Ухвала суду № 55766001, 09.02.2016, Київський апеляційний адміністративний суд

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Справа: № 2а-300/12/1070 Головуючий у 1-й інстанції: Панова Г.В. Суддя-доповідач: Василенко Я.М.

У Х В А Л А

Іменем України

09 лютого 2016 року м. Київ

Київський апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:

Головуючого Василенка Я.М.,

суддів Кузьменка В.В., Шурка О.І.

при секретарі Зубрицькому Д.П.

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Білоцерківської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Державної фіскальної служби у Київській області на постанову Київського окружного адміністративного суду від 24.11.2015 у справі за адміністративним позовом товариства з обмеженою відповідальністю «Валтекс» до Білоцерківської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Державної фіскальної служби у Київській області про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення, -

В С Т А Н О В И В:

ТОВ «Валтекс» звернулося до суду першої інстанції з позовом, в якому просило: визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення Білоцерківської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Державної фіскальної служби у Київській області від 04.11.2011 №0000330234/2228.

Постановою Київського окружного адміністративного суду від 20.02.2012, залишеною без змін ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 20.06.2012, у задоволенні адміністративного позову відмовлено.

Ухвалою Вищого адміністративного суду України від 05.10.2015 № К/9991/45582/12 касаційну скаргу товариства з обмеженою відповідальністю «Валтекс» задоволено частково; постанову Київського окружного адміністративного суду від 20.02.2012 та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 20.06.2012 скасовано, а справу направлено на новий розгляд до Київського окружного адміністративного суду.

Суд касаційної інстанції, скасовуючи вказані рішення, вказав, що суд першої та суд апеляційної інстанції неналежним чином дослідили первинні документи, складені за наслідками господарських операцій позивача з його контрагентами; не надали належної правової оцінки обставинам справи.

Постановою Київського окружного адміністративного суду від 24.11.2015 позов задоволено.

Не погоджуючись з вищезазначеним рішенням відповідач звернувся із апеляційною скаргою, в якій просить скасувати оскаржувану постанову, як таку, що постановлена із порушенням норм матеріального і процесуального права, та ухвалити нову постанову, якою у задоволені позову відмовити.

Заслухавши суддю-доповідача, пояснення сторін, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, виходячи з наступних підстав.

Як вбачається з матеріалів справи на підставі наказу Білоцерківської ОДПІ Київської області від 19.10.2011 № 988 та на підставі направлень від 20.10.2011 № 653, 654 посадовими особами податкового органу проведено документальну позапланову виїзну перевірку ТОВ «Валтекс»з питань повноти обчислення та своєчасності сплати до бюджету податку на додану вартість за період з 01.06.2011 по 30.06.2011.

За результатами проведеної перевірки відповідачем складено акт від 28.10.2011 № 5425/23-4/32393877/217, яким зафіксовано порушення позивачем вимог п. 198.6 ст. 198, п. 201.6, 201.11 ст. 201 ПК України, в результаті чого завищено податковий кредит по декларації з ПДВ за червень 2011 року на суму 144764,00 грн.

На підставі акту перевірки податковим органом прийнято податкове повідомлення-рішення форми «В4»від 04.11.2011 №0000330234/2228, яким позивачу зменшено розмір від'ємного значення податку на додану вартість на суму 144 764, 00 грн.

За результатами розгляду скарги позивача на вказане повідомлення-рішення ДПА в Київській області прийнято рішення від 10.01.2012 № 32/10/25-017/368-11 про залишення без змін податкового повідомлення-рішення від 04.11.2011 №0000330234/2228, а скарги ТОВ «Валтекс» - без задоволення.

Суд першої інстанції мотивував своє рішення тим, що оскільки господарські операції підтверджені первинною документацією, то вони були реальними, у зв'язку з чим є підстави для скасування спірного податкового повідомлення-рішення.

Апелянт у своїй скарзі зазначає, що відповідач діяв на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені законодавством України. Податкове повідомлення-рішення є обгрунтованим, оскільки у ході перевірки встановлено порушення вимог податкового законодавства, що свідчить про заниження позивачем податкових зобов'язань.

