Постанова № 55769911, 10.02.2016, Черкаський окружний адміністративний суд

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

10 лютого 2016 року справа № 823/5431/15

м. Черкаси

10 год. 08 хв.

Черкаський окружний адміністративний суд у складі:

головуючого судді Тимошенко В.П.,

за участю секретаря судового засідання - Цаплі І.Ю.,

представник позивача ОСОБА_1 (за довіреністю),

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Черкаси адміністративну справу за позовом фізичної особи підприємця ОСОБА_2 до Управління соціального захисту населення Смілянської районної державної адміністрації про визнання дій, бездіяльності протиправними та зобовязання вчинити дії,

встановив:

21 грудня 2015 року до суду з позовною заявою звернулася фізична особа підприємець ОСОБА_2 (далі позивач), в якій просить:

1) визнати протиправними дії Управління соціального захисту населення Смілянської районної державної адміністрації (код ЄДРПОУ 03195777, вул. Леніна, 37 м. Сміла Черкаської області), які полягають у поверненні фізичній особі-підприємцю ОСОБА_2 (РНОКПП НОМЕР_1) звітів про фактичні витрати на виплату середнього заробітку працівникам, призваним на військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період за липень та серпень 2015 року;

2) визнати не включення Управлінням соціального захисту населення Смілянської районної державної адміністрації (код ЄДРПОУ 03195777, вул. Леніна, 37 м. Сміла Черкаської області) відомості про здійснені фізичною особою-підприємцем ОСОБА_2 (РНОКПП НОМЕР_1) компенсаційних виплат працівникам середнього заробітку, призваним на військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період за травень - листопад 2015 року: за травень 2015 року на суму 2542,86 грн, за червень 2015 року - на суму 1801,30 грн, за липень 2015 року - на суму 1566,76 грн, за серпень 2015 року - на суму 1362,40 грн, за вересень 2015 року - на суму 1498,64 грн, за жовтень 2015 року - на суму 1430,52 грн, за листопад 2015 року -1430 грн 52 коп. протиправною бездіяльністю;

3) зобовязати Управління соціального захисту населення Смілянської районної державної адміністрації Черкаської (код ЄДРПОУ 03195777, вул. Леніна, 37 м. Сміла Черкаської області) включити до Зведеного звіту про фактичні витрати на виплату компенсації середнього заробітку працівникам, призваним на військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період відомості звітів фізичної особи-підприємця ОСОБА_2 (РНОКПП НОМЕР_1) про фактичні витрати на виплату середнього заробітку працівникам, призваним на військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період за травень - листопад 2015 року: за травень 2015 року на суму 2542,86 грн, за червень 2015 року - на суму 1801,30 грн, за липень 2015 року - на суму 1566,76 грн, за серпень 2015 року - на суму 1362,40 грн, за вересень 2015 року - на суму 1498,64 грн, за жовтень 2015 року - на суму 1430,52 грн, за листопад 2015 року - 1430 грн 52 коп.

В обґрунтування позовних вимог позивач зазначає, що згідно повістки Смілянсько-Камянського обєднаного міськвійськомату від 16.05.2014, через призов на військову службу у звязку із мобілізацією рамника ОСОБА_3, роботодавцем виданий наказ №1-в від 17.05.2014, яким ОСОБА_3 увільнено від роботи під час проходження військової служби із 17 травня 2014 року із збереженням займаної посади і середньої заробітної плати.

У наступному році, згідно повідомлення Смілянсько-Камянського обєднаного міськвійськомату від 04.02.2015 року про призов на військову службу у звязку із мобілізацією ОСОБА_4, позивачем виданий наказ №2-к від 04.02.2015, яким верстатника ОСОБА_4 мною увільнено від роботи під час проходження військової служби із 04.02.2015 із збереженням займаної посади і середньої заробітної плати.

В звязку з цим до Управління соціального захисту населення Смілянської районної державної адміністрації позивачем подавались звіти про фактичні витрати на виплату середнього заробітку працівників, призваних на військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період за травень-листопад 2015 року.

