Постанова № 55766020, 08.02.2016, Київський апеляційний адміністративний суд

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД Справа: № 372/4757/15-а Головуючий у 1-й інстанції: Мора О.М.

Суддя-доповідач: Ісаєнко Ю.А.

ПОСТАНОВА

Іменем України

08 лютого 2016 року м. Київ

Київський апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:

головуючого - судді Ісаєнко Ю.А.;

суддів: Губської Л.В., Федотова І.В.,

за участю секретаря: Чорної Н.С.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційні скарги ОСОБА_2 та Міністерства оборони України на постанову Обухівського районного суду Київської області від 21 грудня 2015 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_2 до Міністерства оборони України, тертя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору - Київський обласний військовий комісаріат, про визнання протиправними дій, зобов'язання вчинити певні дії,

В С Т А Н О В И В:

Позивач звернувся до Обухівського районного суду Київської області із адміністративним позовом до Міністерства оборони України, в якому просив суд визнати протиправними дії щодо відмови у нарахування та виплаті одноразової грошової допомоги у зв'язку з настанням інвалідності ІІ групи внаслідок захворювання, пов'язаного з виконанням обов'язків військової служби при перебуванні в країнах, де велись бойові дії; зобов'язати відповідача здійснити нарахування та виплату одноразової грошової допомоги в разі настання ІІ групи інвалідності внаслідок виконання обов'язків військової служби у розмірі, що визначається у відсотках десятирічного грошового забезпечення, виходячи зі складу грошового забезпечення, визначеного частиною другою статті 9 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» на день встановлення інвалідності - 04.11.2011.

Постановою Обухівського районного суду Київської області від 21 грудня 2015 року позов задоволено частково, визнано неправомірною відмову відповідача від 21.08.2015 у нарахуванні та виплаті ОСОБА_2 одноразової грошової допомоги у зв'язку з настанням інвалідності ІІ групи внаслідок захворювання пов'язаного з виконанням обов'язків військової служби при перебуванні в країнах, де велися бойові дії; в інший частині позову відмовлено.

Не погоджуючись із вказаною постановою, позивач подав апеляційну скаргу з підстав порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, в якій просить скасувати постанову Обухівського районного суду Київської області від 21 грудня 2015 року в частині відмовлених позовних вимог та ухвалити в цій частині нове судове рішення про задоволення позову.

Також, не погоджуючись із вказаною постановою, відповідач подав апеляційну скаргу з підстав порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, в якій просить скасувати постанову Обухівського районного суду Київської області від 21 грудня 2015 року в частині задоволених позовних вимог та ухвалити в цій частині нове судове рішення про відмову у задоволенні позову.

В судовому засіданні представник відповідача підтримав вимоги апеляційної скарги та просив їх задовольнити.

Представник позивача у судовому засіданні заперечував проти задоволення апеляційної скарги посилаючись на те, що судом першої інстанції було ухвалене законне та обґрунтоване рішення, а підстави для його зміни чи скасування відсутні.

Заслухавши суддю - доповідача, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційних скарг, колегія суддів вважає, що апеляційну скаргу позивача необхідно задовольнити частково, а відповідача залишити без задоволення, з огляду на наступне.

Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судом першої інстанції, позивач у період з 22.06.1983 по 15.05.1985 проходив службу в складі діючої армії, в тому числі приймав участь у бойових діях у Демократичній Республіці Афганістан в період з 22.06.1983 по 15.05.1985, де отримав захворювання «хронічний «вірусний» гепатит з порушенням пігментноутворюючих функцій печінки»; був звільнений з військової служби 15 травня 1985 року,.

Згідно витягу з протоколу засідання Центральної військово-лікарської комісії по встановленню причинного зв'язку захворювань, поранень, контузій, травм, каліцтв від 30.10.2008 №791, захворювання позивача пов'язано з виконанням обов'язків військової служби при виконанні інтернаціонального обов'язку.

Згідно виписки із акта огляду МСЕК до довідки серії КИО-1 №287149 позивачу з 22.12.2008 встановлено ІІІ групу інвалідності з терміном до 01.01.2014 (дата чергового переогляду 25.12.2013), у зв'язку із захворюванням, що пов'язане з виконанням обов'язків військової служби при виконанні інтернаціонального обов'язку.

