Постанова № 55765640, 10.02.2016, Львівський апеляційний господарський суд

ЛЬВІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

79010, м.Львів, вул.Личаківська,81

____________________

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"10" лютого 2016 р. Справа № 914/3674/15

Львівський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючий-суддя Кузь В.Л.

судді Галушко Н.А.

Орищин Г.В.

При секретарі судового засідання Петрик К.О.

розглянувши апеляційну скаргу за вих. № 14/2-2012 від 27.12.15 Публічного акціонерного товариства "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України", м. Київ

на рішення Господарського суду Львівської області від 21.12.15

у справі № 914/3674/15

за позовом Публічного акціонерного товариства "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України", м. Київ

до відповідача: Львівського міського комунального підприємства "Львівтеплоенерго", м. Львів

про стягнення 10 353 245,83 грн.

за участю представників сторін:

від позивача - Сидоренко А.С.- представник (довіреність № 14-100 від 18.04.14);

від відповідача - Негря Г.Ю. - представник (довіреність б/н від 17.09.15);

Рішенням Господарського суду Львівської області від 21.12.15 у справі № 914/3674/15 (суддя Коссак С.М.) позов задоволено частково. Стягнуто з ЛМКП "Львівтеплоенерго" на користь ПАТ "НАК "Нафтогаз Україна" 960 893,75 грн. - пені, 72 025,11 грн. - три відсотків річних, 689 223,73грн. інфляційних втрат та 33 009,31 грн. витрат по сплаті судового збору. Розстрочено виконання рішення щодо стягнення 1 755 151,90 грн. заборгованості частками згідно такого графіку: до 31.01.2016р. - 438 787,97 грн., до 29.02.2016р. - 438 787,97 грн., до 31.03.2016р. - 438 787,98 грн. та до 30.04.2016р. - 438 787,98 грн. В задоволенні решти позовних вимог відмовлено.

Не погоджуючись з прийнятим рішенням місцевого господарського суду, позивач подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати рішення Господарського Львівської області від 21.12.15 у справі № 914/3674/15 в частині відмови в задоволенні позовних вимог щодо стягнення пені (її зменшення), прийняти в цій частині нове рішення - позов задоволити. В іншій частині рішення суду залишити без змін.

Скаржник зазначає про те, що суд першої інстанції не врахував п. 3.17.4 постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 26.12.11 № 18 «Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції» та необґрунтовано зменшив розмір пені на 30 %, оскільки виняткових обставин відповідачем не доведено, а судом не вмотивовано в чому полягає винятковість обставин.

Крім того, скаржник вказує на те, що ПАТ «НАК «Нафтогаз України» як підприємство державного сектору економіки є об'єктом, що має стратегічне значення для економіки і безпеки держави, та відповідно до звіту про фінансові результати за 2014 рік понесло значні збитки, сума яких складає понад 50 млрд. грн., який в свою чергу виник через невиконання або неналежне виконання зобов'язань контрагентами, в даному випадку таких, як відповідач. При цьому, скаржник зазначає, що імпортований газ, який був предметом спірного договору поставлявся за зовнішньоекономічними контрактами, якими встановлені чіткі строки розрахунків за поставлений газ, а також жорсткі санкції за порушення цих строків, аж до припинення постачання природного газу на територію України, що майже сталося 01.01.06 та відбулося 01.01.09.

Разом з цим, внаслідок недотримання та несвоєчасного проведення розрахунків за спожитий газ позивач змушений залучати комерційні кредити за ринковими відсотковими ставками, що складають 20-24 % річних, а єдиним джерелом часткової компенсації понесених ПАТ «НАК «Нафтогаз України» втрат є стягнення з боржників пені у розмірі, передбаченої договором, що відображено в Консолідованому балансі компанії.

Відповідач подав на розгляд суду відзив на апеляційну скаргу позивача, в якому просить суд залишити рішення Господарського суду Львівської області від 21.12.15 у справі № 914/3674/15 щодо зменшення пені без змін. В обґрунтування своїх доводів відповідач зазначає про те, що за спірним договором відповідач розрахувався з незначним простроченням, що свідчить про високий ступінь виконання зобов'язання, а також вказує

на те, що підприємство створене Львівською міською радою для забезпечення опаленням та гарячим водопостачанням усіх мешканців м. Львова, а накладення стягнення на майно підприємства унеможливить його господарську діяльність та створить реальну загрозу банкрутства, що в свою чергу призведе до виникнення аварійної ситуації в опалювальний сезон.

Представники сторін в судовому засіданні навели свої доводи та міркування з приводу поданої апеляційної скарги.

