Рішення № 55769745, 09.02.2016, Господарський суд Вінницької області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ВІННИЦЬКОЇ ОБЛАСТІ

_______________

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

РІШЕННЯ

09 лютого 2016 р. Справа № 902/9/16

Господарський суд Вінницької області у складі:

головуючого судді Тварковського А.А.,

за участю:

секретаря судового засідання Горейка М.В.

представників:

позивача: ОСОБА_1, довіреність №21/01-16 від 21.01.2016р., паспорт серії СО 023020 виданий Дніпровським РВ УМВС України в м. Києві 08.12.1998р.,

у відсутності представника відповідача,

розглянувши у відкритому судовому засіданні матеріали справи

за позовом: товариства з обмеженою відповідальністю "Уніклініка" (вул. Оболонська Набережна, 11, корп. 2, оф. 20, м. Київ, 04211)

до: товариства з обмеженою відповідальністю "Інтер медтехніка" (вул. К. Маркса, буд. 54, м. Вінниця, 210345)

про стягнення 255609 грн 77 коп.,

В С Т А Н О В И В :

Товариство з обмеженою відповідальністю "Уніклініка" звернулося до господарського суду Вінницької області з позовом про стягнення з товариства з обмеженою відповідальністю "Інтер медтехніка" 255609 грн 77 коп.

Ухвалою господарського суду Вінницької області від 11.01.2016р. за вказаним позовом порушено провадження у справі №902/9/16 з призначенням її до розгляду.

26.01.2016р. ухвалою суду слухання справи відкладено до 09.02.2016р. через неявку в судове засідання представника відповідача та неподання ним витребуваних доказів

В судовому засіданні (09.02.2016р.) представник позивача позов підтримав в повному обсязі, посилаючись на обставини, викладені в ньому та надані суду докази.

Натомість відповідач правом участі в судовому засіданні повторно не скористався не зважаючи на те, що про дату, час та місце судового засідання він повідомлявся належним чином ухвалою від 26.01.2016р., яка надсилалась йому рекомендованою кореспонденцією за адресою, яка відповідає тій, що значиться в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців. Відтак його процесуальна позиція щодо заявленого позову суду невідома. Поряд з цим 08.02.2016р. на адресу суду від представника відповідача надійшло клопотання від 08.02.2016р. про відкладення розгляду справи на іншу дату у зв"язку із неможливістю бути присутнім в судовому засіданні через прийняття ним участі в іншому судовому процесі, при цьому підприємство позбавлено можливості забезпечити участь в судовому засіданні іншого представника у звязку із перебуванням директора ТОВ «Інтер медтехніка» за межами м. Вінниці.

Суд, розглянувши вказане клопотання представника відповідача, дійшов до висновку про його відхилення, з огляду на наступне.

Відповідно до ч. 1, 2 ст. 28 ГПК України справи юридичних осіб в господарському суді ведуть їх органи, що діють у межах повноважень, наданих їм законодавством та установчими документами, через свого представника. Представниками юридичних осіб можуть бути також інші особи, повноваження яких підтверджуються довіреністю від імені підприємства, організації.

Як вказано у п.3.9.2 постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 26.12.2011р. №18 "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції" господарський суд з урахуванням обставин конкретної справи може відхилити доводи учасника судового процесу - підприємства, установи, організації, іншої юридичної особи, державного чи іншого органу щодо відкладення розгляду справи у зв'язку з відсутністю його представника (з причин, пов'язаних з відпусткою, хворобою, службовим відрядженням, участю в іншому судовому засіданні і т. п.). При цьому господарський суд виходить з того, що у відповідних випадках такий учасник судового процесу не позбавлений права і можливості забезпечити за необхідності участь у судовому засіданні іншого представника згідно з частинами першою - п'ятою статті 28 ГПК, з числа як своїх працівників, так і осіб, не пов'язаних з ним трудовими відносинами. Неможливість такої заміни представника і неможливість розгляду справи без участі представника підлягає доведенню учасником судового процесу на загальних підставах (статті 32-34 ГПК), причому відсутність коштів для оплати послуг представника не може свідчити про поважність причини його відсутності в судовому засіданні.

