Ухвала суду № 55766048, 09.02.2016, Київський апеляційний адміністративний суд

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Справа: № 826/21331/15 Головуючий у 1-й інстанції: Іщук І.О. Суддя-доповідач: Борисюк Л.П.

У Х В А Л А

Іменем України

09 лютого 2016 року м. Київ

Київський апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:

Головуючого судді суддів за участю секретаря позивача представника позивача представника відповідачаБорисюк Л.П., Петрика І.Й., Собківа Я.М. Приходько К.М. ОСОБА_5 ОСОБА_6 Заінчковського Д.А.

розглянувши у відкритому судовому засіданні адміністративну справу за апеляційною скаргою Міністерства юстиції України на постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 23 грудня 2015 року у справі за позовом ОСОБА_5 до Міністерства юстиції України про визнання протиправним та скасування наказу, поновлення на посаді, стягнення середньої заробітної плати за вимушений прогул, -

ВСТАНОВИВ:

В вересні 2015 року ОСОБА_5 звернувся до Окружного адміністративного суду м. Києва із позовом до Міністерства юстиції України в якому просив:

визнати протиправним та скасувати наказ Міністерства юстиції України від 03.08.2015 р. № 2375/к про звільнення ОСОБА_5 з посади Заступника начальника відділу контролю за роботою територіальних органів Управління контролю та статистичного забезпечення Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України;

поновити ОСОБА_5 на посаді Заступника начальника відділу контролю за роботою територіальних органів Управління контролю та статистичного забезпечення Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України та внести відповідні зміни до трудової книжки ОСОБА_5;

стягнути з Міністерства юстиції України суму середнього заробітку за час вимушеного прогулу, починаючи з дня винесення наказу про звільнення по день прийняття судом рішення про поновлення на посаді;

допустити негайне виконання рішення Окружного адміністративного суду м. Києва в частині поновлення ОСОБА_5 на посаді Заступника начальника відділу контролю за роботою територіальних органів Управління контролю та статистичного забезпечення департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу в межах стягнення за один місяць.

Постановою Окружного адміністративного суду м. Києва від 23 грудня 2015 року позов задоволено.

Відповідач, не погоджуючись з прийнятим рішенням суду, звернувся з апеляційною скаргою, в якій зазначає, що оскаржувана постанова суду не відповідає вимогам матеріального та процесуального права, а саме, судом першої інстанції неповно з'ясовано та не доведено обставини, що мають значення для справи, висновки суду першої інстанції не відповідають обставинам справи, в зв'язку з чим просить скасувати постанову суду та прийняти нове рішення, яким у задоволенні позову відмовити.

Заслухавши суддю-доповідача, пояснення учасників процесу, які з'явилися в судове засідання, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Відповідно до ч. 1 ст. 200 КАС України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а постанову або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судом першої інстанції, Наказом Міністерства юстиції України від 06.04.2015 р. № 1012/к ОСОБА_5 було призначено на посаду Заступника начальника відділу контролю за роботою територіальних органів Управління контролю та статистичного забезпечення Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України із присвоєнням восьмого рангу державного службовця.

Позивачем зазначено, що призначення його на цю посаду відбулось за умови незаконного вимагання підписання заяви про звільнення з займаної посади за угодою сторін, без зазначення дати, яка була відібрана у нього безпосередньо керівником Департаменту кадрової роботи та державної служби Міністерства юстиції України Грибанем С.О. у квітні 2015 року з тих підстав, що Грибань С.О. відмовлявся ознайомлювати позивача з наказом про призначення останнього на посаду та погрожував анулювати цей наказ.

Під час перебування у щорічній відпустці (наказ № 1254/6 від 13.07.2015 р.) на ім'я заступника Міністра юстиції - керівника апарату Іванченко О.П. позивачем була направлена телеграма про відкликання його заяви про звільнення з посади Заступника начальника відділу контролю за роботою територіальних органів Управління контролю за статистичного забезпечення Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України, без зазначення дати, як така, що була відібрана у ОСОБА_5 протиправним шляхом під адміністративним тиском начальником Департаменту кадрової роботи та державної служби Міністерства юстиції України.