Колегія суддів погоджується з рішенням суду першої інстанції та вважає доводи апелянта безпідставними, враховуючи наступне.

Як вбачається з матеріалів справи між позивачем і ТОВ «Інсатбуд» укладено договір купівлі-продажу від 18.04.2011 №18/04-01, згідно з умовами якого контрагент (продавець) зобов'язаний передати у власність у замовлені строки товар, а позивач зобов'язується його прийняти та оплатити. Розділом 3 вказаного договору, зокрема, зазначено, що товар супроводжується накладними на відвантаження, податковими накладними, технічною документацією на товар (за наявності). Транспортні витрати щодо транспортування товару покладаються на покупця (позивача).

Відповідно до пункту 1.2 вказаного договору найменування, номенклатура, асортимент, кількість і ціна товару визначаються в рахунках-фактурах та видаткових накладних, що є невід'ємними частинами договору.

На виконання умов вказаного договору ТОВ «Інсатбуд» виписано, а позивачем прийнято видаткову накладну від 07.06.2011 №ІН-0000126 на загальну суму 322500,06 грн., в т.ч. ПДВ 53750,01 грн., видаткову накладну від 06.07.2011 №ВТ-0000095 на загальну суму 356783,32 грн., в т.ч. ПДВ - 59463,89 грн., відповідні податкові накладні на вказані суми від 07.06.2011 №126 та від 29.06.2011 №586, прибуткові накладні від 07.06.2011 №ВТ-0000729 та від 06.07.2011 №ВТ-0000839.

Згідно з платіжним дорученням від 29.06.2011 №93 позивачем на рахунок постачальника перераховано відповідно до отриманих первинних документів кошти в сумі 679283,37 грн.

Також, як доказ реальності взаємовідносин між позивачем та ТОВ «Інсатбуд» позивачем надано копії заявок від 27.06.2011 і від 28.05.2011 на поставку товару, які направлялись постачальнику за допомогою факсимільного зв'язку.

Також, що між позивачем і ТОВ «ТД «Трейдстар» укладено договір поставки товару від 01.04.2011 №82/06, згідно з умовами якого постачальник (контрагент позивача) зобов'язаний систематично постачати і передавати у власність позивача товар, а позивач зобов'язується його прийняти та оплатити. У розділі 1 вказаного договору, зокрема, зазначено, що товар, його асортимент, кількість визначаються видатковими накладними. Розділ 2 встановлює, що поставка товару здійснюється у строки, визначені в письмових заявках, а його відвантаження здійснюється постачальником у транспортний засіб позивача.

У межах виконання умов вказаного договору ТОВ «ТД «Трейдстар» виписано, а позивачем прийнято видаткову накладну від 01.06.2011 №ТР-0000026 на загальну суму 199966,80 грн., в т.ч. ПДВ 33327,80 грн., видаткову накладну від 06.07.2011 №ТР-0000097 на загальну суму 310879,36 грн., в т.ч. ПДВ 51813,23 грн., податкову накладну від 01.06.2011 №26 на загальну суму 199966,80 грн., в т.ч. ПДВ 33327,80 грн. та податкову накладну від 25.06.2011 №542 (авансовий платіж) на суму 298033,20 грн., в т.ч. ПДВ 49672,20 грн., прибуткові накладні від 01.06.2011 № ВТ-0000730 на загальну суму 199966,80 грн. та від 06.07.2011 № ВТ-0000840 на загальну суму 310879,36 грн.

Згідно з платіжним дорученням від 25.06.2011 № 90 позивачем на рахунок постачальника перераховано відповідно до отриманих первинних документів кошти у сумі 498000,00 грн.

Також, як доказ реальності взаємовідносин між позивачем та ТОВ «ТД «Трейдстар» Товариством суду надано копію заявок від 26.05.2011 і від 26.05.2011 на придбання матеріалів та комплектуючих, які направлялись постачальнику за допомогою факсимільного зв'язку.