Відтак безпосередня відсутність в судовому засіданні представника відповідача у зв'язку із його участю в іншому судовому засіданні та перебування директора товариства за межами м. Вінниці не можуть слугувати підставою для відкладення з врахуванням наведених вище законодавчих приписів, оскільки вказані обставини не свідчить про неможливість забезпечення відповідачу явки в судове засідання іншого уповноваженого представника, до того ж дані обставини не є підставою для відкладення розгляду справи відповідно до ст. 77 ГПК України. Крім того, останнім не надано суду жодних доказів в підтвердження обставин викладених в клопотанні.

Поряд з цим слід відмітити, що відкладення розгляду справи є правом та прерогативою суду, основною умовою для якого не є відсутність у судовому засіданні представників сторін, а неможливість вирішення спору у відповідному судовому засіданні.

Так, статтею 77 ГПК України передбачено, що господарський суд відкладає в межах строків, встановлених ст.69 цього Кодексу розгляд справи, коли за якихось обставин спір не може бути вирішено в даному засіданні.

Відповідно до п.3.9.1 постанови Пленуму Вищого господарського суду України Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції №18 від 26.12.2011р. в разі, якщо ухвалу про порушення провадження у справі було надіслано за належною адресою (тобто повідомленою суду стороною, а в разі ненадання суду відповідної інформації -адресою, зазначеною в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців), і не повернуто підприємством зв'язку або повернуто з посиланням на відсутність (вибуття) адресата, відмову від одержання, закінчення строку зберігання поштового відправлення тощо, то вважається, що адресат повідомлений про час і місце розгляду справи судом.

Згідно із п.3.9.2 постанови Пленуму Вищого господарського суду України Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції №18 від 26.12.2011р. у випадку нез'явлення в засідання господарського суду представників обох сторін або однієї з них справа може бути розглянута без їх участі, якщо неявка таких представників не перешкоджає вирішенню спору.

В силу вимог ч. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, кожен при вирішенні судом питання щодо його цивільних прав та обов'язків має право на судовий розгляд упродовж розумного строку.

Обов'язок швидкого здійснення правосуддя покладається, в першу чергу, на відповідні державні судові органи. Розумність тривалості судового провадження оцінюється в залежності від обставин справи та з огляду на складність справи, поведінки сторін, предмету спору. Нездатність суду ефективно протидіяти недобросовісно створюваним учасниками справи перепонам для руху справи є порушенням ч. 1 ст. 6 даної Конвенції (§ 66 - 69 рішення Європейського суду з прав людини від 08.11.2005р. у справі "Смірнова проти України").

Відповідно до листа Верховного Суду України головам апеляційних судів України № 1-5/45 від 25 січня 2006 р., у цивільних, адміністративних і господарських справах перебіг провадження для цілей статті 6 Конвенції розпочинається з моменту подання позову і закінчується винесенням остаточного рішення у справі.

Всі ці обставини судам слід враховувати при розгляді кожної справи, оскільки перевищення розумних строків розгляду справ становить порушення прав, гарантованих пунктом 1 статті 6 Конвенції про захист прав і основних свобод людини, а збільшення кількості звернень до Європейського суду з прав людини не лише погіршує імідж нашої держави на міжнародному рівні, але й призводить до значних втрат державного бюджету.

Одночасно, застосовуючи відповідно до ч.1 ст.4 Господарського процесуального кодексу України, ст.17 Закону України Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини при розгляді справи ч.1 ст.6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, суд зазначає, що право особи на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку кореспондується з обовязком добросовісно користуватися наданими законом процесуальними правами, утримуватись від дій, що зумовлюють затягування судового процесу, та вживати надані процесуальним законом заходи для скорочення періоду судового провадження (п.35 рішення від 07.07.1989р. Європейського суду з прав людини у справі Юніон Еліментарія Сандерс проти Іспанії (Alimentaria Sanders S.A. v. Spain).

Таким чином, суд вважає за можливе розглядати справу за відсутності представника відповідача, оскільки матеріали даної справи містять достатньо доказів для прийняття рішення по справі. При цьому, відповідач не був позбавлений можливості надати суду докази в обґрунтування своїх доводів щодо позову та сформулювати свою процесуальну позицію відносно нього.

Розглянувши подані документи і матеріали, заслухавши пояснення представника позивача, з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, судом встановлено наступне.

19.07.2013р. між товариством з обмеженою відповідальністю "Уніклініка" (позикодавець, позивач) та товариством з обмеженою відповідальністю "Інтер медтехніка" (позичальник, відповідач) укладено договір позики (поворотної фінансової допомоги (Договір)).