Відповідно до електронного повідомлення № 10747 від 31.07.2015 р. за підписом начальника відділення поштового зв'язку № 107 м. Київ, Північного поштамту Київська міська дирекція УДППЗ «Укрпошта» Рябець, зазначена вище телеграма була вручена 31.07.2015 р. о 10 год. 20 хв. уповноваженому на прийом кореспонденції Чирикал (а.с.37).

Однак, відповідачем не була взято до уваги отримана від позивача телеграми про відкликання його заяви про звільнення, а також про відсутність наміру звільнятися, натомість 03.08.2015 працівниками Департаменту кадрової роботи та державної служби було усно повідомлено позивача про наказ Заступника Міністра юстиції - керівника апарату Іванченко О.П. № 2375/к від 03.08.2015 р. про звільнення його з займаної посади за угодою сторін та складено акт про відмову від ознайомлення з ним.

Вважаючи, наказ № 2375/к від 03.08.2015 р. про звільнення протиправним, позивач звернувся до суду з вищевказаним позовом до суду за захистом своїх порушених прав та законних інтересів.

Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції виходив з того, що при звільненні позивача Міністерством юстиції України порушено сам порядок звільнення, передбачений нормами чинного законодавства, а також право позивача на працю, гарантоване ст. 43 Конституції України, ст. 2 КЗпП України, в силу положень яких, громадянам гарантується захист від незаконного звільнення, а тому оскаржуваний наказ підлягає визнанню протиправним та скасуванню, а позивач - поновленню на посаді.

З таким висновком суду колегія суддів погоджується, виходячи з наступного.

Відповідно до ст. 21 КЗпП України, трудовий договір є угода між працівником і власником підприємства, установи, організації або уповноваженим ним органом чи фізичною особою, за якою працівник зобов'язується виконувати роботу, визначену цією угодою, з підляганням внутрішньому трудовому розпорядкові, а власник підприємства, установи, організації або уповноважений ним орган чи фізична особа зобов'язується виплачувати працівникові заробітну плату і забезпечувати умови праці, необхідні для виконання роботи, передбачені законодавством про працю, колективним договором і угодою сторін.

Згідно ст. 36 КЗпП України, підставами припинення трудового договору є, зокрема, угода сторін.

У зв'язку із цим, і угода про припинення трудового договору згідно з п. 1 ч. 1 ст. 36 КЗпП України укладається між сторонами трудового договору, яким є працівник і власник підприємства, установи, організації або уповноважений ним орган, а рішення про розірвання трудового договору приймається власником або органом управління підприємства, установи, організації, який наділений такими повноваженнями.

Відповідно до ст. 38 КЗпП України, працівник має право розірвати трудовий договір, укладений на невизначений строк, попередивши про це власника або уповноважений ним орган письмово за два тижні.

Пунктом 8 постанови Пленуму Верховного Суду України «Про практику розгляду судами трудових спорів» від 06 листопада 1992 року № 9 визначено, що при домовленості між працівником і власником підприємства, установи, організації або уповноваженим ним органом про припинення трудового договору за п. 1 ст. 36 КЗпП (за згодою сторін) договір припиняється в строк, визначений сторонами. Анулювання такої домовленості може мати місце лише при взаємній згоді про це власника або уповноваженого ним органу і працівника.

Сама по собі згода власника або уповноваженого ним органу задовольнити прохання працівника про звільнення до закінчення строку попередження не означає, що трудовий договір припинено за п. 1 ст. 36 КЗпП, якщо не було домовленості сторін про цю підставу припинення трудового договору. В останньому випадку звільнення вважається проведеним з ініціативи працівника (ст. 38 КЗпП).

Таким чином, основними умовами угоди про припинення трудового договору за п. 1 ч. 1 ст. 36 КЗпП України щодо яких сторони трудового договору повинні дійти згоди є підстава припинення трудового договору та строк з якого договір припиняється. Визначення дати звільнення за згодою сторін є обов'язковою умовою такого звільнення, оскільки сприяє свідомому волевиявленню працівника щодо звільнення з підстав передбачених п. 1 ч. 1 ст. 36 КЗпП. Відсутність належного волевиявлення не дає підстави вважати наявність наміру працівника звільнитись саме за згодою сторін, а сама по собі згода роботодавця задовольнити прохання працівника про звільнення також не означає наявність угоди про припинення трудового договору за п. 1 ч. 1 ст. 36 КЗпП (за угодою сторін).