При цьому листом за вих. №2428/06 від 15.09.2015 повернуто за належністю, без виконання звіти про фактичні витрати на виплату середнього заробітку працівникам, призваним на військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період за липень та серпень 2015 року. Як зазначено у листі, «згідно до п.п. 3.4 Постанови КМУ від 04.03.2015 року №105 визначено чітку процедуру виплати компенсацій підприємствам, установам, організаціям відповідно до якої, поза межами законодавства залишились наймані працівники, які працюють у фізичних осіб-підприємців». Звіти за інші місяці досі не повернуті.

Позивач вважає такі дії щодо відмови у виплаті грошової компенсації роботодавцям фізичним особам-підприємцям протиправними і такими, що обмежують його права як роботодавця. Зазначає, що чинним законодавством визначено гарантії щодо збереження за мобілізованими громадянами місця роботи, займаної посади та середнього заробітку, а порушення трудових прав таких осіб є неприпустимим.

Позивач вважає така бездіяльність Управління соціального захисту населення Смілянської районної державної адміністрації є протиправною.

Представник позивача в судовому засіданні підтвердив обставини викладені у позовній заяві та просив позовні вимоги задовольнити.

Представник відповідача в судовому засіданні 01.02.2016 проти задоволення позову заперечував та просив відмовити в його задоволенні.

Заслухавши пояснення представників сторін, розглянувши подані документи і матеріали, оцінивши належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності, суд дійшов висновку, що позовні вимоги підлягають задоволенню, виходячи з такого.

Судом встановлено, що фізична особа-підприємець ОСОБА_2 здійснюю підприємницьку діяльність із 2005 року, що підтверджується копією свідоцтва про державну реєстрацію та свідоцтва платника єдиного податку (а.с. 10-11).

01.08.2011 між ФОП ОСОБА_2 та ОСОБА_3 укладено трудовий договір (а. с. 12), відповідно до якого ОСОБА_3 прийнятий на роботу для виконання функцій рамника. Трудовий договір є безстроковим.

01.08.2011 даний договір зареєстровано Смілянським міськрайонним центром зайнятості за № 23021100868.

Відповідно до повістки Смілянсько-Камянського обєднаного міськвійськомату від 16.05.2014, через призов на військову службу у звязку із мобілізацією рамника ОСОБА_3, позивачем виданий наказ №1-в від 17.05.2014 (а.с.13), яким рамника ОСОБА_3 увільнено від роботи під час проходження військової служби із 17 травня 2014 року із збереженням займаної посади і середньої заробітної плати.

Підтвердженням його перебування на військовій службі із 17.05.2014 по 09.06.2015 є довідка Смілянсько-Камянського обєднаного міськвійськомату від 12.06.15 №1222 (а.с. 14).

01.08.2011 між ФОП ОСОБА_2 та ОСОБА_4 укладено трудовий договір (а. с. 15), відповідно до якого ОСОБА_4 прийнятий на роботу для виконання функцій верстатника деревообробних верстатів. Трудовий договір є безстроковим.

01.08.2011 даний договір зареєстровано Смілянським міськрайонним центром зайнятості за № 23021100869.

Згідно повідомлення Смілянсько-Камянського обєднаного міськвійськомату від 04.02.2015 (а.с.17), через призов на військову службу у звязку із мобілізацією ОСОБА_4, позивачем виданий наказ №2-к від 04.02.2015 (а.с.16), яким рамника ОСОБА_4 увільнено від роботи під час проходження військової служби із 04.02.2015 із збереженням займаної посади і середньої заробітної плати.

За період з травня 2014 року і до кінця 2014 року, позивач сумлінно нараховувала та виплачувала середню заробітну плату своєму працівникові ОСОБА_3 в період проходження ним військової служби у зоні проведення АТО.

Судом встановлено, що керуючись Постановою КМУ від 04.03.2015 року №105, якою затверджений «Порядок виплати компенсації підприємствам, установам, організаціям у межах середнього заробітку працівників, призваних на військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період» ФОП ОСОБА_2 подала до управління соціального захисту звіти про фактичні витрати на виплату середнього заробітку працівникам, призваним на військову службу за січень, лютий та березень 2015 року, які прийняті управлінням, про що свідчать відбитки штампів на їх копіях (а.с.18-20). В подальшому, зазначена у звітах сума у розмірі 7118,83 грн перерахована 27.05.2015 ФОП ОСОБА_2 на розрахунковий рахунок, що підтверджується копією платіжного доручення №665 від 26.05.2015 (а.с.21).

