Постанова № 55765414, 09.02.2016, Донецький апеляційний господарський суд

донецький апеляційний господарський суд

Постанова

Іменем України

09.02.2016 справа №905/1054/15

Донецький апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого судді: суддів:Зубченко І.В., Бойченко К.І., Радіонова О.О.за участю представників: від позивача:Яровий І.В., довіреність №24/01 від 17.08.2015р. Галас Г.В., довіреність №5/с/01 від 05.01.2016р.від відповідача :Бубнова Л.В., довіреність №22-16 від 11.01.2016р. Булигін Ю.А., директоррозглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Транзит», м.Маріуполь Донецької області на рішення господарського суду Донецької областівід12.11.2015р. (повний текст підписано 17.11.2015р.)у справі№905/1054/15 (суддя М.В. Сажнева, судді Я.О.Левшина, Л.В.Ніколаєва)за позовомКомунального комерційного підприємства Маріупольської міської ради «Маріупольтепломережа», м.Маріуполь Донецької областідо Товариства з обмеженою відповідальністю «Транзит», м.Маріуполь Донецької областіпростягнення 83166,53грн.

ВСТАНОВИВ:

Комунальне комерційне підприємство Маріупольської міської ради «Маріупольтепломережа», м.Маріуполь Донецької області, позивач, звернулося до господарського суду Донецької області із позовною заявою до відповідача, Товариства з обмеженою відповідальністю «Транзит», м.Маріуполь Донецької області про стягнення суми основного боргу 53257,64грн, пені в розмірі 6147,28грн, інфляційних у розмірі 22329,29грн та 3% річних в розмірі 1432, 32грн.

Рішенням господарського суду Донецької області від 12.11.2015р. (повний текст підписано 17.11.2015р.) у справі №905/1054/15 позовні вимоги задоволено частково, стягнуто з Товариства з обмеженою відповідальністю «Транзит» на користь Комунального комерційного підприємства Маріупольської міської ради «Маріупольтепломережа» основний борг у розмірі 53257,64грн., пеню у розмірі 6119,98грн., 3% річних у розмірі 1387,16грн., інфляційні у розмірі 22329,29грн.

Задовольняючи позов частково, місцевий господарський суд виходив із доведеності факту неналежного виконання відповідачем його зобов'язань за договором на відпуск теплової енергії №88 від 01.10.2005р.

Не погоджуючись з рішенням суду першої інстанції, відповідач звернувся до Донецького апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить суд рішення господарського суду Донецької області від 12.11.2015р. (повний текст підписано 17.11.2015р.) у справі №905/1054/15 скасувати та прийняти нове, яким у задоволенні позовних вимог відмовити в повному обсязі.

Вимоги апеляційної скарги обґрунтовані порушенням та неправильним застосуванням норм матеріального та процесуального права. Зокрема, скаржник зазначає наступне: договір №88 від 01.10.2005р. є розірваним; акти на включення центрального опалення не погоджувалися; рахунки-фактури на сплату теплової енергії не отримувалися; всупереч вимогам законодавства позивачем виставлялися рахунки-фактури на передоплату послуг; рахунки виставлялися двічі за один і той же період; наданий позивачем розрахунок не містить сум, які зазначені в рахунках; не обґрунтовано нарахування спожитого тепла по наведеній позивачем формулі.

Ухвалою Донецького апеляційного господарського суду від 15.01.2016р. у справі №905/1054/15 прийнято апеляційну скаргу до провадження. Вказана ухвала отримана сторонами завчасно, про що свідчать повідомлення з відміткою про отримання поштових відправлень з цією ухвалою.

Позивач надав до Донецького апеляційного господарського суду відзив на апеляційну скаргу, який колегією суддів розглянутий, прийнятий до уваги та залучений до матеріалів справи.

Від відповідача отримано додаткові пояснення до апеляційної скарги, які судом апеляційної інстанції розглянуті та долучені до матеріалів справи.

Розпорядженням секретаря другої палати змінено склад суду та сформовано його у наступному складі: Зубченко І.В. (головуючий), судді К.І.Бойченко, О.О.Радіонова.

Представники позивача в судовому засіданні 09.02.2016р. просили рішення суду залишити без змін, а апеляційну скаргу - без задоволення.

Представники відповідача в судовому засіданні просили апеляційну скаргу задовольнити з мотивів, що були в ній викладені.

Колегія суддів Донецького апеляційного господарського суду відповідно до ст.101 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України), на підставі встановлених фактичних обставин, переглядає матеріали господарської справи та викладені в скарзі доводи щодо застосування судом при розгляді норм матеріального та процесуального права, що мають значення для справи. Апеляційний господарський суд не зв'язаний доводами апеляційної скарги і перевіряє законність і обґрунтованість рішення місцевого господарського суду у повному обсязі.