Згідно з ч. 2 ст. 85 та ч. 1 ст. 99 ГПК України у судовому засіданні 10.02.16. оголошено вступну та резолютивну частини постанови Львівського апеляційного господарського суду.

Перевіривши повноту встановлення судом першої інстанції обставин справи та правильність застосування ним норм матеріального і процесуального права, обговоривши доводи апеляційної скарги, відзиву на апеляційну скаргу, заслухавши в судовому засіданні пояснення представників сторін, Львівський апеляційний господарський суд дійшов висновку про відсутності підстав для задоволення апеляційної скарги позивача, з огляду на наступне:

Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судом першої інстанції, 04.12.14 року між ПАТ "НАК "Нафтогаз України" (продавець, позивач у справі) та ЛМКП "Львівтеплоенерго" (покупець, відповідач у справі) було укладено договір про купівлі-продажу природного газу № 2116/15-КП-21, відповідно до умов якого продавець зобов'язується передати у власність покупцю у 2015 році природний газ, ввезений на митну територію України позивачем за кодом згідно УКТ ЗЕД 2711 21 00 00, а покупець зобов'язується прийняти та оплатити цей природний газ (надалі-газ), обсягах, зазначених у п. 2.1. даного договору (надалі по тексту - договір).

Газ, що продається за цим договором, використовується покупцем виключно для виробництва теплової енергії, яка споживається бюджетними установами та організаціями.

На виконання своїх зобов'язань за договором, позивач поставив протягом січня - травня 2015 року, а відповідач прийняв газ на загальну суму 99 333 648,62 грн., що підтверджується актами приймання-передачі природного газу, що підписані сторонами та скріплені печатками без жодних застережень.

Оплата за газ здійснюється покупцем виключно грошовими коштами шляхом 100 % поточної оплати протягом місяця поставки газу. Остаточний розрахунок за фактично переданий газ здійснюється до 14-го числа (включно) місяця наступного за місяцем поставки газу (п. 6.1 договору).

В якості оплати поставленого природного газу відповідач за період з 01.01.15 по 31.05.15 перерахував на рахунок позивача грошові кошти на суму 85 571 835,60 грн., що підтверджується довідкою про операції та довідкою про сальдо.

Як зазначає позивач у позовній заяві, сума основного боргу відповідача за спожитий з січня по травень 2015 року природний газ за договором № 2116/15-КП-21 від 04.12.14 за станом на 22.09.15 складає 4 018 419,80 грн.

Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судом першої інстанції, на момент здійснення розрахунку (22.07.15р.) заборгованість за договором становила 4 018 419,80 грн., однак з 31.07.15 по 18.09.15 відповідачем було здійснено оплату даної заборгованості, що підтверджується платіжними дорученнями, які містяться в матеріалах справи (а.с. 100-134). Тобто на момент подання позовної заяви позивачем (20.10.15) основний борг був сплачений повністю, тобто заборгованість з оплати газу була відсутня. Дана обставина визнається сторонами.

Враховуючи підтверджений та встановлений матеріалами справи факт поставки природного газу за умовами договору № 2116/15-КП-21 від 04.12.14 та відсутність заборгованості відповідача за цим договором на момент звернення з позовом до суду (20.10.15 відповідно до відтиску поштового штемпеля на поштовому конверті), що сторонами не заперечується, місцевий господарський суд дійшов правомірного висновку щодо відмови в позові про стягнення 4 018 419,80 грн. основного боргу.

Відповідно до вимог ст. 610 ЦК України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Частиною 1 ст. 612 ЦК України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Відповідно до п. 6.1 р. 6 договору, оплата за газ здійснюється покупцем виключно грошовими коштами шляхом 100% поточної оплати протягом місяця поставки газу. Остаточний розрахунок за фактично переданий газ здійснюється до 14-го числа (включно) місяця наступного за місяцем поставки газу.

Відповідно до п.7.1. Договору за невиконання або неналежне виконання договірних зобов'язань сторони несуть відповідальність у випадках, передбачених чинним законодавством України, а також цим Договором.

Відповідачем було допущене порушення умови Договору щодо оплати коштів за отриманий природний газ, а саме - часткове прострочення термінів оплати (п.6.1. Договору).

Відповідно ст. 625 ЦК України, боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошових зобов'язань. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми.

Умовами договору купівлі-продажу природного газу №13/2380-БО-15 від 28.12.12 сторони узгодили, що у разі невиконання або неналежного виконання своїх зобов'язань за цим договором сторони несуть відповідальність, передбачену законом та договором (п. 7.1.).

