Постанова № 55765528, 10.02.2016, Київський апеляційний господарський суд

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

04116 м.Київ, вул. Шолуденка, 1 (044) 230-06-58

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"10" лютого 2016 р. Справа№ 910/24774/14

Київський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Агрикової О.В.

суддів: Чорногуза М.Г.

Жук Г.А.

секретар судового засідання: Білецький Л.І.,

за участю представників сторін:

від позивача - Чернякова О.С. (довіреність №01 від 06.09.2010 року);

від відповідача - не з'явились;

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу

товариства з обмеженою відповідальністю "Лікус"

на рішення Господарського суду міста Києва від 12.11.2015 року

у справі №910/24774/14 (суддя К.В. Полякова)

за позовом товариства з обмеженою відповідальністю "Лікус", м. Дніпродзержинськ

до сільськогосподарського товариства з обмеженою відповідальністю "Агрофірма "Еліта Придніпров`я", м. Київ

про стягнення грошових коштів, -

ВСТАНОВИВ:

Товариство з обмеженою відповідальністю "Лікус" звернулось до Господарського суду міста Києва з позовом до сільськогосподарського товариства з обмеженою відповідальністю "Агрофірма "Еліта Придніпров`я" про стягнення грошових коштів.

Рішенням Господарського суду міста Києва від 13.01.2015 року частково задоволено позовні вимоги та стягнуто з відповідача 140000,00 грн. основного боргу, 63000,00 грн. неустойки та 10500,00 грн. штрафу (а.с. 40-44).

Постановою Київського апеляційного господарського суду від 25.03.2015 року у справі №910/24774/14 апеляційну скаргу сільськогосподарського товариства з обмеженою відповідальністю "Агрофірма "Еліта Придніпров'я" на рішення господарського суду міста Києва від 13.01.2015 року по справі № 910/24774/14 задоволено частково; рішення господарського суду міста Києва від 13.01.2015 року по справі №910/24774/14 скасовано частково в частині стягнення з товариства з обмеженою відповідальністю сільськогосподарського товариства з обмеженою відповідальністю "Агрофірма "Еліта Придніпров'я" на користь товариства з обмеженою відповідальністю "Лікус" неустойки в сумі 63000,00 грн. та 5% штрафу у сумі 10500,00 грн.; в цій частині прийнято нове рішення суду яким, стягнути з товариства з обмеженою відповідальністю сільськогосподарського товариства з обмеженою відповідальністю "Агрофірма "Еліта Придніпров'я" на користь товариства з обмеженою відповідальністю "Лікус" неустойки в сумі 51240 грн. та 5% штрафу у сумі 7000 грн.; в іншій частині рішення господарського суду міста Києва від 13.01.2015 року по справі №910/24774/14 залишено без змін; стягнуто з товариства з обмеженою відповідальністю сільськогосподарського товариства з обмеженою відповідальністю "Агрофірма "Еліта Придніпров'я" на користь товариства з обмеженою відповідальністю "Лікус" 3 964 грн.79 коп. судового збору за розгляд справи судом першої інстанції; стягнуто з товариства з обмеженою відповідальністю "Лікус" на користь товариства з обмеженою відповідальністю сільськогосподарського товариства з обмеженою відповідальністю "Агрофірма "Еліта Придніпров'я" 266 грн. 54 коп. судового збору за розгляд справи судом апеляційної інстанції (а.с. 72-80).

Постановою Вищого господарського суду України від 19.08.2015 року скасовано постанову Київського апеляційного господарського суду від 25.03.2015 та рішення Господарського суду міста Києва від 13.01.2015 у частині стягнення з Сільськогосподарського товариства з обмеженою відповідальністю "Агрофірма "Еліта Придніпров'я" на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Лікус" неустойки в сумі 51240 грн., 5% штрафу у сумі 7000 грн. та 1164,79 грн. судового збору за розгляд справи судом першої інстанції (а.с. 117-122).

