Ухвала суду № 55765920, 11.02.2016, Дніпропетровський апеляційний адміністративний суд

ДНІПРОПЕТРОВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

11 лютого 2016 рокусправа № 804/1937/15

Дніпропетровський апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів: головуючого судді:Чередниченко В.Є.

суддів: Коршуна А.О. Панченко О.М.

за участю секретаря судового засідання:Яковенко О.М.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Дніпропетровську адміністративну справу за апеляційною скаргою фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 на постанову Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 22 травня 2015 року у справі №804/1937/15 за позовом Нікопольської обєднаної державної податкової інспекції Головного управління ДФС у Дніпропетровській області до фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 про стягнення заборгованості,-

ВСТАНОВИВ:

Нікопольська обєднана державна податкова інспекція Головного управління ДФС у Дніпропетровській області (правонаступник Нікопольської обєднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Дніпропетровській області) 23 січня 2015 року звернулась до суду з позовом до фізичної особи-підприємця ОСОБА_1, згідно з яким просить стягнути з відповідача заборгованість до бюджету на загальну суму 7684015,69 грн.

В обґрунтування своїх вимог контролюючий орган зазначає, що відповідач має податковий борг у розмірі 7684015,69 грн. який у визначений законодавством строк не сплатив.

Постановою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 22 травня 2015 року адміністративний позов задоволено повністю.

Постанова суду мотивована тим, що сума податкового боргу відповідача в розмірі 7684015,69 грн. на час розгляду справи не погашена та не списана.

Не погодившись з постановою суду першої інстанції відповідач оскаржив її до апеляційного суду з підстав порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права. Просить скасувати постанову суду першої інстанції та прийняти нову постанову, якою у задоволені позову відмовити.

В апеляційній скарзі зазначає, що суд першої інстанції:

-залучив та приєднав до матеріалів справи завідомо недостовірну інформацію, не перевіривши її достовірність в судовому засіданні;

-не прийняв до уваги та не врахував обґрунтовані клопотання відповідача та розглянув справу за його відсутності;

-в оскаржуваній постанові не зазначив інформацію про строк і порядок набрання постанови законної сили та її оскарження.

Згідно з запереченням на апеляційну скаргу, позивач посилаючись на її необґрунтованість, просив у задоволені скарги відмовити, постанову суду першої інстанції залишити без змін.

На підставі частини 1 статті 41 Кодексу адміністративного судочинства України, фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється у звязку з неявкою у судове засідання всіх осіб, які беруть участь у справі.

Заслухавши доповідь судді-доповідача, пояснення позивача який підтримав доводи апеляційної скарги, перевіривши законність та обґрунтованість постанови суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги, обговоривши доводи апеляційної скарги та заперечень на неї, дослідивши матеріали справи, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга задоволенню не підлягає з наступних підстав.

Судом першої інстанції встановлено та знайшло підтвердження під час розгляду апеляційної скарги, що відповідач зареєстрований у встановленому законодавством порядку та перебуває на обліку в Нікопольській об'єднаній державній податковій інспекції Головного управління ДФС у Дніпропетровській області як платник податків (а.с.11-13).

Позивачем проведено документальну планову перевірку дотримання вимог податкового та іншого законодавства ФОП ОСОБА_1 за період з 01 січня 2007 року по 31 грудня 2009 року.

За результатами вказаної перевірки позивачем складено акт №410/170/НОМЕР_1 від 20 квітня 2010 року (а.с.14-15).

На підставі акта перевірки позивачем прийнято податкові повідомлення-рішення від 06 травня 2010 року:

№ 0000071742/0, яким відповідачу збільшено суму грошового зобов'язання за основним платежем прибутковий податок на доходи від підприємницької діяльності та інші доходи громадян у розмірі 2204290,48 грн. (а.с.17-18);

№ 0000081742/0, яким відповідачу збільшено суму грошового зобов'язання за основним платежем податок на добавлену вартість у розмірі 3653611,00 грн. та за штрафними (фінансовими) санкціями у розмірі 1826805,50 грн. (а.с.18-20).

Таким чином, сума грошових зобов'язань згідно з податковими повідомленнями-рішеннями від 06 травня 2010 року за №0000081742/0 та №0000071742/0 становить 7684706,98 грн.

