правилами, що видаються відповідно до них.

Укладення договору перевезення вантажу підтверджується складанням транспортної накладної (частина 3 статті 909 Цивільного кодексу України).

При цьому, Статут залізниць України визначає обов'язки, права і відповідальність залізниць, а також підприємств, які користуються залізничним транспортом (стаття 2 Статуту). На підставі цього Статуту затверджені Міністерством транспорту Правила перевезень вантажів, які є обов'язковими для всіх юридичних осіб (стаття 5 Статуту).

Правилами перевезень вантажів, а саме пунктом 1.1. "Правил оформлення перевізних документів", затверджених наказом Міністерства транспорту України 21.11.2000 № 644 (у редакції наказу Міністерства інфраструктури України від 08.06.2011 N 138) та зареєстрованих в Міністерстві юстиції України 24.11.2000 за № 863/5084, а також статтею 23 Статуту передбачено, що відправник повинен надати станції навантаження на кожне відправлення вантажу заповнену накладну (комплект перевізних документів).

Згідно із пунктом 4.1. "Правил оформлення перевізних документів" заповнення накладної під час перевезення здійснюється згідно з додатком 3 до цих Правил, відповідно до якого представник відправника особисто в накладній заповнює графу "Одержувач" шляхом зазначення повної та точної назви, адреси і коду одержувача вантажу, за достовірність та точність яких несе відповідальність представник відправника, який засвідчує достовірність і повноту відомостей своїм підписом у накладній.

Накладна згідно з вказаними Правилами може оформлятися і надаватися в електронному вигляді (із накладенням електронного цифрового підпису). Порядок здійснення електронного документообігу під час перевезення вантажів залізничним транспортом у внутрішньому сполученні регламентується додатком до договору про організацію перевезень вантажів і проведення розрахунків за перевезення та надані залізницею послуги.

Відповідно до статті 921 Цивільного кодексу України у разі порушення зобов'язань, що виникають з договору перевезення, сторони несуть відповідальність, встановлену за домовленістю сторін, якщо інше не встановлено кодексом, іншими законами, транспортними кодексами (статутами).

Положеннями статті 24 Статуту залізниць України передбачено, що вантажовідправники несуть відповідальність за всі наслідки неправильності, неточності або неповноти відомостей, зазначених ними у накладній.

Отже, з огляду на наведене, при заповненні накладної на перевезення вантажу відповідальність за точність та повноту відомостей, зазначених у відповідній накладній, покладається на вантажовідправника.

Водночас, в порушення наведених нормативних приписів, відповідачем при заповненні залізничної накладної № 47675764 було допущено помилку у адресі одержувача.

Відповідно до статті 129 Статуту обставини, що можуть бути підставою для матеріальної відповідальності залізниці, вантажовідправника, вантажоодержувача, пасажирів під час залізничного перевезення, засвідчуються комерційними актами або актами загальної форми, які складають станції залізниць. Комерційний акт складається для засвідчення таких обставин: а) невідповідності найменування, маси і кількості місць вантажу, багажу чи вантажобагажу натурою з даними, зазначеними у транспортних документах; б) у разі виявлення вантажу, багажу чи вантажобагажу без документів або документів без вантажу, багажу чи вантажобагажу; в) псування, пошкодження вантажу, багажу і вантажобагажу; г) повернення залізниці вкраденого вантажу, багажу або вантажобагажу. Залізниця зобов'язана скласти комерційний акт, якщо вона сама виявила зазначені вище обставини або якщо про існування хоча б однієї з них заявив одержувач або відправник вантажу, багажу чи вантажобагажу. В усіх інших випадках обставини, що виникли в процесі перевезення вантажу, багажу і вантажобагажу і які можуть бути підставою для матеріальної відповідальності, оформляються актами загальної форми. Порядок складання комерційних актів та актів загальної форми встановлюється Правилами.

З метою засвідчення факту невірного зазначення Відповідачем у накладній № 47675764 адреси одержувача вантажу при складанні накладної, що призвело до неможливості вручення вантажу одержувачу останнього, внаслідок чого стався простій вагону, станцією призначення з дотриманням вимог статті 129 Статуту складено акт загальної форми ГУ-23 № 4194 від 03.10.2015 (а.с.12).

