Рішення № 55770081, 08.02.2016, Господарський суд Дніпропетровської області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ДНІПРОПЕТРОВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

РІШЕННЯ

08.02.16 Справа № 904/10947/15

За позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Комерційне підприємство "АВЕР", м. Дніпропетровськ

до Приватного акціонерного товариства "ДНІПРОПЕТРОВСЬКИЙ ТЕПЛОВОЗОРЕМОНТНИЙ ЗАВОД", м. Дніпропетровськ

про стягнення заборгованості

Суддя Ярошенко В.І.

Представники:

від позивача: ОСОБА_1 - представник за дов. б/н від 21.12.15

від відповідача: ОСОБА_2 - представник за дов. № 48 від 01.10.15

СУТЬ СПОРУ:

Товариство з обмеженою відповідальністю "Комерційне підприємство "Авер" звернулось до Господарського суду Дніпропетровської області з позовом до Приватного акціонерного товариства "Дніпропетровський тепловозоремонтний завод" про стягнення 708600 грн. основної заборгованості, 59308,84 грн. пені, 7571, 34 грн. трьох відсотків річних та 30469, 80 грн. інфляційних втрат.

Позовні вимоги мотивовані неналежним виконанням відповідачем своїх зобов'язань за договором поставки № 15005т від 28.04.2015 в частині повної та своєчасної оплати за поставлений товар.

Ухвалою Господарського суду Дніпропетровської області від 23.12.2015 порушено провадження у справі та її розгляд призначено на 25.01.2016.

Ухвалою суду від 25.01.2016 розгляд справи відкладено на 08.02.2016.

05.02.2016 від позивача надійшла заява, в якій повідомив про зміну адреси відповідача, яка згідно витягу з ЄДР від 05.02.2016 є наступною: 49038, м. Дніпропетровськ, вул. Академіка Белелюбського, буд. 7.

08.02.2016 через канцелярію суду від відповідача надійшов відзив на позовну заяву. в якому він заперечив проти задоволення позовних вимог у повному обсязі, з огляду на наступне.

Позивачем було здійснено відповідачу поставку товару без письмового повідомлення (згоди) відповідача, як то передбачено умовами п. 5.1 договору. При цьому, згідно п. 11.2 договору у випадку поставки позивачем продукції без письмового запиту, продукція приймається відповідачем на відповідальне зберігання. Отже, у відповідності до п. 11.2 договору відсутні правові підстави вважати продукцію поставленою та підстави стягнення з відповідача оплати за продукцію відсутні.

Щодо нарахування позивачем пені відповідно до п. 11.4 договору відповідач зазначив, що сторонами у п. 11.4 договору не узгоджено, від якої суми обраховується пеня, - чи то від суми договору, чи то від суми поставки, чи то від суми боргу, а тому, на думку відповідача, дана вимога позивача не підлягає задоволенню.

У судовому засіданні 08.02.2016 оголошено вступну та резолютивну частини рішення.

Розглянувши матеріали справи, заслухавши пояснення представників сторін, всебічно та повно зясувавши фактичні обставини справи, на яких ґрунтується позов, обєктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення її по суті, суд

ВСТАНОВИВ:

28.04.2015 між Товариством з обмеженою відповідальністю "Комерційне підприємство "АВЕР" (далі - позивач, постачальник) та Приватним акціонерним товариством "Дніпропетровський тепловозоремонтний завод" (далі - відповідач, замовник) було укладено договір поставки № 15005т (далі - договір).

Відповідно до п. 1.1 договору у відповідності з цим договором постачальник зобов'язується поставити і передати у власність замовника товар, відповідно до специфікації, а замовник зобов'язується прийняти та оплатити за поставлену продукцію на умовах даного договору.

Згідно з п. 3.1 договору кількість та асортимент товару передбачається у специфікації (додаток № 1), яка є невід'ємною частиною договору.

Поставка товару здійснюється протягом 5 днів тільки в разі письмового повідомлення (згоди) замовника (п. 5.1 договору).

Пунктом 5.3 договору встановлено, що датою поставки товару вважається дата підписання накладної на приймання товару.

Замовник оплачує товар за ціною, вказаною у специфікації (п. 6.1 договору).

Відповідно до п. 7.2 договору замовник здійснює оплату поставленого товару протягом 60 банківських днів з дня його отримання. Днем отримання товару вважається день підписання сторонами або їх уповноваженими представниками накладної.

