Ухвала суду № 55766213, 08.02.2016, Київський апеляційний адміністративний суд

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД Справа: №826/17654/13-а Головуючий у 1-й інстанції: Вовк П..В.

Суддя-доповідач: Ісаєнко Ю.А.

У Х В А Л А

Іменем України

08 лютого 2016 року м. Київ

Київський апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:

головуючого - судді Ісаєнко Ю.А.;

суддів: Губської Л.В., Федотова І.В.,

за участю секретаря: Чорної Н.С.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Укрторг Енерго» на постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 11 грудня 2015 року у адміністративній справі за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Укрторг Енерго» до Державної податкової інспекції у Оболонському районі Головного управління ДФС у м. Києві про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень - рішень від 18.05.2013 №003552207, №0003562207,

В С Т А Н О В И В:

Позивач звернувся до Окружного адміністративного суду м. Києва із адміністративним позовом до Державної податкової інспекції у Оболонському районі Головного управління ДФС у м. Києві про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень - рішень від 18.05.2013 №003552207, №0003562207.

Постановою Окружного адміністративного суду м. Києва від 04 грудня 2013 року позов задоволено.

Постановою Київського окружного адміністративного суду від 14 січня 2014 року постанову суду першої інстанції скасовано, ухвалено нову постанову про відмову у задоволенні позову.

Ухвалою Вищого адміністративного суду України від 09 листопада 2015 року рішення судів попередніх інстанцій скасовані, а справу направлено на новий розгляд до суду першої інстанції.

Постановою Окружного адміністративного суду м. Києві від 11 грудня 2015 року у задоволенні позову відмовлено.

Не погоджуючись із вказаною постановою, позивач подав апеляційну скаргу з підстав неповного з'ясування судом першої інстанції обставин, що мають значення для справи, невідповідності висновків суду обставинам справи, порушення норм матеріального та процесуального права, в якій просить скасувати постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 11 грудня 2015 року та ухвалити нове судове рішення про задоволення позову.

В судовому засіданні представник позивача підтримав вимоги апеляційної скарги та просив їх задовольнити.

Представник відповідача в судове засідання не з'явився, про дату, час і місце розгляду справи повідомлений належним чином.

Заслухавши суддю - доповідача, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційну скаргу необхідно залишити без задоволення, постанову суду першої інстанції - без змін, з огляду на наступне.

Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судом першої інстанції, посадовою особою відповідача проведено позапланову виїзну перевірку ТОВ «Укрторг Енерго» з питань дотримання вимог податкового законодавства при здійсненні фінансово - господарських взаємовідносин з ТОВ «Маркон Груп Ко» та ТОВ «Дормашавто» за період з 01.01.2010 по 31.12.2012; за наслідками перевірки складено акт від 24.04.2013 №468/22.7/37423319.

Актом перевірки встановлено порушення позивачем пункту 138.1 статті 138, підпункту 139.1.9 пункту 139.1 статті 139 ПК України, що призвело до заниження податку на прибуток на загальну суму 279983,00 грн, пункту 198.6 статті 198, пунктів 200.1, 200.2 статті 200 ПК України, що призвело до заниження податку на додану вартість на загальну суму 243463,00 грн.

В обґрунтування заниження податкових зобов'язань орган державної податкової служби посилається на непідтвердження реальності господарських операцій позивача з ТОВ «Маркон Груп Ко» та ТОВ «Дормашавто».

18.05.2013 відповідачем на підставі акту перевірки винесені податкові повідомлення - рішення:

- №0003552207, яким позивачу збільшено грошове зобов'язання з податку на прибуток на загальну суму 279983,00 грн;

- №0003562207, яким позивачу збільшено грошове зобов'язання з податку на додану вартість на загальну суму 247805,00 грн;

Відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції виходив з того, що надані позивачем документи не підтверджують фактичне здійснення господарських операцій, а висновки акту перевірки знайшли свого підтвердження, тому останнім неправомірно сформовані дані податкового обліку по господарських операціях з зазначеними вище контрагентами.

Колегія суддів погоджується з таким висновком суду першої інстанції з наступних підстав.

Відповідно до частини першої статті 3 ГК України, під господарською діяльністю розуміється діяльність суб'єктів господарювання у сфері суспільного виробництва, спрямована на виготовлення та реалізацію продукції, виконання робіт чи надання послуг вартісного характеру, що мають цінову визначеність.

Частиною другої статті 3 цього Кодексу передбачено, що господарська діяльність, яка здійснюється для досягнення економічних і соціальних результатів та з метою одержання прибутку, є підприємництвом, а суб'єкти підприємництва - підприємцями. Господарська діяльність може здійснюватись і без мети одержання прибутку (некомерційна господарська діяльність).

Відповідно до пункту 44.1 статті 44 ПК України для цілей оподаткування платники податків зобов'язані вести облік доходів, витрат та інших показників, пов'язаних з визначенням об'єктів оподаткування та/або податкових зобов'язань, на підставі первинних документів, регістрів бухгалтерського обліку, фінансової звітності, інших документів, пов'язаних з обчисленням і сплатою податків і зборів, ведення яких передбачено законодавством. Платникам податків забороняється формування показників податкової звітності, митних декларацій на підставі даних, не підтверджених документами, що визначені абзацом першим цього пункту.