Аналогічний звіт за квітень 2015 року позивачем поданий до управління 13.05.2015, що підтверджується копією відбитку на його копії (а.с.22). Зазначена у звіті сума у розмірі 2966,67 грн перерахована 12.06.2015 ФОП ОСОБА_2 на розрахунковий рахунок, що підтверджується копією платіжного доручення №778 від 11.06.2015 (а.с.23).

В подальшому позивачем поданий звіт про фактичні витрати на виплату середнього заробітку працівникам, призваним на військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період за травень 2015 року, що підтверджується копією відбитку на його копії (а.с.24), червень 2015 року та липень 2015 року, що підтверджується копією відбитку на їх копіях (а.с.26-27).

Листом №2023/06 від 04.08.15 Управління соціального захисту населення Смілянської районної державної адміністрації Черкаської області просило ФОП ОСОБА_2 повернути кошти на виплату компенсації середнього заробітку працівникам призваним на військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період, перераховані управлінням за січень - квітень 2015 року в сумі 10085,50 грн (а.с.33). В подальшому 28.08.2015 на адресу позивача відповідачем надіслано претензію №2233/06 про повернення компенсації з бюджету середнього заробітку працівникам, призваним на військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період за рахунок коштів Державного бюджету країни в сумі 10085,50 грн (а.с.34).

На зазначений лист та претензію відповідачем надана відповідь за № 16 від 10.09.2015, якою відмовлено у задоволенні претензії у звязку з тим, що вона необгрунтована та без правових підстав (а.с.35-37).

15 вересня 2015 року відповідач листом за №2428/06 повернув позивачу за належністю, без виконання звіти про фактичні витрати на виплату середнього заробітку працівникам, призваним на військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період за липень та серпень 2015 року. Як на підставу повернення відповідач зазначив «згідно до п.п. 3.4 Постанови КМУ від 04.03.2015 року №105 визначено чітку процедуру виплати компенсацій підприємствам, установам, організаціям відповідно до якої, поза межами законодавства залишились наймані працівники, які працюють у фізичних осіб-підприємців».

09.10.2015 ФОП ОСОБА_2 звернулась з листом №17 до Управління соціального захисту населення Смілянської районної державної адміністрації Черкаської області із проханням пояснити, чи внесено ним відомості відповідно наданих нею звітів за травень-серпень 2015 року, які підстави відмови виконання звітів за травень та червень 2015 року, а також питання щодо строків виплати компенсації за період травень - серпень 2015 року (а.с.39).

28.10.2015 відповідачем листом №3409/06 надано відповідь на лист №17 від 09.10.2015, в якому зазначено, що «... відповідно до листа Міністерства соціальної політики України від 16.06.2015 року №325/13/155-15, з метою встановлення однакових гарантій для працівників, призваних на військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період, незалежно від того де саме вони працюють, Мінсоцполітики опрацьовується відповідний законопроект. Держава гарантує виплату компенсації зазначеним вище особам» (а.с.40).

02.12.2015 ФОП ОСОБА_2 звернулася до відповідача із зверненням №20, в якому просила надати їй розяснення щодо внесення поданих нею звітів за вересень, жовтень, листопад 2015 року, а також повторне розяснення питання про те, чи внесені відомості до «зведеного звіту про фактичні витрати на виплату середнього заробітку працівникам» згідно з додатком 2 Постанови КМУ №105 від 04.03.2015 про здійснені нею компенсаційні виплати середнього заробітку працівникам, під час їх призову призваним на військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період (а.с.42).

На даний лист відповідач надав відповідь листом від 10.02.2015 № 3978, в якому наголосив на законодавчу неврегульованість поставлених питань (а.с.44).

Надаючи оцінку заявленим позовним вимогам суд керується таким.

Правовідносини, пов'язані із виплатою компенсації середнього заробітку працівників, призваних на військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період регулюються Кодексом законів про працю України та Постановою Кабінету Міністрів України № 105 від 04.03.2015 року «Про затвердження Порядку виплати компенсації підприємствам, установам, організаціям у межах середнього заробітку працівників, призваних на військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період» (далі Порядок № 105).