Відповідачем була нарахована пеня у розмірі 12,89 грн.

Податковий борг відповідача з податку на додану вартість, з урахуванням переплати у розмірі 704,18 грн., станом на час розгляду справи судом першої інстанції складає 7684015,69 грн., заборгованість виникла внаслідок несплати відповідачем грошового зобов'язання, визначеного у вказаних податкових повідомленнях-рішеннях (а.с.8).

Нікопольською об'єднаною державною податковою інспекцією Головного управління Міндоходів у Дніпропетровській області відповідачу було направлено податкову вимогу №5-19 від 01.04.2013 року, яка була отримана ним 18.07.2013 року.

Правомірність стягнення податкового боргу у розмірі 7684015,69 грн. є предметом спору переданого на вирішення суду.

Вирішуючи спірні відносини між сторонами та задовольняючи позов, суд першої інстанції дійшов висновку про правомірність вимог позивача у звязку з самостійною несплатою відповідачем суми податкового боргу.

Колегія суддів, проаналізувавши на підставі фактичних обставин справи застосування судом першої інстанції норм матеріального і процесуального права при винесенні оскарженої постанови, виходить з наступного.

Відповідно до пп. 20.1.34 п. 20.1 ст. 20 Податкового кодексу України контролюючі органи мають право звертатися до суду щодо стягнення коштів платника податків, який має податковий борг, з рахунків у банках, що обслуговують такого платника податків, на суму податкового боргу або його частини.

Згідно із пп. 14.1.175 п. 14.1 ст. 14 Податкового кодексу України податковий борг - сума узгодженого грошового зобов'язання (з урахуванням штрафних санкцій за їх наявності), але не сплаченого платником податків у встановлений цим Кодексом строк, а також пеня, нарахована на суму такого грошового зобов'язання.

У відповідності до п. 57.3 ст. 57 Податкового кодексу України у разі визначення грошового зобов'язання контролюючим органом за підставами, зазначеними у підпунктах 54.3.1 - 54.3.6 пункту 54.3 статті 54 цього Кодексу, платник податків зобов'язаний сплатити нараховану суму грошового зобов'язання протягом 10 календарних днів, що настають за днем отримання податкового повідомлення-рішення, крім випадків, коли протягом такого строку такий платник податків розпочинає процедуру оскарження рішення контролюючого органу.

У разі оскарження рішення контролюючого органу про нарахування суми грошового зобов'язання, платник податків зобов'язаний самостійно погасити узгоджену суму, а також пеню та штрафні санкції за їх наявності протягом 10 календарних днів, наступних за днем такого узгодження.

Пунктом 56.18 статті 56 Податкового кодексу України визначено, що при зверненні платника податків до суду з позовом щодо визнання недійсним рішення контролюючого органу грошове зобов'язання вважається неузгодженим до дня набрання судовим рішенням законної сили.

Як встановлено судом першої інстанції, та підтверджено матеріалами справи, відповідачем було оскаржено в судовому порядку податкові повідомлення-рішення від 06 травня 2010 року за №0000081742/0 та №0000071742/0.

Ухвалою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 16 липня 2013 року у справі №2а/0470/1095/11, яка ухвалою Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 29 липня 2014 року залишена без змін, адміністративний позов ОСОБА_1 до Нікопольської обєднаної державної податкової інспекції Дніпропетровської області ДПС про скасування податкових повідомлень-рішень залишено без розгляду (а.с.21-26).

Відповідно до п. 59.1 ст. 59 Податкового кодексу України у разі коли платник податків не сплачує узгодженої суми грошового зобов'язання в установлені законодавством строки, орган державної податкової служби надсилає (вручає) йому податкову вимогу в порядку, визначеному для надсилання (вручення) податкового повідомлення-рішення.

Як вбачається з матеріалів справи, податковим органом винесено податкову вимогу №5-19 від 01 квітня 2013 року, яка отримана відповідачем 18 липня 2013 року (а.с.27). Доказів оскарження зазначеної податкової вимоги у встановленому законом порядку до матеріалів справи не надано.

У разі якщо після направлення (вручення) податкової вимоги сума податкового боргу змінилася, але податковий борг не був погашений в повному обсязі, податкова вимога додатково не надсилається (не вручається).