На доказ реальності транспортування придбаних у контрагентів товарів позивачем суду надано копії подорожніх листів вантажного автомобіля від 06.07.2011, 07.06.2011, 01.06.2011.

Згідно з п. 198.1 ст.198 ПК України право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з: придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг;придбання (будівництво, спорудження, створення) необоротних активів, у тому числі при їх ввезенні на митну територію України (у тому числі у зв'язку з придбанням та/або ввезенням таких активів як внесок до статутного фонду та/або при передачі таких активів на баланс платника податку, уповноваженого вести облік результатів спільної діяльності); отримання послуг, наданих нерезидентом на митній території України, та в разі отримання послуг, місцем постачання яких є митна територія України; ввезення необоротних активів на митну територію України за договорами оперативного або фінансового лізингу.

Відповідно до п. 198.2 ст.198 ПК України датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше: дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.

Згідно з до п. 199.1 ст.199 ПК України у разі якщо придбані та/або виготовлені товари/послуги частково використовуються в оподатковуваних операціях, а частково - ні, до сум податку, які платник має право віднести до податкового кредиту, включається та частка сплаченого (нарахованого) податку під час їх придбання або виготовлення, яка відповідає частці використання таких товарів/послуг в оподатковуваних операціях.

Колегія суддів зазначає, що відповідно до п.198.6 ст. 198 ПК України не підлягають включенню до складу податкового кредиту суми сплаченого (нарахованого) податку у зв'язку з придбанням товарів (послуг), не підтверджені податковими накладними чи митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з підпунктом 7.2.6 цього пункту).

Законом України «Про бухгалтерський обік та фінансову звітність в Україні» передбачено, що підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій.

Таким чином, враховуючи викладені законодавчі норми, для підтвердження включення до складу податкового кредиту сум податку, сплачених у складі ціни за придбаний товар (роботи, послуги), необхідні первинні документи (податкові накладні, видаткові накладні, акти здачі-прийняття товару тощо), оформлені відповідно до вимог Закону України «Про бухгалтерській облік та фінансову звітність в Україні».

Закон України «Про бухгалтерській облік та фінансову звітність в Україні» (далі - Закон) поширюється на всіх юридичних осіб, створених відповідно до законодавства України, незалежно від їх організаційно-правових форм і форм власності, а також на представництва іноземних суб'єктів господарської діяльності, які зобов'язані вести бухгалтерський облік та подавати фінансову звітність згідно з законодавством (ст. 2).

Частиною 2 ст. 3 Закону визначено, що бухгалтерський облік є обов'язковим видом обліку, який ведеться підприємством. Фінансова, податкова, статистична та інші види звітності, що використовують грошовий вимірник, ґрунтуються на даних бухгалтерського обліку.

Відповідно до ст. 1 Закону первинний документ - це документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення.

Згідно ст. 9 Закону підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи.

Первинні та зведені облікові документи можуть бути складені на паперових або машинних носіях і повинні мати такі обов'язкові реквізити: назву документа (форми); дату і місце складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Згідно п. 2.4 Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 24.05.1995 № 88, первинні документи (на паперових і машинозчитуваних носіях інформації) для надання їм юридичної сили і доказовості повинні мати такі обов'язкові реквізити: назва підприємства, установи, від імені яких складений документ, назва документа (форми), код форми, дата і місце складання, зміст господарської операції та її вимірники (у натуральному і вартісному виразі), посади, прізвища і підписи осіб, відповідальних за дозвіл та здійснення господарської операції і складання первинного документа.

Відповідно до п. 2.15 та п. 2.16 вищевказаного Положення, забороняється приймати до виконання первинні документи на операції, що суперечать законодавчим та нормативним актам.

Таким чином, для надання юридичної сили і доказовості, первинні документи повинні бути складені відповідно до вимог чинного законодавства та не порушувати публічний порядок, встановлений Законом України «Про бухгалтерській облік та фінансову звітність в Україні».