Відповідно до п. 1.1. Договору позикодавець надає позичальнику позику, а останній зобовязується повернути позику у визначений договором строк.

Сума позики становить 81000 грн. (п. 2.1. Договору).

Згідно із п. 4.1. Договору позика надається строком на 71 календарний день з моменту надходження суми позики на банківський рахунок позичальника з кінцевим терміном повернення 30.09.2013р.

Відповідно до п.п. 5.1, 5.2. Договору позика повертається позикодавцю у строк, вказаний у п. 4.1. та за графіком вказаним у додатку №1 договору, на його банківський рахунок, зазначений у договорі або на будь-який інший банківський рахунок позикодавця за його вказівкою. Позикодавець повертає позику частинами відповідно до графіку повернення поворотної фінансової допомоги.

Договір набуває чинності з моменту перерахування суми позики позичальнику і діє до моменту його остаточного виконання (розділ 6. Договору).

Додатком №1 від 19.07.2013р. до Договору сторони погодили наступний графік повернення позики (поворотної фінансової допомоги): 01.08.2013р. 12000 грн; 12.08.2013р. 12000 грн; 23.08.2013р. 12000 грн; 02.09.2013р. 12000 грн; 13.09.2013р. 12000 грн; 23.09.2013р. 12000 грн; 30.09.2013р. 9000 грн.

Свої зобов'язання за договорами позивач виконав належним чином, надавши відповідачу позику (поворотну фінансову допомогу) в сумі 81000 грн, що підтверджується наявним в матеріалах справи платіжним дорученням №57 від 22.07.2013р.

Однак, відповідач свої зобов'язання щодо повернення позики (поворотної фінансової допомоги) не виконав, отриманні кошти не повернув, відтак у нього виникла заборгованість перед позивачем щодо повернення вказаних коштів в сумі 81000 грн.

27.06.2014р. позивач направив відповідачу лист-вимогу вих. №05 від 26.06.2014р. про повернення наданої йому позики в сумі 81000 грн, що стверджується наявним в справі описом вкладення у цінний лист від 27.06.2014р. та повідомленням про вручення поштового відправлення від 03.7.2014р.,

Втім, як свідчать матеріали справи та стверджує представник позивача, вказану вимогу відповідачем залишено без виконання, наданні йому позивачем кошти ним не повернуто.

Не проведення розрахунків згідно умов договору позики (поворотної фінансової допомоги) в строки обумовлені договором в добровільному порядку спонукало позивача з відповідним позовом до суду.

З врахуванням встановлених обставин, суд дійшов наступних висновків.

Відповідно до ч. 1 ст.173 Господарського кодексу України господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.

Як зазначено в ст.174 Господарського кодексу України господарські зобов'язання можуть виникати, зокрема, із господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також з угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать.

Беручи до уваги зміст правовідносин, які склались між сторонами та характер взятих ними на себе зобов'язань, суд дійшов висновку про те, що між сторонами виникли правовідносини з договору позики.

Статтею 1046 ЦК України передбачено, що за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов'язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.

Згідно із ст.1049 ЦК України позичальник зобов'язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором. Якщо договором не встановлений строк повернення позики або цей строк визначений моментом пред'явлення вимоги, позика має бути повернена позичальником протягом тридцяти днів від дня пред'явлення позикодавцем вимоги про це, якщо інше не встановлено договором. Позика, надана за договором безпроцентної позики, може бути повернена позичальником достроково, якщо інше не встановлено договором. Позика вважається повернутою в момент передання позикодавцеві речей, визначених родовими ознаками, або зарахування грошової суми, що позичалася, на його банківський рахунок.

Відповідно до ч.1 ст.1050 ЦК України якщо позичальник своєчасно не повернув суму позики, він зобов'язаний сплатити грошову суму відповідно до статті 625 цього Кодексу. Якщо позичальник своєчасно не повернув речі, визначені родовими ознаками, він зобов'язаний сплатити неустойку відповідно до статей 549 - 552 цього Кодексу, яка нараховується від дня, коли речі мали бути повернуті, до дня їх фактичного повернення позикодавцеві, незалежно від сплати процентів, належних йому відповідно до статті 1048 цього Кодексу.

Згідно зі ст.526 Цивільного кодексу України, ст.193 Господарського кодексу України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цих Кодексів, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом (ст.525 Цивільного кодексу України, ч.7 ст.193 Господарського кодексу України).