Тобто, податкова вимога є дійсною протягом усього терміну безперервного існування податкового боргу платника податків з моменту його утворення до моменту, зокрема, повного погашення податкового боргу платником за всіма видами податків і зборів.

Отже, контролюючим органом було дотримано процедуру формування та надіслання податкової вимоги, що свідчить про наявність у боржника непогашеного податкового боргу по платежу податок на додану вартість.

Доказів, щодо сплати податкового боргу, який зазначено у податковій вимозі до суду надано не було у зв'язку з чим, стягнення податкового боргу є обґрунтованим та законним.

Підпунктом 20.1.34 п. 20.1 ст. 20 Податкового кодексу України визначено, що органи державної податкової служби мають право звертатися до суду щодо стягнення коштів платника податків, який має податковий борг, з рахунків у банках, обслуговуючих такого платника, на суму податкового боргу або його частини.

Згідно з пунктом 95.3 статті 95 Податкового кодексу України, стягнення коштів з рахунків платника податків у банках, обслуговуючих такого платника податків, здійснюється за рішенням суду, яке направляється до виконання органам державної податкової служби, у розмірі суми податкового боргу або його частини.

Отже, враховуючи те, що судом першої інстанції вірно встановлено обставини наявності у відповідача податкового боргу по платежам до бюджету в сумі 7684015,69 грн., а також те, що податковому органу надано право на звернення до суду щодо стягнення коштів платника податків, який має податковий борг, з рахунків у банках, обслуговуючих такого платника, на суму податкового боргу або його частини, суд апеляційної інстанції погоджується з висновками суду першої інстанції, щодо правомірності заявленої позивачем вимоги про його стягнення на користь державного бюджету України.

Щодо доводів відповідача в апеляційній скарзі на порушення судом першої інстанції норм процесуального права, а саме не прийняття до уваги та не врахування обґрунтованих клопотань відповідача та розгляду справи за його відсутності суд апеляційної інстанції зазначає наступне.

Як вбачається з матеріалів справи, під час розгляду справи судом першої інстанції, а саме з 16 лютого 2015 року по 22 травня 2015 року (винесення судового рішення) відповідач жодного разу не зявився в судове засідання, будучи повідомленим про день час та місце розгляду справи у встановлений законом строку, направляючи при цьому на адресу суду клопотання про відкладення розгляду справи.

Так, розгляд справи №804/1937/15 у суді першої інстанції призначався в судові засідання на 16.02.2015 року, 04.03.2015 року, 18.03.2015 року, 08.04.2015 року, 29.04.2015 року, 22.05.2015 року.

При цьому, відповідачем до апеляційної скарги додано листки непрацездатності з режимом «амбулаторний» від:

03.04.2015 року (лікарняний з 03.04.2015 року по 08.04.2015 року, стати до роботи 09.04.2015 року);

27.04.2015 року (лікарняний з 28.04.2015 року по 07.05.2015 року, стати до роботи 08.05.2015 року);

18.05.2015 року (лікарняний з 18.05.2015 року по 23.05.2015 року, стати до роботи 24.05.2015 року).

Враховуючи надані відповідачем докази, суд апеляційної інстанції зробив висновок про те, що ОСОБА_1 не надано суду апеляційної інстанції доказів поважності та неможливості прибуття для надання особистих пояснень з приводу спірних відносин у судові засідання призначені на 04.03.2015 року та 18.03.2015 року.

Згідно зі статтею 122 Кодексу адміністративного судочинства України адміністративна справа має бути розглянута і вирішена протягом розумного строку, але не більше місяця з дня відкриття провадження у справі, якщо інше не встановлено цим Кодексом.

Учасники судового процесу зобов'язані добросовісно користуватися своїми процесуальними правами, у тому числі й правом на відкладення розгляду справи. Одним з проявів недобросовісності при здійсненні процесуальних прав є дії учасника процесу, спрямовані на штучне затягування розгляду справи шляхом неодноразового відкладення без наявності об'єктивних підстав.

Судова колегія також зазначає, що положеннями статті 6 Європейської конвенції про захист прав людини і основоположних свобод встановлено, що кожен при вирішенні питання щодо його цивільних прав та обов'язків має право на справедливий і відкритий розгляд упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом.