У вказаній постанові колегія суддів зазначила, що вирішуючи питання про застосування до відповідача господарсько-правових санкцій у вигляді неустойки та штрафу, передбачених п. 7.2. договору, суди не з'ясували суті порушення зобов'язання відповідачем (якщо таке порушення мало місце). Натомість, як вбачається зі змісту позовних вимог, позивачем заявлені вимоги, що випливають одночасно як з підстав прострочення поставки товару, так і з підстав непоставки цього ж товару.

Судова колегія Вищого господарського суду України відзначила, що судами не з'ясовано, з яким саме моментом пов'язано нарахування штрафних санкцій, передбачених п. 7.2. договору, що унеможливлює визначення правомірності їх нарахування. Крім цього, приймаючи нове рішення в частині стягнення з відповідача неустойки у розмірі 0,2%, суд апеляційної інстанції безпідставно вийшов за межі позовних вимог без відповідного клопотання позивача, розрахувавши суму неустойки станом на 19.04.2014.

Статтею 111-12 Господарського процесуального кодексу України визначено, що вказівки, що містяться у постанові касаційної інстанції, є обов'язковими для суду першої інстанції під час нового розгляду справи.

Рішенням Господарського суду міста Києва від 12.11.2015 року у задоволенні позовних вимог Товариства з обмеженою відповідальністю "Лікус" до Сільськогосподарського товариства з обмеженою відповідальністю "Агрофірма "Еліта Придніпров'я" про стягнення 76 020,00 грн. - неустойки та 10 500,00 грн. - штрафу відмовлено.

Не погодившись із вказаним рішенням, товариство з обмеженою відповідальністю "Лікус" подало до Київського апеляційного господарського суду скаргу, в якій просить скасувати рішення Господарського суду міста Києва від 12.11.2015 року по справі №910/24774/14, та прийняти нове рішення, яким стягнути з відповідача на користь позивача неустойку 0,2% у розмірі 51 240, 00 грн та штраф 5% у розмірі 7 000, 00 грн.

Вимоги та доводи апеляційної скарги мотивовані тим, що місцевим господарським судом було неповно з'ясовано обставини, які мають значення для справи, а також невірно застосовано норми матеріального і процесуального права.

Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 17.12.2015 року прийнято апеляційну скаргу товариства з обмеженою відповідальністю "Лікус" на рішення Господарського суду міста Києва від 12.11.2015 року у справі №910/24774/14 до провадження у складі колегії суддів: головуючий суддя Агрикова О.В., судді Чорногуз М.Г., Рудченко С.Г. та призначено розгляд справи на 20.01.2016 року.

Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 20.01.2016 року відкладено розгляд апеляційної скарги товариства з обмеженою відповідальністю "Лікус" на рішення Господарського суду міста Києва від 12.11.2015 року у справі №910/24774/14 на 10.02.2016 року.

У зв'язку з перебуванням судді Рудченка С.Г., який входить до складу колегії суддів і не є суддею-доповідачем, на лікарняному, відповідно до пп. 2.3.25 п.2.3 Положення про автоматизовану систему документообігу суду, п. 5.1 Засад використання автоматизованої системи документообігу суду у Київському апеляційному господарському суді, затверджених рішенням зборів суддів від 03.02.2016, автоматизованою системою здійснено заміну судді Рудченка С.Г. у складі визначеної колегії для розгляду вказаної вище справи, про що сформовано протокол.

Відповідно до протоколу автоматичного розподілу справ між суддями апеляційну скаргу товариства з обмеженою відповідальністю "Лікус" на рішення Господарського суду міста Києва від 12.11.2015 року по справі № 910/24774/14 передано на розгляд колегії суддів Київського апеляційного господарського суду у складі: Агрикової О.В. (головуючий), Жук Г.А., Чорногуза М.Г.

Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 10.02.2016 року апеляційну скаргу товариства з обмеженою відповідальністю "Лікус" на рішення Господарського суду міста Києва від 12.11.2015 року у справі №910/24774/14 прийнято до провадження у складі колегії суддів: головуюча суддя Агрикова О.В., судді Жук Г.А., Чорногуз М.Г.

В судове засідання, призначене на 10.02.2016 року, з'явився представник позивача, надав усні пояснення по суті спору, відповів на запитання суду, підтримав вимоги апеляційної скарги. Не заперечував щодо розгляду апеляційної скарги за відсутності представника відповідача.

Представник відповідача у судове засідання не з'явився, був належним чином повідомлений про час та дату судового засідання, причини неявки суд не повідомили.

Стаття 22 Господарського процесуального кодексу України зобов'язує сторони добросовісно користуватись належними їм процесуальними правами. Явка в судове засідання представників сторін - це право, а не обов'язок, справа може розглядатись без їх участі, якщо нез'явлення цих представників не перешкоджає вирішенню спору.

Згідно з п. 1 ч. 1 ст. 77 Господарського процесуального кодексу України у випадку нез'явлення в засідання господарського суду представників обох сторін або однієї з них справа може бути розглянута без їх участі, якщо неявка таких представників не перешкоджає вирішенню спору.

Таким чином, відкладення розгляду справи є правом та прерогативою суду, основною умовою для якого є не відсутність у судовому засіданні представників сторін, а неможливість вирішення спору у відповідному судовому засіданні.

Застосовуючи згідно з ч. 1 ст. 4 Господарського процесуального кодексу України, ст. 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" при розгляді справи ч. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, колегія суддів зазначає, що право особи на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку кореспондується обов'язок добросовісно користуватися наданими законом процесуальними правами, утримуватись від дій, що зумовлюють затягування судового процесу, та вживати надані процесуальним законом заходи для скорочення періоду судового провадження (пункт 35 рішення Європейського суду з прав людини у справі "Юніон Еліментарія Сандерс проти Іспанії" (Alimentaria Sanders S.A. v. Spain") від 07.07.1989 року).

Враховуючи те, що відповідач був належним чином повідомлений про час та дату судового засідання, докази чого наявні в матеріалах страви, зважаючи на те, що наявні матеріали справи є достатніми для всебічного, повного і об'єктивного розгляду справи, судова колегія визнала за можливе розглянути апеляційну скаргу у відсутності представника відповідача.

Статтею 101 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що у процесі перегляду справи апеляційний господарський суд за наявними у справі і додатково поданими доказами повторно розглядає справу. Апеляційний господарський суд не зв'язаний доводами апеляційної скарги і перевіряє законність і обґрунтованість рішення місцевого господарського суду у повному обсязі.

Колегія суддів, беручи до уваги межі перегляду справи в апеляційній інстанції, обговоривши доводи апеляційної скарги, проаналізувавши на підставі фактичних обставин справи застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права при прийнятті оскаржуваного рішення, дійшла висновку про те, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, а оскаржуване рішення місцевого господарського суду не підлягає зміні або скасуванню з наступних підстав.

Як вбачається з матеріалів справи та вірно встановлено судом першої інстанції, 09.03.2011 року між Товариством з обмеженою відповідальністю "Лікус" (покупець) та Сільськогосподарським товариством з обмеженою відповідальністю "Агрофірма "Еліта Придніпров'я" (постачальник) було укладено договір поставки продукції №09/03 (далі за текстом - договір) (а.с. 15).

У відповідності до п.1.1. вказаного договору постачальник зобов'язується поставляти в обумовлений договором строк вирощену продукцію (пшениця, соняшник, кукурудза, ячмінь, соя) покупцю для використання в підприємницькій діяльності, а покупець зобов'язується приймати та оплачувати цей товар.

Пунктом 4.4 договору передбачено, що покупець здійснює попередню оплату за товар в сумі 210000,00 грн. на рахунок підприємства постачальника.