Пунктом 9.2 договору встановлено, що підтвердженням про одержання продукції замовником є видаткова накладна, підписана уповноваженими представниками сторін, подорожній лист водія, або відповідний аналогічний документ, підтверджуючий доставку товару.

Сторонами було складено та підписано специфікацію до договору (додаток № 1) на загальну суму 3582016, 40 грн. (арк. с. 13).

На виконання умов договору та специфікації до нього, позивач 20.05.2015 поставив, а відповідач, на підставі довіреності від 20.05.2015 № 307, копія якої міститься у матеріалах справи (арк. с. 16), прийняв товар на загальну суму 708600 грн., що підтверджується видатковою накладною № 24 та товарно-транспортною накладною № Р24 від 20.05.2015, підписаними обома сторонами (арк. с. 14-15)

Відповідач вартість поставленого товару не сплатив, у зв'язку з чим у нього утворилась заборгованість перед позивачем у розмірі 708600 грн.

Згідно ст. 173 Господарського кодексу України (далі ГК України), господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.

Відповідно до ч. 1 ст. 175 ГК України, майнові зобов'язання, які виникають між учасниками господарських відносин, регулюються Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Частиною 1 ст. 265 ГК України встановлено, що за договором поставки одна сторона - постачальник зобов'язується передати (поставити) у зумовлені строки (строк) другій стороні - покупцеві товар (товари), а покупець зобов'язується прийняти вказаний товар (товари) і сплатити за нього певну грошову суму.

Згідно ст. 712 Цивільного кодексу України (далі ЦК України) за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.

До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

Відповідно до ст. 692 Цивільного кодексу України, покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару. Покупець зобов'язаний сплатити продавцеві повну ціну переданого товару.

Згідно з приписами ст. 193 ГК України та ст. ст. 525, 526 ЦК України цивільні та господарські зобовязання мають бути виконані належним чином відповідно до закону та договору. Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Відповідно до ст. 629 ЦК України, договір є обов'язковим для виконання сторонами.

Твердження відповідача, викладені у відзиві на позов, щодо того, що позивачем не надано обов'язкових документів, які б свідчили про оформлення факту прийому-передачі продукції, а саме: видаткової накладної, податкової накладної, рахунка-фактури, сертифіката або паспорту якості, подорожнього листа водія, доручення на отримання партії товару, специфікації та акту про фактичну якість і комплектність поставленої продукції, а тому відсутня правова підстава виникнення у відповідача обов'язку щодо перерахування позивачеві грошових коштів у розмірі 708600 грн., не приймаються судом до уваги з нижченаведених підстав.

Відповідно до п. 9.1 договору прийом товару здійснюється замовником при наявності товаросупровідних документів: видаткової накладної, податкової накладної на кожну партію товару, рахунку-фактуру, сертифікату або паспорту якості - у відповідності з Інструкцією № П-6 від 15.06.1965 "Про порядок прийому продукції виробничо-технічного призначення та товарів народного споживання за кількістю" та Інструкцією № П-7 від 25.04.1966 "Про порядок прийому продукції виробничо-технічного призначення та товарів народного споживання за якістю" (далі - Інструкції).

В договорі не передбачено інший порядок передачі документів, ніж той, що вказаний в п. 9.1 договору, тобто разом з товаром, що поставляється, та не передбачено складання окремого документу про передачу вказаних документів, або обов'язкове надсилання їх на адресу покупця.

Відповідно до ст. 666 Цивільного кодексу України, якщо продавець не передає покупцеві приналежності товару та документи, що стосуються товару та підлягають переданню разом з товаром відповідно до договору купівлі-продажу або актів цивільного законодавства, покупець має право встановити розумний строк для їх передання. Якщо приналежності товару або документи, що стосуються товару, не передані продавцем у встановлений строк, покупець має право відмовитися від договору купівлі-продажу та повернути товар продавцеві.

Тобто, у разі невиконання з боку позивача зобов'язання щодо передання документів, відповідач має право встановити розумний строк для їх передання або відмовитися від договору поставки та повернути товар продавцеві.

Згідно із п. 12 Інструкції приймання товару за кількістю виконується згідно транспортним та супроводжувальним документам (рахунку-фактурі, специфікації, опису, пакувальним ярликам та ін.) Відсутність зазначених документів або деяких з них не зупиняє приймання товару. У цьому випадку складається акт про фактичну кількість продукції, у якому зазначається які документи відсутні.

Відповідно до п. 4.6 договору при виявленні невідповідності кількості, та/або якості, та/або асортименту продукції, замовник викликає представника постачальника для участі в прийманні по кількості та якості продукції.