Згідно із пунктом 5.5. Правил оформлення перевізних документів, затверджених Наказом Міністерства транспорту України від 21.11.2000 за № 644 (у редакції наказу Міністерства інфраструктури України від 08.06.2011 № 138) та зареєстрованих в Міністерстві юстиції України 24.11.2000 за № 863/5084, якщо під час перевезення вантажу або на станції його призначення буде виявлено неправильне зазначення у накладній маси, кількості місць вантажу, його назви, коду та адреси одержувача з відправника, порта стягується штраф у розмірі згідно зі статтею 118 Статуту залізниць України. При цьому відправник несе перед залізницею відповідальність за наслідки, які виникли. Цей факт засвідчується актом загальної форми, якщо за цим фактом не складався комерційний акт.

Відповідно до статті 118 Статуту, за пред'явлення вантажу, який заборонено до перевезень або який потребує під час перевезення особливих заходів безпеки, та з неправильним зазначенням його найменування або властивостей з відправника, крім заподіяних залізниці збитків і витрат, стягується штраф у розмірі п'ятикратної провізної плати за всю відстань перевезення. Якщо через порушення відправником Правил перевезення небезпечних вантажів сталася аварія, збитки відшкодовуються відправником.

У відповідності до накладної № 47675764, вартість перевезення за нею становить 7 247 грн. 00 коп.

На підставі статей 549, 611 Цивільного кодексу України, статей 230, 231 Господарського кодексу України, статей 118, 122 Статуту, позивачем нараховано відповідачу штраф у п'яти кратному розмірі від вартості перевезення, у зв'язку з невірним зазначенням у накладній адреси одержувача вантажу на загальну суму 36 235 грн. 00 коп.

Судом перевірено обґрунтованість та вірність нарахування позивачем суми штрафу, за наслідками чого суд погоджується з порядком, розміром та сумою нарахованого штрафу.

Доказів сплати в добровільному порядку штрафу відповідач суду не надав та наявність заборгованості зі сплати штрафу перед позивачем не заперечував.

За таких обставин, беручи до уваги наведені нормативні приписи, а також те, що розмір заявленого до стягнення штрафу відповідає вищезазначеним нормам, а також є арифметично вірно розрахованим, суд дійшов висновку, що вимога позивача про стягнення з відповідача 36 235 грн. 00 коп. штрафу за неправильно зазначену у залізничній накладній адресу одержувача вантажу є правомірною та обґрунтованою.

При винесенні даного рішення судом також були враховані роз'яснення президії Вищого господарського суду України "Про деякі питання практики вирішення спорів, що виникають з перевезення вантажів залізницею" № 04-5/601 від 29.05.2002 (зі змінами та до доповненнями), відповідно до пункту 6.2. яких у застосуванні статей 118 та 122 Статуту слід враховувати, що штраф підлягає стягненню за самий факт допущення вантажовідправником зазначених порушень, незалежно від того, чи завдано залізниці у зв'язку з цим збитки.

Враховуючи викладене, вимоги позивача щодо стягнення штрафу у сумі 36 235 грн. 00 коп. підлягають задоволенню.

Згідно з частиною 1 статті 49 Господарського процесуального кодексу України судовий збір покладається у спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав, - на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Відповідно до статті 49 Господарського процесуального кодексу України судовий збір у сумі 1 218 грн. 00 коп. покладається на відповідача.

Враховуючи вищевикладене, керуючись статтями 1, 4-5, 33, 34, 44, 49, 75, 82 - 85 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд, -

В И Р І Ш И В :

Позовні вимоги задовольнити у повному обсязі.

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "ДП Втормет" (49000, м.Дніпропетровськ, вулиця Орджонікідзе, будинок 2; ідентифікаційний код 31177431) на користь Публічного акціонерного товариства "Українська залізниця" (03680, м. Київ, вулиця Тверська, будинок 5; ідентифікаційний код 40075815) в особі Регіональної філії "Придніпровська залізниця" Публічного акціонерного товариства "Українська залізниця" (49602, м. Дніпропетровськ, проспект Карла Маркса, будинок 108; ідентифікаційний код 40081237) - 36 235 грн. 00 коп. штрафу, 1 218 грн. 00 коп. витрат по сплаті судового збору.

Видати наказ після набрання судовим рішенням законної сили.

Рішення суду може бути оскаржене протягом десяти днів з дня підписання рішення шляхом подання апеляційної скарги до Дніпропетровського апеляційного господарського суду через господарський суд Дніпропетровської області.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом.

Суддя ОСОБА_2