Ухвала суду № 55765922, 08.02.2016, Київський апеляційний адміністративний суд

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД Справа: №810/5512/14 Головуючий у 1-й інстанції: Лиска І.Г.

Суддя-доповідач: Ісаєнко Ю.А.

У Х В А Л А

Іменем України

08 лютого 2016 року м. Київ

Київський апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:

головуючого - судді Ісаєнко Ю.А.;

суддів: Губської Л.В., Федотова І.В.,

за участю секретаря: Чорної Н.С.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Державної податкової інспекції у Обухівському районі Головного управління ДФС у Київській області на постанову Київського окружного адміністративного суду від 24 листопада 2015 року у справі за адміністративним позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Інтерфом» до Державної податкової інспекції у Обухівському районі Головного управління ДФС у Київській області про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення - рішення від 14.05.2014 року №00000052206/1209,

В С Т А Н О В И В:

Позивач звернувся до Київського окружного адміністративного суду із адміністративним позовом до Державної податкової інспекції у Обухівському районі Головного управління ДФС у Київській області про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення - рішення від 14.05.2014 року №00000052206/1209.

Постановою Київського окружного адміністративного суду від 24 листопада 2015 року позов задоволено.

Не погоджуючись із вказаною постановою, відповідач подав апеляційну скаргу з підстав порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, в якій просить скасувати постанову Київського окружного адміністративного суду від 24 листопада 2015 року та ухвалити нове судове рішення про відмову у задоволенні позову.

В судовому засіданні представник відповідача підтримав вимоги апеляційної скарги та просив їх задовольнити.

Представники позивача у судовому засіданні заперечували проти задоволення апеляційної скарги посилаючись на те, що судом першої інстанції було ухвалене законне та обґрунтоване рішення, а підстави для його зміни чи скасування відсутні.

Заслухавши суддю - доповідача, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційну скаргу необхідно залишити без задоволення, постанову суду першої інстанції - без змін, з огляду на наступне.

Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судом першої інстанції, посадовою особою відповідача проведено позапланову виїзну перевірку ТОВ «Інтерфом» з питань дотримання вимог валютного законодавства по імпортним контрактам від 28.09.2011 №РТ-ІF/09-17/2011, від 20.11.2011 №РТ-ІF/20-12/2011 за період з 01.11.2013 по 25.05.2014; за наслідками перевірки складено акт від 22.04.2014 №1130/10-16-22-06/24593200.

Актом перевірки встановлено несвоєчасне повернення валютних коштів, що є порушенням статті 2 Закону України «Про порядок здійснення розрахунків в іноземній валюті», постанови Правління Національного банку України від 14.05.2013 №163 (зареєстровано в Міністерстві юстиції України 14 травня 2013 р. за №718/23250) «Про зміну строків розрахунків за операціями з експорту та імпорту товарів і запровадження обов'язкового продажу надходжень в іноземній валюті».

Так, в акті перевірки контролюючий орган зазначає про порушення позивачем встановленого законом строку розрахунків за авансовим платежем від 22.11.2013 на загальну суму 746153,00 євро за контрактом від 28.09.2011 №PT-IF/09-17/2011, а також за авансовим платежем від 22.11.2013 на суму 1100000 євро за контрактом від 20.12.2011 №РТ- IF/20-12/2011. Згідно висновків акта перевірки, валютні кошти за вказаними контрактами позивачем повернуто у повному обсязі, але несвоєчасно, тобто із порушенням 90 денного строку розрахунків, встановленого постановою Правління Національного банку України від 14.11.2013 № 453, а саме по контракту від 28.09.2011 №РТ-ІF/09-17/2011 валютні кошти у сумі 388564,13 Євро надійшли з простроченням 7 днів (з 21.02.2014 - 27.02.2014), 331684,13 Євро з простроченням 12 днів (з 28.02.2014 - 11.03.2014), 274276,13 Євро з простроченням 2 дні (з 12.03.2014 - 13.03.2014); по контракту від 20.11.2011 №РТ-ІF/20-12/2011 валютні кошти у сумі 761944,72 Євро надійшли з простроченням 11 днів (з 21.02.2014 - 03.03.2014), 714816,72 Євро з простроченням 1 день (з 04.03.2014 - 04.03.2014); 662016,72 Євро з простроченням 7 днів (з 05.03.2014 - 11.03.2014).