Пунктом 9.3 договору встановлено, що замовник має право пред'явити постачальнику претензію: по кількості - на підставі накладної; по якості - згідно гарантії підприємства-виробника протягом гарантійного терміну.

Відповідно до ст. ст. 33, 34 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу. Господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Доказів виклику відповідачем представника позивача для приймання продукції та/або доказів пред'явлення відповідачем позивачеві претензії про відсутність необхідних документів, згідно Інструкції, відмови від прийняття продукції або повернення останньої відповідачем позивачу сторонами до суду не надано, що свідчить про виконання продавцем свого обов'язку щодо надання відповідних документів.

Щодо посилання відповідача на відсутність письмового повідомлення (згоди) покупця постачальнику на відвантаження товару за п. 5.1 договору, то ПрАТ "Дніпропетровський тепловозоремонтний завод" не відмовилося від отримання товару без письмового повідомлення, отримало товар по видатковою накладною без будь-яких зауважень, тим самим погодившись з запропонованим позивачем механізмом поставки товару без письмового повідомлення.

Відповідач, у відзиві на позов також зазначає, що обов'язок щодо оплати товару у нього мав виникнути виключно у разі письмового повідомлення (згоди) на поставку товару. Оскільки відповідачем не було надано позивачеві письмового повідомлення (згоди) на отримання товару, то продукція на суму 708600 грн., поставлена згідно видаткової накладної від 20.05.2015 № 24, була прийнята ним, відповідно до п. 11.2 договору, на збереження.

Відповідно до п. 11.2 договору у випадку постачання постачальником продукції без письмового запиту замовника, продукція приймається на відповідальне збереження. У цьому випадку постачальник зобов'язаний укласти договір збереження з замовником та сплатити йому вартість збереження продукції по пред'явленому рахунку.

Доказів того, що товар за видатковою накладною від 20.05.2015 № 24 було прийнято відповідачем на збереження, до суду не надано та примірник видаткової накладної, наявний у матеріалах справи, відповідних відміток не містить. Також, сторонами до суду не надано доказів звернення відповідача до позивача щодо необхідності укладення договору зберігання та/або виставлення останнім рахунку на оплату послуг зі зберігання товару, якто передбачено п. 11.2 договору.

З урахуванням вищевикладеного, господарський суд не приймає до уваги твердження відповідача щодо того, що товар, поставлений йому за видатковою накладною від 20.05.2015 № 24, було прийнято ним на зберігання, відповідно до п. 11.2 договору.

На час розгляду спору у господарському суді відповідачем не заперечено факт отримання товару за представленою видатковою накладною та не надано доказів повної його оплати або повернення на суму 708600 грн., а відтак, позовна вимога про стягнення з відповідача суми основного боргу підлягає задоволенню у повному обсязі у розмірі 708600 грн.

У зв'язку з несвоєчасним виконання відповідачем своїх зобов'язань щодо оплати поставленого товару, позивач нарахував відповідачу пеню у розмірі 59308, 84 грн. за період з 14.08.2015 по 22.12.2015.

Відповідно до положень ст. 610 Цивільного кодексу України, порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Статтею 611 Цивільного кодексу України передбачено, що у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема сплата неустойки.

Відповідно до п. 11.4 договору за несвоєчасне перерахування котів згідно п. 7.2 даного договору, замовник виплачує постачальнику пеню у розмірі облікової ставки НБУ за кожен день прострочення платежу.

Згідно з ч. 2 ст. 218 Господарського кодексу України, учасник господарських відносин відповідає за невиконання або неналежне виконання господарського зобов'язання. У разі, якщо інше не передбачено законом або договором, суб'єкт господарювання за порушення господарського зобов'язання несе господарсько-правову відповідальність.

Відповідно до ч. 1. ст. 216 Господарського кодексу України, учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність за правопорушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбачених цим Кодексом, іншими законами та договором.

У сфері господарювання, згідно з ч. 2 ст. 217 та ч. 1 ст. 230 Господарського кодексу України, застосовуються господарські санкції, зокрема, штрафні санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.

Відповідно ст. 549 Цивільного кодексу України, неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання.

Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.

У пункті 2.1 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України "Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань" від № 14 зазначено, що якщо у вчиненому сторонами правочині розмір та базу нарахування пені не визначено або вміщено умову (пункт) про те, що пеня нараховується відповідно до чинного законодавства, суму пені може бути стягнуто лише в разі, якщо обов'язок та умови її сплати визначено певним законодавчим актом.