Згідно з частиною 3 статті 119 КЗпП України (в редакції від 08.02.2015) за працівниками, призваними на військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період або прийнятими на військову службу за контрактом у разі виникнення кризової ситуації, що загрожує національній безпеці, оголошення рішення про проведення мобілізації та (або) введення воєнного стану на строк до закінчення особливого періоду або до оголошення рішення про демобілізацію, але не більше одного року, зберігаються місце роботи, посада і компенсується із бюджету середній заробіток на підприємстві, в установі, організації, в яких вони працювали на час призову, незалежно від підпорядкування та форми власності. Виплата таких компенсацій із бюджету в межах середнього заробітку проводиться за рахунок коштів Державного бюджету України в порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України.

Пунктом 7 Указу Президента України «Про часткову мобілізацію» № 15/2015 від 14.01.2015 передбачено необхідність доведення до відома керівників органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ, організацій усіх форм власності, що згідно із статтею 39 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу», статтею 119 КЗпП України за громадянами України, які проходять військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період, закріплені гарантії щодо збереження за ними місця роботи (посади) на термін, що не перевищує одного року.

Відповідач стверджує, що гарантії щодо збереження місця роботи (посади) і середнього заробітку, які визначені статтею 119 КЗпП України, поширюються виключно на осіб, які працюють на підприємстві, в установі, організації і не поширюються на випадки мобілізації особи, яка працює у фізичної особи-підприємця.

Однак, з вказаними доводами відповідача суд не погоджується.

Так, статтею 24 Конституції України передбачено, що громадяни мають рівні конституційні права і свободи та є рівними перед законом. Не може бути привілеїв чи обмежень за ознаками раси, кольору шкіри, політичних, релігійних та інших переконань, статі, етнічного та соціального походження, майнового стану, місця проживання, за мовними або іншими ознаками.

Відповідно до статті 46 Конституції України громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.

Зокрема, частиною 1 статті 119 КЗпП України визначено, що на час виконання державних або громадських обов'язків, якщо за чинним законодавством України ці обов'язки можуть здійснюватись у робочий час, працівникам гарантується збереження місця роботи (посади) і середнього заробітку.

Отже, гарантії щодо збереження місця роботи (посади) і середнього заробітку працівникам на час виконання державних обов'язків, якщо за чинним законодавством України ці обов'язки можуть здійснюватись у робочий час, встановлені для усіх працівників, в тому числі і тих, що працюють на підставі трудового договору у фізичної особи-підприємця.

Більше того, згідно з частиною 1 статті 3 КЗпП України законодавство про працю регулює трудові відносини працівників усіх підприємств, установ, організацій незалежно від форм власності, виду діяльності і галузевої належності, а також осіб, які працюють за трудовим договором з фізичними особами.

Крім того, додатково суд звертає увагу на те, що положеннями підпункту 14.1.222 пункту 14.1 статті 14 Податкового Кодексу України передбачено, що роботодавцем також є самозайнята особа, яка використовує найману працю фізичних осіб на підставі укладених трудових договорів (контрактів) та несе обов'язки із сплати їм заробітної плати, а також нарахування, утримання та сплати податку на доходи фізичних осіб до бюджету, нарахувань на фонд оплати праці, інші обов'язки, передбачені законами.

Отже, із системного аналізу вказаних вище правових норм слідує, що законодавство про працю регулює трудові відносини працівників як підприємств, установ, організацій незалежно від форм власності, виду діяльності і галузевої належності, так і осіб, які працюють за трудовим договором з фізичними особами, за виключенням особливостей регулювання цих правовідносин у випадках, прямо передбачених законодавством.

Таким чином, оскільки положення статті 119 КЗпП України, якими встановлено гарантії для працівників на час виконання державних або громадських обов'язків, не містять жодних застережень щодо непоширення даних гарантій на працівників, які працюють у фізичних осіб-підприємців за трудовими договорами, то, на переконання суду, на ОСОБА_4 та ОСОБА_3, які працювали у позивача як фізичної особи-підприємця і були призвані на військову службу за призовом під час мобілізації на підставі Указу Президента України "Про часткову мобілізацію" № 15/2015 від 14.01.2015 року, поширюються гарантії, передбачені частиною третьою статті 119 КЗпП України, зокрема гарантії щодо компенсації з бюджету середнього заробітку.