14.05.2014 відповідачем винесено податкове повідомлення - рішення №00000052206/1209, яким на підставі акту перевірки за виявлені порушення позивачу нараховано пеню за порушення термінів розрахунків у сфері ЗЕД у сумі 807079,58 грн.

Задовольняючи позов суд першої інстанції, з яким погоджується колегія, виходив з наступного.

Як встановлено судом першої інстанції та вбачається з матеріалів справи, 28.09.2011 між позивачем та компанією «PROEXІM TRADING Kft» укладено контракт №РТ-IF/09-17/2011 предметом якого є сировина для виробництва пінополіуретану. 22.11.2013 року позивач платіжним дорученням в іноземній валюті №146 перерахував передоплату за товар ТДІ 80/20 у сумі 746153,00 Євро.

Контрагент позивача на виконання умов укладеного контракту від 28.09.2011 №PT-IF/09-17/2011 поставив на корись позивача обумовлений товар на підставі митних декларацій від 23.12.2013 №125130007/2013/195262; від 13.01.2014 №125130007/2014/600080, від 23.01.2014 №125130007/2014/600523, від 03.02.2014 №125130007/2014/600881, від 06.02.2014 №125130007/2014/601008, від 14.02.2014 №125130007/2014/601279, від 27.02.2014 №125130007/2014/601735, від 11.03.2014 №125130007/2014/602035 на загальну суму 471876,87 Євро.

Також, постачальник повернув позивачу отриману від нього передоплату за контрактом №PT-IF/09-17/2011 на загальну суму 299767,75 Євро, що підтверджується випискою із рахунку від 14.03.2014, від 18.03.2014.

Отже, спірна зовнішньоекономічна операція позивача за контрактом №PT- IF/09-17/2011 на суму 471876,87 Євро завершилася поставкою товару, загальна тривалість операції з 22.11.2013 по 11.03.2014 склала 109 днів, а на суму 299767,75 євро завершилася поверненням передоплати, загальна тривалість операцій з 22.11.2013 року по 18.03.2014 - 116 днів.

Також, як встановлено судом першої інстанції та вбачається з матеріалів справи, 20.12.2011 року між позивачем із компанією «PROEXIM TRADING Kft» укладено контракт PT-IF/20-12/2011 предметом якого є сировина для виробництва пінополіуретану. 22.11.2013 року позивач платіжним дорученням в іноземній валюті №147 перерахував на поточний рахунок продавця передоплату за товар в сумі 1100000 Євро.

На виконання умов зазначеного контракту контрагент поставив на корись позивача обумовлений товар на підставі митних декларацій: від 14.01.2014 №125130007/2014/600128; від 15.01.2014 №125130007/2014/600171; від 17.01.2014 №125130007/2014/600305; від 21.01.2014 №125130007/2014/600421; від 21.01.2014 №125130007/2014/600423; від 23.01.2014 №125130007/2014/600522; від 06.02.2014 №125130007/2014/601022; від 07.02.2014 №125130007/2014/601068; від 03.03.2014 №125130007/2014/601829; від 04.03.2014 №125130007/2014/601886; від 11.03.2014 №125130007/2014/602027 на загальну суму 484983,28 Євро.

Також постачальник перерахував позивачу раніше отриману від нього передоплату за контрактом від 20.12.2011 №РТ-IF/20-12/2011, що підтверджується виписками по рахунку від 18.03.2014, від 19.03.2014, від 21.03.2014, від 24.03.2014 на суму 655482,17 Євро

Отже, спірна зовнішньоекономічна операція позивача за контрактом №РТ - IF/20-12/2011 на суму 484983,28 Євро завершилася поставкою товару, загальна тривалість операції з 22.11.2013 по 11.03.2014 склала 109 днів, а на суму 655482.17 Євро завершилася поверненням передоплати, загальна тривалість операцій з 22.11.2013 року по 24.03.2014 - 122 днів.