Згідно зі статтею 611 ЦК України у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором, або законом, зокрема: припинення зобов'язання внаслідок односторонньої відмови від зобов'язання, якщо це встановлено договором або законом або розірвання договору; зміна умов зобов'язання; сплата неустойки (в тому числі і пені); відшкодування збитків.

Розмір штрафних санкцій відповідно до ч. 4 ст. 231 ГК України встановлюється законом, а в разі якщо розмір штрафних санкцій законом не визначено, санкції застосовуються в передбаченому договором розмірі. При цьому розмір санкцій може бути встановлено договором у відсотковому відношенні до суми невиконаної частини зобов'язання або в певній, визначеній грошовій сумі, або у відсотковому відношенні до суми зобов'язання незалежно від ступеня його виконання, або у кратному розмірі до вартості товарів (робіт, послуг).

Пеня та її розмір встановлено ч. 3 ст. 549 ЦК України, ч. 6 ст. 231 ГК України, ст.ст. 1, 3 Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань" та ч. 6 ст. 232 ГК України, а також договором, укладеним між сторонами.

Пунктом 7.2. договору передбачено, що у разі невиконання покупцем умов пункту 6.1 цього договору покупець зобов'язується сплатити продавцю, крім суми заборгованості, пеню у розмірі подвійної облікової ставки НБУ, що діяла у період, за який сплачується пеня від суми простроченого платежу за кожен день прострочення платежу.

Відповідно до розрахунку, доданого до позовної заяви позивач просить суд стягнути з відповідача: 82 358,11 грн. - 3% річних; 4 695 384,29 грн. інфляційних втрат; 1 557 083,63 грн. пені нарахованої на підставі п. 7.2 договору.

Місцевий господарський суд, провівши перерахунок 3 % річних, інфляційних втрат та пені дійшов висновку про підставність позовних вимог про стягнення 689 223,73 грн. інфляційних втрат, 72 025,11 грн. 3 % річних, оскільки позивач в дні прострочки включив дні, в які відповідач проводив розрахунки за отриманий газ.

Щодо нарахованої пені, суд дійшов висновку про правомірність стягнення 1 372 705,36 грн. пені, оскільки позивач в період, за який нараховувалася пеня безпідставно включив дні, коли відповідач проводив розрахунки за отриманий газ, та яку в свою чергу на клопотання відповідача від 10.12.15 суд зменшив на 30 % - 960 893,75 грн.

Разом з тим, суд першої інстанції, розглянувши клопотання відповідача від 10.12.15 про розстрочення виконання рішення суду у даній справі строком на п'ять років зі сплатою заборгованості рівними частинами, задоволив подане клопотання частково та розстрочив виконання рішення суду на чотири місяці зі сплатою задоволеної суми позову рівними частинами.

Рішення суду першої інстанції щодо правомірності нарахування до стягнення 3 % річних, інфляційних втрат та пені у визначеному судом розмірі ні позивачем, ні відповідачем в апеляційному порядку не оскаржувалось, як і не оскаржувалось рішення суду першої інстанції щодо розстрочення виконання рішення суду на чотири місяці.

Разом з цим, в апеляційній скарзі, поданій на рішення суду у даній справі, позивач навів свої доводи щодо відсутності підстав для зменшення пені на 30 %.

Розглянувши доводи позивача, колегія суддів апеляційної інстанції вважає висновок місцевого господарського суду щодо зменшення пені на 30 % правомірним, зважаючи на таке.

Відповідно до пункту 3.17.4 постанови пленуму Вищого господарського суду України "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції" вирішуючи, в тому числі й з власної ініціативи, питання про зменшення розміру неустойки (штрафу, пені), яка підлягає стягненню зі сторони, що порушила зобов'язання (пункт 3 статті 83 ГПК), господарський суд повинен об'єктивно оцінити, чи є даний випадок винятковим, виходячи з інтересів сторін, які заслуговують на увагу, ступеню виконання зобов'язання, причини (причин) неналежного виконання або невиконання зобов'язання, незначності прострочення виконання, наслідків порушення зобов'язання, невідповідності розміру стягуваної неустойки (штрафу, пені) таким наслідкам, поведінки винної сторони (в тому числі вжиття чи невжиття нею заходів до виконання зобов'язання, негайне добровільне усунення нею порушення та його наслідків) тощо.

Пунктом 1 статті 233 Господарського кодексу України визначено, що суд має право зменшити розмір санкцій, якщо належні до сплати штрафні санкції надмірно великі порівняно із збитками кредитора. При цьому повинно бути взято до уваги: ступінь виконання зобов'язання боржником; майновий стан сторін, які беруть участь у зобов'язанні; не лише майнові, але й інші інтереси сторін, що заслуговують на увагу.