Згідно виписки із акта огляду МСЕК до довідки серії КИО-1 №353555 позивачу з 04.11.2010 встановлено ІІ групу інвалідності довічно, у зв'язку із захворюванням, що пов'язане з виконанням обов'язків військової служби при виконанні інтернаціонального обов'язку.

В подальшому, з метою вирішення питання про виплату одноразової допомоги позивач звернувся до Київського обласного військового комісаріату з відповідною заявою та надав копії необхідних документів.

Згідно листа Київського обласного військового комісаріату від 29.05.2015 №3/1/861 позивачу повідомлено, що його документи відпрацьовані та направлені до департаменту фінансів Міністерства оборони України.

У вересні 2015 позивач отримав від Київського обласного військового комісаріату витяг з Протоколу засідання комісії з розгляду питань, пов'язаних із призначенням і виплатою одноразової грошової допомоги в разі загибелі (смерті), каліцтва або інвалідності військовослужбовців та інвалідності осіб, звільнених з військової служби від 21.08.2015 №31.

Згідно Протоколу засідання комісії з розгляду питань, пов'язаних із призначенням і виплатою одноразової грошової допомоги в разі загибелі (смерті), каліцтва або інвалідності військовослужбовців та інвалідності осіб, звільнених з військової служби від 21.08.2015 №31, на думку відповідача позивач не має право на одержання одноразової грошової допомоги, оскільки згідно частини шостої статті 16 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей», у редакції, яка діяла на час встановлення інвалідності, передбачено, що допомога військовослужбовцям строкової служби призначається у разі, якщо інвалідність внаслідок захворювання або нещасного випадку, що мало місце в період проходження служби, настала не пізніше ніж через три місяці після звільнення зі служби.

Вважаючи таку відмову протиправною позивач звернувся до суду з даним позовом за захистом своїх прав та інтересів.

Визнаючи неправомірною відмову відповідача від 21.08.2015 у нарахуванні та виплаті ОСОБА_2 одноразової грошової допомоги у зв'язку з настанням інвалідності ІІ групи внаслідок захворювання, пов'язаного з виконанням обов'язків військової служби при перебуванні в країнах, де велися бойові дії, суд першої інстанції дійшов висновку про те, що позивач має право на одноразову грошову допомогу відповідно до частини другої статті 16 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» та Порядку та умови призначення і виплати одноразової грошової допомоги у разі загибелі (смерті), поранення (контузії, травми або каліцтва) чи інвалідності військовослужбовців, військовозобов'язаних і резервістів, призваних на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори, та інвалідності звільнених з військової служби (зборів) осіб, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 28 травня 2008 року №499.

Колегія суддів погоджується з судом першої інстанції з наступних підстав.

Відповідно до статті 41 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу» виплата одноразової грошової допомоги у разі загибелі (смерті), інвалідності або часткової втрати працездатності без встановлення інвалідності військовослужбовців, військовозобов'язаних, які призвані на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори, та резервістів під час виконання ними обов'язків служби у військовому резерві здійснюється в порядку і на умовах, встановлених Законом України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей».

20 грудня 1991 року Верховною Радою України прийнято Закон України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» № 2011-XII (далі - Закон № 2011-ХІІ), який відповідно до Конституції України визначає основні засади державної політики у сфері соціального захисту військовослужбовців та членів їх сімей, встановлює єдину систему їх соціального та правового захисту, гарантує військовослужбовцям та членам їх сімей в економічній, соціальній, політичній сферах сприятливі умови для реалізації їх конституційного обов'язку щодо захисту Вітчизни та регулює відносини у цій галузі.

Статтею 16 вказаного Закону в первинній редакції передбачено, що військовослужбовці, а також військовозобов'язані, призвані на збори, підлягають державному обов'язковому особистому страхуванню на випадок загибелі або смерті в розмірі 100-кратного мінімального прожиткового рівня населення України на час загибелі або смерті, а також в разі поранення (контузії, травми або каліцтва), захворювання, одержаних у період проходження служби (зборів), у розмірі, залежному від ступеня втрати працездатності, що визначається у відсотковому відношенні від загальної суми страхування на випадок загибелі або смерті. Умови страхування і порядок виплат страхових сум військовослужбовцям і військовозобов'язаним, призваним на збори, та членам їх сімей встановлюються Кабінетом Міністрів України.

Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України з питань соціального захисту військовослужбовців, військовозобов'язаних та резервістів, які призвані на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори, і деяких інших осіб» від 03.11.2006 №328-V, який набрав чинності 01.01.2007, статтю 16 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» викладено в новій редакції, зокрема, частина друга статті передбачала, що у разі поранення (контузії, травми або каліцтва), заподіяного військовослужбовцю під час виконання ним обов'язків військової служби, а також інвалідності, що настала в період проходження військової служби або не пізніше ніж через три місяці після звільнення зі служби чи після закінчення цього строку, але внаслідок захворювання або нещасного випадку, що мали місце в період проходження військової служби, залежно від ступеня втрати працездатності йому виплачується одноразова грошова допомога в розмірі до п'ятирічного грошового забезпечення за останньою посадою в порядку та на умовах, визначених Кабінетом Міністрів України.

Отже, як вірно зазначено судом першої інстанції, право на отримання вказаної допомоги після звільнення з військової служби мають особи, які отримали інвалідність внаслідок захворювання або нещасного випадку, що мали місце в період проходження військової служби незалежно від часу настання інвалідності.

Пунктом 2 Рішення Конституційного Суду України від 09 лютого 1999 року у справі №1-рп/99 визначено, що перехід від однієї форми регулювання суспільних відносин до іншої може здійснюватися, зокрема, негайно (безпосередня дія), шляхом перехідного періоду (ультраактивна форма) і шляхом зворотної дії (ретроактивна форма). За загальновизнаним принципом права закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі. Цей принцип закріплений у частині першій статті 58 Конституції України, за якою дію нормативно-правового акта в часі треба розуміти так, що вона починається з моменту набрання цим актом чинності і припиняється з втратою ним чинності, тобто до події, факту застосовується той закон або інший нормативно-правовий акт, під час дії якого вони настали або мали місце.

Згідно пункту 3 Порядку призначення і виплати одноразової грошової допомоги у разі загибелі (смерті), інвалідності або часткової втрати працездатності без встановлення інвалідності військовослужбовців, військовозобов'язаних та резервістів, які призвані на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори чи для проходження служби у військовому резерві, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 25 грудня 2013 року №975 (далі Постанова №975) днем виникнення права на отримання одноразової грошової допомоги є, зокрема, у разі встановлення інвалідності або ступеня втрати працездатності без встановлення інвалідності - дата, що зазначена у довідці медико-соціальної експертної комісії.

Оскільки інвалідність позивача настала 04 листопада 2010 року то виплата одноразової грошової допомоги повинна здійснюватись на підставі нормативно - правових актів, які були чинні на момент встановлення позивачу інвалідності.

З метою реалізації положень статті 16 Закону №2011-ХІІ розроблено порядок та умови призначення і виплати одноразової грошової допомоги у разі загибелі (смерті), поранення (контузії, травми або каліцтва) чи інвалідності військовослужбовців, військовозобов'язаних і резервістів, призваних на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори, та інвалідності звільнених з військової служби (зборів) осіб, затверджені постановою Кабінету Міністрів України від 28 травня 2008 року № 499 (далі - Постанова № 499).

Відповідно до підпункту 4 пункту 2 Постанови №499 (у редакції від 28.05.2008 року) одноразова грошова допомога військовослужбовцям строкової служби у разі поранення (контузії, травми або каліцтва) без встановлення групи інвалідності, заподіяного їм під час проходження військової служби, чи в разі настання інвалідності під час проходження військової служби та особам, звільненим із строкової військової служби, у разі настання інвалідності не пізніше ніж через три місяці після звільнення з такої служби внаслідок захворювання або нещасного випадку, що мали місце в період її проходження, залежно від ступеня втрати працездатності - у розмірі, що визначається у відсотках десятирічного грошового забезпечення. Також вказаним підпунктом передбачений розмір грошового забезпечення.

Водночас частина друга статті 9 Закону №2011-XII елементи грошового забезпечення визначає по-іншому: посадовий оклад, оклад за військовим званням; щомісячні додаткові види грошового забезпечення (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премія); одноразові додаткові види грошового забезпечення.