Як вбачається з акту перевірки, 22.11.2013 спірний платіж у сумі 746153 євро та у сумі 1100000 Євро позивачем було перераховано на користь нерезидента платіжним дорученням №146 та №147 відповідно.

Відповідно до положень статті 2 Закону України «Про порядок здійснення розрахунків в іноземній валюті» імпортні операції резидентів, які здійснюються на умовах відстрочення поставки, в разі, коли таке відстрочення перевищує 180 календарних днів з моменту здійснення авансового платежу або виставлення векселя на користь постачальника продукції (робіт, послуг), що імпортується, потребують висновку центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері економічного розвитку. Національний банк України має право запроваджувати на строк до шести місяців інші строки розрахунків, ніж ті, що визначені частиною першою цієї статті.

Згідно частини першої статті 4 названого Закону порушення резидентами строків, передбачених статтями 1 і 2 цього Закону або встановлених Національним банком України відповідно до статей 1 і 2 цього Закону, тягне за собою стягнення пені за кожний день прострочення у розмірі 0,3 відсотка від суми неодержаної виручки (вартості недопоставленого товару) в іноземній валюті, перерахованої у грошову одиницю України за валютним курсом Національного банку України на день виникнення заборгованості. Загальний розмір нарахованої пені не може перевищувати суми неодержаної виручки (вартості недопоставленого товару).

Отже, як вірно зазначено судом першої інстанції, Законом України «Про порядок здійснення розрахунків у іноземній валюті» встановлено, що імпортні операції резидентів, які здійснюються на умовах відстрочення поставки, можуть здійснюватися у строк, що не перевищує 180 календарних днів з моменту здійснення авансового платежу без отримання висновку центрального органу виконавчої влади. При цьому, Національному банку України надано право на строк до шести місяців запроваджувати інші строки розрахунків, ніж ті, що визначені Законом.

Пунктом 1 постанови Правління Національного банку України від 14.05.2013 №163 (зареєстровано в Міністерстві юстиції України 14 травня 2013 р. за №718/23250) «Про зміну строків розрахунків за операціями з експорту та імпорту товарів і запровадження обов'язкового продажу надходжень в іноземній валюті» установлено, що розрахунки за операціями з експорту та імпорту товарів, передбачені в статтях 1 та 2 Закону України «Про порядок здійснення розрахунків в іноземній валюті», здійснюються у строк, що не перевищує 90 календарних днів.

У пункті 9 вказаної постанови зазначено, що вона набирає чинності з 20 травня 2013 року, крім пунктів 4 та 5, які набирають чинності з 28 травня 2013 року; постанова діє до 19 листопада 2013 року.

14.11.2013 Правлінням Національного банку України прийнято постанову №453 (зареєстровано в Міністерстві юстиції України 15 листопада 2013 року за №1951/24483) «Про зміну строків розрахунків за операціями з експорту та імпорту товарів і запровадження обов'язкового продажу надходжень в іноземній валюті» пункт 1 якої установлює, що розрахунки за операціями з експорту та імпорту товарів, передбачені в статтях 1 та 2 Закону України «Про порядок здійснення розрахунків в іноземній валюті», здійснюються у строк, що не перевищує 90 календарних днів. У пункті 8 вказаної постанови зазначено, що вона набирає чинності з 20 листопада 2013 року та діє до 17 травня 2014 року.

Як вірно зазначено судом першої інстанції, оскаржене у цій справі податкове повідомлення - рішення винесено відповідачем із посиланням на порушення позивачем строків розрахунків у сфері зовнішньоекономічної діяльності, встановлених постановою Правління Національного банку України від 14.05.2013 №163 «Про зміну строків розрахунків за операціями з експорту та імпорту товарів і запровадження обов'язкового продажу надходжень в іноземній валюті», яка не була дійсна станом на час сплати позивачем 22.11.2013 авансових платежів.