Відповідно до ст.81-1 ГПК України здійснено запис судового засідання за допомогою засобів технічної фіксації та складено протокол.

Розглянувши матеріали господарської справи, апеляційну скаргу, відзив на неї, заслухавши представників сторін, перевіривши правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, судова колегія апеляційної інстанції встановила.

01.10.2005р. між Комунальним комерційним підприємством Маріупольської міської ради «Маріупольтепломережа» (далі - постачальник) та Товариством з обмеженою відповідальністю «Транзит» (далі - споживач) було укладено договір №88 на відпуск теплової енергії (далі - договір).

Відповідно до п.1.1 договору постачальник подає теплову енергію для об'єктів споживача, перелічених в додатку до даного договору.

За приписами п.3.1 договору постачальник зобов'язується забезпечувати безперебійне забезпечення тепловою енергією об'єктів споживача у відповідності з умовами договору.

Споживач зобов'язується щомісячно оплачувати послуги теплопостачання у відповідності з обсягами теплоспоживання (п.3.2).

Умовами п.5.1 договору передбачено, що його укладено строком на два роки. Умови договору можуть бути змінені чи доповнені за взаємною згодою сторін в письмовій формі. Договір вважається продовженим на той же строк і на тих же умовах, якщо за місяць до закінчення строку не буде заяви однієї із сторін про відмову від цього договору чи його перегляд.

Даний договір укладено строком на 2 роки (п.5.1 договору).

Відповідно до дислокації до вказаного договору постачання теплової енергії здійснюється за адресою: пр. Нахімова, 158 опалення (кв.м)162,30.

Вказаний договір підписаний та засвідчений печатками сторін без заперечень.

Як вбачається з матеріалів справи, відповідач звертався до позивача з листом №32/11 від 12.11.2012р. про розірвання договору на підставі п.5.1 договору та прийняття заходів по відключенню системи опалення за адресою: пр. Нахімова, 158.

Позивач листом №1238/08 від 10.12.2012р. повідомив, що система опалення у приміщенні пов'язана зі стояками центрального опалення житлового будинку, питання про відключення опалення у відповідності до Закону України «Про житлово-комунальні послуги», Правил надання послуг централізованого опалення, затверджених постановою Кабінету міністрів України №630 від 21.07.2005р. необхідно вирішувати з балансоутримувачем будинку. Також позивач повідомив про необхідність погашення відповідачем існуючої заборгованості по договору.

Судом першої інстанції вірно зазначено, що відповідно до п. 2.2.3 Наказу Міністерства будівництва, архітектури та житлово-комунального господарства України № 4 від 22.11.2005, якщо заявником є власник, наймач (орендар) окремого приміщення, комісія має право не розглядати його заяву до прийняття рішення про відключення від мереж централізованого теплопостачання всього будинку.

Оскільки відповідачем не дотримано визначеного законом порядку для розірвання договору №88 на відпуск теплової енергії від 01.10.2005р., то договір всупереч твердженням відповідача не розірваний і припинення теплопостачання до приміщення опалювальною площею 162,30кв.м по пр-ту Нахімова, 158 не відбулось.

Твердження апелянта про розірвання договору на відпуск теплової енергії спростовуються також наступним. 01.04.2013р. відповідач надав позивачу лист, в якому повідомив про зміну з 18.03.2013р. його податкових реквізитів та просив вважати даний лист частиною діючого договору.

Доказів надіслання інших заяв про розірвання договору №88 на відпуск теплової енергії від 01.10.2005р. відповідач суду не надав.

У зв'язку з цим, судова колегія погоджується з висновком суду першої інстанції, що зазначений договір на відпуск теплової енергії є чинним.

Посилання апелянта на те, що у зв'язку з розірванням в грудні 2012р. договору оренди №1/2012 від 29.11.2011р. він фактично не знаходиться в приміщенні по пр-ту Нахімова, 158 судовою колегією не приймаються, оскільки вказані обставини не звільняють відповідача від здійснення оплати за теплопостачання згідно діючого у спірний період договору №88 на відпуск теплової енергії від 01.10.2005р.

Крім того, за приписами п.5.5 договору сторони зобов'язані повідомити іншу сторону про зміну своєї юридичної адреси, розрахункового рахунку, а також у випадку припинення юридичної особи в п'ятиденний строк з моменту здійснених змін.