Місцевим судом встановлено, з чим погоджується колегія суддів, що позивач здійснив попередню оплату за товар на загальну суму 210000,00 грн., що підтверджується податковою накладною №12 та квитанцією до прибуткового касового ордеру №33 (а.с. 17).

01.06.2012 року між сторонами було укладено Додаткову угоду №1 (а.с. 16), згідно з п. 1 якої, п. 2.1. договору викладено в наступній редакції: «Постачальник здійснює поставку товару з 01.07.2012 року по 09.10.2013 року. В разі непоставки товару постачальник зобов'язаний повернути грошові кошти на рахунок покупця протягом 7 банківських днів з моменту закінчення строку поставки, тобто не пізніше 18.10.2013 року».

Спір у справі, на думку позивача, виник у зв'язку з тим, що відповідач не виконав свої зобов'язання за договором, не поставив продукцію і відповідно до умов договору мав повернути покупцеві отримані за продукцію грошові кошти не пізніше 18.10.2013 року, але повернув їх частково, зокрема, 04.09.2013 року - 30000,00 грн. та 23.09.2013 року - 40000,00 грн., у зв'язку із чим позивач просить стягнути з відповідача заборгованість за непоставлену продукцію у розмірі 140000,00 грн. та на підставі п. 7.2. договору стягнути 76020,00 грн. неустойки та 10500,00 грн. штрафу.

Дослідивши матеріали справи, колегія суддів зазначає, що згідно зі ст. 173 Господарського кодексу України, господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.

Статтею 11 Цивільного кодексу України передбачено, що підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Частина 1 статті 626 Цивільного кодексу України передбачає, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

За своєю правовою природою укладений між сторонами договір є договором поставки.

У відповідності до ст. 712 Цивільного кодексу України, за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму. До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

Частиною 1 статті 663 Цивільного кодексу України передбачено, що продавець зобов'язаний передати товар покупцеві у строк, встановлений договором купівлі-продажу, а якщо зміст договору не дає змоги визначити цей строк, - відповідно до положень статті 530 цього Кодексу.

Згідно ст. 689 Цивільного кодексу України, покупець зобов'язаний прийняти товар, крім випадків, коли він має право вимагати заміни товару або має право відмовитися від договору купівлі-продажу. Покупець зобов'язаний вчинити дії, які відповідно до вимог, що звичайно ставляться, необхідні з його боку для забезпечення передання та одержання товару, якщо інше не встановлено договором або актами цивільного законодавства.

Відповідно до ч. 1 ст. 692 Цивільного кодексу України покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.

З матеріалів справи вбачається, що на виконання умов договору позивач здійснив попередню оплату за товар на загальну суму 210000,00 грн. згідно податкової накладної №12 та квитанції до прибуткового касового ордеру №33.

Відповідно до ч. 1 ст. 530 Цивільного кодексу України якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Умовами договору, а саме п. 2.1 Договору в редакції додаткової угоди №1 від 01.06.2012 року визначено, що постачальник здійснює поставку товару з 01.07.2012 року по 09.10.2013 року.

За приписами статей 509, 526 Цивільного кодексу України, статей 173, 193 Господарського кодексу України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

Суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про те, що позивачем було виконано умови договору, однак відповідачем не було поставлено товар в обумовлений строк.

Враховуючи викладене, позивач отримав право застосувати до відповідача заходи відповідальності, передбачені Договором та чинним законодавством за вказані порушення.

Згідно з ч. 3 ст. 35 Господарського кодексу України обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, крім встановлених рішенням третейського суду, не доказуються при розгляді інших справ, у яких беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини.

Преюдиційні факти є обов'язковими при вирішенні інших справ та не підлягають доказуванню, оскільки їх істинність встановлено у рішенні, у зв'язку з чим немає необхідності встановлювати їх знову, піддаючи сумніву істинність та стабільність судового акту, який набрав законної сили.