Також, як вбачається із матеріалів справи та встановлено судом першої інстанції, позивач звернувся до суду з позовом до Національного банку України, в якому просив суд визнати незаконною та такою, що суперечить нормативно-правовому акту вищої сили постанову правління Національного банку України від 14 листопада 2013 року №453 «Про зміну строків розрахунків за операціями з експорту та імпорту товарів і запровадження обов'язкового продажу надходжень в іноземній валюті» в частині вказаних у пункті 8 цієї постанови слів «набирає чинності з 20 листопада 2013 року» та скасувати державну реєстрацію від 15 листопада 2013 року за №1951/24483 в Міністерстві юстиції України постанови правління Національного банку України від 14 листопада 2013 року №453 «Про зміну строків розрахунків за операціями з експорту та імпорту товарів і запровадження обов'язкового продажу надходжень в іноземній валюті».

Постановою Окружного адміністративного суду м. Києва від 21.08.2014 у справі №826/6625/14, що залишена без змін ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 16.12.2014, у задоволенні позову відмовлено.

Проте, постановою Вищого адміністративного суду України від 28.10.2015 зазначені рішення судів попередньої інстанції скасовані, а у справі прийнято нову постанову, якою позов задоволено частково; визнано незаконною постанову правління Національного банку України від 14 листопада 2013 року №453 «Про зміну строків розрахунків за операціями з експорту та імпорту товарів і запровадження обов'язкового продажу надходжень в іноземній валюті» в частині вказаних у пункті 8 цієї постанови слів «набирає чинності з 20 листопада 2013 року»; в інший частині позову відмовлено.

Задовольняючи позов частково, суд касаційної інстанції виходив з того, що пунктом 3 Указу Президента України від 03 жовтня 1992 року №493/92 «Про державну реєстрацію нормативно-правових актів міністерств та інших органів виконавчої влади» встановлено, що нормативно-правові акти, зазначені в статті 1 цього Указу, набувають чинності через 10 днів після їх реєстрації, якщо в них не встановлено пізнішого строку надання їм чинності. Проте, Національний банк України не дотримався вказаних приписів, порушивши строки набуття чинності постанови. Колегія суддів Вищого адміністративного суду України погодилася з доводами касаційної скарги, що Національний банк України не дотримався приписів чинного законодавства, зазначивши, що постанова набуває чинності через 6 днів після її прийняття, а не через 10 днів після державної реєстрації, як зазначено в Указі Президента від 03.10.1992 №493/92. Таким чином, пункт 8 вказаної постанови в частині слів «набуває чинності з 20 листопада 2013 року» не відповідає нормативно-правовому акту вищої юридичної сили, а саме, пункту 3 Указу Президента України «Про державну реєстрацію нормативно-правових актів міністерств та інших органів виконавчої влади» від 03.10.1992 №493/92. Вищим адміністративним судом України також встановлено, що постанова правління Національного банку України №453 була прийнята 14.11.2013 та зареєстрована в Міністерстві юстиції України 15.11.2013 за №1951/24483.

Відповідно до частини першої статті 72 Кодексу адміністративного судочинства України обставини, встановлені судовим рішенням в адміністративній, цивільній або господарській справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді інших справ, у яких беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини.

Отже, з 20 листопада 2013 року по 25 листопада 2013 року вказана постанова НБУ №453 діяла без законної підстави, а відтак не могла породжувати правові наслідки у осіб, дії яких вона регламентувала.

Пунктом 2 Рішення Конституційного Суду України від 09 лютого 1999 року у справі №1-рп/99 визначено, що перехід від однієї форми регулювання суспільних відносин до іншої може здійснюватися, зокрема, негайно (безпосередня дія), шляхом перехідного періоду (ультраактивна форма) і шляхом зворотної дії (ретроактивна форма). За загальновизнаним принципом права закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі. Цей принцип закріплений у частині першій статті 58 Конституції України, за якою дію нормативно-правового акта в часі треба розуміти так, що вона починається з моменту набрання цим актом чинності і припиняється з втратою ним чинності, тобто до події, факту застосовується той закон або інший нормативно-правовий акт, під час дії якого вони настали або мали місце.