Угода - це дії громадян і організацій, спрямовані на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків і розуміє під собою вільне волевиявлення обох сторін. Волевиявлення - це засіб, яким особа має намір досягти певних юридичних результатів і пов'язується із вчиненням фактичних дій. Дія - це зовнішнє вираження волі і свідомості людей.

Як вбачається із заяви позивача про звільнення із займаної посади за угодою сторін, вона не містить волевиявлення (пропозиції) позивача та визначення строку, з якого трудовий договір пропонується розірвати за угодою сторін, а містить формулювання «датою звільнення вважати дату реєстрації наказу». В даному випадку, зазначене формулювання не є в розумінні трудового законодавства України узгодженою датою звільнення за угодою сторін.

Крім цього, як вірно прийнято до уваги судом першої інстанції, вказана заява містить лише підпис Заступника Міністра юстиції України проте не містить резолюції «не заперечую» або «погоджую» або «до наказу», що свідчить також про відсутність волевиявлення зі сторони відповідача. Крім того, відсутня дата вчинення підпису Заступника міністра юстиції.

В той же час, згідно резолюції - підпис Заступника міністра юстиції України на заяві про призначення шляхом переведення позивача вчинено запис «погоджую», а також сама заява містить погоджувальний підпис іншої посадової особи.

За вказаних вище обставин, колегія суддів дійшла висновку, що сторонами спору не було досягнуто згоди щодо припинення трудового договору та не узгоджено дату звільнення в день подання позивачем відповідної заяви. Відсутність узгодженої дати звільнення позбавляло права Міністерство юстиції України на звільнення позивача 03.08.2015 в порядку п. 1 ст. 36 КЗпП, а тому оформлення його звільнення на цій підставі є незаконним.

Крім цього, як вбачається з пояснень позивача та встановлено матеріалами справи, відповідачем було задоволено прохання працівника про звільнення з посади, яку він ніколи не обіймав, що підтверджується копією трудової книжки.

Так, зі змісту заяви про звільнення вбачається, що позивач просить його звільнити з посади заступника начальника відділу контролю за роботою територіальних органів Департаменту Державної виконавчої служби Міністерства юстиції України, в той час коли, відповідно до наказу «Про призначення ОСОБА_5» № 1012/к від 06.04.2015 р. останнього призначено на посаду Заступника начальника відділу контролю за роботою територіальних органів Управління контролю та статистичного забезпечення Департаменту Державної виконавчої служби Міністерства юстиції України.

Разом з тим, колегія суддів звертає також увагу на те, що позивач був державним службовцем, загальні засади діяльності якого, а також його статус регулюється Законом України «Про державну службу» від 16.12.1993 № 3723-ХІІ.

Статтею 30 вказаного Закону визначено, що крім загальних підстав, передбачених КЗпП, державна служба припиняється у разі:

1) порушення умов реалізації права на державну службу (стаття 4 цього Закону);

2) недотримання пов'язаних із проходженням державної служби вимог, передбачених статтями 16 і 161 цього Закону;

3) досягнення державним службовцем граничного віку проходження державної служби (стаття 23 цього Закону);

4) відставки державних службовців, які займають посади першої або другої категорії (стаття 31 цього Закону);

5) виявлення або виникнення обставин, що перешкоджають перебуванню державного службовця на державній службі (стаття 12 цього Закону);

6) відмови державного службовця від прийняття або порушення Присяги, передбаченої статтею 17 цього Закону.

В той же час, існування будь-яких із зазначених вище підстав із тексту оскаржуваного наказу про звільнення ОСОБА_5 із займаної посади не вбачається.

Таким чином, наказ про звільнення ОСОБА_5 від 03.08.2015 р. № 2375/к є таким, що не ґрунтується на вимогах чинного трудового законодавства, а тому є протиправним та підлягає скасуванню.

Крім цього, слід зазначити, що звільнення працівника, зокрема, за п. 1 ч. 1 ст. 36 КЗпП України є правомірним у випадку наявності підстав для звільнення та наявність юридичного акту припинення трудового договору, додержання загальних та додаткових гарантій припинення трудового договору, зокрема, порядку звільнення.