Колегія суддів зазначає, що позивачем надано суду документи первинного обліку, що містять всі необхідні реквізити, належним чином підписані та скріплені печатками сторін і не суперечать законодавчим та нормативним актам, а отже доведено факт реального виконання умов договорів, що надає йому право на формування податкового кредиту по господарських операціях з вищезазначеним контрагентом.

З наданих позивачем первинних документів по ТОВ «Інсатбуд» вбачається, що позивачем здійснено заявку 27.06.2011, в якій визначено асортимент і кількість товару, 29.06.2011 ним здійснено оплату за товар згідно з податковою накладною №126 та авансову оплату за товар відповідно до заявки від 27.06.2011. На підставі сплати ТОВ «Інсатбуд» видано податкову накладну від 29.06.2011 №586 як за авансовий платіж. 06.07.2011 позивачем отримано видаткову накладну №ВТ-0000095 та оформлено прибуткову накладну №ВТ-0000839, асортимент і кількість товару в яких не співпадає із тим, який зазначено в заявці, однак відповідає сумі здійсненого авансового платежу.

Також, відповідно до наявного в матеріалах справи звітного додатку Д5, тобто розшифровки податкових зобов'язань та податкового кредиту в розрізі контрагентів, поданого ТОВ «Інсатбуд» за червень 2011 року, останнім у власних податкових зобов'язаннях не відображено видані позивачу податкові накладні №№126, 586 на загальну суму 113213,89 грн.

На спростування твердження відповідача про те, що ТОВ «Інсатбуд» не відобразило у власній податковій звітності видані позивачу податкові накладні №№126, 586, позивачем надано копію додатку Д5 (розшифровки податкових зобов'язань та податкового кредиту в розрізі контрагентів) уточнюючий за червень 2011 року. Як вбачається з наявного документа ТОВ «Інсатбуд» подало його 03.10.2011, а податковим органом вказаний додаток зареєстровано під вхідним № 446220. В поданому додатку Д5 контрагентом відображено власні податкові зобов'язання зі сплати ПДВ по взаємовідносинах з позивачем за червень 2011 року на загальну суму 113213,89 грн. (відповідає сумі, визначеній у податкових накладних №№ 126, 586).

Як вбачається з наявного в матеріалах справи звітного додатку Д5, тобто розшифровки податкових зобов'язань та податкового кредиту в розрізі контрагентів, поданого ТОВ «ТД «Трейдстар» за червень 2011 року, останнім у власних податкових зобов'язаннях не відображено видану позивачу податкову накладну №542 на загальну суму на суму 298033,20 грн., в т.ч. ПДВ 49672,20 грн.

На спростування твердження відповідача про те, що ТОВ «ТД «Трейдстар» не відобразило у власній податковій звітності видану позивачу податкову накладну №542, позивачем надано копію додатку Д5 (розшифровки податкових зобов'язань та податкового кредиту в розрізі контрагентів) уточнюючий за серпень 2011 року. Як вбачається з наявного документа, ТОВ «ТД «Трейдстар» подало його 03.10.2011, а податковим органом вказаний додаток зареєстровано 05.10.2011 під вхідним № 250496. В поданому додатку Д5 контрагентом відображено власні податкові зобов'язання зі сплати ПДВ по взаємовідносинах з позивачем за серпень 2011 року на загальну суму 59166,67 грн.

Таким чином, доводи апелянта про порушення контрагентами позивача податкового законодавства є безпідставними.

Крім того, у довідці Вищого адміністративного суду України від 15.04.2010 «Про результати вивчення та узагальнення практики застосування адміністративними судами окремих норм Закону «Про податок на додану вартість» роз'яснено, зокрема, що ведення податкового обліку покладено на кожного окремого платника податку, при цьому такий платник несе самостійну відповідальність за порушення правил ведення податкового обліку. Зазначена відповідальність стосується кожного окремого платника податку і не може автоматично поширюватися на третіх осіб, у тому числі на його контрагентів.

Аналогічна правова позиція висловлена у постанові Верховного Суду України від 31.01.2011 у справі № 21-47а10, відповідно до якої чинне законодавство не ставить у залежність право платника податків на податковий кредит від дотримання вимог податкового законодавства його контрагентом.