Таким чином, колегія суддів погоджується з судом першої інстанції, що здійснюючи 22.11.2013 перерахування валютних коштів на користь свого контрагента платіжними дорученнями №146 та №147 позивач мав керуватися вимогами частини першої статті 2 Закону України «Про порядок здійснення розрахунків у іноземній валюті» якою встановлено, що імпортні операції резидентів, які здійснюються на умовах відстрочення поставки, що не перевищує 180 календарних днів з моменту здійснення авансового платежу, не потребують висновку центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері економічного розвитку.

За таких обставин, як вірно зазначено судом першої інстанції, у відповідача не було правових підстав для винесення оскарженого податкового повідомлення - рішення, оскільки валютні операції позивача здійснені у межах встановленого частиною першою статті 2 Закону України «Про порядок здійснення розрахунків в іноземній валюті», 180 денного строку, а постанови Правління Національного банку України від 14.05.2013 №163 (зареєстровано в Міністерстві юстиції України 14 травня 2013 р. за №718/23250) «Про зміну строків розрахунків за операціями з експорту та імпорту товарів і запровадження обов'язкового продажу надходжень в іноземній валюті» від 14.05.2013 №163 «Про зміну строків розрахунків за операціями з експорту та імпорту товарів і запровадження обов'язкового продажу надходжень в іноземній валюті» станом на момент здійснення позивачем розрахунків не набули чинні.

Крім того, як вірно зазначено судом першої інстанції, що розраховуючи пеню та приймаючи спірне податкове повідомлення-рішення, відповідач не врахував, що імпортна операція позивача в частині проведеної з перевищенням 90 - денного строку завершились без увезення товару в Україну, що підтверджується виписками банку та доданим перекладом призначення платежу.

Згідно частини третьої статті 2 Закону України «Про порядок розрахунків в іноземній валюті» строк та умови завершення імпортної операції без увезення товару на територію України визначаються у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України за погодженням з Національним банком України

Постановою Кабінету Міністрів України від 5 грудня 2007 року №1392 затверджено Порядок визначення строку та умов завершення імпортної операції без увезення товару на територію України.

Згідно пункту 2 вказаного Порядку строк завершення імпортної операції без увезення товару на територію України за зовнішньоекономічними договорами (контрактами) не може перевищувати 180 календарних днів з моменту здійснення резидентом авансового платежу або виставлення векселя на користь нерезидента, а у разі проведення розрахунків у формі документарного акредитиву - з моменту здійснення уповноваженим банком платежу на користь нерезидента.

Обставини завершення операцій в частині суми оплати, на яку відповідачем нараховано пеню, без увезення товару на територію України, підтверджуються також і доданими копіями постанов Міжнародного комерційного арбітражного суду при Торгово-Промисловій палаті України від 14.03.2014 та від 14.04.2014

Таким чином, колегія суддів погоджується з судом першої інстанції, що перераховані на користь компанії «PROEXIM TRADING Кft» грошові кошти за контрактами від 28.09.2011 №РТ-ІF/09-17/2011 в сумі 471876,87 євро та від 20.12.2011 №PT-IF/20-12/2011 в сумі 274276,13 Євро, на суму залишку яких відповідачем нараховано пеню, не були використані для оплати за імпортований товар, а повернені нерезидентом позивачеві.

За таких обставин, суд першої інстанції обґрунтовано визнав протиправним та скасував оскаржуване податкове повідомлення - рішення.

Відповідно до частини 1 статті 200 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а постанову або ухвалу суду без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального та процесуального права.

Враховуючи викладене, колегія суддів приходить до висновку, що постанова суду першої інстанції ухвалена з дотриманням норм матеріального та процесуального права, з повним з'ясуванням обставин, що мають значення для справи, доводи апеляційної скарги не спростовують висновки суду першої інстанції, у зв'язку з чим підстави для скасування або зміни постанови суду першої інстанції відсутні.

Вирішуючи питання щодо розподілу судових витрат колегія суддів зазначає наступне.

Відповідно до частини шостої статті 187 КАС України до апеляційної скарги додається документ про сплату судового збору.