Однак, відповідачем не доведено повідомлення позивача про розірвання договору оренди нежитлового приміщення та зміну свого місцезнаходження. Разом з тим, згідно даних Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, місцезнаходженням юридичної особи є саме пр-т Нахімова, 158. Зазначений факт відповідачем не оспорюється. Отже, розірвання договору оренди не звільняє відповідача від виконання обов'язків за договором на відпуск теплової енергії.

Факт надання опалення на об'єкт відповідача опалювальною площею 162,30кв.м за адресою по пр-ту Нахімова, 158 підтверджується Актами на включення опалення від 07.10.2013р. та від 27.10.2014р., копії яких є в матеріалах справи.

Стосовно твердження апелянта про те, що акти на включення центрального опалення не погоджувалися, судова колегія зазначає наступне.

Система опалення в будинку по пр-ту Нахімова, 158, в якому розміщено об'єкт теплопостачання відповідача, є єдиною. Акти про включення опалення підписано представником обслуговуючої організації, на балансі якої перебуває будинок. Отже, складені акти свідчать про включення опалення у всьому будинку, і в тому числі в об'єкті відповідача.

На виконання умов договору №88 від 01.10.2005р. за період з жовтня 2013р. по квітень 2015р. позивачем поставлено теплову енергію та пред'явлено відповідачу для оплати теплової енергії рахунки-фактури: №11-10029/01 від 26.11.2013р. на суму 9568,26грн, №12-10029/02 від 25.12.2013р. на суму 5114,07грн, №01-10029/01 від 28.01.2014р. на суму 4380,48грн., №02-10029/01 від 24.02.2014р. на суму 4380,48грн, №03-10029/01 від 24.03.2014р. на суму 4380,48грн, №04-10029/01 від 25.04.2014р. на суму 2190,24грн, №12-10029/01 від 30.12.2014р. на суму 7412,70грн, №01-10029/01 від 30.01.2015р. на суму 4828,10грн, №02-10029/01 від 27.02.2015р. на суму 4441,52грн, №03-10029/01 від 31.03.2015р. на суму 4134,21грн, №04-10029/01 від 30.04.2015р. на суму 2427,10грн. Загальна вартість теплової енергії становить 53257,64грн.

Скаржник зазначає про те, що рахунки-фактури на сплату теплової енергії ним не отримувалися. Однак, як зазначалося вище, згідно витягу з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань місцезнаходженням відповідача є: 87525, м.Маріуполь, пр-т Нахімова, 158. Рахунки-фактури надсилались відповідачу на його юридичну адресу, про що свідчать наявні в матеріалах справи копії фіскальних чеків поштової установи та списки поштової кореспонденції.

Посилання відповідача на те, що рахунки-фактури на передоплату послуг виставлялися позивачем всупереч вимогам законодавства, вірно не прийняті судом першої інстанції до уваги, оскільки рахунок-фактура є різновидом комерційного рахунку, що є підставою для оплати та здійснення розрахунків. Позивачем рахунки-фактури формувались та виставлялись з урахуванням визначеного розрахункового періоду з 25 числа попереднього місяця по 24 число поточного місяця.

Твердження апелянта про те, що рахунки виставлялися двічі за один і той же період не відповідає дійсності. Як пояснив в судовому засіданні представник позивача, та як вірно зазначив суд першої інстанції, позивачем в рахунку за лютий 2015р. помилково вказано січень 2015р. Однак зазначена описка не вплинула на розмір і правильність розрахунку теплової енергії за лютий 2015р. Фактично у вказаному рахунку здійснено нарахування за теплову енергію за розрахунковий період з 25.01.2015р. по 24.02.2015р.

Стосовно аргументів відповідача щодо різних тарифів, які зазначені в рахунках-фактурах, судом першої інстанції було вірно зроблено посилання на п.4.6 договору, згідно з яким у випадку зміни тарифів, нові тарифи є обов'язковими для застосування сторонами. Як вбачається з матеріалів справи, відповідачу надсилалися листи про зміну тарифів за послуги централізованого опалення.

Посилання відповідача на неправомірність та необґрунтованість нарахованих в рахунках сум за теплову енергію не обгрунтовані з огляду на наступне. В будинку за адресою: м. Маріуполь, пр.-т Нахіміва, 158 тепломір не встановлено. За умовам пункту 3.3 договору кількість теплової енергії, що відпускається споживачу, розраховується теплопостачальною організацією згідно підключених розрахункових або проектних навантажень опалювальних будівель (споруд) у відповідності з «Нормами та вказівками по нормуванню витрат палива та теплової енергії на опалення житлових та громадських споруд, а також на господарсько-побутові потреби в Україні КТМ 204 України 244-94», затвердженими Держжитлокомунгоспом України 14.12.1993р.