На думку колегії суддів, виходячи із визначених в частині четвертій статті 9 КАС загальних засад пріоритетності законів над підзаконними актами, для визначення складових грошового забезпечення щодо виплати одноразової грошової допомоги слід застосовувати не Постанову №499, а Закон №2011-XII, який має вищу юридичну силу.

В силу абзацу дев'ятого пункту 1 постанови Кабінету Міністрів України «Про порядок обчислення вислуги років, призначення та виплати пенсій і грошової допомоги особам офіцерського складу, прапорщикам, мічманам, військовослужбовцям надстрокової служби та військової служби за контрактом, особам начальницького і рядового складу органів внутрішніх справ та членам їхніх сімей» від 17 липня 1992 року №393 для призначення пенсій за вислугу років відповідно до Закону України «Про пенсійне забезпечення військовослужбовців та осіб начальницького і рядового складу органів внутрішніх справ» особам офіцерського складу, прапорщикам, мічманам, військовослужбовцям надстрокової служби та військової служби за контрактом, особам начальницького і рядового складу органів внутрішніх справ до вислуги років зараховуються: дійсна військова служба у Радянській Армії та Військово-Морському Флоті, прикордонних, внутрішніх, залізничних військах, в органах державної безпеки та інших військових формуваннях колишнього СРСР, а також служба в органах внутрішніх справ колишнього СРСР та інші види служби і періоди роботи, які відповідно до законодавства колишнього СРСР зараховувалися до вислуги років для призначення пенсій військовослужбовцям, а також особам начальницького і рядового складу органів внутрішніх справ. Вислуга років (у тому числі на пільгових умовах) у цьому випадку обчислюється у порядку, встановленому законодавством колишнього СРСР, якщо цією постановою не передбачено більш пільгових умов зарахування до вислуги років часу служби для призначення пенсій військовослужбовцям та особам начальницького і рядового складу органів внутрішніх справ;

Аналіз вищезазначених норм дає підстави колегії суддів вважати, що законодавцем передбачено прирівняння соціального захисту військовослужбовців Радянської армії до військовослужбовців Збройних Сил України.

Таким чином, суд першої інстанції обґрунтовано визнав протиправними дії Міністерства оборони України щодо відмови позивачу у виплаті одноразової грошової допомоги при встановленні ІІ групи інвалідності внаслідок виконання обов'язків військової служби.

Разом з тим, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції необґрунтовано відмовив у задоволенні позову в частині зобов'язання відповідача здійснити нарахування та виплату одноразової грошової допомоги, з наступних підстав.

Так, суд першої інстанції відмовляючи у задоволенні позову в цій частині вимог дійшов висновку, що позивачем не надано доказів звернення до Київського обласного військового комісаріату з проханням нарахування одноразової грошової допомоги на підставі Постанови №499, яка була чинна на момент встановлення позивачу інвалідності, а звернувся на підставі Постанови №975, яка не була чинна на час встановлення позивачу інвалідності.

Так, Постанова №975 визначає механізм призначення і виплати одноразової грошової допомоги у разі загибелі (смерті), інвалідності або часткової втрати працездатності без встановлення інвалідності (далі - одноразова грошова допомога) військовослужбовців, військовозобов'язаних та резервістів, які призвані на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори чи для проходження служби у військовому резерві (далі - військовослужбовець, військовозобов'язаний та резервіст), і не впливає на право.

Як вбачається з матеріалів справи, позивач звернувся до Київського обласного військового комісаріату з заявою щодо виплати одноразової грошової допомоги, а останній, як зазначено в листі від 29.05.2015 №861 на виконання вимог Постанови №975 відпрацював подані позивачем документи та направив їх до Департаменту фінансів міністерства оборони України.

Колегія суддів вважає, що Постанова №975 є нормативно - правовим актом, який передбачає процес призначення і виплати одноразової грошової допомоги, в той час як Постанова 499 передбачає порядок та умови призначення і виплати одноразової грошової допомоги, тому зазначення в зверненні про призначення та виплату одноразової грошової допомоги є достатнім для вирішення питання щодо її виплати.

Таким чином, колегія суддів приходить до висновку, що позов в цій частині підлягає задоволенню.