Зі змісту п. 11.4 договору вбачається, що сторонами не узгоджено від якої саме суми обраховується пеня.

Отже, оскільки обов'язок та умови сплати пені за даними правовідносинами не визначено певним законодавчим актом та сторонами у договорі не визначено базу нарахування пені, господарський суд не вбачає підстав для задоволення вимоги позивача про стягнення з відповідача пені у сумі 59308, 84 грн.

За порушення відповідачем виконання грошового зобов'язання позивачем нараховано три відсотки річних за період 14.08.2015 по 22.122.015 у розмірі 7571, 34 грн. та інфляційні втрати за період вересень-листопад 2015 року у сумі 30469, 80 грн.

Відповідно ст. 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошових зобов'язань на вимогу кредитора, зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також 3 відсотка річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Передбачене законом право кредитора вимагати сплати боргу з рахуванням індексу інфляції та процентів річних є способами захисту його майнового права та інтересу, суть яких полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отримання компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.

Тобто, у разі неналежного виконання боржником грошового зобов'язання виникають нові додаткові зобов'язання, які тягнуть за собою втрату матеріального характеру.

За своїми ознаками, індекс інфляції є збільшенням суми основного боргу у зв'язку з девальвацією грошової одиниці України, а три відсотки річних є платою за користування чужими коштами в цей період прострочки виконання відповідачем його договірного зобов'язання, і за своєю правовою природою вони є самостійними способами захисту цивільних прав і забезпечення виконання цивільних зобов'язань.

Відповідно до п. 3.2 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України "Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань" від 17.12.2013 № 14 індекс інфляції - це показник, що характеризує динаміку загального рівня цін на товари та послуги, які купуються населенням для невиробничого споживання, і його найменший період визначення складає місяць.

Розмір боргу з урахуванням індексу інфляції визначається виходячи з суми боргу, що існувала на останній день місяця, в якому платіж мав бути здійснений, помноженої на індекс інфляції, визначений названою Державною службою, за період прострочення починаючи з місяця, наступного за місяцем, у якому мав бути здійснений платіж, і за будь-який місяць (місяці), у якому (яких) мала місце інфляція. При цьому в розрахунок мають включатися й періоди часу, в які індекс інфляції становив менше одиниці (тобто мала місце дефляція).

Відповідно до ст. 55 Господарського процесуального кодексу України, суд, перевіривши правильність нарахування трьох відсотків річних, зазначає наступне. Позивачем як період нарахування трьох відсотків річних вказано період з 14.08.2015 по 22.12.2015 (131 день), тоді як правильний період нарахування трьох відсотків з 15.08.2015 по 22.12.2015 (130 днів). Однак, позивачем здійснено розрахунок трьох відсотків річних за 130 днів, а тому суд задовольняє дану вимогу повністю у розмірі 7571, 34 грн.

Щодо позовних вимог про стягнення з відповідача інфляційних втрат, господарський суд задовольняє дану вимогу частково у сумі 21183, 61 грн., оскільки позивачем при нарахуванні інфляційних втрат за період вересень-листопад 2015 року не було враховано те, що у жовтні 2015 року мала місце дефляція, саме індекс інфляції становив 0, 987.

Враховуючи вищевикладені обставини, суд дійшов висновку, що позовні вимоги підлягають частковому задоволенню.

Витрати по сплаті судового збору, відповідно до ст. 49 ГПК України, стягуються з відповідача на користь позивача пропорційно задоволеним вимогам, а саме у розмірі 11060, 33 грн.

Керуючись ст. 22, 44, 49, 82-85, 115-117 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд

ВИРІШИВ:

Позов задовольнити частково.

Стягнути з Приватного акціонерного товариства "Дніпропетровський тепловозоремонтний завод" (49038, м. Дніпропетровськ, вул. Академіка Белелюбського, буд. 7; ідентифікаційний код 00659101) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Комерційне підприємство "АВЕР" (49000, м. Дніпропетровськ, пр. Карла Маркса, буд. 41В; ідентифікаційний код 39548177) основний борг у розмірі 708600 грн., три відсотки річних у сумі 7571, 34 грн., інфляційні втрати у сумі 21183, 61 грн. та 11060, 33 грн. витрат зі сплати судового збору.

В іншій частині позовних вимог відмовити.

Наказ видати після набрання рішенням законної сили.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення десятиденного строку з дня його підписання і може бути оскарженим протягом цього строку до Дніпропетровського апеляційного господарського суду.

Повне рішення складено 15.02.2016

Суддя ОСОБА_3