Нарахування відповідачу за теплову енергію за період жовтень 2013р. - квітень 2014р. здійснювалося виходячи з тарифу за централізоване опалення, встановленого за одиницю виміру 1 кв.м, шляхом помноження опалювальної площі на тариф, а за період жовтень 2014р. - квітень 2015р. згідно з тарифами, встановленими за одиницю виміру 1 Гкал, за формулою, визначеною у Нормах та вказівках по нормуванню витрат палива та теплової енергії на опалення житлових та громадських споруд, а також на господарсько-побутові потреби в Україні КТМ 204 України 244-94. Застосування КТМ 204 України 244-94 при розрахунку відпущеної теплової енергії також погоджено сторонами у п. 3.3 договору.

Перевіривши здійснені позивачем нарахування за теплову енергію за період жовтень 2013р.-квітень 2015р., судова колегія погоджується з висновком суду першої інстанції, що нарахування здійснено арифметично вірно у відповідності з умовами договору та діючими у вказані період тарифами за централізоване опалення і нормами чинного законодавства. Разом з тим, апеляційна інстанції зазначає, що відповідачем не надано суду контррозрахунок за спожиту теплову енергію, а також не спростовано належними та допустимими доказами розрахунок позивача.

На підставі вищевикладеного судова колегія дійшла висновку про належне виконання позивачем своїх зобов'язань за договором №88 від 01.10.2005р. на відпуск теплової енергії та правильне нарахування за теплову енергію.

В силу ч.1 ст. 193 ГК України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. До виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення ЦК України з урахуванням особливостей, передбачених цим кодексом.

Відповідно до ст. ст. 525, 526 Цивільного кодексу України одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом. Зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Стаття 629 ЦК України зазначає, що договір є обов'язковим для виконання сторонами.

Відповідно до ч. 1 ст. 714 ЦК України за договором постачання енергетичними та іншими ресурсами через приєднану мережу одна сторона (постачальник) зобов'язується надавати другій стороні (споживачеві, абонентові) енергетичні та інші ресурси, передбачені договором, а споживач (абонент) зобов'язується оплачувати вартість прийнятих ресурсів та дотримуватись передбаченого договором режиму її використання, а також забезпечити безпечну експлуатацію енергетичного та іншого обладнання.

За умовами ч. 1 ст. 275 ГК України за договором енергопостачання енергопостачальне підприємство (енергопостачальник) відпускає електричну енергію, пару, гарячу і перегріту воду (далі - енергію) споживачеві (абоненту), який зобов'язаний оплатити прийняту енергію та дотримуватися передбаченого договором режиму її використання, а також забезпечити безпечну експлуатацію енергетичного обладнання, що ним використовується.

Відповідно до ст. 610 ЦК України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Частиною 3 ст.24 Закону України „Про теплопостачання" передбачено, що основними обов'язками споживача теплової енергії є, зокрема, додержання вимог договору та нормативно-правових актів.

Пунктом 5 ч.3 ст.20 Закону України „Про житлово-комунальні послуги" передбачено, що споживач зобов'язаний оплачувати житлово-комунальні послуги у строки, встановлені договором або законом.

За приписом ч.1 ст.530 ЦК України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Згідно з ч. 6 та ч. 7 ст. 276 ГК України розрахунки за договорами енергопостачання здійснюються на підставі цін (тарифів), встановлених відповідно до вимог закону. Оплата енергії, що відпускається, здійснюється, як правило, у формі попередньої оплати. За погодженням сторін можуть застосовуватися планові платежі з наступним перерахунком або оплата, що провадиться за фактично відпущену енергію.

Відповідно до п.4.1 договору, споживач за отриману теплову енергію здійснює оплату по фіксованим тарифам, затвердженим Маріупольським виконкомом міської ради, в строк до 10 числа місяця, наступного за розрахунковим, які встановлені із розрахунку споживання теплової енергії впродовж всього опалювального періоду.

Як вже зазначалось вище, позивачем було пред'явлено відповідачу для оплати теплової енергії виставлені рахунки-фактури: рахунки-фактури №11-10029/01 від 26.11.2013р. на суму 9568,26грн, №12-10029/02 від 25.12.2013р. на суму 5114,07грн, №01-10029/01 від 28.01.2014р. на суму 4380,48грн., №02-10029/01 від 24.02.2014р. на суму 4380,48грн, №03-10029/01 від 24.03.2014р. на суму 4380,48грн, №04-10029/01 від 25.04.2014р. на суму 2190,24грн, №12-10029/01 від 30.12.2014р. на суму 7412,70грн, №01-10029/01 від 30.01.2015р. на суму 4828,10грн, №02-10029/01 від 27.02.2015р. на суму 4441,52грн, №03-10029/01 від 31.03.2015р. на суму 4134,21грн, №04-10029/01 від 30.04.2015р. на суму 2427,10грн.