Згідно з ч.1 ст.530 ЦК України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Відповідно до ст.527 Цивільного кодексу України боржник зобов'язаний виконати свій обов'язок, а кредитор - прийняти виконання особисто, якщо інше не встановлено договором або законом, не випливає із суті зобов'язання чи звичаїв ділового обороту.

Кожна зі сторін у зобов'язанні має право вимагати доказів того, що обов'язок виконується належним боржником або виконання приймається належним кредитором чи уповноваженою на це особою, і несе ризик наслідків непред'явлення такої вимоги.

Виходячи з встановлених обставин справи та наведених вище законодавчих приписів, суд вважає вимогу позивача про стягнення боргу в розмірі 81000 грн правомірною та обґрунтованою, з огляду на що задовольняє її в повному обсязі.

Також судом розглянуто вимоги позивача щодо стягнення з відповідача 59591 грн 34 коп. пені, 5568 грн. 89 коп.- 3 %річних, 53760 грн 50 коп. інфляційних втрат, за результатами чого суд дійшов наступних висновків.

Згідно із ст.610 ЦК України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

У відповідності до п.3 ст.611 Цивільного кодексу України, у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема, сплата неустойки.

В силу ч.ч.1,2 ст.549 ЦК України, неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання, а пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.

Статтею 230 ГК України, встановлено, що штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.

Згідно із ч.1 ст.550 ЦК України право на неустойку виникає незалежно від наявності у кредитора збитків, завданих невиконанням або неналежним виконанням зобов'язання.

Стаття 610 цього ж Кодексу передбачає, що порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Приписами ч.6 ст.232 ГК України встановлено, що нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.

Відповідно до ч.2 ст.625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Відповідно до ст.ст. 6, 627 ЦК України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності і справедливості.

Стаття 628 ЦК України передбачає, що зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства. Крім того, згідно із ст.629 ЦК України договір є обов'язковим для виконання сторонами.

Згідно із розділом 7 Договору за порушення строків повернення позики позичальник зобовязується сплатити штрафну неустойку у вигляді пені у розмірі подвійної облікової ставки Національно банку України, що діяла у період порушення, від неповернутої суми позики за кожний день прострочки та за весь її період.

Таким чином, з огляду на вищезазначене, заявлені позивачем вимоги щодо стягнення з відповідача пені, 3% річних та інфляційних втрат є правомірними та обґрунтованим, оскільки відповідають умовам укладеного договору та чинного законодавства України. При цьому суд враховує, що розділом 7 Договору сторони погодили збільшення строку нарахування пені, ніж визначено у ч. 6 ст. 232 ГК України, тобто фактично визначили строк з моменту порушення зобовязання щодо повернення суми позики за кожен день прострочення за весь період прострочення, що відповідає правовій позиції Верховного Суду України у постанові від 15.04.2015р. по справі №3-53гс15, а відтак узгоджується з положенням вищевказаних правових норм.

Перевіркою за допомогою програми "ЛІГА.ЗАКОН" правильності наданого позивачем розрахунку та періодів нарахування 3% річних судом не виявлено помилок, у зв'язку з чим позовні вимоги в цій частині підлягають задоволенню в повному обсязі.

Поряд з цим, здійснивши обрахунок пені та інфляційних втрат у вказаних позивачем періодах за допомогою програми "ЛІГА.ЗАКОН", суд визначив їх в наступному розмірі: пеня в сумі 59591 грн 35 коп. та інфляційні втрати 65249 грн 01 коп., однак враховуючи те, що в даному випадку підстав, визначених п.2 ч.1 ст.83 ГПК України, для виходу за межі позовних вимог у суду немає, до стягнення підлягають пеня та інфляційні втрати саме у заявленому позивачем розмірі: пеня в сумі 59591 грн 34 коп. та інфляційні втрати 53760 грн 50 коп.

Стосовно вимог позивача про стягнення 30% збитків в сумі 55689 грн 04 коп., які, виходячи із змісту договору та розрахунку за своєю правовою природою є 30% відсотками за користування чужими коштами, а не збитками, суд зазначає наступне.

Відповідно до ст. 536 Цивільного кодексу України за користування чужими грошовими коштами боржник зобов'язаний сплачувати проценти, якщо інше не встановлено договором між фізичними особами. Розмір процентів за користування чужими грошовими коштами встановлюється договором, законом або іншим актом цивільного законодавства.