Згідно із ст. 47 КЗпП України, на роботодавця покладений обов'язок в день звільнення видати позивачу належно оформлену трудову книжку і провести з ним розрахунок у строки, визначені статтею 116 цього Кодексу.

Статтею 116 КЗпП України встановлено, що при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред'явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум.

Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судом першої інстанції, 03.08.2015 р. в день звільнення з позивачем розрахунку проведено не було. Вказане також підтверджується банківською випискою за період з 01.07.2015 р. по 28.08.2015 р., наявною в матеріалах справи (а.с.72).

Отже, не здійснивши розрахунки з позивачем в день звільнення, відповідачем було порушено вимоги ст. 116 КЗпП України.

Відповідно до ч. 2 ст. 235 КЗпП України, при винесенні рішення про поновлення на роботі орган, який розглядає трудовий спір, одночасно приймає рішення про виплату працівникові середнього заробітку за час вимушеного прогулу або різниці в заробітку за час виконання нижчеоплачуваної роботи, але не більш як за один рік. Якщо заява про поновлення на роботі розглядається більше одного року не з вини працівника, орган, який розглядає трудовий спір, виносить рішення про виплату середнього заробітку за весь час вимушеного прогулу.

При цьому, згідно абзацу 2 пункту 32 Постанови Пленуму Верховного Суду України «Про практику розгляду судами трудових спорів» від 06 листопада 1992 року № 9, при присудженні оплати за час вимушеного прогулу зараховується заробіток за місцем нової роботи (одержана допомога по тимчасовій непрацездатності, вихідна допомога, середній заробіток на період працевлаштування, допомога по безробіттю), який працівник мав в цей час.

Тобто, компенсація середнього заробітку на період працевлаштування за новим місцем роботи не підлягає зарахуванню при визначені грошової суми нарахованої працівнику за час вимушеного прогулу.

З наведеного слідує, що у випадку визнання судом звільнення працівника протиправним та поновлення його на роботі, слід задовольнити позовні вимоги в частині стягнення з Міністерства юстиції України суми середнього заробітку за час вимушеного прогулу, починаючи з дня винесення наказу про звільнення по день поновлення на посаді, за виключенням компенсації середнього заробітку отриманого позивачем за період працевлаштування за новим місцем роботи.

Враховуючи вищевикладене, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про необхідність визнання протиправним та скасування наказу Міністерства юстиції України від 03.08.2015 р. № 2375/к про звільнення ОСОБА_5 з посади Заступника начальника відділу контролю за роботою територіальних органів Управління контролю та статистичного забезпечення Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України, поновлення позивача на зазначеній посаді з дати незаконного звільнення, а саме з 04.08.2015 р., з внесенням відповідних змін до трудової книжки останнього та стягнення з відповідача суми середнього заробітку за час вимушеного прогулу, починаючи з дня винесення наказу про звільнення по день прийняття судом рішення про поновлення на посаді.

Згідно зі ст. 159 КАС України, судове рішення повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права.

З підстав вищенаведеного, колегія суддів дійшла висновку, що суд першої інстанції вірно встановив фактичні обставини справи, дослідив наявні докази, надав їм належну оцінку та прийняв законне і обґрунтоване рішення, з дотриманням норм матеріального і процесуального права, а тому підстав для його скасування не вбачається.

Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 198 КАС України, за наслідками розгляду апеляційної скарги на постанову суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право залишити апеляційну скаргу без задоволення, а постанову суду без змін.

Керуючись ст. ст. 160, 195, 196, 198, 200, 205, 206, 212, 254 КАС України, суд, -

УХВАЛИВ:

Апеляційну скаргу Міністерства юстиції України на постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 23 грудня 2015 року - залишити без задоволення.

Постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 23 грудня 2015 року - залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення та може бути оскаржена протягом двадцяти днів з дня складання в повному обсязі, шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Вищого адміністративного суду України.

Головуючий суддя суддя суддя Л.П. Борисюк І.Й. Петрик Я.М. Собків

Повний текст ухвали складено та підписано - 12.02.2016

Головуючий суддя Борисюк Л.П.

Судді: Петрик І.Й.

Собків Я.М.