Відповідно до статті 1 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» господарська операція - дія або подія, яка викликає зміни в структурі активів та зобов'язань, власному капіталі підприємства.

Таким чином, визначальною ознакою господарської операції є те, що вона повинна спричиняти реальні зміни майнового стану платника податку.

Водночас за відсутністю факту придбання товарів чи послуг або в разі, якщо придбані товари чи послуги не призначені для використання у господарській діяльності платника податку відповідні суми не можуть включатися до складу витрат для цілей оподаткування податком на прибуток або податкового кредиту з податку на додану вартість навіть за наявності формально складених, але недостовірних документів або сплати грошових коштів.

При цьому, під час розгляду зазначеної категорії справ необхідно звертати особливу увагу на дослідження реальності здійснення господарських операцій платника податку, на підставі яких таким платником були сформовані дані податкового обліку та приймати на підтвердження даних податкового обліку лише достовірні первинні документи, які складені в разі фактичного здійснення господарської операції.

Розглядаючи реальність господарських операцій позивача з ТОВ «Маркон Груп Ко» та ТОВ «Дормашавто», на підставі яких позивачем було сформовано дані податкового обліку, колегія суддів зазначає наступне.

Як встановлено судом першої інстанції та вбачається з матеріалів справи, 07 квітня 2011 року між позивачем (відправник) та TOB «Дормашавто» (перевізник) було укладено договір доставки товару №7/2011, відповідно до умов якого останній брав на себе зобов'язання доставити автомобільним транспортом довірений йому відправником товар (згідно із документами на відвантаження товару, що надаються відправником разом з товаром для супроводження доставки) з місця відправлення, яким є м. Київ, вул. Куренівська, 21, офіс 204, до пункту призначення, вказаного в документах на відвантаження товару, а відправник брав на себе обов'язок оплатити доставку товару.

Також, 30 квітня 2011 року між позивачем (покупець) та TOB «Маркон Груп Ко» (продавець) було укладено договір купівлі-продажу №21Б, відповідно до умов якого продавець продає покупцеві бітум дорожній в асортименті; договором також передбачалось, що продавець зобов'язується поставити товар покупцю як з використанням власного транспорту продавця, так і транспортом покупця. Відповідно до п. 3.3 договору, навантаження товару проводилось за рахунок продавця.

На підтвердження виконання умов договорів позивачем було надано акти до договору поставки товару №7/2011 від 07 квітня 2011 року, реєстри доставки товару (додатки до зазначених актів), видаткові та податкові накладних, банківські виписки.

Сплачені за вказаними зобов'язаннями кошти були включені позивачем до валових витрат та сум податкового кредиту з податку на додану вартість звітних періодів, що перевірялись податковим органом.

В ухвалі Вищого адміністративного суду України від 09 листопада 2015 року судом касаційної інстанції було наголошено на необхідності при новому розгляді справи дослідити складені під час виконання зазначених господарських операцій товарно-транспорті накладні, з яких можливо було б встановити дійсний обсяг, зміст наданих послуг з перевезення (зокрема, транспорт, яким перевозився вантаж, докази виконання вантажно-розвантажувальних робіт тощо).

Так, наказом Міністерства транспорту України від 14 жовтня 1997 року №363 (зареєстровано в Міністерстві юстиції України 20 лютого 1998 року за №128/2568) затверджені Правила перевезень вантажів автомобільним транспортом в Україні (далі Правила).

У розумінні пункту 1 Правил товарно-транспортною накладною є єдиний для всіх учасників транспортного процесу юридичний документ, що призначений для списання товарно-матеріальних цінностей, обліку на шляху їх переміщення, оприбуткування, складського, оперативного та бухгалтерського обліку, а також для розрахунків за перевезення вантажу та обліку виконаної роботи.

Положеннями пункті 11.5, 11.7 Правил передбачено, що товарно-транспортну накладну на перевезення вантажів автомобільним транспортом Замовник (вантажовідправник) повинен виписувати в кількості не менше чотирьох екземплярів. Замовник (вантажовідправник) засвідчує всі екземпляри товарно-транспортної накладної підписом і при необхідності печаткою (штампом).

Перший екземпляр товарно-транспортної накладної залишається у Замовника (вантажовідправника), другий - передається водієм (експедитором) вантажоодержувачу, третій і четвертий екземпляри, засвідчені підписом вантажоодержувача (у разі потреби й печаткою або штампом), передається Перевізнику.

Отже, як вірно зазначено судом першої інстанції, саме товарно - транспортні накладні є належними доказами факту відвантаження, перевезення, прийняття, обліку товарно-матеріальних цінностей. Товарно-транспортна накладна є транспортним документом, на підставі якого здійснюється оприбуткування, оперативний та бухгалтерський облік товару. У свою чергу, на підставі даних бухгалтерського обліку ведеться податкова звітність, визначаються об'єкти оподаткування.