Крім того, позиція відповідача щодо непоширення на ОСОБА_4 та ОСОБА_3 гарантій, визначених частиною 3 статті 119 КЗпП України, безпідставно звужує і права ФОП ОСОБА_2, як роботодавця, у порівнянні з правами таких роботодавців, як підприємство, установа та організація.

Також суд зауважує, що гарантіям для працівників на час виконання державних або громадських обовязків, закріплених законодавцем у статті 119 КЗпП України, без сумніву кореспондує обов'язок держави передбачити організаційно-правові засоби і способи, за допомогою яких би забезпечувався механізм їх реалізації. В іншому випадку зміст таких юридичних гарантій нівелюється.

Щодо Порядку № 105, то такий Порядок затверджений Постановою Кабінету Міністрів України з метою визначення механізму виплати компенсації підприємствам, установам, організаціям у межах середнього заробітку працівників, призваних на військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період.

Водночас Порядок, будучи підзаконним нормативно-правовим актом, прийнятим на основі та відповідно до статті 119 КЗпП України, не може суперечити нормативно-правовому акту вищої юридичної сили, яким є Кодекс законів про працю України, зокрема й щодо дії за колом осіб, на яких він поширюється. До того ж даний підзаконний нормативно-правовий акт не містить жодних застережень щодо його непоширення на фізичних осіб-підприємців та осіб, які перебувають з ними у трудових відносинах.

При цьому суд враховує те, що згідно з практикою Європейського Суду з прав людини (у справі «Щокін проти України») відсутність в національному законодавстві необхідної чіткості та точності, які передбачали можливість різного тлумачення, порушує вимогу «якості закону», передбачену Конвенцією про захист прав людини і основоположних свобод, та не забезпечує адекватний захист від свавільного втручання публічних органів державної влади.

Крім того, як зазначив Європейський Суд з прав людини у справі «Корецький та інші проти України», закон має бути доступний для конкретної особи і сформульований з достатньою чіткістю для того, щоб вона могла, якщо це необхідно, за допомогою кваліфікованих радників передбачити в розумних межах, виходячи з обставин справи, ті наслідки, які може спричинити означена дія. Щоб положення національного закону відповідали цим вимогам, він має гарантувати засіб юридичного захисту від свавільного втручання органів державної влади у права, гарантовані Конвенцією. У питаннях, які стосуються основоположних прав, надання правової дискреції органам виконавчої влади у вигляді необмежених повноважень було б несумісним з принципом верховенства права, одним з основних принципів демократичного суспільства, гарантованих Конвенцією. Відповідно закон має достатньо чітко визначати межі такої дискреції та порядок її реалізації. Ступінь необхідної чіткості національного законодавства яке безумовно не може передбачити всі можливі випадки значною мірою залежить від того, яке саме питання розглядається, від сфери, яку це законодавство регулює, та від числа та статусу осіб, яких воно стосується.

З огляду на викладене, суд приходить до висновку, що дія Порядку № 105 щодо виплати компенсації у межах середнього заробітку працівників, призваних на військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період, поширюється не лише на підприємства, установи та організації, а й на фізичних осіб-підприємців, які з одного боку зобов'язані здійснити виплату працівникам, що перебувають з ними у трудових відносинах, середнього заробітку за час їх перебування на військовій службі за призовом під час мобілізації, на особливий період, а з іншого мають право на отримання компенсації цих виплат з Державного бюджету.

Спеціального нормативного акту, який встановлював би правовий статус фізичної особи-підприємця, на сьогодні не існує. Відповідні положення щодо права фізичної особи на зайняття підприємницькою діяльністю містяться у главі 13 Господарського кодексу України, главі 5 Цивільного кодексу України та у деяких галузевих документах, що регулюють відповідний вид діяльності.