Згідно з ч. 3 ст. 551 Цивільного кодексу України розмір неустойки може бути зменшений за рішенням суду, якщо він значно перевищує розмір збитків, та за наявності інших обставин, які мають істотне значення. При цьому відсутність чи невисокий розмір збитків може бути підставою для зменшення судом розміру неустойки, що стягується з боржника.

Таким чином, законом надано право суду зменшити неустойку, яка є надмірною порівняно з наслідками порушення грошового зобов'язання, що спрямовано на встановлення балансу між мірою відповідальності і дійсного (а не можливого) збитку, що завданий правопорушенням, а також проти зловживання правом.

Вирішуючи питання про зменшення розміру пені, яка підлягає стягненню зі сторони, що порушила зобов'язання, суд повинен з'ясувати наявність значного перевищення розміру неустойки перед розміром збитків, а також об'єктивно оцінити, чи є даний випадок винятковим, виходячи з інтересів сторін, які заслуговують на увагу, ступеня виконання зобов'язань, причини неналежного виконання або невиконання зобов'язання, незначності прострочення у виконанні зобов'язання, невідповідності розміру пені наслідкам порушення, негайного добровільного усунення винною стороною порушення та його наслідків.

Зі змісту наведених норм випливає, що при вирішенні питання про можливість зменшення неустойки, суд бере до уваги майновий стан сторін і оцінює співвідношення розміру заявлених штрафних санкцій, зокрема, із розміром збитків кредитора, враховує інтереси обох сторін.

Як вбачається з матеріалів справи, при оцінці обставин в обґрунтування підстав для зменшення неустойки на 30 % суд першої інстанції врахував інтереси позивача як об'єкта, що має стратегічне значення для економіки і безпеки держави, так і важливість збереження господарської діяльності відповідача, як комунального підприємства територіальної громади м. Львова, яке є підприємством щодо забезпечення опалення та гарячим водопостачанням, прийняв до уваги факт повного виконання основного зобов'язання відповідачем, незначний, у переважній більшості, термін несвоєчасної оплати поставленого природного газу, наявність низької дисципліни розрахунків в основних споживачів відповідача за теплопостачання, якими переважно є населення, бюджетні установи та організації, наявність непогашеної з бюджету різниці між фактичними витратами на виробництво теплової енергії і затвердженими тарифами, а також те, що заявлена до стягнення неустойка (1 372 705,36 грн.) перевищує наслідки порушення відповідачем грошового зобов'язання. При цьому, інтереси та фінансовий стан позивача був також врахований, зважаючи, що пеня в розмірі 70 % була стягнута на користь позивача.

Крім того, інфляційні процеси, які мали місце за час невиконання відповідачем свого зобов'язання, компенсуються позивачу стягненням з відповідача заявлених інфляційних втрат та 3 % річних у розмірі 761 248,84 грн.

Разом з тим, як вбачається з матеріалів справи, позивачем не було надано до суду доказів нанесення йому збитків через порушення відповідачем строків по оплаті за поставлений природний газ саме за договором купівлі-продажу природного газу № 2116/15-БО-21 від 04.12.14.

З врахуванням викладеного, колегія суддів апеляційної інстанції вважає обґрунтованим висновок суду першої інстанцій щодо зменшення розміру пені на 30 % та стягнення з відповідача на користь позивача 960 893,75 грн. пені, оскільки стягнення зменшеного розміру штрафних санкцій є достатнім та дієвим засобом стимулювання відповідача до належного і своєчасного виконання умов договорів у майбутньому та є співрозмірним в контексті інтересів позивача та відповідача, що було враховано судами при вирішенні питання про можливість зменшення неустойки.

Враховуючи вищенаведене та керуючись ст.ст. 49, 99, 101, 103, 105 Господарського процесуального кодексу України, -

Львівський апеляційний господарський суд ПОСТАНОВИВ:

1. Апеляційну скаргу за вих. № 14/2-2012 від 27.12.15 Публічного акціонерного товариства "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України", м. Київ залишити без задоволення.

2. Рішення Господарського суду Львівської області від 21.12.15 у справі № 914/3674/15 залишити без змін.

3. Судовий збір за розгляд апеляційної скарги покласти на скаржника.

4. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена в касаційному порядку.

Повний текст постанови складено 11.02.16.

Головуючий суддя Кузь В.Л.

Суддя Галушко Н.А.

Суддя Орищин Г.В.