Згідно матеріалів справи, ухвалою Окружного адміністративного суду м. Києва від 24.11.2015 у позивача були витребувані належним чином засвідчені копії складених в межах його господарських відносин з вказаними вище контрагентами первинних документів, в тому числі копії відповідних товарно-транспортних накладних; такі ж документи були витребувані судом і у TOB «Маркон Груп Ko» та TOB «Дормашавто».

Проте, позивачем та/або його контрагентами не було надано до матеріалів справи товарно-транспортні накладні, які б підтверджували реальність та товарність операцій, що передбачені зазначеними вище договорами.

Судом першої інстанції вірно звернуто увагу на невідповідність окремих з наданих позивачем первинних документів змісту укладених ним договорів. Так, позивачем долучено до матеріалів справи реєстр доставки товару за березень 2011 року (додаток до акту від 30 червня 2011 року№3006-12, складеного на виконання договору з TOB «Дормашавто» від 07 квітня 2011 року№7/2011), зі змісту якого вбачається, що виконання господарської операції між позивачем та TOB «Дормашавто» мало місце в березні 2011 року, що не відповідає змісту самого договору доставки товару №7/2011, згідно умов пункту 7.1 якого цей договір вважається укладеним і набирає чинності з моменту його підписання сторонами та скріплення печатками сторін, тобто лише з 07 квітня 2011 року.

Враховуючи наведене, колегія суддів погоджується з судом першої інстанції, що позивачем не доведено реальність здійснення господарських операцій з зазначеними вище контрагентами, на підставі яких були сформовані дані податкового обліку, відповідно надані первинні документи не є підтвердженням даних податкового обліку.

Положеннями пункту 138.1 статті 138 ПК України передбачено, що витрати, що враховуються при обчисленні об'єкта оподаткування, складаються із витрат операційної діяльності та інших витрат. Витрати операційної діяльності включають собівартість реалізованих товарів, виконаних робіт, наданих послуг та інші витрати беруться для визначення об'єкта оподаткування з урахуванням пунктів 138.2, 138.11 цієї статті, пунктів 140.2 - 140.5 статті 140, статей 142 і 143 та інших статей цього Кодексу, які прямо визначають особливості формування витрат платника податку.

Відповідно до пункту 138.2 статті 138 вказаного Кодексу витрати, які враховуються для визначення об'єкта оподаткування, визнаються на підставі первинних документів, що підтверджують здійснення платником податку витрат, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів, встановлених розділом II цього Кодексу.

Згідно підпункту 139.1.9 пункту 139.1 статті 139 ПК України не включаються до складу витрат витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими первинними документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення бухгалтерського обліку та нарахування податку.

Підпунктом «а» пункту 198.1 статті 198 ПК України право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг.

Відповідно до пункту 198.3 статті 198 ПК України податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Відповідно до пункту 198.6 статті 198 ПК України не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог статті 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу.

Колегія суддів зазначає, що наявність у покупця належно оформлених документів, які відповідно до Податкового кодексу України необхідні для віднесення певних сум до складу витрат та податкового кредиту, зокрема, виданих постачальником та виконавцем послуг видаткових та податкових накладних, актів приймання передачі товару або послуг та інші, не є безумовною підставою для формування витрат та податкового кредиту, якщо податковий орган доведе, що відомості в таких документах не відповідають дійсності.

Відповідно до частини другої статті 71 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

За таких обставин, колегія суддів погоджується з судом першої інстанції, що оскільки фактичного здійснення господарських операцій не було, тому позивачем неправомірно сформовані дані податкового обліку по господарським операціям з ТОВ «Маркон Груп Ко» та ТОВ «Дормашавто».

Таким чином, колегія суддів приходить до висновку, що суд першої інстанції обґрунтовано визнав правомірними оскаржувані податкові повідомлення - рішення та відмовив у задоволенні позову.

Відповідно до частини першої статті 200 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а постанову - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального та процесуального права.

Враховуючи викладене, колегія суддів приходить до висновку, що постанова суду першої інстанції ухвалена з дотриманням норм матеріального та процесуального права, з повним з'ясуванням обставин, що мають значення для справи, доводи апеляційної скарги не спростовують висновки суду першої інстанції, у зв'язку з чим підстави для скасування або зміни постанови суду першої інстанції відсутні.

Керуючись ст.ст. 160, 198, 200, 205, 206 КАС України, суд апеляційної інстанції, -

У Х В А Л И В:

Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Укрторг Енерго» залишити без задоволення, постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 11 грудня 2015 року - без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення та може бути оскаржена протягом двадцяти днів шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Вищого адміністративного суду України.

(Ухвалу у повному обсязі складено 12.02.2016 року)

Головуючий суддя: Ю.А. Ісаєнко

Суддя: Л.В. Губська

Суддя: І.В. Федотов

Головуючий суддя Ісаєнко Ю.А.

Судді: Федотов І.В.

Губська Л.В.