Відповідно до пункту 4 Порядку № 105 для виплати компенсації підприємство, установа або організація подає щомісяця до 15 числа органу соціального захисту населення звіт про фактичні витрати на виплату середнього заробітку працівникам згідно з додатком 1, погоджений районним (міським) військовим комісаріатом, який здійснював призов працівника на військову службу, в частині підтвердження призову та проходження військової служби, для подання до 19 числа їх копій, а також зведених звітів про фактичні витрати на виплату середнього заробітку працівникам згідно з додатком 2 структурним підрозділам соціального захисту населення.

Структурні підрозділи соціального захисту населення щомісяця до 23 числа подають відомості про загальний обсяг фактичних витрат на виплату середнього заробітку працівникам згідно з додатком 3 Мінсоцполітики для спрямування їм бюджетних коштів, що спрямовуються органам соціального захисту населення для перерахування підприємствам, установам, організаціям.

Судом встановлено, що позивач ФОП ОСОБА_2Д, маючи право на отримання відповідної компенсації, дотрималася зазначених вище вимог і, здійснивши виплату працівникам ОСОБА_4 та ОСОБА_3 середнього заробітку за період з травня по червень 2015 року, склала відповідні звіти установленої форми про фактичні витрати на виплату середнього заробітку працівниками згідно з додатком 1 Порядку № 105, погодила їх з районним військовим комісаріатом, який здійснював призов працівників ОСОБА_4 та ОСОБА_3 на військову службу, в частині підтвердження призову та проходження військової служби, та подав їх до Управління праці та соціального захисту населення Смілянської районної державної адміністрації Черкаської області.

В свою чергу, Управління праці та соціального захисту населення Смілянської районної державної адміністрації Черкаської області, який згідно з пунктом 2 Порядку № 105 є розпорядником бюджетних коштів нижчого рівня, відповідно до положень пункту 4 Порядку № 105 було зобов'язане включити до зведених звітів про фактичні витрати на виплату середнього заробітку працівникам згідно з додатком 2 відомості про виплату ФОП ОСОБА_2 середнього заробітку своїм працівникам ОСОБА_4 та ОСОБА_3 Однак, таких дій відповідачем зроблено не було, що свідчить про його протиправну бездіяльність.

Водночас, в силу положень частини 1 статті 2 КАС України, завданням адміністративного судочинства є захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб, інших суб'єктів при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень, шляхом справедливого, неупередженого та своєчасного розгляду адміністративних справ.

Враховуючи наведене та беручи до уваги необхідність захисту порушених прав та інтересів позивача, суд доходить висновку про наявність підстав для визнання протиправною бездіяльності Управління праці та соціального захисту населення Смілянської районної державної адміністрації Черкаської області щодо неприйняття звітів ФОП ОСОБА_2 за період з травня по листопад 2015 року про фактичні витрати на виплату середнього заробітку особам, призваним на військову службу за призовом під час мобілізації.

Щодо позовних вимог про зобов'язання відповідача включити виплачену згідно звітів суму до зведеного звіту про фактичні витрати на виплату компенсації середнього заробітку працівникам, призваним на військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період, суд зазначає таке.

Відповідно до п. 2 Порядку № 105 відповідач є розпорядником зазначених бюджетних коштів нижчого рівня і на нього покладається обов'язок прийняти звіт роботодавця про фактичні витрати на виплату середнього заробітку працівникам, включити дані про нараховані виплати до зведеного звіту та передати зведений звіт разом з копією включеного до нього звіту розпоряднику бюджетних коштів нижчого рівня структурному підрозділу з питань соціального захисту населення обласної державної адміністрації.

Після надходження бюджетних коштів відповідач згідно з п. 4 Порядку № 105 зобов'язаний здійснити відповідні виплати роботодавцям, що подали звіти з метою компенсації їм витрат на виплату вказаним працівникам середнього заробітку.

Таким чином, з огляду на наявність у суду права при задоволенні вимог адміністративного позову прийняти рішення про зобов'язання відповідача вчити певні дії, а також враховуючи протиправність бездіяльності суб'єкта владних повноважень щодо неприйняття звітів ФОП ОСОБА_2, суд приходить висновку, що в цій частині позовних вимог позивачем обрано вірний спосіб захисту порушеного права, який може бути застосований при прийнятті рішення у даній справі.