Згідно з пунктом 47 рішення Європейського суду з прав людини у справі «Бараона проти Португалії», 1987 рік, «розумність тривалості розгляду повинна визначатися з огляду на конкретні обставини справи з урахуванням критеріїв, сформульованих у практиці Суду, зокрема, комплексності справи, поведінки заявника і відповідних державних органів».

Аналогічна позиція викладена в інших рішеннях Європейського суду з прав людини, в яких тривалі строки розгляду вважалися «розумними»: з урахуванням складності справ (Рішення «Хосце проти Нідерландів», 1998 рік; «Бухкольц проти Німеччини», 1981 рік; «Бочан проти України», 2007 рік); з урахуванням неналежної поведінки заявника («Чирикоста та Віола проти Італії», 1995 рік).

Враховуючи те, що судом першої інстанцій дійсно вживались відповідні дії по завчасному повідомленні позивача про судові засідання, а також те, що ОСОБА_1 не надано суду апеляційної інстанції доказів поважності та неможливості прибуття для надання особистих пояснень з приводу спірних відносин у всі судові засідання, суд апеляційної інстанції вважає, що ці обставини не можуть бути підставою для скасування рішення суду першої інстанції.

Слід зазначити й те, що вказані обставини не призвели до неправильного вирішення справи по суті та не вплинули на правильні висновки суду першої інстанції при прийнятті оскаржуваної постанови, а тому не є підставою для її скасування.

Доводи відповідача викладені в апеляційній скарзі про те, що в оскаржуваній постанові суд не зазначив інформацію про строк і порядок набрання постанови законної сили та її оскарження, також не є підставою для скасування рішення, оскільки ці обставини можуть були лише підставою для поновлення строку апеляційного оскарження такого рішення.

Щодо доводів відповідача в апеляційній скарзі на те, що суд першої інстанції залучив та приєднав до матеріалів справи завідомо недостовірну інформацію надану позивачем, не перевіривши її достовірність в судовому засіданні, суд апеляційної інстанції зазначає про те, що суд не є компетентним органом, наділеним повноваженнями на перевірку достовірності інформації наданої органом податкової служби.

Таким чином, суд апеляційної інстанції погоджується з висновком суду першої інстанції щодо правомірності стягнення податкового боргу з відповідача у розмірі 7684706,98 грн.

Між тим, суд апеляційної інстанції вважає таким, що не підлягає задоволенню заява позивача про зупинення розгляду справи, оскільки наведені підстави для зупинення провадження у справі, а саме «…звернення ОСОБА_1 до прокурора Дніпропетровської області з заявою про скоєння кримінального правопорушення суддею Дніпропетровського окружного адміністративного суду Озерянською С.І. при прийнятті постанови у справі №804/1937/15…», не можуть бути підставою для зупинення провадження у справі, оскільки вказані обставини не стосуються спірних відносин та не впливають на вирішення справи по суті.

На підставі зазначеного, суд апеляційної інстанції вважає, що суд першої інстанції під час розгляду цієї справи об'єктивно, повно та всебічно дослідив обставини, які мають суттєве значення для вирішення справи, дав їм правильну юридичну оцінку і ухвалив законне, обґрунтоване рішення без порушень норм матеріального та процесуального права, доводи апеляційної скарги висновків суду не спростовують, тому постанову суду першої інстанції у цій справі необхідно залишити без змін, а апеляційну скаргу без задоволення.

Керуючись: пунктом 1 частини 1 статті 198, статтями 205, 206 КАС України, Дніпропетровський апеляційний адміністративний суд, -

УХВАЛИВ:

Апеляційну скаргу фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 - залишити без задоволення, а постанову Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 22 травня 2015 року у справі №804/1937/15 - без змін.

Ухвала суду апеляційної інстанції набирає законної сили з моменту проголошення та може бути оскаржена протягом двадцяти днів з дня складання в повному обсязі, шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Вищого адміністративного суду України.

Повний текст ухвали виготовлений 12 лютого 2016 року.

Головуючий:В.Є. Чередниченко

Суддя:А.О. Коршун

Суддя:О.М. Панченко