Згідно до ч. 2 ст. 161 КАС України при виборі правової норми, що підлягає застосуванню до спірних правовідносин, суд зобов'язаний враховувати висновки Верховного Суду України, викладені у рішеннях, прийнятих за результатами розгляду заяв про перегляд судового рішення з підстави, передбаченої пунктом 1 частини першої статті 237 цього Кодексу.

Крім того, згідно з ст. 207 Господарського кодексу України, господарське зобов'язання, що не відповідає вимогам закону, або вчинено з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, або укладено учасниками господарських відносин з порушенням хоча б одним з них господарської компетенції (спеціальної правосуб'єктності), може бути на вимогу однієї із сторін, або відповідного органу державної влади визнано судом недійсним повністю або в частині.

Наведену норму слід застосовувати з урахуванням того, що відповідно до ст. 228 ЦК України правочин, учинений з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, водночас є таким, що порушує публічний порядок, а отже, - нікчемним.

Санкції застосовуються за вчинення правочину з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства. Разом із тим, за змістом частини 1 статті 208 ГК застосування цих санкцій можливе не за сам факт укладення зазначеної угоди, а лише в разі виконання правочину хоча б однією стороною. Санкції, встановлені частиною 1 статті 208 ГК, не можуть застосовуватися за сам факт несплати податків (зборів, інших обов'язкових платежів), зокрема однією зі сторін договору, що є самостійним правопорушенням. Для застосування санкцій, передбачених частиною 1 статті 208 цього Кодексу, необхідним є умисел на укладення угоди з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства.

Виходячи із вищезазначених обставин справи, а також з того, що санкції є похідними від учинення нікчемного правочину, у даному випадку вони не можуть бути застосовані через недоведеність направленості спірних договорів на досягнення мети, що суперечить інтересам держави та суспільства, що вірно враховано судом першої інстанції.

Стосовно посилань апелянта на висновок спеціаліста сектору техніко-криміналістичного забезпечення роботи Святошинського РУ МВС України майора міліції Бондаренко Я.В., яким встановлено, що на досліджених документах ТОВ «ТД «Трейдстар» підписи виконано не директором вказаного товариства Колосовим Ю.В., а іншою особою, колегія суддів зазначає наступне.

Відповідно до ч. 5 ст. 83 Кодексу адміністративного судочинства України висновок експерта для суду не є обов'язковим. Крім того, згідно з ч.1 ст.69 Кодексу адміністративного судочинства України доказами в адміністративному судочинстві є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення осіб, які беруть участь у справі, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються судом на підставі пояснень сторін, третіх осіб та їхніх представників, показань свідків, письмових і речових доказів, висновків експертів.

Таким чином, висновок експерта не має переваг перед іншими засобами доказування, він також підлягає дослідженню і перевірці, а фактичні дані, що містяться у ньому, оцінюються судом за загальними правилами.

У свою чергу, відповідачем не було надано суду даного висновку для вивчення його як доказ у справі ані під час розгляду справи суду першої інстанції, ані під час нового розгляду справи. Отже, суд не може встановити, чи були відібрані у даної особи вільні зразки підписів і щодо яких саме документів встановлено, що ці підписи виконані не директором, а іншою особою.

Враховуючи вищевикладене, колегія суддів приходить до висновку, що позивачем правомірно сформовано податковий кредит з ТОВ «Інсатбуд», ТОВ «ТД «Трейдстар», а тому оскаржуване податкове повідомлення-рішення є протиправним та таким, що підлягає скасуванню, що вірно встановлено судом першої інстанції.

Таким чином, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції ухвалив законне та обґрунтоване рішення, з дотриманням норм матеріального та процесуального права.

Відповідно до ч.ч. 1, 2 ст. 71 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Апелянт не надав до суду належних доказів, що б підтверджували факт протиправності рішення суду першої інстанції.

Таким чином, колегія суддів вирішила згідно ст. 200 КАС України залишити апеляційну скаргу без задоволення, а постанову суду - без змін, з урахуванням того, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального та процесуального права.