Згідно з частиною 2 статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Частиною 3 статті 2 КАС України передбачено, що у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Відповідно до статей 11, 71, 86 КАС України розгляд і вирішення справ в адміністративних справах здійснюється на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, а суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні.

В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову (частина 2 статті 71 КАС України).

Таким чином, виходячи з системного аналізу положень чинного законодавства України та матеріалів справи, з урахуванням принципу верховенства права та з метою забезпечення захисту прав, свобод та інтересів особи, суд дійшов висновку, що викладені в позовній заяві посилання позивача є обґрунтованими, та відповідно такими, що підлягають задоволенню.

Відповідно до частини 1 статті 94 КАС України якщо судове рішення ухвалене на користь сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, суд присуджує всі здійснені нею документально підтверджені судові витрати за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав стороною у справі, або якщо стороною у справі виступала його посадова чи службова особа.

Керуючись статтями 56, 58, 86, 94, 159, 162, 163, 254 КАС України, суд

ПОСТАНОВИВ:

Адміністративний позов задовольнити повністю.

Визнати протиправними дії Управління соціального захисту населення Смілянської районної державної адміністрації (ідентифікаційний код 03195777, вул. Леніна, 37 м. Сміла Черкаської області), які полягають у поверненні фізичній особі-підприємцю ОСОБА_2 (ідентифікаційний номер НОМЕР_1) звітів про фактичні витрати на виплату середнього заробітку працівникам, призваним на військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період за липень та серпень 2015 року.

Визнати не включення Управлінням соціального захисту населення Смілянської районної державної адміністрації (ідентифікаційний код 03195777, вул. Леніна, 37 м. Сміла Черкаської області) відомості про здійснені фізичною особою-підприємцем ОСОБА_2 (ідентифікаційний номер НОМЕР_1) компенсаційних виплат працівникам середнього заробітку, призваним на військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період за травень - листопад 2015 року: за травень 2015 року на суму 2542,86 грн, за червень 2015 року - на суму 1801,30 грн, за липень 2015 року - на суму 1566,76 грн, за серпень 2015 року - на суму 1362,40 грн, за вересень 2015 року - на суму 1498,64 грн, за жовтень 2015 року - на суму 1430,52 грн, за листопад 2015 року -1430 грн 52 коп. протиправною бездіяльністю.

Зобовязати Управління соціального захисту населення Смілянської районної державної адміністрації Черкаської (ідентифікаційний код 03195777, вул. Леніна, 37 м. Сміла Черкаської області) включити до зведеного звіту про фактичні витрати на виплату компенсації середнього заробітку працівникам, призваним на військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період відомості звітів фізичної особи-підприємця ОСОБА_2 (РНОКПП НОМЕР_1) про фактичні витрати на виплату середнього заробітку працівникам, призваним на військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період за травень - листопад 2015 року: за травень 2015 року на суму 2542,86 грн, за червень 2015 року - на суму 1801,30 грн, за липень 2015 року - на суму 1566,76 грн, за серпень 2015 року - на суму 1362,40 грн, за вересень 2015 року - на суму 1498,64 грн, за жовтень 2015 року - на суму 1430,52 грн, за листопад 2015 року - 1430 грн 52 коп.

Стягнути з бюджетних асигнувань Управлінням соціального захисту населення Смілянської районної державної адміністрації (ідентифікаційний код 03195777, вул. Леніна, 37 м. Сміла Черкаської області) судовий збір у розмірі 487 (чотириста вісімдесят дві) грн 20 коп., сплачений згідно квитанції №0.0.477340938.1 від 17.12.2015 та 974 (девятсот сімдесят чотири) грн 40 коп., сплачений згідно квитанції №14764213 від 30.12.2015 на користь фізичної особи-підприємця ОСОБА_2 (ідентифікаційний номер НОМЕР_1).

Постанова набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо таку скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги постанова, якщо її не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження або набрання законної сили рішенням за наслідками апеляційного провадження. Апеляційна скарга може бути подана до Київського апеляційного адміністративного суду через Черкаський окружний адміністративний суд протягом десяти днів з дня отримання копії постанови.

Суддя В.П. Тимошенко

Повний текст постанови виготовлено 12 лютого 2016 року