Як вже зазначалось, рішенням господарського суду міста Києва від 13.01.2015 року у справі №910/24774/14, залишеним в цій частині без змін постановою Київського апеляційного господарського суду від 25.03.2015 року та постановою Вищого господарського суду України від 19.08.2015 року, встановлено факт невиконання Товариством "Агрофірма "Еліта Придніпров'я" зобов'язань з поставки товару за Договором, а також існування підстав для стягнення з нього на користь Підприємства передоплати у розмірі 140 000,00 грн.

Враховуючи положення ч. 3 ст. 35 Господарського процесуального кодексу України, рішення Господарського суду міста Києва від 13.01.2015 року у справі №910/24774/14 має преюдиціальне значення, а встановлені ним факти повторного доведення не потребують.

Щодо позовних вимог про стягнення з відповідача неустойки у розмірі 76 020,00 грн. та штрафу у розмірі 10 500,00 грн., нарахованих на підставі п. 7.2 Договору, колегія суддів зазначає наступне.

За змістом ст.ст. 546, 549 Цивільного кодексу України виконання зобов'язання може забезпечуватися неустойкою, різновидом якої є штраф та пеня.

Частиною 2 ст. 549 Цивільного кодексу України встановлено, що штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання.

Згідно з ч. 3 ст. 549 Цивільного кодексу України пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.

Відповідно до п. 7.2 договору у разі порушення строків поставки товару та/або недопоставленої кількості товару визначених договором, покупець має право отримати від постачальника неустойку у розмірі 0,2% від вартості непоставленого у строк товару за кожний день прострочення та/або штраф у розмірі 5% від вартості непоставленої частини товару.

Колегія суддів зазначає, що статтею 266 Господарського кодексу України передбачено, що предметом поставки є визначені родовими ознаками продукція, вироби з найменуванням, зазначеним у стандартах, технічних умовах, документації до зразків (еталонів), прейскурантах чи товарознавчих довідниках. Предметом поставки можуть бути також продукція, вироби, визначені індивідуальними ознаками.

Відповідно до ст. 669 Цивільного кодексу України кількість товару, що продається, встановлюється у договорі купівлі-продажу у відповідних одиницях виміру або грошовому вираженні.

Умова щодо кількості товару може бути погоджена шляхом встановлення у договорі купівлі-продажу порядку визначення цієї кількості.

Як вже зазначалось, п.1.1. договору визначено, що постачальник зобов'язується передати продукцію, а саме пшеницю, соняшник, кукурудзу, сою, ячмінь покупцю для використання у підприємницькій діяльності.

Однак, вказаним пунктом не визначено, кількості товару та в якому асортименті, за якими цінами відповідач був зобов'язаний передати позивачу товар.

Згідно із ч. 1 ст. 612 Цивільного кодексу України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом. Частиною 4 зазначеної статті встановлено, що прострочення боржника не настає, якщо зобов'язання не може бути виконане внаслідок прострочення кредитора.

Відповідно до ч. 1 ст. 613 Цивільного кодексу України кредитор вважається таким, що прострочив, якщо він відмовився прийняти належне виконання, запропоноване боржником, або не вчинив дій, що встановлені договором, актами цивільного законодавства чи випливають із суті зобов'язання або звичаїв ділового обороту, до вчинення яких боржник не міг виконати свого обов'язку.

З аналізу наведених норм слідує, що боржник не вважається таким, що прострочив виконання зобов'язання у випадку не вчинення кредитором дій, що встановлені договором.

Пунктом 2.1. Договору у первісній редакції визначено, що постачальник здійснює поставку товару починаючи з 01.07.2011 року до 09.09.2011 року з урожаю 2011 року, після отримання від покупця замовлення.

За змістом п. 3.1 Договору покупець самостійно визначає періодичність поставок, асортимент та кількість товару.

Згідно з п. 6.1 Договору при прийомі товару покупець перевіряє його відповідність даним вказаним у транспортних та супровідних документах (включаючи цей договір та замовлення) за найменуванням, кількістю та асортиментом.