Пунктом 10.3. Договору обумовлено, що у випадку несвоєчасного повернення позичальником суми позики сторони домовились встановити процент за користування чужими грошовими коштами у розмірі 30% річних.

Поряд з цим, у п. 6 постанови Пленум Вищого господарського суду України "Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань" №14 від 17.12.2013р. зазначено, що проценти, зазначені у статті 536 ЦК України,- це плата за користування чужими коштами, в тому числі безпідставно одержаними, збереженими грішми (стаття 1214 ЦК України). Підставами для застосування до правовідносин сторін статті 536 ЦК України є, по-перше, факт користування чужими коштами, по-друге - встановлення розміру відповідних процентів договором або чинним законодавством (наприклад, статтями 1048, 1054, 1061 ЦК України). Якщо в законі або в укладеному сторонами договорі передбачено розмір процентів за користування чужими коштами (стаття 536 ЦК України), то це не позбавляє кредитора права звернутися до боржника з позовом про стягнення як зазначених процентів, так і трьох процентів річних (якщо інший їх розмір не передбачено договором або Законом) - за наявності порушення боржником грошового зобов'язання.

Як встановлено судом зобов'язання відповідача повернути позивачу суму наданої позики є грошовим зобов'язанням, а тому вимоги позивача в частині стягнення відсотків за користування чужими коштами є правомірними, оскільки відповідають вимогам чинного законодавства України та передбаченні умовами укладеного між сторонами договору.

Здійснивши за допомогою програми "ЛІГА.ЗАКОН" перевірку правильності наданого позивачем розрахунку та періодів нарахування 30% річних за користування чужими грошовими коштами суд не виявив помилок в її нарахувані, у зв'язку з чим позовні вимоги в цій частині підлягають задоволенню в повному обсязі.

Як визначає ст.32 Господарського процесуального кодексу України, доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення спору.

Відповідно до ст.ст. 34, 43 ГПК України докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і обєктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом. Ніякі докази не мають для господарського суду заздалегідь встановленої сили. Визнання однією стороною фактичних даних і обставин, якими інша сторона обґрунтовує свої вимоги або заперечення для господарського суду не є обовязковим.

За змістом статті 33 ГПК України, обов'язок доказування та подання доказів розподіляється між сторонами, виходячи з того, хто посилається на юридичні факти, які обґрунтовують його вимоги і заперечення.

Всупереч вище наведеному та вимогам ухвал суду відповідач не подав до суду доказів в спростування позовних вимог позивача щодо стягнення основного боргу, пені, 3% річних, інфляційних втрат та 30% річних за користування чужими грошовими коштами, в тому рахунку доказів проведення розрахунків (платіжні доручення, виписки банківських установ щодо руху коштів, квитанції до прибуткових касових ордерів).

Виходячи з наведеного, позовні вимоги підлягають задоволенню в повному обсязі.

Судові витрати зі сплати судового збору підлягають віднесенню на відповідача відповідно до ст. 49 ГПК України.

Керуючись ст.ст.4-3,4-5, 22, 32, 33, 34, 36, 43, 44, 49, 78, 82, 84, 85, 87, 115, 116 ГПК України, суд-

ВИРІШИВ :

Позов задовольни повністю.

Стягнути з товариства з обмеженою відповідальністю "Інтер медтехніка" (вул. К. Маркса, буд. 54, м. Вінниця, 210345, код ЄДРПОУ 36886747) на користь товариства з обмеженою відповідальністю "Уніклініка" (вул. Оболонська Набережна, 11, корп. 2, оф. 20, м. Київ, 04211, код ЄДРПОУ 38557288) 81000 грн боргу, 59591 грн 34 коп. пені, 5568 грн 89 коп.- 3% річних, 53760 грн 50 коп. інфляційних втрат, 55689 грн 04 коп.-30% за користування чужими грошовими коштами та 3834 грн 15 коп. витрат зі сплати судового збору.

Видати накази в день набрання рішенням законної сили.

Копію рішення надіслати відповідачу рекомендованим листом з повідомленням про вручення поштового відправлення.

Повне рішення складено 15 лютого 2016 р.

Суддя Тварковський А.А.

віддрук. прим.:

1 - до справи

2 - відповідачу (вул. К. Маркса, буд. 54, м. Вінниця, 210345)