Вказані рахунки були направлені на адресу відповідача, що підтверджується списками поштової кореспонденції, які додані до матеріалів справи.

Оскільки відповідач свої зобов'язання щодо оплати за отримані послуги не виконав, доказів оплати заборгованості суду не надав, судова колегія вважає правомірним висновок суду першої інстанції щодо стягнення з відповідача заборгованості за отриману теплову енергію з жовтня 2013р. по квітень 2015р. на загальну суму 53257,64грн., розмір якої доведений та підтверджений документально.

Відповідно до ст.216 - 218 ГК України учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність за порушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій. Господарськими санкціями визнаються заходи впливу на правопорушника у сфері господарювання, в результаті застосування яких для нього настають несприятливі економічні та/або правові наслідки. Господарські санкції застосовуються в установленому законом порядку за ініціативою учасників господарських відносин. Підставою господарсько-правової відповідальності учасника господарських відносин є вчинене ним правопорушення у сфері господарювання.

Згідно до ч.1 ст.612 ЦК України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Відповідно до ст.610 ЦК України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання). У разі порушення зобов'язання настають правові наслідки встановлені договором або законом, зокрема сплата неустойки (п.3 ст.611 ЦК України).

Відповідно до ч. 1 ст. 549 ЦК України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання.

Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання (ч. 3 ст. 549 ЦК України)

Частиною 1 статті 230 ГК України передбачено, що штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.

У відповідності до частини 6 статті 232 ГК України, нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.

Пунктом 4.3 договору передбачено, що у випадку несплати рахунку у визначений строк споживачу нараховується пеня згідно Закону України №543/96 ВР від 22.11.1996р. в розмірі подвійної облікової ставки НБУ, що діяла у період, за який сплачується пеня. Споживачу субєкту підприємницької діяльності пеня нараховується у відповідності із Законом України «Про відповідальність субєктів підприємницької діяльності за несвоєчасне внесення плати за спожиті комунальні послуги» в розмірі 1% за кожен день прострочення.

Відповідно до п.5.2 договору до вимог по сплаті теплової енергії, а також стягненню пені застосовується позовна давність строком 5 років.

Приймаючи до уваги наведене і те, що матеріалами справи підтверджується наявність заборгованості відповідача за договором №88 від 01.10.2005р. у розмірі 53257,64грн., за період з жовтня 2013р. по квітень 2015р., перевіривши розрахунок суду першої інстанції, судова колегія погоджується з тим, що розмір пені до стягнення складає 6119,98грн.

Згідно ч.2 ст.625 ЦК України, боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також 3% річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Перевіривши розрахунок господарського суду Донецької області, судова колегія погоджується з висновком суду першої інстанції про стягнення 3% річних у розмірі 1387,16грн. та інфляційних у розмірі 22329,29грн.

З огляду на викладене, колегія суддів Донецького апеляційного господарського суду вважає, що рішення господарського суду Донецької області від 12.11.2015р. (повний текст підписано 17.11.2015р.) у справі №905/1054/15 ґрунтується на всебічному, повному та об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом, що відповідає приписам ст.43 ГПК України, підстав для його скасування та задоволення вимог апеляційної скарги за наведеними в ній мотивами не вбачається.

Відповідно до статті 49 ГПК України судові витрати по сплаті судового збору при зверненні з апеляційною скаргою підлягають віднесенню на заявника скарги.

Керуючись ст.ст.43, 49, 99, 101, 102, 103, 105 Господарського процесуального кодексу України, Донецький апеляційний господарський суд, -

П О С Т А Н О В И В:

Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Транзит», м.Маріуполь Донецької області на рішення господарського суду Донецької області від 12.11.2015р. (повний текст підписано 17.11.2015р.) у справі №905/1054/15 - залишити без задоволення.

Рішення господарського суду Донецької області від 12.11.2015р. (повний текст підписано 17.11.2015р.) у справі №905/1054/15 - залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття. Постанову апеляційної інстанції може бути оскаржено до Вищого господарського суду України протягом двадцяти днів з набрання постановою апеляційного господарського суду законної сили.

Головуючий суддя І.В. Зубченко

Судді К.І. Бойченко

О.О. Радіонова

Надруковано 7 прим:

1 - позивачу;

3 - відповідачу;

1 - ГСДО;

1 - до справи;

1 - ДАГС