Таким чином, з умов договору слідує, що необхідною умовою для здійснення відповідачем поставки товару є обов'язок позивача направити відповідачу замовлення з визнанням дати поставки такого товару, його асортименту та кількості.

В матеріалах справи наявний лист-замовлення позивача від 22.08.2013 року №22/0 (а.с.140), який за його твердженнями і є замовленням на отримання товару за договором.

Однак, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що вказаний лист-замовлення не відповідає вимогам умов Договору, та не може вважатись замовленням на отримання товару з огляду на наступне.

У вказаному листі визначено, зокрема, заборгованість відповідача перед позивачем за рядом договорів, всього на суму 663 000,00 грн. Згідно вказаних договорів позивач просив відповідача поставити с/х продукцію (пшеницю, соняшник, кукурудза, соя, ячмінь). Також, у наданому листі-замовленні позивач просить поставити йому пшеницю по ціні 1500,00 грн./т на склад за адресою: м. Дніпродзержинськ, проїзд Західний, 1.

Однак, колегія суддів зазначає, що у вказаному листі-замовленні відсутні дані про кількість товару, який має бути поставлений відповідачем саме за договором №09/03 від 09.03.2011 року.

Отже, вказаний лист не можна вважати замовленням в розумінні п. 3.1. договору №09/03.

З огляду на викладене, колегія суддів зазначає, що позивач не надав постачальнику належного письмового замовлення із зазначенням кількості та асортименту товару у період з моменту укладення договору та до укладення додаткової угоди (09.03.2011 року - 01.06.2012 року), тому у постачальника були відсутні підстави для здійснення поставки товару у період, вказаний у п.2.1. договору, а саме: з 01.07.2011 року по 09.09.2011 року.

Для застосування наслідків у вигляді застосування штрафних санкцій необхідна наявність вини (умислу або необережності) у особи, яка порушила зобов'язання, відповідно до вимог статті 614 Цивільного кодексу України.

Враховуючи викладене, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про те, що ненадання Товариством з обмеженою відповідальністю "Лікус" відповідачеві відповідного замовлення на товар з конкретизацією його найменування, кількості та ціни, позбавило відповідача можливості виконати свій обов'язок з поставки товару, а тому підстави для стягнення неустойки та штрафу відсутні.

Згідно зі ст.ст. 32-34 Господарського процесуального кодексу України доказами у справі є будь - які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.

Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Інші доводи скаржника, наведені в апеляційній скарзі, зводяться до намагань надати їм перевагу над встановленими судом першої інстанції обставинами, та переоцінити ці обставини, однак, які не впливають на результат розгляду справи.

З огляду на викладене вище, колегія суддів дійшла до висновку про те, що місцевий господарський суд, виконавши всі вимоги процесуального закону і всебічно перевіривши обставини справи, вирішив спір у відповідності з нормами матеріального права, в рішенні місцевого господарського суду повно відображені обставини, що мають значення для даної справи, висновки суду про встановлені обставини і правові наслідки є вичерпними, відповідають дійсності і підтверджуються достовірними доказами, дослідженими в судовому засіданні.

Таким чином, колегія суддів встановила, що обставини, на які посилається скаржник, не можуть бути підставою для зміни або скасування рішення Господарського суду міста Києва від 12.11.2015 року у справі №910/24774/14.

Керуючись статтями 33, 34, 99, 101, 103-105 Господарського процесуального кодексу України, Київський апеляційний господарський суд -

ПОСТАНОВИВ:

1. Апеляційну скаргу товариства з обмеженою відповідальністю "Лікус" на рішення Господарського суду міста Києва від 12.11.2015 року у справі №910/24774/14 залишити без задоволення.

2. Рішення Господарського суду міста Києва від 12.11.2015 року у справі №910/24774/14 залишити без змін.

3. Справу №910/24774/14 повернути до Господарського суду міста Києва.

Головуючий суддя О.В. Агрикова

Судді М.Г. Чорногуз

Г.А. Жук