Разом з тим, вирішуючи питання про стягнення з апелянта судового збору, колегія суддів зазначає наступне.

Відповідно до пп. 1 п. 3 ч. 2 ст. 4 Закону України «Про судовий збір» (в редакції на момент подання позову від 12.01.2012) за подання до адміністративного суду адміністративного позову майнового характеру ставка судового збору встановлюється у розмірі 1 відсоток розміру майнових вимог, але не менше 0,1 розміру мінімальної заробітної плати та не більше 2 розмірів мінімальних заробітних плат.

З 01.09.2015 набрав чинності Закон України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо сплати судового збору» від 22.05.2015 № 484-VIII, яким внесено зміни до Закону України «Про судовий збір» від 08.07.2011 № 3674-VI.

Згідно з п.п. 2 п. 3 ч. 2 ст. 4 Закону України «Про судовий збір» (в редакції на момент подання апеляційної скарги від 22.05.2015 № 484-VIII, який набрав чинності 01.09.2015) ставка судового збору встановлюється у таких розмірах, зокрема: за подання до адміністративного суду апеляційної скарги на рішення суду, заяви про приєднання до апеляційної скарги на рішення суду, заяви про перегляд судового рішення у зв'язку з нововиявленими обставинами - 110 відсотків ставки, що підлягала сплаті при поданні позовної заяви, іншої заяви і скарги.

Згідно з ч. 1 ст. 4 Закону України «Про судовий збір» судовий збір справляється у відповідному розмірі від мінімальної заробітної плати у місячному розмірі, встановленої законом на 1 січня календарного року, в якому відповідна заява або скарга подається до суду, - у відсотковому співвідношенні до ціни позову та у фіксованому розмірі.

Розмір мінімальної заробітної плати станом на 01.01.2012 відповідно до Закону України «Про Державний бюджет України на 2012 рік» становив 1073 грн.

З позовної заяви позивача вбачається, що позивачем заявлено одну вимогу майнового характеру (скасувати податкове повідомлення-рішення від 04.11.2011 №0000330234/2228, яким позивачу зменшено розмір від'ємного значення податку на додану вартість на суму 144 764, 00 грн.). Отже, даний спір має майновий характер. Оспорювана сума 144 764, 00 грн.

Отже, ставка судового збору за подачу позову становила: (144 764, 00 х 1%) = 1447, 64 грн.

Враховуючи, що ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 25.01.2016 було відстрочено сплату судового збору за подання апеляційної скарги до ухвалення судового рішення апеляційним судом, то у відповідності до п.п. 2 п. 3 ч. 2 ст. 4 Закону України «Про судовий збір» (в редакції на момент подання апеляційної скарги від 22.05.2015 № 484-VIII, який набрав чинності 01.09.2015) відповідачу потрібно сплатити судовий збір за подачу апеляційної скарги у розмірі 1 592, 4 грн. (1447, 64 х 110 %).

Керуючись ст. ст. 160, 195, 196, 198, 200, 205, 206 КАС України, суд

У Х В А Л И В:

Апеляційну скаргу Білоцерківської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Державної фіскальної служби у Київській області залишити без задоволення, а постанову Київського окружного адміністративного суду від 24.11.2015 - без змін.

Стягнути з Білоцерківської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Державної фіскальної служби у Київській області на користь Державного бюджету України (отримувач коштів - УДКСУ у Печерському районі м. Києва, код 38004897, банк отримувача - ГУ ДКСУ у м. Києві, код банку 820019, р/р 31211206781007, код класифікації 22030001) судовий збір за подання до суду апеляційної скарги в розмірі 1 592, 4 грн.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення, проте може бути оскаржена до Вищого адміністративного суду України в порядку та строки, встановлені статтею 212 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий: Василенко Я.М.

Судді: Кузьменко В.В.

Шурко О.І.

Повний текст ухвали виготовлений 11.02.2016.

.

Головуючий суддя Василенко Я.М.

Судді: Кузьменко В. В.

Шурко О.І.