Підставою для скасування судового рішення суду першої інстанції та ухвалення нового рішення, відповідно до пункту 4 статті 202 Кодексу адміністративного судочинства України, є порушення норм матеріального права, що призвело до неправильного вирішення справи.

Враховуючи викладене, колегія суддів вважає, що судом першої інстанції при ухваленні постанови порушено норми матеріального права, в зв'язку з чим постанова суду першої інстанції підлягає скасуванню в частині відмовлених позовних вимог з ухваленням нової постанови про задоволення позову.

Щодо розподілу судових витрат колегія суддів зазначає наступне.

Відповідно до частини шостої статті 187 КАС України до апеляційної скарги додається документ про сплату судового збору.

Відповідно до підпункту 1 пункту 3 частини другої статті 4 Закону України «Про судовий збір» за подання фізичною особою до адміністративного суду адміністративного позову немайнового характеру ставка судового збору встановлюється у розмірі 0,4 розміру мінімальної заробітної плати.

Відповідно до підпункту 2 пункту 3 частини другої статті 4 зазначеного Закону за подання до адміністративного суду апеляційної скарги на рішення суду ставка судового збору встановлюється у розмірі 110 відсотків ставки, що підлягала сплаті при поданні позовної заяви.

Відповідно до статті 8 Закону України «Про Державний бюджет України на 2015 рік» мінімальна заробітна плата у місячному розмірі станом на 1 січня складає 1218 гривень.

Отже в даному випадку ставка судового збору за подання апеляційної скарги повинна складати 535,92 грн (1218х0,4х110).

Відповідно до частини першої статті 88 КАС України суд, враховуючи майновий стан сторони, може своєю ухвалою зменшити розмір належних до оплати судових витрат чи звільнити від їх оплати повністю або частково, чи відстрочити або розстрочити сплату судових витрат на визначений строк.

Так, ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 19.01.2016 у даній справі апелянту відстрочено сплату судового збору за подання апеляційної скарги до ухвалення рішення.

Відповідно до частини першої статті 88 КАС України якщо у строк, встановлений судом, судові витрати не будуть оплачені, позовна заява залишається без розгляду або витрати розподіляються між сторонами відповідно до судового рішення у справі, якщо оплату судових витрат розстрочено або відстрочено до ухвалення судового рішення у справі.

Оскільки апелянтом на час розгляду апеляційної скарги судовий збір не сплачений, колегія суддів вважає, що він підлягає розподілу шляхом його стягнення з Міністерства оборони України.

Керуючись ст. ст. 160, 198, 202, 205, 207 КАС України, суд апеляційної інстанції, -

П О С Т А Н О В И В:

Апеляційну скаргу Міністерства оборони України залишити без задоволення.

Апеляційну скаргу ОСОБА_2 задовольнити.

Скасувати постанову Обухівського районного суду Київської області від 21 грудня 2015 року в частині відмовлених позовних вимог та ухвалити в цій частині нову постанову, якою позов задовольнити.

Зобов'язати Міністерство оборони України здійснити нарахування та виплату ОСОБА_2 одноразової грошової допомоги в разі настання ІІ групи інвалідності внаслідок виконання обов'язків військової служби у розмірі, що визначається у відсотках десятирічного грошового забезпечення, виходячи зі складу грошового забезпечення, визначеного частиною другою статті 9 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» на день встановлення інвалідності.

В інший частині постанову залишити без змін.

Стягнути з Міністерства оборони України (ідентифікаційний код 00034022, адреса: 03168, м. Київ, Повітрофлотський проспект, 6) до Державного бюджету України (р/р 31211206781007, отримувач УДКСУ у Печерському р-ні м. Києва, банк отримувача ГУДКСУ у м. Києві, код ЄДРПОУ 38004897, МФО 820019, код класифікації доходів бюджету 22030001) судовий збір за подання апеляційної скарги у розмірі 535 (п'ятсот тридцять п'ять) гривень 92 копійок.

Постанова набирає законної сили з моменту її проголошення та може бути оскаржена протягом двадцяти днів шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Вищого адміністративного суду України.

(Постанову у повному обсязі складено 12.02.2016)

Головуючий суддя: Ю.А. Ісаєнко

Суддя: Л.В. Губська

Суддя: І.В. Федотов

Головуючий суддя Ісаєнко Ю.А.

Судді: Губська Л.В.

Федотов І.В.