Відповідно до підпункту 1 пункту 3 частини другої статті 4 Закону України «Про судовий збір» в редакції, яка діяла на час звернення позивача до суду, за подання до адміністративного суду адміністративного позову майнового характеру ставка судового збору встановлюється у розмірі 2 відсотки розміру майнових вимог, але не менше 1,5 розміру мінімальної заробітної плати та не більше 4 розмірів мінімальної заробітної плати; немайнового характеру 0,06 розміру мінімальної заробітної плати.

Відповідно до підпункту 2 пункту 3 частини другої статті 4 зазначеного Закону, в редакції Закону від 22.05.2015 №484-VIII (набрав чинності 01.09.2015), за подання до адміністративного суду апеляційної скарги на рішення суду ставка судового збору встановлюється у розмірі 110 відсотків ставки, що підлягала сплаті при поданні позовної заяви.

Відповідно до статті 8 Закону України «Про Державний бюджет України на 2015 рік» мінімальна заробітна плата у місячному розмірі станом на 1 січня складає 1218 гривень.

Як вбачається з адміністративного позову, предметом спору є податкове повідомлення - рішення про нараховання пені за порушення термінів розрахунків у сфері ЗЕД у сумі 807079,58 грн.

Враховуючи, що даний спір може призвести до зменшення майна особи, колегія суддів вважає, що даний адміністративний позов має майновий характер.

Отже, в даному випадку ставка судового збору за подання апеляційної скарги на рішення суду встановлюється у розмірі 110 відсотків ставки, що підлягала сплаті при поданні позовної заяви. Відповідно, судовий збір повинен складати 5359,20 грн (1218,00х4х1,1).

Відповідно до частини першої статті 88 КАС України суд, враховуючи майновий стан сторони, може своєю ухвалою зменшити розмір належних до оплати судових витрат чи звільнити від їх оплати повністю або частково, чи відстрочити або розстрочити сплату судових витрат на визначений строк.

Так, ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 18.01.2016 у даній справі апелянту відстрочено сплату судового збору за подання апеляційної скарги до ухвалення рішення.

Відповідно до частини першої статті 88 КАС України якщо у строк, встановлений судом, судові витрати не будуть оплачені, позовна заява залишається без розгляду або витрати розподіляються між сторонами відповідно до судового рішення у справі, якщо оплату судових витрат розстрочено або відстрочено до ухвалення судового рішення у справі.

Оскільки апелянтом на час розгляду апеляційної скарги судовий збір не сплачений, колегія суддів вважає, що він підлягає розподілу шляхом його стягнення з Державної податкової інспекції у Обухівському районі Головного управління ДФС у Київській області.

Керуючись ст.ст. 160, 198, 200, 205, 206 КАС України, суд апеляційної інстанції, -

У Х В А Л И В:

Апеляційну скаргу Державної податкової інспекції у Обухівському районі Головного управління ДФС у Київській області залишити без задоволення, постанову Київського окружного адміністративного суду від 24 листопада 2015 року - без змін.

Стягнути з Державної податкової інспекції у Обухівському районі Головного управління ДФС у Київській області (ідентифікаційний код 39465303, адреса: 08703, Київська обл., м. Обухів, вул. Каштанова, 20) до Державного бюджету України (р/р 31211206781007, отримувач УДКСУ у Печерському р-ні м. Києва, банк отримувача ГУДКСУ у м. Києві, код ЄДРПОУ 38004897, МФО 820019, код класифікації доходів бюджету 22030001) судовий збір за подання апеляційної скарги у розмірі 5359 (п'ять тисяч триста п'ятдесят дев'ять) гривень 20 копійок.

Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення та може бути оскаржена протягом двадцяти днів шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Вищого адміністративного суду України.

(Ухвалу у повному обсязі складено 12.02.2016 року)

Головуючий суддя: Ю.А. Ісаєнко

Суддя: Л.В. Губська

Суддя: І.В. Федотов

Головуючий суддя Ісаєнко Ю.А.

Судді: Губська Л.В.

Федотов І.В.